Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Напередодні нового 2024 року Sestry поцікавились в українок, які знайшли прихисток від війни в різних країнах світу, підсумками року, який минає. Ми поставили такі запитання: Що вам приніс 2023 рік? Які були здобутки, важливі події та успіхи? Що ви втратили в 2023 році? Які очікування маєте від 2024 року? Де будете зустрічати Новий рік? І яка фраза найбільше вам запам’яталася?
Публікуємо відповіді українок з Нідерландів, Франції, Данії та Чехії. А як на ці запитання відповіли б ви?
Катерина Бессараб
29 років, податкова аналітикиня. З березня 2022 року знаходиться в Чехії.
«До повномасштабного вторгнення я працювала податковим аналітиком у державному секторі. Маю вищу освіту в сфері IT. Мій громадянський чоловік — в’язень Кремля. З 2020 року я здійснюю його правозахист і координую всі процеси щодо його звільнення».
1. Що вам приніс 2023 рік? Які здобутки, важливі події, успіхи?
Мого чоловіка політв’язня Олександра Марченка незаконно затримали 17 грудня 2018 року на окупованій території Донецької області співробітники так званого «МГБ ДНР» і засудили за статтею «Шпигунство» до 10 років позбавлення волі. Зараз він відбуває термін у виправній колонії суворого режиму №8 в Улан-Уде (Бурятія). Отож, переїхавши до Чехії, маю змогу зустрічатись з представниками європейських урядів і розмовляти про долю політв’язнів. Це новий для мене досвід. І мій здобуток.
Також я закінчила курси соцпрацівника й працювала в міжнародній організації MRIYA UA, допомагаючи українським біженцям. Отримала досвід проведення зустрічей англійською як перекладач-синхроніст.
Вивчення нової для мене чеської мови та культури цієї країни — теж здобуток. Але зустріч зі Вселенським Патріархом Варфоломієм, напевно, — найбільша моя удача. Ця зустріч настільки мене вразила, що я перезавантажила своє життя. Зокрема, вперше знялася в голлівудській стрічці, в другорядній ролі. І це перемикання повернуло мене до життя.
2. Що ви втратили у 2023 році?
Найголовніше: надію! Надію, що війна закінчиться швидко, надію, що чоловіка повернуть додому за обміном у найближчій час.
3. Які ваші плани й очікування від 2024 року?
Хай закінчиться війна і повернеться мій коханий чоловік додому. Хочу стати вільною у своїх бажаннях і досягати їх. Маю багато планів на 2024 рік, зокрема — знайти цікаву роботу, бо в 2023 році закінчується моя робота соцпрацівником. Ще планую вдосконалити чеську мову.
4. Як будете зустрічати Новий рік?
Мрію — в Парижі. Ніколи там не була. Їду туди за особливою енергетикою міста, щоб мати сили триматися і наступний рік.
5. Фраза року, яка найбільше запам’яталася або яку часто промовляєте самі?
«Диво чекає на нас десь поряд на межі з розпачем».
Леся Шелест
47 років, журналістка, Нідерланди.
Директорка телерадіокомпанії ТРК «Тростянець» в Тростянці Сумської області. Одружена, має двоє дітей.
1. Що вам приніс 2023 рік? Які здобутки, важливі події, успіхи?
У квітні 2022 року я з сім’єю переїхала зі Львова до північних Нідерландів. Працювала на овочевому заводі — по вісім годин на день, в холоді, виконуючи дуже важку фізичну працю. Але в серпні 2023 року я повернулась в Україну, адже вперше в своїй кар’єрі отримала дуже відповідальну посаду директорки ТРК «Тростянець» і вирішила, що маю приносити користь своїй державі. Це рішення далось нелегко, бо я на деякий час розлучилась з дітьми. Вони залишились з бабусею в Нідерландах, бо там безпечніше. Ми регулярно спілкуємось по відеозв’язку, вони вчаться у школах, знають англійську й вчать нідерландську. Вони щасливі.
Я пишаюся новою роботою: ми робимо програми про військових, відео про загиблих героїв та їхні родини, волонтерів, розповідаємо про життя в деокупованому прифронтовому місті, яке знаходиться за 30 кілометрів від кордону з Росією. Про те, як вдається виживати й відновлюватись. Допомагаємо збирати кошти для допомоги ЗСУ.
Зі здобутків можу назвати й те, що мої чотири авторські оповідання увійдуть до збірки й незабаром будуть опубліковані. Також у місцевому виданні Тростянця про мене вийшла велика стаття-інтерв’ю. Ще я почала вести цикл програм з психологом, це нове для мене амплуа. Продовжую вивчати англійську, маю явний прогрес.
Пишаюся тим, що живу в батьківському домі та маю можливість підтримати літню маму, зробити її життя щасливішим і не таким самотнім. І тим, що повсякчас зустрічаю людей, які знали, пам’ятають і шанують мого тата Олега Шелеста, який протягом сорока років працював журналістом у Тростянці. Його не стало у 2017 році.
2. Що ви втратили у 2023 році?
Найбільший мій смуток — те, що я живу з дітьми у різних країнах, а також усвідомлення: війна може тривати довго і потрібно бути морально готовою до цього.
У порівнянні з європейськими — стали меншими доходи, але я розумію свою місію, я зробила свідомий, і, безумовно, правильний вибір, повернувшись до України.
3. Які ваші плани й очікування від 2024?
Планую забрати дітей до України і сподіваюсь, що безпекова ситуація буде стабільною, наскільки це можливо. Будуть опубліковані мої новели в літературних збірках. Планую й надалі активно вести блог про своє життя, й, можливо, почати писати книгу. Про це мене давно наполегливо просять читачі. Хочу й далі працювати в ТРК, розвивати локальне телебачення.
4. Як будете зустрічати Новий рік?
Поїду в гості до своїх дітей в Нідерланди, звідки ми разом полетимо до Португалії.
5. Фраза року, яка найбільше запам’яталася або яку часто промовляєте самі?
Фраза українського публіциста Віталія Портнікова, що нам, українцям, на довгі роки доведеться звикнути до думки, що поруч в кімнаті — тінь смерті. Найчастіше говорила «Я тебе люблю» — своїм дітям, мамі та чоловіку.
Ольга Авраменко
40 років, HR-менеджерка, з березня 2022 разом з донькою мешкає у Франції.
1. Що вам приніс 2023? Які здобутки, важливі події, успіхи?
Моя донька вступила до ліцею, а я — до університету ILCF, де активно вивчаю французьку мову. Знайшла свою другу половинку. Він бельгієць, давно мешкає у Франції. Познайомили нас спільні знайомі, він — як і я — багато років один і шукав своє кохання.
А ще у мене була історія. Опинившись у Франції, я бралась за будь-яку роботу, працювала в аеропорту, в барі, займалась прибиранням, бо потрібно було винаймати житло. Згодом знайшла роботу в пекарні, працювала там пів року, і хоча сама робота була нескладна, це було пекло. Адже хазяйка дуже дивно себе поводила: кричала на всіх, кидалась різними предметами тощо.
В результаті мені урвався терпець, я вирішила піти, але звільнення перетворилося на сім кіл пекла, бо хазяйка не віддавала мені документи протягом трьох місяців. Довелось винаймати адвоката, бігати по судах, збирати велику купу паперів, тим не менш я перемогла, отримала своє та ще й на додачу — грошову компенсацію.
Ця перемога мене дуже надихнула. Інших знайомих українців також. Де б ми не були, який страх не відчували б перед іншими країнами, системою, чужими законами, все одно не можна здаватись, але гідно й наполегливо виборювати своє.
2. Що ви втратили у 2023 році?
Близький звʼязок зі своєю країною. У 2022 дуже хотілось додому, я сумувала, кожен день були сльози й думки: «Тільки б повернутись!». У 2023 році я звикла до думки, що моє життя поки що йде у Франції. Допомогли друзі з кола людей, які рятувалися від війни, французькі знайомі та, певно, людська природа, адже щоденні виклики й завдання відволікають від болісних думок.
3. Які ваші плани й очікування від 2024?
Очікую вивчити мову до рівня С1 і знайти гарну роботу, яка буде мене надихати.
4. Як будете зустрічати Новий рік?
З коханим, його батьками, сестрою, братом та дітьми, тобто його донькою і моєю донькою в Бельгії.
5. Фраза року, яка запам’яталася або яку часто промовляєте самі?
«Вірте в себе, в свою долю, в свої сили — і все здійсниться».
Алла Шоріна
проєктна менеджерка, з квітня 2022 року мешкає в Данії.
Працює в данській компанії IVAEKST та Європейсько-Українському бізнес-хабі (Копенгаген). Мама двох дітей.
1. Що вам приніс 2023? Які здобутки, важливі події, успіхи?
2023 рік за відчуттями — як 5-7 звичайних років. Гуртожиток для українців у Данії, де понад 200 людей, травмованих війною, постійне напруження через відмінність данської та українських культур, відчуття, що на всі задачі просто не вистачає ані сил, ані часу.
Тілом я в Копенгагені, а серцем — в Україні. Протягом цілого року продовжувала шукати факти, що перемога наближається. Щодня, дві години в транспорті на роботу — з роботи, я слухала огляди від експертів про ситуацію в Україні, а потім шукала вже подкасти та мотиваційні лекції, як впоратися зі стресом від цієї інформації. Адже в Данії дуже сильний соціальний стандарт говорити про хороше, бути позитивним, радісним та натхненним. А як бути натхненним, коли мої друзі, колеги гинуть на фронті, а в телефоні раз у раз лунає повітряна тривога, яку я не вимикаю, бо там — мої рідні, друзі та батьки?
Разом з тим життя в двох світах навчило мене, знаходячись у капсулі своїх переживань, бути позитивною й активною в новому для мене данському суспільстві. Ще одне з моїх надбань — однодумці, яких пощастило зустріти через волонтерство. Ми проводимо події, важливі для української спільноти в Данії (ІТ День з Microsoft, культурні заходи), а також намагаємося збирати донати для України.
Успіх і радість — з січня моя донька Сніжана почала навчання в гімназії Копенгагена. Їй подобається. І я рада, що після складного періоду в минулому році, коли ми боролися з данською системою за право української дитини завершити українську школу онлайн, зараз вона має стабільність в освітньому плані.
Ми вдвох продовжуємо вивчати данську мову. Маленька Данія стала надійним другом України в цій війні, і я вчу мову через повагу до їх внеску в допомогу нашій країні.
2. Що ви втратили в 2023 році?
Здатність мріяти. Намагалася вести лист з мріями та бажаннями і не змогла. В Копенгагені я мала можливість зустріти відомих людей, стратегів з міжнародної політики. Я ставила їм свої запитання «чому» й «коли» і не отримала ті відповіді, які хотіла б.
Працюючи в волонтерському центрі в передмісті Копенгагена, я познайомилася з сотнями українців, які, як і ми з донькою, приїхали в Данію з одним наплічником. Я слухала історії, спонтанні зізнання людей про те, як ця клята повномасштабна війна почалася для них, де вони були, що бачили, як рятувались і яким був їхній шлях від 24 лютого до цього волонтерського центру, де вони отримали й міцно тримали кастрюльку чи літнє взуття. Слухала про Маріуполь, Сєвєродонецьк, Київщину, Херсонщину, Харківщину, про десятки неназваних міст і сел, про надзвичайно драматичні події. Напевно, це також вплинуло на те, що я втратила мій оптимізм, здатність бути легкою та радіти.
3. Які ваші очікування від 2024?
Чекаю на перемогу України. Спільно з колегами планую зробити низку освітніх проєктів для наших співгромадян в Данії та Україні, які допомогли б створювати колаборації із залученням ресурсів данського суспільства. А ще в 2024 я хотіла б мати відпустку, поїхати на тепле море і вперше з початку війни дочитати хоча б одну книгу.
4. Як будете зустрічати Новий рік?
Різдво та Новий рік планую провести вдома в Києві.
5. Фраза року, яка найбільше запам’яталася або яку часто промовляєте самі?
«Це не назавжди»...
Українська журналістка, публіцистка, сценаристка. Членкиня Національної спілки журналістів України. Авторка резонансних кримінальних і соціальних розслідувань. Чверть віку працювала оглядачем і редакторкою в низці журналів і газет, зокрема, в газеті «Факти».
Вибравшись з окупованого Ірпеня, приєдналася в Берліні до проєкту для медіа-професіоналів міжнародної організації Media in Cooperation and Transition — MICT (підтримує журналістів з зон конфліктів і військових дій). У Німеччині співпрацює з Меморіальною ініціативою «Екервальд», яка увічнює пам’ять бранців концтаборів на місцях масових страт ув'язнених під час Другої світової війни.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
