Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Інтимні фото та листування додає барв життю пар. Фото: pexels
No items found.
Листування інтимного характеру є досить поширеним явищем. Для збереження близькості пар, що перебувають на відстані, це може бути гарним інструментом. В деяких випадках секстинг може замінити секс. Наприклад, якщо люди не можуть чи не хочуть з певних причин зустрітися для сексу. Чи може таке спілкування на відстані бути корисним, щоб краще зрозуміти потенційного партнера? Чи дозволяє він уникнути ризиків і яких саме? Секстинг додає фарб у інтимне життя пар, урізноманітнює його.
Але таке спілкування таїть в собі загрози, коли йдеться про колишніх партнерів. Про усі «за» та «проти» секстингу розповідає психолог, сексолог Юлія Квасниця:
Психолог, сексолог, член Європейської, Української та Польської асоціацій транзакційного аналізу, член Польського сексологічного товариства.
Має понад 5 років приватної психологічної практики. 12 років роботи в судовій системі (перша спеціальність юридична).
З березня 2022 року перебуває у Варшаві, працює та продовжує психологічну практику онлайн та офлайн.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Не покарання, а нові можливості
Дуже хвилююсь перед початком навчального року. Вважаю обов’язкове навчання українських дітей у польських школах непродуманою ідеєю. Розумію, що це логічно, якщо хтось хоче залишитися в Польщі і його діти будуть тут жити, але навіщо моєму синові польська школа, якщо ми плануємо повернутися в Україну?
Я навіки вдячна полякам за те, як вони зустріли нас на початку війни, але також вважаю, що нам треба дати вибір, коли йдеться про школи для наших дітей. Я читала історії про те, що багато дітей з України взагалі ніде не вчаться, і навіть переконалася, що це правда. Але навіщо карати всіх, коли це малий відсоток від усієї української дитячої громади в Польщі?
До того ж запроваджено додатковий штраф: якщо дитина не навчається в польській школі, її батьки втрачають допомогу 800+. Я вважаю це несправедливим і принизливим.
Мій син дотепер навчався дистанційно в українській школі. Йому 16, і я записала його до польської середньої школи. Правила є правила, але я не знаю, чи піде він фізично до цієї школи. Я взагалі не знаю, як його переконати? У мене немає аргументів. А син не має наміру йти з української школи — а значить, буде тільки формально учнем польської, якого, швидше за все, з неї виключать після першого семестру. І тоді у нас заберуть 800+.
Я намагалася поговорити із сином про фінансову сторону цієї справи, пояснити, що це великі гроші, брак яких ми обов'язково відчуємо, але син не хоче навіть чути про польську школу. Він сказав, що спробує знайти роботу і заробити після уроків в українській школі, але я не повинна змушувати його вчитися в польській школі.
Ми повертаємося до цієї теми чи не щодня. Нещодавно мій син сказав, що якщо його змусять або якщо я потраплю в біду через те, що маю неповнолітню дитину, яка має виконувати польські шкільні обов’язки, але відмовляється — він втече в Україну і проблема вирішиться сама собою.
Що мені робити? Із сином у мене завжди були хороші стосунки, ми багато спілкуємося, разом вирішуємо проблеми. Але боюся, що цю проблему вирішити неможливо...
Тетяна Ричко, коуч і медіатор на Avigon.pl відповідає:
Шановна пані, змінені правила, ухвалені в травні цього року щодо осіб, які перебувають у Польщі у зв’язку зі збройним конфліктом в Україні, не мають на меті бути покаранням, вони є результатом поточних потреб і необхідністю стандартизації окремих питань.
Кожен із нас хотів би, щоб конфлікт якнайшвидше закінчився і щоб ви змогли повернутися до своїх домівок і свого колишнього життя, але, на жаль, ми не в силах цього зробити. Приймаючи нові рішення, влада дає шанс вашим дітям навчатися в нормальних умовах, і це не виключає повернення в Україну в майбутньому і продовження навчання там.
Якщо ви вирішили функціонувати в польській правовій системі та отримувати соціальні пільги, то зі свого боку також повинні прийняти ці рішення, навіть якщо вони здаються несправедливими.
З вашого листа я зрозуміла, що ваш син попередні роки не ходив до польської школи (а шкода, бо як активний вчитель я бачу, що діти, які мали таку можливість, вже акліматизувалися). І захисна реакція вашого сина мене не дивує. Проте ви не написали, в чому конкретно причина такого небажання? А це досить важлива справа.
Не маю сумнівів, що у вас хороші стосунки із сином, але, можливо, варто було б проконсультуватися з фахівцем, чому його реакція така сильна, якщо він навіть вдається до емоційного шантажу. Тут можуть бути важливі зв’язки з однолітками — діти та молоді люди часто, бажаючи бути частиною спільноти, здатні наслідувати певну поведінку та прагнути вписатися в групу.
Син вже не маленький хлопчик, але, можливо, він ще не настільки зрілий, щоб зрозуміти, що відповідальність за себе та інших передбачає прийняття певних речей. І в цьому випадку ви повинні зробити це за нього. Я щиро бажаю вам удачі в цій нелегкій справі і впевнена, що ви зможете переконати сина бодай спробувати.
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Я відчуваю себе виснаженою війною, відсутністю близьких, важкою працею, яка дозволяє хоча б на мить забути про те, з чим щодня стикаються моя донька та мої батьки. Вони залишилися в Харкові, я — в Польщі. Моя донька військова і не могла виїхати, а батьки не хотіли. Сказали, що надто старі, щоб тинятися по світу й починати життя заново на чужині. Я довго з ними спілкувалася на цю тему, але безрезультатно.
Я приїхала до Польщі, тому що це була єдина можливість заробити розумні гроші та підтримати батьків в Україні. Я знала, що розлучитися буде важко, але не усвідомлювала наскільки.
Щоб не думати про те, що відбувається з моїми близькими, я тікаю в роботу.
Працюю на двох роботах і маю вісім годин на відпочинок. Але у вільний час замість того, щоб спати стежу за новинами, телефоную близьким і питаю, як вони.
Я живу в маленькому місті, де люди знають, що я з Харкова. Іноді люди повідомляють мені, що знову бомбардування. Тоді я одразу телефоную рідним, щоб пересвідчитись, що з ними все гаразд.
Я багато разів була близька до рішення повернутися. Я поїду, буду жити з ними, і якщо ми помремо, то помремо разом. Разом з тим я знаю, що без моєї фінансової підтримки ні моя сім'я, ні я довго не проживемо. Почуваюся хом'яком, який застряг на маховику. Я бігаю, як божевільна, але мої думки завжди в одному місці — з родиною.
Коли мені вдається зв'язатися з донькою, я відчуваю велику радість. Це те, що завжди заспокоює мене і надає сили. Знаєте, як важко бути у безпеці, коли твої близькі будь-якої миті можуть загинути від російської бомби?
Знаю, що маю думати раціонально, але це надзвичайно важко. Я щодня прокидаюся з рішенням, що сьогодні контролюватиму свій страх, що не дозволю йому паралізувати мене, але достатньо отримати інформацію з України — і мій план розвалюється.
Не знаю, можливо є якісь методи, які допомагають заспокоїтися й очистити думки. Мені конче потрібна ця навичка. Інакше просто боюся збожеволіти.
Івонна Килимнюк, психолог на Avigon.pl:
Шановна читачко, досвід війни — одне з найважчих переживань, які випадають на людську долю. Це також багатовимірний досвід, який торкається різних сфер життя. Тому варто подбати про себе в різних аспектах.
Моя перша думка була про фізичне здоров’я. Здоров'я — це ще не все, але без здоров'я все — ніщо. Без підтягнутого, міцного і «розумно відпочилого» тіла далеко не підеш.
Тому варто подбати про сон, регулярне харчування, пиття води та стимулюючі фізичні вправи (танці, йога, пілатес, бажано на природі, де органи чуття можуть відпочити). Уі основні види діяльності (якщо вони регулярні) можуть значно покращити ваше самопочуття.
Починайте з цих маленьких-великих змін і спостерігайте за метаморфозами. Регулярна участь у заняттях йогою, медитаціях чи інших техніках релаксації може допомогти зменшити стрес і симптоми психосоматики. А саме проблеми з диханням, головні болі та запаморочення, проблеми з травленням, напругою м'язів, розладами сну тощо.
<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?! Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — довгоочікувана Іспанія.<frame>
Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.
Мрія, що не стала реальністю
Коли ми починали писати статті про побачення українок з чоловіками з інших країн, то планували об’єднати Іспанію з Італією. Ці народи мають подібний південний темперамент: вони емоційні, пристрасні, щедрі на компліменти. Однак наші співрозмовниці наголошують: іспанці мають свої унікальні національні особливості на шлюбному ринку. Варто про них знати, якщо хочете будувати з ними стосунки.
Перше, що необхідно знати, радять українки: не вірте своїм вухам
Іспанець вже у листуванні може вас засипати компліментами, якими вас не пестити жодного разу українські чоловіки: "Eres un sueño hecho realidad," (Ти — мрія, що стала реальністю), "Eres la persona más hermosa que he conocido," (Ти — найкрасивіша людина, яку я коли-небудь знав), "Cada vez que pienso en ti, me siento más feliz" (Щоразу, коли думаю про тебе, я відчуваю більше щастя), "Eres mi inspiración y mi alegría" (Ти — моє натхнення і моя радість). Вони хочуть чути компліменти у відповідь.
— Тут, як і в Італії, сильна позиція матері, — говорить Мілана (ім’я змінено на прохання героїні — прим.ред.), — але у мене інколи складається враження, що й від партнерки вони очікують таких щедрих заохочень. Часто починають здалеку: «Як тобі в Іспанії, чи подобаються тобі іспанці, а наша їжа, а що думаєш про мене..?» Наче просять: «Матусю, похвали, який я у тебе розумний, гарний та в шапці».
Танцювати, насолоджуватись часом разом — будь ласка. Дуже люблять говорити про їжу, та їхні серця можна розтопити, смачно нагодувавши такими традиційними іспанськими стравами, як паелья, тортилья, гаспачо.
Відповідальність — тільки в екстрених випадках, коли він розуміє, що саме без вас не може. Формат сайтів знайомств якраз про те, що новий свайп, і у нього буде нове знайомство. Тут дуже легко ставляться до розставань.
Іспанія, як ніжна мама, приймає своїх дітей у теплі сонячні обійми. Вона визначає ваше місце в системі та ніжно контролює кожен ваш подих. Чоловіки не дуже поспішають укладати шлюб, бо це відповідальність, якої вони б хотіли уникнути. Навіть у шлюбі вони із задоволенням будуть ділити рахунки, але на відміну від чоловіків з країн Скандинавії, не так охоче домашні обов'язки, або догляд за дітьми.
Можливо, це пояснюється дороговизною житла — шукають пояснення українки.
Іспанці можуть жити з батьками до пенсії. Спочатку через зручність, а потім — через догляд за ними
Тут нормально, що люди живуть до 90 і більше років. Молоді люди часто живуть з батьками, якщо не хочуть витрачати гроші на оренду або не можуть собі це дозволити. Орендувати кімнату в квартирі з сусідами можна, а ось знайти окрему квартиру — складно і дорого. Рівень безробіття високий, шукати нормальну роботу в деяких регіонах можна роками.
Якщо жінка має дітей, то не завжди їх прийматимуть з відкритими обіймами, хоча є й кардинально інший підхід. Люди не поспішають народжувати навіть власних дітей, віддаючи любов та турботу домашнім тваринам. Станом на 2024 рік, в Іспанії зареєстровано 7,3 мільйона дітей віком до 15 років і близько 9 мільйонів собак. Багатьох українок дивує, коли іспанці в 55+ років пишуть на сайті знайомств, що «хочуть власних дітей колись (в майбутньому)».
О, Лунін!
Українки розповідають, що іспанці можуть освідчитися у коханні, жодного разу не побачивши дівчину перед собою в реальному житті. Ніхто не знає, чи вони просто емоційно схильні до такої експресії, чи в той конкретний момент відчували саме так. Бо вже через деякий час вони зникають, наче щойно не обіцяли дівчині дістати зірку з неба. За гучними словами та обіцянками часто немає ніяких дій.
— Мій досвід каже, що іспанці дуже легко захоплюються, але потім так же блискавично втрачають інтерес до дівчини, — ділиться українка Ангеліна (ім’я змінено на прохання героїні — прим.ред.). — Вони справляють враження вічних дітей, які на питання «Як твої справи?» хочуть почути лише «Все в порядку», а не розповідь про реальні проблеми, страхи, переживання. Кілька разів експериментувала, відповідаючи на це питання розгорнуто: про пошуки житла, роботи, про ситуацію в Україні. Люди більше не виходили на розмову та зникали. Потім, заради експерименту, розповідала про щось позитивне, але важливе для мене. Тоді вони відповідали, що «прекрасно, радий за тебе!» Такі розмови їм подобаються більше.
Люблять говорити про футбол. Андрій Лунін, воротар «Реал Мадриду» зробив для формування позитивного іміджу України більше, ніж все посольство України. «Українка? О! Андрій Лунін, знаю!»
Українки розповідають, що іспанські чоловіки часто в розмові кажуть, що мріють про активних жінок, які не бояться тілесності та виявляти сексуальність. Однак на практиці виходить не зовсім так. Не даремно, слово «мачо» (macho) — іспанського походження. Таким чоловікам притаманно домінувати в стосунки. Іспанцям ближча позиція, коли жінка пасивна, ніжна, поруч з якою можна відчувати себе тим самим мачо.
— Я помітила тенденцію: якщо чоловікові я цікава, він виявляє багато ініціативи, — ділиться спостереженнями Ярина, — якщо ж ні — мене часто дорікали за недостатню ініціативу. Казали, що через сильний фемінізм тут жіноча ініціатива має бути обов’язковою. Однак ці стосунки нічим добрим не закінчилися.
Іспанці не дозволяють собі переходити межу, якщо жінка не дає чіткого сигналу, що вона не проти зближення. Це пов'язано не з національними рисами характеру, а скоріше із суворим законодавством за домагання та дискримінацію. Якщо не було чітко прокомунікованої згоди, то може бути штраф чи арешт. Разом з тим, кажуть дівчата, найчастіший запит на сайтах знайомств, як і всюди, — легкі стосунки без емоційної складової.
Блакитноока блондинка і сальса в 90 років
Співрозмовниці Sestry.eu кажуть, що для України загалом тут ставляться позитивно, однак існує чимало стереотипів. Більшість — позитивні, але вони грають проти реальних жінок.
Багато разів чула, що нас вважають красивими, але холодними жінками, у порівнянні з місцевим темпераментом, — говорить Ангеліна, — ми не дуже легко зближуємося, не такі емоційні
Є й негативні стереотипи. Наприклад, що українські жінки більш залежні, легкодоступні. За житло та їжу вони робитимуть все. Як один стереотип вживається з іншим — українки не можуть пояснити. Однак зазначають, що до України тут ставляться з великою повагою та співчуттям навіть через 2,5 роки повномасштабної війни.
Світловолоса, синьоока чи зеленоока, молода, струнка, модельної зовнішності — такими уявляють собі іспанці українок.
— Блондинка — це просто фетиш тут, — говорить 45-річна українка Анна. Вона показує фото, яке зібрало 300 типових для іспанців повідомлень за день: «Як справи?». На ньому вона млосно відпочиває, напівлежачи на лавці у парку — блондинка з короткою зачіскою, з яскраво вираженими формами, з червоним манікюром, в червоній сукні. Потім заради експерименту розмістила звичайне стандартне фото і отримала 3-4 повідомлення на день.
Іспанці бачать красу іншого типу, однак в українках шукають ту, яку уявляють стереотипно. Якщо жінка не підходить під це уявлення — засмучуються.
— Мене кілька разів іспанці просили знайомити з неодруженими подругами, — каже Ярина (імя змінено на прохання героїні — прим.ред.), — коли показувала фото, то чула: «Ууу, то вона… звичайна», і абсолютно ніякої зацікавленості. Однак, коли доходило для реальних знайомств, то за 2,5 року всі мої знайомі українки, які хотіли побудувати стосунки з іспанцями, віком від 25 до 75 років — всі вже в парах. Хоча не всі шукали тривалих стосунків, але є й щасливі шлюби. Тільки в них є одна особливість — там дуже зрілі самостійні жінки, які ведуть бізнес, мають роботу. Іспанцям з такими комфортно.
Сама Ярина на сайтах знайомств з 2005 року — і в Україні, і в Іспанії. Її тато давно живе в Іспанії, тож вона була там багато разів, однак чоловіка знайшла після переїзду у 2022 році через війну.
— Мені 42 роки, вага понад 100 кг, дітей немає. Майже рік в стосунках з чоловіком мрії. Він старший на 15 років, але чудово виглядає, та й загалом перевершив усі мої найсміливіші мрії. В Іспанії я зареєструвалася в Тіндері, бо не вистачало знайомих для спілкування. Загалом Тіндер у всіх країнах однаковий — це справжня лотерея. У Facebook-знайомствах чоловіки виявилися більш цікавими, а спілкування — більш змістовним. З моїм коханим я познайомилася випадково, коли вже не шукала стосунків чи кохання. Я просто гортала профілі, лайкнула, навіть не вдивляючись. Коли почалося спілкування, воно одразу стало дуже приємним. Досі я перебуваю в приємному шоці від наших стосунків та спільного життя.
Втім до цього Ярина мала багато негативного досвіду. Найгірше побачення сталося, коли іспанець забрав її на машині і довго шукав паркування в центрі. Вони зайшли до першої-ліпшої кафешки, де хлопець запитав, чи є в неї гроші на каву. Посеред розмови він встав і вийшов. Вона подумала, що щось не зрозуміла, заплатила за каву, вийшла, а його і машини вже не було.
Інший випадок: чудове спілкування в Інтернеті, чоловік мав приїхати з іншого міста, вона купила квитки на шоу фонтанів, готувалася, чепурилася. За годину до зустрічі він написав, що його збив мотоцикл, а потім заблокував її скрізь
Ярина підтверджує, що іспанці дуже емоційні. Якось її залицяльник, який не зміг приїхати на побачення через справи, розплакався через це.
— Чоловічих істерик тут я бачила більше, ніж за все життя в Україні, — каже жінка, — мені писали різні чоловіки. Хочу сказати, що іспанці з віком стають кращими. Молоді хлопці схожі на примхливих принцес. Старші вже більш стабільні та надійні.
На її думку в Іспанії існує демократичне ставлення до зовнішності, наявності дітей, а особливо — до віку. На заняттях з сальси можна зустріти навіть 92-річних сеньйор. В суспільстві транслюється, що право на особисте щастя і кохання мають усі.
* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину, Францію, Швецію і Фінляндію, Швейцарію, Британію та Ірландію. Наступного тижня наш цикл винятково змінить день виходу нового матеріалу та авторку, тож стежте за публікаціями.
<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?! Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — Швейцарія.<frame>
Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.
Про Швейцарію співрозмовниці Sestry.eu говорить як про країну максимально безпечну для жінок. Втім оголошення, в яких шукають виключно українок для побачень, рекомендують оминати. Часто за ними приховується бажання чоловіка знайти залежну жінку: вона не буде висувати таких вимог як швейцарки, або жінки з сусідніх європейських країн.
Любов по-швейцарськи
Співрозмовниці Sestry.eu розділилися на дві групи. Одна стверджувала, що швейцарці дуже відкриті до стосунків з еміґрантками/еміґрантами. І це, власне, підтверджує статистика. У 2019 році 36 % всіх офіційних шлюбів швейцарців були укладені з іноземними громадянами. Ймовірно, йдеться про великі міста, де люди більш мультикультурні, багато хто знає англійську мову, яка полегшує комунікацію.
Разом з тим, інша частина говорить про протилежне. Нібито швейцарці «налякані» історіями про користолюбність «слов'янських жінок». Що вони дуже закриті та наші жінки можуть розраховувати на побачення з такими ж еміґрантами. Тут криються інші небезпеки. Хоча українки походять з досить ще патріархального суспільства, уклад життя еміґрантів зі східних країн, з мусульманської культури, може бути абсолютно їм неприйнятним.
— На сайті знайомств мене обирали, переважно, африканці, албанці, інколи італійці, — розповіла одна зі співрозмовниць Sestry.eu, яка попросила її не називати,— швейцарці дуже важко сходяться з людьми іншої культури. Та й загалом, вони дуже обережні, тривалий час приглядаються до людини, вони не з тих, хто кинеться у стосунки з головою. Будуть дуже повільно зближуватися. Бояться відмови, тому можуть тривалий час спілкуватися, і не запрошувати на зустрічі. Однак якщо вже наважаться, то це буде максимально приємне спілкування. Бо вони все ж досить консервативні, хочуть робити перший крок самостійно.
Варто оминати оголошення на сайтах, де в описі пишеться про те, що чоловік шукає «дружину-українку». Часто за ним приховується бажання знайти собі залежну жінку, якою можна буде легко маніпулювати через її статус біженки
Це стосується, загалом, всіх країн. Швейцарки тривалий час боролися за рівноправ'я, вони хочуть до себе рівного ставлення, поваги, розподілу обов’язків. Українок часто змальовують як більш домашніх, невибагливих, покірних жінок. Ці якості в ціні у місцевих чоловіків, які з різних причин не доросли для рівноправних стосунків з партнеркою.
Співрозмовниці Sestry.eu кажуть, що часто зустрічаються з упередженнями щодо українок,їх сприймають як людей з «третього світу», в якому не знають, що таке антипригарна сковорідка, міксер чи посудомийна машина. Цими спостереженнями ділилися жінки, які жили, переважно, у невеликих населених пунктах.
Повага до особистих кордонів
Українки, які через війну опинилися у Швейцарії, кажуть про повагу до особистого простору людини. Якщо ти в басейні, то ніхто не буде розглядати твоє тіло, це непристойно.
На вулиці тобі не будуть відпускати слизьких компліментів, як би гарно ти не виглядала, але й на побачення навряд чи запросять. Бо це може бути розцінене як домагання, порушення кордонів іншої людини.
Багато пар все ще знайомляться традиційним способом — в компаніях, на роботі, через активності, у школі, в університеті, на вечірках. Втім додатки для знайомств набирають популярності, особливо у великих містах
Українки попереджають, що варто уважно читати описи на сторінках чоловіків. Якщо там написано, що чоловіка цікавить тільки формат на ніч, він не бреше. Разом з тим, про серйозність намірів теж відверто артикулюють.
— Власне мене це дуже підкуповує тут, — каже українка Юлія, яка у Швейцарії будує стосунки з місцевим чоловіком, — люди будують дорослі, серйозні стосунки, про все говорять на старті. Немає такого, що ти розраховуєш на партнерство, на вірність, тобі це обіцяють заради того, щоб затягнути у ліжко, а потім зникають. Тут і чоловіки, і жінки досить відверто говорять про свої очікування від стосунків.
Юлія — класична красуня. Однак в Україні тривалий час була самотня, сама виховувала сина.
— Якось подруга зареєструвала мене на сайті для знайомств в Україні. У неї схожа ситуація. На сайті я побула якийсь час і швидко видалилася, оскільки мене просто завалили непристойними фото, пропозиціями сексуального характеру. Моя подруга в Україні на різних сайтах роками шукає партнера, але до цього часу одна.
В Швейцарії жінка наважилася на розміщення анкети, бо захотіла, щоб її просто обійняла якась жива людина.
— Я працювала у дві зміни: зранку в школі, ввечері за барною стійкою. Вдома у мене був «колючий» син-підліток, хвора на онкологію близька родичка. За три місяці від переляку я вивчила німецьку мову, англійську знала дуже добре до того, валилася з ніг від перевтоми. Життя в Швейцарії дуже дороге. Бачила, як вечорами в бар приходять наші дівчата, проводять час, спілкуються. Було трохи заздрісно. Мої думки, мабуть, прочитав фейсбук, який показав мені рекламу місцевого сайту знайомств. Він платний, як для жінок, так і для чоловіків, але я наважилася зареєструватися.
В анкеті вона чесно написала, що шукає спілкування, спільного проведення часу, пізнання один одного, а лише потім, можливо, тривалих стосунків. Юля каже, що важко звикала до місцевих традицій.
В українській культурі на початковій стадії стосунків у жінок є очікування, що чоловік буде тебе «завойовувати»: дарувати квіти, водити в ресторан, купувати якісь подарунки, вирішувати якісь проблеми. Тут це можливо, переважно, коли люди вже визначилися, що вони будують пару разом.
— Багато жінок тут заробляють на рівні з чоловіками. Пропозиція поділити рахунок — чесна, якщо ви на початковій стадії стосунків. Місцеві жінки мені радили завжди пропонувати розділити рахунок, але жоден чоловік не прийняв цієї пропозиції. Щодо квітів, подарунків, знаків уваги — та ж історія. Якщо це етап знайомства, залицяння, ви чужі один одному люди, то чому він повинен щось для вас робити? У стосунках буде все: і квіти, і увага, і спільні подорожі. Наші жінки часто ображаються, що швейцарці не вкладаються на початковому етапі, але у них своя логіка. На етапі залицяння вони не сприймають, що зобов'язані цій, чужій по суті, жінці чимось. Коли ви в парі, то ставляться вже по-іншому, так як українці на етапі залицяння. Однак ця турбота нікуди не зникає.
Юлія каже, що для тривалих стосунків швейцарці, якщо це зріла людина, шукають собі не домогосподарку, а партнерку, цікаву особистість, з якою приємно буде ділити життя
— Прибрати вдома, приготувати вечерю вони можуть й самі, — каже жінка, — власне я шукала людину, з якою мені буде максимально комфортно. Тому зараз з чоловіком виховуємо разом його трьох дітей та мого сина. У мене було багато різних варіантів, але до серця припав саме він.
* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину, Францію, Швецію і Фінляндію, наступні країни — Італія та Іспанія.
Повномасштабна війна в Україні спровокувала відтік українців за кордон — переважно на захід. За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців (UNCHR), станом на середину червня 2024 року в країнах Європи перебуває майже 6 мільйонів українців.
Найбільше громадян України нині отримали тимчасовий захист у Німеччині — 1,1 мільйона, у Польщі — 957 тисяч, а також у Чехії — 346 тисяч. Причому першість Німеччина виборола в Польщі, що має з Україною спільний кордон та близьку мову, лише 2023 року. У внутрішньоєвропейській міграції відіграли роль більші соціальні виплати, вища оплата праці й інтеграційні ініціативи німецького уряду. Серед інших причин переїзду — відгуки українців, які оселилися тут раніше, і бажання дати якісну європейську освіту дітям.
Українці за кордоном та українці в Україні
Сьогодні понад 280 мільйонів людей — 3,6% населення планети — живуть не в тих країнах, де вони народилися, проте не усі з них є біженцями. У сукупності мігранти в усьому світі складають четверту за чисельністю населення країну у світі. Мало того, більше людей готові до міграції, якщо у них буде така можливість. Основні фактори — соціально-економічні (для свідомої міграції) та безпекові, як у випадку українців.
Заборона провела опитування серед читачів, запропонувавши анонімно поділитися думками щодо власного вибору залишитися в Україні чи поїхати та стереотипів щодо міграції.
За результатами нашого дослідження, серед причин виїзду за кордон:
війна;
власна безпека та безпека родини;
окупація або загроза окупації місця проживання, страх повторної окупації (для мешканців територій, що були захоплені Росією 2014 року);
наявність роботи за кордоном;
піклування про майбутнє дітей;
втрата домівки, родини;
не стало можливості реалізувати себе в Україні;
невпевненість у правильності дій державних інституцій.
Українці, які залишилися в країні, так пояснюють свій вибір:
немає можливості виїхати;
родина;
підтримка держави в такий спосіб;
перебування у відносно безпечному місці;
моральні цінності.
Інформація з опитування Заборони збігається з даними Лабораторії Rating Lab. Порівнюючи можливості, українці резюмують, що Європа — це робота, захист, доходи, комфорт, інфраструктура, а Україна — послуги та сервіси, в тому числі медичні та частково освітні, можливості для бізнесу, доступне житло. Успіху однаково можливо досягнути як в Україні, так і в Європі.
Міф 1: мігранти займають робочі місця місцевих жителів
Розмови про те, що українські біженці намагаються забрати роботу обивателів країни, куди тимчасово переселилися, час від часу з’являються у соціальних мережах. Зокрема, це явище у доповіді «“Прийдуть і заберуть”: антиукраїнська мова ворожнечі в польському Twitter» досліджувала правозахисниця Гельсінської спілки з прав людини у Польщі Ада Тимінська. Попри те, що на час публікації звіту у квітні 2023 року симпатія до українців не ставилася під сумнів, дослідниця прогнозувала, що антиукраїнські образи обов’язково активізуються у більш сприятливій ситуації, коли активна підтримка біженців природним чином зменшиться через втому.
— Зміни у настроях виникають лише з побоювання за власний добробут, — стверджує Ада Тимінська. — Якщо не надто розсудливий політик раптом заявить, що українці прийдуть і заберуть роботу або соціалку, то хтось із ним таки погодиться.
До слова, у Польщі антиукраїнські настрої роздмухує проросійська ультраправа партія «Конфедерація», яка активно виступає проти «українізації Польщі», блокує пункти пропуску на польсько-українському кордоні й закликає обмежити виплати біженцям. Тим часом фермери, інтереси яких начебто захищає «Конфедерація», уже нарікають на брак сезонних працівників.
— Раджу згадати заяви польських фермерів навесні, що не буде кому збирати полуницю, працювати на низькокваліфікованих роботах, — каже президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. — Зазвичай люди, котрі приїздять, не можуть конкурувати за високооплачувані місця, а приходять у ті ніші ринку, де є менший запит серед місцевого населення.
Так само поляки воліли їхати збирати спаржу до Німеччини, бо в сусідніх країнах така праця оплачується краще
У Польському економічному інституті (PEI) стверджують, що наразі рівень зайнятості українців у Польщі є найвищим серед країн ОЕСР. Однак українські біженці стикаються з різними викликами на польському ринку праці й іноді зазнають нерівного ставлення.
Директор Міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL Марцін Колодзейчик наголошує, що Польща відчуває брак працівників уже давно. А потреба в кадрах настільки велика, що в країну приїжджають на роботу люди з усього світу — у тому числі з країн Латинської Америки та Азії:
— Потреби польського ринку праці на наступні п’ять років — це приблизно пів мільйона працівників. Сьогодні, коли рівень безробіття у Польщі є другим найменшим в Європі (3%), дефіцит кадрів відчутний майже у кожній галузі, а економіка росте (+2% у першому кварталі 2024 року).
Йдеться не про конкуренцію, а про попит на велику кількість працівників. Роботи вистачить всім охочим
Стабільно низький рівень безробіття протягом останніх років у Польщі фіксують також у фундації «Український Дім» у Варшаві. Згідно з інформацією з Уженду Статистичного, наплив біженців до Польщі на його рівень суттєвого впливу не мав:
— Інша річ, що останні соцопитування показують, що серед поляків такий стереотип трапляється не так часто, як здається, — каже експерт “Українського Дому” Олександр Пестриков. Він посилається на ще одне дослідження Польського економічного інституту.
Згідно з даними дослідження, лише 30% опитаних вважають, що іноземці становлять загрозу для польських робітників. 23% опитаних впевнені, що іноземці можуть конкурувати з кваліфікованими робітниками. 56% переконані, що загроза є лише для низькокваліфікованих працівників.
— Місцеві більше бояться демпінгу зарплат. Там, де поляк вимагає підняти плату, українці беруться виконати роботу і за менші гроші, — каже Пестриков. — Польське народне господарство залежить від дешевої робочої сили. Це конкурентна перевага, але й проблема.
Вона стримує роботизацію та автоматизацію промисловості, та й робітники не хочуть вічно бути дешевою робочою силою
До слова, про те, що українці не відбирають робочі місця, кажуть і в Міністерстві праці та соціальних питань Чехії. За його даними, четверо з п’яти українців знайшли роботу на некваліфікованих та нестабільних посадах.
— Зараз в Європі прискореними темпами відбувається процес демографічного старіння. Робочої сили всюди бракує, — коментує Елла Лібанова, академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи.—Тому направду бізнес зацікавлений у тому, щоб було більше робочих рук, робочих голів. І українці не є конкурентами європейцям у плані працевлаштування — у них різні ніші. І так завжди буває: мігранти, особливо в першому поколінні, які щойно приїхали, обіймають ті робочі місця, які їм дають.
Вони не витісняють місцевих. Так, деяка конкуренція з’являється, але вона не така, як комусь хочеться казати. Це пересмикування
Міф 2: на переселенців витрачають великі кошти з бюджетів, які можна було б спрямувати на розвиток громад та інші місцеві витрати
Стереотип про те, що українці переїжджають в Європу по грошову допомогу та залишаються заради соціальних виплат, досить поширений і серед місцевих, і серед громадян України, що залишилися вдома (про це свідчать відповіді в опитуванні Заборони).
«У Німеччині в багатьох є думка, що українці тут залишаються тільки для того, щоб отримувати соцдопомогу, і що вони не хочуть працювати. Я залучена як перекладачка для українців при живих розмовах в різних установах. І мені дуже прикро від того, що цей стереотип часто виправданий», — поділилася досвідом українка.
Втім, майже всі, хто взяв участь в опитуванні і належать до групи тих, хто живе за кордоном, вказують, що працюють. Жінки з дітьми підкреслюють, що виплати дуже невеликі: «Вистачає лише на памперси та суміш».
У Польщі й Чехії уже підрахували, що українські біженці, котрі з початком повномасштабної війни опинилися у цих країнах, з лишком компенсували витрачені на них кошти.
Уряд Польщі витратив на держпідтримку біженців з України 15 мільярдів злотих у 2022 році (приблизно 3 млрд євро) та близько 5 мільярдів — у 2023 році. В цю допомогу також входить одноразова виплата 300 злотих (70 євро), щомісячна допомога на дитину 500 злотих, яка з січня 2024 року зросла до 800 злотих (187 євро). Утім, із польської соціальної допомоги, яка є однією з найменших у ЄС, живуть лише 7% українських біженців.
Майже 80% громадян України, які прибули до Польщі через повномасштабне вторгнення, працюють і самі себе утримують. Дослідження Міграційної платформи EWL підтверджують, що українські біженці з перших тижнів перебування у Польщі почали шукати роботу, а протягом року її змінювали, шукаючи можливості професійного зростання.
У Чехії баланс доходів і видатків на підтримку українських біженців виглядав так: 2023 року 21,6 мільярда крон (858 млн євро) витрат все ж перевищили 21 мільярд крон доходу. Проте у першому кварталі 2024 року надходження переважають витрати — 6,4 мільярда крон (приблизно 254 млн євро) податків і зборів проти 3,5 мільярда крон допомоги. До слова, у Чехії працюють 88% українських біженців.
Близько 80% українських біженців у Німеччині проживають у квартирах, частково оплачуваних державою. Витрати на оренду та житло складають 750–850 євро на людину щомісяця. Крім того, надається медичне страхування, інтеграційні курси та підтримка для дітей і пенсіонерів. В центрах зайнятості Німеччини зареєстровано близько 700 тисяч біженців з українським паспортом. Усі вони можуть щомісяця отримувати по 563 євро. Також є допомога на дітей.
— Німецький уряд говорить, що якщо зараз працевлаштовано 20% українців, їх задовольнить зростання до 40%, — каже президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. — Низький відсоток працевлаштованих у Німеччині зумовлений тим, що є вимоги зі знання мови, також тут роблять акцент на висококваліфікованій роботі, дають українцям можливість підняти свою кваліфікацію або перекваліфікуватися, аби працювати не лише руками.
Зараз уряд спрощує умови працевлаштування, знижуються вимоги зі знання німецької
Згідно з даними опитування Центру економічної стратегії, станом на листопад 2022 року виплати отримували 73% українських біженців у Європі, тоді як станом на січень 2024 року — лише близько 40%.
Майже половина опитаних у Німеччині (44%) і в Нідерландах (40%), де соціальні виплати одні з найвищих у Європі, стверджує, що хоч фінансова допомога дозволяє їм утримувати себе в країні перебування, вони вирішують працевлаштуватися. Це ключовий висновок дослідження «Розкрити потенціал: громадяни України в Німеччині та Нідерландах», проведеного Міграційною платформою EWL та Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету.
— Багато країн Європи й світу надають допомогу українцям, які виїхали через війну, — каже старша економістка Центру економічної стратегії Дарія Михайлишина. — Однак із часом кількість українців, які отримують допомогу, значно знизилась як через зміну політики країн, що приймають українців, так і через те, що багато з них уже знайшли роботу і не потребують допомоги.
Окрім того, економіки країн, що приймають українців, виграють більше, ніж витрачають на допомогу
Тим часом, зазначають у ЦЕС, ринок праці України вкрай гостро відчуває на собі всі виклики повномасштабної війни. Економічний шок початку російського вторгнення спричинив падіння як попиту, так і пропозиції праці — бізнеси не наймали, а люди не подавалися на роботу. Згодом попит на робочу силу став відновлюватися, але повільно; водночас кількість охочих знайти нову роботу вже влітку 2022 року злетіла і перевищила середні показники 2021 року. Втім, далі тренди розійшлися: потреба у робочій силі весь час відновлювалася разом з відновленням економіки, а активність шукачів роботи весь час скорочувалася — не в останню чергу через міграцію українців за кордон та мобілізацію до Сил оборони.
Міф 3: мігранти не платять податків і не допомагають розвиватися економіці
Ще у травні 2022 року Oxford Economics прогнозували, що якщо у Польщі залишиться 650 тисяч українців, то ВВП до 2030 року може зрости на 1,2%, а якщо українців залишиться 1 млн, то на 2%, — у порівнянні зі сценарієм без вимушених українських переселенців. Схожими були прогнози Національного банку України, де у 2022 році підрахували, що завдяки біженцям з України до 2026 року ВВП Польщі та Чехії збільшиться на 2,2–2,3% у порівнянні з базовим сценарієм, а Німеччини — на 0,6%–0,65%.
Якщо у 2022 році надходження до державного бюджету коштом українців у Польщі складали 0,8–1,0%, то торік — уже 1,3–1,6%. У грошовому еквіваленті це становить 10,1–13,7 млрд злотих (приблизно 2,34–3,18 млрд євро) у 2022 році та 14,7–19,9 млрд злотих — у 2023-му. Дослідження «Аналіз впливу біженців з України на економіку Польщі» на замовлення ООН провела міжнародна консалтингова компанія Deloitte спільно з Міграційною платформою EWL.
У звіті Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) йдеться про те, що у довгостроковій перспективі, коли економіка повністю адаптується, цей показник зросте до 0,9–1,35%.
«Це суттєвий вплив на польську економіку, зважаючи на виклики, пов’язані з російською агресією, на загальну ситуацію і значний дефіцит кадрів у Польщі, — каже директор Міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL Марцін Колодзейчик. — Українці рятують польський ринок праці — і ті, хто приїхав у Польщу до повномасштабного вторгнення, і воєнні біженці».
Відтак з 2022 року українці в Польщі допомагають розвиватися економіці, сплативши 10–14 млрд злотих податків, у 2023 році — 15–20 млрд злотих податків. Більшість українських біженців також допомагає родинам в Україні, донатить на ЗСУ або волонтерить — про це свідчать звіти EWL в Польщі та Німеччині.
— Нещодавно було дослідження експертів із Великої Британії, де зосереджено значно менше українських мігрантів, — зазначає академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Елла Лібанова. — Вони кажуть про те, що додаткові 0,2% ВВП — це якраз внесок українських мігрантів. І це серйозно, як для Британії.
Українці живуть у Європі, працюють, сплачують податки і витрачають гроші. Відомо, що кожен злотий, витрачений у Польщі, працює на польську економіку
За даними опитування Центру економічної стратегії, станом на січень 2024 року 45% українців, які виїхали за кордон, працевлаштовані або стали підприємцями, а отже, сплачують податки з доходів від праці чи прибутків від бізнесу. Усі мігранти платять принаймні податки на споживання, податок на додану вартість, коли купують будь-які товари та послуги.
Міф 4: погіршення криміногенної ситуації
Хоча цей стереотип більш схильні застосовувати до людей з неєвропейських культур, деякі місцеві можуть узагальнювати поняття «біженці» і застосовувати таке мислення до усіх.
На початку 2024 року фундація «Український Дім» у Варшаві була змушена публічно реагувати на статтю Rzeczpospolita «Темна сторона міграції. Іноземці в Польщі сідають за кермо в нетверезому стані та порушують заборони». У ній ішлося, зокрема, про те, що «багатотисячний приплив іноземців, який посилився після початку війни в Україні, знайшов свій відбиток у статистиці злочинності». У відкритому листі до редакції фундація резонно припускає, що, ймовірно, були якісь причини та передумови (події, тривожні результати опитувань, ксенофобські заяви політиків), які спонукали Rzeczpospolita оприлюднити статистику злочинів, скоєних у Польщі негромадянами.
«Було б справедливо викласти ці причини й пояснити читачеві ваші наміри при написанні статті, — йдеться у листі. — Викликає тривогу, що серйозна газета, яка формує громадську думку, вдається до етнічного профілювання та маніпулювання культурними відмінностями».
Експерти фундації попрацювали із цифрами, оприлюдненими у статті, й дійшли висновку, що 17 278 іноземців, які вчиняли злочини 2023 року, відповідальні лише за близько 2% усіх злочинів. Також 3240 крадіжок, скоєних іноземцями, складають приблизно 3% усіх крадіжок у Польщі, а 2451 звинувачення у зберіганні наркотиків становить 4% від усіх таких звинувачень. До того ж темпи зростання злочинності серед мігрантів у 7,7 раза нижчі за темпи збільшення самої групи чужоземців.
«Стереотиппро погіршення криміногенної ситуації через біженців я зустрічав лише серед польських журналістів, — коментує експерт “Українського Дому”Олександр Пестриков. — Вони часто люблять підкреслювати національність підозрюваних і засуджених».
До слова, в опитуванні польських громадян для рапорту Роберта-Мирона Станішевського з Варшавського університету про соціальне сприйняття біженців з України серед загроз від українців страх погіршення криміногенної ситуації не посідає першого місця. Серед актуальних побоювань — негативний вплив на ринок праці.
— Українці переважно працюють, — переконана Елла Лібанова.—Серед українських мігрантів чоловіків дуже мало, в основному це жінки й діти.
Тому навряд вони так сильно погіршують криміногенну ситуацію
Міф 5: через біженців зростає навантаження на медичну систему, систему освіти, ринок житла
Болючі питання черг до лікарів, у яких тепер чимало українців, навантаження на систему освіти та зростання цін на житло можуть стати найбільшою проблемою і причиною погіршення ставлення європейців до українців, прогнозують експерти. Адже тут українці стикнуться не лише із менш соціально захищеними місцевими, а й з тими, на чиї робочі місця українські біженці у масі своїй не претендують.
— Поляки мають низький рівень довіри до власної держави й усвідомлюють неефективність уряду, коли йдеться про соціальні послуги, — зазначає правозахисниця Гельсінської спілки з прав людини у Польщі Ада Тимінська, дослідниця антиукраїнської мови ворожнечі у польських соцмережах. — У Польщі треба довго чекати у чергах до лікаря, складно записати дитину до дитячого садка — це правда. Тож раптова поява нових людей викликає відчуття зростання загрози.
Утім, проблеми із доступом до спеціальної медичної опіки були й до приїзду українців. Це свідчить лише про те, що держава в якихось аспектах є неефективною
Про проблеми в медичній та освітній системах у країнах, де живе найбільше українців-біженців, кажуть і респонденти опитування Заборони. Так, одна дівчина розповіла, що в Німеччині їй запропонували запис до мамолога через сім місяців, а інша не могла знайти місце в дитсадочку в одному з чеських міст.
«Люди приїздять, навантаження [на систему здоров’я й освіти] зростає. Але і стає більше робочих місць, — зазначає Елла Лібанова, академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи. — Серед українських мігранток дуже багато медичних і педагогічних працівниць. Хто заважає у школах, де навчаються українці, ставити викладачами українських вчителів? З одного боку, це працевлаштування українок, з іншого — спрощене навчання для дітей».
Олександр Пестриков прогнозує посилення проблем в освітній сфері вже восени 2024 року, коли всі українські діти будуть зобов’язані піти у польські школи. Досі батьки могли самі вирішувати, чи залишити дитину в українській школі онлайн. Зараз це означатиме більше дітей у класі, більше конфліктів, суперечки батьків, булінг.
Тимчасовий статус дає право на медицину в Польщі. «Але річ у тому, що якщо ти маєш оплачувати житло, на щось жити, ти мусиш працювати, — каже Олена. — А коли ти працюєш, ти й без статусу маєш медицину, бо сплачуєш відрахування із зарплати. І твоя черга до лікаря — законно оплачена».
У фундації «Український Дім» проаналізували дані медичної системи за 2022 рік. За перший рік війни на українців було витрачено 0,5 млрд злотих, хоча планувалось 2 мільярди. Виявилося, що українські біженці не освоїли й половини від тієї суми, яку на них планували виплатити через Національний фонд здоров’я.
«До 2022 року більшість наших громадян у Польщі — це молоді бездітні люди, які просто не ходили до лікарень, — пояснює експерт Олександр Пестриков. — Тим часом серед біженців багато матерів, дітей, осіб старшого віку та людей з високою увагою до свого здоров’я. Їх просто починають бачити у лікарнях, і переконати звичайного поляка, що українці не несуть загрози, стає важко».
Непорозуміння між українцями та повернення
З іншого боку, українці, що ухвалили рішення залишатися поза межами країни, діляться переживанням, що на батьківщині їх вважають боягузами та зрадниками, яким наплювати на долю держави. Буцімто вони живуть своє найкраще життя за кордоном, забули про Україну та їм байдуже на війну. Що виїхали насправді не з міркувань безпеки, а заради більших грошей. Що вони не донатять і не допомагають.
За підрахунками Центру економічної стратегії, за кордоном можуть залишитись від 860 тисяч до 2,7 млн українців. Це переважно перспективні, освічені українці, студенти, мами з дітьми, до яких пізніше доєднаються їхні чоловіки. Більш схильні до повернення в Україну після війни люди похилого віку або з нижчим рівнем освіти.
Неповернення українців, стверджують у ЦЕС, матиме суттєвий вплив на українську економіку, яка може втратити від 2,55 і до 7,71% ВВП.
«Якщо половина тих, хто виїхав, залишаться за кордоном, для нас це буде дуже серйозним ударом», — вважає академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи. — Питання повернення з-за кордону українців, які виїхали через війну, буде одним із найважливіших викликів уже найближчого майбутнього».
Загальний настрій підтверджують дані міжнаціонального опитування OneUA, яке охопило понад 18 000 респондентів у восьми європейських країнах. Українські біженці, які проживають у Польщі, Угорщині, Чехії, Молдові та Румунії, частіше вказують на те, що мають намір повернутися в Україну, ніж біженці в Нідерландах та Німеччині. Основні чинники — мотиви соціальної прив’язаності та економічний фактор (Return intentions among Ukrainian refugees inEurope: A Cross-National Study, опубліковано 22 липня 2024 року).
Про зміну рішення (залишатися чи повертатися) в опитуванні Заборони кажуть лише 11% опитаних. Серед перепон для повернення вказані війна, що триває, та непередбачуваність майбутнього. Реципієнти, що лишатимуться в Україні, пояснюють вибір відсутністю можливості виїхати та любов’ю до країни. Важливо зауважити, що ті, хто обрав жити за кордоном, крім відчуття безпеки, теж наводять як аргумент любов до України — перебуваючи в безпеці, вони мають можливість донатити та просувати українські інтереси в інших державах.
головне фото:Біженці з України чекають на прикордонному переході в Медиці на південному сході Польщі, 5 квітня 2022 року, Фото: Wojtek Radwański/AFP/East News
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.