Ексклюзив
20
хв

Як війна перетворює алкоголь на пастку: розпізнати залежність і допомогти собі

Виснаження нервової системи і бажання бодай якось розслабитись призводять до того, що споживання алкоголю українцями під час війни зросло. За допомогою пива, вина чи чогось міцнішого люди намагаються якось полегшити свій гіпертривожний стан. Постає питання: як зрозуміти, що вживання алкоголю — вже не тимчасова розрада, а небезпечна звичка?

Галина Халимоник

Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Спиртне як «знеболювальне» під час війни

Біженство змусило деяких жінок відмовитись від алкоголю. «В умовах біженства я майже перестала пити, бо мені потрібно бути тверезою, щоб контролювати своє життя,  — пояснює українка Христина. — Алкоголь для мене — це і відпочинок, і відчуття безпеки, я маю довіряти тим, з ким випиваю, і знати, що моя дитина в безпеці. Біженство приносить постійні виклики та невідомість, створюючи хитке становище, особливо для тих, у кого є діти. Я усвідомлюю, що алкоголь — це потужний депресант, а свої депресії я вже створюю досить добре і без нього. Тому намагаюсь уникати зовнішніх факторів, які можуть погіршити мій стан».

Водночас у частини жінок війна й вимушений переїзд у нову країну навпаки посилили потяг до алкоголю та залежність від його вживання.

«Важливо навчитися приймати всі свої емоції, навіть слабкість і розчарування»

Спостереження практикуючих лікарів-наркологів, а також соціологічні дослідження доводять, що вживання алкоголю під час війни взагалі збільшилось. До війни українці пили в середньому 8-10 літрів спиртного на рік — це дещо вище середнього світового показника, який становить близько 5,5 літрів на душу населення (зазначимо, що ці статистичні дані враховують лише «офіційний» алкоголь, тож реальні показники споживання можуть бути значно вищими). Навесні 2023 року Український інститут майбутнього з'ясував, що 54% опитаних українців стали вживати алкоголю більше, ніж до війни.

— Ніколи б у житті не подумала, що це станеться зі мною, — розповідає лікарка Катерина, — у мене батько з алкозалежністю. Я ніколи не хотіла повторення його ситуації, завжди з пересторогою ставилась до алкоголю.

Однак залежність з’явилась під час вимушеного переїзду до США. Жінка одна мусила утримувати чотирьох людей і трьох собак. Росіяни зруйнували її садибу, в яку вона вклала всі свої заощадження.

— Я опинилась в ізоляції, якої не було навіть під час пандемії, — продовжує Катерина. — На новій роботі зіткнулася з мобінгом, мене постійно переслідував страх не впоратися з фінансовими зобов'язаннями. До того ж ми жили в місці без тротуарів, лише автостради та шосе, тому не могла скористатися звичними способами для зняття стресу — наприклад, прогулянками. Я жила в страху зробити щось не так і отримати астрономічний рахунок. Через брак фінансів якісна їжа була мені недоступна. На «харчовому смітті» я набрала 12 кілограмів, до того ж ця їжа не приносила мені задоволення.

Катерина їздила до супермаркету, де можна було недорого придбати вино. Воно було смачним і доступним:

— Я ніколи не упивалась до стану свого батька, щоб «хрюкати». Просто вечорами хмеліла.

Проблему помітили діти. Вона пояснювала їм, що алкоголь допомагає уникати реальності:

— Рівень тривожності у мене був таким, як ніколи в житті, — каже Катя. — Як людина, що працює в соціальній психології, я знала, що алкоголь — це депресант, і його вживання лише погіршить ситуацію. Але в ті моменти, коли мені було дуже погано, алкоголь приносив тимчасове, але миттєве полегшення.

Жінка запідозрила проблему, пройшла тест, щоб дізнатися, чи є алкозалежною. І зрозумівши, що перебуває на межі, ухвалила рішення повернутися до Європи, де поступово стала налагоджувати своє життя.

Моральна вада, тиск і задоволення

За словами авторки «Тверезого подкаста» Альони Жук, журналістки, ілюстраторки, тату-майстрині, яка через війну переїхала до Нідерландів, алкозалежність досі оповита міфами та дуже стигматизована суспільством. Вона досі сприймається як моральна вада, слабкість волі, хоча є хворобою, що потребує лікування. «Алкоголь — це частина культурного коду багатьох народів. Ми святкуємо та горюємо з ним, за келихом вина чи пива заводимо дружні та романтичні стосунки».

«Залежна людина частково чи повністю втрачає здатність отримувати радість від звичайних природних речей. І від цього завжди стаждають її рідні»

На відміну від інших речовин, які викликають залежність, алкоголь максимально доступний — як легалізований наркотик. Співрозмовниці, які через війну відчули залежність, або це сталося з їхніми рідними, ділилися досвідом, що все почалося з доступного пива та дешевого міцного алкоголю, особливо в маленьких пляшках, бо «іноді пакет із шести пляшок пива коштує лише на один євро більше, ніж десяток яєць».

— Коли хтось втрачає контроль над споживанням, його одразу записують до неблагонадійних і слабохарактерних, — каже Альона Жук,  — хоча справжні алкоголіки часто є високофункціональними людьми. Як було зі мною? Я виконувала всі свої зобов’язання: робочі та особисті, — але кожен мій вечір проходив спочатку з пляшкою, а згодом — вже з кількома пляшками вина. Лише алкоголік знає, як це погіршує якість життя і функціональність організму».

Дійсно, коли ми почали вивчати цю тему, то помітили, що чимало українок, які переживають складні життєві ситуації, нівелюють проблему залежності. Вони запитували: «Я випиваю, але я ж не «валяюся». П’яною мене ніхто не бачив» та «Це моя маленька слабкість — що в цьому поганого?»

Чому деякі не можуть сказати випивці «ні»

Деякі біженки зізнаються, що бояться випивати у новій країні, бо це може мати негативні наслідки і взагалі шлях в нікуди. І кажуть, що замінили вживання спиртного їжею, якою зловживають. Але природа потягу до алкоголю й переїдання різна: перше — це залежність, а друге — компульсивна поведінка.

Вадим Мельник, психолог, член правління Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії, голова Секції залежностей УАКПТ пояснює, що залежність — це складний психічний і поведінковий розлад, який характеризується невідступним потягом до вживання психоактивних речовин (ПАР) і неможливістю контролювати це вживання. Вона може проявлятися у трьох формах, зокрема алкогольній, наркотичній і залежності від азартних ігор.

Психолог Вадим Мельник, член правління Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії, голова Секції залежностей УАКПТ. Приватний архів

— Ключова різниця полягає в тому, що при залежності виникають біохімічні зміни в мозку й хронічна потреба в речовині, яка активує систему винагороди в організмі й дарує ейфорію.Тоді як компульсивна поведінка, — зокрема, переїдання, зловживання солодким, — не передбачає цього постійного патологічного потягу та втрати контролю саме перед цим конкретним стимулом, — пояснює Вадим Мельник.

Тобто якщо людина, яка заїдає стрес, замінить свої солодощі лусканням насіння чи, приміром, у цей час буде мати цікаву розмову з кимось або урок йоги, — про свої солодощі вона забуде. А от залежні від алкоголю що б не робили — задоволення їм принесе тільки спиртне.

Залежна людина частково чи повністю втрачає здатність отримувати радість від звичайних природних речей — смачна їж, спілкування з дітьми й друзями, фізична активність тощо. Її мозок працює вже інакше. І тільки отримавши «дозу» спиртного (а разом з ним і сильний викид дофаміну), людина переживає ейфорію, яка підтримує і поглиблює розлад.

Тому позбавитись від залежності набагато важче, ніж від компульсивної поведінки. Нутриціологи стверджують, що достатньо прибрати джерело стресу, і людина з компульсивним розладом перестає переїдати.

Але коли залежна людина перестає вживати улюблену речовину, у неї виникає «абстинентний синдром» (іноді його називають «синдромом відміни» чи «ломкою»). Це набір фізичних і психологічних симптомів, які проявляються після різкого припинення вживання алкоголю чи наркотику.

До речі, експерт зазначає, що цей синдром часто плутають з «похміллям», хоча похмілля — це наслідок інтоксикації, отруєння спиртним. І навіть в тому, як протікає похмілля, можна теж визначити залежність. Здорова людина, яка пережила похмілля, може після цього не вживати алкоголь місяцями і відчувати повну відразу до нього. Вона має єдине бажання — вижити. Тоді як люди із залежністю — непереборне бажання випити знов.

У чому ж причина залежності від алкоголю?

— Існуючі дослідження стверджують, що «ген алкоголізму» — це міф, — запевняє Вадим Мельник, — На розвиток алкозалежності впливають виховання, життєвий досвід і спосіб життя, але найголовніше — відсутність здорових навичок емоційної регуляції у відповідь на життєві труднощі. Людина не знає, як правильно задовольняти свої основні емоційні потреби, оскільки її цьому не навчили, і вона змінює свій емоційний стан за допомогою психотропних речовин.

Як зрозуміти, що я — людина з алкозалежністю?

Національний інститут зловживання алкоголем та алкоголізму США визначає алкогольний розлад (AUD) як «неможливість припинити вживання алкоголю, незважаючи на його негативний вплив на життя людини».

«Анонімні алкоголіки», міжнародна спільнота людей, які борються з алкогольними проблемами та підтримують один одного в досягненні тривалої тверезості, заявляють: «Якщо ви регулярно випиваєте більше, ніж плануєте або хочете, і стикаєтеся з проблемами чи втратою пам'яті під час вживання, це може свідчити про те, що у вас є залежність від алкоголю».

Ведуча «Тверезого подкасту» Альона Жук ділиться тестом, який допоміг їй усвідомити проблему та почати з нею боротися.

Опитувальник для визначення залежності від алкоголю

* Відповідайте на питання «Так» або «Ні»

  • Ви вирішували кинути пити, але вас вистачило лише на кілька днів?
  • Ви втрачали пам'ять через алкоголь?
  • Ви намагалися перейти з одного типу алкоголю на інший, щоб контролювати вживання?
  • Ви продовжуєте пити, коли ваші друзі вже припинили?
  • Ви ховаєте алкоголь або п'єте потайки?
  • Коли ви п'єте з іншими, намагаєтеся так контролювати вживання, щоб вони не здогадалися, що ви випили більше?
  • У вас є бажання випити, і коли ви це робите, ви відчуваєте полегшення?
  • Ви пробували кинути пити, але у вас це не виходило?
  • Після вживання алкоголю ви відчуваєте докори сумління?
  • Ви вживали алкоголь, щоб почуватися нормально?
  • Ви забуваєте про негативні наслідки вживання або вирішуєте, що цього разу буде інакше?

Якщо ви відповіли «Так» хоча б на 2-3 питання, це може свідчити про наявність залежності.

Психолог Вадим Мельник наводить також опитувальник CAGE та перелік ознак хворобливої пристрасті до алкоголю за Р. Хейлманом і радить:

— Якщо ви ставите це питання, ймовірно, у вас уже є проблема

— Визначити стадію залежності може тільки лікар. У деяких випадках потрібна медикаментозна допомога, наприклад, крапельниці, щоб знизити чутливість організму до алкоголю. Далі варто звернутися до терапії у зручному для вас форматі — це можуть бути індивідуальні чи групові консультації, а також групи на кшталт «анонімних алкоголіків». Важливо зрозуміти, чому алкоголь став необхідним у вашому житті, навчитися контролювати свій організм і знаходити способи розслаблення та емоційного задоволення іншими шляхами.

Експерт підкреслює:

Неможливо «остаточно вилікуватися» від залежності і потім споживати спиртне помірно, як це можуть робити ті, хто ніколи не мав проблем з алкоголем

Раніше вважалося, що лише жіночий алкоголізм є невиліковним. Проте насправді чоловіки теж. Усі, хто мав алкогольну залежність, назавжди залишаються у стані «одужання». І для підтримки здоров'я їм необхідно повністю виключити алкоголь із життя.

Один з найвідоміших медичних журналів The Lancet опублікував результати масштабного дослідження впливу алкоголю на здоров'я людини, яке було проведене міжнародною колаборацією Global Burden of Diseases. Основний висновок цього дослідження: вживання алкоголю незалежно від кількості має негативний вплив на організм.

А значить, навіть якщо здається, що немає нічого поганого в тому, що ви щовечора пропускаєте келих чи рюмку, це тільки здається, бо рано чи пізно організм обов’язково заявить про нанесену йому невидиму шкоду.  

Де ж та «чарівна пігулка», яка позбавить залежності?

Навіть популярні методи кодування та гіпнозу можуть допомогти лише тим, хто мотивований не вживати алкоголь, стверджують експерти. Однак важливо розуміти, що всі альтернативні методи позбавлення алкозалежності не є доказовою медициною, а радше методом залякування, коли пацієнту повідомляють, що він помре, якщо продовжить пити.

Реакція на ці методи залежить від особистості та фізіології людини. Деякі пацієнти, злякавшись, здатні витримувати тверезість роками, тоді як інші наступного дня після завершення дії препарату «розв’язуються». Проте, як підкреслює Мельник, ці методи не вирішують основної проблеми — не позбавляють психологічної залежності.

Альона Жук: «Рік тому я випила востаннє. Відмова від спиртного змінила моє життя повністю, хоч і не так, як я уявляла. Була переконана, що буде пусто й сірo, але натомість відкрила, що таке повноцінне життя». Приватний архів
— На власному досвіді я зрозуміла, що будь-яка залежність — спроба закрити «дірку в собі, — стверджує Альона Жук

— Неприйняття себе у стані розчарування, пригніченості чи вразливості. Ми не дозволяємо собі бути такими, якими ми є, і прагнемо швидко змінити цей стан на більш щасливий і розкутий. Але потрібно навчитися приймати всі свої емоції, навіть слабкість і розчарування.

Війна як джерело постійного стресу потребує уваги до власного емоційного стану та використання ресурсів для зниження стресу, як-от дихальні техніки, фізичні вправи і діяльність, що «заземлює». Це підтримує психічне здоров’я, допомагає долати стрес і спиратися на внутрішні цінності, які стають природним «допінгом» для покращення психологічного стану.

Фотографії Shutterstock 

No items found.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
українці допомагають американцям пожежа Лос-Анджелес

Лос-Анджелес горить. У штаті Каліфорнія — одна з наймасштабніших пожеж в історії регіону. Вогонь охопив територію у 12,5 тисяч гектарів. Змусив сотні тисяч людей евакуюватися. Згоріли щонайменше 25 осіб і понад 10 тисяч будівель. Пожежники працюють без відпочинку, але найпотужніші осередки займання досі не вдалося повністю локалізувати. 

Причиною трагедії стали стихійна лісова пожежа та потужний штормовий вітер. Постраждалим через пожежі надається допомога, збираються волонтерські ініціативи. До допомоги долучаються й українці. Sestry поговорили з представниками української громади в Каліфорнії, які працюють в одному з волонтерських центрів біля Лос-Анджелеса.

Олександра Гілова, фотографка з Одеси, переїхала до Лос-Анджелеса рік тому через війну. Розповідає, що коли в США спалахнули пожежі, навколо постійно звучали новини про те, скільки людей втратили житло. Українці одразу стали організовуватися, щоб допомогти цим людям:

— Алекс Денисов, український активіст із Лос-Анджелеса, шукав волонтерів, які допоможуть роздавати українські страви постраждалим від пожеж. Страви готують українки з Сан Дієго з організації House of Ukraine. Вони вже приготували понад 300 літрів українського борщу та близько 400-500 кримськотатарських чебуреків. Зібравшись з подругами, ми вирішили долучитися до цієї ініціативи. 

Роздавали їжу ми недалеко від тієї частини міста, де були пожежі. Під волонтерський табір нам віддали велику парковку. Там була наша їжа та великий український фудтрак від Easy busy meals — вони частували варениками. Інші люди роздавали одяг, постільну білизну, засоби гігієни тощо. Кожен робив, що міг. Нашим завданням було нагодувати людей. Почали ми о 10.00 та закінчили близько 20.00.

Загалом нас було приблизно 30 людей. Кожен робив свою справу. Українку, яка смажила чебуреки з 10 ранку до 8 вечора без відпочинку, на сонці, ми жартома називали «Генерал». Вона — справжня українка, яка взяла все в свої руки й кожному з нас давала завдання. Сильна і добра. 

— Ми роздали щонайменше 1000 тарілок борщу. Площа, де ми це робили, була досить великою, тому ми ходили по всій території новоствореного «центра допомоги» з гучномовцем і оголошували, що у нас є гаряча смачна українська їжа — безкоштовно. Спочатку місцеві люди трохи боялися брати незнайому їжу. Але коли куштували, не могли зупинитися. Їм дуже сподобалися чебуреки, вони нагадали місцевим страву «ємпанадес». За ними була дуже велика черга.

Ганна Бубнова, волонтерка, учасниця ініціативи, написала: «Було дуже приємно допомогти та познайомити людей з нашим найсмачнішим борщем. Всі були в захваті та поверталися за добавкою». 

Алекс Денисов, актор і активіст, один із організаторів ініціативи допомоги мешканцям постраждалих районів Лос-Анджелеса, розповідає, що українська громада в південній Каліфорнії велика і активна. Тому їм вдалося швидко зібрати волонтерів, приготувати страви та приїхати на місце, аби допомогти постраждалим від пожеж. 

У своєму інстаграмі Алекс закликав долучатися до ініціативи: «Беріть воду, санскрін і гарний настрій. І давайте допоможемо американській громаді, яка допомагає українській всі ці роки».

— Багато українців живуть в районах, з яких евакуювали людей, як у моєму випадку, або на межі з такими районами, — каже Алекс. — Нам було важко бачити, що відбувалося. Явною була паралель з нашою війною і горем втрат, яке щодня відчувають українці. Пітер Ларр, американець 3-го покоління з українським корінням, придумав цю ідею, а ми організували та втілили її в життя буквально за 24 години.

На жаль, місця небагато, тому багатьом, хто хотів допомогти, ми вимушені були відмовити. Американці були неймовірно вдячні та у захваті від того, наскільки смачна наша їжа. Звісно, вони не тільки їли, але й спілкувалися, ділилися своїм горем, розпитували про наше. 

Близько 1500 людей скуштували наші борщ, вареники, чебуреки та інші страви

Але набагато більше людей підходили просто поговорити з нами, спитати про війну в Україні, про наші життя і культуру.

Жителі Лос-Анджелеса масово залишають небезпечні райони, через що на дорогах утворилися величезні затори. Пожежами охоплено вже 5 районів навколо міста. Закрито всі навчальні заклади. Цю пожежу вже назвали найдорожчою у світі. Внаслідок стихії будинки втратили десятки голівудських зірок: Ентоні Гопкінс, Мел Гібсон, Періс Гілтон, Біллі Крістал тощо.

Фото надані Олександрою Гіловою й Алексом Денисовим

20
хв

Борщ для погорільців. Як українці допомагають постраждалим у Лос-Анджелесі

Ксенія Мінчук

Літній пан на велосипеді зупиняється біля одноповерхового кафе «Краяни» на околиці Токіо. Заходить всередину, кланяється, дістає з гаманця купюру найбільшого номіналу — 10 тисяч єн (2700 грн) — кладе її в банку із українським прапором, знову кланяється і мовчки виходить. «Боже, він же пробував наш борщ вчора на фестивалі!», — вигукує Наталія Ковальова, голова і засновниця неприбуткової організації українців «Краяни». 

Ось так виглядає українське кафе «Краяни» на околиці Токіо

Саме через їжу на багаточисельних фестивалях, надзвичайно популярних в Японії, місцеві не тільки дізнаються про Україну від самих українців, а й залюбки допомагають. За останні 2,5 роки у цьому непримітному кафе та на всіх доброчинних заходах організації «Краяни» назбирали майже 33 мільйони гривень (137 млн 155 тис єн). На ці кошти серед іншого відбудували будинки в Бучі та Ірпені, надіслали в Україну такмед, ліки, генератори, карети швидкої допомоги, машини для евакуації. 

Водночас громада українців в Японії справді малочисельна. До повномасштабного вторгнення в країні з населенням 127 мільйонів мешкали лише 1,5 тисячі українців. У 2022 році зазвичай закрита для іноземців Японія здійснила безпрецедентний вчинок — надала дозвіл на перебування ще 2,6 тисячам українців. Це втричі більше ніж для біженців із усіх інших країн за останні 40 років. 

<frame>Українців забезпечили житлом, медичним страхуванням та прожитковим мінімумом. Також на безкоштовне навчання запросили понад сотню українських студентів, які вчать японську мову або продовжують навчання в університетах. Японія також організовує фізичну та ментальну реабілітацію для українських військових і безкоштовно допомагає встановлювати біонічні протези. <frame>

До прибулих українських шукачів захисту японці поставилися надзвичайно сердечно. Наприклад, до містечка Комае з населенням 83 тисячі осіб в префектурі Токіо приїхала лише одна шукачка захисту з України. І місцева громада забезпечила її серед іншого городиком, бо японці десь дізналися, що українці дуже люблять щось вирощувати. Водночас більшість місцевих будинків зазвичай не мають прибудинкової території, адже земля – надзвичайно дорога. — Мер Комае настільки перейнявся, що вже у травні 2022-го організував український фестиваль. Усіх пригощали борщем — безкоштовно, але поставили скриньку для доброчинних внесків. Їх було стільки, що опісля «Краяни» змогли запустити волонтерські проєкти навіть в Україні. І відтоді вже ціла хвиля пішла, в інших містах почали щось схоже робити. Узялися проводити лекції, тому що японці просили пояснити: “Чому ця війна почалася?”, “Ви ж братній народ!”. Ми розповідали і про голод, і про репресії, про історію Криму, киримли. Японці переймаються, співчувають і хочуть допомагати, — розповідає Наталія Ковальова. 

Сім'я киянки Наталії Ковальової живе в Країні сонця, що сходить, понад 30 років. За фахом жінка — вчителька. Вона викладала в японській школі, а ще разом із чоловіком заснувала українську недільну — «Джерельце»  та організацію «Краяни». У 2022 році Наталія ухвалила рішення покинути роботу в місцевій школі і повністю присвятити себе громадській та волонтерській діяльності. 

Японія — країна фестивалів. Організація «Краяни» представляє батьківщину на різних заходах по всій Японії майже щотижня, часом навіть 5-6 разів на місяць. Роздають листівки, співпрацюють із місцевими медіа, пропонують спробувати борщ і голубці, розповідає Наталія:

— Шлях до серця японців — через їжу. Поїсти — це їхня найбільша розвага і улюблене часопроведення. На фестивалях лише ми презентуємо щось закордонне. Уся інша — японська їжа. Я спершу думала, що наші страви будуть для місцевих занадто тяжкі. На відміну від японської кухні, ми і готуємо довго, і їмо досить жирне. Але ні — їм подобається.

Японці зазвичай обережні до всього нового, та як розпробують, щиро цінують. Торік на фестивалях українське пробували неохоче, а цього року уже черга стояла: «Ви ж були минулого року! Ми знову хочемо замовити, бо дуже сподобалося!»
Обережним до всього нового, японцям сподобалась українська кухня

Наталія згадує, як нещодавно «Краяни» брали участь у фестивалі з трьохсотлітньою історією в токійському районі Асакуса і до них підійшла сім'я японців. Пані знала багато про Україну. Розповіла, що борщ із пампушками вона вже готувала за рецептом з інтернету, навіть фото показала. А на прощання сказала «Слава Україні». 

Саме після одного з таких фестивалів до українців звернулася 80-річна японка і запропонувала відкрити кафе в приміщенні, яким вона володіє. Спершу без орендної плати, а далі — як піде. 

— Звісно, спершу у нас нічого не виходило, бо ніхто в цьому не розбирається. Але з часом вдалося налагодити всі процеси, — згадує Наталія Лисенко, заступниця голови «Краяни».

В Японію жінка приїхала 14 років тому — вийшла заміж. Шукала своїх, зокрема українську школу для доньки, і так познайомилася з іншою Наталею, яка цю школу заснувала. Зараз пані Лисенко курує роботу кафе, та основна її робота — вчителька англійської мови в японській школі. 

Евакуйовані українці відразу почали шукати роботу, але не володіли японською. Тому в кафе одразу розставили пріоритети: працевлаштовуватимуть шукачів захисту, навіть якщо вони не професійні кухарі. Згадують: деякі українки, які раніше вдома взагалі не готували, пропрацювавши в кафе, почали і сім'ю домашньою їжею радувати. 

У кафе японці можуть скуштувати традиційні українські страви

У меню — борщ, гречаники, вареники — з солоною та солодкою начинками, а також ліниві, деруни, котлета по-київськи, є комплексні обіди. Надзвичайно популярний, особливо на фестивалях, — тертий пиріг із ягідним варенням. Ціни — українські: вареники — 700 єн (160 грн), деруни — 880 єн (200 грн), борщ — 1100 єн (260 грн). 

<frame>Буряк купують у місцевих фермерів. Гречку — в магазині українки, яка займається імпортом з Європи. Кріп замовляють в іншої українки, яка вирощує його спеціально для цього кафе. Сало роблять самі. Замість сметани використовують японський йогурт без додатків. Окремо варто згадати про чудову підбірку українських вин, які не часто навіть в українських ресторанах пропонують, — Beykush, Stakhovsky, Biologist, Fathers Wine та питні меди від Cikera — їх на інший край світу імпортують аж дві компанії. <frame>

Українське кафе «Краяни» працює майже два роки. Воно розташоване і далеко від центру Токіо, і навіть не одразу біля станції метро. Але туди приходять не тільки з сусідніх кварталів, а й приїздять із інших міст та регіонів за сотні кілометрів. Одного разу — навіть в тайфун! Японці хочуть спробувати екзотичну кухню, але й взяти участь в активностях. 

«Краяни» мріють про український центр в Японії. А поки облаштували маленький культурний осередок. Щомісяця в кафе проводять фотовиставки, майстеркласи, лекції — одночасно й українською, й японською: як малювати петриківкою, як виготовити українську прикрасу, як змайструвати дідуха. Часом навіть співвітчизники шоковані: мовляв, це треба було приїхати аж в Японію, щоб навчитися робити символ нашого Різдва!

На кухні кафе також готують страви для дегустацій на фестивалях. Власне, щоб взяти участь у таких заходах, необхідно спершу надати організаторам план приміщення, в якому будуть куховарити, а також перелік усіх потрібних продуктів. Наприклад, влітку заборонено готувати страви з молочкою. На цій же кухні готували страви для прийому до Дня Незалежності в Посольстві України в Японії. 

Окремий напрямок роботи — кулінарні майстеркласи для японців. Вони користуються надзвичаною популярністю, розповідає Наталія Лисенко:

— Кухня в кафе для цього замаленька. Тому ми недорого винаймаємо муніципальні кухні, які облаштовані саме для кулінарних майстеркласів. Цього місяця буде три таких заходи, кожен для 20 охочих. Тобто от уже 60 японців зможуть вдома варити борщ.

Вибір страв для майстеркласів надзвичайно різноманітний — галушки, зрази, деруни, капусняк, гороховий суп з грінками, фарширований перець, салат з буряка і квасолі. Також почали співпрацю з кафе Clare&Garden. Заклад в англійському стилі відкрила японка у дворі власного будинку і запросила українців двічі на місяць влаштовувати там день українського обіду. 

Останнє нововведення — зайнятись доставкою їжі через Uber Eats. Менеджерка по роботі з клієнтами цього сервісу Юкі Тагава саме прийшла в кафе, щоб узгодити деталі співпраці. Каже: зробила це з власної ініціативи. Хоче, щоб японці не лише пробували нові страви, а й щоб завдяки їжі більше цікавилися Україною.

— Якщо порівнювати з японською кухнею, то, як на мене, українська має яскравіше виражені смаки, — пояснює Юкі Тагава. — Я відчуваю смак овочів — помідорів або капусти. І загалом ці смаки зовсім інші. Тому що, як правило, основа страв японської кухні — це рибний бульйон даші, місо паста або соуси, які мають специфічний смак.

І я знаю, що більшість японців, які до цього ніколи не пробували українські страви, кажуть, що мали зовсім інше уявлення, не думали, що їм так сподобається

Для охочих глибше зануритися в українську кухню «Краяни» у співпраці з Українським інститутом переклали книгу «Україна. Їжа та історія». Вона розповідає про минуле і сьогодення української кухні, представляє рецепти страв, які зможе приготувати кожен, локальні продукти і страви-візитівки України. 

— Робота над перекладом була цікавою і не з простих, — ділиться Наталія Ковальова, голова організації. —По-перше, хотілось передати назви якнайближче до українського звучання. По-друге, не всі продукти можна знайти в японських магазинах. Скажімо, де тут знайдеш ряжанку? Це і було найскладнішим — описати потрібні продукти, адаптувавши їх до реалій Японії, замінивши їх на схожі за смаком. 

Частина виручених коштів з продажу книги, а також із усіх активностей організації «Краяни» йде на волонтерські проєкти допомоги Україні. 

Наталія Ковальова (зліва) та Наталія Лисенко

Фото надані авторкою та організацією «Краяни»

20
хв

Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

Дарка Горова

Може вас зацікавити ...

No items found.

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress