Ексклюзив
20
хв

Карета для біженки. Неймовірна історія реєстрації авто

Скільки українок з дітьми стають жертвами бюрократії в країнах ЄС, зокрема, у Польщі, через невизначеність дії щодо них тимчасових законів і правил? Головна редакторка Sestry Марія Гурська ділиться досвідом, як їй вдалося перереєструвати автівку в Польщі і не з’їхати з глузду

Марія Гурська

Малюнок: Магдалена Данай

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Коли після народження дочки ми вирішили переїхати зі Львова до Польщі, йшов сьомий місяць війни. Ми зіткнулися з тим, що знайти у Варшаві добру квартиру для нашої родини — ще той виклик! Усі більш-менш пристойні гніздечка вже були зайняті тимчасовими воєнними мігрантами з України, які, тікаючи з рідних міст через війну, прагнули опинитися в місті, яке хоч трошки знають, чули, бували.

Таким містом для багатьох українців, які від початку дії безвізу безперешкодно подорожували світом, була Варшава. І дуже швидко після початку повномаштабки польська столиця стала для нас хабом, Меккою, місцем, в яке ведуть усі дороги і з якого починаються більші подорожі, а для значної кількості переселенців — і новим домом.

Орендувати квартиру в Варшаві було майже дивом

Мій чоловік-поляк швидко облишив ідею оселитися у Варшаві. Тижнями він безрезультатно їздив дивитися квартири з оголошень у передмісті. Згодом Павел почав приходити на зустрічі з власниками квартир вже не в спортивному одязі, як спочатку, а в своєму найкращому костюмі — як на кастинг або співбесіду у круту корпорацію.  На одній із цих розмов він нарешті додумався запропонувати сто доларів зверху — до того, що хотів власник квартири. І вуаля — двокімнатна квартира-студія з терасою, але без меблів у селі під Варшавою — наша.

Переїжджаючи майже-у-Варшаву подалі від ракет, я налаштувалася на те, що буду користуватися усіма культурними благами життя у столиці

Й у перший тиждень після нашого переїзду до Польщі разом двома доньками, одна з яких була зовсім немовлям, ми поїхали на художню виставку в центр. До зупинки автобуса від нашого житла було якихось 25 хвилин пішки, а потім — до музею — ще година з двома пересадками автобусом і метро. Одну дитину я взяла в слінг, другу — за руку, напакувала в рюкзак памперсів, змінного одягу й їжі — і наш караван відправився в довгу путь. Вже за 15 хвилин «подорожі» я так втомилася, що пошкодувала, що взагалі вийшла з дому.

Ось так виглядали поїздки Марії та дітей до Варшави з їхнього маленького містечка. Фото: приватний архів

Без автомобіля в Польщі дуже важко

Протягом наступних пів року я виїжджала з нашого села лише в свята, до церкви та за окремих нагод. Однак пересування нашим населеним пунктом виявилося заданням не для слабкодухів. Два кілометри до школи і назад з візочком бігом щодня, а ще покупка продуктів, дитяча поліклініка та інше. Коли через 6 місяців після переїзду я вийшла спочатку на одну роботу, а потім і на дві, на всі ці справи лишилося вдвічі менше часу, і я почала пересуватися нашим селом спочатку на старому ровері свекрухи, а потім на електросамокаті. Одного разу в сутінках я в'їхала переднім колесом мого залізного коника-горбоконика в яму і сильно вдарилася об кермо й асфальт.

«О, курва! — подумала я, підводячись. — Так я довго не протягну, мені терміново потрібен автомобіль»
Альтернативний транспорт: у маленькому містечку пересуватись громадським транспортом проблематично. Фото: приватний архів

Коли цьогоріч у січні купила омріяне авто — старенький Ford на барахолці автомобілів неподалік від дому — моїй радості не було меж. Але в голові чомусь  крутилася українська приказка «купи козу — продай козу». Навіть не смішно, наскільки близькою до правди виявилася моя інтуїція. 

Особливості реєстрації автомобіля в Польщі

За польським законом, куплене нове авто потрібно зареєструвати, а вживане — перереєструвати протягом місяця від покупки. За декілька днів після купівлі автівки я поцікавилася переліком документів, необхідних для перереєстрації. На сайті установи, яка здійснює такі послуги — «Повітового Староства» (або простіше, адміністрації повіту, до якого належить моє село) — я знайшла список. З нього у мене було все необхідне, окрім прописки. 

Бажана покупка, яка «познайомила» із польською бюрократичною системою. Фото: приватний архів

Польська бюрократія 

Я зателефонувала в адміністрацію, щоб дізнатися, а раптом необов'язкову для українських тимчасових мігрантів прописку може замінити, наприклад, документ про мою сплату податків як підприємиці на території повіту.

— Як чудово, що ви зателефонували, — сказала мені солодким голосом професорки Амбридж з Гаррі Поттера пані з адміністрації. — Якби ви просто прийшли до нас, то були б дуже неприємно здивовані! Ні, підтвердження сплати податків в жодному випадку недостатньо. Для реєстрації пані потребує мельдунек (з польської — це прописка). 

«Мельдунек-шмельдунек. Легких доріг не буває, але зрештою це не так вже й важко, коли на реєстрацію авта є цілий місяць», — подумала я і набрала номер центральної адміністрації сусіднього з моїм селом містечка. 

— Нам дуже прикро, — сказали мені там. — Ви не можете прописатися в квартирі, в якій проживаєте. 

— Чому?! — вигукнула я нетерпляче.

— Бо Сейм не продовжив наразі термін дії спецзакону про надання підтримки біженцям з України, а дія попередніх правил збігає 4 березня. Сьогодні 5 лютого, тобто, до завершення дії допомоги — менше місяця. І в цей період ми вже не прописуємо осіб з PESEL UKR, як у вас. 

— А що ж мені робити? Я маю терміново зареєструвати авто! 

— Подайте документи на тимчасове проживання в Польщі і прийдіть до нас з підтвердженням. 

Для працюючої на двох роботах мамі двох дітей немає нічого радіснішого, ніж роз’їжджати по центрах, адміністраціях та відділах зі стосом заяв розміром з «Улісса» Джеймса Джойса кожна і повним рюкзаком документів. Для оформлення тимчасового проживання мені ще знадобився новий оригінал свідоцтва про шлюб (воно у Польщі діє лише три місяці), який також потрібно було взяти у міській адміністрації (а це 30 хвилин автобусом від мого села).

За тиждень вже з необхідними документами я вмовила власника нашої орендованої квартири — досить зайнятого бізнесмена — під'їхати зі мною подати документи (угода на квартиру підписувалася з чоловіком, а не зі мною, тому не могла бути підставою для прописки). Пані у віконечку уважно подивилася наші документи і промовила:

— У вас, шановна, бракує печатки в паспорті про взяття відбитків пальців при подачі документів на тимчасове проживання у Польщі.

— Все вірно, — погодилась я. — Відбитки беруть уже в процесі, через два місяці після подачі документів, а авто я маю зареєструвати за один місяць. Тому ось копія моєї заяви на тимчасове проживання з мокрою печаткою відділу у справах іноземців, який прийняв документи. 

— Ні, це не підійде, — безапеляційно завершила розмову пані в віконечку.

За мить ми з розлюченим власником квартири сиділи в кабінеті начальниці відділу.

— Я — громадянин Польщі, — говорив підвищеним тоном власник, який раптом вимушено опинився в ролі захисника усіх пригноблених і добре грав цю роль. — Я хочу негайно прописати цю пані і не планую вдруге витрачати на це свій дорогоцінний час! 

— Це неможливо, шановні, — лагідно сказала пухкенька добра жіночка у кріслі. — У нас тут таких, як ви, по десять на годину. Ідіть додому і чекайте рішення Сейму про продовження допомоги біженцям. 

Так ми і пішли ні з чим. А ввечері того ж дня Сейм Польщі проголосував за продовження дії спецзакону. На радощах я передзвонила у відділ прописок.

— То що, тепер я вже можу прописатися, пане Гжегоже? — спитала я в працівника відділу, який вже теж мене впізнав.

— Ой, ні, пані Маріє, не так швидко! — відповів з батьківською інтонацією пан Гжегож.

— Господи, що тепер не так? — вигукнула я в слухавку.

— Ухвалена постанова почне діяти після підпису президента і публікації рішення в Dzienniku Ustaw (польському аналогу «Урядового кур'єра»).  

— А коли ж це буде?

— Цього ніхто не знає, — таємниче завершив розмову мій співбесідник.

До завершення терміну перереєстрації авта залишалося днів 10. Президент Дуда коментував смерть Навального, зустрічався з прем' єром Швеції і вручав орден Білого Орла. Про біженців ані слова. А коли врешті він таки підписав продовження дії спецзакону і до завершення моїх строків залишався вже тиждень, він несподівано зробив ще дещо. Пішов, так би мовити, конем. Ні, не моїм залізним. Президент Польщі вислав підписаний документ в Конституційний трибунал, щоб той встановив, чи має силу закон, підписаний парламентом у складі без позбавлених мандатів новою владою депутатів від партії «Право та справедливість» Вонсіка і Камінського. Чи буде в такій ситуації Dziennik Ustaw взагалі публікувати рішення Дуди — ніхто не пояснював. 

Продай автомобіль!

Щодня я прокидалася і засинала, перевіряючи польський «Урядовий кур'єр» , але ніт. З думкою про штраф тим, хто вчасно не зареєстрував авто (спочатку 500, потім 1000 злотих і так далі), я подзвонила порадитись у відділ реєстрації автомобілів: 

— Я хотіла б прийти до вас і написати заяву з проханням відтермінувати можливість реєстрації авта, з огляду на ситуацію, що склалась. 

— Не думаю, що це можливо, — задумливо відповіла жіночка на тому кінці. — Ми з таким ще не стикалися. 

— Але ж ви розумієте, що така ситуація складається не з моєї вини? Якщо вже хочете когось винуватити, то не мене, а шановних депутатів Вонсіка з Камінським!

— Чекайте. Я пораджуся з керівником відділу, — сказала жіночка і повернулась до мене через 10 хвилин мого очікування на лінії. — Ми не можемо перенести вам терміни реєстрації автомобілю. Повторюю, ви в нас така перша.

— Чудово, але ж я є! І я хочу зареєструвати авто!

— Ми можемо порадити вам тільки одне (па-ба-ба-бам!) — продайте цей автомобіль!

— В сенсі?!

— Продайте ваше авто комусь, хто має прописку у Польщі.

— Але я не хочу його продавати, я щойно його купила!

— Співчуваємо! 

Застрибнути в останній вагон

Підписане президентом рішення Сейму в Dzienniku Ustaw було опубліковане за два дні до завершення відведеного на перереєстрацію автомобіля терміну. Наступного дня, тобто, в останній можливий день, я прописалася і зареєструвала машину у двох різних установах в різних кінцях містечка коло мого села. Я встигла навіть не тому, що швидко бігаю, а тому, що протягом останніх двох тижнів передбачливо бронювала через інтернет візити на кожен ранок наперед у кожній з цих двох установ. І я вже мовчу, що напередодні реєстрації, яку я не могла відтермінувати, я не спала всю ніч, бо в мене хворіли діти. Замість того, щоб відвести дочку з  страшним кашлем і температурою у поліклініку, я відправилася міняти автомобільні номери. 

Нові номери, отримані за день до завершення відведеного на перереєстрацію терміну. Фото: приватний архів

Скільки українських мам, які опинилися в подібній ситуації, не мають няні, яка прийде збивати температуру твоїм дітям, поки ти бігаєш по адміністраціях, вирішуючи справи? Скільки не знає мову достатньо, щоб проговорити ситуацію з Гжегожами і Амбриджками у кабінетах?

Скільки не зможе, не вмітиме, не встигне передбачливо забронювати візити в установах наперед через інтернет і просто не потраплять туди через багатогодинні черги? 

Вишенька на торті — я прописалася в квартирі, в якій живу на підставі нелімітованого договору оренди (за досить значні гроші), лише на пів року. На даний момент це можливо лише до 30 червня 2024 року — до завершення терміну дії чергової редакції спецзакону. Тобто, якщо у червні не прописана українка вирішить, наприклад, записати дитину до дитячого садочку, взяти кредит або зареєструвати авто, то вона потрапить у ту саму ситуацію, що й я. Чи оббиватиме вона пороги адміністрацій і відділів з хворими дітьми вдома, чи стежитиме за сторінкою президента Дуди в інтернеті, як найбільша фанка, чи лягатиме спати з Dziennikiem Ustaw і аналітикою про Вонсіка і Камінського? Чи радше зробить так, як порадили польські чиновники, — продасть щойно куплену машину, візьме дітей і тварин і поїде додому — до Харкова, Херсона, Миколаєва? 

Тепер сімейні поїздки у музеї Варшави стануть швидшими та комфортнішими. Фото: приватний архів

Я не розумію, навіщо польський уряд переглядає допомогу українцям кожні півроку. Не розумію, чи можу я, біженка з України, розраховувати на те, що поки моя країна протистоїть ворогові і боронить Європу, буду почуватися у Польщі, як вдома? Мати авто, вести дитину в садочок, планувати життя хоча б у малому наперед? Ні, бо ми навіть не знаємо, хто і на якій підставі зможе після перегляду програми допомоги мігрантам, зберегти свій PESEL UKR. Наприклад, чи матимуть його студенти з України, які безкоштовно вчаться у польських вишах? Чи отримуватимуть матері з України, значна частина яких — вдови ветеранів, підтримку на своїх маленьких дітей, і чи збережеться для них медичне страхування. Виглядає, що ми і далі живемо на пороховій бочці, — і з нами про це ніхто не говорить.

Політики і чиновники закрилися в кабінетах і мовчать. А ми розраховуємо хоча б на одне — на чесну розмову. І ця розмова — моє особисте прохання до нового польського уряду
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Головна редакторка онлайн-журналу Sestry. Медіаекспертка, телеведуча, культурна менеджерка. Українська журналістка, програмна директорка телеканалу «Еспресо», організаторка міжнародних культурних подій, значущих для польсько-українського діалогу, зокрема, Вінцензівських проєктів в Україні. Була шеф-редакторкою прайм-таймових шоу про життя знаменитостей, які виходили на СТБ, «1+1», ТЕТ, Новому каналі. З 2013 року — журналістка телеканалу «Еспресо»: ведуча програм «Тиждень з Марією Гурською» та «Суботній політклуб» з Віталієм Портниковим. З 24 лютого 2022 року — ведуча воєнного телемаратону на «Еспресо». Тимчасово перебуває у Варшаві, де активно долучилася до ініціатив сприяння українським тимчасовим мігранткам у ЄС —  з командою польських та українських журналістів запустила видання Sestry.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Дональд Трамп, Камалв Гарріс, Таймс-сквер, Нью-Йорк

Думаю, люди не усвідомлюють, наскільки поганою була Америка до Трампа. Якщо вже на те пішло, я думаю, що Трамп просто відкрито говорить про те, що американський уряд робив століттями. Я в жодному разі не кажу, що те, що робить Трамп — це добре, але він чесно говорить про це. Зрештою, адміністрація Байдена депортувала в середньому 57 тисяч людей на місяць, тоді як адміністрація Трампа минулого місяця вислала назад 37 660, і все ж ми ніколи не чули про депортаційні плани Байдена. Ми хвалимо лібералів за їхню відданість правам людини, але чого вони насправді досягли? Вони не захищають права жінок, дозволяють геноцид палестинців, заарештовують студентів за участь у протестах, дозволяють Росії продовжувати свої злочини і обмежують нашу свободу слова. І при цьому нам кажуть, що ми будемо голосувати за них, тому що вони є «меншим злом»? Я постійно чую, що відповідальність за наше майбутнє «лежить в руках молоді», бо саме старше покоління спричинило весь цей безлад. Від мене очікують, що я буду протестувати, голосувати, організовувати — в той час як я від цього всього відрізана.

Що ж це за демократія, коли у нас є лише вибір між двома злами, і обидва підтримуються одними і тими ж потужними інтересами?

Я думаю, що коли ми дивимося на Америку, ми повинні запитати себе: «Для кого вона коли-небудь була доброю?» Це завжди була країна, яка була доброю для білого американського чоловіка, і, ймовірно, вона стала ще кращою для нього зараз. Однак, чи була ця країна коли-небудь доброю для жінок? Чи була ця країна коли-небудь доброю для кольорових людей? Я думаю, що ми забуваємо про це, ідеалізуючи Америку. Вона ніколи не була великою країною і ніколи не стане «великою знову», якщо тільки минуле, про яке ми говоримо, не є колоніальною, расистською імперією, яку Трамп хоче повернути. Дивлячись на «американську мрію» з перспективи посткомуністичної країни у Східній Європі, досить легко її ідеалізувати. Однак я завжди намагаюся нагадувати людям у Східній Європі, що суспільство, безпека, освіта та охорона здоров'я, які ми маємо тут, у мільйон разів важливіші, ніж ідеалізована версія того, яким могло б бути їхнє життя в капіталістичній утопії Америки.

Нещодавно я відвідала Нью-Йорк. Хоча це одне із найдорожчих міст у США, зміни цін, які відбулися за останній рік, шокували мене більше, ніж будь-коли раніше. Я чула від друзів, що вони не можуть дозволити собі орендну плату за житло, тому що її підвищили на 25%. Деякі з них не можуть знайти роботу з минулого літа — і коли я кажу «робота», я маю на увазі будь-яку роботу, в тому числі в кафе або продуктовому магазині. І це люди, які закінчили престижні університети, такі як Колумбійський чи Нью-Йоркський. 

Вільям Едвардс і Кімберлі Кемброн одружуються в День святого Валентина на Таймс-сквер у Нью-Йорку 14 лютого 2025 року. Фото: Kena betancur / AFP

Ціни на продукти продовжують зростати. Минулого року я платила близько 120 доларів за продукти, яких мені вистачило на 10 днів. Коли я приїхала туди нещодавно, ця сума подвоїлася. Зрозуміло, що Трамп хоче обвалити економіку, щоб 1% населення міг купувати все — але що далі? Всі ці люди, які не можуть собі нічого дозволити, будуть заарештовані і стануть ще однією групою, що забезпечує рабську працю для американської наддержави? Це і є план Трампа?

Бездомність в Америці — це ще одна річ, яку я зауважила лише після року моєї відсутності там. На свій подив, я виявила, що американці ще більш стійкі до неї, ніж раніше. Зростання кількості людей, які вживають наркотики на вулицях, лякає, а епідемія фентанілу швидко перетворює все більше міст на «міста-зомбі». Це вже було серйозною проблемою під час пандемії, але зараз вона стала ще серйознішою.

Все більше людей не можуть дозволити собі платити за оренду житла — і все більше з них опиняються на вулиці

Хоча вигляд людей, які отримують наркотики, викликає у мене страх, гнів у мені стає ще сильнішим. Чому ніхто не допомагає? Як американці можуть бути такими нечутливими, дивлячись на те, як люди щодня помирають на вулицях? 

Тепер Трамп хоче оголосити бездомних поза законом. Він використовуватиме тих, кого капіталістична система не може посадити за ґрати, як ще одну силу рабської праці в американських в'язницях.

Безпритульні їдять обід на День подяки, організований некомерційною організацією Midnight Mission для майже 2 тисяч бездомних у районі Скід-Роу в центрі Лос-Анджелеса, 25 листопада 2021 року. Фото: Apu GOMES / AFP
Америка повільно руйнується, як і будь-яка імперія, за винятком того, що її проблеми виникли не за одну ніч

Вони накопичувалися протягом тривалого часу — системні проблеми, які не помічалися або ігнорувалися народом. Тріщини у фундаменті існували роками в країні, чиє ядро ґрунтувалося на геноциді та рабстві, тільки тепер їх більше не можна ігнорувати. Тож як громадяни цієї країни можуть продовжувати дивитися в інший бік і не вживати заходів? Їм легше сидіти вдома, відволікаючись на розваги, соціальні мережі або щоденні клопоти, ніж протистояти суворій реальності того, що відбувається навколо них. Мені сумно усвідомлювати, що серйозність ситуації доходить до багатьох американців лише тоді, коли страждає їхнє майно. Лише тоді, коли під загрозою опиняється їхнє майно, відчуття безпеки чи повсякденне життя, вони починають розуміти, що зміни не відбудуться, якщо пасивно спостерігати чи чекати. Необхідність вийти на вулиці, вимагати дій стає зрозумілою лише тоді, коли наслідки бездіяльності відчуваєш на собі. Але ми знаємо з історії, що тоді буває занадто пізно.

«Спочатку вони прийшли за євреями.

Я мовчав, я не був євреєм.

Потім вони прийшли за комуністами.

Я мовчав, я не був комуністом.

Потім вони прийшли за профспілковими працівниками.

Я мовчав, я не був профспілковим працівником.

Потім вони прийшли за мною.

І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені»

Мартін Німьоллер

20
хв

Занепад Америки, якою ми її знаємо

Меланія Крих

Перша і головна — досвідчена політтехнологиня Сьюзан Вайлз. 68-річна жінка обіймає посаду керівника апарату Білого Дому і контролює доступ до тіла президента. Саме вона наполягла на тому, аби технологічний мільярдер Ілон Маск не отримав приватного кабінету у Білому домі. Інакше — він би не вилазив з Овального кабінету. 

Сьюзан Вайлз багато років поруч із Трампом. Фото: Anna Moneymaker/Getty Images/AFP/East News

Сьюзан почала займатися політичним піаром у 1979 році. За цікавим збігом першим місцем її роботи став офіс Джека Кемпа — республіканця, а головне — також зірки американського футболу та одноклубника батька Сьюзі по спортивній команді New York Giants. Ця робота стала трампліном для молодої фахівчині у світ великої політики — вже в 1980-му вона приєдналася до президентської кампанії нової зірки республіканців Рональда Рейгана. Власне, з руки Вайлз Трамп постійно цитував великого американця і навіть переінакшив під себе його політичний лозунг. 

Після роботи на президентських кампаніях Джорджа Буша-молодшого та Мітта Ромні Вайлз вирішує монетизуватися і розбагатіти на комерційних клієнтах. Тому підприємлива пані відкрила консалтингові та лобістські фірми, що зробили політконсультантку не лише успішною, але й заможною. У кращі роки у неї було більше 40 клієнтів — як цілі держави, наприклад, Катар чи Нігерія, або тютюнові гіганти. Також до Вайлз за допомогою звертався SpaceX Ілона Маска та телекомунікаційний монополіст AT&T.

У 2015 році Дональд Трамп ніжився сонцем і пальмами Флориди і йому прийшла до смаку цікава ідея — спробувати піти у президенти США. Тому він набрав успішну лобістку і політтехнологиню — обоє оцінили одне одного і почали працювати. 

Трамп називає її «снігова крихітка» (ice baby) й повторив це під час промови у своєму маєтку Мар-а-Лаго після того, як стало зрозуміло, що він  переміг на виборах. При цьому ЗМІ цю ice baby перетворили на більш солідне для зрілого віку — «Крижана королева»

Колеги Вайлз відзначають її сильні сторони як політтехнологині. Вона внесла бажаний порядок у кампанію Дональда Трампа, контролювала її наратив (тією мірою, наскільки це можливо саме з Трампом), а також застосовувала свої видатні організаторські здібності. Один із колег Вайлз узагалі називав її найтривалішим радником Трампа, присутнім на всіх його ключових зустрічах. В оточенні президента США кажуть, що він часто вмикає її в телефонні розмови, які стосуються політичних питань.

Як воно часто буває, інколи у ЗМІ бувають зливи — як про секретний чатик у Signal, де Вайлз показала свою достатньо тверду натуру і натякала раднику з нацбезпеки Майку Волцу на звільнення. 

Що стосується стилю управління, то чи не в єдиному інтервʼю виданню Axios після призначення вона заявила:

«Я не вітаю людей, які хочуть працювати в сольному режимі чи бути зірками. Я і моя команда не будемо миритися з підступами, недоречними домислюваннями чи інтригами». 

Свого часу Вайлз блискуче розправилась із губернатором Флориди Роном Десантісом, який кинув виклик на праймеріз Трампу і ще й вимагав потім звільнити Вайлз зі штабу. Коли в січні 2024 року він вилетів із передвиборчої гонки, Вайлз написала у соцмережах коротко: «Бувай, бувай». 

Сама виборча кампанія-2024, якою Вайз керувала разом з ветераном політконсалтингу Крісом ЛаСівітою, вийшла успішною та пройшла без великих скандалів

Трамп слухався порад, був спокійним та рідше користувався соціальними мережами. Разом з тим він ходив до молодих подкастерів і влаштовував танці для TikTok, що допомогло залучати нових виборців.

Із Сьюзан Вайлз варто встановити контакт, якщо хочеш потрапити у самий мозок президента США. Більше того саме вона контролює всі пересування друзів і знайомих Трампа по Білому дому — власне, тому там інколи зʼявляється музикант Кід Рок, але все менше друзів по гольфу. 

Ще одна знакова жінка, яка зробила Трампа президентом двічі, — харизматична християнська проповідниця Пола Вайт.  Саме ця жінка недавно очолила новостворений Офіс з питань віри, який отримав, окрім іншого, завдання сприяти релігійній свободі не тільки на національному, а й на міжнародному рівнях. Під час першої каденції Пола Вайт теж займалась питанням релігії, але в набагато скромнішому масштабі. 

Харизматична Пола Вайт завжди поруч із президентом США. Фото: Brynn Anderson/Associated Press/East News

Красива блондинка знайома з родиною Трампа з 2001 року. Вона — зірка християнського телебачення, її проповіді збирали стадіони і концертні майданчики. Тож, очевидно, якось Трамп послухав, як Пола Вайт працює з аудиторією, надихнувся її теорією процвітання, за якою матеріальний успіх є ознакою Божої благодаті — і вирішив, що така віра йому за смаком.

Якщо уважно подивитись виступи пасторки — манеру розмови і жестикуляцію Дональд скопіював саме в неї

Довіра до Вайт така велика, що під час першого терміну вона була була головою Євангелічної консультативної ради кампанії Дональда Трампа 2016 року і вона стала першою жінкою-священнослужителем, яка виголосила молитву на інавгурації 20 січня 2017 року.

Пасторка підтримала Трампа у передвиборчих перегонах 2020 року, промовивши молитву на заході щодо запуску його кампанії. Так само під час передвиборчої президентської кампанії 2024 вона активно працювала в команді майбутнього президента. Звідси — такі високі цифри саме християнського електорату. 

Паула Вайт відома своїми твердими поглядами на підтримку Ізраїлю й навіть потрапляла у рейтинги на кшталт «50 кращих християнських союзників Ізраїля»

Для українців важливий факт, що пасторка від початку вторгнення організувала благодійну допомогу для українських біженців у країнах Європи, про що регулярно звітувала на своєму сайті. Тож виходи на Полу Вайт — це задача кожного протестантського пастора. Це 100% попадання в серце Трампа. 

На своїй посаді Пола Вайт буде активно працювати з новою генеральною прокуроркою США — Пем Бонді. Паралельно з призначенням Вайт— Бонді була призначена головою оперативної групи з «викорінення антихристиянських упереджень», яка повинна припинити «всі форми антихристиянських нападів і дискримінації у федеральному уряді».

Пем Бонді входить до найближчого оточення Трампа. Фото: Ben Curtis/Associated Press/East News

59-річну ексочільницю прокуратури штату Флорида обіцяє зберегти незалежність департаменту юстиції та «не залучати політику до своєї діяльності» — на тлі побоювань, що Трамп прагне взяти відомство під щільний контроль та помститися тим, хто вів розслідування проти нього та його прихильників у справі щодо невизнання результатів виборів та штурму Капітолію у 2021 році. 

Цікаво, що Бонді не була першим вибором для президента на посаду генерального прокурора. Спочатку Трамп хотів доручити цю посаду Метту Гетцу. Але комісія з етики Конгресу США перед призначенням виявила, що Гетц витратив понад 90 тисяч доларів, виплативши їх 12 жінкам, значна частина з яких, ймовірно, була пов’язана з оплатою за сексуальні послуги неповнолітніх та вживання наркотиків.

За іронією долі Пем Бонді під час першого президентського терміну Трампа була головою комісії з питань зловживання наркотичними та опіоїдними речовинами. Останнім часом юристка консультувала Інститут політики «Америка насамперед» — організацію, яка має великий вплив на формування порядку денного новообраного президента.

У перший день роботи на посаді генерального прокурора США Пем Бонді ухвалила рішення ліквідувати спеціальний підрозділ, який займався конфіскацією активів російських олігархів. Натомість юристка заявила, що у США новий ворог — це наркокартелі

Утім російські олігархи точно не можуть повернути свої яхти вже тут і зараз. Бо разом з тим Пем Бонді не говорила, що справи скасованого підрозділу KleptoCapture будуть закриті. Вони, ймовірно, триватимуть, хоча тепер не буде окремого підрозділу, присвяченого цій діяльності. Також не виключено, що будуть відкриватися нові справи.

Пем Бонді днями показала відданість шефу. Вона офіційно заявила, що навряд чи буде відкрито кримінальне провадження щодо передачі чутливої військової інформації у незахищеному чаті Signal, в якому міністр оборони Піт Гегсет поділився планом авіаудару по цілях у Ємені.

Пані генпрокурорка — планує зберігати юридичний спокій Трампа і рятувати його від власних справ минулих днів. Як і перші дві пані — вона входить в найближче коло Трампа і точно буде з ним до кінця нинішньої каденції. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Три головні жінки Трампа. Хто зробив Дональда політиком і християнином?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Ми — безхатченки, але не самотні»: як переселенці, бездомні і волонтери рятують одне одного  

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Ексклюзив
20
хв

Психіатр Кшиштоф Станішевський: «Часто бачу в дітях біженців вражаючу внутрішню силу. Вони емоційно зріліші за своїх іноземних однолітків»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress