Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Напередодні нового 2024 року Sestry поцікавились в українок, які знайшли прихисток від війни в Німеччині, підсумками року, який минає. Ми поставили такі запитання: Що вам приніс 2023 рік? Які були здобутки, важливі події та успіхи? Що ви втратили в 2023 році? Які очікування маєте від 2024 року? Де будете зустрічати Новий рік? І яка фраза найбільше вам запам’яталася?
Публікуємо відповіді українок з Берліна, Бонна, Дрездена та Фюрстенау. А як на ці запитання відповіли б ви?
Євгенія Мосалова
42 роки. Зоозахисниця. З квітня 2022 року мешкає в Фюрстенау, Нижня Саксонія.
1. Що вам приніс 2023 рік? Які здобутки, важливі події, успіхи?
Коли почалась війна, я з родиною та тваринами знаходилась в Бучі, де ми дивом пережили окупацію. В квітні 2022 німецька зоозахисна організація РЕТА евакуювала за кордон моїх тварин — 30 собак та 19 котів, а разом з ними мене та моїх двійнят Іванка й Андрійка (їм зараз майже п’ять). Той виїзд спланували наші друзі з Німеччини, до кордону немаленька родина їхала караваном з трьох автобусів, вже в Мукачеві на нас чекала PETA зі спеціальною великою машиною для транспортування тварин і з легковим авто для мене та дітей.
Здобутком цього року для мене, вважаю, є вивчення німецької, яка дозволяє без перекладача спілкуватися з Лідією та Едуардом, які багато років підтримували моїх тварин, шукали їм нові родини. Які стали ініціаторами нашої евакуації та першими відкрили для нас двері свого дому.
Також надбання — нові друзі. Це бабуся Ангеліка та дідусь Гарольд, які оточили моїх дітей любов’ю, турботою, подарунками. Я рада, що можу безпосередньо спілкуватись з друзями Рольфом і Сюзанною, які стали справжньою сім’єю для двох моїх песиків з Бучі. Вони теж допомагають мені та моїм тваринам, надсилаючи гори подарунків дітям та пухнастим.
2. Що ви втратили у 2023 році?
На війні загинув мій братик Іван. Йому мав виповнитись 21 рік. Ще дитина, і разом з тим — мужній чоловік, герой, який став на захист своєї Батьківщини і навіть примудрився угнать у ворога БТР. Іван казав матері: «Якщо не ми, то хто буде боронити Україну?» Коли я розмовляла з ним по вайберу востаннє, розплакалась та дякувала за захист та змогу пити каву в безпеці. А він так сором’язливо посміхнувся й сказав: «Облиш, не плач, покажи краще племінників…» І от сьогодні його вже немає серед нас.
Крім цієї страшної втрати увесь мій 2023-й за кордоном пройшов у боротьбі з онкологією кількох моїх тварин. А ще, перебуваючи тут, я продовжила рятувати знедолених собак України, надала прихисток восьми тваринам.
3. Які ваші плани, очікування від 2024 року?
Сподіваюсь, у 2024 здійсниться мрія майже всього світу: війна скінчиться, воїни та цивільні повернуться до своїх домівок будувати мир та ростити наступне покоління в щасті й любові.
Мої малі, як усі діти України, знають, що таке війна: коли гучно стріляють і навкруги все горить, коли повз двір їдуть ворожі корита й треба негайно бігти в коридор ховатись, коли маленькими рученятами подрібнюєш такий дорогоцінний сухий хліб і пригощаєш найбільш слабких та хворих собак, бо вони мають теж вижити, коли чужинці приставляють до твоєї голови автомат, а тобі всього три рочки, але наступні два роки ти про цю подію не забуваєш і розповідаєш в подробицях, наче то було вчора.
Коли ми виїхали до Німеччини, я думала, що нічні жахи Іванка: «Мама, вставай, танки!» скінчилися. Але ні. Вони з Андрійком іноді щось кричать уві сні про війну, іноді про свинку Пеппу, або бурмотять щось німецькою. А одного разу, не відкриваючи очей, Іванко переліз через брата та всіх собак, що сплять з малими у ліжку, вчепився мені в спину і закричав: «Ні, ні, не треба стріляти, ні!»
4. Де будете зустрічати Новий рік?
В Фюрстенау в суто родинному колі: я, діти, тварини. А святкувати будемо вже після Перемоги.
5. Фраза року, яка найбільше запам’яталась або яку часто промовляєте самі?
«Я хочу додому!» і «Щоб вони всі повиздихали!»
Любов Бутковська
60 років. Живе в Берліні. За фахом бібліотекарка. 55-річний чоловік на війні. 22-річний син працює в Києві.
1. Що вам приніс 2023 рік? Які здобутки, важливі події, успіхи?
До Берліна, де понад десять років мешкає моя донька з чоловіком й онуками, я приїхала десятого березня 2022 року. В 2023 році після 9 місяців навчання склала тест В1 з німецької мови. Вважаю це своїм досягненням, враховуючи, наскільки складна німецька мова.
Моє надбання, а звідси й успіхи — мої нові німецькі друзі, які нас підтримують. Я маю, де жити і що їсти: Німеччина турбується про мене, звичайну біженку з України, не кажучи вже про те, що допомагає у більш складних випадках, наприклад, лікує безкоштовно онкохворих з України. Кожного ранку я подумки дякую німцям за своє спокійне життя.
2. Що ви втратили у 2023 році?
На 94-му році пішла людина, яка була дуже важливою для мене й мого сина. Це Заслужений вчитель України, вчителька історії майже з 60-річним стажем, мама моєї близької подруги Марія Федорівна Готовцева, яка змінила наші життя. Останні майже 20 років вона була мені як мама, бо піклувалася про мене, її тепло я відчувала всім серцем. А мій син, познайомившись з нею, настільки захопився історією, що вступив до інституту на історичний факультет.
3. Які ваші плани, очікування від 2024 року?
Допомагати рідним і близьким, які залишились в Україні. Мрію частіше бачитись з коханням мого життя, моїм чоловіком Геннадієм. Ми полюбили одне одного з першого погляду. Сама я ніколи не вірила в таке, але це трапилося в першу хвилину. І це було не якесь романтичне побачення, але суто ділове знайомство. Треба було поремонтувати моє авто, і цей зеленоокий хлопець визвався мені в цьому допомогти. З тієї миті ми майже не розлучалися.
Ми зустрілися дорослими людьми, мали закінчені стосунки з колишніми, були вільними й готовими до нового етапу свого життя. Хоча кожен з нас мав чіткий план свого майбутнього й наполегливо йшов до своєї мети. Ця зустріч змінила все. Дякую долі, що це сталося. Я обрала найкращого з найкращих — в лютому 2022 року Гєна пішов у спецпідрозділ Нацгвардії.
Зупиняти його було даремно. Адже якщо він щось вирішив, то так і зробить. Влітку 2022-го він вивчився на пілота дрону, має нагороду. Пишаюся ним.
Цьогоріч його відпустили на два тижні у відпустку до Берліну. Ми подорожували до Італії. Він був щасливий хоч на короткий час зануритися у звичайне мирне життя. А потім знову повернувся в Україну. На війну.
4. Де будете зустрічати Новий рік?
У Берліні з новими подругами, з якими зблизилася за останній рік.
5. Фраза року, яка найбільше запам’яталася чи яку часто промовляєте самі?
«Вірю в Перемогу! Все буде Україна!»
Наталя Клочаніна
48 років, вчителька іноземних мов. Мешкає в Бонні. Викладає німецьку в школі. В Німеччині з 1 квітня 2022 року.
1. Що вам приніс 2023 рік? Які здобутки, важливі події, успіхи?
Біль, втрати, усвідомлення власної безпорадності, несправедливості світу. Це тягнеться ще з 2022 року. Я не збиралася виїжджати, бо була корисною у себе вдома на Київщині. Я збирала запальні суміші, лазила дахами, шукаючи сенсори, розкидані на шляху артилерійської наводки, зносила ліки в поліклініку, заповнювала мішки піском, укривала своїх сусідів з малими дітьми у своєму гаражі тощо.
Але виїхала через те, що з усієї великої родини була єдиною, хто міг вивезти з-під ракетних ударів новонародженого малюка моєї племінниці за кордон. Ми перетинали кордон пішки у такому складі: син із кицею в наплічнику, племінниця з немовлям і я з валізами. У мами ставалися панічні атаки, тому ми її залишили в Україні, а через пів року вона до нас приїхала.
Я зробила дуже багато всього, і це можна вважати досягненням: вивезла своїх та не своїх дітей в безпечне місце; боролася за виживання (змінила три місця роботи, три квартири, намагалася змагатися з німецькою бюрократією, але була нею розчавлена); активно беру участь у громадському об’єднанні Ukrainer in Bonn e V., допомагаючи Україні; веду групу в’язання, забезпечуючи матеріалами рукодільниць за підтримки міжнародної організації Wool for Ukraine; беру участь у забігах за права людини і демонстраціях на підтримку України; самотужки витягла себе і сина з тяжкої депресії.
Я давала численні інтерв’ю німецькій пресі, зокрема, у мене був прямий етер у ток-шоу Kölner Treff на WDR. За вечір на ток-шоу було зібрано понад 200.000 євро благодійних внесків на підтримку матерів у біді (Mütter im Not).
Пишатися нема чим. Все те, що я роблю, я роблю з болем і перешкодами.
2. Що ви втратили у 2023 році?
2023 рік забрав моє щасливе життя. Мій старший син в Україні. Я не живу у своїй гарній квартирі. Я втратила стосунки з чоловіком, здоров’я і легкість. Втратила близьких людей, домашнього улюбленця, гроші й автівку. Машина зламалася прямо перед польським кордоном. Вочевидь у каністрах, які продали мені співвітчизники, був не бензин. А киця Белла в стресі втекла й загубилася.
В Німеччині я відчуваю себе в гостях. Немов туристка, яка застрягла в якомусь місці, де порушила всі закони й загубила документи, тому відпрацьовує покарання, відновлює всі папери, бо інакше додому не пустять. Я бачу гарні будинки, красу кущів і трамваїв, відчуваю тепло опалення в молодшій школі, де викладаю, та в електричках, але відчуття дому ніколи не приходило. Навіть близько.
3. Які ваші плани, очікування від 2024 року?
Єдине, чого хочу по-справжньому — щоб закінчилася війна. Все інше — дурниці.
4. Де будете зустрічати Новий рік?
В Тюрінгії, з мамою. Я раніше там жила. Потім знайшла роботу в Бонні, пів року шукала квартиру, мешкаючи в добрих людей на надувному матраці, зрештою знайшла квартиру в Бонні.
5. Фраза року, яка найбільше запам’яталася чи яку часто промовляєте самі?
Найбільше запам’яталася фраза, бо я її найчастіше чую від німецьких органів: Es tut mir leid — «Мені шкода, але я нічим не можу допомогти». А собі я намагаюся повторювати слова бравого вояка Швейка: «Якось воно буде, бо ще ніколи не було, аби ніяк не було».
Вийшло сумно, але це й насправді був найстрашніший рік мого життя.
Наталя Маренко
Мисткиня, за фахом журналіст, до війни працювала на Запорізькій ТРК «АЛЕКС». З березня 2022 року живе в Дрездені.
1. Що вам приніс 2023 рік? Які здобутки, важливі події, успіхи?
Бачу по багатьох своїх друзях і в Україні, і в Німеччині, що люди перестали ганятися за матеріальним і навчилися цінувати звичайні речі: тихе небо, обійми дитини, зустрічі з рідними та друзями. От і я. Хто б міг подумати, що я, людина, яка любила яскраве життя з відрядженнями, подорожами, виставками й концертами, зараз найвищою цінністю вважатиму слова: «Мамо, привіт! Я живий, наш будинок цілий».
Саме з цих слів мого старшого сина, який мешкає зараз у Запоріжжі й працює на оборонному підприємстві, починається кожний мій ранок. І ці щоденні слова й є найважливішою для мене щоденною подією протягом цілого року.
2. Що ви втратили у 2023 році?
Орієнтир, коли закінчиться війна. А без цього жити складно.
3. Які ваші плани, очікування від 2024 року?
В наступному році я мрію відкрити в Дрездені крамничку, пропагувати там українське мистецтво, народну творчість моїх співвітчизників, продавати їхні вироби — вишиванки, прикраси, картини, посуд з петриківським розписом, кераміку тощо. Ну й власні вироби також — чотири роки тому я почала створювати прикраси з натурального каміння.
Беру ідеї у природи: квіти, жучки, павучки, метелики, морські коники часто стають елементами у моїх кольє, намистах, сережках. У Запоріжжі ще до широкомасштабного вторгнення відбулося декілька виставок моїх прикрас з каміння. В Німеччині я також брала участь у кількох благодійних заходах, присвячених Дню Незалежності України, пасхальним святам, Різдву. Німці із задоволенням купують прикраси, зроблені в кольорах прапору України.
Оскільки тут, в Дрездені, дуже потужна й активна українська діаспора, наше мистецтво широко пропагується й цінується. Українці створили відомий в Дрездені хор «Воля», який гастролює по всій Саксонії, а також ставлять аматорські вистави українською мовою. Мрію влаштувати в Німеччині, а може, ще в Польщі, благодійну виставку моїх прикрас «Квітуча Україна», а кошти перерахувати ЗСУ.
4. Де будете зустрічати Новий рік?
Різдво та Новий рік планую провести з родиною молодшого сина, який мешкає в Німеччині вже 13 років.
5. Фраза року, яка найбільше запам’яталася чи яку часто промовляєте самі?
«Тримаймося!» Пам’ятаю, як звичайні запоріжці з першого дня війни стали розливати коктейлі Молотова, плести маскувальні сітки, пекти пиріжки для захисників, отримувати зброю, перекривати Дніпрогес мішками. Сьогодні Запоріжжя, слава Богу, вільне, хоча там ще досі дуже небезпечно. Але життя вирує. Незважаючи на постійні повітряні тривоги, працюють театри, філармонія, великі та малі підприємства. Наші люди незламні та нескорені.
Ми вкладаємось в Перемогу як можемо. Кожен на своєму місці. Наші волонтери в Дрездені продовжують допомагати нашим військовим. Крім донатів, я нещодавно передала нашим хлопцям маленьких жовто-блакитних янголів, щоб вони оберігали наших захисників. Отож, фраза-2023 для мене — це «Тримаймося!» І ще одна — «Зустрінемось після Перемоги»…
Читайте також опитування українок з Нідерландів, Франції, Данії та Чехії в матеріалі «Найчастіше в цьому році я говорила фразу "Я тебе люблю!»
Українська журналістка, публіцистка, сценаристка. Членкиня Національної спілки журналістів України. Авторка резонансних кримінальних і соціальних розслідувань. Чверть віку працювала оглядачем і редакторкою в низці журналів і газет, зокрема, в газеті «Факти».
Вибравшись з окупованого Ірпеня, приєдналася в Берліні до проєкту для медіа-професіоналів міжнародної організації Media in Cooperation and Transition — MICT (підтримує журналістів з зон конфліктів і військових дій). У Німеччині співпрацює з Меморіальною ініціативою «Екервальд», яка увічнює пам’ять бранців концтаборів на місцях масових страт ув'язнених під час Другої світової війни.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.avif)
.avif)
.avif)
