Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Останній малюнок у житті. У Харкові в результаті атаки вбито юну художницю
Окупанти позбавили життя 14-річну дівчинку на дитячому майданчику і 18-річну художницю Вероніку Кожушко, яка за годину до загибелі вислала свій останній малюнок письменнику Сергію Жадану
Евакуація постраждалих з харківського будинку, в який 30 серпня влучила російська бомба. Фото: ДСНС України
No items found.
Російські війська завдали 30 серпня ударів КАБами (керованими авіабомбами) по Харкову. Як повідомив начальник Харківської ОВА Олег Синєгубов, зафіксовано декілька влучань, зокрема по 12-поверховому житловому будинку.
В Офісі генпрокурора уточнили інформацію про наслідки атаки РФ на Харків: 6 загиблих, серед них 14-річна дівчинка і 18-річна художниця. 97 людей постраждали, зокрема 22 дітей у віці від 5 років. Одна людина вважається зниклою безвісти.
В Індустріальному районі внаслідок прямого влучання авіабомби в 12-поверховий будинок загинули троє людей, одна зникла безвісти. 34 людини постраждали, серед них троє дітей;
у Немишлянському районі внаслідок удару по парку загинули жінка та 14-річна дівчинка, ще 18 людей постраждали, зокрема семеро дітей;
у Слобідському районі пошкоджено понад десять житлових будинків, господарські споруди, машини. Поранені семеро людей, серед них 16-річний підліток.
Поет і письменник Сергій Жадан написав усебе на FB: «Сьогодні під час обстрілу в Харкові загинула Ніка Кожушко — дуже юна, щира і обдарована. За годину до смерті вона надіслала свій новий малюнок. Себто, свій останній малюнок.
Росіяни продовжують нищити наше майбутнє
Цьому немає пояснення. І прощення теж немає».
Прокоментував трагедію і президент України Володимир Зеленський:
«Цей удар — російської керованої авіабомби. Удар, якого не було б, якби в наших Сил оборони була здатність знищувати російську військову авіацію там, де вона базується. Нам потрібні сильні рішення партнерів, щоб зупинити цей терор. Це абсолютно справедлива потреба. І немає жодної раціональної причини обмежувати Україну в захисті. Нам потрібні далекобійні можливості. Нам потрібне виконання домовленостей щодо ППО для України. Це порятунок життів».
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Дорога до маленького села, де базується Макс, український солдат однієї з механізованих бригад, пронизана ямами. Слаломна їзда не надто допомагає, бо в асфальті так багато вибоїн, що колесо щоразу врізається в одну з них.
Щоразу мені здається, що ми залишаємо в цих ямах шматки машини. Але ми не можемо сповільнитися. Треба їхати швидко, пробиратися цими вузькими дорогами непоміченими.
Солдати, покинувши бойові позиції, мають час на відпочинок. Вони переводять подих у будинках у прифронтових селах. Але дуже часто ці будинки знаходяться в зоні досяжності російської артилерії. Щодня тут також можна почути, як падають ФАБ-и — старі авіаційні бомби з крилами, які росіяни скидають зі своїх літаків. Їх так багато, що бували дні, коли вздовж усієї лінії фронту вони скидали до п'ятисот бомб на день. Вони знають, що в прифронтових містах живуть солдати, тому обстрілюють їх безперервно. Тому ми їдемо по вибоїстій дорозі, щоб не привертати увагу російських безпілотників, які спостерігають за місцевістю і шукають цілі. А мішенями стають не лише військовий транспорт, а й волонтери, які везуть допомогу, або люди, які намагаються евакуювати цивільне населення з місць, що перебувають під загрозою російської окупації.
Металевий шершень
Ми зупиняємося перед білим цегляним будинком, схованим за синім бляшаним парканом. Ми ставимо машину під деревом, щоб її не було видно. Я дивлюся на екран телефону і бачу, що перебуваю поза мережею. Тут абсолютно не ловить, а я говорила з Максом понад годину тому. Він знає, що ми їдемо, але я не додумалась набрати перед самим приїздом. Я могла здогадатися, що не зможу подзвонити на місці. Ми деякий час сидимо в машині, сподіваючись, що солдати побачать нас у вікно. На вулиці тихо і спокійно, лише вдалині чути гуркіт і дзижчання — це працює артилерія, яка доноситься з передової. Через деякий час ми вирішуємо вийти.
З багажника машини дістаємо портативну електростанцію та ящик з інструментами, який я привезла для Макса. Без такої станції життя і бойові дії на передовій практично неможливі. Поїздка на бойові позиції означає відсутність електрики на кілька днів, якщо тільки у нас немає генератора. Але він досить шумний і не скрізь може бути використаний — особливо, якщо підрозділ дислокується близько до ворожих позицій. Звук генератора може видати, де вони ховаються, і це наражає їх на обстріл. Тому солдати намагаються не шуміти.
Така станція — це гігантський безшумний павербанк, який здатний живити всю необхідну техніку, заряджати телефони, ноутбуки, акумулятори для безпілотників. Наразі бійці найчастіше просять волонтерів саме про неї
Я чую, як грюкають двері — хтось іде до нас. Хвіртка пронизливо скрипить, коли Макс виходить на вулицю. Його обличчя осяює широка посмішка. Раптом моє вухо вловлює тривожний шелест десь вдалині, приглушений вітром. Цей звук асоціюється з американськими фільмами жахів, коли ти знаєш, що головному герою загрожує небезпека. Макс дозволяє собі бігти до нас.
— Швидше, в кущі!, — кричить він і смикає мене за капюшон.
Макс — сильний чоловік, втричі важчий за мене. Він не хоче завдати мені болю, але смикає мене за куртку з такою силою, що я падаю на землю. Я чую крик: ефпевешка!
Мені потрібна мить, щоб усвідомити, що відбувається. На нас летить дрон FPV — вид від першої особи. Десь далеко хтось керує ним за допомогою камери з прямим оглядом... і шукає нас.
Вони могли бачити нас, коли ми лазили між дірками в асфальті. Вони помітили нас тільки зараз, коли ми припаркували машину під деревом.
Вони знають, що ми тут. Здалеку летить злий металевий шершень, дрон-камікадзе або той, що скидає цукерки, як його жартома називають солдати. Але в цих солодощах немає нічого приємного. Це вибухові заряди, які при зіткненні з землею розривають все на шматки. Вони рухаються досить швидко, тому ми не встигаємо. Ми кидаємося до вузької смужки дерев і кущів на іншому боці вулиці. Падаємо між деревами, ламаючи гілки. Падаємо на землю, майже один на одного, і замовкаємо. Адреналін зашкалює так сильно, що вся моя голова пульсує, і я відчуваю стукіт серця в скронях. Ми прислухаємося. Тепер ми чуємо його набагато чіткіше. Пропелери важко крутяться через вагу дрона, і він опускається все нижче і нижче. Він прямо над нашими головами. Робить коло, потім ще одне.
Макс пошепки лається собі під ніс, а я заплющую очі, ніби це зробить мене невидимою. Схоже, нам це вдалося, бо він нас не помітив. Звук стає все тихішим і тихішим, поки дрон мляво піднімається все вище і вище. Він відлітає.
Як дрон полює
Я лежу, наче паралізована, не в змозі поворухнутися, не те що піднятися. Макс вибухає сміхом. Цього разу ми зробили це знову.
— Почекаймо ще кілька хвилин, бо він може повернутися. А потім швидко підемо додому. Вип'ємо кави.
Абсурдна реальність фронту, де ти можеш звикнути до того, що тебе хотіли вбити, а потім, як ні в чому не бувало, йдеш і п'єш каву. Але до цього треба звикнути, інакше можна збожеволіти
Озираюся і бачу, що картонна коробка з зарядною станцією, яку ми привезли, лежить у землі, посеред дороги. Тікаючи, ми просто випустили її з рук. Встаємо, обтрушуємо куртки від піску і швидко йдемо додому.
Реальність поблизу лінії фронту за півтора року кардинально змінилася. Ще зовсім недавно нашим найбільшим ворогом була артилерія. Коли ми їхали кудись, то аналізували, за скільки кілометрів від лінії фронту знаходиться дорога, якою ми їдемо, щоб знати, що нам загрожує: чи то ГРАД-и, чи, можливо, міномети, бо вони мають різну дальність польоту.
Коли починався обстріл, водій зазвичай знав, що робити. Зміна швидкості, газ в підлогу, повне гальмування — все, що завгодно, аби змінити координати своєї позиції так, щоб розрахунки більше не збігалися. Крихітний безпілотник FVP важко помітити.
Як тільки ми його бачимо, часу на роздуми: а чи бачить він нас теж? Треба негайно тікати від машини, в кущі. Тому набагато простіше, коли ми на природі. Можна почути дрон і швидше зреагувати — як сьогодні. Нам дуже пощастило.
Дрони-смертники
FPV-безпілотники, тобто безпілотники з камерою в реальному часі, за останній рік поступово набули не лише популярності, але й важливості з обох сторін. Обидві армії усвідомили економічну ефективність цього рішення — створити такий дрон набагато дешевше, ніж використовувати артилерію.
З обох сторін формуються підрозділи, що спеціалізуються лише на цьому типі безпілотників — ударні підрозділи, що спеціалізуються на безпілотниках-камікадзе або багатогвинтових безпілотниках, так званих бомбардувальниках, які скидають «скиди».
Наразі тисячі таких дронів разом з усім необхідним обладнанням, таким як акумулятори, антени, підсилювачі або регенератори сигналу, доставляються на фронт. Обидва типи безпілотників використовуються для забезпечення штурмів або спеціальних дій, а також для оборони під час ворожих наступальних операцій.
Сьогодні безпілотники спричиняють величезну кількість втрат — вражають бойові позиції, транспортні засоби, врізаються в будівлі та сліпі зони — укриття в окопах. Невеликі дрони використовуються для знищення менших цілей, часто навіть піхоти. Найпоширеніші дрони — це дрони-камікадзе, тобто ті, що використовуються для одноразової, самогубної атаки. Скидання гранат або боєприпасів з безпілотників FVP відбувається набагато рідше. Існують також безпілотні дрони, часто у вигляді невеликих літаків, які займаються розвідкою і коригуванням артилерійського вогню. Під час розвідувальних польотів вони шукають військову техніку і передають своє поточне місцезнаходження артилерійським позиціям, які ведуть вогонь.
Розвідувальні дрони виконують роботу, яку мала б виконувати піхота — завдяки їм гине менше солдатів.
Погляд у небо
Для волонтерів, які працюють у прифронтовій зоні, теж все змінилося: планування маршруту, обладнання, яке потрібно мати в машині, під'їхати близько до лінії фронту — це вже сьогодні дуже складно.
Донедавна волонтерів, які не їздили поблизу зони бойових дій безпілотники FVP не зачіпали. Однак, як і всі технології, все розвивається, тому радіус дії безпілотників збільшився.
Спочатку вони «літали» на відстані семи кілометрів, сьогодні — до двадцяти кілометрів. Наразі безпечно пересуватися поблизу зони бойових дій без систем глушіння безпілотників неможливо. Озирніться навколо — більшість військової техніки їздить з характерними антенами на даху, завдання яких — порушити зв'язок між безпілотником і оператором, щоб вибухівка впала на землю і вибухнула за десяток метрів до цілі, в яку вона мала влучити. Однак системи РЕБ коштують дорого, і звичайному волонтеру вони не по кишені. Ми змушені шукати інші рішення для забезпечення своєї безпеки.
Тому на зворотному шляху від Макса ми їдемо зовсім іншим маршрутом, намагаючись триматися якомога далі від лінії фронту, щоб не ризикувати знову потрапити в об'єктив камери безпілотника. Ми їдемо швидко, ретельно контролюючи всі дзеркала, дивлячись на небо, поки не опинимося на безпечній відстані.
Але яка насправді ця безпечна відстань? Коли ми в'їжджаємо в Краматорськ, я дізнаюся, що двома годинами раніше російська ракета влучила в житловий будинок, вбивши чотирьох людей на місці, вибивши шибки у всіх сусідніх будинках і паралізувавши все місто страхом до кінця дня.
Під час ворожої атаки на Київ ударний дрон влучив у багатоповерхівку: загинула 15-річна дівчинка, ще п’ять людей отримали поранення і гострий шок. Це сталося в Солом’янському районі Києва. Вогонь охопив квартири на декількох поверхах. Основний удар прийшовся на 20-й поверх. Понад сто людей евакуювали, психологи надали постраждалим допомогу.
Також ворог обстріляв Дніпро, Суми, Конотоп тощо. У Дніпрі внаслідок удару по житловому будинку загинуло 5 людей. Серед них — 14-річна дівчинка, донька поліцейського, і його дружина. Молодшу доньку слідчого вдалося врятувати. Щонайменше 20 людей постраждали, зокрема 4 дітей.
Тільки за одну ніч з 25 на 26 жовтня росіяни запустили в Україну близько 100 ракет і дронів. ППО збила 44 безпілотники.
З настанням холодів ворог збільшує інтенсивність ударів по об'єктам енергетичної та критичної інфраструктури. Від початку цього тижня Росія здійснює щоденні атаки на міста України, зокрема, на Харківщині, Сумщині, Хмельниччині, Дніпру — здебільшого КАБами. На Донеччині цього тижня загинуло двоє людей внаслідок авіаудару по Олексієво-Дружківці. Міністр внутрішній справ Ігор Клименко стверджує:
Якщо в 2023 році на Харківщині було зафіксовано близько 100 ударів КАБами, то в 2024 це вже понад 3700
Тобто Росія наростила кількість запусків КАБів за рік у 37 разів! Кількість запущених росіянами дронів-камікадзе також сильно зросла. Міністерство оборони Великобританії повідомляє:
У вересні 2024 року було випущено аж 1300 безпілотних летальних апаратів-убивць. А у жовтні їх ще більше
Президент Володимир Зеленський повідомив, що за минулий тиждень Росія випустила по Україні близько 800 КАБів і понад 500 дронів. За даними британської розвідки, Росія постійно розширює можливості проведення масштабних атак дронами по Україні, використовуючи іранські постачання і збільшуючи власне виробництво.
— Україна потребує більше засобів ППО та далекобійності, — вкотре наголосив Володимир Зеленський.
Під час ворожої атаки на Київ ударний дрон влучив у багатоповерхівку: загинула 15-річна дівчинка, ще п’ять людей отримали поранення і гострий шок. Це сталося в Солом’янському районі Києва. Вогонь охопив квартири на декількох поверхах. Основний удар прийшовся на 20-й поверх. Понад сто людей евакуювали, психологи надали постраждалим допомогу.
Також ворог обстріляв Дніпро, Суми, Конотоп тощо. У Дніпрі внаслідок удару по житловому будинку загинуло 5 людей. Серед них — 14-річна дівчинка, донька поліцейського, і його дружина. Молодшу доньку слідчого вдалося врятувати. Щонайменше 20 людей постраждали, зокрема 4 дітей.
Тільки за одну ніч з 25 на 26 жовтня росіяни запустили в Україну близько 100 ракет і дронів. ППО збила 44 безпілотники.
З настанням холодів ворог збільшує інтенсивність ударів по об'єктам енергетичної та критичної інфраструктури. Від початку цього тижня Росія здійснює щоденні атаки на міста України, зокрема, на Харківщині, Сумщині, Хмельниччині, Дніпру — здебільшого КАБами. На Донеччині цього тижня загинуло двоє людей внаслідок авіаудару по Олексієво-Дружківці. Міністр внутрішній справ Ігор Клименко стверджує:
Якщо в 2023 році на Харківщині було зафіксовано близько 100 ударів КАБами, то в 2024 це вже понад 3700
Тобто Росія наростила кількість запусків КАБів за рік у 37 разів! Кількість запущених росіянами дронів-камікадзе також сильно зросла. Міністерство оборони Великобританії повідомляє:
У вересні 2024 року було випущено аж 1300 безпілотних летальних апаратів-убивць. А у жовтні їх ще більше
Президент Володимир Зеленський повідомив, що за минулий тиждень Росія випустила по Україні близько 800 КАБів і понад 500 дронів. За даними британської розвідки, Росія постійно розширює можливості проведення масштабних атак дронами по Україні, використовуючи іранські постачання і збільшуючи власне виробництво.
— Україна потребує більше засобів ППО та далекобійності, — вкотре наголосив Володимир Зеленський.
Перший навчальний день українських школярів — 2 вересня — розпочався під акомпанемент російських ракет. Замість солодкого сну у своїх ліжках діти були змушені тікати до бомбосховищ, де намагались бодай трішки ще поспати. Та ворог не припиняв атаки, випустивши лише по Києву понад десяток крилатих та близько десятка балістичних ракет. А вже за два дні сталась найтрагічніша подія Львова — під час атаки загинула ціла сім'я — мати та троє доньок. Та, попри це, Україна продовжує жити. Незламні українці демонструють свою міць та силу у танцях, на виставках, на подіумах. Бо російський ворог не здатен зробити одне — зламати дух українців.
7 вересня у Празі демонстранти влаштували протест, тримаючи у руках синьо-жовті парасольки. Учасники мітингу закликали надатиефективну протиповітряну оборону для України та надати їй можливість наносити удар у відповідь. Демонстранти створили «карту» України, використовуючи сині та жовті парасольки.
Студенти Міжнародної академії управління персоналом спостерігають, як рятувальники гасять пожежу в одному з корпусів університету після ракетного обстрілу Києва 2 вересня 2024 року. Ховаючись у бомбосховищі, студенти чули свист ракет та вибухи.
Українські військові медики надають допомогу пораненому українському солдату на стабілізаційному пункті в районі Часів Яру, 6 вересня 2024 року.
Звільнена з полону українська військовослужбовиця розмовляє по телефону зі своїми дітьми. 13 вересня Росія та Україна провели черговий обмін полоненими. Додому повернулися 49 українців та українок — 23 жінки та 26 чоловіків. Вперше за довгий час вдалося повернути в Україну «азовців». В організації обміну допомагали Об’єднані Арабські Емірати.
Українські школярі співають національний гімн під час церемонії початку нового навчального року у Львові, 2 вересня 2024 року.
4 вересня стало найтрагічнішим для Львова за всю війну. Під час атаки загинула мати та три її доньки. У живих залишився лише батько. Все місто прийшло на похорон загиблих. 4 вересня Росія атакувала Львів двома крилатими ракетами, двома «Кинджалами», трьома «Шахедами». Внаслідок цього обстрілу у Львові загинули семеро людей, 66 зазнали травм. Також пошкоджені 188 будівель, зокрема, 19 пам’яток архітектури.
Пара розглядає плакати із зображенням загиблих українських бійців бригади «Азов» на виставці під відкритим небом у Києві, 23 вересня 2024 року.
Фрея Браун, кінолог британської армії, зі своїм службовим собакою Заком під час тренування з українськими військовослужбовцями в казармі у Східному Мідленді, Великобританія, 10 вересня 2024 року.
Презентація колекції Вероніки Данілової в рамках Ukrainian Fashion Week, 1 вересня 2024 року. Свою колекцію під назвою «Сад хмар» дизайнера присвятила своїй батьківщині, натхненна спогадами про український сад й цвітіння яблунь.
Виникне чимало проблем, і політики це знають, тому не прагнуть повного розвалу, в тому числі через озброєння України та надпотужний санкційний тиск. Росія була, є і буде терористичною країною — це треба враховувати за будь-яких сценаріїв чи бажань. І для мінімізації її впливу та деструктивних дій потрібні ґрунтовні плани, масштабні коаліції та час (так, якого немає). Цією статтею наш партнер «Заборона» спробує пояснити ризики та наслідки дефедералізації.
Розпад РФ: за яких обставин це може відбутися
Війна Росії з Україною і безпрецедентні санкції заходу чинять тиск на російську реальність. На Заході сподіваються, що диктатура впаде, а на її місце прийдуть демократичні сили — на транзит влади без стресів як для самої Росії, так і для світу. Тобто, щоб не було таких наслідків як розпад, повний занепад, а була Росія, з якою можна буде домовлятися і співпрацювати.
«Але ми бачимо, що в Росії може так не бути. Наприклад, повстання Пригожина, який керував “Групою Вагнера”, показало, що кардинальні зміни можуть статися будь-коли, і навіть сам режим не може гарантувати собі довгого існування», — зазначає кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський.
Він припускає, що в результаті одні еліти можуть замінити інші — з такою ж парадигмою або трохи іншими поглядами: наприклад, забажають припинити активні бойові дії, домовитися із Заходом, шукати якихось компромісів. Але, на його думку, треба усвідомити, що в цілому вертикаль може зберегтися і навіть посилитися.
«На зміну Путіну не прийде Томас Джефферсон, — вважає старший науковий співробітник Центру Європи та Євразії Люк Коффі. — Одразу після режиму президента Путіна той, хто його замінить, буде таким же націоналістичним і авторитарним. Західним політикам слід припинити сподіватися на поміркованого російського лідера, який хоче миру зі своїми сусідами та реформ вдома».
Розпад Росії був би можливим за дуже серйозних санкцій або за причин, що підривали б її зсередини — й тоді б сталася розконцентрація влади та всієї державної вертикалі. Тоді кожен із суб’єктів Російської Федерації міг би мати окремий розвиток.
«Більш вірогідно це після поразки РФ у війні [в Україні]. Тоді дійсно Путіну було б важко пояснити і втрати людей на фронті, і економічні фактори, — міркує Станіслав Желіховський. — І ці б фактори зійшлися в одній точці й була б загроза як із середини, так і на рівні народностей, які там проживають. Тоді можна було б говорити про розпад Росії».
<frame>Московія стала Росією наприкінці XVII століття після того, як заволоділа територіями на лівому березі Дніпра. Далі було знищення Запорізької Січі з каральними операціями. 22 жовтня 1721 року Пьотр I проголосив Московське царство «Российской империей», а москвинів — «россиянами».<frame>
Заступник директора українського Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жаліло пропонує розглядати поміркований сценарій, який виглядає як криза і руйнування центральної влади Росії, але водночас існування суб’єктів, які можуть організовувати діяльність на цих територіях.
«Річ у тім, що якщо йдеться про щось руйнівне і початок повного хаосу, то для глобальної політики і економіки це буде шоком. І можливе виникнення дуже потужних ризиків, пов’язаних із біженцями, безпекою кордонів сусідніх країн, гуманітарними проблемами. Глобальна спільнота буде намагатися уникнути цього варіанту», — припускає економіст.
Відділення природним шляхом
Російська Федерація є найбільшою за площею країною світу, проте, 60% поверхні вкриває вічна мерзлота. Тобто населення розподілено нерівномірно. Офіційні дані про кількість жителів датовані 2015 роком (142 млн), реальні дані станом на зараз невідомі.
Нині РФ складається з 83 суб’єктів, в багатьох живуть громадяни зі спільною культурою, історією та мовою, що відрізняються від слов’янського населення Росії.
19 з цих суб’єктів з них є республіками. На відміну від країв і областей, вони є формою державності того або іншого народу (народів) у складі Росії й приймають власні конституції, мають право визначати свої державні мови.
На які частини розпадеться Російська Федерація, ніхто достеменно не знає, підкреслює аналітик українського Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров. Найперші кандидати на вихід — національні республіки, ті ж Чечня або Бурятія.
«Національні республіки можуть стати новими державами зі своїми титульними етносами. Очевидно, що державотворчий потенціал цих республік неоднаковий: десь мала територія, десь незручне географічне розташування, десь занадто велика частина “нетитульного” етносу в населені — насамперед, росіян. Хто зможе дати цьому раду, той має шанси на незалежність», — вважає експерт.
<frame>Є нюанс: території національних республік та чисельність їх населення складає лише порівняно невелику частку теперішньої Російської Федерації. Їх відділення, на думку Майорова, не буде виглядати як повний розпад, на зразок СРСР або Австро-Угорщини.<frame>
«Але не варто скидати з рахунків і регіоналізм — території, де формально російська етнічна більшість, але в силу історичних, географічних, культурних особливостей є великий потяг до суверенітету, — зазначає аналітик. — Це та ж Сибір, Урал, Калінінградська область (колишня Східна Пруссія). Вони теж за певних умов можуть стати окремими державами, і це вже підвищує шанси отримати результат, який ми могли б назвати розпадом».
Зазначимо, що західні експерти з обережністю ставляться до коментування подій, які не мають наукового підґрунтя або ще не відбулися. Тому у відкритих джерелах є лише кілька припущень щодо ймовірних окремих держав, що можуть сформуватися в результаті розпаду РФ. Втім, базуючись на етнічних та історичних даних, а також думках опитаних експертів, дозволимо собі візуалізувати уявну мапу відділення деяких суб’єктів.
Найбільш гарячою точкою, на думку Станіслава Желіховського, може бути Північний Кавказ, бо там живе чимало народів.
«Були спроби народу Ічкерії вирватися з Російської Федерації. З поваленням режиму Путіна повалиться і місцевий режим Кадирова, почнуться рухи до незалежності. Важко сказати, чи зможуть її вибороти ці невеликі народи, хоча вони найбільше зберегли свої національні риси з усіх народів Росії: мову, релігію, традиції. Це усе лягло б в основу державності», — аргументує експерт-міжнародник.
На його думку, наступним після Ічкерії може стати Татарстан в якого є ресурси (нафта) та досить велика територія. Державною мовою республіки є татарська, друга за розповсюдженням у РФ (офіційно 5 млн користувачів). Вона належить до тюрських мов, до яких також входять турецька, кримськотатарська, казахська, азербайджанська, узбецька, тувинська, туркменська.
У вересні 2024 року учасники Організації тюркських держав домовилися перейти на 34-літерний спільний латинковий алфавіт. За основу взяли турецький, до якого додали характерні для інших мов літери. Поки до уніфікації долучилися Азербайджан, Киргизія, Казахстан, Узбекистан та Туреччина, власне, ініціаторка зближення тюркських держав. В Татарстані цю новину сприйняли із заздрістю, а місцевий сходознавець Азат Ахунов назвав питання історичною травмою: ще в 1990-ті національні рухи добилися переходу на латинку, але федеральна влада через Конституційний суд заборонила це робити.
«Останні десятиріччя в Татарстані була дуже поширена русифікація, багато людей не знають татарської — і це проблема. Те саме стосується республіки Саха та інших — є колосальні за площею території, але невідомо, чи зможуть вони самостійно сформувати державу», — вказує на підстави сумніватися Желіховський.
Наслідки та ризики
Глобальна спільнота намагатиметься уникнути варіанту хаотичного розпаду РФ, адже для світової економіки та політики це стане вибуховим шоком.
Заступник директора українського Національного інституту стратегічних досліджень, економіст Ярослав Жаліло пропонує розглядати поміркований сценарій. Тобто виникнення кризи і руйнування центральної влади Росії, але водночас існування суб’єктів, які можуть організовувати діяльність на цих територіях.
«Розпад повинен генерувати мінімум ризиків глобального характеру. Перш за все, з використання ядерної зброї. Він не матиме прямого економічного впливу. Але може мати негативний вплив із точки зору занепокоєння, погіршення споживчих та інвестиційних настроїв, різку активізацію витрат на оборону у сусідніх із Росією країнах і тих, що належать до блоку НАТО», — каже експерт.
Продовольча безпека
Другий момент — економічний. Росія є постачальником природного газу і нафти на ринки енергоресурсів, і навіть країни ЄС продовжують імпортувати газ. «Якщо деструктивні процеси призведуть до того, що це постачання припиниться, шукатимуть альтернативні варіанти постачання, — пояснює Жаліло. — Те, що знизилася залежність Європи від російського газу, означає, що ці ризики будуть все меншими».
Росія суттєво присутня на глобальному ринку продовольства, залучається на нього попри санкції. Це і про постачання зерна в Африку, Азію та на Близький Схід.
Цікаво, що тільки шість економічних регіонів постачають майже всю російську пшеницю, причому половина з них є наближеними до зони, де армія РФ проводить жорсткі бойові дії. Північний Кавказ, Чорнозем’я, Поволжя, Урал і Західний Сибір є регіонами з надлишком пшениці, тоді як Центральний регіон з Москвою мають дефіцит.
«Можуть утворитися суттєві ризики щодо постачання продовольства. Тому потрібно буде шукати альтернативних постачальників. Україна може взяти на себе таку роль», — вважає Ярослав Жаліло.
Політика та біженці
Експерт з протидії російській дезінформації у Польщі (Варшава), сценарист Домінік Гоншьоровскі з великою обережністю ставить до питання розвалу. Він каже, що можна лише здогадуватися, що це може бути можливістю для інших держав втрутитися в європейську чи світову політику.
«Можливо, Китай чи Іран спробують скористатися ситуацією, і це призведе до конфронтації зі Сполученими Штатами або Європою. Також є питання, як ставитимуться до біженців із країн Російської Федерації, — зазначає він. — Після війни в Україні Польща дуже неохоче прийматиме корінних етнічних росіян, навіть у разі гуманітарної катастрофи. Ситуацію можна порівняти лише з тим, що було в Іраку та Сирії. Сполучені Штати боялися того, що станеться після падіння режиму Саддама Хусейна».
А от автор ініціативи будівництва «Музею перемоги над деспотизмом» у Польщі (Варшава) Михайло Стрельников вважає, що не варто очікувати завеликої еміграційної хвилі. Адже 90% росіян малоактивні.
«Розпад Росії не буде настільки позначений міграцією, як розпад СРСР, коли із появою самодостатніх республік відбувалася міграція до Європи, США. Декілька мільйонів тих, хто хотів виїхати з Росії, уже виїхали, — перед початком війни, з початком повномасштабного вторгнення, з мобілізацією. Це не викликало ніякого хаосу в Європі», — зазначає експерт.
Говорячи про можливі системи управління після нових утворень, все ж наводить приклад СРСР, американський політолог Януш Буґайський, автор книги «Неспроможна держава. Інструкція з розшматування Росії». «[після розпаду Союзу] країни Балтії побудували демократію, Білорусь, Казахстан і Узбекистан побудували авторитарні країни, а Україні знадобився певний час, щоб прийти до демократії. І з Росії так само виникнуть різноманітні держави з різними системами», — вважає він.
Ядерна зброя: небезпека не зникне
Припинення державності створює вакуум влади, який хтось може захотіти заповнити. Найчастіше — сусідні держави. «Як показала війна в Сирії, таких сил може бути багато, і ситуація нестабільності триватиме нескінченно довго. У випадку з Росією також потрібно пам’ятати про її ядерний арсенал», — попереджає Домінік Гоншьоровскі.
Ядерна проблема є великим ризиком. Але, можливо, не буде такою серйозною, як у випадку з Радянським Союзом. На той час майже 7000 одиниць зброї було розміщено за межами Росії. У 1970-х роках Радянський Союз описували як «Верхню Вольту з ракетами», у 2010-х Росію — «заправка з ядерною зброєю». Чи стане це Сомалі з ядерною зброєю? «Сьогодні, за винятком військово-морських баз, ядерні сили країни здебільшого розташовані в центрі Федерації, на півдні та вздовж основних шляхів сполучення, — зазначає старший науковий співробітник Institute Montaigne Бруно Тертрайс. — Останні добре контролюються центральним урядом. Хоча іноді занадто близько до кордонів, щоб не викликати серйозних занепокоєнь щодо їхньої долі у разі серйозних порушень».
<frame>Сучасна Росія регулярно погрожує ядеркою — з офіційних даних, в них 4380 боєголовок, з них розгорнуто 1710. І є побоювання, що ця зброя може потрапити до інших країн або до тих, які виникнуть на її території.<frame>
«Невідомо, які режими будуть в цих республіках, чи не будуть вони воювати між собою? Можливо, буде створена міжнародна контрольна місія, і такі організації як ООН, МАГАТЕ із великими державами будуть залучені до контролю за ядерним арсеналом», — припускає експерт-міжнародник Станіслав Желіховський.
Також питання: чи можна буде із цими країнами підписати договори про відмову від ядерної зброї або про її нерозповсюдження. Удруге це може не пройти. У 1994 році були підписані меморандуми із Україною, Білорусією і Казахстаном, коли ці країни відмовилися від ядерного арсеналу нібито з гарантіями безпеки. «І всі знають, до чого це призвело», — підкреслює експерт.
Михайло Стрельников нагадує, що до 2014 року обслуговування російського ядерного арсеналу проводили працівники Південного машинобудівного заводу з українського Дніпра. «Останні десять років ми не знаємо, хто і як обслуговував ці ракети й запаси; професійно чи ні? Ми бачимо, у якому плачевному стані знаходиться російська інфраструктура — дамби, каналізації, десь затопило, десь рвонуло. Вони не можуть справитися із цим, то що вже казати про обслуговування ракет, — нагалошує він. — Коли Путін погрожує натиснути ядерну кнопку при перетині ‘червоних ліній’, ніхто насправді не знає, скільки ракет полетить, а скільки вибухне у сховищах».
Самостійні постросійські республіки чи в складі інших держав
Нові постросійські держави можуть об’єднуватися між собою, або вступати у федеративні та конфедеративні зв’язки. Але приєднання територій Російської Федерації до теперішніх сусідів є менш вірогідним сценарієм, вважає аналітик Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров. Адже міжнародне право більш поблажливо ставиться до сепаратизму, ніж до анексій. Утім, цю червону лінію Росія порушила першою. «Тому за певних обставин, прирощення території того ж Китаю, Японії, чи навіть України за рахунок Російської Федерації повністю виключати не можна», — каже він.
Так, Японія може претендувати на Курильські острови та Сахалін, а Пекін накласти оком на Урал, бо зацікавлений у додаткових площах для розселення та в шляху до Арктики.
<frame>Опитані Забороною експерти погоджуються, що Росія може стати полем конкуренції між різними державами Заходу, Китаєм, Туреччиною — за нафту, газ, інші природні ресурси та вплив на країни Центральної Азії, які залежать від низки постачань з РФ.<frame>
Заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жаліло закликає не припускати, що на місці Росії нічого не буде. Щось на тій території таки відбуватиметься, і це щось буде об’єктом інтересу глобального капіталу. «Китай на сьогодні уже приймає лідерську роль у цих стосунках. Тобто, уже він визначає, що йому конкретно потрібно, — акцентує економіст. — І якщо Росія вийде із постачальників до країн Центральної Азії, він її замінить. Експансія китайського капіталу в Росії відбувається досить давно, а зараз вона розширюється. Це може стати організуючим чинником, спроможним зберегти контроль над відчутною частиною російських ресурсів навіть у разі кризи центральної влади РФ».
Не розпад: Росія після поразки у війні
Якщо проводити аналогію із Другою світовою війною, і агресори, і переможці були залучені до Плану Маршалла. Завдяки йому в Європі було вибудувано цілісну систему, яка стала основою миру на континенті упродовж майже 80 років.
Був і інший план щодо Німеччини, нагадує Ярослав Жаліло, — так званий «План Моргентау». Він передбачав зруйнування економічного потенціалу країни, не дозволяв розвиток промисловості. Це призвело б до негативних наслідків і було б калькою із Першої світової війни — Німеччина, яка зазнала поразки, через 10-15 років уже сформувала майбутній нацистський режим і широке підґрунтя для розвитку соціал-націоналізму в масштабах майже усього населення.
«Щоб цього не відбулося із РФ, потрібна буде політика, яка б будувала нову економіку, основу для нового суспільства в рамках глобального світового порядку на цій території. Йдеться про десятки мільйонів населення, потенційні проблеми, необхідність забезпечити розвиток цій території, — пояснює економіст. — Зрозуміло, що тут мають бути побудовані певні програми і стратегії на зразок того ж Плану Маршалла, які б перезавантажили економіку. Реалізація програм могла б стати потужним поштовхом для глобальної економіки, створити для неї новий простір і нову сторінку для її розвитку. У цьому перезавантаженні Україна могла б відіграти активну роль».
Не варто сподіватися, що після капітуляції та роззброєння росіяни раптово прозріють й погодяться, що були не праві. Навпаки, образа за приниження «народу-переможця» вкоріниться й вони будуть шукати помсти. Тому на майбутнє військовим альянсам знадобляться заходи, які б тримали жителів РФ якомога далі від думки напасти на сусідів. Вкрай важлива й заміна пропаганди на ідеологічну роботу з визнанням історичної правди: про війну в Україні та Грузії, про Другу світову війну, депортації, голодомори, геноциди. Можливо, тоді наступні покоління більше піклуватимуться про мир у всьому світі.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.