Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Цімошевич: «Прийшов час конфіскувати російські мільярди в Європі»
Влодзімеж Цімошевич, колишній прем'єр-міністр Польщі, а нині член Європейського парламенту, закликає в Politico передати Україні 200 мільярдів доларів допомоги
Влодзімеж Цімошевич, з відеозапису розмови в клубі wyborcza.pl. Фото: Kuba Atys / Agencja Wyborcza.pl
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Рідко коли моральні, правові, політичні та економічні аргументи для вжиття заходів є настільки сильними, як у випадку з конфіскацією російських державних активів для фінансування відбудови та реконструкції України», — пише Влодзімеж Цімошевич, колишній прем'єр-міністр Польщі та депутат Європарламенту впродовж майже п'яти років, у тексті, опублікованому на сайті politico.eu. За його словами, наразі вартість повоєнної відбудови України становить 400 мільярдів євро, і ця цифра стрімко зростає.
Криваві мільярди Москви
На думку Цімошевича, дискусія, яка вже деякий час точиться в Європі щодо оподаткування прибутків від російських державних активів, є «підміною понять». Насправді конфісковувати треба не прибутки від 200 мільярдів доларів, які Росія вклала в Euroclear, а всі ці 200 мільярдів.
Euroclear, міжнародна фінансова установа, що базується в Брюсселі і спеціалізується на обслуговуванні транзакцій на ринках капіталу, виступає посередником, як пише Цімошевич, «при переказі коштів з одного депозитарію в інший». Вона виступає проти конфіскації 4 мільярдів прибутку від цих транзакцій за 2023 рік на користь України, оскільки вважає ці гроші своєю власністю.
Цімошевич називає речі своїми іменами: це криваві гроші, але не про ці гроші сьогодні треба вести дискусію, а про повну суму.
У Цімошевича дуже переконливі аргументи щодо конфіскації всіх російських державних активів у Європі на користь України.
Передусім, моральний аргумент: Росія несе смерть і руйнування в Україні, за що вона повинна понести юридичну і фінансову відповідальність — навіть на думку Генеральної Асамблеї ООН. Україна, яка не має змоги розраховувати на допомогу ООН, повинна захищати себе самостійно, — за фінансової та військової підтримки західних союзників.
Фото: Shutterstock
Принцип колективної самооборони
Цімошевич нагадує, що в жовтні 2023 року Європарламент прийняв його поправку до проєкту «Ukraine Facility» — програми фінансування відновлення країни з 2024 до 2027 року з бюджетом у 50 мільярдів євро.
Згідно з цією поправкою, конфіскація російських державних активів в Європі обґрунтовується «відповідно до міжнародного звичаєвого права, або як колективний засіб правового захисту у відповідь на порушення Росією основоположного принципу, що забороняє агресивну війну, або як акт колективної самооборони згідно зі статтею 51 Статуту ООН».
Конфіскація 200 мільярдів євро Росії була б ще одним логічним елементом того ж принципу колективної самооборони, в рамках якого Європа після нападу на Україну:
заморозила російські активи за кордоном;
запровадила 12 пакетів санкцій;
перерахувала на українські рахунки мільярди євро;
заборонила росіянам в'їзд до країн ЄС.
Це той самий пазл, який включає, серед іншого, постачання зброї та боєприпасів в Україну чи навчання тисяч українських солдатів на європейських полігонах.
Безпрограшний варіант
Поглинання кривавих мільярдів Росії, таким чином, здається очевидним. Чому ж цього не відбувається? Цімошевич називає дві причини. Перша — Європа чекає, коли Сполучені Штати зроблять перший крок. Попри те, що Комітет у закордонних справах Палати представників Конгресу США вже схвалив законопроєкт, який дозволяє конфіскацію російських державних активів у США, гроші ще не конфіскували. Тому Європа чекає, коли «старший брат» зробить свій хід.
Друга причина — побоювання деяких європейців, що арешт російських державних активів «підірве фінансові ринки і призведе до виведення активів такими країнами, як Китай».
Гаразд, розмірковує Цімошевич, але чому Китай повинен забирати їхні гроші? Куди вони з ними підуть? «Переважна більшість резервів центральних банків знаходяться в західних столицях, тому що для цих країн економічно доцільно таким чином керувати своїми міжнародними транзакціями», — зазначає він.
З іншого боку, припустимо, що після конфіскації російських активів Китай все ж виведе свої гроші із західних ринків. Про що б це свідчило? Про те, що вони готуються розпочати власну війну.
Незалежно від наслідків, слідування аргументам Цімошевича для Європи виглядає безпрограшним кроком: win-win. За будь-якого сценарію Росія ослабне, Україна — а отже, і Захід — зміцніє. Китай, в свою чергу, або не зможе дестабілізувати ринки, або, якщо все ж дестабілізує, попередить Захід про значно більше зло — війну.
Напружити м’язи
Існує також й зустрічний аргумент. До яких наслідків може призвести невилучення російських мільярдів? До катастрофічних, особливо в короткостроковій перспективі. Ці гроші найбільше потрібні Україні саме зараз, коли республіканці в Конгресі продовжують блокувати допомогу країні, Орбан робить те ж саме в Європейському Союзі, а ситуація на фронті стає все складнішою для українців через нестачу боєприпасів.
У довгостроковій перспективі Україна зіткнеться з потребою відбудови зруйнованої економіки та інфраструктури, а також з сотнями тисяч ветеранів, яким необхідно буде забезпечити роботу, інтеграцію в суспільство і, в багатьох випадках, опіку.
«(...) Було б іронією долі, якби навіть у такому питанні — коли активи знаходяться в Європі і ЄС цілком міг би взяти їх під свій контроль — нічого не було би зроблено доти, доки США не зроблять перший крок», — резюмує Влодзімеж Цімошевич.
Тому Європа повинна напружити свої «геоекономічні м'язи» — взяти на себе ініціативу.
Журналіст, редактор, публіцист, автор книг. Цікавиться новими технологіями та політикою. Літературознавець, доктор гуманітарних наук. Створив і керував веб-сайтом sztucznainteligencja.org.pl
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Конференція почалась з різких випадів американського віцепрезидента Джей Ді Венса на адресу ЄС та попередження, що європейці мають взяти більшу відповідальність за свою безпеку та безпеку України. Водночас адміністрація Трампа хоче домогтись тривалого миру, а не відновлення війни за кілька років. Та головне питання, якою ціною можливий мир, поки що залишається без чіткої відповіді. Володимир Зеленський на пресконференції у Мюнхені зауважив, що з Білого дому звучать сильні, але різні сигнали. Це, на думку українського президента, свідчить, що готового плану у Вашингтоні немає. Чи можна домовитись з Росією? Чому «мир за будь яких умов» неприйнятна концепція не лише для Києва, але й Європи? Які можуть бути гарантії безпеки для України?
Червоні лінії України
Україна ніколи не прийме угоди, укладені за її спиною і без її участі, заявив під час виступу на безпековій конференції Володимир Зеленський. Зал на цю заяву відреагував оплесками. Також у Мюнхені Володимир Зеленський наголосив, що готовий до переговорів з Путіним лише після узгодження позицій із США та Європейським Союзом. І це не всі червоні лінії, які окреслив Зеленський. У Мюнхені він також відмовився підписувати проєкт угоди, яка б давала США доступ до українських рідкісноземельних металів. Київ в цілому не заперечує таку опцію, однак Зеленський наполягає, що будь-які домовленості про видобуток та використання стратегічних ресурсів мають бути безпосередньо пов’язані з наданням Україні гарантій безпеки з боку США.
У Мюнхені Володимир Зеленський заявив, що Україні потрібна «тверда підтримка» США. Фото: ОПУ
Ядром будь-яких гарантій безпеки для України, на переконання Зеленського, має бути членство в НАТО, і це питання, як підкреслив український президент, залишається на столі, мовляв, якщо Україні не нададуть членство в Альянсі, тоді мають бути умови, які дозволять побудувати інше НАТО — прямо в Україні. Зеленський також дорікнув членам Альянсу, що вони йдуть на повідку в російського очільника: «найвпливовішим членом НАТО, схоже, є Путін».
Хто буде за столом переговорів
Мюнхенська безпекова конференція працювала на тлі прямих контактів Вашингтона з Москвою. 15 лютого держсекретар США поговорив телефоном з міністром закордонних справ Росії. У повідомленні Держдепу йдеться, що ця розмова була продовженням розмови Трампа з Путіним, яка відбулась 12 лютого. Марко Рубіо підтвердив прихильність президента Трампа до припинення війни в Україні. Крім того, посадовці обговорили можливість потенційної співпраці з низки інших двосторонніх питань.
Європа має брати участь в перемовах з Росією, в один голос кажуть європейські лідери, але виглядає так, що американці не поспішають їх запрошувати. Принаймні, як заявив під час Українського ланчу спецпосланець Трампа з питань України та Росії Кіт Келлог, за столом переговорів будуть два протагоністи і один посередник — представники України, Росії і США.
Зеленський: «Ми хочемо досягти міцного, тривалого миру, а не такого, за якого Східна Європа через кілька років знову опиниться в стані конфлікту». Фото: ОПУ
Зараз той момент, коли Європа повинна суттєво посилити свою підтримку України, а не просто вимагати місця за столом переговорів, якого ще навіть не існує, каже керівниця Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Крісті Раік (Kristi Raik):
— Головними пріоритетами для Європи зараз мають бути: надання дуже чітких сигналів про посилення військової допомоги Україні, розуміння, яким буде європейський внесок після того, як буде досягнуте припинення вогню і як забезпечити гарантії безпеки для України. Звичайно, дуже важливо працювати над тим, щоб спробувати мати єдиний підхід з боку США та європейців. Це дуже складно, і повідомлення, які надходили від американських лідерів протягом останніх днів, дійсно суперечливі.
Коли ми порівнюємо те, що сказав президент Трамп, віцепрезидент Джей Ді Венс, міністр оборони Гегсет і спеціальний представник з питань України Кіт Келлог, то бачимо, що всі вони озвучують різні повідомлення
Історичні паралелі
Напередодні конференції в Мюнхені, 12-13 лютого, в Брюсселі відбулась зустріч міністрів оборони країн НАТО. Виступ американського урядовця Піта Гегсета спричинив неабиякий ажіотаж після його заяв, що Україна не може розраховувати на повернення до кордонів 2014 року так само, як і на вступ в НАТО. Чимало європейських оглядачів провели паралелі з мюнхенськими домовленостями 1938 року, коли Велика Британія та Франція поступилися вимогам нацистської Німеччини і дозволили анексувати частину Чехословаччини.
Історичні контексти дійсно впливають, але оцінки мають бути максимально тверезими, зауважує політолог-міжнародник Богдан Ференс. Все вже відбулось, у США до влади прийшов Трамп і зараз там відбувається часткове переформатування зовнішньополітичного напрямку Сполучених Штатів. І це ситуація, яка складається з викликів:
— Виклики пов'язані з тим, що європейські країни особливо не знають, що зараз їм робити. І якраз фактор Трампа їм допомагає мобілізуватися. Можливо, навіть більше, ніж російська повномасштабна агресія. Друге питання — рівень трансатлантичної співпраці в рамках НАТО. Всі розуміють, що навряд чи з таким підходом Трампа можна повністю сподіватись на мілітарні гарантії Сполучених Штатів. До того ж питання — як-то російська війна, Путін, Москва, бажання Трампа вийти на якийсь формат переговорів — це все не комунікується з Європою і Брюссель загалом відчуває, м'яко кажучи, напругу.
Адже архітектура європейської безпеки насамперед залежить від того, чого зрештою вдасться домогтися в процесі цих переговорів
Мюнхенські заяви Венса і європейська армія
Сполучені Штати в Мюнхені представляв віцепрезидент Венс, чия промова здебільшого складалась з нападок на ЄС, мовляв, його більше непокоять не Росія чи Китай, а загроза всередині — відхід Європи від демократичних цінностей. Крім того,він порадив європейцям більше думати про власну безпеку, бо Америка сконцентрується на інших завданнях.
Джей Ді Венс у Мюнхені заявив, що основна загроза у світі не від Китаю чи Росії, а всередині самої Європи. Фото: THOMAS KIENZLE/AFP/East News
При цьому, всупереч багатьом очікуванням, Джей Ді Венс нічого не сказав про російську агресію та й загалом мало уваги приділив питанням міжнародної безпеки. Попри те, що оглядачі розраховували почути в його промові плани Трампа про припинення війни в Україні. Сам Трамп назвав виступ Венса в Мюнхені «найблискучішою промовою».
— Будьмо чесними: ми не можемо виключити того, що Америка може сказати ні Європі стосовно викликів, які їй загрожують, — заявив з трибуни Мюнхена Володимир Зеленський. На його думку, Європі потрібна своя армія, мовляв, прийшов час для створення європейських збройних сил. Об’єднання національних армій не відбудеться, і взагалі з такими формулюваннями треба бути обережними, певен міністр закордонних справ Польщі. А втім, Європейський Союз, зі слів Радослава Сікорського, безумовно, повинен розвивати власні оборонні потужності.
Венс під час зустрічі з Зеленським. Фото: ОПУ
Мир через силу
Мюнхенська конференція з безпеки показала кілька речей. Найважливіше і найнебезпечніше те, що слово і поняття перемоги зникло з порядку денного, вважає військовий експерт, відставний підполковник британської армії Глен Грант:
— З Путіним не можна досягти миру шляхом переговорів. Це людина, яка зруйнувала власну країну, зрівнявши з землею Грозний і вбивши десятки тисяч невинних росіян. Він повністю зруйнував Маріуполь, незважаючи на те, що це місто було російськомовним. Він вже воює із Заходом і готується до все більшого руйнування.
Якщо його не перемогти, він зачекає, дозволить слабким західним політикам і суспільствам повернутися до свого звичного життя з пивом, Макдональдсом, лижами і морозивом, а потім — повернеться сильнішим, ніж будь-коли
Україні потрібен мир через силу, заявила в Мюнхені президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, мовляв, якщо силою не змусити Росію до миру, в авторитарних держав складеться враження, що вони можуть без наслідків вторгатися в сусідні країни, порушувати встановлені міжнародним правом кордони. Зі слів президентки Єврокомісії, цю тезу поділяють по обидва боки Атлантики. Вона також нагадала, що зі свого боку Європа вже вклала у підтримку України 134 млрд євро і налаштована продовжувати допомогу.
Урсула фон дер Ляєн у Мюнхені. Фото: THOMAS KIENZLE/AFP/East News
Росія зараз намагається представити себе сильнішою, ніж вона є насправді, каже керівниця Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Крісті Раік (Kristi Raik):
— Якщо ціна війни для Росії зростатиме, російські ресурси ще більше виснажуватимуться, і РФ визнає, що дійсно не може досягти нічого більшого, продовжуючи війну, тоді є шанс на припинення вогню. Але перемир’я також має бути підкріплене реальною силою і чіткими зобов'язаннями, бо Москва не збирається вести переговори в дусі доброї волі і не погодиться на мир, хіба що в неї просто не буде іншого виходу, а з іншого боку буде потужна сила, здатна зупинити її від нового нападу.
Виклики для Європи
Мюнхен 2025 став свого роду холодним душем і очевидно, що Європі варто готуватись до жорсткішої реальності, каже експерт з міжнародних питаньБогдан Ференс. Однак, на його думку, навіть за президента Трампа Сполучені Штати не готові втратити Європу, бо це їм не вигідно в контексті національних безпекових та економічних інтересів:
— Але з позиції Європи, в контексті безпекових питань, Брюсселю потрібна більша автономність. Питання інше, як це забезпечити. І це складніше.
Під завісу Мюнхенської конференції міністри закордонних справ ЄС провели термінову нараду, щоб обговорити останні заяви американської адміністрації. Як підсумувала головна дипломатка Євросоюзу, Європа зберігає міцну єдність у питанні підтримки України і посилення власної оборони. Скоро будуть нові ініціативи, — анонсувала Кая Каллас.
Ми повинні боротися пліч-о-пліч з Україною. Це означає не обмежуватись словами підтримки, а бути там на землі, в повітрі і на морі, певен військовий експерт, відставний підполковник британської армії Глен Грант:
— Оточення Трампа має явні російські симпатії, і якщо ми не почнемо діяти задля перемоги, то доволі швидко опинимося в тому ж безладі, що й Україна.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Провісник апокаліпсису чи вкрай необхідний руйнівник чинного світового порядку? Дональд Трамп провів перші три тижні на посаді президента США у турборежимі. Десятки рішень та указів, ще більше заяв і розширених інтерв’ю — він захопив інформаційний простір планети і готовий до рішучих дій.
Абсолютним пріоритетом нової Адміністрації є завершення війни в Україні. Чи можливий швидкий мир та наскільки довготривалим він буде? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів старший науковий співробітник і радник Центру аналізу європейської політики (CEPA), британський письменник та журналіст Едвард Лукас.
Весняне перемир’я
Марина Степаненко: Як повідомляє видання The Independent, Дональд Трамп хоче завершити війну в Україні до весни. Наскільки реалістичним є такий план?
Едвард Лукас: Я не думаю, що навіть сам Трамп серйозно вірить у те, що зможе закінчити війну до весни. Він, імовірно, зможе розпочати якісь переговори. Можливо, йому вдасться змінити чинні параметри війни, але не закінчити її.
Президент США неоднаразово казав, що застосує тиск на Москву, зокрема санкційний, у разі відмови Кремля від переговорів. Ми бачимо, що перша погроза — знизити ціну на нафту - вже почала реалізовуватися. Трамп казав, що зменшення цін вплине на здатність Путіна фінансувати війну. Наскільки ефективним може бути цей підхід, враховуючи можливості Росії диверсифікувати експорт енергоресурсів, наприклад, до Китаю чи Індії?
Обвал цін на нафту — хороша ідея з точки зору посилення економічного тиску на Путіна. Я сумніваюся, що це стане вирішальним фактором. Я думаю, що російська економіка продемонструвала неабияку стійкість як з точки зору фізичної стійкості до українських атак на інфраструктуру, так і з точки зору стійкості її експорту, її здатності заміщувати імпорт і загалом справлятися з санкціями. Отож, я був би здивований, якби низька ціна на нафту підштовхнула б Путіна сісти за стіл переговорів у слабкій позиції. Але я однаково вважаю, що це хороший крок.
Чи вважаєте ви, що Трампова стратегія «батога і пряника» — поєднання тиску на Москву з відкритими пропозиціями переговорів — може змусити Путіна піти на поступки?
Це можливо, якщо у вас є правильні батоги і правильні пряники, а втім, я не є оптимістом.
Я думаю, що існує велика небезпека видавати бажане за дійсне. Цілком можливо, що Путін настільки роздратує Трампа, що останній повернеться до підтримки України з усією необхідною зброєю, чинитиме реальний тиск на Росію і завдасть Кремлю вирішальної поразки на полі бою. І ми всі будемо в захваті від цього, але я думаю, що шанси на це досить низькі.
Ймовірніше, що Америка буде сопіти і пихтіти, але не змінить ситуацію докорінно. Я думаю, що цілком імовірно, що Трамп скаже європейцям: «Якщо ви так турбуєтесь про Україну, то виправте ситуацію самі». Тобто вони мають надати більше грошей і зброї, а не приїздити до Сполучених Штатів, очікуючи, що Вашингтон вирішить всі їхні проблеми.
Це цілком відповідає світогляду Трампа. Йому потрібна одна велика угода в найближчі кілька місяців, тому що він хоче отримати Нобелівську премію миру. І це може бути угода, яка хоча б тимчасово припинить війну Росії проти України
Але це також може бути угода між ізраїльтянами та великими арабськими державами, зокрема Саудівською Аравією. Отже, він у пошуках масштабної угоди, але це не обов'язково має бути Україна. І я думаю, що угоду про мир в Україні буде набагато важче досягти, ніж угоду на Близькому Сході.
9 лютого стало відомо, що Трамп говорив по телефону з Путіним про війну в Україні. Фото: Ben Curtis/Associated Press/East News
Отже, якщо у наступні кілька місяців новій Адміністрації не вдасться досягнути прогресу у врегулюванні війни в Україні, які сценарії розвитку подій найімовірніші? Чи може Вашингтон втратити інтерес?
Якщо Трамп не вважатиме європейську безпеку важливою для Америки й матиме переконання, що європейці мають самостійно про неї дбати, то Україна як ключове питання європейської безпеки може випасти з його порядку денного.
Європейцям доведеться докласти значних зусиль, щоб довести Трампу важливість Європи, оскільки він сприймає її радше негативно та прагне тиснути з економічних і ділових мотивів
Чи можна уявити, що Трамп звернеться до Конгресу з проханням про ще 100 мільярдів доларів для України? Це не неможливо, але малоймовірно. Тому великі обсяги американської допомоги для України цьогоріч виглядають нереальними.
Водночас Путін вважає, що має перевагу на полі бою та що Захід втрачає єдність. Він бачить поступове падіння морального духу в Україні й не налаштований на переговори. Якщо він переконаний, що може перемогти військовим шляхом, навіщо йому домовлятися? Водночас в останніх заявах Путіна ми чуємо, що РФ начебто готова до переговорів. Російський президент також використовує лестощі у бік Трампа та розповідає про його «хороші відносини» з чинним президентом США? Які сигнали таким чином Москва посилає Білому дому?
Я не вважаю Путіна ідіотом. І він знає, що важливо не ображати Трампа. Ще б пак він скаже, що готовий до переговорів.
Водночас я не думаю, що Росія зараз бачить необхідність у серйозних перемовинах. Я підозрюю, що Путін сяде за стіл переговорів і скаже: «Ми хочемо демілітаризовану Україну. Ми хочемо гарантії, що ви ніколи не вступите до НАТО». І ще дві-три речі, зокрема, включення тимчасово окупованих територій до складу Росії.
Чи вважатиме Трамп це неприйнятним? Можливо, ні. Чи вважатимуть це неприйнятним українці? Напевно, так. Чи будуть європейці готові підтримати українців у їхньому подальшому спротиві? Можливо, так. Та я не впевнений.
Але я думаю, що саме такий сценарій найбільш імовірний. Ми побачимо досить нерозумну з української точки зору переговорну позицію Путіна. І це не те саме, що початок реальних переговорів
Що може зробити Україна?
Трамп казав, що готовий хоч сьогодні зустрітися з Путіним. Чи є загроза, що доля України може вирішуватися за спиною Києва?
Завжди існує ризик ще однієї Ялти (йдеться про Ялтинську конференцію 1945 року, коли лідери США (Рузвельт), Великої Британії (Черчилль) і СРСР (Сталін) визначили післявоєнний устрій світу, фактично розділивши Європу на зони впливу, що призвело до радянського контролю над Східною Європою, — Ред.). Трамп може захотіти принизити Європу й заявити, що він усе вирішив, а іншим доведеться прийняти його угоду.
Щоб цього не сталося, Україна та Європа мають виступати єдиним фронтом і чітко заявити, що не приймуть домовленості між Трампом і Путіним
Навіть якщо США відійдуть убік, Україна має показати, що продовжить боротьбу. Це саме по собі посилить її переговорну позицію. Але є дві реальності: дипломатичні маневри та ситуація на полі бою. Те, що відбувається за столом переговорів, залежить від подій на фронті.
Україна справедливо просить партнерів гарантувати її безпеку, щоб не допустити повторного нападу РФ у разі досягнення домовленостей про припинення вогню. Враховуючи болючий досвід Будапештського меморандуму, як мають виглядати нові гарантії для України та що може гарантувати їхнє реальне виконання?
Це ключове питання: чи можливе справжнє перемир’я і як забезпечити безпеку та розвиток України? Для цього потрібні потужні військові й безпекові гарантії, але паперові угоди не працюють. НАТО не готове прийняти Україну, а розміщення 40-60 тисяч військових для контролю перемир’я виглядає нереалістично.
Альтернативою може стати надання Україні високотехнологічної зброї — наприклад, ракет Taurus чи Tomahawk. Але чи Захід справді готовий дозволити Україні застосовувати їх на власний розсуд? Це велике питання.
Мій песимістичний прогноз: буде перемир’я, але без надійної безпеки. Росія перевірить ці гарантії, вони виявляться слабкими, і ситуація зрештою стане ще гіршою
«Вісь зла»
Щойно Трамп укладе мирну угоду, між Росією і Заходом розпочнеться гонка за підготовку своїх армій до наступного конфлікту, — пише The Times з посиланням на джерела. Враховуючи економічні санкції та виснаження ресурсів через тривалу війну проти України, чи буде РФ здатна конкурувати з Заходом у модернізації своїх збройних сил? Чи може Кремль знайти підтримку у «нової осі агресорів» для цього?
Варто пам'ятати, що зрештою Росія має економіку, порівняну з італійською чи трохи меншу. І вони заплатили жахливу ціну за перші три роки війни. Втім, прогнози про економічний крах Росії виявилися видаванням бажаного за дійсне.
І у Путіна все ще є багато можливостей як з точки зору економічної стійкості, так і з точки зору мобілізації. І поки росіяни вірять, що це екзистенційна боротьба за майбутнє їхньої країни, вони будуть миритися з болем і жертвами. І я думаю, що Путін також бачить, що Захід все ще дуже слабкий, і зараз у нього є чудова можливість скористатися військовими успіхами в Україні, піти вперед і, можливо, повернутися після припинення вогню і по-справжньому зачистити залишки українського опору, скориставшись цими, боюся, слабкими гарантіями безпеки.
А ще у нього є шанс погратися з НАТО і слабкістю північно-східного флангу Альянсу, особливо з країнами Балтії, де ми все ще не маємо належної оборони. Є плани, але відсутні належні оборонні можливості. Це дуже спокуслива мішень.
І неважко уявити, що до кінця цього року або наступного — Путін отримає величезний виграш в Україні і розвалить НАТО, і це буде варте того економічного та іншого болю, який спричинить така перемога.
Чи можливий сценарій, за якого Трамп чинитиме тиск на Китай, аби той, у свою чергу, вплинув на Росію для підписання угоди з Україною?
Китай має унікальну здатність як тиснути на Росію, так і підтримувати її. Але чи зацікавлений Пекін у посередництві США, після якого Трамп привласнить собі всі заслуги? Можливо, якщо Пекін отримає свою вигоду.
Однак Китай не має досвіду в міжнародній дипломатії, який свідчив би про здатність укладати великі угоди. Йому більше подобається, коли західні країни звертаються з проханням вплинути на Росію — це дає Пекіну додаткові важелі
Зважаючи на торговельні суперечності між США та Китаєм, малоймовірно, що Сі Цзіньпін вважатиме пріоритетом надання Трампу геополітичної послуги щодо України.
Чи існує інструмент для довгострокового стримування Росії?
Єдина довгострокова надія — це трансформація Росії з імперії на мирну державу. Якщо це станеться, вирішити інші проблеми буде значно легше. Але поки Росія залишається імперською, загрози не зникнуть.
НАТО більше не є ефективною відповіддю — воно занадто велике, повільне й розділене. Потрібні коаліції країн, які розуміють загрозу та готові стримувати Росію в різних регіонах. Цей процес слід було розпочати ще 10-15 років тому. Тепер ми запізнилися, і, можливо, навіть занадто.
Навчання НАТО STEADFAST DEFENDER-24. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News
Чи вірите ви, що коаліція охочих країн може забезпечити гарантії безпеки для України? Якщо НАТО не є варіантом, чи можуть такі країни, як Велика Британія, Німеччина та Франція, співпрацювати, розгорнувши свої війська в Україні, щоб запобігти подальшим агресивним діям Росії?
Коаліція союзників теоретично могла б ввести війська в Україну як стримувальну силу, але що станеться, коли настане час її реально застосувати? Чи готові Британія, Франція, Німеччина та Польща воювати з Росією через блокаду Одеси чи новий наступ?
Сумнівно. Щоб гарантії були справді надійними, потрібні 100 тисяч військових, як у Західній Німеччині під час Холодної війни. Європа не має таких ресурсів — навіть 50 чи 10 тисяч знайти складно.
Європейські союзники і НАТО просто не мають можливості масово мобілізувати сили, необхідні для захисту України. Вони могли б захистити Україну за допомогою сучасної зброї.
Теоретично, можна було б поставити ядерну зброю на лінію фронту в Україні і сказати, що так, це гарантія
Але з цим пов'язані величезні політичні проблеми, і я не впевнений, що вони готові до такого рівня ризику. А без достатньої сили та готовності ризикувати надати справді дієві гарантії безпеки вкрай складно.
Майбутнє путінської Росії
Росія транслює наратив про те, що її економіка має імунітет до санкцій Заходу. В ЄС кажуть, що це неправда. А як ви оцінюєте стан справ всередині РФ? Скільки ще Москва здатна вести війну проти України при нинішньому санкційному тиску?
Ми схильні видавати бажане за дійсне, коли говоримо про Росію. Вона змогла мобілізувати свої ресурси, хоч і за величезну ціну для власного майбутнього. Економіка зазнає серйозних ударів, у фінансовій системі накопичуються проблеми, зокрема збільшуються обсяги поганих кредитів у приватному секторі. Але, попри це, Росія продовжує воювати.
Ми хочемо, щоб вона зазнала краху, тому схильні вважати, що це вже відбувається. Проте Росія продовжує знаходити способи підтримувати війну: отримує дрони з Ірану, залучає війська з Північної Кореї, обходить санкції через Китай. Ба більше, у неї ще залишаються невикористані ресурси.
Наступні покоління росіян будуть змушені розплачуватися за імперські авантюри Путіна. Але на даний момент Росія не загнана в глухий кут. Вона, ймовірно, зможе протриматися ще щонайменше рік-два, а навіть якщо ситуація стане критичною, Кремль знайде способи адаптуватися.
Чи вичерпав Захід свою уяву щодо санкцій? Чи залишилися у нього потужні інструменти, які досі не були застосовані?
Звісно. Ми навіть не використали всіх можливостей. Захід шукає санкції, які завдадуть удару по Росії, але не болітимуть йому самому. Тому ми обмежуємо імпорт нафти та газу по трубопроводах, але не на зріджений газ. Блокуємо постачання сирої нафти, але не нафтопродуктів. У підсумку санкції створюють труднощі для Росії, але також відкривають бізнес-модель для тих, хто допомагає їх обходити — від росіян до ділків у Дубаї.
Я б запровадив жорсткі вторинні санкції, зокрема проти «тіньового флоту», банкірів, юристів і бухгалтерів, які сприяють ухиленню від обмежень. Наприклад, позбавив би їх безвізового в’їзду до США, Європи та Британії. Якщо ти юрист чи трейдер у Дубаї й займаєшся схемами обходу санкцій, то тепер, щоб поїхати на Захід, доведеться вистоювати черги у консульствах разом зі студентами, нянями та прохачами притулку.
Комфортне життя для таких людей має закінчитися
Можливостей ще багато, але бракує політичної волі. І Путін це бачить. У підсумку Захід втомився, злякався, відволікся — а розплачується за це Україна. І це викликає в мене і сум, і гнів.
Як може виглядати економіка Росії через 5-10 років за умови продовження міжнародної ізоляції?
У довгостроковій перспективі Росія дедалі більше перетворюється на залежного васала Китаю. Китайські компанії скуповують активи за безцінь, інвестують у стратегічні сектори, а російська економіка все більше орієнтується на експорт до Китаю. Торговельні та інвестиційні зв’язки між країнами лише зміцнюються. Зрештою, Росія ризикує стати сировинним придатком Комуністичної партії Китаю — навряд чи саме таке майбутнє Путін обіцяв своїм громадянам.
Титульне фото: Deposit/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ще місяць тому здавалося, що відносини між Польщею та Україною безнадійно зіпсовані. Але поки хтось виголошував провокаційні заяви та розколював наші країни на втіху Кремлю, ми разом з польськими друзями працювали над налагодженням мостів.
Марцін Босацький, посол Сейму Республіки Польща, а також щирий друг України, очолив представницьку польську делегацію на форумі Via Carpatia, який відбувся в Києві в середині листопада.
Марцін Босацький, депутат польського Сейму. Фото: Via Carpatia
На першій українсько-польській зустрічі, що пройшла в межах форуму, ми говорили не про химери минулого, які застилають очі двом народам, а про наше майбутнє — наше спільне майбутнє в Євросоюзі.
Польща має вдосталь інструментів, ресурсів та ініціатив, які вже нині треба залучати для перемоги України та її післявоєнної відбудови
Саме на цих конкретних речах маємо зосередитися, аби подолати нашого спільного історичного ворога. І саме про них говорили на дискусійних панелях. Ми використовуємо їх для того, щоб донести свої меседжі до польських гостей, а вже вони передадуть їх своїй владі. Які саме? Їх багато. Наприклад, інвестиції в повоєнну відбудову України.
Російська агресія завдала збитків нашій країні на пів трильйона доларів. Євросоюз готовий інвестувати у відновлення нашої інфраструктури. А поляки мають колосальний досвід залучення та ефективного використання цих грошей, контролю за ними
Але вже нині, не чекаючи доступу до європейських грошей, Польща та Україна мають дуже гарний досвід співпраці, зокрема в енергетичній сфері. Це дуже чутливе питання для України. З самого початку руйнування енергетичної інфраструктури Польща допомагала Україні. Надавала екстрену допомогу нашій енергосистемі одразу після повітряних атак, сприяла відбудові розбомблених об’єктів, щоб уникнути блекаутів.
Понад те, після окупації значної частини Донбасу в Україні утворився дефіцит вугілля. Польща вже допомагає з постачанням цього палива та готова його збільшувати. Проблема з високоенергетичним вугіллям після війни буде такою ж гострою, як зараз з електрикою. Воно критично необхідне для роботи нашого військово-промислового комплексу. Щоб створювати багато ракет і стримати нову агресію росіян, нам потрібно буде багато вугілля. Але донбаські шахти або окуповані, або зруйновані. Саме тому суттєвою допомогою для нашої оборонки може стати польське вугілля, західні технології та гроші, до яких ми отримаємо доступ через співпрацю з польськими компаніями. Про це говорили на спеціальній оборонній панелі Via Carpatia.
Важливо зазначити, що такі спільні проєкти в оборонній галузі вже працюють. Українські компанії, щоб уникнути руйнування виробничих підприємств російськими ракетами, розміщують їх на польській території. А готова продукція все одно воюватиме за Україну.
Нині Україна та Польща в одному історичному підвалі рятуються від російської агресії
Нас атакують не лише ракети з боєголовками, а й ідеологічні снаряди, заряджені імперськими наративами та пропагандою. Мусимо разом пережити ці атаки, а для цього маємо зберігати єдність і не витрачати сили на сварки між собою. Тому дуже тішить, що поки відбувався форум Via Carpatia, риторика польської влади змінилася.
Фото: Wojciech Strozyk/REPORTER
Замовкли політичні провокатори з урядовими портфелями, натомість президент Дуда, прем’єр Туск та міністр закордонних справ Сікорський виступили з низкою заяв та ініціатив, що мають посилити позицію України. Це особливо важливо з огляду на перемогу Дональда Трампа на виборах у США та невизначеність його позиції щодо українсько-російської війни.
Європа хоче повернути собі геополітичну суб’єктність, а без тісного союзу Києва та Варшави зробити це неможливо
Тому радий, що ті неприємні моменти, які ми мали у наших взаєминах ще зовсім недавно, сьогодні відходять на другий план, а ключовими запитами знову стають безпека та співпраця. Сьогодні як ніколи важливо руйнувати міфи та стереотипи між нашими народами.
Оксана Щирба: Якою на даний момент є політика Путіна і його оточення щодо Маріуполя? Яку мету переслідують, що відбувається в місті?
Петро Андрющенко: Якщо глобально подивитися на те, що відбувається з Маріуполем, то росіяни там приймають всі остаточні рішення. Фактично вони будують Севастополь на Азовському морі. Усі військові події, які відбувались протягом двох років, свідчать, що в росіян є потреба у створенні військово-логістичної бази на території Приазовщини, аби забезпечити військову логістику Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.
Тож вони проводять політику заміщення населення, маргіналізацію залишків українського населення і пропагують так звану «відбудову» міста. Але із цим виникли значні проблеми. Насамперед з фінансуванням. Люди з міста розповідають, що в Маріуполі ніби все завмерло. Стоять висотні крани біля будинків, але нічого не відбувається. Всі гроші в Росії зараз йдуть на війну. Тож замість відбудови — ті самі руїни, вже третій рік.
Недобудовані будинки. Маріуполь. Фото: ДАН
Хто з окупантів зараз керує містом і в який спосіб відбувається злочинне управління?
Усі рішення приймають люди, підпорядковані Марату Хуснулліну (російський державний діяч, заступник голови уряду Російської Федерації з питань будівництва, житлово-комунального господарства та регіонального розвитку з 21 січня 2020 року — Ред.). Саме він на сьогодні володіє ключами і фінансовими потоками всієї окупованої азовської частини. У Хуснулліна дуже великі корупційні плани на неї — він особисто добре на цьому заробляє.
До того ж Денис Пушилін (український колабораціоніст, другий ватажок терористичного утворення «ДНР» — Ред.), за яким стоїть ФСБ, намагається стати політичною персоною в Москві. Ми всі маємо це розуміти. Як відбувається управління на нижчому рівні — теж дуже цікаво. Наприклад, є, умовно, керівник адміністрації Маріуполя, хтось на кшталт нашого мера і так далі. Жоден з них не приймає жодного рішення, не керує містом. Це лише так звані «говорящі голови». У них є радники з ФСБ, імена яких засекречені. І саме вони приймають всі рішення по місту.
Розкажіть про демографічну ситуацію в місті. Скільки зараз мешканців і який портрет цих людей, їхнє сприйняття всього того, що відбувається?
Маріупольців залишилося 80 тисяч з 530-ти. Абсолютна більшість ― люди пенсійного віку. Цифри ми отримуємо від наших партизанів. Це спрощує оцінку демографії. Знаємо, наприклад, що 11 352 українські дитини пішли до школи минулого навчального року. Саме стільки українських дітей шкільного віку знаходиться в Маріуполі. Це приблизно відповідає кількості 20-25 тисяч дорослих. Додамо пенсіонерів. Загалом виходить приблизно 80 тисяч, враховуючи, що в Маріуполі живуть неповні сім'ї ― і через окупацію, і через соціальний зріз.
Фото: AFP /East News
Якщо говорити про росіян, їх десь стільки ж. Причому росіян, які приїхали з початку цього року на постійне проживання, за нашими оцінками, щонайменше 7-8 тисяч. На 1 вересня минулого року до школи пішло 3,5 тис російських дітей, а закінчило вже 5,5 тисяч. Ось така зараз демографічна ситуація. Якщо брати росіян, то їх щонайменше 50-55 тисяч, і це переважно особи мусульманського віросповідання, азійські вихідці, а також кавказці. Етнічні росіяни також є, але їх дуже мало.
Будинки, в яких ніхто не живе
Яким є стан житлового фонду і який підхід до так званої відбудови? Скільки будівель зведено на кістках?
Станом на 1 січня 2025 року за планами росіян має бути демонтовано 600 багатоповерхівок, а це приблизно 40-45 тисяч квартир. Загалом непридатно для життя разом з тим, що знесено, зноситься і має бути знесено, щонайменше 75 000 квартир. А відбудували росіяни, або побудували з нуля, як вони кажуть, 5,5 тисяч квартир. Це менше десяти відсотків того, що знищено їхніми бомбами і потім добито їхніми екскаваторами.
Якщо ж говорити про ремонти, тут ситуація складніша. Цілі квартали порожні. Якщо брати історичний центр — територію від Драматичного театру аж до виїзду з Маріуполя — там не живуть люди. Разом з тим багатоповерхівки там стоять. Ззовні пороблено фасади, замінено вікна, всередині проведено комунікації, зачищено стіни до стану цегли. І в такому стані все кинуто. Так виглядає більша частина Маріуполя.
Якщо дивитись російські пабліки, ви не знайдете жодного пропагандистського відео, знятого ввечері з тих районів. Тому що коли немає світла видно, що в будинках не горить світло. Нові фасади є, а людей немає
Картина дійсно жахлива. Маріуполь ― мертве місто. Все, що роблять росіяни, ― це фарбують фасади.
Чи фіксуєте випадки участі європейських фірм та бізнесу у так званій «відбудові»?
Так, намагаємося це моніторити. Так, кілька місяців тому в Маріуполі була зафіксована робота фірми Knauf. Департамент міністерства економіки РФ, який відповідає за поставку обладнання, зокрема з облаштування систем зв'язку, контролю, моніторингу, за нашими даними, регулярно намагається залучати партнерів із Заходу. Ми пробуємо з'ясувати деталі, але бізнес ховається. Наприклад, незрозуміло як, але через окремі дрібні канали до Маріуполя постійно потрапляють українські товари.
В який спосіб російська окупаційна влада позбавляє українців житла?
Українці, які знаходяться в місті і мають документи на свої квартири, видані українськими органами влади до повномаштабки, у будь-який момент можуть зіткнутися з тим, що ці документи росіяни з легкістю визнають недійсними чи підробленими
Люди не можуть підтвердити своє право власності і втрачають житло. Такі квартири націоналізуються або навіть демонтуються. Так, у моєї тещі дві квартири в Маріуполі фізично перестали існувати. Українці, які живуть на підконтрольних Україні територіях, по факту не можуть повернути своє майно в Маріуполі. Їм треба приїхати в місто і пройти так звану фільтрацію, яку проводить російська влада.
Це мій випадок. У мене є квартира, на яку я не можу підтвердити право власності. Зі зрозумілих причин, я не можу з'явитися в Маріупольську окупаційну адміністрацію з документами про право власності на свою квартиру. Тому її буде націоналізовано і передано або продано росіянам. І навіть якщо хтось менш публічний, ніж я, заїде в Маріуполь, складнощі в тому, що він не зможе продати своє житло росіянам, адже відсутні будь-які механізми цього процесу.
Мурал італійського художника Jorit на фасаді будинку в Маріуполі, квітень 2024. Фото: AFP /East News
Вони знищують все. Але є те, чого їм не знищити
Яка безпекова ситуація в місті? Чи є випадки торгівлі людьми?
Дані на цю тему відсутні. Безпеки в місті немає взагалі. Панує анархія. Для громадян Російської Федерації в Маріуполі абсолютна безкарність. Спостерігається розквіт наркотрафіку.
Мігранти домагаються жінок, неповнолітніх дівчат — і в це ніхто не втручається. У російських військових підрозділів та поліції є повідомлення про повітряну тривогу. Вони спускаються в укриття, а цивільні навіть не знають про небезпеку. Це, мабуть, найкраща демонстрація безпекової ситуації в Маріуполі
Ми пам'ятаємо екологічну катастрофу в Маріуполі в перші місяці після вторгнення. Трупна отрута в каналізаціях, отруєні питна вода й море, мертві дельфіни… Як ситуація виглядає сьогодні?
Це суцільний жах! Фактично вбито флору і фауну. «Азовсталь» розбомблено, всі шкідливі речовини потрапили у навколишнє середовище. Майже всюди не працюють каналізація й очисні споруди. Азовське море забруднюється через каналізаційні стоки. Продовжують гинути дельфіни — і все через дії окупантів.
Які дії міжнародного співтовариства зараз потрібні по Маріуполю?
За два з половиною роки окупації я повністю розчарувався в міжнародних інституціях. Всі забули про Маріуполь. Потрібна повна ізоляція Росії на міжнародному рівні та міжнародна екологічна місія. Це ж питання екологічної безпеки всього світу! Я не кажу вже про воєнні злочини. Давайте хоча б екологічну місію реалізовувати, на рівні ООН порушувати питання репарації, блокування, розмінування Азовсталі.
Будівельні роботи за наказом росіян на території Маріупольського драмтеатру на кістках загиблих українців, квітень 2024. Фото: STRINGER/AFP/East News
Значна кількість полонених захисників з полку «Азов» ― громадяни Маріуполя. Яка кількість перебуває в полоні? Яка ситуація зі звільненням?
Понад тисячу чи півтори тисячі людей перебуває в російському полоні вже понад два роки. Але, наприклад, якщо говорити про територіальну оборону, жоден хлопець ще не повернувся додому. А це взагалі виключно маріупольці, які до 24.02.2022 року були цивільними. Там немає військових, які проходили кадрову службу. Дуже сподіваюся на повернення всіх полонених додому. Але в якому стані ворог повертає наших полонених? Це треба бачити! Це жах.
Якою є кількість жертв України у Маріуполі?
Точних даних немає. Окупанти свідомо знищували тіла загиблих маріупольців, затирали сліди злочинів, тож здійснити точні підрахунки неможливо. Ми викупили через наших партизан російську базу даних з 2022 року по загиблих дітях у Донецькій області. Загиблих там — 103 дитини. Ми додали наші дані і вийшло 164 смерті дитини. Всі діти верифіковані ― прізвище, ім'я, по-батькові. Це страшні описи, і оприлюднювати їх ― підірвати чиюсь психіку.
Чи можливо буде відбудувати український Маріуполь? Яким ви бачите майбутнє міста?
Можливо. Є різні плани. По суті, місто треба будувати заново. Для відбудови знадобиться не менше 10-15 років. В ідеалі я бачу Маріуполь як сучасне місто на 300-350 тисяч мешканців, витягнуте вздовж моря. Місто середнього бізнесу. Від будь-якого будинку до лінії моря в ідеалі має бути 15 хвилин пішки. Я вірю, що люди повернуться, а гроші на відбудову знайдемо — і репарації від країни-агресорки вимагатимемо, й інвесторів до відбудови залучимо. Маріуполь — це люди, дух міста живе в них, а не в стінах і цеглі. І цього не знищити окупантам.
Діти у зруйнованому росіянами Маріуполі, травень 2022. Фото: AP/Associated Press/East News
Досвід Маріуполя і решти стертих з лиця землі українських міст — не унікальний. 80 років тому, за часів іншої війни, європейські міста уже зазнавали нищівних руйнувань і знищення. Досвід нідерландського Роттердама і британського Ковентрі, а також ближчих до нас польських Варшави і Ґданська, знищених бомбардуваннями і повсталих з руїн, дає надію для українців, які сподіваються повернутися у рідні місця.
Найсміливіші прогнози передбачають не просто відновлення населених пунктів, а й перетворення їх на вітрину сучасної архітектури, де зможуть реалізуватися найкращі спеціалісти від містобудування. І вони мають усі шанси справдитися.
Варшава. Трійко міфів
Понад 14,5 тисяч архівних папок із містобудівними документами, картами, планами, фотографіями й ескізами полотен Бернардо Беллотто лягли в основу відбудови Варшави. Усе це збиралося архітекторами до закінчення Другої світової війни і задовго до звільнення польської столиці від загарбників.
— Спочатку не було очевидним, чи Варшава взагалі буде відбудована і чи залишатиметься столицею, — розповідає Міхал Красуцкі, директор Варшавського столичного управління зі збереження пам'яток. Він взяв участь у дискусії Українського дому у Варшаві, присвяченій відбудові Маріуполя. — Були плани перенесення столиці до Любліна. Але те, що до міста поверталися його колишні мешканці, а також ті, хто захопився міфом відбудови, переконувало в тому, що іншого шляху немає.
У 1948-1953 на Староміській ринковій площі Варшави велися роботи із забудови й реконструкції, в яких мешканці брали активну участь. Фото: National Digital Archives
85% будівель і 90% промислових підприємств Варшави в часи Другої світової війни було зруйновано вщент. Рештки будинків утворили 16 мільйонів тонн будівельного сміття. Докладне переосмислення ідеї відбудови розпочалося у січні 1945 року, коли до Варшави повернулися архітектори, урбаністи, консерватори, деякі з мешканців, які провели «інвентаризацію» на предмет того, що у місті вціліло й що варте відбудови.
— Архітектура й урбаністика мають велику рушійну силу формування емоцій і думок, — каже Міхал Красуцкі.
— Тож було вирішено, що певні фрагменти Варшави мусять бути тими якірцями, котрі пов’язують нас із минулим, але одночасно мають великий емоційний вплив на майбутнє
Ці старі символи мали зостатися поряд із новими атрибутами відбудови. Вирішили зберегти найстарішу серцевину міста, яка була оцінена архітекторами у процесі відбудови столиці: Старе місто та історичну вісь, котра пролягала вздовж Королівського Тракту. Це символічний простір, який мав би поєднувати з тим старим містом, до знищення.
Варшава до відбудови в 1946 і зараз
За словами директора Варшавського столичного управління зі збереження пам'яток, відбудова польської столиці породила щонайменше три міфи. Це міф довоєнної Варшави — так зване «золоте століття»; міф закладення міста, котрий став найважливішим конструктом не лише столиці, але також повоєнної Польщі; і міф Варшави, котра весь час переживала свою травму. І що більше часу минає, то більш фальшивим стає той перший.
Результатом роботи візіонерів і будівничих зрештою стала нова Варшава. Її відбудова розтяглася у часі. Перший період відновлення тривав протягом 10 років, другий — 20-30 років після війни.
— Покоління моїх батьків, котре виростало у 50-х роках, практично бачило вже добре відбудовану або збудовану наново Варшаву, — ділиться Міхал Красуцкі. — Розуміння і бачення пам’яток, які треба зберегти, з часом змінювалося. Якщо в 50-60-х роках руїн як місць пам’яті було багато, то в 70-х — вже значно менше. Водночас значення місць пам’яті, які лишилися до 80-х, значно зросло.
Утім вже в 1980 році відроджене варшавське Старе місто впевнено посіло своє місце у Списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Сучасна Варшава має тяглість до «золотих часів» минувшини, в її урбаністичний пейзаж вдало інтегровано стрімкі хмарочоси, а в міський ландшафт органічно вписано місця скорботи й пам’яті
Ґданськ. Шанс для урбаністів
Строката, як і фасади його будинків, польсько-німецька історія Ґданська, вигідне розміщення на березі Балтики викликали зовсім інші дискусії навколо відбудови міста. Зрештою, правильні рішення знайшлися, і середмістя Гданська стало хорошим полігоном із досвіду повоєнної відбудови. І коли варшав’яни ще очікували відмашки на відбудову, у місті над морем вже засукали рукави.
— Ґданськ був знищений у часи війни, тут точилися надзвичайно активні бої, — каже доктор Клаудіуш Грабовскі з відділу історії Музею Ґданська, котрий спеціалізується на післявоєнній відбудові міста. — А пізніше, коли Червона армія захопила Ґданськ, вона потрактувала його як вороже німецьке місто, тож била по ньому ще два місяці, грабувала і руйнувала. Через те, що забудова була дуже густою, коли вибухали пожежі, вогонь швидко випалював частину, багату на пам’ятки. Так 90% гданського середмістя було повністю знищено.
Ґданськ до відбудови і зараз
Утім, як можемо побачити на фотографіях тих часів, більшість монументальних споруд таки збереглися. Вдалося відновити костели з вигорілими інтер'єрами, але уцілілими склепіннями, а потім завезти сюди історичні артефакти, вчасно евакуйовані з міста. Були відновлені будинки без покрівлі й перекриттів, у яких збереглися лише фасади з оригінальним оздобленням, цінні з точки зору мистецтвознавців.
— Через те, що місто було так сильно знищене, воєводська влада тимчасово переїхала до Сопоту, — додає Клаудіуш Грабовскі. — Загалом була ідея перенести столицю воєводства туди. Була також думка не відбудовувати середмістя Ґданська, а зосередитися на Вжещу — великій дільниці, де можна було б створити новий центр. Третя ідея — збудувати абсолютно нову дільницю біля Нового порту.
Під час дискусій, що робити зі знищеним середмістям Ґданська, навіть з’являлися обережні думки, що, може, варто зосередитися на відбудові Варшави, оскільки місто над морем — німецьке, і жили тут німці. Утім, зрештою, дослухалися до компетентної думки групи активістів на чолі з Владиславом Черним — президентом Ґданська, архітектором за освітою.
— Мистецтвознавці підтримали відбудову Ґданська, бо місто було цінним об’єктом з пам’ятками, — каже Клаудіуш Грабовскі. — Економічні розрахунки так само були на користь відбудови. Було прораховано, що дешевше відбудувати місто на знищеному обшарі, аніж звести його з нуля в іншому місці. Місто вигідно розташоване, тут схрещувалися усі дороги — ці чинники переважили. Відновлення почалося за однієї умови — звести Гданськ кращим, аніж він був перед знищенням.
Сучасний Ґданськ. Фото: Shutterstock
Жаль за навік утраченими об’єктами дещо компенсували рішення тодішніх урбаністів. Вони зосередилися на будівництві, яке б значно покращило якість життя мешканців: проектували просторі приміщення з доступом до природного світла, простори із зеленими насадженнями.
— У містах, збудованих в XIX столітті, усіх цих переваг не було. Загущення будинків було таким значним, що люди не мали достатньо сонця, повітря, зелені. Саме воєнні знищення уможливили ці позитивні зміни, — резюмує Грабовскі.
Уже на зламі 1947-48 років головний консерватор пам’яток Ґданська Ян Захватович оголосив, що відбудова Старого міста закінчена. Інші будівельні роботи тривали ще у 50-60-ті роки, щоб остаточно згаснути в 70-х.
— Відбудова може стати шансом для урбаністів, — розповідає Клаудіуш Грабовскі. — Проблема сучасних девелоперів по всій Польщі — велике загущення будинків, брак простору із зеленню.
Люди шкодують, що так, як у 60-70-х роках, більше не будують. При плануванні відбудови міста і новому проєктуванні важливо звернути на це увагу, не послуговуватися лише вигодами швидких інвестицій
Маріуполь. Обличчям до моря
Знищений разом з тисячами його мешканців, Маріуполь вважають найпромовистішим символом злочинів російської армії, але водночас і української звитяги. За різними оцінками, у місті зруйновано до 90% будинків, а під завалами і на вулицях загинуло щонайменше 20 000 містян. Попри те, що місто досі перебуває в окупації і лише чекає на звільнення, розмови про відновлення Маріуполя тривають уже кілька років. Головним завданням маріупольці вважають відбудувати сучасне українське місто.
Маріуполь у жовтні 2022. Фото: STRINGER/AFP/East News
— Таких масштабів відбудови не було з часів Другої світової війни, — каже міський голова Маріуполя Вадим Бойченко. — Наше завдання — не відбудувати так, як було, а побудувати нове місто, з новою економікою і новим майбутнім. При відродженні хочемо врахувати сучасні методи у будівництві, підходи у створенні комфортної та доступної інфраструктури, впровадити «зелену металургію» та розгорнути Маріуполь обличчям до моря.
«Місто Марії» матиме унікальну візію відбудови, яку йому вже розробили чотири команди провідних архітекторів та урбаністів. Аби залучити до обговорень маріупольців, які нині перебувають у статусі внутрішньо переміщених осіб у різних містах України, були створені центри підтримки «ЯМаріуполь». Кожен може поставити собі питання «Яким повинне стати місто, щоб туди повернулися люди?» і відверто відповісти на нього.
— При розробці великої мапи відновлення наша команда експертів вивчає досвід Європи й інших країн, — наголошує Вадим Бойченко.
— Нас надихнув підхід Варшави під час Другої світової війни, те, що її план відбудови почали розробляти ще до деокупації міста. Такий самий історичний шлях Маріуполь проходить зараз
Нам цікаво, з якими викликами зіштовхнулося місто, які ухвалювались рішення, що треба додатково врахувати та на що звернути увагу. Це допоможе нам уникнути помилок при відбудові. Досвід Ґданська цікавий з точки зору відновлення історичної частини міста, адже наша мета не тільки побудувати нове, але й зберегти нашу історію. На жаль, історичний центр міста нам треба буде збирати по шматкам, але ми хочемо зберегти маріупольську автентичність — нашу історію, культуру і традиції. А у Вроцлаві нас цікавить створення сучасної транспортної інфраструктури та розвиток економіки.
Маріуполь і «Азовсталь» у травні 202. Фото: STRINGER / AFP
P.S. Місця пам'яті й скорботи
Важливе місце у відбудованому після воєнного знищення Маріуполі посідатимуть місця пам’яті. Це розуміли 80 років тому у Варшаві, на цьому наголошують, плануючи відбудову «міста Марії».
Символічні острівці на жалобу необхідні для чесного внутрішнього діалогу із собою тих, хто житиме у населених пунктах, які пам’ятають війну. Це також буде екологічним способом переживання травми для маріупольців
Частина недоторканних старих просторів у відбудованій Варшаві була залишена саме з цією метою.
— Такою дільницею був Муранув, який не був дуже приємним для життя (під час війни тут розташовувалось єврейське гетто — Авт.), — розповідає Міхал Красуцкі, директор Варшавського столичного управління зі збереження пам'яток. — Його почали відбудовувати значно пізніше, і навіть фасади довго не були пофарбовані. Таким місцем була дільниця навколо Могили невідомого солдата (нині — площа маршала Юзефа Пілсудського) і ще кілька місць, котрі у Варшаві були залишені як місця-свідки з дуже міцним символічним значенням.
У Маріуполі найболючішими символами війни стали Драматичний театр й «Азовсталь».
Маріуполь до нападу росіян і після
— У театрі від російських обстрілів ховалися маріупольські родини, у надії на щось людське в окупантах перед будівлею написали великими літерами «ДІТИ». Натомість ті цілеспрямовано скинули з літаків на театр дві бомби, загинули сотні людей, серед них — діти. Маріупольці не хочуть відбудовувати театр, є потреба зробити на цьому місці меморіал пам’яті, — наголошує міський голова Маріуполя Вадим Бойченко.
Уже розроблено дві концепції вшанування. Одна з них передбачає збереження руїн Драматичного театру з одночасною модернізацією прилеглої території, створення громадського простору для роздумів, оформлення за допомогою мистецьких інсталяцій навколо театру. Інша пропонує законсервувати частину руїн під скляним дзеркальним куполом. Під площею мав би бути розміщений музей із доступом до руїн і місця вибуху, подібно до Музею 9/11 у Нью-Йорку.
Під час публічних обговорень маріупольці запропонували також створити Музей втраченого дитинства — меморіал, присвячений дітям, які стали свідками повномасштабної війни.
Підтримка закордонних інституцій — Європейського банку реконструкції та розвитку, Світового банку, Агенції США з міжнародного розвитку «USAID», а також ініціативи українського бізнесу — не залишають жодних сумнівів — одразу по закінченню війни на руїнах знищених міст почнеться робота. Міста, в які повертатимуться люди, обов’язково будуть відбудовані. Якщо відродження вдалося в Європі у часи повоєнних лихоліть, то має вийти й в України.
Макет майбутнього цетру пам'яті «Драмтеатр» від Mariupol Reborn. Фото: remariupol.com
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
