2024-й в Україні: рік у фотографіях

Марія Гурська: Різдво без другої частини

Різдво до війни відбувалося у нас в два етапи. Спочатку ми святкували католицьке в Польщі, у батьків чоловіка. 24 грудня співали польські колядки, дивилися концерти по національному телебаченню, ламали облатки та їли карпа з родзинками й маковий торт. Як ми жартували, це було тренування перед нашим, українським Різдвом в Києві — вже з моїми батьками. 

6 січня ми збиралися в батька, ставили український вертеп в ролях під «Нова радість стала» (я грала пастушка), а потім їли кутю, пісні голубці й запивали узваром.

Цього року 24 грудня ми знову в Польщі, як і колись до війни. Святвечір зустріли в родині чоловіка під Любліном, з його сестрами, тітками, племінниками і нашими дітьми. Різдво у нас тепер спільне, і «Тиху ніч» ми заспівали одразу двома мовами. 

Це було найсмачніше Різдво. От тільки серце моє було в Україні, з моїми батьками, які дивились на Віфлеємську зірку кожен зі свого вікна, думаючи про день, коли їхні діти повернуться додому, щоб знову грати Різдвяний вертеп і зустрічати народження Бога і нашої нової, звільненої і чудової України. Разом.

Олена Клепа: Домашній затишок штучної ялинки

Коли ми жили в селі, а це було ще в 90-х роках, тато напередодні зимових свят їздив до лісу і привозив від зайчика пухнасту сосну. Потім ми з мамою та сестрою вбирали її паперовими сніжинками, гірляндами, кольоровими скляними іграшками, дощиком і цукерками. Не пам’ятаю, чи була у нас така ж красуня після того, як ми переїхали до міста. А коли народилася моя найменша сестричка, я придбала їй штучну метрову ялинку, щоб Миколаю було де залишати свої подарунки.

Ми із сином Едуардом у Польщі від початку повномасштабної війни. І весь цей час різдвяний затишок у мене асоціювався з пані Йоанною, яка запрошувала нас до себе на свята, щоб ми не залишалися наодинці зі своїми думками. Цьогоріч я зрештою вирішила відтворити у варшавській квартирі атмосферу дому. 

Едуарду майже 13 років. Можливо, це останній рік, коли він щирими обіймами зустрічає мене, втомлену, на порозі з роботи. Скоро він перестане просити пограти з ним у футбол, почне соромитися тримати мене за руку чи цілувати на прощання біля школи. Він водночас дорослий хлопець і мала дитина, яка через війну змушена жити на чужині. І мені так хочеться подарувати йому хоч трохи тієї радості, яка була у моєму дитинстві. 

Саме тому я придбала високу штучну ялинку. І тепер щоранку прокидаюсь і сама не можу намилуватися. Питаю себе: «Чому я раніше цього не зробила?» Так тепло і затишно стало… 

‍Тетяна Виговська: «Навчилась готувати коропа під соусом»

Я маю польське коріння, і в моїй родині завжди святкували Різдво 25 грудня. На Вігілію у нас завжди були на столі короп і борщ з вушками. А також opłatek, який нам надсилали в конверті родичі із Сілезії. 

Разом з тим, вперше опинившись на свята так далеко від дому, я відчула всеосяжну тугу за Україною (якось на свята це особливо загострюється), а ще дуже пригнічував самотній стіл, адже вдвох із сином ми на Різдво ще ніколи не були. І навіть приготовані за всіма канонами наїдки не наділили святковою атмосферою настільки, аби ми не відчували себе самотніми і ніби обділеними чимось важливим.

Я дуже переживала, що не зможу приготувати коропа так само смачно, як це робили моя бабуся та мама, перебрала  в інтернеті багато рецептів, вибрала в пряниковому соусі. Перший соус у мене пригорів. З другої спроби все вдалося. І я надзвичайно пишалась собою. Моїх бабусі й мами вже немає і, сподіваюсь, зі своїх «хмарок» вони спостерігали за моїми кулінарними подвигами і теж пишалися.

Ось вже майже три роки ми із сином живемо в Польщі. І знаєте чого мені неймовірно захотілося цьогоріч? Зануритися в атмосферу саме українського Різдва. З його колядками, розмахом, водінням кози і безтурботними веселощами. Я розумію, що в умовах війни моя мрія нездійсненна. Що можуть на одній вулиці перетнутися гурт зі «звіздою» й «козою» та кортеж, який везе воїна на щиті. 

Тому продовжую жити вірою у відродження України, де ми всі святкуватимемо Різдво в один день. Де колядників не буде переривати сигнал повітряної тривоги. Де ми будемо щасливі у себе вдома.

Тетяна Бакоцька: «Ті, кого вже немає, теж чекають на першу зірку, щоб зустрітися з нами за різдвяним столом»

Коли мене й дітей вперше запросили на pіздвяну вeчepю 24 гpyдня 2022 року до польської родини, я дізналася про чудову традицію — ставити на стіл на одну тарілку більше, бо на Святвечір в домі зaвжди є міcцe для нecпoдівaнoгo гостя.

Наступного року ми святкували Різдво з іншою польською родиною. І я ще раз переконалася, що спільного у нас більше, ніж видається на перший погляд. На Святвечір у Польщі так само приїжджають родичі з різних міст, щоб побути разом, обмінятися подарунками, переглядати родинні альбоми, розповісти про успіхи дітей та онуків і пригадати людей, яких вже немає. 

Наприклад, один з найстарших представників родини, дізнавшись, що ми українці, запитав своїх дітей та племінників: «Чи ви знаєте, що ваша прабабуся народилася в українському місті Харків на початку ХХ століття?» Ніхто не знав. Усі почали обговорювати: «Яким чином історія їхньої родини може бути пов’язана з Україною? Чому прабабуся Ірена народилася саме в Харкові, адже це місто ніколи не було польським?» Хтось пригадав, що в родинній бібліотеці є книга, яку пані Ірена комусь подарувала. Книгу знайшли, прочитали дарчий напис і дату — 24.12.1984. Тобто це був подарунок онукові-першокласнику на Різдво.

До речі, у Польщі також є традиція готувати ритуальну страву кутю. Але дедалі менше родин це роблять. Мене навчила готувати кутю прабабуся Євгенія. Яка народилася на Святвечір 1909 року в Чернігівській області. Пережила Жовтневу революцію, три Голодомори, Другу світову війну. У 1930-х роках разом з кількома родинами з Чернігівщини переїхала на Південь України. Заснувала з ними село Чернігівку в Миколаївській області. Хоча це й були часи атеїзму, в її хаті на Святвечір завжди горіла свічка біля ікон, прикрашених вишитими рушниками. А на тих рушниках були образи добрих міфічних дохристиянських істот — небесних дів з крилами.

На святковому столі завжди стояла тарілка для тих, кого вже немає на цьому світі. Адже українці здавна вірили, що вони приходять до нас у Різдвяну ніч, щоб зв’язок поколінь тривав. «Вони також чекають, коли на небі з’явиться перша вечірня зірка, щоб зустрітися з нами за святковим столом. На столі 12 страв. Кутя — головна символічна страва. Це наш прояв вшанування предків, вдячність за те, що подарували нам життя», — вчила мене прабабуся. Так тепер і роблю…

‍Ксенія Мінчук: «Що змінилося у моєму Різдві? Змінилося все моє Різдво»

Вимушено опинившись далеко від України, я почала більше цінувати її і все українське. Святкування мого Різдва теж дуже змінилося, адже я стала більше уваги приділяти нашим традиціям. Тепер щороку я власноруч роблю «павука», дідуха, купую українські прикраси для оздоблення помешкання, одягаюся в традиційний одяг. Мені важливо створювати тут частинку дому та показувати своїм прикладом, що ми маємо зберігати свою культуру. Навіть якщо ми опинилися в інших країнах. Роблю я це з величезним задоволенням і гордістю. 

Також тепер щороку я ходжу на концерти колядок, вечорниці, вертепи. Навіть стала організовувати подібні заходи сама. У Кракові я зробила благодійний вечір колядок, на якому 30 учасників заспівали й заграли понад 20 українських і польських різдвяних пісень. Концерт відвідали близько 80 людей (хоча локація розрахована на 50). Були серед глядачів і виконавців і поляки. Один із польських вокалістів співав дві колядки: польську й українську. Сказав, що йому було дуже цікаво досліджувати українську традицію колядок і складно вибрати одну для виконання, бо всі вони красиві. Ми співали разом і того вечора були наче однією великою родиною, обʼєднаною спільною культурою. 

Мені дуже хочеться, щоб ми були такими завжди. Тому я буду продовжувати організовувати такі заходи й намагатися обʼєднувати українців таким чином. На жаль, раніше я цього не відчувала. Тож можна сказати, що інша країна, а саме Польща, навчила мене більше любити свою.

Фотографії: приватний архів героїнь

Швеція: гноми замість Санти й світло Святої Люсії

— Період  Адвенту в Швеції — особливий, — розповідає киянка Ірина Литвин-Комаровська, яка зараз живе у шведському місті Вестерос. — У грудні тут холодно й нема сонця: о 8 ранку ще темно, о 15.00 вже темно. Щоб якось це компенсувати, шведи створюють затишок у будинках. У домі кожного шведа обов'язково є зірки на вікнах. Гірлянди тут не дуже популярні, а от електричні адвент-свічники стоять чи не на кожному підвіконні — і це створює атмосферу також на вулиці: ти йдеш, а довкола все світиться, з кожного вікна віє теплом.

Також у Швеції дуже популярні адвент-свічники на чотири свічки, першу з яких запалюють у першу неділю Адвента. У другу неділю запалюють ще й другу, у третю — ще одну свічу і так далі. Працюючи у клінінгу, я бачу такі свічники у кожному будинку. У той же час різдвяного декору в шведських будинках небагато: відповідно до шведської філософії «лагом», всього має бути рівно стільки, скільки потрібно (а не більше, ніж потрібно). Ялинки частіше ставляться живі, а прикрашені вони скромно: десять кульок на ялинці 180 см — і все.

Також у кожному будинку є гноми. У шведів немає Санта-Клауса, у них Tomten — фольклорний персонаж, жодним чином не пов'язаний з релігією. Цей гном живе на фермі і його прийнято задобрювати, підгодовуючи кашею — щоб він охороняв будинок і господарство. У ніч перед Різдвом діти залишають йому рисову кашу, а вранці знаходять порожню тарілку та подарунки. 

Більшість різдвяних традицій шведів пов'язана не з християнством, а зі стародавніми язичницькими віруваннями. Навіть назва Різдва — Jul («Юль») — насправді означає зимове сонцестояння. У давнину шведи дуже раділи цьому дню, бо після нього світловий день починав збільшуватися

До речі, одне з найулюбленіших свят шведів донині — Midsummer, день літнього сонцестояння. У цей день шведи танцюють та співають, тут це ціла подія.

А от на Різдво співають мало. Пісні радше можна почути у день Святої Люсії, який святкують 13 грудня. До нього серйозно готуються і в церквах, і в школах. Свята Люсія — християнська мучениця, яку пов'язують зі світлом та милосердям (навіть ім'я Люсія походить від латинського слова lux, що означає «світло»). Люсія носить вінок або корону із запаленими свічками (раніше це були справжні свічки, зараз їх замінюють електричними). У цей день шведи випікають булочки із шафраном у формі вісімок (вважається, що дві спіралі у формі «8» являють собою очі Люцифера (диявола), якого перемогла Свята Люсія — Авт.).

Під час Адвенту шведи п'ють гльог (glögi) — напій, схожий на глінтвейн. Його купують уже готовим і тільки розігрівають, розливаючи в невеликі чашки. Гльог дуже солодкий, мені смак глінтвейну видається більш насиченим. За чашкою гльога у шведів прийнято їсти імбирне печиво у вигляді сердець, на які кладеться шматок сиру брі. Сир зараз продають у тюбиках у вигляді пасти — спеціально для цього печива. 

Щодо різдвяного столу, то основна страва — оселедець, який подається в різних розсолах (одного разу я була в ресторані, де пропонували 32 види розсолів). Також на різдвяному столі завжди будуть шинка та ковбаски — найчастіше з лососини чи оленини. У цей час у Швеції відкрито сезон полювання, шведи люблять дичину. Заливати м'ясо прийнято ягідним варенням. На столі також може бути 38-градусний снапс (по суті, самогон) — але лише в тому випадку, якщо є оселедець. Під м'ясо шведи питимуть вино.

Шотландія: пошуки ельфів і лист королю

— Прокидаючись у перший день Адвента у Шотландії, діти насамперед біжать до адвент-календаря, після чого розпочинають пошуки ельфів-пустунів, — розповідає українка Юлія Пандик, яка з двома доньками мешкає в окрузі Скоттіш-Бордерс під Единбургом. — І знаходять їх у найнесподіваніших місцях. Ельф — це лялька з довгими ногами і руками на липучках.

Завдання дорослих — проявити фантазію та сховати ельфа так, щоб його було непросто знайти: у пральній машині, холодильнику, духовці. Є навіть книги з підказками для батьків, де краще заховати ельфа

Час Адвента в Шотландії — це час різдвяних пісень (Christmas Carol). Їх співають на вулицях, у школах і церквах. Шотландці з мого оточення не дуже релігійні, для них Різдво — це більше про можливість зібратися всією родиною. Але мої дівчатка ходять до місцевої церкви й співають там Christmas Carols (а по суботах — до української школи, де співають колядки). Будинки тут прийнято прикрашати гірляндами, різдвяними зірками й адвент-свічниками. 

У кожному будинку обов'язково будуть Christmas cards — вітальні листівки, які є невід'ємною частиною культури (не лише шотландської, а й загалом британської). Тут навіть коли отримуєш подарунок на день народження, правилом гарного тону вважається надіслати людині листівку зі словами подяки. Різдвяні листівки — це правило етикету, їх надсилають родичам, сусідам, колегам. Минулого року ми з доньками відправили листівку королю Чарльзу до Букінгемського палацу — і навіть отримали відповідь! 

Ще одна мила місцева традиція — Christmas Jumper Day (день різдвяного светра), який святкують 12 грудня. Цього дня і дорослі, і діти одягають різдвяні светри. Проводяться благодійні акції, люди збирають кошти на допомогу дітям з усього світу. Ще один день, присвячений благодійності — Boxing day, який відзначається 26 грудня. Здавна цього дня прийнято приносити подарунки та їжу тим, хто потребує (наприклад, до церкви). Це національний вихідний.

Щодо самого Різдва, то святвечора тут немає: 24 грудня — робочий день. Вранці 25-го діти знаходять подарунки, які їм приніс Санта, а вдень сім'ї збираються на різдвяний обід. Головна страва на столі — запечена індичка або бараняча нога. Популярні також chipolatas — смажені сосиски, загорнуті в бекон, та брюссельська капуста. Із солодкого король столу — різдвяний пудинг. Фруктову суміш вимочують у ромі або віскі, після чого додають в тісто і запікають. Фінальний етап: ром змішують із цукровою пудрою, обливають сумішшю пиріг і підпалюють.

Сервіруючи різдвяний стіл, багато хто кладе у тарілки Christmas crackers — хлопавки з паперовою короною та маленьким подарунком чи побажанням. Люди розкривають хлопавку, дістають і одягають корону і ходять у ній до кінця дня.

Новий рік (у Шотландії його називають Hogmanay) тут особливо не святкують. А 26 грудня, в Boxing Day, масово йдуть у паби на пиво.

Паби у Шотландії зовсім не такі, як в Україні. У 99% шотландських пабів немає їжі — лише алкоголь. У багатьох закладах немає навіть стільців, люди п'ють пиво стоячи. Для шотландців паб — це не місце для їжі, а публічний простір (public house), куди приходять поспілкуватися

У селах паб — це взагалі місце, де проходить все місцеве культурне життя.

Португалія: культ тріски та купання в океані

— Португальці — дуже сімейні, і Різдво для них — нагода зібратися разом великою родиною, — розповідає киянка Анастасія Терех, яка зараз мешкає в португальському місті Оейрас неподалік Лісабона. — У португальській родині, яку ми добре знаємо, бабуся починає готувати різдвяні подарунки для дітей та онуків ще з квітня. Подарунки обов'язково красиво упаковуються — навіть якщо це щось незначне.

Увечері 24 грудня родина збирається разом і обирає того, хто виконає роль Pai Natal (португальський Санта-Клаус, буквально перекладається як «Батько-Різдво»). Йому видають капелюх і він роздає подарунки, заздалегідь покладені під ялинку. 

Розпакування подарунків — головна розвага вечора. Оскільки сім'ї великі, подарунків зазвичай багато, і процес займає близько двох годин 

Щодо різдвяного столу, спочатку подають закуски: кульки та трубочки з риби, курки чи овочів у клярі. Обов'язково на столі будуть оливки, закриті в оливковій олії (на смак вони не такі, як звичні нам консервовані), крекери з різними намазками, сири і хамон. Розмаїття ковбас немає, панує тільки традиційна португальська chouriço assado — смажена свиняча ковбаса зі специфічним смаком і запахом. Процес поїдання закусок супроводжується жартами, сміхом, настільними іграми та переглядом різдвяних фільмів (у Португалії теж дуже люблять «Один удома»).

Далі виносять головну страву — рибу бакаляу (тріску). Її купують засоленою, кілька годин вимочують у воді, а потім варять. Існує тисяча й один рецепт приготування бакаляу, але на Різдво прийнято подавати саме варену. Разом з бакаляу на тарілці буде варена картопля і варене яйце. Все це поливають оливковою олією і додають часник. Також прийнято варити восьминога, запікати ногу козеняти з картоплею. А із солодкого — різдвяний пиріг Болу-Рей, який називають пирогом волхвів. За смаком він трохи нагадує німецький штолен, в ньому багато цукатів і сухофруктів. Популярні також пончики з лимонною цедрою.

Новий рік португальці не святкують так широко, як ми. Але мають цікаву традицію —  їздити 1 січня до океану й навіть купатися!

Нідерланди: електронні адвент-календарі й особливі ялинкові іграшки

Нідерланди — країна не релігійна, і якщо запитати місцевих про історію Різдва, далеко не всі зможуть її розповісти, — запевняє киянка Галина Палійчук, яка зараз живе в Гаазі. — Проте тут є свої цікаві традиції.

Sinterklaas (так тут називають Святого Миколая, Санту) — згідно з легендою — прибуває до Нідерландів з Іспанії ще на початку листопада зі своїми «пітами» (ельфами). У будинках вішають різдвяні чобітки, в які діти з вечора кладуть моркву, щоб вранці знайти солодощі

Великою популярністю користуються адвент-календарі, яких тут безліч різних: як традиційних, так і електронних (відкриваючи такий календар щодня, люди знаходять купони зі знижками, дисконти на проїзні тощо). Подарунки діти отримують ще 5 грудня (напередодні Дня Святого Миколая), а саме Різдво — це день, коли сім'ї збираються на святковий обід. 

Страви — це, наприклад, гороховий суп з ковбасками (Snert) і перетерта картопля з овочами, кислою капустою чи зеленню (Stamppot). Ще місцеві люблять картоплю фрі та різні місцеві снеки, багато з яких зазнали індонезійського впливу часів колонізації. Приміром, frikandel speciaal — сосиска з соусом карі, майонезом та цибулею. 

Для нідерландців Різдво — свято сімейне, душевне й естетичне. У декорі велика увага приділяється деталям. Навіть пакуючи подарунки, мій хлопець-нідерландець ретельно обирає обгортковий папір, власноруч зав'язує бантики, приклеює до коробок свічечки. На різдвяній ялинці кожна іграшка теж не випадкова — вона ретельно підібрана і має свою історію.

Нова Зеландія: у кожного своє Різдво

— Оскільки Нова Зеландія — мультинаціональна країна, різдвяні традиції у людей теж різні: залежно від того, звідки приїхали вони чи їхні предки, — розповідає Ірина Хоруженко з Кривого Рогу, яка зараз мешкає у місті Фангареї на Північному острові Нової Зеландії. — Тому люди, які живуть навіть в одному місті, можуть святкувати Різдво по-своєму. 

Святвечора тут немає, більшість святкує Різдво 25 грудня: вранці всі відкривають подарунки, а вдень збираються на святковий ланч. У Новій Зеландії, як і у Великій Британії, 26 грудня — це Boxing day , але тут цей день асоціюється насамперед з розпродажами. Оскільки всі різдвяні подарунки вже куплені й подаровані (а на новий рік тут подарунків не роблять), магазини знижують ціни — і люди поспішають на шопінг. 

Щодо їжі, то новозеландська кухня порівняно з українською дуже проста — і різдвяний стіл не виняток. На Різдво тут дуже популярна… шинка. Її вже готову купують у супермаркетах, а вдома глазують та запікають у духовці. Саме м'ясо виходить солоним, але з глазурованою скоринкою. Також готують roast vegies — найчастіше це будуть запечені картопля чи батат. Іноді запікають індичку. Салати також дуже прості. Наприклад, популярний potato salad — це, по суті, просто великі шматки картоплі з майонезом. Із закусок на різдвяному столі можуть бути крекери та нарізаний сир.

З солодкого — Christmas cake із сухофруктами, які попередньо вимочують у воді чи алкоголі, після чого запікають з найпростішим тістом: яйця, борошно, цукор. Ще тут полюбляють торт «Павлова», походження якого ніяк не можуть поділити між собою новозеландці й австралійці. Він теж дуже простий у приготуванні: купуєш готові коржі-безе, мастиш їх вершковим кремом і прикрашаєш фруктами. Коржі можна було б і спекти самій, але люди тут не звикли годинами стояти на кухні навіть перед святами. Тут немає культу сімейних рецептів, ніхто не намагається приготувати щось оригінальне. 

Мені здається, на приготування звичайного обіду я витрачаю стільки часу, скільки новозеландці — на підготовку всього різдвяного столу. Новозеландці ж дивуються, скільки часу на кухні проводимо ми

Місцеві неодноразово називали мої страви «кулінарними шедеврами» (сміється).

У Новій Зеландії грудень — це літній місяць, тому, наприклад, на новий рік можна піти на пляж. Ми з іншими українцями вже запровадили тут своєрідну традицію смажити 1 січня шашлики. І новозеландцям, яких ми теж обов'язково запрошуємо, ця традиція дуже сподобалась.

Фотографії: приватний архів і Shutterstock