Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Цімошевич: «Прийшов час конфіскувати російські мільярди в Європі»
Влодзімеж Цімошевич, колишній прем'єр-міністр Польщі, а нині член Європейського парламенту, закликає в Politico передати Україні 200 мільярдів доларів допомоги
Влодзімеж Цімошевич, з відеозапису розмови в клубі wyborcza.pl. Фото: Kuba Atys / Agencja Wyborcza.pl
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Рідко коли моральні, правові, політичні та економічні аргументи для вжиття заходів є настільки сильними, як у випадку з конфіскацією російських державних активів для фінансування відбудови та реконструкції України», — пише Влодзімеж Цімошевич, колишній прем'єр-міністр Польщі та депутат Європарламенту впродовж майже п'яти років, у тексті, опублікованому на сайті politico.eu. За його словами, наразі вартість повоєнної відбудови України становить 400 мільярдів євро, і ця цифра стрімко зростає.
Криваві мільярди Москви
На думку Цімошевича, дискусія, яка вже деякий час точиться в Європі щодо оподаткування прибутків від російських державних активів, є «підміною понять». Насправді конфісковувати треба не прибутки від 200 мільярдів доларів, які Росія вклала в Euroclear, а всі ці 200 мільярдів.
Euroclear, міжнародна фінансова установа, що базується в Брюсселі і спеціалізується на обслуговуванні транзакцій на ринках капіталу, виступає посередником, як пише Цімошевич, «при переказі коштів з одного депозитарію в інший». Вона виступає проти конфіскації 4 мільярдів прибутку від цих транзакцій за 2023 рік на користь України, оскільки вважає ці гроші своєю власністю.
Цімошевич називає речі своїми іменами: це криваві гроші, але не про ці гроші сьогодні треба вести дискусію, а про повну суму.
У Цімошевича дуже переконливі аргументи щодо конфіскації всіх російських державних активів у Європі на користь України.
Передусім, моральний аргумент: Росія несе смерть і руйнування в Україні, за що вона повинна понести юридичну і фінансову відповідальність — навіть на думку Генеральної Асамблеї ООН. Україна, яка не має змоги розраховувати на допомогу ООН, повинна захищати себе самостійно, — за фінансової та військової підтримки західних союзників.
Фото: Shutterstock
Принцип колективної самооборони
Цімошевич нагадує, що в жовтні 2023 року Європарламент прийняв його поправку до проєкту «Ukraine Facility» — програми фінансування відновлення країни з 2024 до 2027 року з бюджетом у 50 мільярдів євро.
Згідно з цією поправкою, конфіскація російських державних активів в Європі обґрунтовується «відповідно до міжнародного звичаєвого права, або як колективний засіб правового захисту у відповідь на порушення Росією основоположного принципу, що забороняє агресивну війну, або як акт колективної самооборони згідно зі статтею 51 Статуту ООН».
Конфіскація 200 мільярдів євро Росії була б ще одним логічним елементом того ж принципу колективної самооборони, в рамках якого Європа після нападу на Україну:
заморозила російські активи за кордоном;
запровадила 12 пакетів санкцій;
перерахувала на українські рахунки мільярди євро;
заборонила росіянам в'їзд до країн ЄС.
Це той самий пазл, який включає, серед іншого, постачання зброї та боєприпасів в Україну чи навчання тисяч українських солдатів на європейських полігонах.
Безпрограшний варіант
Поглинання кривавих мільярдів Росії, таким чином, здається очевидним. Чому ж цього не відбувається? Цімошевич називає дві причини. Перша — Європа чекає, коли Сполучені Штати зроблять перший крок. Попри те, що Комітет у закордонних справах Палати представників Конгресу США вже схвалив законопроєкт, який дозволяє конфіскацію російських державних активів у США, гроші ще не конфіскували. Тому Європа чекає, коли «старший брат» зробить свій хід.
Друга причина — побоювання деяких європейців, що арешт російських державних активів «підірве фінансові ринки і призведе до виведення активів такими країнами, як Китай».
Гаразд, розмірковує Цімошевич, але чому Китай повинен забирати їхні гроші? Куди вони з ними підуть? «Переважна більшість резервів центральних банків знаходяться в західних столицях, тому що для цих країн економічно доцільно таким чином керувати своїми міжнародними транзакціями», — зазначає він.
З іншого боку, припустимо, що після конфіскації російських активів Китай все ж виведе свої гроші із західних ринків. Про що б це свідчило? Про те, що вони готуються розпочати власну війну.
Незалежно від наслідків, слідування аргументам Цімошевича для Європи виглядає безпрограшним кроком: win-win. За будь-якого сценарію Росія ослабне, Україна — а отже, і Захід — зміцніє. Китай, в свою чергу, або не зможе дестабілізувати ринки, або, якщо все ж дестабілізує, попередить Захід про значно більше зло — війну.
Напружити м’язи
Існує також й зустрічний аргумент. До яких наслідків може призвести невилучення російських мільярдів? До катастрофічних, особливо в короткостроковій перспективі. Ці гроші найбільше потрібні Україні саме зараз, коли республіканці в Конгресі продовжують блокувати допомогу країні, Орбан робить те ж саме в Європейському Союзі, а ситуація на фронті стає все складнішою для українців через нестачу боєприпасів.
У довгостроковій перспективі Україна зіткнеться з потребою відбудови зруйнованої економіки та інфраструктури, а також з сотнями тисяч ветеранів, яким необхідно буде забезпечити роботу, інтеграцію в суспільство і, в багатьох випадках, опіку.
«(...) Було б іронією долі, якби навіть у такому питанні — коли активи знаходяться в Європі і ЄС цілком міг би взяти їх під свій контроль — нічого не було би зроблено доти, доки США не зроблять перший крок», — резюмує Влодзімеж Цімошевич.
Тому Європа повинна напружити свої «геоекономічні м'язи» — взяти на себе ініціативу.
Журналіст, редактор, публіцист, автор книг. Цікавиться новими технологіями та політикою. Літературознавець, доктор гуманітарних наук. Створив і керував веб-сайтом sztucznainteligencja.org.pl
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Володимир Зеленський: «Ми очікуємо активної спільної роботи в дусі концепції «мир завдяки силі»
Володимир Зеленський подякував Польщі та всьому польському народові за незмінну підтримку України, оборонну допомогу та повагу до українців, які зараз проживають у цій країні.
Президент розповів про наслідки сьогоднішньої російської атаки по українській енергетиці, зокрема по енергооб’єктах на Львівщині. У відповідь на це Польща висловила готовність постачати електроенергію в Україну.
Під час зустрічі Володимир Зеленський і Дональд Туск детально обговорили оборонну допомогу — постачання й виробництво зброї та відповідні інвестиції. Україна має значні можливості для виробництва всіх видів дронів, багатьох видів техніки та артилерії.
«Ми говорили також про можливості наблизити мир для України та всієї Європи — за пʼять днів у США відбудеться інавгурація президента Трампа. Ми очікуємо активної спільної роботи в дусі концепції «мир завдяки силі», – наголосив Зеленський.
За словами Президента, Україна розраховує на посилення санкцій проти Росії та активну спільну роботу в переговорах щодо вступу України в Євросоюз впродовж наступного півріччя.
«Будемо спільно з Україною працювати з нашими європейськими партнерами, і, безумовно, — над прискоренням процесу приєднання», — зазначив прем’єр-міністр Польщі.
Зустріч президента України Володимира Зеленського та прем'єра Польщі Дональда Туска у Варшаві. Фото: ОП
Відповідаючи на запитання щодо очікувань від майбутньої адміністрації Дональда Трампа, президент Володимир Зеленський зауважив, що розраховує на продовження політики зміцнення України з боку США.
Зеленський повідомив, що команди зараз працюють над змістом і форматом майбутньої зустрічі, яка відбудеться після інавгурації. Він не став вдаватись у деталі та називати дату зустрічі, але сказав, що найголовнішим очікуванням нині є закінчити війну, отримавши сильні гарантії безпеки.
«Ми хочемо закінчити (війну) справедливим миром, для цього нам потрібна впевненість, що Росія не повернеться з війною знову проти України. Для нас потрібні сильні гарантії безпеки».
За його словами, на сьогодні стратегічно сильними гарантіями безпеки Україна вважає членство у ЄС і майбутнє членство у НАТО.
Також гарантіями безпеки повинні стати «серйозні пакети зброї і підтримка нашої армії, яка не може зменшуватись у рази, коли ти є сусідом з Росією».
Також Зеленський зауважив, що Україна підтримує як потенційну гарантію безпеки розміщення контингенту тих чи інших країн союзників на своїй території. Але, зауважив він, це розміщення не може бути єдиною гарантією безпеки.
Зеленський повідомив, що вже обговорював це питання з балтійськими партнерами та буде обговорювати його з лідером Британії.
До розміщення іноземного контингенту варіантом може стати направлення до України іноземних інструкторів з навчальною програмою.
Крім того, президент наголосив, що Україна не гратиме в «ігри з меседжами про скорочення» своєї армії.
«Наша армія на сьогодні – єдина гарантія безпеки… Як зберегти велику армію — це також частина цих домовленостей».
Фото: Канцелярія Президента Польщі
Анджей Дуда: «Найважливішим питанням є гарантії безпеки, які фактично Україні можуть надати лише країни Північноатлантичного альянсу»
Насправді тільки країни НАТО можуть дати Україні гарантію безпеки, а найбільшою гарантією було б прийняти її до НАТО, наголосив президент Анджей Дуда після зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським. Він додав, що вірить, що Україна стане членом Альянсу, пише PAP.
На прес-конференції за підсумками зустрічі президент Дуда зазначив, що ключовими темами розмови були прагнення України вступити в Європейський Союз і НАТО.
Він нагадав, що у 2022 році за кілька місяців Україна отримала статус країни-кандидата до ЄС. «Сподіваюсь, сьогодні ми зможемо якнайшвидше виконати всі завдання, які стоять перед нами та Україною у зв'язку з її повноправним вступом до ЄС».
«Однак, з точки зору України, найважливішим питанням є питання гарантій безпеки, які фактично Україні можуть надати лише країни Північноатлантичного альянсу; найбільшою гарантією безпеки для України було б — і я вважаю, що найближчим часом це буде — членство в НАТО, тобто (...) гарантії, які стосуються статті 5», — сказав польський президент.
Дональд Туск: «Польське головування в Раді Європейського Союзу зрушить з мертвої точки питання про вступ України до ЄС»
Україна може розраховувати на польську підтримку та допомогу, основи нашої дружби та співпраці очевидні, безумовні та не зміняться, заявив прем’єр-міністр Дональд Туск у Варшаві на спільній нараді з президентом України Володимиром Зеленським.
Туск наголосив, що зустріч із президентом України відбувається на початку польського головування в Раді ЄС. І додав, що у відносинах між Польщею та Україною «під час жорстокої війни, розпочатої Росією, основи нашої дружби та співпраці очевидні, безумовні і не зміняться».
«Україна може розраховувати на польську підтримку і польську допомогу. І я переконаний, і це теж одне з моїх завдань, допомогти і підтримати весь ЄС у захисті від брутальної агресії Росії», — наголосив Туск.
«Незалежна, суверенна Україна, яка сама вирішує свою долю, є не лише очевидною історичною справедливістю, але й беззаперечною умовою безпеки Польщі та всієї Європи», — наголосив польський прем’єр під час спільної прес-конференції з Володимиром Зеленським.
Польський прем'єр-міністр також заявив, що польське головування в Раді Європейського Союзу зрушить з мертвої точки питання про вступ України до ЄС. Ми працюватимемо разом з Україною та нашими європейськими партнерами, щоб пришвидшити процес вступу, сказав глава польського уряду.
Туск заявив, що після цих «бюрократичних дій» розмови про взаємні інтереси будуть вестися мовою конкретики, а не настроїв.
Як зазначив він, у цій «спільноті інтересів» кожен має вміти дбати про власні інтереси. «Ми будемо допомагати Україні, але й надалі будемо відстоювати наші національні інтереси», — наголосив Дональд Туск.
Приєднати Канаду, купити Гренландію, перейменувати Мексиканську затоку та встановити контроль над Панамським каналом — усе це нові (та не дуже) ідеї обраного Президента США Дональда Трампа, які він нещодавно озвучив журналістам. Особливо тривожними вони здаються на тлі оголошення Джастіна Трюдо, що він йде з посади прем’єра. Про те, чи стане колись Канада 51-м штатом Америки та як може змінитися підтримка України Оттавою після виборів, Sestry поговорили з генералом у відставці Ріком Гільєром, начальником канадського штабу оборони (2004-2008 рр) та членом Дорадчої Рада Світового Конґресу Українців.
Ідеї Трампа щодо розширення впливу США
Марина Степаненко: Пане генерале, останні заяви обраного президента США Дональда Трампа про бажання приєднати Канаду до Америки, а також його ідеї стосовно Гренландії та Панамської протоки — чи існує реальна загроза? Особливо, зважаючи на існування воєнного плану «Червоний», який Штати розробили у 1930-х роках та який, зокрема, включає стратегію з захоплення Канади.
Рік Гільєр: Реальною загрозою є наша нездатність донести до адміністрації Трампа та інших американців, що Канада є неймовірним союзником, другом і партнером США і що наші країни сильніші разом, коли ми маємо спільну безпекову та економічно-торговельну зони. Наша комунікація з цього приводу не було чіткою ані на словах, ані в наших діях — і нам, безумовно, потрібно робити більше в цьому напрямку.Чи вважаю я слова Трампа загрозою? Я думаю, що існують економічні ризики і труднощі, які можуть виникнути внаслідок його підходу. Та чи вважаю я, що існує загроза суверенітету Канади? Ні. Ми уживаємося з нашими великими друзями, кузенами і союзниками на Півдні вже кілька сотень років. І ми будемо продовжувати це робити без жодних сумнівів.
Трамп пригрозив зробити Канаду 51-м штатом США. Фото: NICHOLAS KAMM/AFP/East News
На кого розраховані ці заяви Трампа та який сигнал він надсилає країнам з імперіалістичними апетитами, зокрема, Росії та Китаю?
По-перше, я не думаю, що він кудись надсилає імперіалістичні меседжі. Трамп, в першу чергу, є бізнесменом. А по-друге, він — хижак. Він розуміє, що коли він проникає в думки людей, змушує їх щось обговорювати, то він збиває з пантелику своїх опонентів і має перевагу. Зараз він переслідує мету економічних змін на північноамериканському ринку, у торгівлі між Канадою та Сполученими Штатами Америки — хоче, щоб було менше торгового дисбалансу на користь Канади і більше торгового балансу на користь обох держав. А ще Трамп прагне, щоб Оттава робила більше у сфері безпеки. І він використовує ці заяви про те, що Канада стане 51-м штатом, щоб, на мою думку, вивести наших лідерів з рівноваги і зробити їх, можливо, трохи вразливішими. І Трамп може скористатися цим їхнім станом, щоб зробити те, що вважає за потрібне.
Політична криза в Канаді
Рік тому ви казали, що Канада стикається з «нерелевантністю» на світовій арені. Чи ви все ще так думаєте? Чи перезавантаження уряду у зв’язку з майбутньою відставкою Джастіна Трюдо здатне змінити ситуацію?
Канада вже стала нерелевантною, це не загроза, це вже сталося. Пам'ятаю, як у 2006, 2007, 2008 роках, коли Канада говорила в НАТО, наприклад, усі слухали. Зараз з Канадою навіть не консультуються щодо більшості міжнародних питань. І нам доводиться нав'язувати себе в обговореннях, щоб бути почутими. Ми стали значною мірою непотрібними.
Частково це сталося тому, що ми дозволили розпастися нашим канадським збройним силам. Наша армія набагато менша, ніж має бути
Ми дозволили нашим дипломатичним можливостям, нашому економічному та фінансовому впливу багато в чому погіршитися. І тому наш вплив у світі значно зменшився… До такої міри, що ми, мабуть, не є релевантними у більшості інцидентів, які зараз трапляються по всьому світу.
Як це змінити?
Перш за все, нам потрібна зміна уряду. Опитування свідчать, що канадці незадоволені станом речей у нашій країні. Нам потрібні вибори і зміна уряду. Потім нам потрібно відбудувати фундамент нації, стовпи державності, які ми зруйнували за останнє десятиліття. Одним з них, але лише одним, є канадські збройні сили. Ми повинні інвестувати в них значні кошти. НАТО встановило 2% ВВП як мінімальну інвестицію у збройні сили країн-членів Альянсу — нам треба перевершити цей показник.
Нам потрібно змінити схему закупівель обладнання і засобів, які потрібні канадським збройним силам. На придбання навіть дрібних речей ідуть роки, іноді десятиліття. І це просто неприпустимо
Метою канадських збройних сил має стати створення воїнів, а не прихильників ідеології woke (соціальний рух, який зосереджується на обізнаності щодо питань расової, гендерної, соціальної нерівності та несправедливості, закликаючи до змін і підтримки прав меншостей. — Авт.). Для цього потрібні фундаментальні зміни. А для них — новий уряд.
Також нам потрібні нові енергія та сили на міжнародній арені. Треба омолодити наше Міністерство закордонних справ, яке представлятиме Канаду за світовій арені, щоб поновити її вплив. При цьому ми маємо дуже ретельно зосередитися на тому, куди ми йдемо і куди збираємося спрямувати свою підтримку, адже ми не можемо бути всім для всіх. Європа, безумовно, залишається для нас ключовим напрямком. Україна залишається абсолютно важливим напрямком. Канада повинна не лише продовжувати нашу підтримку, але й подвоїти її в найближчі місяці та кілька років.
Чи зміниться канадська підтримка України?
Ви сказали, що Канада має не лише продовжувати, а й подвоїти свою підтримку України. Зараз ваша держава обіймає п’яте місце у світі за рівнем військової, економічної та гуманітарної допомоги Києву. Чи варто очікувати у цьому напрямку зміни, враховуючи майбутню зміну керівництва в Оттаві?
Великим викликом для Канади, як і для інших країн, є те, що 99% громадян не розуміють, чому ми вкладаємо мільярди доларів у підтримку України в її боротьбі з Росією. Водночас канадці стикаються з неймовірно високими цінами, астрономічною інфляцією, в деяких випадках мають труднощі з тим, щоб покласти їжу на стіл, з житлом для своїх родин, хвилюються за свою роботу, переживають за вплив адміністрації Трампа, яка прийде до влади в США ось-ось, і за те, як це відобразиться на нашій країні. Отже, на тлі цих проблем, їм важко зрозуміти, чому ми продовжуємо надсилати в Україну обладнання на мільярди доларів.
Насамперед потрібна інформаційна кампанія, щоб донести до канадців аргументи на користь підтримки України через усі можливі рупори — традиційні засоби масової інформації, соціальні мережі, особисті обговорення та дискусії, виступи та дебати по всій країні
Спільні навчання польських та канадський військових у Польщі. Лютий 2024 року. Фото: Czarek Sokolowski/Associated Press/East News
За результатами 25-го засідання у форматі Рамштайн, Канада обіцяла надати 440 мільйонів доларів військової допомоги, яку спрямують на чеську ініціативу із закупівлі боєприпасів, снаряди різних калібрів у канадської промисловості, підтримку виробництва дронів в Україні. Як ви оцінюєте вплив військової допомоги вашої країни на оперативні спроможності ЗСУ? Чи бачите ви зміни у динаміці війни завдяки цій підтримці?
Ніщо з того, що Канада здатна надати, не вплине на те, чим закінчиться ця війна — чи переможе Україна, чи більший успіх матиме Росія. Коли ми на самоті, то ми обмежені у своїх можливостях. Лише разом ми можемо щось змінити. Канадське виробництво боєприпасів все ще дуже і дуже обмежене.
Щодо перспективи розвитку безпілотників, то я вважаю, що це чудово. Я ознайомився з цифрами, що Україна намагається виробляти від двох з половиною до трьох мільйонів безпілотників на рік. І якщо канадські долари допоможуть їй ще більше розвинути вітчизняну індустрію дронів — це дасть українським силам оборони ще більшу спроможність захищатися від російських атак.
Позиція Німеччини та безпекові виклики в Балтійському морі
Як ви ставитеся до повідомлень, які надходять з Берліна? Поки Канада анонсує додаткову підтримку, канцлер Олаф Шольц блокує новий пакет німецької допомоги Україні, бо не бачить у цьому «критичної необхідності». Як українцям трактувати такі заяви?
Ми не повинні дивуватися, що Німеччина в багатьох випадках неохоче надає певну військову підтримку. Як сказав мені один мій друг-солдат, ми витратили останні 75 років на те, щоб Німеччина ніколи не змогла повторити хаос Другої світової. А тепер ми просимо їх раптово, за одну ніч, змінити цю динаміку і взяти участь у війні в дуже прямий спосіб, надаючи обладнання і можливості, які дадуть одній конкретній стороні, Україні, досягти успіху на полі бою. Це розчаровує, а іноді просто гнітить.
Але в демократичній країні ви повинні працювати над тим, щоб виборці і народ зрозуміли, чому ви це робите
Ви вже неодноразово згадували необхідність інформаційних кампаній, які пояснять західному громадянину, навіщо Україні потрібна допомога у війні проти Росії. Нас читають по всьому світу. Чи можете просто зараз навести ключові аргументи?
Перший аргумент я б розділив на дві категорії. По-перше — це свого роду позитивний стратегічний вплив. Ми не повинні дозволяти диктатору в диктаторській державі безжально вторгатися на територію демократичного сусіда після підписання угод про безпеку (на кшталт Будапештського меморандуму. — Авт.), які зобов'язують її не нападати в обмін на те, що Україна, наприклад, відмовиться від своєї ядерної зброї.
Ми не можемо дозволити, щоб міжнародна спільнота так діяла. Канада, наприклад, залежить від стабільного світу. Коли у всіх все добре, то наша нація процвітає. Тоді ми маємо хороші торговельні відносини, хороші економічні результати. І наше населення процвітає. Нам потрібна така стабільність.
Водночас ми не повинні дозволяти безжальному диктатору робити все, що заманеться йому та його збройним силам
Якщо ми будемо миритися з цим і відмовимося підтримувати Україну, то який сигнал це дасть Китаю, коли він, наприклад, дивитиметься на Тайвань? Який сигнал це дасть Північній Кореї, яка дивиться на південь через 38-у паралель (неофіційна назва кордону між КНДР і Південною Кореєю. — Авт.), на Південну Корею?
І який сигнал це посилає Ірану, коли він намагається переозброїти своїх маріонеток в Ємені, Лівані, Сирії або в самій Ґазі? Це були б абсолютно неправильні месседжі. Ми повинні підтримувати Україну як частину стабільності в міжнародному співтоваристві.
По-друге, ми всі є частиною Організації Об'єднаних Націй. ООН має резолюцію, яка називається «Обов’язок захищати». І коли одна країна вторгається в іншу і це є незаконним актом відповідно до будь-якого закону війни, тоді ми зобов'язані підтримати і допомогти цій країні. Канада була однією з країн, яка внесла резолюцію «Обов’язок захищати» в ООН і домоглася її ухвалення. І це означає, що ми повинні підтримувати і допомагати Україні, коли вона зазнає вторгнення з боку диктатора по сусідству.
Другий аргумент, який я б навів, — вигода для Канади. Якщо росіяни захоплять східні області і залишать їх собі, захоплять центральну частину довкола Києва і зроблять її підконтрольною Росії маріонеткою, а потім занурять західну Україну у нестабільність — ви отримаєте десь від 5 до 25 мільйонів українських біженців, які візьмуть курс на Захід.
Можете собі уявити, який вплив це матиме на Чехію, Словаччину, Німеччину, Францію чи Канаду? Тому я думаю, що ви повинні пояснити, громадянам західних країн, що такі кошмарні сценарії цілком реальні і це те, що нас чекає, якщо припинити підтримку України.
Повертаючись до Німеччини, тамтешній міністр оборони Борис Пісторіус заявив, що гібридні атаки РФ у Балтійському морі фіксують щодня. Як НАТО має запобігати чи відповідати на такі дії Росії?
Перше, ми повинні почати використовувати наші військово-морські сили, щоб відганяти російські кораблі або навіть китайські судна від місць, де прокладені наші трубопроводи і кабельні лінії. Ми не повинні залишати це на волю випадку, а відсунути їх подалі від цих маршрутів. І по-друге, коли трапляється подібний інцидент, ми повинні діяти як Фінляндія — одразу розгортати військово-морські сили. Ми повинні захопити судна, які нанесли шкоду, а потім заборонити цим кораблям та їхнім екіпажам плавати у цьому районі.
Ситуація на полі бою та шлях до миру
Торік, напередодні другої річниці повномасштабного вторгнення, ви говорили, що Україна переживає «найбільш крихкий, найбільш вразливий період». За півтора місяці настане вже третя річниця. Як би ви охарактеризували ситуацію зараз?
Майже так само, як я охарактеризував її рік тому: що довше триває війна, то більше смертей зазнає Україна і тим більшим є навантаження на її економіку, державу та народ. Я можу лише уявити собі моральний стан переважної більшості населення, яке зазнає нападів у тій чи іншій формі щодня протягом трьох років, і як це впливає на них психологічно.
Канада оголосила про виділення Києву військової допомоги на 440 мільйонів канадських доларів. Фото: ОПУ
Україна була феноменальною у своїй рішучості захистити себе і не дати перемогти Путіну. В історії ми ніколи не знайдемо кращого прикладу мужності, наполегливості, завзятості і просто рішучості не дозволити диктатору взяти верх. Та, що довше триватиме війна, то більшим буде тягар.
Водночас вже три роки ми говоримо, що Росія не може продовжувати війну. І все ж ми не бачимо жодних змін. Ми прогнозували падіння Москви, її економіки, її збройних сил, її техніки. Але за три роки нічого не змінилося. І мені просто цікаво, чи здатність Росії продовжувати цю боротьбу більша, ніж у Заходу?
Я не думаю, що слід очікувати суттєвих змін зараз. Вони можуть настати після 20 січня, коли обраний президент Трамп і його адміністрація сядуть за кермо влади в Сполучених Штатах Америки
А втім, залишається питання, що вони збираються робити? Можливо, з'явиться новий підхід до війни. Яким він буде, я не знаю.
Це дійсно питання на мільйон. Володимир Зеленський заявив, що його зустріч з Трампом буде однією з перших серед світових лідерів, адже питання завершення війни для обраного президента США є одним з найпріоритетніших. Своєю чергою Трамп повідомив, що його команда працює над організацією зустрічі з Путіним. Чого очікувати Україні внаслідок цих перемовин?
Трамп хоче, щоб війна закінчилася. Як це зробити — велике питання. Водночас Україна хоче закінчити війну, отримати гарантії безпеки на майбутнє і повернути території, які Росія захопила на сході. Я не впевнений, що все це можливо досягти без фактичної перемоги.
Якщо у Вашингтоні скажуть щось на кшталт: «Ми більше не будемо вам постачати зброю, віддайте Росії східні області, ми припиняємо війну і гарантуємо мир». У такому разі виникає питання, хто його гарантуватиме? Я також сумніваюся, що Києву запропонують негайне членство у НАТО. Якою може бути альтернатива — я не знаю.
Я думаю, що на Україну і на президента Зеленського буде чинитися величезний тиск з метою досягнення певного припинення вогню шляхом переговорів і, можливо, миру з Росією в довгостроковій перспективі, розуміючи, що не має значення, яким буде той мир, якщо він не буде гарантованим у довгостроковій перспективі. Я думаю, що найближчі кілька місяців будуть безсумнівно важкими.
На початку січня Україна пішла у наступ на Курщині. Водночас Росія посилює свій натиск на Сході. На вашу думку, це підготовка до майбутніх переговорів, які можуть відбутися після інавгурації Дональда Трампа?
Я впевнений, що будь-який наступ з боку України, будь-який наступ з боку Росії, хто б їх не планував і не керував ними, обидві сторони в думках налаштовують себе на успіх у потенційних майбутніх переговорах.
Українські бійці з антидронною гвинтівкою, придбаною на кошти, зібрані під час благодійного концерту в Торонто. Фото: Ukrinform/East News
Зі стратегічної точки зору, з точки зору України, вторгнення і цей нещодавній наступ у Курській області є абсолютно неймовірно розумним. Чи є він ризикованим? Так. Це потребує багато ресурсів, які можна було б використовувати задля оборони.
А втім, найкращий захист — це хороший напад. Це одна з тих речей, яка все ще залишається актуальною після століть війни. І я думаю, що те, що робить Україна, є ефективним нападом, який має стратегічний сенс
Генерале, чи бачите ви передумови для закінчення війни до кінця 2025 року?
Ні, не бачу. Я бачу потенційне припинення вогню на певний час, залежно від адміністрації Трампа і того, що вона намагатиметься зробити. Але це лише потенційне припинення вогню, а не те, що перетвориться на тривалий мир, який дозволить Україні почати відбудову з упевненістю, що їй більше не доведеться воювати з Росією.
Титульне фото: VALENTYN OGIRENKO/AFP/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ще місяць тому здавалося, що відносини між Польщею та Україною безнадійно зіпсовані. Але поки хтось виголошував провокаційні заяви та розколював наші країни на втіху Кремлю, ми разом з польськими друзями працювали над налагодженням мостів.
Марцін Босацький, посол Сейму Республіки Польща, а також щирий друг України, очолив представницьку польську делегацію на форумі Via Carpatia, який відбувся в Києві в середині листопада.
Марцін Босацький, депутат польського Сейму. Фото: Via Carpatia
На першій українсько-польській зустрічі, що пройшла в межах форуму, ми говорили не про химери минулого, які застилають очі двом народам, а про наше майбутнє — наше спільне майбутнє в Євросоюзі.
Польща має вдосталь інструментів, ресурсів та ініціатив, які вже нині треба залучати для перемоги України та її післявоєнної відбудови
Саме на цих конкретних речах маємо зосередитися, аби подолати нашого спільного історичного ворога. І саме про них говорили на дискусійних панелях. Ми використовуємо їх для того, щоб донести свої меседжі до польських гостей, а вже вони передадуть їх своїй владі. Які саме? Їх багато. Наприклад, інвестиції в повоєнну відбудову України.
Російська агресія завдала збитків нашій країні на пів трильйона доларів. Євросоюз готовий інвестувати у відновлення нашої інфраструктури. А поляки мають колосальний досвід залучення та ефективного використання цих грошей, контролю за ними
Але вже нині, не чекаючи доступу до європейських грошей, Польща та Україна мають дуже гарний досвід співпраці, зокрема в енергетичній сфері. Це дуже чутливе питання для України. З самого початку руйнування енергетичної інфраструктури Польща допомагала Україні. Надавала екстрену допомогу нашій енергосистемі одразу після повітряних атак, сприяла відбудові розбомблених об’єктів, щоб уникнути блекаутів.
Понад те, після окупації значної частини Донбасу в Україні утворився дефіцит вугілля. Польща вже допомагає з постачанням цього палива та готова його збільшувати. Проблема з високоенергетичним вугіллям після війни буде такою ж гострою, як зараз з електрикою. Воно критично необхідне для роботи нашого військово-промислового комплексу. Щоб створювати багато ракет і стримати нову агресію росіян, нам потрібно буде багато вугілля. Але донбаські шахти або окуповані, або зруйновані. Саме тому суттєвою допомогою для нашої оборонки може стати польське вугілля, західні технології та гроші, до яких ми отримаємо доступ через співпрацю з польськими компаніями. Про це говорили на спеціальній оборонній панелі Via Carpatia.
Важливо зазначити, що такі спільні проєкти в оборонній галузі вже працюють. Українські компанії, щоб уникнути руйнування виробничих підприємств російськими ракетами, розміщують їх на польській території. А готова продукція все одно воюватиме за Україну.
Нині Україна та Польща в одному історичному підвалі рятуються від російської агресії
Нас атакують не лише ракети з боєголовками, а й ідеологічні снаряди, заряджені імперськими наративами та пропагандою. Мусимо разом пережити ці атаки, а для цього маємо зберігати єдність і не витрачати сили на сварки між собою. Тому дуже тішить, що поки відбувався форум Via Carpatia, риторика польської влади змінилася.
Фото: Wojciech Strozyk/REPORTER
Замовкли політичні провокатори з урядовими портфелями, натомість президент Дуда, прем’єр Туск та міністр закордонних справ Сікорський виступили з низкою заяв та ініціатив, що мають посилити позицію України. Це особливо важливо з огляду на перемогу Дональда Трампа на виборах у США та невизначеність його позиції щодо українсько-російської війни.
Європа хоче повернути собі геополітичну суб’єктність, а без тісного союзу Києва та Варшави зробити це неможливо
Тому радий, що ті неприємні моменти, які ми мали у наших взаєминах ще зовсім недавно, сьогодні відходять на другий план, а ключовими запитами знову стають безпека та співпраця. Сьогодні як ніколи важливо руйнувати міфи та стереотипи між нашими народами.
Оксана Щирба: Якою на даний момент є політика Путіна і його оточення щодо Маріуполя? Яку мету переслідують, що відбувається в місті?
Петро Андрющенко: Якщо глобально подивитися на те, що відбувається з Маріуполем, то росіяни там приймають всі остаточні рішення. Фактично вони будують Севастополь на Азовському морі. Усі військові події, які відбувались протягом двох років, свідчать, що в росіян є потреба у створенні військово-логістичної бази на території Приазовщини, аби забезпечити військову логістику Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.
Тож вони проводять політику заміщення населення, маргіналізацію залишків українського населення і пропагують так звану «відбудову» міста. Але із цим виникли значні проблеми. Насамперед з фінансуванням. Люди з міста розповідають, що в Маріуполі ніби все завмерло. Стоять висотні крани біля будинків, але нічого не відбувається. Всі гроші в Росії зараз йдуть на війну. Тож замість відбудови — ті самі руїни, вже третій рік.
Недобудовані будинки. Маріуполь. Фото: ДАН
Хто з окупантів зараз керує містом і в який спосіб відбувається злочинне управління?
Усі рішення приймають люди, підпорядковані Марату Хуснулліну (російський державний діяч, заступник голови уряду Російської Федерації з питань будівництва, житлово-комунального господарства та регіонального розвитку з 21 січня 2020 року — Ред.). Саме він на сьогодні володіє ключами і фінансовими потоками всієї окупованої азовської частини. У Хуснулліна дуже великі корупційні плани на неї — він особисто добре на цьому заробляє.
До того ж Денис Пушилін (український колабораціоніст, другий ватажок терористичного утворення «ДНР» — Ред.), за яким стоїть ФСБ, намагається стати політичною персоною в Москві. Ми всі маємо це розуміти. Як відбувається управління на нижчому рівні — теж дуже цікаво. Наприклад, є, умовно, керівник адміністрації Маріуполя, хтось на кшталт нашого мера і так далі. Жоден з них не приймає жодного рішення, не керує містом. Це лише так звані «говорящі голови». У них є радники з ФСБ, імена яких засекречені. І саме вони приймають всі рішення по місту.
Розкажіть про демографічну ситуацію в місті. Скільки зараз мешканців і який портрет цих людей, їхнє сприйняття всього того, що відбувається?
Маріупольців залишилося 80 тисяч з 530-ти. Абсолютна більшість ― люди пенсійного віку. Цифри ми отримуємо від наших партизанів. Це спрощує оцінку демографії. Знаємо, наприклад, що 11 352 українські дитини пішли до школи минулого навчального року. Саме стільки українських дітей шкільного віку знаходиться в Маріуполі. Це приблизно відповідає кількості 20-25 тисяч дорослих. Додамо пенсіонерів. Загалом виходить приблизно 80 тисяч, враховуючи, що в Маріуполі живуть неповні сім'ї ― і через окупацію, і через соціальний зріз.
Фото: AFP /East News
Якщо говорити про росіян, їх десь стільки ж. Причому росіян, які приїхали з початку цього року на постійне проживання, за нашими оцінками, щонайменше 7-8 тисяч. На 1 вересня минулого року до школи пішло 3,5 тис російських дітей, а закінчило вже 5,5 тисяч. Ось така зараз демографічна ситуація. Якщо брати росіян, то їх щонайменше 50-55 тисяч, і це переважно особи мусульманського віросповідання, азійські вихідці, а також кавказці. Етнічні росіяни також є, але їх дуже мало.
Будинки, в яких ніхто не живе
Яким є стан житлового фонду і який підхід до так званої відбудови? Скільки будівель зведено на кістках?
Станом на 1 січня 2025 року за планами росіян має бути демонтовано 600 багатоповерхівок, а це приблизно 40-45 тисяч квартир. Загалом непридатно для життя разом з тим, що знесено, зноситься і має бути знесено, щонайменше 75 000 квартир. А відбудували росіяни, або побудували з нуля, як вони кажуть, 5,5 тисяч квартир. Це менше десяти відсотків того, що знищено їхніми бомбами і потім добито їхніми екскаваторами.
Якщо ж говорити про ремонти, тут ситуація складніша. Цілі квартали порожні. Якщо брати історичний центр — територію від Драматичного театру аж до виїзду з Маріуполя — там не живуть люди. Разом з тим багатоповерхівки там стоять. Ззовні пороблено фасади, замінено вікна, всередині проведено комунікації, зачищено стіни до стану цегли. І в такому стані все кинуто. Так виглядає більша частина Маріуполя.
Якщо дивитись російські пабліки, ви не знайдете жодного пропагандистського відео, знятого ввечері з тих районів. Тому що коли немає світла видно, що в будинках не горить світло. Нові фасади є, а людей немає
Картина дійсно жахлива. Маріуполь ― мертве місто. Все, що роблять росіяни, ― це фарбують фасади.
Чи фіксуєте випадки участі європейських фірм та бізнесу у так званій «відбудові»?
Так, намагаємося це моніторити. Так, кілька місяців тому в Маріуполі була зафіксована робота фірми Knauf. Департамент міністерства економіки РФ, який відповідає за поставку обладнання, зокрема з облаштування систем зв'язку, контролю, моніторингу, за нашими даними, регулярно намагається залучати партнерів із Заходу. Ми пробуємо з'ясувати деталі, але бізнес ховається. Наприклад, незрозуміло як, але через окремі дрібні канали до Маріуполя постійно потрапляють українські товари.
В який спосіб російська окупаційна влада позбавляє українців житла?
Українці, які знаходяться в місті і мають документи на свої квартири, видані українськими органами влади до повномаштабки, у будь-який момент можуть зіткнутися з тим, що ці документи росіяни з легкістю визнають недійсними чи підробленими
Люди не можуть підтвердити своє право власності і втрачають житло. Такі квартири націоналізуються або навіть демонтуються. Так, у моєї тещі дві квартири в Маріуполі фізично перестали існувати. Українці, які живуть на підконтрольних Україні територіях, по факту не можуть повернути своє майно в Маріуполі. Їм треба приїхати в місто і пройти так звану фільтрацію, яку проводить російська влада.
Це мій випадок. У мене є квартира, на яку я не можу підтвердити право власності. Зі зрозумілих причин, я не можу з'явитися в Маріупольську окупаційну адміністрацію з документами про право власності на свою квартиру. Тому її буде націоналізовано і передано або продано росіянам. І навіть якщо хтось менш публічний, ніж я, заїде в Маріуполь, складнощі в тому, що він не зможе продати своє житло росіянам, адже відсутні будь-які механізми цього процесу.
Мурал італійського художника Jorit на фасаді будинку в Маріуполі, квітень 2024. Фото: AFP /East News
Вони знищують все. Але є те, чого їм не знищити
Яка безпекова ситуація в місті? Чи є випадки торгівлі людьми?
Дані на цю тему відсутні. Безпеки в місті немає взагалі. Панує анархія. Для громадян Російської Федерації в Маріуполі абсолютна безкарність. Спостерігається розквіт наркотрафіку.
Мігранти домагаються жінок, неповнолітніх дівчат — і в це ніхто не втручається. У російських військових підрозділів та поліції є повідомлення про повітряну тривогу. Вони спускаються в укриття, а цивільні навіть не знають про небезпеку. Це, мабуть, найкраща демонстрація безпекової ситуації в Маріуполі
Ми пам'ятаємо екологічну катастрофу в Маріуполі в перші місяці після вторгнення. Трупна отрута в каналізаціях, отруєні питна вода й море, мертві дельфіни… Як ситуація виглядає сьогодні?
Це суцільний жах! Фактично вбито флору і фауну. «Азовсталь» розбомблено, всі шкідливі речовини потрапили у навколишнє середовище. Майже всюди не працюють каналізація й очисні споруди. Азовське море забруднюється через каналізаційні стоки. Продовжують гинути дельфіни — і все через дії окупантів.
Які дії міжнародного співтовариства зараз потрібні по Маріуполю?
За два з половиною роки окупації я повністю розчарувався в міжнародних інституціях. Всі забули про Маріуполь. Потрібна повна ізоляція Росії на міжнародному рівні та міжнародна екологічна місія. Це ж питання екологічної безпеки всього світу! Я не кажу вже про воєнні злочини. Давайте хоча б екологічну місію реалізовувати, на рівні ООН порушувати питання репарації, блокування, розмінування Азовсталі.
Будівельні роботи за наказом росіян на території Маріупольського драмтеатру на кістках загиблих українців, квітень 2024. Фото: STRINGER/AFP/East News
Значна кількість полонених захисників з полку «Азов» ― громадяни Маріуполя. Яка кількість перебуває в полоні? Яка ситуація зі звільненням?
Понад тисячу чи півтори тисячі людей перебуває в російському полоні вже понад два роки. Але, наприклад, якщо говорити про територіальну оборону, жоден хлопець ще не повернувся додому. А це взагалі виключно маріупольці, які до 24.02.2022 року були цивільними. Там немає військових, які проходили кадрову службу. Дуже сподіваюся на повернення всіх полонених додому. Але в якому стані ворог повертає наших полонених? Це треба бачити! Це жах.
Якою є кількість жертв України у Маріуполі?
Точних даних немає. Окупанти свідомо знищували тіла загиблих маріупольців, затирали сліди злочинів, тож здійснити точні підрахунки неможливо. Ми викупили через наших партизан російську базу даних з 2022 року по загиблих дітях у Донецькій області. Загиблих там — 103 дитини. Ми додали наші дані і вийшло 164 смерті дитини. Всі діти верифіковані ― прізвище, ім'я, по-батькові. Це страшні описи, і оприлюднювати їх ― підірвати чиюсь психіку.
Чи можливо буде відбудувати український Маріуполь? Яким ви бачите майбутнє міста?
Можливо. Є різні плани. По суті, місто треба будувати заново. Для відбудови знадобиться не менше 10-15 років. В ідеалі я бачу Маріуполь як сучасне місто на 300-350 тисяч мешканців, витягнуте вздовж моря. Місто середнього бізнесу. Від будь-якого будинку до лінії моря в ідеалі має бути 15 хвилин пішки. Я вірю, що люди повернуться, а гроші на відбудову знайдемо — і репарації від країни-агресорки вимагатимемо, й інвесторів до відбудови залучимо. Маріуполь — це люди, дух міста живе в них, а не в стінах і цеглі. І цього не знищити окупантам.
Діти у зруйнованому росіянами Маріуполі, травень 2022. Фото: AP/Associated Press/East News
Досвід Маріуполя і решти стертих з лиця землі українських міст — не унікальний. 80 років тому, за часів іншої війни, європейські міста уже зазнавали нищівних руйнувань і знищення. Досвід нідерландського Роттердама і британського Ковентрі, а також ближчих до нас польських Варшави і Ґданська, знищених бомбардуваннями і повсталих з руїн, дає надію для українців, які сподіваються повернутися у рідні місця.
Найсміливіші прогнози передбачають не просто відновлення населених пунктів, а й перетворення їх на вітрину сучасної архітектури, де зможуть реалізуватися найкращі спеціалісти від містобудування. І вони мають усі шанси справдитися.
Варшава. Трійко міфів
Понад 14,5 тисяч архівних папок із містобудівними документами, картами, планами, фотографіями й ескізами полотен Бернардо Беллотто лягли в основу відбудови Варшави. Усе це збиралося архітекторами до закінчення Другої світової війни і задовго до звільнення польської столиці від загарбників.
— Спочатку не було очевидним, чи Варшава взагалі буде відбудована і чи залишатиметься столицею, — розповідає Міхал Красуцкі, директор Варшавського столичного управління зі збереження пам'яток. Він взяв участь у дискусії Українського дому у Варшаві, присвяченій відбудові Маріуполя. — Були плани перенесення столиці до Любліна. Але те, що до міста поверталися його колишні мешканці, а також ті, хто захопився міфом відбудови, переконувало в тому, що іншого шляху немає.
У 1948-1953 на Староміській ринковій площі Варшави велися роботи із забудови й реконструкції, в яких мешканці брали активну участь. Фото: National Digital Archives
85% будівель і 90% промислових підприємств Варшави в часи Другої світової війни було зруйновано вщент. Рештки будинків утворили 16 мільйонів тонн будівельного сміття. Докладне переосмислення ідеї відбудови розпочалося у січні 1945 року, коли до Варшави повернулися архітектори, урбаністи, консерватори, деякі з мешканців, які провели «інвентаризацію» на предмет того, що у місті вціліло й що варте відбудови.
— Архітектура й урбаністика мають велику рушійну силу формування емоцій і думок, — каже Міхал Красуцкі.
— Тож було вирішено, що певні фрагменти Варшави мусять бути тими якірцями, котрі пов’язують нас із минулим, але одночасно мають великий емоційний вплив на майбутнє
Ці старі символи мали зостатися поряд із новими атрибутами відбудови. Вирішили зберегти найстарішу серцевину міста, яка була оцінена архітекторами у процесі відбудови столиці: Старе місто та історичну вісь, котра пролягала вздовж Королівського Тракту. Це символічний простір, який мав би поєднувати з тим старим містом, до знищення.
Варшава до відбудови в 1946 і зараз
За словами директора Варшавського столичного управління зі збереження пам'яток, відбудова польської столиці породила щонайменше три міфи. Це міф довоєнної Варшави — так зване «золоте століття»; міф закладення міста, котрий став найважливішим конструктом не лише столиці, але також повоєнної Польщі; і міф Варшави, котра весь час переживала свою травму. І що більше часу минає, то більш фальшивим стає той перший.
Результатом роботи візіонерів і будівничих зрештою стала нова Варшава. Її відбудова розтяглася у часі. Перший період відновлення тривав протягом 10 років, другий — 20-30 років після війни.
— Покоління моїх батьків, котре виростало у 50-х роках, практично бачило вже добре відбудовану або збудовану наново Варшаву, — ділиться Міхал Красуцкі. — Розуміння і бачення пам’яток, які треба зберегти, з часом змінювалося. Якщо в 50-60-х роках руїн як місць пам’яті було багато, то в 70-х — вже значно менше. Водночас значення місць пам’яті, які лишилися до 80-х, значно зросло.
Утім вже в 1980 році відроджене варшавське Старе місто впевнено посіло своє місце у Списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Сучасна Варшава має тяглість до «золотих часів» минувшини, в її урбаністичний пейзаж вдало інтегровано стрімкі хмарочоси, а в міський ландшафт органічно вписано місця скорботи й пам’яті
Ґданськ. Шанс для урбаністів
Строката, як і фасади його будинків, польсько-німецька історія Ґданська, вигідне розміщення на березі Балтики викликали зовсім інші дискусії навколо відбудови міста. Зрештою, правильні рішення знайшлися, і середмістя Гданська стало хорошим полігоном із досвіду повоєнної відбудови. І коли варшав’яни ще очікували відмашки на відбудову, у місті над морем вже засукали рукави.
— Ґданськ був знищений у часи війни, тут точилися надзвичайно активні бої, — каже доктор Клаудіуш Грабовскі з відділу історії Музею Ґданська, котрий спеціалізується на післявоєнній відбудові міста. — А пізніше, коли Червона армія захопила Ґданськ, вона потрактувала його як вороже німецьке місто, тож била по ньому ще два місяці, грабувала і руйнувала. Через те, що забудова була дуже густою, коли вибухали пожежі, вогонь швидко випалював частину, багату на пам’ятки. Так 90% гданського середмістя було повністю знищено.
Ґданськ до відбудови і зараз
Утім, як можемо побачити на фотографіях тих часів, більшість монументальних споруд таки збереглися. Вдалося відновити костели з вигорілими інтер'єрами, але уцілілими склепіннями, а потім завезти сюди історичні артефакти, вчасно евакуйовані з міста. Були відновлені будинки без покрівлі й перекриттів, у яких збереглися лише фасади з оригінальним оздобленням, цінні з точки зору мистецтвознавців.
— Через те, що місто було так сильно знищене, воєводська влада тимчасово переїхала до Сопоту, — додає Клаудіуш Грабовскі. — Загалом була ідея перенести столицю воєводства туди. Була також думка не відбудовувати середмістя Ґданська, а зосередитися на Вжещу — великій дільниці, де можна було б створити новий центр. Третя ідея — збудувати абсолютно нову дільницю біля Нового порту.
Під час дискусій, що робити зі знищеним середмістям Ґданська, навіть з’являлися обережні думки, що, може, варто зосередитися на відбудові Варшави, оскільки місто над морем — німецьке, і жили тут німці. Утім, зрештою, дослухалися до компетентної думки групи активістів на чолі з Владиславом Черним — президентом Ґданська, архітектором за освітою.
— Мистецтвознавці підтримали відбудову Ґданська, бо місто було цінним об’єктом з пам’ятками, — каже Клаудіуш Грабовскі. — Економічні розрахунки так само були на користь відбудови. Було прораховано, що дешевше відбудувати місто на знищеному обшарі, аніж звести його з нуля в іншому місці. Місто вигідно розташоване, тут схрещувалися усі дороги — ці чинники переважили. Відновлення почалося за однієї умови — звести Гданськ кращим, аніж він був перед знищенням.
Сучасний Ґданськ. Фото: Shutterstock
Жаль за навік утраченими об’єктами дещо компенсували рішення тодішніх урбаністів. Вони зосередилися на будівництві, яке б значно покращило якість життя мешканців: проектували просторі приміщення з доступом до природного світла, простори із зеленими насадженнями.
— У містах, збудованих в XIX столітті, усіх цих переваг не було. Загущення будинків було таким значним, що люди не мали достатньо сонця, повітря, зелені. Саме воєнні знищення уможливили ці позитивні зміни, — резюмує Грабовскі.
Уже на зламі 1947-48 років головний консерватор пам’яток Ґданська Ян Захватович оголосив, що відбудова Старого міста закінчена. Інші будівельні роботи тривали ще у 50-60-ті роки, щоб остаточно згаснути в 70-х.
— Відбудова може стати шансом для урбаністів, — розповідає Клаудіуш Грабовскі. — Проблема сучасних девелоперів по всій Польщі — велике загущення будинків, брак простору із зеленню.
Люди шкодують, що так, як у 60-70-х роках, більше не будують. При плануванні відбудови міста і новому проєктуванні важливо звернути на це увагу, не послуговуватися лише вигодами швидких інвестицій
Маріуполь. Обличчям до моря
Знищений разом з тисячами його мешканців, Маріуполь вважають найпромовистішим символом злочинів російської армії, але водночас і української звитяги. За різними оцінками, у місті зруйновано до 90% будинків, а під завалами і на вулицях загинуло щонайменше 20 000 містян. Попри те, що місто досі перебуває в окупації і лише чекає на звільнення, розмови про відновлення Маріуполя тривають уже кілька років. Головним завданням маріупольці вважають відбудувати сучасне українське місто.
Маріуполь у жовтні 2022. Фото: STRINGER/AFP/East News
— Таких масштабів відбудови не було з часів Другої світової війни, — каже міський голова Маріуполя Вадим Бойченко. — Наше завдання — не відбудувати так, як було, а побудувати нове місто, з новою економікою і новим майбутнім. При відродженні хочемо врахувати сучасні методи у будівництві, підходи у створенні комфортної та доступної інфраструктури, впровадити «зелену металургію» та розгорнути Маріуполь обличчям до моря.
«Місто Марії» матиме унікальну візію відбудови, яку йому вже розробили чотири команди провідних архітекторів та урбаністів. Аби залучити до обговорень маріупольців, які нині перебувають у статусі внутрішньо переміщених осіб у різних містах України, були створені центри підтримки «ЯМаріуполь». Кожен може поставити собі питання «Яким повинне стати місто, щоб туди повернулися люди?» і відверто відповісти на нього.
— При розробці великої мапи відновлення наша команда експертів вивчає досвід Європи й інших країн, — наголошує Вадим Бойченко.
— Нас надихнув підхід Варшави під час Другої світової війни, те, що її план відбудови почали розробляти ще до деокупації міста. Такий самий історичний шлях Маріуполь проходить зараз
Нам цікаво, з якими викликами зіштовхнулося місто, які ухвалювались рішення, що треба додатково врахувати та на що звернути увагу. Це допоможе нам уникнути помилок при відбудові. Досвід Ґданська цікавий з точки зору відновлення історичної частини міста, адже наша мета не тільки побудувати нове, але й зберегти нашу історію. На жаль, історичний центр міста нам треба буде збирати по шматкам, але ми хочемо зберегти маріупольську автентичність — нашу історію, культуру і традиції. А у Вроцлаві нас цікавить створення сучасної транспортної інфраструктури та розвиток економіки.
Маріуполь і «Азовсталь» у травні 202. Фото: STRINGER / AFP
P.S. Місця пам'яті й скорботи
Важливе місце у відбудованому після воєнного знищення Маріуполі посідатимуть місця пам’яті. Це розуміли 80 років тому у Варшаві, на цьому наголошують, плануючи відбудову «міста Марії».
Символічні острівці на жалобу необхідні для чесного внутрішнього діалогу із собою тих, хто житиме у населених пунктах, які пам’ятають війну. Це також буде екологічним способом переживання травми для маріупольців
Частина недоторканних старих просторів у відбудованій Варшаві була залишена саме з цією метою.
— Такою дільницею був Муранув, який не був дуже приємним для життя (під час війни тут розташовувалось єврейське гетто — Авт.), — розповідає Міхал Красуцкі, директор Варшавського столичного управління зі збереження пам'яток. — Його почали відбудовувати значно пізніше, і навіть фасади довго не були пофарбовані. Таким місцем була дільниця навколо Могили невідомого солдата (нині — площа маршала Юзефа Пілсудського) і ще кілька місць, котрі у Варшаві були залишені як місця-свідки з дуже міцним символічним значенням.
У Маріуполі найболючішими символами війни стали Драматичний театр й «Азовсталь».
Маріуполь до нападу росіян і після
— У театрі від російських обстрілів ховалися маріупольські родини, у надії на щось людське в окупантах перед будівлею написали великими літерами «ДІТИ». Натомість ті цілеспрямовано скинули з літаків на театр дві бомби, загинули сотні людей, серед них — діти. Маріупольці не хочуть відбудовувати театр, є потреба зробити на цьому місці меморіал пам’яті, — наголошує міський голова Маріуполя Вадим Бойченко.
Уже розроблено дві концепції вшанування. Одна з них передбачає збереження руїн Драматичного театру з одночасною модернізацією прилеглої території, створення громадського простору для роздумів, оформлення за допомогою мистецьких інсталяцій навколо театру. Інша пропонує законсервувати частину руїн під скляним дзеркальним куполом. Під площею мав би бути розміщений музей із доступом до руїн і місця вибуху, подібно до Музею 9/11 у Нью-Йорку.
Під час публічних обговорень маріупольці запропонували також створити Музей втраченого дитинства — меморіал, присвячений дітям, які стали свідками повномасштабної війни.
Підтримка закордонних інституцій — Європейського банку реконструкції та розвитку, Світового банку, Агенції США з міжнародного розвитку «USAID», а також ініціативи українського бізнесу — не залишають жодних сумнівів — одразу по закінченню війни на руїнах знищених міст почнеться робота. Міста, в які повертатимуться люди, обов’язково будуть відбудовані. Якщо відродження вдалося в Європі у часи повоєнних лихоліть, то має вийти й в України.
Макет майбутнього цетру пам'яті «Драмтеатр» від Mariupol Reborn. Фото: remariupol.com
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
