Кмітливість, знання мов, нестандартні рішення: українці підкорюють польського працедавця

На новому місці Юрій Душенко вирішив знову запустити грибний цех. Справа пішла вдало: зараз чоловік продає продукцію по всій Україні, має замовлення від інших підприємців та навіть планує облаштувати власне виробництво з маринування грибів. Через які випробування пройшов переселенець за 2,5 роки війни, хто допоміг відкрити грибну ферму на Черкащині та як планує розширювати бізнес у найближчі роки — про все це підприємець Юрій Душенко розповів Sestry.  

Знайомство з грибами

29-річний Юрій Душенко родом з Луганщини, але 10 років тому переїхав до дружини у місто Лиман на Донеччині:

— У батьків жінки був свій бізнес. Вони продавали чай, каву, спеції. Ми допомагали їм декілька років.

З часом бізнес вдалося розшити: родина відкрила три продуктових мінімаркети, невеликий ресторанчик, декілька магазинчиків із одягом. Юрій з дружиною теж вирішили запустили власну торгову точку, яку назвали «Пан Амерікано», оскільки готували там чай та каву.

Коли розпочався ковід, бізнес занепав: людей приходило мало, а отримані доходи не покривали навіть вартість оренди. У результаті Душенку довелося закрити свій магазинчик. Далі виникло питання: чим займатися під час пандемії? Знайомий запропонував Юрію спробувати разом вирощувати гриби. Це була реалістична пропозиція, оскільки в ініціатора ідеї якраз був у власності колишній консервний завод, де стояли пусті підвальні приміщення. 

— Ідея сподобалась, але проблема полягала в тому, що в оточенні не було технологів, тож треба було досліджувати цю тему самостійно та з нуля, — розповідає підприємець. 

Юрій почав вивчати інформацію в інтернеті, придбав літературу, пройшов курси. Далі пішла робота:

— На старті купив три брикети, поклав в котельні і почав вирощувати гриби. Перший врожай вийшов непоганий — 12-14 кг грибів. Цей процес зайняв приблизно 2 місяці. 

Вирощувати гриби — це виклик

Коли підприємець зібрав перший врожай, він зрозумів, що знайшов справу для душі, адже дуже сподобалося спостерігати за процесом вирощування та збору грибів:

— Було неочікувано, але смак власних грибів був більш яскравий та цікавий ніж магазинних. У першому врожаї один гриб виріс вагою 350-400 г. Ми його порізали на слайси та посмажили в клярі. Смак грибів тоді не відрізнявся від м'яса, що дуже здивувало. Хотілося розібратися, чому смак шампіньйонів, що вирощуєш сам, може суттєво відрізнятися від магазинних.

Виявилося, що на якість та смак грибів впливає жорстке дотримування технології вирощування шампіньйонів. Зокрема, грибам треба давати більше часу на дозрівання, тоді вони набирають більше необхідних смакових якостей. Як результат, «дорослі» шампіньйони стають більш щільні за смаком, а не водянисті. 

Грибна ферма напередодні 24 лютого

Після перших врожаїв Юрій Душенко з партнером вирішили масштабувати процес вирощування грибів та запросили у співвласники ще одного інвестора. Підприємці втрьох готували нові підвальні приміщення, збирали полиці. Планувалося закласти в 4 підвалах по 10 тонн компосту. Такі об’єми надали б можливість вирощувати 8 тонн шампіньйонів протягом одного місяця. Але усі ці плани не вдалося реалізувати, оскільки розпочалося повномасштабне вторгнення Росії:

— Ми заклали брикети та підготувалися до вирощування грибів, але прийшлося терміново евакуюватись та залишити усе виробництво. В результаті загальні втрати бізнесу на той момент склали біля $6-8 тисяч.

Перша евакуація із Донеччини

Восени 2022 року подружжя Душенко вирішило виїхати на захід України. Із собою не брали речей — тільки тривожну валізу із документами:

— Фактично їхали внікуди: були у Дніпрі, Стриї Львівської області, на Закарпатті. Усюди виникали якісь проблеми, наприклад, із житлом. Знайомі запропонували пожити певний час у Чернівцях, ми поїхали в цей регіон. Врешті опинилися у селищі Сучевени, там прожили біля 3 місяців.

На новому місці Юрій із дружиною вирішили спробувати відновити бізнес. Душенко зідзвонився із партнерами, та почали діяти разом. Спочатку відкрили декілька магазинів з продажу чаю, кави, спецій, тому що такий бізнес швидше окупається. Пізніше було ухвалено рішення запустити грибну ферму:

— Орендували потрібний об’єкт, зробили ремонт. У двох приміщеннях заклали компосту по 5,5 тонн. Це б дозволило замкнути цикл виробництва та отримувати врожай щомісяця, адже на дозрівання та збір кожної партії грибів потрібно 2 місяця. Коли зібрали перший врожай, виявилося, що продавати шампіньйони нікому.

Провальний рестарт грибної ферми

Юрій Душенко розповідає, що на етапі перезапуску грибного бізнесу він домовився із партнерами, що займається саме вирощуванням шампіньйонів, а вони шукатимуть клієнтів. Домовленості не спрацювали:

— Партнери сказали, що попитали в Чернівцях та області, чи не зацікавлений хтось придбати гриби, але не знайшли клієнтів. Чи правда це — не знаю. 

У результаті врожай частково вдалося продати знайомим, друзям. Після проблеми зі збутом шампіньйонів в сторін посилились непорозуміння щодо бачення подальшого ведення бізнесу:

— Партнери почали вимагати повернути вкладені гроші, оскільки фінансування запуску грибної ферми йшло за їхній рахунок. Вони вважали, що я маю заплатити $4 тис., оскільки загалом у вирощування грибів було вкладено біля $12 тис.

Тоді Душенко запропонував партнерам забрати його долю в мережі чайних магазинів, що вони паралельно запустили на заході країни. На той момент таких магазинів було п’ять: три — в Чернівцях, один — на Вінниччині, один — на Хмельниччині. Пропозиція влаштувала усі сторони, тож питання було закрито.

‍Нова спроба запустити грибну ферму

Навесні 2023 року подружжя вирішили перебратися у Звенигородку на Черкащині, де проживали родичі дружини. Від звенигородських волонтерів Юрій дізнався, що є можливість написати бізнес-план для відкриття грибної ферми та отримати грант від одного із благодійних фондів, якщо ідея виявиться конкурентоспроможною. Підприємець вирішив ще раз спробувати отримати фінансування, тим більше, що на руках були готові розрахунки, які він підготував ще у Чернівцях. 

— Проєкт був розписаний на декілька мільйонів гривень. Я скоротив кошторис до 100 тисяч гривень, бо таке фінансування було реально отримати у межах гранту, та відправив заявку, — розповідає Юрій. 

За місяць стало відомо, що грантодавці погодили ідею. Ще через 20 днів було отримано фінансування. Грошей вистачило на часткове оздоблення одного підвального приміщення:

— Виникла проблема з пошуком об’єкту, де можна розмістити грибну ферму. Об’їхав усю Звенігородку — і все марно. Випадково побачив магазин на околиці міста. Знайшов господарів та спитав за оренду. Вони поцікавилися, під який саме бізнес потрібен об’єкт. І виявилося, що мають у власності саме напівпідвальні приміщення, які оптимально підходять під грибну ферму.

Додаткові гроші на бізнес-старт

Грантове фінансування пішло на купівлю кондиціонера (40 тис. грн), двох двигунів для подачі повітря (по 4 тис.), полиць (20 тис.), туманогенератора (10 тис.), компосту (10 тис.) тощо. Також за власні гроші — 220 тис. грн — Юрій придбав проводку, холодильну камеру, ще один кондиціонер, додатковий компост тощо. Тобто загалом витрати на запуск грибної ферми склали 320 тис. грн.

— Тоді в нашої родини та друзів зовсім не було грошей. Підтримали місцеві підприємці. Коли дізналися, що ми —переселенці та відкриваємо грибну ферму, допомагали, як могли. Наприклад, знайомі надавали матеріали безкоштовно, власник приміщення частково оплатив електроенергію на декілька тисяч гривень. Ми віддавали борги вже з врожаю. Наша родина реально була в приємному шоці від підтримки людей, які знали нас на той час лише 2-3 місяці. Це сильно мотивувало запускати власний бізнес, — каже підприємець. 

Перший грибний врожай у Звенигородці 

Наприкінці осені 2023 року Юрій з дружиною підготували приміщення під вирощування великих грибів. Перший врожай вагою 1,7 тонни вдалося зібрати напередодні Нового року. 

Питанням продажу грибів Юрій зайнявся заздалегідь. Він об’їхав сусідні містечка та розповів підприємцям про можливість придбати гриби. Також родина опублікувала оголошення про врожай у групах на Фейсбуці. А ще Душенки вирішили поставити полку з грибами у магазині батьків:

— Тільки в одному магазині вдалося продати понад 400 кг з першого врожаю. При цьому люди швидко звикли до великих грибів та не хотіли брати маленькі. Великі гриби брали для консервування, жарки, фарширування.

Соцмережі зробили грибну ферму відомою в Україні

Що цікаво, велику частину врожаю — біля 500 кг — родина Душенко продала десь за три дні, завдяки акаунту в ТікТоці. Справа в тому, що Юрій почав знімати процес вирощування грибів у соцмережі, як то кажуть, для себе. Але відеоблог швидко став популярним — за 3-4 місяця з’явилась понад 8000 підпісників. Тож коли підприємець записав відео із пропозицією купити гриби, в особисті посипалась безліч замовлень зі всієї України. У результаті довелося швидко обробляти заявки та надсилати гриби «Новою поштою» у Київ, Харків, Одесу, Миколаїв, Закарпаття. Люди залишились задоволені якістю продукції.

— Ми не встигали приймати та обробляти заявки. Дірект у ТікТоці та Вайбері був завалений. Дружина з ранку до вечора обробляла заявки. А потім ми з батьками зрізали гриби, упаковували їх та надсилали поштою, — розповідає чоловік. 

Коли ж перший врожай було розпродано, люди почали замовляти гриби у вигляді… броні. Так вдалося продати половину нового врожаю, якій тільки зрів на фермі. 

Як родина Душенко розвиватиме грибну ферму 

Підприємець каже, що зараз попит на його продукцію вище, ніж виробничі потужності бізнесу. Тому Юрій хоче розширювати ферму, щоб мати можливість отримувати великий врожай щомісяця. Такий підхід дозволить закрити запити не тільки з боку постійних роздрібних клієнтів, а й системного бізнесу:

— Нещодавно один зі столичних кулінарних центрів попросив відправляти їм по 3 тонни грибів щомісяця, це важливе замовлення.

Також Душенко хоче експериментувати з різними видами грибів: окрім печериць є план вирощувати королівські гриби та гливи. Якщо вдасться збирати великий врожай щомісяця, тоді надлишки продукції можна буде консервувати. А для цього вже потрібен власний цех з маринування. Для реалізації планів потрібно додаткове фінансування, тож Юрій буде знову подавати свою розрахунки на конкурс грантів:

— Люди активно розкуповують маленькі гриби на маринування. Такий товар цікавить власників продуктових магазинчиків. Замовляють для маринування гриби й з інших міст. Наприклад, дівчинка із Запоріжжя якось купила 90 кг грибів та замаринувала їх. Тепер планує ще замовляти. Тож коли запустим цех з маринування грибів, продукція звідти точно буде користуватися попитом.

Як зберегти грибну ферму у важку зиму

Наступна зима — серйозний виклик для бізнесу, адже під час довготривалих відключень світла можна втратити врожай грибів. Тому Юрій планує закупити котел та акумулятор для опалення цеху, що дозволить працювати навіть під час блекаутів:

— Ідей багато: наприклад, плануємо поставити відеокамери та датчики клімат-контролю, щоб стежити за безпекою та температурним режимом у приміщеннях під час дозрівання грибів. Важливо ретельно дотримуватися норм температури, вологості, освітлення в приміщення, інакше врожай може загинути.

Душенко впевнений: за 2-3 роки вдасться реалізувати основні плани з розвитку бізнесу, а тоді напевно з’являться й нові цікаві ідеї для автоматизації процесів вирощування грибів та збору врожаю:

— Технології постійно розвиваються. Цікаво стежити за тенденціями у вирощуванні грибів, експериментувати та впроваджувати нові проєкти. Дуже радий, що знайшов справу, яка мені подобається та якою я планую займатися усе життя. Тож, можливо, з часом наша родина буде створювати цікаві рецептури для приготування грибів під власним брендом. 

Чи складно відкрити побудувати грибний бізнес 

Загалом грибна ферма не вимагає великих коштів для запуску, але потребує багато часу та зусиль, каже Юрій Душенко. Іноді в цеху треба проводити по 2-4 години, а іноді й по 16-18 годин.

З однієї тонни компосту можна зібрати від 300 до 400 кг грибів. Цей процес триває два місяці: один місяць йде пророщення, другий місяць — плодоношення. Далі використані брикети потрібно вивезти та закласти новий компост. Потім 2-місячний цикл вирощування шампіньйонів повторюється.  

Щоб запустити грибний бізнес, на старті підприємець має зробити такі кроки:

• орендувати вдале приміщення; 
• заплатити зарплату співробітникам; 
• закупити сировину: компост, грибниці, добрива; 
• підготувати полиці для вирощування грибів; 
• придбати та змонтувати обладнання, зокрема, мова йде про освітлення, полив, систему кондиціонування, температурний режим.  

Такий бізнес сьогодні потребує інвестицій мінімум у 300-400 тис. грн. Витрати на запуск грибної ферми можуть окупитися через 9-12 місяців.

Нещодавно в одній з груп «наші в Польщі» я наштовхнулася на повідомлення про продаж готового бізнесу під кафе. Власниця запостила чарівні фото стильного інтер’єру, в який захотілося поринути, й стало шкода, що заклад закрився, навіть не відкрившись. У коментарях посипалися питання, чому продається кафе, жінка прокоментувала, що не розрахувала видатки в бізнес-плані. І їй банально бракує грошей, щоб відкритися, хоча ремонт вже зроблено.

Раніше я чула історії про закриття кав’ярень від моїх знайомих: художників з Катовіц та письменниці з Вроцлава, але там були об’єктивні причини — епідемія ковіду. Захотілося дослідити цю тему, і я знайшла два успішні кафе-бізнеси українців у Польщі, власники яких погодилися поділитися своїми вдалими кроками та невдачами.

Спілкування понад усе

Близько року тому на мапі Катовіце з’явився заклад Szczęście istnieje («Щастя існує»), який вже став для місцевих і туристів одним з улюблених місць. Всередині можна почути не лише українську та польську мови: мультикультурний простір об’єднав креативних людей різних національностей з різними хобі. А сама власниця закладу Дар’я Рудик знає крім української ще п’ять мов: польську, англійську, турецьку, іспанську та китайську.

— Ми хотіли створити не просто кав’ярню, а ком’юніті, — пояснює Дар’я Рудик. — Простір, де будуть різні клуби, події, заходи. Наприклад, поліглот-зустріч, літературні вечори, жіночі й бізнес-клуби тощо. Тобто ми пропонуємо не лише каву та їжу, а передусім спілкування та спосіб зав’язати цікаві й корисні контакти.

Почніть з низів

Дар’я походить з багатодітної родини. У батьків 8 дітей, і 7 з них мають власні справи — хист до підприємництва дітям прищепила мама, яка не тільки їх виховувала, але й мала велике швейне підприємство на Вінниччині, експортувала товари за кордон, була зіркою телебачення. Без допомоги тата теж було б вкрай важко вести сімейний бізнес.

Так само як тато для мами, для Дар’ї є опорою її чоловік. Без його фінансової підтримки реалізувати подібний проєкт було б набагато складніше.

— Мій чоловік моряк, — каже Дар’я, —  і ми думали, що оскільки нам важко на відстані, ми повинні щось разом створити на суші. Досвіду у нас не було. А це великий мінус, коли ти відкриваєш кав’ярню без досвіду, адже твої помилки коштують тобі чимало грошей.

Нам пощастило, що у нас була фінансова подушка і декілька людей позичили нам гроші. Якби не це, ми б дійшли до якогось етапу в ремонті — і довелося б продати бізнес.

Якщо хочеш відкрити кав’ярню, варто попрацювати в іншій кав’ярні менеджером навіть безкоштовно

Хоча знаю немало людей, які довго працюють у цій сфері і не хочуть мати власну кав’ярню. Тому що це хвилювання 24/7. Це багатозадачність. Потрібно швидко переключатися з одного завдання на інше, але при цьому встигати закінчувати попереднє.

Бізнес-план родина теж писала без досвіду:

— Ми розписали його на 30 000 доларів, насправді проєкт нам коштував набагато більше. Треба розраховувати мінімум 1000 доларів на 1 кв метр. Це я почула від підприємиці, у якої мережа кав’ярень в Польщі. Дешевше буде тільки якщо у вас все секонд-хенд. У нас не вистачило грошей на техніку, посуд ми купували дешевий, аби лише відкритися. Кавовий апарат ми орендуємо. Дякуючи тому, що чоловік має таку роботу (йому довелося взяти 2 контракти, щоб закрити наші борги), ми змогли подолати труднощі, які спіткали нас на початку.

Від закриття врятував кризовий менеджер

Треба бути готовим, що спочатку вас не чекатимуть високі прибутки, а при неправильному плануванні ви можете навіть вийти в мінус.

— У нас був період, коли ми мали мінус 6000 злотих щомісяця. При розрахунках ми користувалися українським мисленням у плані ціноутворення. Але в Польщі інші правила: плата працівників оплачується високо. А у нас на початку було багато працівників на умові о праці (взагалі у мене працюють і поляки, і українці). Я бачила цінність цих людей і знаю, що вони чекали на карту побиту, їм це було потрібно. Тоді ще не розуміла, що коли працівники становлять 50% витрат — це забагато. Зараз у мене 30% і це легше.

Друга проблема — низькі ціни на їжу.  Дар’я згадує, що на початку їй самі клієнти ніби підказували: «Мені у вас все подобається, особливо ціни».

— А ще кухарі все робили на око, тоді як продукти важливо зважувати, — додає підприємиця. — Треба все робити згідно з технологічною картою. Якщо раніше у мене на закупівлю продуктів йшло мінімум 30 000, зараз я вкладаюся в 17 000.

Але вся ця мудра інформація не впала з неба. Дар’ї довелося звернутися до спеціаліста:

— Я робила ексель-таблиці, статистику, — каже Дар’я, — але через відсутність досвіду в кризовому аналізі проєкту не знала, з чого почати зміни. І тоді я замовила послуги кризової менеджерки, яка допомогла в створенні нового меню. Все було розраховано до копієчки. Вона відмінно розробила технологічну карту: собівартість, націнка, маржа... І вже в грудні минулого року я вийшла в плюс.

Людей потрібно звільняти так, щоб вони відчували себе щасливими

Також потребувала оптимізації кількість працівників:

— У нас було двоє бариста і двоє кухарів, — ділиться Дар’я. —  Зараз я залишила по одному. Так, для працівників збільшилося роботи, але, як виявилося, вони можуть виконувати такий обсяг без шкоди для себе і мого бізнесу. Бариста робить каву і миє посуд. На жаль, лише таким чином можна вижити власнику, який інвестував чимало грошей у цю справу.

Дар’я впевнена, що до працівників потрібно ставитися з повагою — навіть до тих, яких збираєшся звільнити.

— Коли людина не справляється, з нею доводиться прощатися. Іноді приходять люди і ти не одразу бачиш, що вони не зовсім підходять для цієї роботи, вони неохайні, або недостатньо прудкі, а у нас у кафе сходи, потрібно регулярно підніматися ними та спускатися. Мені на початку було дуже важко звільняти людей. Зараз я навчилася.

Не можна прямо говорити людині: ти не підходиш на роль бариста, бо у тебе, приміром, бруд під нігтями. Або ти не справляєшся з обов’язками офіціантки, бо занадто повільно обслуговуєш клієнтів. З кожною людиною потрібно прощатися коректно, щоб її не образити. Адже кав’ярня називається «Щастя існує», і хочеться, щоб тут усі були щасливі. До того ж негативний відгук в Google може коштувати репутації.

Одного разу я звільнила людину так, що пізніше ми подружилися і вона приходить до нас пити каву

Я їй сказала: «Оленко, ти занадто розумна і талановита для цієї роботи. Ти тут не на своєму місці, ти повинна знайти себе в іншій діяльності. І вона пішла в CMM»…

Сьогодні у Дар’ї багато планів. В її кафе тепер можна придбати оригінально упаковану каву, на черзі продаж футболок.

Шлях від біженця до підприємця

До відкриття кав’ярні Дар’я вже 10 років жила в Польщі, навіть отримала громадянство. Я навмисно не почала статтю цією інформацією, аби ви не подумали: «Якщо вона з польським паспортом мала стільки проблем, я точно не справлюсь». Але мені дуже хочеться надихнути вас на реалізацію мрії, плюс очевидно, що атмосферних закладів у Польщі має бути більше. Тому наступною історією буде досвід біженців з окупованих Олешків.

— Ми пів року жили в окупації, — згадує Наталя Рітєва. — Бувало, по 2-3 тижні без зв’язку та інтернету сиділи, телефон можна було використовувати як ліхтарик або калькулятор. А в серпні вирішили, що потрібно їхати, бо дитину в кацапську школу я не поведу. Виїжджали через Крим, бо через Василівку обстрілювали людей і ми боялися.

Польську мову я спочатку не вчила, бо чекала деокупації, щоб повернутися додому. Але Олешки не звільнили. І стало ясно, що відкривати свою справу тепер треба в Польщі.

Якщо не знаєш, що робити — роби те, що вмієш

На Херсонщині родина мала 2 магазини: один в Олешках, другий сезонний біля моря в Лазурному, тож вирішили і тут спробувати себе в торгівлі:

— Спочатку ми хотіли займатися розливним пивом, — каже Наталя, — для цього потрібне маленьке приміщення на 20-30 квадратів. Яке ми не знайшли. Натомість знайшли інше — майже центр, поруч фабрика Шиндлера, чимало туристів, тож ми зрозуміли, що органічніше тут впишеться кав’ярня.

Далі знайшли українку, яка пече смачні «наполеони» й медовики, зробили ремонт, адже приміщення в новобудові, не було навіть туалету.

— Чоловік все робив сам. Ми ж тоді не знали, що ремонтом не обійтися. Зараз я б не шукала місце в новобудові, бо санепід до нових приміщень має дуже суворі вимоги. Ми мали відкритися ще влітку, але прийшов санепід і почалося… стеля у нас занизька, потрібно 2 туалети, а не один, кількість мийок теж не відповідала нормам... Чоловіку довелося ламати все, що він побудував, робити ремонт повторно і влаштовуватися таксистом, бо нам вже не було на що жити. Відкриття відклалося на 3 місяці.

Коли кав’ярня запрацювала, подружжя зрозуміло, що промахнулося в прорахунках. Солодощі випікали не вони, тож на одній каві було нереально покрити видатки та ще й щось заробити. Почали думати, що ще запропонувати клієнтам.

— Я часто зустрічала питання в соцмережах «Де можна посмажити м’яса?» і сама дуже сумувала за нашими шашликами. В Україні ми жили в приватному будинку, і чоловік робив на мангалі дуже смачний шашлик. І я йому кажу: подивись, скільки українців тут сумує за нашим шашликом, а ти так смачно його готуєш, давай спробуємо!

Так на мапі Кракова з’явилася шашлична під назвою Bacchus café.

На маркетинг не було грошей, але врятувало сарафанне радіо

Наталя каже, що не вклала в рекламу ні копійки, адже якщо пропонуєш унікальний продукт, він сам зробить тобі рекламу.

— Я навіть пости тільки в тих групах публікувала, модератори яких не просили за це грошей. Таргетовану рекламу в соцмережах теж не оплачувала,  але наші сторінки в інстаграмі та ФБ мають вже понад 1000 підписників.

Наталя вважає, що це завдяки приязній атмосфері, яка панує в закладі. Власниця спілкується з відвідувачами, розповідає їм свою історію, цікавиться їхніми справами. І людям хочеться повертатися.

Крім замовлень безпосередньо в закладі, немало беруть навинос. Хтось бере готовий шашлик на природу, на озера, хтось замовляє додому. Продають також через мобільні додатки. Спочатку хотіли на «Глово», але для реєстрації потрібно було заплатити 400 злотих, тож відмовилися від цієї ідеї. Почали співпрацю з «Пишне». Тут вступний внесок платити не потрібно, лише 30% з продажів. Наталя каже, що через те, що у них один мангал і велика завантаженість у вихідні, вони вмикають цей додаток лише в будні.

Готую, як хотіла б удома, але шкодувала на це час

Більшість клієнтів шашличної — українці. Для поляків шашлик наразі є незвичною стравою. Але ж це лише поки не спробував... Часто приходять за рекомендаціями і залишаються вражені новизною смаку і якістю приготованого м’яса.

— Я помітила, що поляки дуже люблять цибулю, а я на шашлик кладу багато маринованої цибулі. Не раз до мене підходили й питали, за яким рецептом я її мариную. В чому секрет? Я сміюся, що немає жодного секрету, лише сіль та оцет, але в певних пропорціях. І вони брали блокнот і записували, які саме пропорції. Мені не шкода ділитися рецептами, але рецепт свого фірмового соуса я не скажу нікому!

Загалом на роботі намагаюся готувати так, як хотіла б удома, але лінувалася або шкодувала на це час. Тут я проявляю всі свої винаходи і з радістю ділюся цим з іншими. У нас тут туристичний район, куштували наш шашлик і іспанці, й італійці. Дивувалися, хвалили... Іноземці не до кінця розуміють, як це їсти, адже я подаю шашлик на лаваші, і вони думають, що це треба скручувати і кусати... Але коли подаю прибори, стає ясно, що до чого. Загалом мені хочеться, щоб наше, українське, було популярне в світі. Щоб той іспанець чи італієць, коли поїде додому і побачить там щось українське, згадав: о, я знаю цю культуру і вона класна! Пробував їжу, приготовану українцями — дуже смачно!

Поради

«Якби мала цей досвід на початку, наробила б менше помилок», — кажуть героїні публікації. Тож запам’ятаємо їхні поради:

• Читати закони. Якби Наталя розуміла, що у Польщі інший підхід до відкриття бізнесу, не відкривала б заклад в новобудові. Шукала вже обладнане місце.
• Вчити мову або найняти перекладача. На першій консультації в санепід Наталя зрозуміла, що їхня стеля занизька, але слова інспектора «це можна узгодити» сприйняла буквально. І коли прийшла перевірка й заборонила відкриватися, стало ясно, що «узгоджує» інший орган. Було втрачено час, необхідно було все кардинально переробляти.
• Низькі ціни — не гарантія успіху. Саме низькі ціни на їжу були однією з причин кризового періоду у кав’ярні Дар’ї, а Наталя розповідає, що перший раз вони підняли ціни саме за рекомендацією клієнтів. «У вас нереально смачно, але невиправдано дешево», — сказала відвідувачка. — Коли дивишся на такі ціни, не довіряєш якості... Бо хіба може свіжий салат коштувати 10 злотих?» Тепер салат у Наталі коштує 20 злотих і питань це не викликає.
• Бути готовим до того, що відкриття затягнеться мінімум на 3 місяці і мати заощадження. Як детально ви б не прораховували бізнес-план, закладіть суму на непередбачувані витрати та кризовий менеджмент.
• Ефективний маркетинг — це не тільки платна реклама. Вибудовуйте хороші взаємини з клієнтами, поважайте їхню думку. Дар’я називає своїх клієнтів гостями і вірить, що добре ставлення до кожної людини може зробити її щасливою, а Наталя не шкодує часу, аби запитати постійного відвідувача, як сьогодні його справи.

Фотографії з приватного архіву героїнь