Іванна Климпуш-Цинцадзе: Найважливіше завдання держави — створити умови для повернення українців додому

Британським режисерам «Zelensky Story» Луїс Лі Рей та Майклу Волдмену розходилося саме в приверненні погляді до позитивних сторін українського президента, тому негативні, скандальні чи злочинні факти його правління в серіалі умисно режисерами не зачеплені. І такий пропагандистський підхід — педалювання одного і приховування іншого — цілком вкладається в систему створення політичних серіалів.

Наприклад, найвідоміших з цієї когорти серіал, «Картковий будинок», на перше місце уваги ставить жах пришестя до влади людини, повної жаги помсти і з вмінням маніпулювати сенаторами та громадською думкою, при цьому досягнення цілей антигероєм була зумисно зроблена легкою, що змусило тогочасного президента Барака Обаму, глядача серіалу, сказати з відчуттям суму «якби ж я міг так просто ухвалювати угоди з конгресменами та сенаторами». Так само цьогорічний фільм «Повстання штатів» ставив на перше місце жах від наслідків дій певного президента, проти яких повстав народ, очевидно маючи на увазі саме Дональда Трампа. Подібні серіали та фільми не тільки бажані політично-заангажованим глядачам, а й важливі для амбівалетних політтехнологів, що використовують кіно за методами, колись так влучно і так гучно промовлених генієм зла Володимиром Леніним. Втім, разом з цим, політичні серіали мають і протилежний, конструктивний бік — вони є превентивним методом обговорення ситуацій — або які відбуваються, або які можуть відбутися в політикумі чи у владі. Тому деякі стають пророчими, і на них прямо зараз можна опиратися у висновку: владні структури були недалекоглядними, бо ж не зважили на прогнози і побоювання, візуалізовані кінематографістами. Все ж кіно насправді корисне і на нього іноді варто зважати.                      

Окуповані (Okkupert), Норвегія, 2015-2020

Саме пророчим виглядає цей норвезький серіал від Viapley. Гібридне вторгнення до Норвегії з боку рф було задумане письменником Ю Несбьо ще 2008 року, і 2014-го, коли рф таким самим чином вторглася до України, анексувавши Крим, зробило серіал в момент виходу його 1-го сезону (2015-го року), ледь не найбільшою кінематографічною бомбою. Жах викликала аналогія з роботою 5-ї колони в Норвегії, з брехливими завіряннями посла рф, з наївністю самих норвежців і з загальним, дуже нам відомим і сумним закликом «не стріляти». Переглядаючи «Окупованих» українцям, полякам та й усім європейцям чітко (тепер вже!) видна стратегія і вплив, з якими росіяни почали терористичну операцію 2014-го року, і яка переросла в найбільшу війну другої половини ХХ-го і початку ХХІ-го сторічь, починаючи з лютого 2022-го року. Пророчість і сміливість авторів — ось що зробило серіал епохальним.

Правила Комі (The Comey Rule), США, 2020

Як і «Окуповані», «Правила Комі» не мають порівнянь. Серіал від каналу ShowTime — це пропаганда, небачена для Голлівуду, подібна до радянського кіно в розпал Холодної війни. Дико неполіткоректний і агресивний, він показує персонажа, в усьому схожого на Трампа — як гидкого, тупого, злого і малокультурного (а в одному епізоді як самого сатану), при цьому голова ФБР, винесений в назву, Джеймс Комі, — чесний і правильний — стає його апологетом, відповідно так само злом. Злом, бо тоді, 2016-го року, в президентських перегонах між Дональдом Трампом і Гілларі Клінтон, виграв Трамп. Але серіал вийшов 2020-го, і, будучи найчорнішим кінопіаром в історії, ймовірно, зіграв свою проплачену і змодельовану роль — вдруге Трамп вже програв. Дивовижно прямолінійні, тому драматургійно провальні, «Правила Комі» зараз згадуються чимдуж живо, адже Америка так само поляризована, а на носі нові вибори.

Корона (The Crown), Велика Британія, 2016-2023

Величний серіал Netflix’у, вартий усіх можливих рекомендацій. Говорячи про британську королеву, серіал охоплює майже сторіччя, від початку ХХ-го до початку ХХІ-го, і його гравітаційні сили притягують на екран десятки країн, сотні подій і незліченну кількість персонажів людської історії, рахуючи не тільки Європу. Маємо вервечку сварок, скандалів, протистоянь, війн, смертей і народжень. Мало хто цей серіал не дивився. А хто таки не дивився, але зібрався, мусить бути повідомлений — «Корона» так само «небезгрішна», причому як на думку фанатів, так і його критиків. Від сезону до сезону, цікаво неоднорідних, його творці або більш прискіпливо і гостро ставилися до висвітлення королівської історії, або більш поблажливо — наприклад, після 5-го сезону, де уподобання творців очевидно були на боці принцеси Діани, 6-й віддав шану королеві Єлизаветі ІІ. Але назагал — це вищий пілотаж політичного дискурсу.         

Вихор (Dolpung), Південна Корея, 2024

Несподіване, але сміливе звернення корейців до привладних кіл власної країни (рідкісне явище серед дорам) призвела не тільки до порівняння з «Картковим будинком», а й до паралелей з грою в покер — коли ставки від кола до кола зростають, і на кону вже опиняються людські життя. Скориставшись пунктом конституції, де віцепрезидент стає президентом у разі смерті або непрацездатністю останнього, віцепрезидент отруює президента, маючи за ціль самому стати президентом, але задля очистки влади від отрути корупції, причому навіть ціною власного ув’язнення чи навіть смерті. Далі, від серії до серії, він бориться з міністрами, депутатами і прокурорами, як лобістами і ставлениками олігархів. Прикметний нюанс: переслідувач час від часу стає переслідуваним, а потім знову повертає собі ініціативу, щоб позбутися її в наступній серії. І так без упину і з шоком у фіналі.  

Дипломатка (The Diplomat), Велика Британія-США, 2023

2-сезон «Дипломатки» виходить в акурат перед листопадовими виборами в США, 31 жовтня, і, оскільки мова в серіалі йде про пані посла Сполучених Штатів у Великій Британії, яку сватають у віцепрезидентки, це перетворює 6-серійне телешоу на ідеальну яскраво виражену частину агітації за кандидата від демократичної партії, а кандидат як раз і є — жінкою і віцепрезиденткою. Те, що серіал саме так і позиціонують, нема сумнівів, зважаючи на ідеологічну заангажованість виробника, стрімінга Netflix, неодноразово ним проголошену. Попри це, «Дипломатка» суттєво відрізняється від реальності, оперуючи такими привабливими ситуація, коли серед чужих є свої, а свої мають інтелект, не присутній серед членів чинного в дійсності уряду. Тут політична гра за лаштунками зважена, жанрове поєднання багате, а сюжет дотримується майже неможливої зараз в кіно коректності у втіленні стосунків між статями та країнами.

Всі фотографії: матеріали для преси

Один із найвідоміших американських генералів, який з 2022 року обіймає посаду старшого радника американської правозахисної організації Human Rights First, в інтерв'ю радіо Times Radio під час нещодавнього саміту НАТО поставив діагноз ситуації Заходу, Росії та України в контексті війни, яка триває вже два з половиною роки. 

‍Що можуть зробити росіяни

Годжес вважає, що у Росії вже залишилося мало простору для маневру, оскільки вона більше не має можливості вивести Україну з війни. Російські командири і політики на чолі з Путіним, не дбаючи про своїх солдатів, будуть продовжувати прирікати тисячі інших на смерть і інвалідність день за днем.

«Однак я не думаю, що це триватиме нескінченно, — оцінює військовий. — Їхні людські ресурси не є невичерпними. Навіть якщо ми не будемо серйозно ставитися до санкцій і обмеження їхньої здатності транспортувати нафту, я не знаю, чи зможуть вони протриматися ще два роки — також з огляду на нестачу живої сили і необхідних їм компонентів».

На думку генерала, Захід відіграватиме ключову роль у прискоренні розпаду Росії, якщо серйозно поставиться до потужних економічних інструментів, які вже давно є в його розпорядженні

Наразі Росія «робить, що може, чекає, коли ми її відпустимо, і сподівається, що потенційна адміністрація Трампа полегшить їй життя». І це приблизно все, що вона може собі зараз дозволити.

‍Путін: розрахунки поганої людини

В очах Годжеса Путін — високоінтелектуальна людина, але водночас зла, безжальна і така, що не дбає ні про що, окрім збереження влади. Його сподівання на можливу перемогу Трампа добре відомі: він сподівається, що США припинять підтримувати Україну і змусять її укласти мир на російських умовах. З іншого боку, якщо переможе Байден [читай: кандидат від Демократичної партії, оскільки інтерв'ю було взято до того, як президент США зійшов з виборчих перегонів — ред.], Путін керуватиметься вже знайомим розрахунком: подальші диверсійні дії в західних країнах і посилення дезінформації, яка, як очікується, підірве довіру громадян вільних країн до їхніх лідерів і демократичних інституцій. 

Політика Байдена: «ловити стріли»

Годжес високо цінує нещодавні обіцянки президента Байдена надіслати Україні більше зенітного обладнання: це важлива допомога, яка відповідає реальним потребам українців, що захищають себе. Але це вирішує лише частину проблеми. «Набагато ефективніше вбити лучника, ніж намагатися перехопити всі стріли, які він випускає, — зазначає генерал. — Цей пакет допомоги допомагає перехопити більше стріл, але він жодним чином не допоможе вбити стрілка».

За словами військового, адміністрація президента Байдена продовжує проводити «жахливу політику», згідно з якою Україна не може атакувати російські бази всередині Росії, використовуючи, наприклад, американські системи ATACMS. На практиці така політика дає Росії захист для здійснення атак на українські міста. Так, генерал радий бачити більше «Патріотів» і ПТРК, але цього все ще недостатньо. «Я не знаю, що ще має статися, щоб Білий дім серйозно поставився до допомоги Україні у перемозі над Росією. Путін бачить, що ми не робимо всього, що потрібно. У нього все ще є великий покупець його газу, Індія, тому поки ми не почнемо серйозно допомагати Україні перемогти Росію, росіяни продовжуватимуть бомбити Україну», — попереджає він.

‍Надмірний страх і віртуальні гарантії

Годжесу хотілося б вірити, що, як заявляють союзники і сам президент Зеленський, шлях України до НАТО справді незворотній. «Проблема в тому, що на цьому шляху немає ніякого руху», — каже він. На саміті у Швейцарії багато політиків довго розмірковували про те, що вони можуть зробити з цим, але ніщо в цій балаканині, здається, не веде до неминучих і незворотних рішень. Хто саме так вважає? США і особливо Німеччина, які продовжують блокувати це питання, керуючись надмірним страхом, що Росія може застосувати ядерну зброю. «Поки цей надмірний страх не буде подолано, нічого не зміниться на краще», — каже генерал.

— Які гарантії НАТО може надати Україні і який дипломатичний удар може завдати Росії, якщо вона зараз не може запропонувати українцям членство?, — запитує журналіст.

Хоча Годжес не говорить про це прямо, з його слів зрозуміло, що в цій ситуації — жодних. Бо немає 100-відсоткової впевненості, що Україна вступить до НАТО. Враховуючи, що Будапештський меморандум 1994 року. [в якому США, Великобританія і Росія в обмін на відмову України від ядерного арсеналу гарантували її суверенітет і територіальну цілісність — ред.] виявився порожнім зобов'язанням — Годжес не впевнений, що наступні подібні зобов'язання будуть більш наповненими змістом. 

Якщо Захід знову зазнає поразки

Генерал покладає всю свою надію на розуміння багатьма країнами того, що Україна не може зазнати поразки, що вона повинна перемогти, адже її поразка стала б катастрофою для всієї Європи, а отже, і для світу. Бо якби це сталося, наступні мільйони українських біженців потрапили б до Польщі та Німеччини, а десятки тисяч українських солдатів були б примусово призвані до російської армії, посилюючи її потенціал. 

Якщо США зазнають невдачі — через прихід до влади нової команди (команди Трампа) або з будь-якої іншої причини, зазнають невдачі, не зробивши того, що потрібно, — загроза для Європи не зменшиться, а збільшиться

У будь-якому випадку, не буде нічого дивного в тому, що США, і ширше — так званий колективний Захід, не виправдає очікувань. За останнє десятиліття і ті, і інші вже не раз зазнавали невдач. «У 2008 році, коли Росія вторглася до Грузії, ми нічого не зробили. Так само, коли росіяни перетнули червоні лінії, накреслені президентом Обамою в Сирії, і коли вони вторглися в Україну в 2014 році», — зазначає Годжес. Не дивно, що в 2021 році, готуючи вторгнення, а в 2022 році здійснюючи його, Путін припускав, що гнів Заходу і цього разу закінчиться нічим. 

Реанімувати стримування

Американець також перераховує інші вражаючі ознаки слабкості Заходу, які переконали Путіна в його правоті: трампістська атака на Капітолійський пагорб 6 січня 2021 року, безладне виведення американських військ з Афганістану, нездатність Німеччини зупинити, незважаючи на російську анексію Криму і значної частини Донецької та Луганської областей, будівництво «Північного потоку-2», слова президента Макрона про «смерть мозку НАТО». 

«Можна собі уявити, що на тлі всього цього в Кремлі подумали: «Нумо закінчимо це діло», — коментує Годжес. 

Війна в Україні спалахнула через те, що стримування провалилося. Отже, стримування необхідно відновити, тому що світ є взаємопов'язаною системою. Економічне процвітання США, зазначає радник президента США з прав людини, залежить від процвітання Європи, а це неможливо, якщо на Старому континенті бракуватиме стабільності та безпеки. 

«Якщо ми допоможемо Україні перемогти Росію, це допоможе ізолювати Іран, а потім і Північну Корею, що, в свою чергу, стримуватиме Китай. Тому що китайці побачать, що Захід має політичну волю, промисловий потенціал і військові можливості», — стверджує Годжес. Поразка Росії також є єдиним серйозним захистом Заходу від приходу до влади ізоляціоніста Трампа.

Якщо ж Україна програє, ризик прийняття Китаєм «страшних рішень»⁽ різко зросте.

Коли Путін впаде зі скелі

Як швидко росіяни досягнуть переломного моменту в цій війні та як довго Путін утримуватиме владу, залежить від людей із найближчого оточення диктатора. Тому що він відповідає тільки перед ними —  олігархами і найближчим оточенням Кремля, а не перед парламентом, виборцями або журналістами, які ставлять незручні запитання від імені цих виборців, як це відбувається в будь-якій нормальній країні. Тож коли ці люди зрозуміють, що шансів на перемогу Росії більше немає, вони «зіштовхнуть Путіна з обриву і позбудуться його». 

Так, поки що у кремлівського диктатора ще немає вагомих підстав вважати, що він програє. Але день, коли він це зрозуміє, стане початком його кінця 

‍

Переклад: Анастасія Канарська

«Севастополь» на Азовському морі

Оксана Щирба: Якою на даний момент є політика Путіна і його оточення щодо Маріуполя? Яку мету переслідують, що відбувається в місті?

‍Петро Андрющенко: Якщо глобально подивитися на те, що відбувається з Маріуполем, то росіяни там приймають всі остаточні рішення. Фактично вони будують Севастополь на Азовському морі. Усі військові події, які відбувались протягом двох років, свідчать, що в росіян є потреба у створенні військово-логістичної бази на території Приазовщини, аби забезпечити військову логістику Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. 

Тож вони проводять політику заміщення населення, маргіналізацію залишків українського населення і пропагують так звану «відбудову» міста. Але із цим виникли значні проблеми. Насамперед з фінансуванням. Люди з міста розповідають, що в Маріуполі ніби все завмерло. Стоять висотні крани біля будинків, але нічого не відбувається. Всі гроші в Росії зараз йдуть на війну. Тож замість відбудови — ті самі руїни, вже третій рік.

‍Хто з окупантів зараз керує містом і в який спосіб відбувається злочинне управління?

Усі рішення приймають люди, підпорядковані Марату Хуснулліну (російський державний діяч, заступник голови уряду Російської Федерації з питань будівництва, житлово-комунального господарства та регіонального розвитку з 21 січня 2020 року — Ред.). Саме він на сьогодні  володіє ключами і фінансовими потоками всієї окупованої азовської частини. У Хуснулліна дуже великі корупційні плани на неї —  він особисто добре на цьому заробляє. 

До того ж Денис Пушилін (український колабораціоніст, другий ватажок терористичного утворення «ДНР» — Ред.), за яким стоїть ФСБ, намагається стати політичною персоною в Москві. Ми всі маємо це розуміти. Як відбувається управління на нижчому рівні — теж дуже цікаво. Наприклад, є, умовно, керівник адміністрації Маріуполя, хтось на кшталт нашого мера і так далі. Жоден з них не приймає жодного рішення, не керує містом. Це лише так звані «говорящі голови». У них є радники з ФСБ, імена яких засекречені. І саме вони приймають всі рішення по місту. 

‍Розкажіть про демографічну ситуацію в місті. Скільки зараз мешканців і який портрет цих людей, їхнє сприйняття всього того, що відбувається?

Маріупольців залишилося 80 тисяч з 530-ти. Абсолютна більшість ― люди пенсійного віку. Цифри ми отримуємо від наших партизанів. Це спрощує оцінку демографії. Знаємо, наприклад, що 11 352 українські дитини пішли до школи минулого навчального року. Саме стільки українських дітей шкільного віку знаходиться в Маріуполі. Це приблизно відповідає кількості 20-25 тисяч дорослих. Додамо пенсіонерів. Загалом виходить приблизно 80 тисяч, враховуючи, що в Маріуполі живуть неповні сім'ї ― і через окупацію, і через соціальний зріз. 

Якщо говорити про росіян, їх десь стільки ж. Причому росіян, які приїхали з початку цього року на постійне проживання, за нашими оцінками, щонайменше 7-8 тисяч. На 1 вересня минулого року до школи пішло 3,5 тис російських дітей, а закінчило вже 5,5 тисяч. Ось така зараз демографічна ситуація. Якщо брати росіян, то їх щонайменше 50-55 тисяч, і це переважно особи мусульманського віросповідання, азійські вихідці, а також кавказці. Етнічні росіяни також є, але їх дуже мало.

Будинки, в яких ніхто не живе

‍Яким є стан житлового фонду і який підхід до так званої відбудови? Скільки будівель зведено на кістках?

Станом на 1 січня 2025 року за планами росіян має бути демонтовано 600 багатоповерхівок, а це приблизно 40-45 тисяч квартир. Загалом непридатно для життя разом з тим, що знесено, зноситься і має бути знесено, щонайменше 75 000 квартир. А відбудували росіяни, або побудували з нуля, як вони кажуть, 5,5 тисяч квартир. Це менше десяти відсотків того, що знищено їхніми бомбами і потім добито їхніми екскаваторами. 

Якщо ж говорити про ремонти, тут ситуація складніша. Цілі квартали порожні. Якщо брати історичний центр — територію від Драматичного театру аж до виїзду з Маріуполя — там не живуть люди. Разом з тим багатоповерхівки там стоять. Ззовні пороблено фасади, замінено вікна, всередині проведено комунікації, зачищено стіни до стану цегли. І в такому стані все кинуто. Так виглядає більша частина Маріуполя. 

Якщо дивитись російські пабліки, ви не знайдете жодного пропагандистського відео, знятого ввечері з тих районів. Тому що коли немає світла видно, що в будинках не горить світло. Нові фасади є, а людей немає

Картина дійсно жахлива. Маріуполь ― мертве місто. Все, що роблять росіяни, ― це фарбують фасади.  

‍Чи фіксуєте випадки участі європейських фірм та бізнесу у так званій «відбудові»?

Так, намагаємося це моніторити. Так, кілька місяців тому в Маріуполі була зафіксована робота фірми Knauf. Департамент міністерства економіки РФ, який відповідає за поставку обладнання, зокрема з облаштування систем зв'язку, контролю, моніторингу, за нашими даними, регулярно намагається залучати партнерів із Заходу. Ми пробуємо з'ясувати деталі, але бізнес ховається. Наприклад, незрозуміло як, але через окремі дрібні канали до Маріуполя постійно потрапляють українські товари. 

‍В який спосіб російська окупаційна влада позбавляє українців житла?

Українці, які знаходяться в місті і мають документи на свої квартири, видані українськими органами влади до повномаштабки, у будь-який момент можуть зіткнутися з тим, що ці документи росіяни з легкістю визнають недійсними чи підробленими

Люди не можуть підтвердити своє право власності і втрачають житло. Такі квартири націоналізуються або навіть демонтуються. Так, у моєї тещі дві квартири в Маріуполі фізично перестали існувати. Українці, які живуть на підконтрольних Україні територіях, по факту не можуть повернути своє майно в Маріуполі. Їм треба приїхати в місто і пройти так звану фільтрацію, яку проводить російська влада. 

Це мій випадок. У мене є квартира, на яку я не можу підтвердити право власності. Зі зрозумілих причин, я не можу з'явитися в Маріупольську окупаційну адміністрацію з документами про право власності на свою квартиру. Тому її буде націоналізовано і передано або продано росіянам. І навіть якщо хтось менш публічний, ніж я, заїде в Маріуполь, складнощі в тому, що він не зможе продати своє житло росіянам, адже відсутні будь-які механізми цього процесу. 

Вони знищують все. Але є те, чого їм не знищити

‍Яка безпекова ситуація в місті? Чи є випадки торгівлі людьми?

Дані на цю тему відсутні. Безпеки в місті немає взагалі. Панує анархія. Для громадян Російської Федерації в Маріуполі абсолютна безкарність. Спостерігається розквіт наркотрафіку. 

Мігранти домагаються жінок, неповнолітніх дівчат — і в це ніхто не втручається. У російських військових підрозділів та поліції є повідомлення про повітряну тривогу. Вони спускаються в укриття, а цивільні навіть не знають про небезпеку. Це, мабуть, найкраща демонстрація безпекової ситуації в Маріуполі

‍Ми пам'ятаємо екологічну катастрофу в Маріуполі в перші місяці після вторгнення. Трупна отрута в каналізаціях, отруєні питна вода й море, мертві дельфіни… Як ситуація виглядає сьогодні?

Це суцільний жах!  Фактично вбито флору і фауну. «Азовсталь» розбомблено, всі шкідливі речовини потрапили у навколишнє середовище. Майже всюди не працюють каналізація й очисні споруди. Азовське море забруднюється через каналізаційні стоки. Продовжують гинути дельфіни — і все через дії окупантів.  

‍Які дії міжнародного співтовариства зараз потрібні по Маріуполю?

За два з половиною роки окупації я повністю розчарувався в міжнародних інституціях. Всі забули про Маріуполь. Потрібна повна ізоляція Росії на міжнародному рівні та міжнародна екологічна місія. Це ж питання екологічної безпеки всього світу! Я не кажу вже про воєнні злочини. Давайте хоча б екологічну місію реалізовувати, на рівні ООН порушувати питання репарації, блокування, розмінування Азовсталі. 

‍Значна кількість полонених захисників з полку «Азов» ― громадяни Маріуполя. Яка кількість перебуває в полоні? Яка ситуація зі звільненням? 

Понад тисячу чи півтори тисячі людей перебуває в російському полоні вже понад два роки. Але, наприклад, якщо говорити про територіальну оборону, жоден хлопець ще не повернувся додому. А це взагалі виключно маріупольці, які до 24.02.2022 року були цивільними. Там немає військових, які проходили кадрову службу. Дуже сподіваюся на повернення всіх полонених додому. Але в якому стані ворог повертає наших полонених? Це треба бачити! Це жах. 

‍Якою є кількість жертв України у Маріуполі?

Точних даних немає. Окупанти свідомо знищували тіла загиблих маріупольців, затирали сліди злочинів, тож здійснити точні підрахунки неможливо. Ми викупили через наших партизан російську базу даних з 2022 року по загиблих дітях у Донецькій області. Загиблих там — 103 дитини. Ми додали наші дані і вийшло 164 смерті дитини. Всі діти верифіковані ― прізвище, ім'я, по-батькові. Це страшні описи, і оприлюднювати їх ― підірвати чиюсь психіку.

‍Чи можливо буде відбудувати український Маріуполь? Яким ви бачите майбутнє міста?

Можливо. Є різні плани. По суті, місто треба будувати заново. Для відбудови знадобиться не менше 10-15 років. В ідеалі я бачу Маріуполь як сучасне місто на 300-350 тисяч мешканців, витягнуте вздовж моря. Місто середнього бізнесу. Від будь-якого будинку до лінії моря в ідеалі має бути 15 хвилин пішки. Я вірю, що люди повернуться, а гроші на відбудову знайдемо — і репарації від країни-агресорки вимагатимемо, й інвесторів до відбудови залучимо. Маріуполь — це люди, дух міста живе в них, а не в стінах і цеглі. І цього не знищити окупантам.