Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Дональд Туск зустрівся з Володимиром Зеленським. Фото: KPRM
No items found.
Дональд Туск підкреслив, що з початку війни Польща передала Україні дуже багато обладнання, «незрівнянно більше, ніж будь-яка інша країна світу». Саме тому, за його словами, сьогодні Польща має менше можливостей, ніж ті, хто пізніше долучився до цієї допомоги:
— Загроза російських провокацій і дедалі меншої гібридної агресії проти Польщі є більшою, ніж проти Іспанії чи Великої Британії (...). І тому потім, коли ми ухвалюємо рішення про наступні транші допомоги, ми повинні весь час пам'ятати, що у нас є дуже довгий кордон з Білоруссю, який потрібно захищати, і досить довгий кордон з Росією.
На кордоні з Білоруссю у нас постійні інциденти, там майже щодня лунають постріли
Туск повідомив, що 46-й пакет допомоги для України буде реалізований у січні:
— Ми говорили про можливе оснащення бригади. Я ще буду про це говорити, можливо, це буде спільне підприємство зі скандинавськими країнами — ми домовилися не говорити про деталі – але я переконаний, що ми знайдемо якісь креативні рішення в цьому питанні, де Польща може бути корисною в оснащенні української армії.
Фото: KPRM
Дональд Туск наголосив, що Україна завжди може розраховувати на підтримку з боку Польщі, зокрема на шляху до ЄС і НАТО:
— Наша історія і складна, і прекрасна. Було багато позитивного й негативного в наших відносинах. Але це історія народів, які у хвилини випробувань виявилися такими, що розуміють історичний момент, яким є напад Росії: допомога Польщі Україні та боротьба України.
Це велика річ, що народилася між нашими народами
Президент України Володимир Зеленський, у свою чергу, подякував Польщі за надану Україні допомогу та підтримку прагнення стати повноправним членом НАТО:
— Польща розуміє, як це важливо в нашій частині Європи, щоб безпека була справді гарантована і щоб не було жодної геополітичної невизначеності.
Зеленський наголосив, що є однакове бачення того, що Україні потрібен справедливий мир, зміцнення та сильна позиція:
— Нам усім у Європі потрібна не просто пауза в бойових діях, не просто щось тимчасове або непевне. Нам потрібна сильна спільна позиція — усіх партнерів, і нам потрібен справжній мир.
І головне, що саме такий мир — мир завдяки силі — може бути забезпечений
Польське агентство преси — єдине державне інформаційне агентство в Польщі, засноване у жовтні 1918 році
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Вова і Катя чекають на нас на залишках автобусної зупинки. Я розпізнаю їх здалеку, адже місто на цьому боці річки ще вимерле, і вони — єдині живі душі навколо. Старша пані в синій куртці нервово човгає ногами. Чоловік, одягнений у чорне, зі спокійним виразом обличчя вдивляється в наш зустрічний автомобіль. Може мати трохи більше сорока, але втома на обличчі та зморшки додають йому поважності.
Все, що вони знають про нас, це те, що ми волонтери з Польщі. Вирішують забрати нас на ніч, тому що після настання темряви подорожувати цими місцями небезпечно. Хоча місто зараз звільнене від російської окупації, все ще відбуваються ракетні обстріли. Мене дивує, що хтось захоче прийняти у себе вдома абсолютно незнайомих людей, але сутінки падають так швидко, що я майже відчуваю, як нас огортає темрява.
Напад зомбі?
Ізюм. Саме звідси походять зображення масових поховань у лісі, виявлених після звільнення міста. В одному з них знайшли чотириста п'ятдесят безіменних тіл, засипаних землею, під якою намагалися приховати звіряче вбивство. Картини, такі близькі до тих, що є в наших підручниках з історії. Більшість вбитих померли насильницькою смертю, а деякі носили сліди тортур і страти — мотузки, затягнуті на шиї, руки, зв'язані за спиною, понівечені геніталії. Ми знаємо, як назвати це своїми іменами: воєнний злочин. Важко уявити, що поруч з місцем такої трагедії, поки ще тривають ексгумації, а територія замінована і повна небезпечних уламків від вибухів бомб, починає повертатися життя. У спустошене місто, продірявлене, як решето, повертаються втомлені від поневірянь мешканці, які можуть тільки повертатися, бо більше їм нікуди йти.
За день мені вдалося побачити головну артерію міста. Прогулюючись центром Ізюма, мені здається, що я перебуваю на якомусь знімальному майданчику, оточеному ідеально поставленими декораціями. Постапокаліптичний фільм, можливо, про напад зомбі, від якого втекли мешканці. Зірвані вивіски магазинів скриплять на вітрі, бовтаються туди-сюди. Навколо напівзруйновані будівлі, вигорілі вікна, наче очі, виколоті з очниць, світяться порожнечею. На центральній площі стоїть кафе, точніше його скелет — круглий каркас без скла і дверей, з зірваним дахом. Біля того, що колись могло бути входом до кафе, стоїть перфорований холодильник для морозива «Хрещатик». На протилежній стіні, мабуть, була плита, або, можливо, мангал. На землі — килим з битого скла.
Навколо мене немає жодної будівлі, яка б не мала слідів вибуху. Скрізь ці маленькі чорні дірочки від осколків, наче якийсь докучливий висип, який неможливо приховати
До моїх вух долинають крики. Але не від болю чи жаху. Більше схоже на запеклу конкуренцію. Я йду в напрямку голосів, і перед моїми очима з'являється масивна будівля школи. Два крила і фасад з елегантним порталом вишикувалися в літеру «П», утворюючи внутрішнє подвір'я. Імовірно, саме тут починався і закінчувався навчальний рік, відбувалися урочисті збори та святкування важливих подій. Сьогодні школа, як і всі інші будівлі, розколота, як решето, з-під білої обшарпаної цегли визирає червона цегла, а дах повністю згорів. Я хочу зайти всередину, але крізь дірки у віконницях бачу футбольне поле. Восьмеро хлопців грають у футбол. Серед руїн і тиші цього міста-примари вони кричать один до одного, у мене складається враження, що вони, можливо, навіть посміхаються один одному.
Ізюм. Фото: Альдона Гартвіньська
Доживання, а не життя
Западає темна ніч. З приглушеними фарами ми котимо машину по вибоїстій піщаній дорозі, слідуючи за нашими господарями, які ведуть нас до притулку на ніч. До Каті та Вови приєдналися сусідка з донькою, хоча у світлі приглушених фар я бачу лише їхні ноги.
У будинку Каті забиті вікна, з-під яких мені в очі потрапляє м'яка смужка флуоресцентного світла. Коли ми виходимо, нас просять більше не вмикати світло. Тут, де ми перебуваємо, краще не видавати своєї присутності. Над самим Ізюмом часто літають російські безпілотники, а з цього боку річки до ворога ще ближче. Навколо порожньо і глухо, чути лише гавкіт собак. Більшість мешканців виїхали звідси до Харкова, Львова чи Польщі. Ті, хто залишився і пережив окупацію, радше виживають, а не живуть. Сама окупація тривала пів року, в цей час у місті було п'ятнадцять тисяч людей.
Ми піднімаємося кам'яними сходами до передпокою. Я відчуваю запах вогкості, застояного і затхлого повітря, старих меблів. Запах, який нагадує мені дерев'яну хату мого дідуся в Сондецьких Бескидах. Запах села, трохи злиднів, який мені не чужий. Відчувається, що життя тут завмерло. У передпокої стоїть крихітний старий холодильник і металева раковина з відром під ним, в яке стікає вода. Катя ставить чайник на крихітну плиту з подвійною конфоркою і запрошує нас всередину. У вітальні стоїть розкладний диван, за яким на стіні висить килим. Книжкові полиці з книжками та порцеляною. Багато фотографій — на кількох з них я бачу гарненьку молоду дівчину та усміхненого маленького хлопчика. Порожнеча в цьому будинку тепер звучить набагато сильніше.
— Люди зникали. Ніхто не знав куди. Іноді їх забирали, іноді вони просто зникали. Військових одразу розстрілювали, — розповідає Вова, — але найбільше страждали молоді дівчата. Саме їх зараз відкопують у цьому лісі. Побиті і зґвалтовані
Деякі люди в день, коли росіяни заходили в місто, спускалися в підвали і сиділи там місяцями. Деякі окупанти заходили в будинки, виганяли мешканців і просто починали там жити. Але вони не заходили в кожну хату. Вони обирали старовинні, гарні, більш розкішні, з яких теж можна було щось вкрасти. І виносили все — телевізори, мікрохвильовки, пральні машини. Коли до будинку Каті підходять російські військові, п'яні і зі зброєю, її дочка спочатку перекидає через вікно сина, а потім вистрибує сама. Вони біжать через двір за будинком і перестрибують через паркан. Їм вдається сісти на майже останній транспорт, який використовувався для евакуації біженців, і виїхати з міста. Вони в безпеці. Але тоді Катя бачить їх востаннє. Все, що залишилося, — це фотографії на полицях, притулені до порцелянових чашок.
Тут живуть люди, діти
За розмовами застає нас глибока ніч, а втома починає накривати нас хвилями. Нам приносять ще чаю та канапок. Перевіряємо балістику — каски, бронежилети. Обстежуємо вміст особистих аптечок. Коли гасне світло, я довго не можу заснути. Лежу в спальнику і все, про що можу думати, — це про те, що вранці ми їдемо в напрямку Бахмута. Я дивлюся в стелю і вперше думаю: навіщо я взагалі це роблю? Але мотивація приходить вранці.
За мить після сходу сонця до Каті заходить Вова. Він знає, що ми незабаром поїдемо, але вважає, що нам варто з ним погуляти. Жодні розповіді не замінять того, що можна побачити на власні очі. Лише при денному світлі я бачу, що сліди окупації є навіть на вулиці Каті — розстріляний і повністю вигорілий автомобіль стоїть край дороги. Майже кожен паркан, кожна хвіртка посічена осколками.
Написи на вхідних дверях:
Тут живуть люди.
Тут є діти.
Люди, діти.
Ідемо тією частиною міста, яка під час окупації була повністю відрізана від світу. Ізюм розділений на дві половини річкою. Єдиний міст одразу ж підриває українська армія, коли російські війська проривають лінію оборони. Вони знають, що відрізають єдиний шлях відступу, але розуміють, що таким чином виграють більше часу перед ордами російських військ, які вже прямують туди. Тоді росіяни встановлюють у полях ракетні батареї і починають по-звірячому обстрілювати місто, зруйнувавши весь центр, житлові будинки, школи і лікарню. Я стою над глибокою ямою, виритою в землі, де лежать обгорілі рештки вантажівки. На ній була встановлена установка «Град», яка не раз накривала цивільні квартали, забираючи десятки життів. На полі, де ми стоїмо, я нарахувала близько п'яти таких вирв. Роблю кожен крок обережно, стежкою, яку раніше протоптав Вова. З-під снігу страхітливо визирають осколки, фрагменти форми, військової техніки. Зауважую, що навколо розвіваються червоні стрічки, прив'язані до встромлених у землю прутів.
— Сюди не ходіть, тут всюди міни, — каже Вова і показує пальцем на ліс вдалині. — А там, метрів за п'ятсот, може, шістсот, знайдено закопані тіла тих, кого вони вбили під час окупації. Переважно жінок. Тримайтеся поруч зі мною і не збивайтеся з дороги
У таких місцях є дуже просте правило: якщо ти щось не залишив, то краще не піднімай. Краще взагалі нічого не чіпати і не сходити з протоптаної стежки, а якщо можливо, то триматися асфальту. Так само і при справлянні фізіологічних потреб. Росіяни, відступаючи з Ізюма, розкидають всюди протипіхотні міни. Але можна поранитися, необережно поставивши ногу на гострі, як ніж, уламки ракет, що розірвалися.
На деяких воротах я бачу таблички: не входити, заміновано. Вова зупиняється перед однією з будівель. Там, де, ймовірно, були вхідні двері, величезна діра, а навколо купа уламків. Господарі будинку повернулися сюди через деякий час після звільнення міста. Окупанти жили в їхній квартирі і, покидаючи її, залишили на дверній ручці запал від бомби. Коли сусід натиснув на ручку дверей — бомба вибухнула. Таких сюрпризів було багато — у вимикачах, серед дитячих іграшок, у шухлядах. Вова розповідає історію про те, як вони поранили суку, у якої були маленькі цуценята. Ранили, щоб не вбити, і вона вила. Довго і голосно, поки хтось не прийшов їй на допомогу. Коли чоловік підняв її, виявилося, що в підстилці собаки була захована бомба. Вони загинули на місці — сука, цуценята і чоловік, який хотів їй допомогти.
Альдона і Катя. Фото з приватного архіву
Червона мотузочка з хрестиком на щастя
Ми проходимо близько кілометра, і перед моїми очима постає поле бою — між зруйнованими будинками стоять обгорілі танки. Скрізь валяються осколки, скло, уламки машин. У завалах, після вибуху бойової броньованої машини, ми зауважуємо закривавлену російську форму. Мабуть, саме тут точилася головна битва за Ізюм. Є ще багато «фантомів» війни: зимові рукавиці, каска з величезною вм'ятиною, напханий речами рюкзак. На дворі зима, все вкрите льодом і снігом, і мені здається, що я відчуваю запах крові в повітрі. Привид минулого ніколи не зникне звідси, навіть якщо вони приберуть ці жахливі уламки.
Коли ми сідаємо в машину, Катя зав'язує мені на руку червону мотузочку з хрестиком. Вона хоче, щоб це принесло мені удачу і щоб я завжди пам'ятала про неї. Того дня ми вирушаємо в напрямку Бахмута. Я ще не знаю цього, але я буду повертатися до Каті багато разів. Іноді, щоб просто обійняти її.
***
Через півтора місяці після нашого від'їзду я отримую повідомлення від Каті: «Вова загинув. Він загинув під Бахмутом».
«Ні кроку назад, за нами тільки смерть»
Книга видана Patronite Publishing, її можна придбати на сайті patronite-shop.co.uk
Росія систематично і свідомо розстрілює і катує українських військовополонених, захоплює у полон цивільне населення, яке не підтримує так званий «руський мір». А ще — викрадає українських дітей, намагаючись перевиховати, згідно пропагандистських наративів, а деяких забирає у свої родини, змінюючи навіть імена. На дотримання прав людини у РФ не зважають. Sestry поспілкувалися із Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Дмитром Лубінцем про депортацію українських дітей до Росії, деталі обміну полоненими, злочини ворога щодо українських військовополонених і цивільних та недостатню реакцію міжнародної спільноти на ці випадки.
Повернення полонених
Наталія Жуковська: Про яку кількість полонених — як військових, так і цивільних — зараз йде мова?
Дмитро Лубінець: Насамперед зазначу, що ми не можемо оголошувати число військовополонених — як тих українських військових, яких у полон захопила РФ, так і тих російських військових, які потрапили у полон в Україні. Це питання безпеки. Щодо цивільних людей, то це не полонені. Це незаконно затримані громадяни, яких Росія взагалі не має права позбавляти волі. Станом на сьогодні нам відомо, що близько 14 тисяч осіб вважаються зниклими безвісти внаслідок російської агресії. Також верифіковано, що в Росії незаконно утримують майже 1700 цивільних. Це ті цифри, про які ми можемо говорити.
Ви як омбудсмен закликали російську владу надати списки військовополонених з України, кого Росія готова терміново повернути. Які найбільші труднощі із поверненням цієї категорії громадян?
Загалом найбільша трудність у тому, що РФ не дотримується норм міжнародного гуманітарного права та Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Водночас міжнародне гуманітарне право передбачає, що обміни полоненими мають проводитися після закінчення бойових дій. Виняток — тяжкопоранені або тяжкохворі, які підлягають репатріації навіть під час збройного конфлікту. Це прописано у Женевських конвенціях. Тому, зважаючи на це, хотів би зупинитися на двох моментах. По-перше, наразі ми проводимо обміни військовополоненими під час збройного конфлікту. Жодна країна світу цього не робила. Це вперше в історії. Те, що станом на сьогодні ми повернули 3767 наших громадян і провели 58 обмінів — це справді важливий результат. По-друге, на жаль, РФ мала б безумовно повернути всіх тяжкопоранених, тяжкохворих, а також українських жінок, але вона цього не робить. Хоча це прямо передбачають Женевські конвенції.
Перший жіночий обмін. 17 жовтня 2022 року. Фото: STR/AFP/East News
Щоб зрушити процес щодо цього Україна створила змішану медичну комісію — для того, щоб об’єктивно визначати стан здоров’я військовополонених. Цю норму Женевських конвенцій застосовували лише двічі з середини XX століття — під час війни у В’єтнамі та ірано-іракської війни. Змішані медичні комісії складаються із кількох експертів. Її члени повинні висувати пропозиції стосовно репатріації військовополонених, їхнього виключення з-поміж репатрійованих або стосовно відстрочки рішення до подальшого огляду. Ми сподіваємося, що це буде крок до того, щоб РФ створила аналогічну змішану комісію у своїй країні. Але станом на сьогодні Росія ще досі цього не зробила. Ще однією проблемою є те, що Кремль використовує емоції родичів українських військовополонених. Агресор свідомо робить ті чи інші маніпуляції, щоб впливати на настрої всередині нашого суспільства.
Зупинка обмінних процесів, пропаганда у соцмережах, списки людей, яких нібито Україна не хоче забирати, — це все навмисні дії Росії. РФ просто грається людьми, використовуючи їхній біль
Останній обмін відбувся 18 жовтня. Тоді вдалось повернути військовослужбовців, які, у тому числі, були засуджені РФ до довічного ув’язнення, а також бійців «Азову». Від чого залежать формування списків наших військових на обмін?
Ми працюємо над тим, щоб повернути всіх наших громадян, але щодо військовополонених, то перевага надається тяжкопораненим, тяжкохворим, а також жінкам. Ми подаємо російській стороні різні пропозиції та різні списки. Усі українські військовослужбовці, які є в реєстрах Національного інформаційного бюро, автоматично потрапляють у списки на обмін. Не залежно від їхнього статусу: чи це зниклий безвісти, чи підтверджений МКЧХ військовополонений. Україна ставиться до всіх однаково і працює над поверненням із полону кожного. Я завжди на цьому наголошую.
Також у нас є цифра, що серед усіх повернутих з російського полону, близько 40% тих, хто вважався зниклим безвісти. Тому постійна подача списків на обмін усіх захисників і захисниць — це один із шляхів пошуку людей. Україна завжди намагається шукати різні способи, щоб повернути своїх громадян. Як приклад, коли мусульмани світу відзначали закінчення посту Ораза-Байрам, а католики — Великдень, Україна стала ініціатором здійснення обміну військовополоненими, котрі сповідують іслам та є католиками. Однак запропоновані списки РФ проігнорувала. Чи можливо тут пояснити логіку Росії? Питання риторичне.
Повернені українські військові із російського полону. Фото: Офіс Омбудсмана
У чому найбільша складність із поверненням цивільних полонених?
Цивільні — найскладніша категорія для повернення. Особливо з огляду на те, що Росія не має законних підстав для їхнього затримання. Відповідно до міжнародного гуманітарного права, цивільна людина мала б бути звільнена негайно. Однак РФ чхає на це, викрадає цивільних, катує їх, утримує у місцях позбавлення волі. Якщо дивитися на складність щодо повернення, то безумно найбільша проблема — верифікація даних про цивільних: коли й де викрали людину, де вона перебуває зараз. Росія не надає жодної інформації.
Станом на сьогодні верифіковано, що в місцях позбавлення волі у РФ перебуває близько 1700 цивільних. Але ми розуміємо, що ці цифри значно більші
Росія систематично і свідомо вчиняє злочини. На мою думку, за викрадення цивільних посадовці РФ мають отримати нові ордери на арешт від Міжнародного кримінального суду, оскільки даний вид злочину може бути кваліфікований як злочин проти людства.
За даними видання Associated Press, РФ планує до 2026 року створити 25 нових «виправних колоній» і шість інших центрів утримання під вартою цивільних на окупованих територіях України. Що загалом відомо про стан утримання українських полонених? Наскільки відомо їхнє місцерозташування?
Росія не надає жодної інформації про цивільних. У більшості випадків нам не відоме ані їхнє місце, ані стан, в якому вони зараз перебувають. Звісно, що є винятки, коли вдається отримати інформацію про людину через міжнародних партнерів або ж іншими способами. Однак це не дуже великий відсоток. Щодо стану утримання цивільних, то Росія катує і застосовує найжахливіші тортури щодо них. Усі цивільні перебувають у неналежних умовах утримання, без медичного забезпечення, належної кількості їжі та води. Їх місяцями можуть утримувати у катівнях та підвалах.
Нам усім відома історія українки Олени Пех. Нещодавно її вдалося звільнити з російської неволі. Жінка була змушена повернутися до тимчасово окупованої Донеччини, де доглядала хвору після інсульту маму. Після незаконного затримання українку катували електрострумом, душили пакетом, вкручували в коліна шурупи, імітували розстріл. Незаконно засудили. В Олени розвинулася низка хвороб. Це лише одна, з десятків тисяч історій того, що РФ робить із нашими людьми.
Олена Пех після звільнення з полону. Фото: HANDOUT/AFP/East News
До того ж, ще з 2014 року на тимчасово окупованих територіях поширене «насильницьке зникнення» людей. У кожному окупованому населеному пункту РФ створює катівні.
Як Росія реагує на українські запити щодо місця перебування українських полонених? Як треті країни можуть допомогти із цим питанням?
РФ дуже рідко надає будь-яку інформацію. У більшості випадків ворог ігнорує наші запити, дає відписки. Щодо допомоги з поверненням цивільних ми вже публічного говорили про Катар і Ватикан.
З Катаром ми мали низку комунікацій щодо повернення українців додому, а завдяки Ватикану нам вдалося повернути 28 червня цього року 10 наших громадян в Україну
Також задля повернення українців активно працює робоча група пункту 4 Формули миру. На її засіданнях, яких відбулося вже 7, ми порушуємо питання повернення додому всіх громадян без виключення: дітей, цивільних, військовополонених. До засідань групи на постійній основі долучаються близько 50 країн світу та 7 міжнародних організацій: МКЧХ, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, ОБСЄ, ЮНІСЕФ, ЄС, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Координатор системи ООН в Україні.
Я завжди відзначаю зусилля Канади та Норвегії, які є співголовами робочої групи. Також нагадаю, що ми створили Міжнародну платформу за звільнення незаконно утримуваних РФ цивільних осіб. До першого її засідання доєдналися 52 країни світу і міжнародні організації. Проте навіть на тому, що в нас уже є, ми не зупиняємося. Наприкінці жовтня цього року в Монреалі відбулася Міністерська конференція з людського виміру Формули миру, в якій я брав участь у складі української делегації. Її учасники ухвалили спільне комюніке, головним аспектом якого стало узгодження Монреальського зобов’язання. Це ключові механізми для повернення наших людей додому. Сподіваюся, що це комюніке працюватиме й ми побачимо реальні результати. Також, як ще один результат, конференції — буде створена група країн, яка тісно співпрацюватиме з Україною для збору та пошуку детальної інформації про українських військовополонених, незаконно затриманих цивільних і викрадених дітей.
Дмитро Лубінець: «Ми створили Міжнародну платформу за звільнення незаконно утримуваних РФ цивільних осіб»
Росія дозволила головному омбудсмену Туреччини Шерефу Малкочу відвідати місця, де утримують українських військовополонених. Чого Київ чекає від цього візиту?
На мою думку, ще дуже рано говорити про будь-які результати. Насамперед варто дочекатися, щоб це справді відбулося. Ми можемо очікувати багато, але не забуваймо з яким підступним ворогом ми воюємо.
Знущання і розстріл росіянами українських полонених
Прокуратура Донецької області розпочала розслідування чергового воєнного злочину росіян. Йдеться про ймовірний розстріл шістьох полонених українських воїнів. Це вже не перший такий випадок. Щоразу за вказаними фактами ви звертаєтеся до ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Якою є їхня реакція? Чи реагують вони взагалі на це?
На жаль, належної реакції ми не бачимо. ООН фіксує у своїх звітах такі страти, іноді озвучує публічно, але цього не достатньо. Потрібні конкретні кроки, щоб такі злочини зі сторони окупантів припинилися.
На мою думку, МКЧХ також публічно має заявити про порушення Росією норм Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Адже страти українських військовополонених — це свідома політика РФ
Такі воєнні злочини толеруються вищим керівництвом Росії. Водночас реакції міжнародної спільноти на ці події не бачимо. Ордерів на арешт для воєнних злочинців за страти військовополонених досі немає. Тому, я завжди після кожного відомого мені випадку страт, направляю листи до ООН та МКЧХ, аби вони фіксували ці порушення. Принаймні те, що ми можемо зробити сьогодні — продовжувати світовим організаціям відкривати очі на злочини Росії.
Генпрокуратура відкрила понад 450 кримінальних проваджень за фактами жорстокого поводження та катувань військовополонених та понад 2 100 за фактами катування цивільних. Про які саме катування йде мова? Як фіксуються ці катування і як їх можна використовувати у подальшому для міжнародного суду — як фіксацію здійснених РФ військових злочинів?
За даними ООН, понад 95% українських військовополонених зазнали тортур у Росії. Ідеться про побиття, катування електричним струмом. До того ж росіяни проти українців у полоні застосовують фізичне і психологічне насилля. Вони не тільки б’ють, катують, змушують стояти на морозі полонених, цькують на них собак. Вони й психологічно тиснуть: кажуть, що вдома на полонених ніхто не чекає, змушують вчити й співати кожного ранку гімн Росії. Навіть неналежні умови утримання — це вже своєрідні тортури. Лише уявіть, що відчуває людина, яку кожен день годують ложкою каші й майже не дають води. Або яку тримають у тісній камері, змушують стояти і не дозволяють присісти. Це жахливо. Повернуті з полону розповідають такі історії, від яких мороз йде шкірою.
Діти і їхня доля
Росія депортувала та примусово перемістила майже 20 тисяч українських дітей. Однак це лише приблизні цифри. Про яку кількість насправді може йти мова?
За різними даними, сама Росія підтверджує, що вивезла понад 700 тисяч українських дітей, але списків не надає. Насправді ми не знаємо реального числа викрадених дітей, але воно значно більше ніж 20 тисяч. Хоча навіть це дуже велике число. Якщо кожного дня з цих двадцяти тисяч повертати хоча б одну дитину — Україні знадобиться понад 55 років.
Під час повернення українців додому. Фото: Офіс Омбудсмана
1001 дитину вдалося вже повернути Україні з окупованих територій та РФ. Де саме перебували ці діти? Який механізм повернення викрадених дітей?
Ми намагаємося зібрати інформацію про те, куди депортують українських дітей. Наразі за відомими даним, їх вивозять до Володимирської, Омської, Ростовської, Челябінської, Саратовської, Московської, Ленінградської областей, Краснодарського краю та на острів Сахалін. Тобто навіть у найвіддаленіші регіони. Водночас нам відомо, що дітей розміщують і на тимчасово окупованих територіях. Росіяни не надають інформацію про них, а максимально її приховують. Доволі часто переміщують їх у різні місця, регіони. Це для того, щоб нам було важче повертати наших дітей.
Мілітаризація та індоктринація викрадених українських дітей: наскільки це масштабне явище? В який спосіб РФ це робить? Яка фінальна ціль Росії — зробити українських дітей російськими громадянами чи є ще інші?
Депортуючи і примусово переміщуючи українських дітей Росія має конкретну ціль — знищити їхню ідентичність. Це явище дуже масштабне, бо кожна дитина, зазнає перевиховання.
Ще з 2014 року РФ проводить політику мілітаризації дітей: залучає їх до руху «Юнармія», кадетських шкіл. Також Росія просуває отруйні наративи, що їхня рідна Україна — це ворог, з яким треба боротися зі зброєю в руках
Змінюють уявлення дітей про історію та війну. Роблять це для того, щоб не просто змінити українську ідентичність. Для Росії наші діти — це нове покоління солдат. Саме тому є непоодинокі випадки, коли ще неповнолітнім дітям уже приносили повістки в російську армію. Зі системною російською політикою знищення української ідентичності дітей можна ознайомитися у спеціальній доповіді «Переопилені». Це вже друга спеціальна доповідь Офісу Омбудсмана. Перша мала назву «Нерозквітлі». У ній йшлося про депортацію та індоктринацію українських дітей. Представники РФ продовжують і відправляти українських дітей «на лікування».
Так, гуманітарний штаб «Єдиної Росії», повідомив, що з часу його заснування у квітні 2022 року до квітня 2024 року вони відправили 1500 дітей з окупованої території України та Бєлгородської області РФ до федеральних клінік «на лікування» і зупинятися у цій «допомозі» не планують. Також росіяни всиновлюють українських дітей з окупованих територій і часто відслідкувати їхні долі майже нереально. Так, у квітні 2024 року стало відомо про ще один випадок. Росіянка взяла під опіку хлопчика, якого з окупованої території Донецької області разом з братом та сестрою вивезли в Росію та помістили в інтернат у Підмосков’ї. Взяти брата та сестру дитини прийомна матір відмовилася. 16-річній сестрі хлопчика російський суд в опіці також відмовив. В результаті хлопчика усиновили, а його особисті дані — ім’я, прізвище, по батькові та місце народження — змінили, незважаючи на спротив самої дитини.
Чоловік зустрічає своїх дітей, вивезених до підконтрольної Росії території. Фото: SERGEI CHUZAVKOV/AFP/East News
Режим Лукашенка з 2021 року до червня 2024 року перемістив щонайменше 2219 українських дітей з окупованих територій на територію Білорусі. Такі дані оприлюднили у своєму звіті українські та білоруські правозахисники. Відомі імена конкретних чиновників, причетних до депортації маленьких українців. Чому досі немає ордеру на арешт Лукашенка та його прибічників, як це є у випадку Путіна та Львової-Бєлової?
Це питання можна поставити у багатьох випадках. Чому немає ордерів на арешт за викрадення цивільних? Чому немає ордерів на арешт за катування й страти військовополонених?
Які санкції існують проти викрадачів українських дітей?
Насамперед — дипломатичні. Відразу зазначу, один із підсумків роботи на міністерській конференції у Монреалі — це те, що Канада готує новий пакет санкцій проти Росії через депортацію українських дітей та інших цивільних громадян. На мою думку, запровадження санкцій — це один із методів тиску на РФ. І він насправді дієвий.
Україна розширила переговорну групу, яка займається підготовкою обмінів військовополоненими. Як це впливає на ефективність, власне, обмінів?
Першочергово це питання Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Зі своєї сторони я можу говорити лише про мою комунікацію — це взаємодія між омбудсманами двох країн: України та РФ.
Під час зустрічі з уповноваженою з прав людини у РФ. Фото: Офіс Омбудсмана
До речі, нещодавно бачився з Тетяною Москальковою, уповноваженою з прав людини в РФ. Зустріч відбулася на кордоні з Білоруссю за участі МКЧХ. Як її результат — ми домовилися про репатріацію тіл загиблих, обмін списками військовополонених, яких відвідали обидві сторони, і обмін листами. У тому числі започаткували новий формат — передали листи від родичів українським військовополоненим у РФ. Іноді у мене запитують, як мені спілкуватися з представницею РФ? Знаєте, я, роблю все можливе аби захистити інтереси українців і повернути їх із російської неволі додому.
У Польщі за кермо не можна навіть після келиха вина
Якщо в інших країнах Євросоюзу, таких як Литва, Німеччина чи Франція, можна сісти за кермо після келиха вина, шампанського чи кухля пива, то у Польщі це неприпустимо. Згідно з польським законодавством, результат від 0,2 до 0,5 проміле розцінюється як порушення, а перевищення позначки 0,5 проміле карається позбавленням волі на строк до 3 років. Обидва випадки передбачають заборону на керування авто.
0,2 проміле в крові — це дуже низький показник, і прилад покаже такий рівень вже після пляшки неміцного пива або келиха сухого вина протягом кількох годин після вживання. Тут результат залежить від стану організму, а також чи було спиртне випито натщесерце чи після їжі.
Сьогодні на дорогах Польщі поліція має право перевіряти тверезість водіїв без пояснення причин, відповідно до art. 129 Kodeksu drogowego. Однак водій може відмовитися пройти миттєву перевірку алкотестером, якщо він має проблеми з дихальною системою, наприклад, астму або бронхіт. У такому разі поліцейські мають право запропонувати водієві здати аналіз крові, від якого відмовитись не можна. У разі відмови водія, поліція має право застосувати силу та примусово доставити його на аналіз.
Цей метод вимагає часу, адже передбачає оформлення протоколу, супровід водія до лабораторії, очікування своєї черги тощо. Тому іноді його використовують ті, хто не впевнений, чи вже тверезий. Можна виграти час та шанс знизити концентрацію алкоголю в крові, щоб понести менш суворе покарання.
Але якщо сталася ДТП, де є постраждалі чи загиблі, перевірка на тверезість є обов'язковою, і тут вже немає місця для дискусій. Перевіряти у такому разі будуть усіх учасників дорожньо-транспортної пригоди. Навіть якщо аварія сталася не з вашої вини, але у вас виявиться алкоголь у крові, ви також стаєте винним і відповідатимете за наслідки.
Яке покарання і який штраф за водіння у нетверезому стані в Польщі?
Нетверезим станом вважається концентрація 0,2-0,5 проміле (0,1-0,25 мг алкоголю на 1 дм3 повітря, що видихається). У Польщі це є правопорушенням та передбачає:
• штраф від 2500 до 30000 злотих, або позбавлення волі на строк до 30 днів; • заборона на керування автомобілем від 6 місяців до 3 років; • 15 штрафних балів.
Якщо в крові водія понад 0,5 проміле алкоголю (понад 0,25 мг алкоголю на 1 дм3 повітря, що видихається), це класифікується як стан сп'яніння та є злочином з більш суворим покаранням:
• штраф від 5000 до 60000 злотих, обмеження або позбавлення волі; • заборона водіння від 1 до 15 років; • 15 штрафних балів; • також розглядається довічне позбавлення прав, якщо у водія були серйозні порушення до цього інциденту або сталася смертельна аварія з вини п'яного водія.
Чи конфіскують автомобіль за керування у стані сп'яніння?
З 14 березня 2024 року у Польщі набули чинності нові зміни у правилах дорожнього руху, згідно з якими конфіскація автомобіля у водія можлива за наявності 1,5 проміле, навіть без участі у ДТП.
Втратити авто можна і за 0,5 проміле алкоголю в крові — у разі ДТП, незалежно від його серйозності.
Чи можна відновити права після покарання за водіння у нетверезому стані?
Все залежить від того, які наслідки мало правопорушення, чи це злочин чи провина, а також від рішення суду.
Крім цього, будь-який алкотестер може помилятися та давати збій. Якщо є сумніви в результаті, ви маєте право попросити провести офіцера провести повторний тест: якщо два наступні виміри покажуть тверезість, поліцейський повинен вважати, що водій тверезий.
Марія Гурська: Понад 55% поляків вважають, що війну потрібно припинити, навіть якщо це означатиме територіальні поступки чи навіть обмеження незалежності України. Це — результати останнього опитування CBOS (Centrum Badania Opinii Społecznej, Центру вивчення громадської думки. — Авт.). І це на 16 відсотків більше, ніж було у вересні. Чому кількість громадян Польщі, які дотримуються такої думки, зростає?
Павел Коваль: Коли людей запитують, чи хочуть вони миру, відповідь, звісно, позитивна. І в цьому немає нічого надзвичайного. Люди втомилися від війни, вони не хочуть її. Проте важливо розрізняти мир і припинення вогню, не плутати слово «мир» з капітуляцією, розуміти, що те, що сьогодні коїться в Україні, завтра може статися з Польщею. Незначна для когось поступка і, не дай Боже, підтверджена міжнародним правом зміна кордонів України може стати передвісником такого ж майбутнього для Польщі. Немає жодних ілюзій. Висновок для мене лише один: потрібно вести більше роз'яснювальної роботи на цю тему — і з журналістами, і з лідерами думок, і з політиками.
Маємо інформувати, що жодне припинення вогню чи перемир’я не має бути юридичним визнанням нових кордонів. І тут є простір для роботи
Якщо говорити серйозно, ця розмова повинна звучати так: «Що означає мир сьогодні? І чи є шанс на мир?». На мою думку, шансів на мир немає. Може бути шанс на якесь припинення вогню та перемир’я. Але чи гарне це рішення? Це залежить від умов, за яких це може статись. Наприклад, чи будуть збережені санкції проти Росії? Бо у випадку їхнього скасування ми не тільки дамо росіянам відпочити, але й посприяємо їхньому економічному розвиткові.
В який спосіб буде визнаватися зміна кордону? Жодна західна країна не визнає змін кордонів, та можуть бути перехідні періоди або періоди, коли Україна функціонуватиме в умовах часткової окупації. Коли до цього додаються гарантії безпеки, то, здається, такий перехідний період може бути прийнятним, але лише за умов гарантій безпеки для решти країни.
Захід має зрозуміти різницю між миром і припиненням вогню. Фото: SARAH MEYSSONNIER/AFP/East News
Я не представляю жодної офіційної позиції польського уряду — це моя приватна думка. У цій дискусії ми повинні запитувати, на яких умовах це вигідно українцям. Адже головним фактором тут є суспільство, яке пролило стільки крові. Без нього неможливо говорити про Україну. І я не говорю про політиків. Вони безперечно важливі, бо представляють суспільство під час війни. Я маю на увазі суспільство, яке має схвалити те чи інше рішення українського уряду.
В Європі небагато суспільств, які мають настільки розвинений рівень дискусії. Українському суспільству не просто сказати, що потрібно робити так, а не інакше. Саме тому — нічого про Україну без українців
Але позиція польського уряду також цікава, особливо на тлі розмов про можливість присутності певного контингенту миротворчих сил, озвучену, зокрема, президентом Франції Еммануелем Макроном. Ідеться про близько 40 тисяч військових з ЄС. Видання «Річпосполита» (Rzeczpospolita) писало, що це може бути близько п’яти бригад, командування частиною з яких могла б взяти на себе Польща. 12 грудня у Варшаві Макрон зустрівся з прем’єр-міністром Туском, і польський прем'єр заявив, що Польща не посилатиме військових в Україну. Водночас російська пропаганда розкручує тезу про те, що активне будівництво Польщею проєкту «Східний щит» є спробою ізолюватися від українських проблем. Як ви це прокоментуєте?
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск 17 грудня у Львові чітко висловився щодо цього. Сьогодні ми не фокусуємо увагу на цьому. Якщо ми хочемо серйозно говорити про майбутнє, цю розмову не можна починати з того, якою буде ситуація після якогось припинення вогню і перемир'я, а потрібно говорити про те, що цьому передуватиме.
Сьогодні ситуація в Україні в стратегічному сенсі дуже складна — і це не є секретом. Росіяни дуже тиснуть і хочуть отримати якомога швидше і більше землі в очікуванні початку розмов про припинення вогню. Важливо не плутати це з миром, бо мирного договору зараз, мабуть, не буде — ніхто не готовий визнати російські територіальні претензії. Але тим часом росіяни підходять все ближче і ближче, щоб захопити якомога більше територій.
У цьому і полягає стратегічне безумство надмірних дискусій про те, що буде потім. Потрібно думати про те, що робити зараз, щоб позиція України на початкових переговорах була адекватною українському героїзму та бойовому внеску України в останні роки. Щоб не вийшло, що всі допомагали — передусім Польща — а потім раптом протягом двох вирішальних місяців замість того, щоб зосередитися на ще більшій допомозі, всі почали обговорювати, що буде після припинення вогню. Ще буде час це обговорити.
Макрон та Туск обговорили потенційну відправку миротворців до України. Фото: WOJTEK RADWANSKI/AFP/East News
Якою була головна мета візиту прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска до Львова? Його пресконференція з Володимиром Зеленським була дуже емоційною, сповненою слів підтримки з обох боків, заяв про взаємодопомогу, але головна частина дискусії лишилася за кадром. Про що йшла мова?
Основною частиною візиту були переговори віч-на-віч, і те, що ми можемо оцінити і я маю право коментувати — військова допомога, переконання, що це — стратегічно важливий момент для Заходу. Справи пам’яті для Дональда Туска як для прем’єр-міністра Польщі — були дуже важливими. Він пішов вклонитися львівським Орлятам, Січовим стрільцям, а також відвідав маленьке кладовище поруч, де лежать герої нинішньої війни. Він заявив про підтримку європейських пам’яток Львова, зокрема, біля розбомбленої росіянами кам’яниці Геллера, одного з видатних діячів театру зламу ХІХ-ХХ століть. Також були й менші, але дуже важливі акценти. Але ключовим, на мою думку, було повідомлення про подальшу військову підтримку.
Ключові слова Туска одразу ж підхопили українські ЗМІ. Польський прем’єр закликав припинити спекуляції щодо можливої поразки України, бо це — брехня. Україна успішно захищається від російського нападу, «всупереч деяким негідникам». «Маємо зробити все для справедливого миру», — наголосив Туск. Що потрібно робити для миру зараз?
Росія атакує світ не тільки ракетами, а й пропагандою. Вона потрапляє в ціль — в лідерів думок. Дональд Туск бореться за елементарну правду про цю війну. Росіяни не захопили Київ, не змінили владу в Україні. Нам важливо пам’ятати, що значною мірою так сталося, бо Польща і Велика Британія першими підтримали Україну, а вже потім приєдналися інші. Туск у Львові людською мовою пояснив одну важливу істину — якщо хтось давав багато в перші місяці та роки, то сьогодні він не завжди може віддати все.
Польща також є прифронтовою країною, вона в іншій ситуації, ніж Іспанія чи Португалія
Полякам справді боляче, що хтось у ці дні каже:«А Німеччина зараз дає більше». Ну, зараз це легко. Важко було ризикувати, коли ніхто не знав, що буде за тиждень або за місяць після початку війни.
Пам'ятаємо, цінуємо, а що тепер? Що ми можемо і повинні робити разом для перемоги?
Я не приховую, що слухав розмову Туска і Зеленського про військові питання, але озвучити усього не можу. Про ці речі не говорять публічно. Зараз найважливіше враховувати варіант, що почнуться якісь переговори — розмови про припинення гарячої фази війни, і, можливо, про якийсь перехідний період. Важливі гарантії безпеки. На мою думку, єдині серйозні гарантії безпеки — це НАТО і відкриття дверей в Північноатлантичний альянс. Україна мала вже Мінські домовленості, які фактично були своєрідною гарантією безпеки, а також Будапештський меморандум 1994 року.
Польща також відчувала на собі неефективність таких політичних і навіть юридичних зобов’язань у підтримці в 1939 році. Країни нашої частини Європи знають, що означають фіктивні чи несерйозні гарантії безпеки. Тож, якщо буде припинення вогню, потрібно відповісти на питання: які гарантії безпеки для України? Як на мене — тільки НАТО, інших немає.
Що ви думаєте про реалістичність ідеї європейських миротворчих сил?
Cьогодні не час для цієї розмови. Сьогодні маємо говорити про те, як зміцнити Україну в найближчі три-чотири місяці, коли відбуватимуться переговори, а потім — як забезпечувати новий тимчасовий порядок, коли всі чекатимуть, поки Путін піде. Треба враховувати й інший варіант — що переговори проваляться і війна триватиме. Я щойно повернувся з Вашингтона. Не всі у республіканській спільноті цілковито впевнені, що домовленості з Путіним будуть досягнуті. Буде спроба. Чи вдасться вона? Невідомо.
А ще в Росії ситуація може змінитися буквально за одну ніч, як це часто траплялося в історії. У будь-якому випадку до цього треба бути готовим
Які настрої панують серед політичних еліт напередодні січневої інавгурації нового американського президента Дональда Трампа?
Безумовно, мандат республіканців, мандат президента Трампа дуже сильний, йому буде багато, що сказати.
Його слід розуміти як правителя, який не вдається в подробиці, має загальні відчуття, значною мірою керується політичною інтуїцією — і цю методологію слід приймати в розмові з ним. Що мене вразило під час дипломатичної поїздки у Вашингтон в грудні, так це великий масштаб варіативності рішень — в залежності від того, які політичні кола будуть важливішими в Республіканській партії. Республіканська партія — це не єдина група. Це дуже широкий спектр різних постатей. Навіть всередині тієї частини, яка називається MAGA («Зробимо Америку величною знову». — Авт.), також є різні середовища, і я намагався поговорити з різними людьми і побудувати загальну картину.
На жаль, ця загальна картина така, що нічого невідомо напевно. Можуть бути і досить хороші сценарії з точки зору ведення війни
Новий президент не може дозволити собі підняти білий прапор для Путіна. Він внесе певні пропозиції. Його представники шукатимуть вихід. Генерал Келлог, який бере участь у цих переговорах, є дуже досвідченим військовим і політиком. Це не та людина, яка робитиме якісь випадкові рухи. Дедалі більше людей у республіканському середовищі розуміють, що це не війна десь на кордонах Атлантичного альянсу, а що вона пов’язана з питаннями Китаю, Тайваню тощо. Тому є багато тем і аспектів, які є фоновими, і ми не знаємо, в якому напрямку все піде. Треба просто стежити за ситуацією в США. Але практикувати хорошу політику також означає бути готовим до різних сценаріїв. Тому має бути сценарій, що почнуться якісь переговори, але також має бути сценарій, що Путін не прийме ідею нової адміністрації, і тоді, можливо, Україна отримає більше підтримки, ніж мала досі. Я не знаю, чи цей сценарій найбільш імовірний. Можливо, ні, але я б теж серйозно про це задумувався.
Українці та й поляки, напевно, стурбовані словами Дональда Трампа, який назвав помилкою дозвіл Україні бити углиб Росії американською зброєю. Як ви це оцінюєте в контексті всіх цих багатосценарних можливостей?
Напевно, всі розуміють те, що чинна адміністрація вже не є повністю ефективною. Вона може ухвалювати деякі рішення, які Дональд Трамп не хотів би ухвалювати. І все ж, я впевнений, що існує обмін інформацією та планами між кожною нинішньою та майбутньою адміністраціями, є певна координація, навіть якщо публічно та політично це критикуються. У цьому контексті я й читаю всі заяви цього періоду. Важливі чіткі заяви представників американської адміністрації про те, що всі кошти, виділені на озброєння України, будуть використані та витрачені за цільовим призначенням до кінця терміну повноважень президента Байдена.
Чи може зараз польська та українська дипломатія якось вплинути на формулювання майбутнього бачення так званого мирного плану команди Трампа?
Звісно, трохи може. Ми повинні робити це по-американськи, тому що це відбувається в Америці. Більше активності, аналітичних центрів, робота в лідерських середовищах у Вашингтоні, трохи в Нью-Йорку, вплив на важливі з точки зору Дональда Трампа кола, демонстрація аргументів. Повторення простих політичних істин в Америці, яка є супердемократичною, працює дуже добре, тому що люди чутливі до цього, вони не люблять балаканини, їм подобаються конкретні речі.
Я щоразу кажу і пояснюю: дивіться, який небезпечний ревізіонізм. Кожна війна починається з ревізіонізму. Не можна підписуватись під російською агресією
На вашу думку і згідно з вашим політичним чуттям, чи лишаються відкритими двері для швидкого вступу України в НАТО?
У цьому і полягає політика — починати з того, що декому здається неможливим. В якийсь момент хтось каже це вперше. Така людина зазвичай говорить: «Ну, у мене лише є така ідея…», — і досліджує. Цей етап у нас вже позаду. Зараз період, коли практично всі питають, коли це станеться і за яких умов.
Туск та Зеленський зустрілись у Львові, щоб обговорити нагальні питання. Фото: ОПУ
За даними військових аналітиків, українська армія вже втратила приблизно 50% контрольованої території на Курщині. Чи був виправданим, на вашу думку, героїчний вчинок українських воїнів, здійснений для надання мужності європейським та американським політикам у їхніх рішеннях оборони України?
Події на Курщині — це показова демонстрація боєздатності українців. Вони допомогли воювати в інших місцях, і тому це не марна жертва. Більш того, частина Курської області все ще перебуває під контролем українців і все ще зв’язує руки частині російських військ, які, у свою чергу, змушені були піти на певні кроки та залучити північнокорейських військових. Все вишикувалося в якийсь ланцюжок. Я б не йшов в напрямку критичного оцінювання цієї ініціативи.
Цього тижня українські військові й Президент оприлюднили дані, які підтверджують участь корейських військових безпосередньо у війні на території України. Що змінює для світу факт участі третьої країни у російсько-українській війні?
Я вважаю очевидним, що цю війну веде не лише Росія, а й країни з осі зла, до якої стовідсотково входять Білорусь та Іран, а також Північна Корея.
Цього тижня відбулося засідання Європейської ради за участю президента України Володимира Зеленського й останнє за головування Угорщини в Раді ЄС. Тема номер один — підтримка України. Як ситуація виглядає наприкінці року, перед Різдвом?
Очікуємо на польське головування наступного року. Наша задача — додати енергійності процесу євроінтеграції України. Це обов'язково відбудеться під час польського головування. Схоже, що Україна буде готова відкрити переговори хоча б у першому кластері, говорячи термінологією перемовин, а може й у двох. Над цим потрібно працювати, адже це цілком об’єктивні процеси. Це роблять експерти, тут немає політики, але якщо українська сторона демонструє високий рівень підготовки, то це працює краще і рішення ухвалюються. Я думаю, що польське головування прискорить євроінтеграційний процес України. І на цьому також наголосив 17 грудня у Львові прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.
За даними Польського економічного інституту, торік фактично кожна 10 компанія, створена у Польщі, була українською. Серед популярних галузей — будівництво (25%), інформаційні технології та зв'язок (20%), а також сфера послуг (15%). Чи легко українським підприємцям інтегруватись у польський ринок, яка в цьому роль української діаспори, які галузі розвиваються найшвидше, як цей досвід можна згодом використати в Україні і наскільки міцні нині українсько-польські економічні зв’язки — Sestry зібрали думки експертів.
Виклики й підтримка
Український бізнес у Польщі розвивається дуже динамічно і має величезний потенціал, каже віцепрезидент Польсько-української господарчої палати Анджей Дрозд (Andrzej Drozd):
— Звичайно, при створенні бізнесу слід враховувати, що існують відмінності між правовим полем, податками та культурні особливості. Існують приклади українських підприємців, які на початку не орієнтувалися в цих сферах, а зараз успішно ведуть свій бізнес. Існують інституції та ініціативи, які підтримують громадян України на польському ринку праці. Наприклад, при Польсько-українській господарчій палаті діє Український бізнес-центр, який надає підтримку і консультації українською українським підприємцям у Польщі.
Громадяни України, які легально перебувають у Польщі та отримали номер PESEL, можуть здійснювати підприємницьку діяльність на тих самих умовах, що й поляки, каже економіст з Університету Козьмінського Якуб Рибацький (Jakub Rybacki)
— Підприємець повинен самостійно навчитися вибирати форму оподаткування, яка найбільше підходить, — це, очевидно, вимагає часу. Однак, такі виклики існують у кожній країні. Крім того, Польська агенція розвитку підприємництва (PARP) активно підтримує українських підприємців, проводячи тренінги з питань започаткування та ведення бізнесу в Польщі.
Підприємці-початківці також можуть звернутися до центру зайнятості за безповоротними грантами на відкриття власної справи. Ці кошти можна використати на придбання обладнання, рекламу або ремонт офісу, продовжує Якуб Рибацький:
— По-друге, Польська агенція інвестицій і торгівлі (PAIH) допомагає українським компаніям переїхати до Польщі, надаючи офісні приміщення, інфраструктуру та консультації щодо отримання державної підтримки, наприклад, грантів або податкових пільг. Нарешті, існують програми, співзасновником яких є ЄС, що надають фінансову підтримку для розвитку бізнесу, навчання та консультаційні послуги.
Прикладом може слугувати ініціатива «Seeds of Bravery», яка пропонує українським стартапам фінансування, а також підтримку у створенні мереж та залученні інвесторів
У Польщі загалом багато бізнес-консультацій та бухгалтерських офісів, які допомагають відкрити власний бізнес і допомагають з усіма необхідними документами, зауважує консультантка з бізнес стратегій Ізабела Анушевська (Izabela Anuszewska):
— По-перше, польські законодавчі вимоги та правила оподаткування однакові для всіх. Тому, приїхавши до Польщі, варто проконсультуватися з професіоналами. Друге — Польща є членом Європейського Союзу, тому бізнес-культура в основному адаптована до правил ЄС, а саме вітаються високі стандарти якості продуктів, інгредієнтів та послуг, дотримання правил охорони здоров'я та безпеки і неприйняття корупції.
Юридичні моменти є одним із найголовніших викликів для українських бізнесменів у Польщі. Фото: Tomasz Stańczak / Agencja Wyborcza.pl
Саме юридично-правові аспекти є основним викликом для українських підприємців, які лише входять на польський ринок, пояснює керівниця Центру підтримки підприємців Дія.Бізнес у Варшаві Марійка Небоженко.Центр надає безоплатні консультації, як визначитись з видом підприємницької діяльності, з чого почати, які є форми оподаткування:
— Після повномасштабного вторгнення Росії українці можуть відкривати та вести підприємницьку діяльність у Польщі на рівних умовах з польськими громадянами. До прикладу, перед повномасштабним вторгненням громадяни України не могли відкривати JDG у Польщі (Jednoosobowa działalność gospodarcza, аналог українського ФОПу. — Авт.), зараз це можливо.
Наступний крок, продовжує Марійка Небоженко, — адаптація свого бізнесу до локального ринку, і це займає час у підприємців:
— Більшість підприємців, які мають досвід ведення бізнесу в Україні, уже володіють власними бізнес-моделями та адаптують їх до нового ринку. Однак не всі планували масштабування на польський ринок, тому змушені поєднувати розробку стратегії розвитку на цьому ринку з поточним управлінням бізнесом в умовах війни.
У зв'язку з цим виникає потреба в адаптації продукту, в нових каналах його продажу, а також у встановлені нових партнерств та пошуку працівників
Made in UA
У світі є добре відомими бренди «made in Italy», що означають якісну продукцію, чи «made In China» — недорогі товари масового споживання. А щоб зробити «made in Ukraine» відомим брендом, потрібна цілісна загальнодержавна політика, яка турбується про репутацію загалом. Поки що переважає ситуація, що кожна компанія з України сама лобіює собі дорогу в ЄС, каже український економіст Зиновій Свереда. Що стосується польського ринку, то він має багато нюансів, щоб в них розібратись, не варто нехтувати юридичними консультаціями:
— У Польщі є вимоги законодавчі: реєстрація бізнесу, вибір юридичної форми, реєстрація у Державному судовому реєстрі (KRS), дозволи та ліцензії для деяких видів діяльності (наприклад, транспортних послуг, виробництва харчових продуктів). Польська податкова система має свої особливості, зокрема ставки ПДВ та корпоративний податок. Існує угода між Україною та Польщею про уникнення подвійного оподаткування, але її механізми можуть бути складними для розуміння без фахівця. Більшість офіційних документів ведеться польською мовою, і навіть базове знання мови важливе для ведення переговорів. Польські клієнти чи партнери можуть бути обережними у співпраці та споживанні нових продуктів та товарів, особливо, якщо вони юридично не є з країн ЄС.
Незважаючи на угоду про Зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, можуть виникати труднощі з оформленням товарів через бюрократію, квоти, обмеження. Сьогодні країни ЄС спрямовані захищати місцевий бізнес
Польща має добре розвинену логістичну інфраструктуру, продовжує Зиновій Свереда, але українському бізнесу потрібно враховувати додаткові витрати на транспортування та склади:
— Польський ринок є конкурентним, особливо у таких сферах, як роздрібна торгівля чи харчова промисловість. Чимало польських підприємців отримали пільгові кредити чи гранти від фінансування ЄС, тому можуть пропонувати дешевші послуги або товари, на відміну українських підприємців. Крім того, польські споживачі часто віддають перевагу місцевим брендам, що може стати викликом для українського бізнесу. Особливо сьогодні це ще й залежить від медіа і політики.
Тим часом економіст з Університету Козьмінського Якуб Рибацький (Jakub Rybacki) підкреслює, що українці відносно легко адаптувалися до польського ринку праці:
— За даними Закладу соціального страхування (Zakład Ubezpieczeń Społecznych, ZUS), близько 770 000 українців працюють легально і сплачують внески до системи соціального забезпечення. Опитування, проведене ZUS, показує, що рівень їхньої активності на ринку праці є порівнянним з рівнем активності польських громадян. Крім того, спостерігається помітне зростання підприємницької активності. Польський економічний інститут повідомляє, що майже 60 000 підприємств було створено громадянами України.
Існує дуже широкий спектр галузей, в яких працює український бізнес. Підприємці з України пристосовуються до потреб ринку, пропонуючи свої послуги там, де вони найбільш потрібні. Таким чином, на ринку присутня велика частка будівництва, логістики, транспорту та послуг, каже віцепрезидент Польсько-української господарчої палати Анджей Дрозд:
— Це найпоширеніші сектори економіки, які, на відміну від інших, борються з нестачею робочих рук, але при цьому швидко розвиваються і мають своїх постійних клієнтів. Не варто також забувати про вузькоспеціалізовані сектори, такі як ІТ, де добре підготовлені українські фахівці керують компаніями, що пропонують новітні технологічні рішення.
Підтримка діаспори
Значною мірою науспіх українських підприємців у Польщі впливає українська діаспора каже керівниця центру підтримки підприємців Дія.Бізнес у Варшаві Марійка Небоженко:
— Українці та українки часто вибирають продукцію та послуги українських бізнесів. Щораз частіше ми чуємо від українських підприємців, що їхніми клієнтами є й поляки та інші іноземці, що проживають у Польщі. Це говорить про високу якість українських продуктів та послуг, і ми цим дуже пишаємося.
Українські біженці підтримують своїх бізнесменів. Фото: Sylwia Penc / Agencja Wyborcza.pl
Велика кількість українських ФОПів перереєструвались в Польщі, бо звикли мати свою справу. З одного боку, це добре для польської економіки. Але це втрати економічно активного населення для України, звертає увагу український економіст Зиновій Свереда.
— Якщо аналізувати грошові перекази та використання коштів, то українці витратили десятки мільярдів гривень, а від програм допомоги ЄС у Польщі отримали мільйони. Тут не потрібно плутати поняття «мігрант» і «біженець». Трудовий мігрант — це особа, яка мала матеріальні труднощі в Україні, тому виїхала у Польщу чи ЄС на заробітки.
Біженець приїхав в ЄС не через матеріальну скруту (ці люди часто були заможними і мали хорошу роботу в Україні), а через воєнні дії та окупацію
Загалом в Польщі натепер приблизно 1,4 мільйони громадян України, каже Зиновій Свереда, і вони мають певну ностальгію за українськими продуктами — зростає популярність кафе, магазинів, міні-пекарень:
— Однак економічно і політично українська діаспора ще не сформувала потужні об’єднання, політичні партії, лобі. Все це в процесі. Що сильно змінює ринок — соціальні мережі. Українці продовжують часто користуватися групами мереж, які були створені ще в Україні. Часом діаспора вибирає українські бізнеси, навіть якщо вони дорожчі за місцеві аналоги, через бажання підтримати співвітчизників.
Розбудова зв’язків
В українсько-польських економічних відносинах є багато роботи, яку потрібно зробити, і можливостей, якими можна скористатися, наголошує консультантка з бізнес стратегій Ізабела Анушевська. Звісно, війна в Україні накладає відбиток на всі процеси, водночас є багато бізнесів, неурядових організацій, благодійних фондів, які сприяють позитивним діловим відносинам між Польщею та Україною:
— Загалом, політики, суспільство, бізнесмени, зацікавлені сторони з обох країн повинні працювати разом для створення справедливої та двосторонньої співпраці. Саме так мають будуватися ділові відносини, щоб від них виграли всі. Я прихильниця принципу win-win.
Майже усі найкращі логістичні шляхи України до Європи проходять через Польщу.
Український експорт до Польщі:
<add-border>Агропродукція: зернові, олійні культури, соняшникова олія, продукти харчування;<add-border>
Метали та сировина: чавун, сталь, алюміній та інші ресурси для свого промислового виробництва.
Бізнес-співпраця — це основа економічних зв’язків між двома країнами та сприяння експорту/імпорту, каже український економіст Зиновій Свереда:
— Дуже важливим є реверсний потік газу: Польща постачає газ Україні, що зменшує залежність від Росії. Зараз є висока конкуренція щодо молоді — польські університети розширюють програми для українських студентів. Наприклад, Вроцлавський університет і Варшавська політехніка. Польські та українські бізнес-школи проводять семінари для розвитку підприємницьких навичок.
Є важливою співпраця в європейській інтеграції України. До того ж, польські підприємства вважаються основними для відбудови України після війни
Збільшення участі українських компаній у польській економіці пов'язане з їхньою часткою у вигляді податків та робочих місць — і це несе реальну вигоду для Польщі, певен віцепрезидент Польсько-української господарчої палати Анджей Дрозд:
— Тому українські інвестиції, які часто мають масштабний характер, сприяють економічному зростанню нашої країни. Ми дуже сподіваємося, що після вступу України до Європейського Союзу ця співпраця багаторазово зросте і буде плідною для обох сторін.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
%20(1).avif)
