Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Образи людства — фотовиставка «Україна. Історії опору» у Варшаві
«Подивіться на обличчя людей на фотографіях виставки, на їхні очі, їхній сум, на їхню втому. Вони говорять про людяність нашого часу. Важливо документувати те, що відбувається в Україні сьогодні, і ділитися цими історіями зі світом. На цих фотографіях можна побачити страх і втрати, але також мужність, стійкість й рішучість, волю до боротьби, прагнення до перемоги, а відтак і майбутнє України», — посол США в Польщі Марек Бжезінський
Дитячі малюнки на стіні підвалу початкової школи, де протягом 28 днів переховувалися понад 300 мешканців окупованого Росією села Ягідне Чернігівської області, 2022 рік. Фото: Mykhaylo Palinchak
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Подивіться на обличчя людей на фотографіях виставки, на їхні очі, на їхній сум, на їхню втому. Їхні обличчя говорять про людяність нашого часу. Не обов'язково про щось хороше, але важливо документувати те, що відбувається в Україні сьогодні, і ділитися цими історіями зі світом. На цих фотографіях, які промовляють тисячу слів, можна побачити страх і втрати, але також мужність, стійкість й рішучість, волю до боротьби, прагнення до перемоги, а відтак і майбутнє України», — сказав на відкритті виставки посол США в Польщі Марек Бжезінський.
В Інституті фотографії Форт (IFF) у Варшаві відкрилася виставка «Україна. Історії опору», на якій представлені роботи митців з Німеччини, Італії, Польщі та України. У 2022-2023 роках Сандра Шільдвехтер, Аріанна Аркара, Рафал Мілах і Михайло Палінчак фотографували на Київщині, Чернігівщині, Херсонщині, Миколаївщині й Донеччині. Фотографів передусім цікавила доля цивільного населення, тому вони документували життя людей у бомбосховищах, зруйновану інфраструктуру та долю вимушених переселенців закордоном.
На відкритті фотовиставки Рафал Мілах підкреслив, що мета проєкту — нагадати людям про війну, про те, що вона триває, що гинуть люди, що цю тему не можна відтіснити на задній план, й що не можна відчувати втому від війни в Україні. Фотограф Аріанна Аркара з Італії присвятила виставку мирним людям, а також усім українцям, які все ще ведуть боротьбу в країні.
Окрім фотографій, на виставці представлено відео з антивоєнних протестів та публікації з Архіву громадських протестів (Archiwum Protestów Publicznych) присвячені долі українських вимушених переселенців. Виставка завершується фрагментом матеріалу, який підготувала платформа UATLAS.org, що збирає історії біженців та внутрішньо переміщених осіб від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.
«Україна. Історії опору», IFF у Варшаві, виставка відкрита до 17 березня, фотографи: Аріанна Аркара, Рафал Мілах, Сандра Шільдвехтер, Михайло Палінчак за підтримки UAtlas.org та Архіву громадських протестів.
Посол США Марек Бжезінський та фотограф Аріанна Аркара на відкритті IFF у Варшаві, 25.01.2024, фото: Anna Zagrodzka / IFF
Анастасія, 24 роки, email-маркетологиня, приєдналася до батальйону територіальної оборони Києва, 2022, фото: Mykhaylo Palinchak
Бомбосховище в підземному басейні Львівської обласної спеціалізованої дитячої лікарні. Через постійну загрозу російських авіанальотів пацієнти та персонал лікарні змушені ховатися в укритті по кілька разів протягом дня і ночі, Львів, 13.03.2022 р., фото: Rafał Milach
Військові навчання для цивільних, Київ, Україна, 2022 рік., фото: Mykhaylo Palinchak
Мати з двома синами в бомбосховищі західноукраїнської дитячої лікарні під час повітряної тривоги. Soleterre onlus працює в Україні вже 20 років, надає підтримку дитячим онкологічним відділенням у Львові та Києві. Коли почалася війна, вони евакуювали з України дітей з найважчими видами раку і забезпечили ліками ті кілька лікарняних відділень, що збереглися, Львів, березень 2022 р., фото: Arianna Arcara
Учасниця антивоєнних протестів та протестів солідарності з Україною у Варшаві, 2022 рік., фото: Rafał Milach
Пам'ятник Данте Аліг'єрі в Києві, обкладений мішками з піском для захисту від російських обстрілів, 2022 рік.,фото: Mykhaylo Palinchak
Анна Ноккієу (30 років) втекла з України до Польщі 15 березня 2022 року, а через три дні прибула до Німеччини. Після двох місяців проживання в різних місцях вона знайшла дім у місті Гоенар. Вона живе в гуртожитку для біженців, організованому в замку Burg Hohensolms, де має окрему кімнату. До виїзду з України вона жила в Одесі, де провела значну частину свого життя і працювала дизайнером інтер'єрів. Із серії фотографій «Залишитися чи поїхати? — Українські біженці в Німеччині», 2022 рік, фото: Sandra Schildwächter
Артилеристи 24-го штурмового батальйону «Айдар» ведуть вогонь зі 122-мм гаубиці D-30 у бік російських позицій поблизу Бахмута на Донеччині, Україна, 2023 рік., фото: Mykhaylo Palinchak
Аліна в укритті, де вона з родиною живе від початку вторгнення, Миколаїв, травень 2022 року., фото: Arianna Arcara
Посол США Марек Бжезінський і фотограф Рафал Мілах під час відкриття IFF у Варшаві, 25.01.2024, фото: Anna Zagrodzka /IFF
Фоторедакторка, авторка текстів про фотографію. Протягом 16 років працювала у виданні «Gazeta Wyborcza», 6 з яких — головною фоторедакторкою. Випускниця факультету журналістики та політології Варшавського університету, а також Європейської академії фотографії. Викладає прес-фотографію в Університеті гуманітарних і соціальних наук у Варшаві (SWPS).
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Суспільне Культура спільно з Українським ПЕН розпочало публікацію серії есеїв від українських інтелектуалів про місце української культури в світовому контексті. "Бути у світі" — це фокусна тема Українського ПЕН у 2025 році. «Наше виживання залежить від нас. Але воно неможливе без інших», — говорить Володимир Єрмоленко, філософ, письменник, президент Українського ПЕН, автор першого есею.
Український філософ, письменник, журналіст. Фото: Український ПЕН
Війна звужує простір. Ти втискаєшся в землю, вкручуєшся в себе, закопуєшся в свій досвід, як у схованку. Твоє тіло все менше нагадує пряму лінію, а все більше — еліпс; ти загортаєшся сам у себе, прагнучи бути своїм захистом, початком і завершенням.
Прощавай, множинносте світів, ми більше не віримо у твоє існування, ми все більше сприймаємо інші світи як непорозуміння, зраду, злочин. Насолода під час страждань — хіба не злочин? Нормальність під час ненормальності — хіба не зрада? Спокійний розмірений світ під час ракетних ударів — хіба не ілюзія? Не розповідайте нам більше про заморські землі з річками, птахами й теплими вітрами з морів, ми знаємо, що їх не існує. Принаймні, для нас.
Мій світ — квартира, підвал, бліндаж, карета швидкої, бомбосховище, окоп, дорога, обійми моєї дитини, місце на цвинтарі тих, кого я любив. Я можу виміряти свій світ лінійкою. Він буде ненабагато більшим за моє тіло
Радикальне звуження світу. Принаймні це чесно. Принаймні ми зосереджені. Принаймні ми бачимо ціль. Але… є ризик перейти тонку межу. Стати зосередженим і сліпим. Стати виразним — і непомітним. Кричати від болю, але з того боку, з боку великого світу, чути лиш глухоту.
Нашого власного світу нам забагато — але й замало
Чи це не те, чого хоче ворог? Щоб ми втратили той великий світ, до якого хочемо достукатися, відпустили його як повітряну кульку? Відʼєднали його від себе, як важкий наплічник? Чи не хоче ворог, щоб ми завжди дивилися вниз? Чи не хоче ворог вбити нас у нашу ж землю по шию?
Війна робить простір вузьким, вона несе нас потоком в тісний темний тунель. Ми не маємо іншого вибору, ми маємо бути зосередженні. Але ворог також хоче, щоб у нас не було повітря, щоб нам не було чим дихати. Щоб ми говорили тільки мовою власного болю, для якої все більше бракуватиме перекладачів.
Володимир Єрмоленко: «Бути у світі означає впускати в себе інші досвіди». Фото: East News
Чи ми дозволимо йому це? Чи дозволимо позбавити нас мови? Чи дозволимо позбавити нас шансу бути зрозумілими — за тисячі кілометрів від наших ліній укріплень? Ні, ми не маємо цього дозволяти. Але для цього нам треба вчитися мистецтву перекладу самих себе. Перекладу мови нашого досвіду — мовами досвідів інших.
Культура — це передусім переклад досвідів. Це подорож крізь хащі нерозуміння
Це переклад неперекладного. Бо досвід ти ніколи не перекладеш повною мірою. Кожен досвід — ієрогліф, шифр, загадка. Але можна почати пробувати. Можна почати наближення. Бо хіба нам нема чого сказати великому світові? Хіба ми не маємо йому розповісти щось не лише про себе, а й про нього самого? Сказати йому те, чого він про себе не знає?
Він, можливо, не знає, що життя особливо цінуєш тоді, коли воно може від тебе піти. Що краса зʼявляється там, де ти раніше бачив буденне, банальне, звичайне. Що любов стає сильнішою через втрату. Що свобода цінна передусім тоді, коли вона попри. Що бути — це бути попри.
Можливо, він не знає, що буття — це виняток, а не правило. Що життя, можливо, існує лише в малесенькій частинці часу і простору. Що його мікроскопічність — не привід ним нехтувати, а привід його ще більше любити. Що впевненість у завтрашньому дні, можливо, робить тебе нечутливим до дива. І що коли ти втрачаєш цю впевненість, ти, насправді, починаєш щось розуміти.
Буття і світ — це не масиви концептів, які тиснуть на нас авторитетами з розумних філософських книг. Ми — не маленькі комашки на великому тілі буття і не невидимі бактерії на великому тілі світу. Бо світ і буття — теж маленькі, теж мікроскопічні, теж загрожені — на тлі великої пустки, яка їх оточує. Ми всі, разом із цим буттям, разом із цим світом — крихкі та вразливі.
Ми всі — поранені та непевні. Ми всі — красиві у своїй зламаній незламності. Ми всі — пірнаємо в ніжність з відчаю. Ми всі — реальність попри неможливість, краплі незбагненного дива
Бути у світі для українців сьогодні — не значить зраджувати своє. Бути у світі — означає бачити вразливість інших через вразливість самих себе. Бачити небезпеку там, де інші бачать лише ще один завтрашній день. Бути готовим протистояти тому, що сильніше за тебе.
Бути у світі означає впускати в себе інші досвіди. Але також переконувати, що без нашого досвіду іншим культурам і народам сьогодні не обійтися. Вчити напам'ять історії чужих племен, знаючи, що скоро вони перетнуться з нашими. Малювати карти далеких континентів, упізнаючи в них наші гори та наші річки.
Бути у світі означає бути вдома. Просто дім став сьогодні трохи більшим
Війна звужує простір. Але раптом вона його драматично розширює теж. І ми, втискаючись у свою землю, можливо, дістаємо здатність обійняти усю планету.
Текст есею можна також прочитати на сайті Суспільне Культура
Коли: 3 лютого Де: Театр Воєнних Дій (ТВД) в приміщенні в Національного центру Леся Курбаса, вул. Володимирська, 23В
Театр Воєнних Дій — новий театр на театральній мапі Києва. Він створений режисером Алексом Боровенським, а грають в ньому виключно військові та ветерани війни. Не всі з них були акторами, та всі вони були чи є військовими.
«Стусанина» — вистава за біографією Василя Стуса, яка досліджує міфи про маскулінність та забронзовілі уявлення про поета. В ній використовуються вірші Стуса, матеріали протоколів з його допитів, музика гуртів Rammstein та Bohren & der Club of Gore, а також українська народна пісня та сибірський рок. Вистава є імерсивною, тобто глядачі будуть втягнуті у процес.
Коли: 24 та 25 січня, 21 та 22 лютого Де: Київська опера, вул. Межигірська, 2
Київська опера представляє першу у 2025 році прем'єру — оперу Джузеппе Верді «Фальстаф» — музичну комедію про хитрого авантюриста та його пригоди. Це остання, 26 опера відомого італійського композитора і третя його опера за сюжетом Шекспіра. І це справжній ексклюзив Київської опери, бо до цього моменту цей твір в Києві ніколи не звучав. Але завдяки зусиллям творчого колективу театру сповнена блиску та гумору опера-буфф «Фальстаф» тепер на київській сцені — українською мовою.
Коли: 17 та 18 січня (допрем'єрний показ) Де: Дикий театр (в приміщенні Театру «Браво», вул. Олеся Гончара, 79)
Драматургиня Ольга Мацюпа створила п'єсу на основі реальних подій — за матеріалами опитування з приводу проблем, з якими стикаються жінки плюс сайз. На питання анкети відповіло понад 200 жінок.
За сюжетом, колишні учасниці популярного шоу про зниження ваги збираються на похорон колеги, яка померла за дивних обставин. Вони не бачились два роки, але кожна з них отримала від покійниці лист, і це змусило їх кинути свої справи і поїхати на зустріч. Які секрети жінки дізнаються на цьому похороні та чи зможуть далі спілкуватися?
Проєкт реалізується завдяки підтримці Український Жіночий Фонд / Ukrainian Women’s Fund.
Коли: 10 та 30 січня, 9 лютого Де: Молодий театр, вул. Прорізна, 17
Художній керівник Молодого театру Андрій Білоус представляє власне бачення роману французького письменника П'єра Шодерло де Лакло, який творив у XVIII столітті, описуючи нрави французького дворянства напередодні Французької революції. У версії Андрія Білоуса дія переноситься у 20-ті роки ХХ століття. Понад 120 костюмів і масштабні декорації підсилюють ефект від перегляду.
Сюжет історії обертається навколо мадам де Мертей, чиє життя сповнене шаленими пристрастями та потягом до руйнування чужих доль. У свою чергову гру вона втягує давнього друга Вальмона — жорстокого підкорювача жіночих сердець. Заради розваги Мертей вимагає, аби той спокусив 15-річну Сесіль Воланж, яку от-от мають видати заміж. Проте підступному плану інтригантки стає на заваді несподіване захоплення Вальмона неприступною мадам де Турвель.
Все відбувається не за планом Мертей і Вальмона. Щоб здолати найбільшу перешкоду, вони змушені заключити диявольське парі. Яке перетворить їхнє життя на жорстоку гру, з якої ніхто не може вийти переможцем.
Коли: 18,19 та 31 січні та 8, 9 та 23 лютого Де: Театр на Подолі, Андріївський узвіз, 20А
Театр на Подолі і режисер Ігор Матіїв представляють драму в світлих тонах «Золоті дівчата» про можливість почати життя заново навіть тоді, коли здається, що все скінчено. Автор пʼєси — американский драматург Айвон Менчелл, відомий як сценарист серіалів «Філ з майбутнього» та «Брати Джонас».
Три вдовиці збираються раз на місяць, щоб попити чайку і попліткувати, після чого вирушають підстригати плющ на могилах своїх чоловіків. Щойно глядач звикне до ситуації та почне співчувати Іді, Доріс та Люсіль, як виявиться, що вдови не проти повеселитися і навіть завести роман із сивочолим чоловіком прямо на кладовищі. Але що буде далі?
Коли: 18 та 19 січня, 5 та 16 лютого Де: Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, Броварський проспект, 25
Вперше в Україні — вистава «Син» на основі культової п’єси з трилогії сучасного французького драматурга Флоріана Зеллера та в перекладі Івана Рябчия. Режисер постановки — Євген Резніченко.
Чому рідні люди інколи не чують і не розуміють одне одного? Чому те, що вчора приносило задоволення, сьогодні втрачає смак? І як врятувати найріднішу людину, якщо не можеш розібратись зі своїми внутрішніми демонами?
У центрі подій Пʼєр — успішний адвокат, який починає своє щасливе життя з чистого аркуша, але чи вдасться йому залишити минуле позаду?
Коли: 1, 2 та 21 лютого Де: Театр ім. Лесі Українки, вул. Богдана Хмельницького, 5
Режисер Дмитро Богомазов разом з актором Андрієм Самініним, який долучився в якості ще одного режисера, поставили в театрі п’єсу класика американської драматургії ХХ століття Теннессі Вільямса. Сам автор охарактеризував «Тату троянди» як «драматичне любовне послання світу».
За сюжетом, жінка на імʼя Серафіна вже давненько живе виключно любов'ю до покійного чоловіка Розаріо. Зачинившись від світу, вона зосередилася на переживанні своєї трагедії. Чутки про численні зради коханого лише розпалюють вогонь ревнощів у серці жінки, а паростки першого кохання її юної доньки приносяться в жертву надмірним материнським страхам. Здається, ніщо не може похитнути шалену відданість Серафіни колишньому коханню. Але все раптово змінюється, коли в її оселі з’являється дивакуватий молодик Альваро.
«Тату троянди» — професійний дебют студентів майстерні Дмитра Богомазова. Можливо, юні актори грають ще без відточеної майстерності, але точно пристрасно. Плюс події на сцені підтримує наживо музичний бенд.
Ми обрали фотографії, які показують війну з різних ракурсів. Кожен українець щоденно робить свій внесок у боротьбу з ворогом — Росією. І це безцінно. Ми хотіли показати війну не лише на полі бою, але й у тилу. Де ні на мить не припиняються російські обстріли, де люди, попри втрату близьких, продовжують свою боротьбу. 2024-й рік був дуже складним для кожного українця. Росія здійснювала масовані атаки на українські місця, руйнувала житлові будинки, лікарні та школи, вбивала українських дітей та дорослих. Втім, сила українського духу настільки висока, що жоден ворожий снаряд не може позбавити нас прагнення жити та творити. Заради майбутнього. Вільного майбутнього України та усього світу.
Фото: Radio Free Europe/Radio Liberty/Serhii Nuzhnenko/ Reuters / Forum
Евакуація сьогодні — єдиний розумний вибір. Про це заявляють у Покровську, місті, яке стало лінією фронту. Евакуювати людей з Покровська та найближчих сіл ускладнюють російські безпілотники. Попри це, волонтери всіляко допомагають тим, хто твердо вирішив виїжджати із міста. На цьому фото щімкий момент, коли з перону відправляється евакуційний потяг 30 серпня 2024 року. Люди шлють одне одному сердечка. Хто зна, чи побачаться вони знову.
Фото: Danylo Antoniuk/Reuters/Forum
7 лютого 2024 року росіяни підступно атакували житловий будинок у Голосіївському районі Києва. Внаслідок атаки загинуло шестеро людей, ще 40 — отримали поранення. Того дня над Києвом сили ППО збили близько 20 ракет. Росія традиційно заперечила обстріли цивільних.
Фото: Marian Kushnir / 47mech_brigade
Через бойові дії в Україні близько 20% сільськогосподарських земель непридатні для використання. Ворожі снаряди змінили український ландшафт. Поля, де ще нещодавно росла пшениця, тепер вкриті воронками. На цьому фото, зробленому поблизу Авдіївки на Донеччині, — те, що залишили російські снаряди.
Фото: Yutiy Dyachyshyn/AFP/East News
4 вересня 2024 року для львів’янина Ярослава Базилевича став найчорнішим днем в його житті. В одну мить він втратив дружину та трьох дочок. Того дня, 4 вересня, РФ атакувала Львівщину трьома «шахедами», двома крилатими ракетами і двома «Кинджалами». 6 вересня у Львові попрощалися із Євгенією, Яриною, Дариною та Емілією Базилевич.
Фото: Roman Pilipey / AFP/East News
Від березня 2024-го Росія знищила близько половини електроенергетичних потужностей України. Про це на засіданні Радбезу ООН 16 грудня заявила представниця США в ООН Лінда Томас Грінфілд. Енергетична ситуація цієї зими в Україні буде дуже складною. Дефіцит електроенергії та відключення електроенергії критично залежатимуть від масштабів подальших російських атак. Тим часом українці звикають до нових реалій життя. На цьому фото касир використовує телефонний ліхтарик, щоб обслуговувати клієнтів у ресторані під час часткового відключення електроенергії в Києві 28 листопада 2024 року.
Фото: Evgeniy Maloletka/AP/East News
8 липня 2024 року Росія запустила по Україні 38 ракет «Кинджал» та Х-101. Одна з них поцілила у дитячу спеціалізовану лікарню «Охматдит». На момент удару там перебувало більше 600 дітей. Внаслідок російського удару по дитячій лікарні загинуло двоє дорослих, ще 32 людини отримали поранення.
Фото: Anton Shtuka/ AP /East News
Після російського удару по лікарні «Охматдит» сотні людей — комунальники, надзвичайники, волонтери, прості кияни й працівники медзакладу — організувались, аби розбирати завали та шукати постраждалих. Чоловік із плямою крові на спині — дитячий хірург «Охматдиту» Олег Голубченко. Попри те, що він отримав контузію, а також рани спини, чоловік після удару рятував людей та розбирав завали разом зі всіма.
Фото: Andrii Marienko /AP/ East News
Харків фактично щоденно зазнає масованих обстрілів з боку Росії. 30 серпня 2024 року ворог здійснив п'ять авіаційних ударів з території Бєлгородської області по місту, застосувавши боєприпаси УМПБ Д-30. Внаслідок атаки загинуло п'ятеро людей, ще 47 поранено. На цьому фото — чоловік, який вистрибнув з вікна палаючої квартири. На жаль, він не вижив.
Фото: Efrem Lukatsky /AP/East News
Олександрі Паскаль — 8 років. Дівчинка втратила ногу внаслідок російського обстрілу Затоки в травні 2022-го. Однак маленька гімнастка не перестала займатись своєю улюбленою справою. Дівчинці поставили протез і вона заново навчилася ходити. А згодом повернулася до занять художньою гімнастикою та бальними танцями.
Фото: Evgeniy Maloletka /AP/East News
11 листопада у Києві відбулась прем'єра вистави «Шевченко 2.0», яку представив Харківський театр імені Тараса Шевченка «Березіль». Вистава «Шевченко 2.0», поставлена за мотивами особистих щоденників Тараса Шевченка, органічно поєднує історію та сучасність, життєві події і театральну гру, лірику і чорний гумор. На фото — актор Михайло Терщенко дякує глядачам наприкінці вистави.
Фото: Roman Pilipey
Війна докорінно змінила життя всіх українців. Там, де ще три роки тому вирувало життя, зараз лише жахлива тиша, яку порушують часті російські снаряди. Ці абрикоси на випаленій землі під Покровськом — як символ того, що життя повернеться сюди. Рано чи пізно. Війна закінчиться, й українці відбудують свої будинки і повернуться на ці покинуті землі.
Фото: Florent Vergnes / AFP /East News
Вже за кілька годин цей солдат поїде на фронт на Донеччину. А поки що він насолоджується останніми миттями у компанії зі своїм рудим котом.
Фото: Andrej Isakoviv / AFP/East News
Українська легкоатлетка Ярослава Магучіх здобула золото в стрибках у висоту в Олімпійських іграх 2024 в Парижі. Однак не лише про звитягу українки говорили світові медіа, але й про її спосіб… розслаблятись під час змагань. «Спляча красуня», «Спляча королева, яка виграла золото» — так світові медіа та користувачі соцмереж говорили про Ярославу Магучіх. Між стрибками українська легкоатлетка відпочивала, загорнувшись у спальний мішок. Ці фото обійшли весь світ.
фото:Roman PILIPEY / AFP/East News
Медичні евакуаційні потяги щоденно перевозять поранених захисників України з прифронтових міст до госпіталів. На цьому фото — поранений український солдат, який лежить у ліжку на борту військового евакуаційного потяга.
В Sestry.eu ми розповідаємо історії українок, які залишилися в країні, незважаючи на війну, та біженок, які роз'їхалися по всьому світу. Ми також розповідаємо про жінок з інших країн, які борються за свої права, встановлюють нові стандарти в політиці, спорті чи мистецтві. Їхні успіхи надихають нас, а невдачі вчать нас. Ми прислухаємося до голосів жінок у різні моменти їхнього життя. 2024 рік не оминув жінок. Сьогодні ми повертаємося до цих моментів у фотографіях, щоб згадати жінок, які не раз викликали наше захоплення, цікавість, співчуття і радість, даруючи нам безліч емоцій і, перш за все, надаючи нам відваги.
Фото: Roman Pilipey / AFP/East News
Дім. Жінка розбирає завали у дуже пошкодженому житловому будинку після російського авіаудару в Селидовому Донецької області, 27 червня 2024 року.
Фото: Geert Vanden Wijngaert/AP/East News
Лідерки. Як про прем'єр-міністерку з баченням та амбіціями говорили про юристку Каю Каллас, коли вона вступила на посаду в Естонії. Ще до вторгнення в Україну вона твердила, що російський президент непередбачуваний і не відступить від збройної агресії. Після 24 лютого 2022 року як прем'єр-міністерка Естонії вона твердо стояла на боці України. У 2024 році була оголошена в російський кримінальний розшук. У червні того ж року Європейська Рада погодила її призначення на посаду Верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки. На фото: президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн та прем'єр-міністерка Естонії Кая Каллас йдуть разом на пресконференції під час саміту ЄС у Брюсселі, 28 червня 2024 року.
Фото: Marko Djurica / Reuters / Forum
Закупівля на фронті. Загальна військова служба в Ізраїлі є обов'язковою для всіх громадян, які досягли 18-річного віку. Чоловіки служать три роки, а жінки — два. Однак жінки не брали участі у безпосередніх бойових діях з часів Визвольної війни 1948 року. Після нападу на Ізраїль палестинської терористичної організації ХАМАС 7 жовтня 2023 року ізраїльтяни почали озброюватися. За різними оцінками, стільки ж ізраїльтян подали заявки на отримання дозволу на зброю, скільки за попередні 20 років. На фото: жінка з гвинтівкою робить покупки в пекарні в Тель-Авіві, 4 червня 2024 року.
Фото: Thibault Camus/East News
Королева Парижа. У 2024 році польська тенісистка Іґа Свьонтек стала першою тенісисткою після Серени Вільямс (2013), яка виграла турніри в Мадриді, Римі та Відкритому чемпіонаті Франції за один сезон. У серпні їй не вдалося виграти золото на Олімпійських іграх, і це довго обговорювалося в ЗМІ. Незабаром після матчу вона сказала: «Можливо, через те, що я так довго була першою ракеткою світу, я думала, що зможу впоратися з усім загалом. Париж показав, що це не так. Тепер я відчуваю ще більшу мотивацію. Я можу і повинна бути ще кращою. Мені лише 23, у мене все попереду». На фото: Іґа Свьонтек з уболівальниками після перемоги у фіналі Відкритого чемпіонату Франції з тенісу серед жінок на стадіоні Ролан Гаррос у Парижі, Франція, 8 червня 2024 року.
Фото: Bashar Taleb / AFP/ East News
Прощання. Мати прощається зі своєю дитиною, яка загинула внаслідок нічного ізраїльського обстрілу в центральній частині Сектора Газа, в морзі лікарні Aqsa Martyrs в Дейр ель-Бахрі, 25 червня 2024 року.
Фото: Evgeniy Maloletka/AP/East News
Блекаут. Від початку війни Росія регулярно завдає ударів по енергетичній інфраструктурі України. Незважаючи на відключення, театри репетирують вистави, спортсмени тренуються, а цивільне населення виживає, використовуючи електрогенератори або встановлюючи сонячні батареї на дахах будинків. На фото: гімнастки тренуються у спортивному центрі «Сьогун» під час відключення електроенергії в Києві, Україна, 29 листопада 2024 року.
Фото: Vano Shlamov / AFP/East News
Спротив. У Тбілісі, як і в Києві у 2014 році, влада намагається приборкати протестувальників проти результатів нещодавніх парламентських виборів і впливу путінської Росії на внутрішню політику країни, зокрема її вступ до Європейського Союзу. На фото: учасниця протестів у Тбілісі, 25 листопада 2024 року.
Фото: Andre dias Nobre/ AFP/East News
Феномен. Поки фанатки американської співачки Тейлор Свіфт обмінювалися браслетами на концертах, ЗМІ підраховували її заробіток і безуспішно намагалися з'ясувати, в чому ж полягає її феномен. 8 грудня завершився «The Eras Tour» — світовий стадіонний тур Тейлор Свіфт на підтримку її альбомів останніх років. З березня 2023 року співачка дала 149 концертів у 51 місті в 21 країні на п'яти континентах. Прибуток лише від продажу квитків перевищив 2 мільярди доларів США. Книга «Eras Tour Book» розійшлася тиражем 814 тисяч примірників за перші кілька днів після виходу (29 листопада 2024 року); краще розійшлася лише «Земля обітована» Барака Обами. Минулого року журнал Time назвав Тейлора Людиною року. На фото: шанувальники прибувають на концерт Тейлор Свіфт Eras Tour на Estadio da Luz у Лісабоні, 24 травня 2024 року.
Фото: Olympia de Mismont/AFP/East News
Подвійний феномен. Дослідження популярності вагітності близнюками в Нігерії триває вже кілька років. Доктор Джон Офем, гінеколог з Абуджі, столиці Нігерії, помітив, що в місті Ігбо-Ора, наприклад, люди їдять продукти, що містять інгредієнти з високим вмістом гормонів, які відповідають за гіперовуляцію. Ця теорія може пояснити вищий, ніж зазвичай, відсоток дизиготних близнюків, хоча в місті також є значна кількість монозиготних близнюків. На фото мати позує зі своїми близнюками під час Всесвітнього фестивалю близнюків в Ігбо-Орі, 12 жовтня 2024 року.
Фото: Delil Souleiman / AFP /East News
Знову війна. Після 13 років громадянської війни сирійські повстанці на чолі з джихадистським угрупованням Хаджат Тахрір аш-Шам в результаті бліцкригу увійшли до Дамаска і скинули президента Башара Асада, який був при владі понад два десятиліття і втік до Росії. Ситуація в Сирії викликає занепокоєння Туреччини, яка побоюється терористичної загрози з боку Робітничої партії Курдистану. У багаторічному конфлікті страждає цивільне населення. На фото: сирійська курдка, яка втекла з півночі Алеппо, після прибуття в Табку, на західній околиці Ракки, 4 грудня 2024 року.
Фото: Franck Fife / AFP/East News
Стрибок радості. На Паризьких іграх збірна України налічувала 140 спортсменів, що є найменшою кількістю за всю історію змагань країни. Станом на 24 лютого 2022 року понад 500 українських спортивних об'єктів було зруйновано, а майже пів тисячі спортсменів втратили життя. Тому особливо приємно, що українська збірна завоювала в Парижі 12 медалей — три золоті, п'ять срібних і чотири бронзові. На фото: Ольга Харлан (ліворуч) та українська команда святкують перемогу у фехтуванні серед жінок між Південною Кореєю та Україною на Олімпійських іграх у Парижі, Гран-Пале, 3 серпня 2024 року.
Фото: Benjamin Cremel / AFP/East News
Щирість принцеси. Коли принцеса Уельська Кейт зникла з поля зору громадськості наприкінці минулого року, в британських ЗМІ з'явилися чутки і теорії змови. Навесні 2024 року принцеса оголосила у відеозаписі, що проходить профілактичну хіміотерапію. Декого така відвертість вразила, а декого обурила. На фото Кейт їде в скляній кареті під час параду до дня народження короля «Trooping the Colour» у Лондоні 15 червня 2024 року.
Фото: Arif Ali / AFP/ East News
Солідарність. У місті Лахаур в Пакистані спалахнули протести після того, як у соціальній мережі з'явилися повідомлення про те, що студентку зґвалтував охоронець у кампусі Пенджабського жіночого коледжу. Спочатку поліція стверджувала, що інформація про зґвалтування є «фейковою новиною» і викликає непотрібні заворушення. Пізніше вона повідомила, що охоронця звинуватили у зґвалтуванні, він перебуває під вартою і ведеться розслідування. На фото: жінки-поліцейські стоять на варті біля стіни, на якій протестувальники залишили відбитки своїх рук під час демонстрації, що засуджує зґвалтування студентки в Лахаурі.
Фото: Kenzo Tribouillard / AFP/East News
Вболівальниця. Гол у самісінькі ворота у виконанні півзахисника Джердана Шакірі, який таким чином став єдиним футболістом, що забив так на трьох Євро та трьох чемпіонатах світу поспіль, увійде в історію Євро-2024. Втім, увагу привертала одна вболівальниця, яка запам’яталась особливою експресивністю. Матч групи А Євро-2024 між збірними Шотландії та Швейцарії на стадіоні в Кельні, 19 червня 2024 року.
Фото: Gleb Garanich / Reuters / Forum
Напад на лікарню. 8 липня, напередодні саміту НАТО, російські терористи атакували кілька українських міст: Київ, Дніпро, Кривий Ріг, Слов'янськ, Краматорськ. Було випущено 38 ракет різних типів. Одна з них влучила в головну дитячу лікарню Києва, де діти не лише з України, а й з інших європейських країн проходять діаліз від ниркової недостатності. Внаслідок влучання ракети було пошкоджено загалом 24 відділення «Охматдиту». Постраждали понад 300 осіб, у тому числі восьмеро дітей. Понад 600 пацієнтів були евакуйовані, близько 100 з них були переведені до інших лікарень. Атаки на медичну інфраструктуру — це тактика, яку використовували в Чечні та Сирії, де за вісім років було зафіксовано 583 напади на лікарні. За оцінками, з лютого 2022 року росіяни здійснили понад 1440 (!) атак на українські медичні заклади. На фото: жінки з дітьми, підключені до крапельниць, чекають на вулиці, поки їх перевезуть до інших лікарень, Київ, 8 липня 2024 року.
Фото: Loic Venance / AFP /East News
Медалістка всіх часів. Найуспішніша гімнастка в історії — 37 медалей Олімпійських ігор та чемпіонатів світу — приїхала на Олімпіаду в Парижі після тривалої перерви. У 2020 році на Іграх у Токіо у неї стався зрив і вона знялася з турніру. Її називали боягузкою, кидалися расистськими образами і критикували ще гостріше, коли вона зізналася, що бореться з СДУГ (ADHD). На фото 142-сантиметрова Сімона Байлз у фіналі зі стрибків на колоді, де її перемогла бразилійка Ребека Андраде. Байлз залишила Париж з чотирма медалями (3 золотими та 1 срібною), Париж, 5 серпня 2024 року.
Фото: Jose Jordan/ AFP/East News
Зміни клімату. Дехто продовжує ігнорувати зміни клімату, а тим часом у вересні та жовтні потужні повені спустошили південні регіони Польщі та Іспанії. В останній загинуло 219 людей. На цьому фото жінка працює над розчищенням бруду серед уламків на вулиці Пайпорта, на південь від Валенсії, на сході Іспанії, 6 листопада 2024 року.
Фото: Saul Loeb / AFP/East News
Прощання Камали. Віцепрезидентка США, кандидатка від Демократичної партії на посаду президента Камала Гарріс махає прихильникам наприкінці своєї промови в Університеті Говарда у Вашингтоні, округ Колумбія, 6 листопада 2024 р. Перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США завершила його дивовижне політичне повернення. Камала завершила свою промову, визнавши, що, ймовірно, є багато людей, які вважають, що Америка вступає в темні часи. — Однак тільки в темряві можна побачити зірки, — сказала вона, і в той же час закликала продовжувати боротьбу за кращу і справедливішу Америку.
Фото: Wojciech Olkuśnik/East News
Вони не здаються. Поки польський серіал «Матері пінгвінів» користується шаленою популярністю на одній з кіноплатформ, у Сеймі триває боротьба батьків дітей з інвалідністю за зміни до закону про соціальні пенсії. Громадський проект, який має на меті зрівняти соціальну пенсію з мінімальною заробітною платою, подала Івона Гартвіч, багаторічна громадська активістка, а сьогодні депутатка від Громадянської коаліції. Наприкінці жовтня президент Анджей Дуда підтримав закон про надання спеціальної надбавки всім, хто отримує соціальну пенсію. На фото: батьки осіб з інвалідністю під час 18-го засідання Сейму 10-го скликання, Варшава, 27 вересня 2024 р.
Фото: Adrees Latif / Reuters / Forum
Відсіч. Еліана, 22-річна мігрантка з Венесуели, намагається перетнути американо-мексиканський кордон зі своїми двома доньками, трирічною Крісмарлі та шестирічною Аріаною. На цьому фото солдат Національної гвардії не дає Еліані перетнути паркан з колючим дротом на березі річки Ріо-Гранде в Ель-Пасо, штат Техас, США, 26 березня 2024 року. Згідно зі статистикою, у США нелегально проживає близько 5,5 мільйона мексиканців. Дональд Трамп під час передвиборчої кампанії і після перемоги на листопадових виборах заявляв, що віддасть наказ про масову депортацію нелегальних іммігрантів з Мексики та інших країн Латинської Америки відразу після вступу на посаду 20 січня 2025 року.
Фото: Martin Meissner/AP/East News
Реперка. «Я несу на фронті любов, несу увагу. Даю військовим розуміння, що тут, у цивільному житті, ми не забули про війну, ми щоденно робимо все можливе, аби прискорити перемогу. Ми ставимось із повагою до кожного військовослужбовця», — сказала найвідоміша реперка України в інтерв'ю Sestry.eu. На фото: Alyona Alyona та Jerry Heil з України виконують пісню Teresa & Maria під час Гранд-фіналу пісенного конкурсу «Євробачення» в Мальме, Швеція, в суботу, 11 травня 2024 р. Виконавиці посіли 3-тє місце на 68-му пісенному конкурсі.
Чи можна жартувати і танцювати, коли в країні війна? Це питання повторюється в дискусіях та коментарях щоразу, коли до громадськості потрапляють фотографії безтурботних людей, які веселяться з України. Напередодні концерту «Океану Ельзи» в Києві ми дивилися нічні фотографії пожежі в Миколаєві після російської ракетної атаки. Наступного дня президент Володимир Зеленський звітував в українському парламенті про переговори щодо «Плану перемоги», який він представив найважливішим світовим політикам, очікуючи від них більш рішучих дій. Наприкінці місяця посилилися атаки на Харків, в результаті яких постраждали не лише люди, а й знаменитий модерністський Держпром, який у 2017 році був включений до попереднього списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а після повномасштабного вторгнення Росії був взятий під тимчасовий посилений захист цієї організації. «Ви не можете уявити собі Нью-Йорк без Емпайр-Стейт-Білдінг, і ви не можете уявити собі Харків без Держпрому», — сказала Вікторія Грівіна, аспірантка з Харкова в Університеті Сент-Ендрюс і мешканка Харкова, в інтерв'ю для Kyiv Independent.
У свою чергу, Святослав Вакарчук, лідер гурту «Океан Ельзи», найпопулярнішого рок-гурту в цій частині світу, зізнався в інтерв'ю Gazeta Wyborcza: «Йде війна, але ми повинні зберегти, наскільки це можливо, ту реальність, яка була до війни. Для мене це головна рушійна сила, яка спонукає до гастролей. За цю нормальність борються наші солдати на сході та півдні. Бо якщо не буде нормального життя в Києві та інших містах України, то за що ми, власне, воюємо? Адже не можна перетворити цілу країну на великий окоп».
У жовтневій фотогалереї ми показуємо людей, які воюють на різних фронтах: фахівця з розмінування Надію Кудрявцеву, звільненого з російського полону правозахисника Максима Буткевича, танцюристів Національного балету України, парамедиків з «австрійського» автобуса та харків'янку з кавою.
Саме вони дають нам надію сьогодні.
Фото: Ivan SAMOILOV / AFP/East News
Жінка дивиться на пошкодження будівлі Держпрому, історичного радянського хмародера, після ракетного обстрілу в Харкові, 29 жовтня 2024 року
Фото: TIMOTHY A. CLARY / AFP/ East News
Артисти Національного балету України Тетяна Лозова та Ярослав Ткачук під час вистави «Арлекінада» на сцені New York City Center у Нью-Йорку, 16 жовтня 2024 року
Фото: Roman PILIPEY / AFP/ East News
Медики-рятувальники добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» надають допомогу українським солдатам, пораненим під час бойових дій на Донеччині, в евакуаційному автобусі, який прямує до шпиталю, 6 жовтня 2024 р. Автобус, названий «Австрійським», отримав назву за позивним української лікарки Наталії Фраушер, яка жила в Австрії і загинула в дорожньо-транспортній пригоді в червні 2022 року
Фото: Anatolii STEPANOV / AFP/ East News
Мати тримає портрет зниклого сина під час акції родичів зниклих безвісти українських солдатів на Майдані Незалежності в Києві, 16 жовтня 2024 р. Родичі зниклих безвісти солдатів організували акцію, щоб вимагати від української влади пришвидшити їхній пошук.
Фото: Fabrice COFFRINI / AFP/East News
Український фахівець з розмінування Надія Кудрявцева, яка працює у Швейцарському фонді розмінування (FSD), проводить демонстрацію з розмінування під час Української конференції з питань протимінної діяльності 2024 року в Лозанні, Швейцарія, 17 жовтня 2024 року
Фото: Веб-сайт Офіційного інтернет-представництва Президента України
Європейське турне президента Володимира Зеленського, під час якого він представив «План перемоги» України у війні проти Росії та обговорив підтримку своєї країни з Горгією Мелоні, Кейром Стармером, Олафом Шольцем та Еммануелем Макроном, 10 жовтня 2024 року
Фото: Dmytro Smolienko/Ukrinform/ East News
Завідувачка швейного цеху благодійного фонду «Паляниця» Олена Грекова та місцевий волонтер, засновник благодійного фонду «Власноруч» Василь Бушаров показують тепловізійне пончо, розроблене та виготовлене запорізькими волонтерами для армії, Запоріжжя, південний схід України, 17 жовтня 2024 року
Фото: Anatolii STEPANOV / AFP / East News
Колега української журналістки Вікторії Рощіної тримає її фотографію під час заходу пам'яті Вікторії біля імпровізованого меморіалу загиблим українським воїнам на Майдані Незалежності в Києві, 11 жовтня 2024 р. Вікторія Рощина, якій цього місяця мало б виповнитися 28 років, зникла безвісти в серпні минулого року під час репортерської поїздки на підконтрольну Росії територію східної України. Петро Яценко, речник українського координаційного штабу з питань військовополонених, підтвердив смерть журналістки 10 жовтня 2024 року
Фото: AFP/ East News
Активісти розгортають гігантський прапор Донецької Народної Республіки, щоб відсвяткувати День прапора в Донецьку, на підконтрольній Росії території України, 25 жовтня 2024 року
Фото: Roman Baluk / Reuters / Forum
23-річна Яна Залевська, колишня українська військова, яка була поранена на лінії фронту, показує фото, зроблене невдовзі після поранення, тепер, коли вона пройшла курс лікування в клініці, яка займається лікуванням шрамів, у Львові, Україна, 18 жовтня 2024 року
Фото: прес-служба Президента України
Максим Буткевич, співзасновник Центру прав людини ZMINA та боєць ЗСУ, якого нещодавно звільнили з російського полону, під час зустрічі з президентом Володимиром Зеленським подякував усім, хто допоміг йому повернутися додому. Наразі Буткевич перебуває в реабілітаційному центрі, 23 жовтня 2024 року
Фото: SERGEY BOBOK / AFP/ East News
Жінка п'є каву серед уламків після ракетного обстрілу в Харкові. Російські атаки на житловий район другого за величиною міста України забрали життя щонайменше чотирьох людей, 29 жовтня 2024 року
Фото: Jędrzej Słodkowski для Gazety Wyborczej
Глядачі під час концерту гурту «Океан Ельзи» в київському Палаці спорту, 16 жовтня 2024 року
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
