Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Минулого року Європейський центр репродуктивних прав опублікував звіт «Допомога в умовах кризи», який показує, що жінки-біженки в Польщі, Румунії, Словаччині та Угорщині перебувають в особливо складній ситуації. Картина, яка випливає з цих даних, лякає. Через обмежувальні закони, брак інформації, мовний бар'єр і нестачу грошей багато жінок опиняються в ситуації, коли їм доводиться робити вибір: повертатися в Україну, шукати несистемні рішення або виношувати вагітність. Для жертв воєнного зґвалтування, хоча не тільки для них — це ще одна травма. Анна, одна з біженок, яку зґвалтував російський солдат, дізналася про вагітність, що настала внаслідок зґвалтування, ще в Польщі. «Я не могла народити. Ця дитина щодня нагадувала б мені про те, що я пережила», — сказала вона.
В Україні аборт є законним і здійснюється до 12-го тижня вагітності без будь-яких застережень, а таблетки для переривання вагітності доступні в аптеках. Після прибуття до Польщі українські жінки шоковані, коли дізнаються, що не можуть перервати вагітність. З цієї причини автори доповіді закликали Польщу терміново дотримуватися клінічних протоколів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), які регулюють процедури у випадках зґвалтування
Польща є особливим випадком, оскільки саме сюди прибула найбільша кількість жінок-біженок з України. Станом на кінець червня 2023 року майже 4,07 мільйона громадян України мали статус тимчасового захисту в країнах ЄС. Найбільше біженців по відношенню до населення цих країн прийняли Чехія, Польща та Естонія. Основними країнами, які приймали людей, що рятувалися від війни, були Німеччина, Польща та Чехія.
Директива Європейського Союзу про тимчасовий захист 2001 року та Імплементаційне рішення Ради ЄС від 2022 року, яке започаткувало застосування Директиви до людей, що тікають від війни в Україні, передбачають надання «доступної медичної допомоги» біженцям та біженкам з України. «Протягом місяців, що минули після вторгнення, Угорщина, Польща, Румунія та Словаччина прийняли національне імплементаційне законодавство для реалізації Директиви. Однак прогалини та обмеження в національному законодавстві щодо певних форм охорони сексуального та репродуктивного здоров'я, а також постійна відсутність ясності як на національному рівні, так і на рівні ЄС щодо обсягу зобов'язань, передбачених Директивою, означають, що бар'єри, пов'язані з витратами, впливають на багатьох біженців і біженок», — йдеться у витязі зі звіту. Директива встановлює загальне зобов'язання забезпечити доступ до медичної допомоги і уточнює, що це включає «принаймні невідкладну допомогу і необхідне лікування хвороб» (стаття 13.2). Директива також зазначає, що у випадку осіб, які пережили зґвалтування та інші форми сексуального насильства, та інших осіб з особливими потребами, це зобов'язання поширюється на всю «необхідну медичну та іншу допомогу» (ст. 13.4).
Однак закон не працює.
Олена з України, яка проживає в Польщі: «Всі дуже бояться завагітніти, тому що... не знають, що їм робити... адже тут немає інших варіантів. Це дійсно страшно, що ти можеш навіть померти і тобі не допоможуть, як ми бачимо в новинах... так, українки страшенно бояться завагітніти... Скажімо так, ніхто нікому такого не побажає, навіть своєму найлютішому ворогу»
У Польщі, Румунії, Словаччині та Угорщині нехтування охороною здоров'я, зокрема сексуальним здоров'ям, накопичувалося десятиліттями. У поєднанні з «обмежувальними і нечіткими правовими і політичними рамками, стигматизацією і постійним опором сексуальним і репродуктивним правам», це призводить до дуже обмеженого доступу до якісної медичної допомоги. Наслідком стає те, що жінки або повертаються до охопленої війною України, щоб отримати там догляд і допомогу, або вимушені ситуацією, відкладають пошук рішення. Вони принижені, налякані та самотні. Існує також третій шлях — пошук рішення поза системою.
Юлія з України, яка живе в Румунії, розповіла: «Жінки розгублені, вони не знають мови..... Вони їдуть назад в Україну, в західну частину, знаходять українського лікаря і роблять те, що робили раніше».
Кристина Кацпура, FEDERA, Фонд жінок і планування сім'ї: «Для них Польща була початком Європейського Союзу, і їм було дуже важко зрозуміти, що в Польщі немає реального доступу до абортів, а інші послуги з репродуктивного здоров'я, такі як екстрена контрацепція, дуже обмежені».
В Угорщині та Словаччині аборт є законним, але доступ до нього обмежений через низку процедурних вимог. Аборт на вимогу є законним до 12-го тижня вагітності, а після 12-го тижня застосовуються обмеження. В Угорщині жінки, які бажають зробити аборт на вимогу, повинні юридично довести, що вони перебувають у надзвичайній ситуації, і пройти обов'язкове консультування, щоб переконати їх продовжити вагітність. Закон також вимагає обов'язкового триденного періоду очікування на аборт. У Словаччині інформаційні зобов'язання повинні бути виконані, щоб відмовити жінок від аборту, в той час як обов'язковий 48-годинний період очікування застосовується до аборту на вимогу, що вимагає від жінок кількох візитів до медичних установ. В обох країнах фармакологічний аборт недоступний; аборт може бути зроблений лише хірургічним шляхом. Крім того, Угорщина і Польща — єдині дві країни в ЄС, які не дозволяють продавати засоби екстреної контрацепції в аптеках без рецепта.
Анна Іваний, Асоціація EMMA, Угорщина Криза в охороні здоров'я: «Вони повертаються в Україну, тому що... їм легше поїхати додому і купити там протизаплідні або абортивні таблетки. Фармакологічний аборт в Угорщині взагалі недоступний... Ці жінки можуть подорожувати туди і назад між Україною та Угорщиною, але це не означає, що це мирна або нормальна подорож. Для них це дуже стресова подорож».
Польські жінки-активістки співпрацюють з організаціями за кордоном. Вони мають мережі в Німеччині, Нідерландах чи Чехії. У Берліні є колектив під назвою «Тітка Бася» (Ciocia Basia), до якого звертаються не лише польки, але й українки, які тут живуть. Саме для них минулого року був створений список лікарів, які пропонували їм безкоштовну процедуру аборту. «Тітка Чеся» (Ciocia Czesia) веде активну діяльність у Чехії
«Аборт без кордонів» — це мережа організацій, які допомагають у проведенні абортів у Європі. Наталія Бронярчик, Aborcyjny Dream Team:
«Дев'ять груп — у тому числі з Польщі, Чехії, Німеччини, Нідерландів, Англії, Австрії — об'єднали свої зусилля, щоб допомогти з абортами в країнах, де вони є легальними і доступними. Спочатку ми допомагали лише польським жінкам, яким потрібно було виїхати за кордон на аборт у другому або третьому триместрі, але зараз ми допомагаємо всім, хто живе в Європі і стикається з труднощами у доступі. Після польок другою національною групою, з якою ми найчастіше контактуємо, є жінки з України. За останні два роки, з моменту повномасштабного нападу Росії, понад 40 українок зробили з нашою допомогою аборт на другому або третьому триместрі вагітності, а трохи більше двох тисяч жінок прийняли з нашою допомогою абортивні пігулки. Інші групи — це білоруські, угорські та румунські жінки — ми все більше підтримуємо осіб з небажаною вагітністю з цих двох країн. Щодня ми робимо 130 абортів, і хоча більшість з них — польки, ми все частіше спілкуємося з людьми, які живуть в країні, де аборт є законним, але не можуть отримати доступ до нього через неврегульоване перебування, відсутність страховки, брак грошей».
Каміла Ференц, Federa: «За останні три місяці ми допомогли, в тому числі через консультації, 110 українським жінкам. Це 12 відсотків наших бенефіціарів. Ми профінансували 105 санітарно-гігієнічних наборів для українських жінок-біженок».
Federa постійно співпрацює з «Тіткою Чесею» з Чехії, інших довгострокових партнерств немає, але вона виконує функції секретаріату Astra, організації, яка об'єднує країни Центральної та Східної Європи. Саме «Астра» зайняла однозначну позицію щодо доступу до абортів та інших репродуктивних прав для українських жінок-біженок після російського вторгнення два роки тому.
Тим часом у Польщі спікер Сейму Шимон Головня оголосив, що пропозиції щодо зміни закону про аборти в Польщі будуть на порядку денному останнього засідання Сейму, але після «всіх цих консультацій і посередництв» за його словами, він прийняв рішення, що це станеться лише після першого туру місцевих виборів 11 квітня. Час для заяви спікера є тим більш невдалим (у всіх відношеннях), що незабаром стартує загальноєвропейська ініціатива, яка за підтримки Єврокомісії покликана забезпечити легальність абортів у всіх країнах ЄС, в тому числі і в тих, де аборти заборонені. Варто зазначити, що більшість, 95%, жінок репродуктивного віку в Європі живуть в країнах, де аборт без причини є законним. Майже всі країни дозволяють аборт на вимогу до 12-го тижня вагітності або використовують широкі передумови для переривання вагітності.
В ЄС лише Польща і Мальта мають законодавство, яке CRR (Центр репродуктивних прав) описує як «дуже обмежувальне». Фінляндія не дозволяє аборт на вимогу, але він може бути проведений в країні у випадках зґвалтування, аномалій розвитку плоду або на широких соціально-економічних підставах. Аборт на вимогу доступний скрізь, окрім Польщі, Андори, Ліхтенштейну, Монако та Великобританії. В останній країні аборт є законним у випадку аномалій розвитку плоду або з соціально-економічних причин
Згідно з чинним польським законодавством, переривання вагітності, що настала внаслідок забороненої дії, тобто зґвалтування або інцесту, є законним. Теоретично. Але, як підкреслила Магдалена Бєят з Лівиці, яку цитує Інститут прав мігрантів, це «мертвий закон». Чому? Тому що необхідно отримати довідку від прокурора про скоєний злочин, що особливо у випадку з жінками-біженцями — практично неможливо. Зґвалтування відбувалися за кордоном. Крім того, жінки часто не володіють мовою і не знають, які права вони мають. За даними АДТ, щонайменше 1 814 українок з небажаною вагітністю отримали допомогу від початку повномасштабної агресії Росії. У більшості випадків це були фармакологічні аборти.
Журналістка, редакторка, письменниця. Публікувалася у таких виданнях «Wysokie Obcasy», «Przegląd», «Polska The Times», OKO.press. У своїй журналістській роботі висвітлює права жінок у політичному та соціальному контексті, пише про системне витіснення жінок за межі суспільного життя. Авторка книг «Poddaję się. Reportaże o polskich muzułmankach» та «Znikając. Reportaże o polskich matkach».
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
