Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
«Закриття легендарних і важливих для розвитку демократій радіостанцій, а також неминучий занепад багатьох дрібніших незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться», — головна редакторка Sestry про закриття Трампом мовників «Голос Америки» й «Радіо Свобода»
Головна редакторка Sestry.eu Йоанна Мосєй і керівниця мовлення «Голосу Америки» у Східній Європі Мирослава Ґонґадзе. Фото: Lukasz Sokol
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.
Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.
І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?
Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.
Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.
Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.
Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.
Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.
Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».
Журналістка, медіаекспертка. Була директоркою з управління Gazety Wyborczej і директоркою з видання Wysokich Obcasów, дописувала як авторка цих ЗМІ. Створила безліч авторських проєктів, що мають суспільну значущість та підтримують жінок.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
На першому фото авторства німця Флоріана Бахмайєра шестирічна Ангеліна — біженка з одного з прифронтових селищ близ Куп'янська. Дівчинка психологічно травмована війною і страждає від панічних атак. Автор фотографії зняв її через кілька хвилин після такого нападу, який міг бути викликаний втечею від російських бомбардувань.
На другому знімку — російський стабілізаційний пункт, розташований у підземному винзаводі близ окупованого Росією Бахмута. Зображений солдат був мобілізований до армії сепаратистської так званої «Донецької народної республіки» за два дні до початку повномасштабного вторгнення. Десь на полі бою проти українців, на окупованій Росією території він втратив руку й ногу.
Російський військовий, поранений під містом Бахмут, лежить у польовому госпіталі, створеному на підземному винзаводі. Пізніше йому ампутували ліву ногу та руку. Донбас, Україна, 22 січня 2024 р. Фото: Nanna Heitmann/Magnum Photos, для The New York Times / World Press Photo
Агресор не може стояти в одному ряду зі своєю жертвою
Міжнародні фотопрофі чомусь вирішили, що ці дві світлини можна об'єднати в одному конкурсі, в одній європейській категорії. Що можна поставити знак рівності між жертвою і злочинцем, заплющити очі на етику заради естетики. Показати маленьку дитину з пошкодженою психікою і того, хто цю психіку руйнує. За допомогою стилізації та символіки (зображення пораненого солдата натякає на Пієту, зняття Христа з хреста) створити враження, що обидві людини є жертвами цієї війни, і що обом сторонам варто співчувати. Разом з тим це ще один приклад нормалізації російських злочинів, які, за наказами Путіна, відбуваються в Україні щодня — зокрема, проти цивільного населення.
Світ не розуміє проблеми і потихеньку дає дозвіл російському брати участь у культурному житті світу. Виступи російських музикантів і балету, спортивні змагання, «Оскар» за фільм про росіян і зйомки стрічки про Путіна з привабливим Джудом Лоу в гловній ролі, участь у світових виставках, конференціях і дебатах. І ось черговий крок — на престижному конкурсі фотографій з'являється «ренесансне» зображення російського солдата. Він лежить на винзаводі, ймовірно, тому самому, що виробляв знамените українське вино, яке любили в усьому світі, і який був зрівняний із землею російською артилерією. Страждання злочинця зняті так, що викликають співчуття. І ми поволі забуваємо, хто тут агресор.
Багато хто після звільнення з-під окупації Бучі говорив: такого Росії світ вже точно не пробачить...
А потім були відкриті братські могили в лісі в Ізюмі, жовта кухня в багатоквартирному будинку в Дніпрі, пробита російською ракетою, бомби на дитячих майданчиках, обстріли українських військових фосфорною зброєю, забороненою Женевською конвенцією... Сьогодні потужні авіаційні бомби, що падають на центр Запоріжжя, вже нікого не вражають. Нічні атаки шахедів на українські міста сприймаються як чергові «новини з війни», яка десь далеко і нас, зрештою, не стосується. Разом з тим щоночі в Україні гинуть невинні люди. Ось і цієї ночі теж.
Тим часом журі конкурсу World Press Photo не бачить проблеми й ставить знак рівності між жертвами й нападниками. І цим підіграє російській пропаганді
Що змінює суспільний дискурс, гуманізує дії нелюдів, які на очах у всіх безсоромно і систематично, вдень і вночі, вбивають таких дітей, як Ангеліна, їхніх матерів і батьків. А разом з ними — віру в справедливість і інстинкт самозбереження людства.
Як грім з неба пролунала новина про вихід США зі складу Міжнародного центру з розслідування злочину агресії проти України, до якого входили прокурори, що збирали попередні докази про очевидний злочин росіян. Звісно, на тлі тотальної економії в імʼя прогресу імені Маска це було очікувано. Але неприємно. Речниця Білого дому Керолайн Левітт дуже обтічно прокоментувала, що нічого не чула про це рішення.
Утім, воно цілком вкладається у затяжний медовий місяць між адміністрацією Дональда Трампа та Владіміром Путіним. Дуже хоче 47-й президент укласти угоду з російськими диктатором. Аж настільки — що готовий заплющити очі на те, що вирішувати питання України, ядерної програми в Ірані та співробітництво по копалинах Сибіру треба буде з реальним військовим злочинцем.
Тіла мирних жителів лежать на вулиці Яблунській у Бучі. Фото: RONALDO SCHEMIDT/AFP/East News
Взагалі, коли мова йде про окупантів із РФ, я не вірю в достойні суди. Я вірю в ліквідацію. Красиву, продуману, підступну. Торік у грудні українці відчули деяку сатисфакцію після того, як у Москві ліквідували Ігоря Кирилова — генерала, який наказував застосовувати хімзброю проти ЗСУ. Коли він виходив із дому — біля підʼїзду вибухнув самокат.
«Посадовець відповідальний за використання хімічної зброї на східному та південному фронтах України. За наказом Кириллова з початку повномасштабної війни зафіксовано понад 4,8 тис. випадків використання ворогом хімбоєприпасів», — написали у некролозі фахівці із СБУ.
За наказом Кириллова окупанти використовували боєприпаси з отруйними речовинами у вигляді скидів з FPV-дронів на пункти оборони українських захисників. Після цього чимало бійців потрапляли до лікарень з тяжкими опіками слизових оболонок та дихальних шляхів.
Ліквідація Кириллова стала ударом для Путіна — він кілька разів дав зрозуміти, що його тривожить смерть товариша. Набагато більше за заочні суди, де би вони не були
Тож це вкотре підтверджує, що росіяни мають боятися українців, поляків, литовців — і всіх інших, на кого вони кладуть очі і лапи, — скрізь. На суші, на морі, у барі безлімітного алкоголю у турецьких готелях на пʼять зірочок.
Політична ставка президента Трампа зрозуміла. Якщо вже містер президент хоче переможних зустрічей з лідерами Росії, Ірану та Північної Кореї, то йому, звісно, не потрібно, аби ці чоловіки носили тавро «воєнних злочинці». Інакше не буде рукостискання.
У відкритих джерелах можна знайти інформацію, за що США були відповідальні в групі, звідки їх вивели, — надавали матеріально-технічну допомогу та допомагали нашим прокурорам дещо їх розвантажити. Але основний масив роботи лежить саме на українських фахівцях, яких дуже не багато — і, крім воєнних злочинів, є ще цивільні справи.
Аби осягнути обʼєми роботи, нагадаю, що з початку повномасштабного вторгнення було зафіксовано більше 150 тисяч воєнних злочинів Росії на території України
Усі ці справи треба довести хоч до якогось суду — аби родичі закатованих отримали компенсацію та моральну сатисфакцію. І головне — аби єдиною згадкою про геноцид не був якийсь просто памʼятний хрест і деревʼяна капличка.
Додамо ще кілька неприємних рішень від США, які можуть хіба запевнити диктаторів, що «хто сильний — той і правий». Почалось це з того, що в лютому представники США, ймовірно, відмовилися називати Росію «агресором» на зустрічі Core Group — країн, які готують міжнародний трибунал над Путіним за його воєнні злочини в Україні. Далі Вашингтон різко відмовився бути співавтором заяви Організації Об'єднаних Націй, яка підтримує територіальну цілісність України та вимагає від Москви вивести свої війська з окупованих територій країни.
Адміністрація Трампа також відмовилася підписати заплановане комюніке G7, яке називає Росію «агресором» у війні з Україною на відзначення третьої річниці війни 24 лютого 2025 року
«Європейські чиновники побоюються, що лестощі пана Трампа Путіну можуть призвести до того, що російського диктатора звільнять від наслідків за його вторгнення в межах будь-якого мирного врегулювання», — йдеться у матеріалі британського видання The Telegraph.
Також днями трапилась вкрай детективна історія. 43-річна прокурорка Джессіка Абер, яка розслідувала воєнні злочини РФ, була знайдена мертвою у своєму домі. До приходу до влади Дональда Трампа вона входила у команду фахівців міністерства юстиції США, яка розслідувала воєнні злочини Росії в Україні. Крім того, пані Абер вела низку проваджень щодо кіберзлочинності і відмивання грошей росіянами.
В умовах, коли свідки воєнних злочинів помирають, а вкраденим дітям Росія якісно прошиває мізки проросійською пропагандою — збирати воєнні злочини вкрай тяжко. А кожен втрачений день — це шанс воєнним злочинцям уникнути відповідальності, жити своє краще життя і набиратися досвіду до нових актів геноцидів у майбутніх війнах.
Працівники ДСНС копають могилу цивільного під час ексгумації у районі Ізюма. Фото: Evgeniy Maloletka/Associated Press/East News
Може трапитись так, що США через деякий час змінять своє ставлення до Путіна і Росії, коли мирні переговори закінчаться нічим. Утім, якщо Вашингтон десь відступає з поля гри, це означає лише одне, що європейські країни мають бути більш активними та зубатими. Адже сьогодні російські герої СВО викладають відео, як вбивають українських полонених, а завтра можуть повторити досвіди уже десь в лісах Балтії.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Біженство змусило деяких жінок відмовитись від алкоголю. «В умовах біженства я майже перестала пити, бо мені потрібно бути тверезою, щоб контролювати своє життя, — пояснює українка Христина. — Алкоголь для мене — це і відпочинок, і відчуття безпеки, я маю довіряти тим, з ким випиваю, і знати, що моя дитина в безпеці. Біженство приносить постійні виклики та невідомість, створюючи хитке становище, особливо для тих, у кого є діти. Я усвідомлюю, що алкоголь — це потужний депресант, а свої депресії я вже створюю досить добре і без нього. Тому намагаюсь уникати зовнішніх факторів, які можуть погіршити мій стан».
Водночас у частини жінок війна й вимушений переїзд у нову країну навпаки посилили потяг до алкоголю та залежність від його вживання.
«Важливо навчитися приймати всі свої емоції, навіть слабкість і розчарування»
Спостереження практикуючих лікарів-наркологів, а також соціологічні дослідження доводять, що вживання алкоголю під час війни взагалі збільшилось. До війни українці пили в середньому 8-10 літрів спиртного на рік — це дещо вище середнього світового показника, який становить близько 5,5 літрів на душу населення (зазначимо, що ці статистичні дані враховують лише «офіційний» алкоголь, тож реальні показники споживання можуть бути значно вищими). Навесні 2023 року Український інститут майбутнього з'ясував, що 54% опитаних українців стали вживати алкоголю більше, ніж до війни.
— Ніколи б у житті не подумала, що це станеться зі мною, — розповідає лікарка Катерина, — у мене батько з алкозалежністю. Я ніколи не хотіла повторення його ситуації, завжди з пересторогою ставилась до алкоголю.
Однак залежність з’явилась під час вимушеного переїзду до США. Жінка одна мусила утримувати чотирьох людей і трьох собак. Росіяни зруйнували її садибу, в яку вона вклала всі свої заощадження.
— Я опинилась в ізоляції, якої не було навіть під час пандемії, — продовжує Катерина. — На новій роботі зіткнулася з мобінгом, мене постійно переслідував страх не впоратися з фінансовими зобов'язаннями. До того ж ми жили в місці без тротуарів, лише автостради та шосе, тому не могла скористатися звичними способами для зняття стресу — наприклад, прогулянками. Я жила в страху зробити щось не так і отримати астрономічний рахунок. Через брак фінансів якісна їжа була мені недоступна. На «харчовому смітті» я набрала 12 кілограмів, до того ж ця їжа не приносила мені задоволення.
Катерина їздила до супермаркету, де можна було недорого придбати вино. Воно було смачним і доступним:
— Я ніколи не упивалась до стану свого батька, щоб «хрюкати». Просто вечорами хмеліла.
Проблему помітили діти. Вона пояснювала їм, що алкоголь допомагає уникати реальності:
— Рівень тривожності у мене був таким, як ніколи в житті, — каже Катя. — Як людина, що працює в соціальній психології, я знала, що алкоголь — це депресант, і його вживання лише погіршить ситуацію. Але в ті моменти, коли мені було дуже погано, алкоголь приносив тимчасове, але миттєве полегшення.
Жінка запідозрила проблему, пройшла тест, щоб дізнатися, чи є алкозалежною. І зрозумівши, що перебуває на межі, ухвалила рішення повернутися до Європи, де поступово стала налагоджувати своє життя.
Моральна вада, тиск і задоволення
За словами авторки «Тверезого подкаста» Альони Жук, журналістки, ілюстраторки, тату-майстрині, яка через війну переїхала до Нідерландів, алкозалежність досі оповита міфами та дуже стигматизована суспільством. Вона досі сприймається як моральна вада, слабкість волі, хоча є хворобою, що потребує лікування. «Алкоголь — це частина культурного коду багатьох народів. Ми святкуємо та горюємо з ним, за келихом вина чи пива заводимо дружні та романтичні стосунки».
«Залежна людина частково чи повністю втрачає здатність отримувати радість від звичайних природних речей. І від цього завжди стаждають її рідні»
На відміну від інших речовин, які викликають залежність, алкоголь максимально доступний — як легалізований наркотик. Співрозмовниці, які через війну відчули залежність, або це сталося з їхніми рідними, ділилися досвідом, що все почалося з доступного пива та дешевого міцного алкоголю, особливо в маленьких пляшках, бо «іноді пакет із шести пляшок пива коштує лише на один євро більше, ніж десяток яєць».
— Коли хтось втрачає контроль над споживанням, його одразу записують до неблагонадійних і слабохарактерних, — каже Альона Жук, — хоча справжні алкоголіки часто є високофункціональними людьми. Як було зі мною? Я виконувала всі свої зобов’язання: робочі та особисті, — але кожен мій вечір проходив спочатку з пляшкою, а згодом — вже з кількома пляшками вина. Лише алкоголік знає, як це погіршує якість життя і функціональність організму».
Дійсно, коли ми почали вивчати цю тему, то помітили, що чимало українок, які переживають складні життєві ситуації, нівелюють проблему залежності. Вони запитували: «Я випиваю, але я ж не «валяюся». П’яною мене ніхто не бачив» та «Це моя маленька слабкість — що в цьому поганого?»
Чому деякі не можуть сказати випивці «ні»
Деякі біженки зізнаються, що бояться випивати у новій країні, бо це може мати негативні наслідки і взагалі шлях в нікуди. І кажуть, що замінили вживання спиртного їжею, якою зловживають. Але природа потягу до алкоголю й переїдання різна: перше — це залежність, а друге — компульсивна поведінка.
Вадим Мельник, психолог, член правління Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії, голова Секції залежностей УАКПТ пояснює, що залежність — це складний психічний і поведінковий розлад, який характеризується невідступним потягом до вживання психоактивних речовин (ПАР) і неможливістю контролювати це вживання. Вона може проявлятися у трьох формах, зокрема алкогольній, наркотичній і залежності від азартних ігор.
Психолог Вадим Мельник, член правління Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії, голова Секції залежностей УАКПТ. Приватний архів
— Ключова різниця полягає в тому, що при залежності виникають біохімічні зміни в мозку й хронічна потреба в речовині, яка активує систему винагороди в організмі й дарує ейфорію.Тоді як компульсивна поведінка, — зокрема, переїдання, зловживання солодким, — не передбачає цього постійного патологічного потягу та втрати контролю саме перед цим конкретним стимулом, — пояснює Вадим Мельник.
Тобто якщо людина, яка заїдає стрес, замінить свої солодощі лусканням насіння чи, приміром, у цей час буде мати цікаву розмову з кимось або урок йоги, — про свої солодощі вона забуде. А от залежні від алкоголю що б не робили — задоволення їм принесе тільки спиртне.
Залежна людина частково чи повністю втрачає здатність отримувати радість від звичайних природних речей — смачна їж, спілкування з дітьми й друзями, фізична активність тощо. Її мозок працює вже інакше. І тільки отримавши «дозу» спиртного (а разом з ним і сильний викид дофаміну), людина переживає ейфорію, яка підтримує і поглиблює розлад.
Тому позбавитись від залежності набагато важче, ніж від компульсивної поведінки. Нутриціологи стверджують, що достатньо прибрати джерело стресу, і людина з компульсивним розладом перестає переїдати.
Але коли залежна людина перестає вживати улюблену речовину, у неї виникає «абстинентний синдром» (іноді його називають «синдромом відміни» чи «ломкою»). Це набір фізичних і психологічних симптомів, які проявляються після різкого припинення вживання алкоголю чи наркотику.
До речі, експерт зазначає, що цей синдром часто плутають з «похміллям», хоча похмілля — це наслідок інтоксикації, отруєння спиртним. І навіть в тому, як протікає похмілля, можна теж визначити залежність. Здорова людина, яка пережила похмілля, може після цього не вживати алкоголь місяцями і відчувати повну відразу до нього. Вона має єдине бажання — вижити. Тоді як люди із залежністю — непереборне бажання випити знов.
У чому ж причина залежності від алкоголю?
— Існуючі дослідження стверджують, що «ген алкоголізму» — це міф, — запевняє Вадим Мельник, — На розвиток алкозалежності впливають виховання, життєвий досвід і спосіб життя, але найголовніше — відсутність здорових навичок емоційної регуляції у відповідь на життєві труднощі. Людина не знає, як правильно задовольняти свої основні емоційні потреби, оскільки її цьому не навчили, і вона змінює свій емоційний стан за допомогою психотропних речовин.
Як зрозуміти, що я — людина з алкозалежністю?
Національний інститут зловживання алкоголем та алкоголізму США визначає алкогольний розлад (AUD) як «неможливість припинити вживання алкоголю, незважаючи на його негативний вплив на життя людини».
«Анонімні алкоголіки», міжнародна спільнота людей, які борються з алкогольними проблемами та підтримують один одного в досягненні тривалої тверезості, заявляють: «Якщо ви регулярно випиваєте більше, ніж плануєте або хочете, і стикаєтеся з проблемами чи втратою пам'яті під час вживання, це може свідчити про те, що у вас є залежність від алкоголю».
Ведуча «Тверезого подкасту» Альона Жук ділиться тестом, який допоміг їй усвідомити проблему та почати з нею боротися.
Опитувальник для визначення залежності від алкоголю
* Відповідайте на питання «Так» або «Ні»
Ви вирішували кинути пити, але вас вистачило лише на кілька днів?
Ви втрачали пам'ять через алкоголь?
Ви намагалися перейти з одного типу алкоголю на інший, щоб контролювати вживання?
Ви продовжуєте пити, коли ваші друзі вже припинили?
Ви ховаєте алкоголь або п'єте потайки?
Коли ви п'єте з іншими, намагаєтеся так контролювати вживання, щоб вони не здогадалися, що ви випили більше?
У вас є бажання випити, і коли ви це робите, ви відчуваєте полегшення?
Ви пробували кинути пити, але у вас це не виходило?
Після вживання алкоголю ви відчуваєте докори сумління?
Ви вживали алкоголь, щоб почуватися нормально?
Ви забуваєте про негативні наслідки вживання або вирішуєте, що цього разу буде інакше?
Якщо ви відповіли «Так» хоча б на 2-3 питання, це може свідчити про наявність залежності.
Психолог Вадим Мельник наводить також опитувальник CAGE та перелік ознак хворобливої пристрасті до алкоголю за Р. Хейлманом і радить:
— Якщо ви ставите це питання, ймовірно, у вас уже є проблема
— Визначити стадію залежності може тільки лікар. У деяких випадках потрібна медикаментозна допомога, наприклад, крапельниці, щоб знизити чутливість організму до алкоголю. Далі варто звернутися до терапії у зручному для вас форматі — це можуть бути індивідуальні чи групові консультації, а також групи на кшталт «анонімних алкоголіків». Важливо зрозуміти, чому алкоголь став необхідним у вашому житті, навчитися контролювати свій організм і знаходити способи розслаблення та емоційного задоволення іншими шляхами.
Експерт підкреслює:
Неможливо «остаточно вилікуватися» від залежності і потім споживати спиртне помірно, як це можуть робити ті, хто ніколи не мав проблем з алкоголем
Раніше вважалося, що лише жіночий алкоголізм є невиліковним. Проте насправді чоловіки теж. Усі, хто мав алкогольну залежність, назавжди залишаються у стані «одужання». І для підтримки здоров'я їм необхідно повністю виключити алкоголь із життя.
Один з найвідоміших медичних журналів The Lancet опублікував результати масштабного дослідження впливу алкоголю на здоров'я людини, яке було проведене міжнародною колаборацією Global Burden of Diseases. Основний висновок цього дослідження: вживання алкоголю незалежно від кількості має негативний вплив на організм.
А значить, навіть якщо здається, що немає нічого поганого в тому, що ви щовечора пропускаєте келих чи рюмку, це тільки здається, бо рано чи пізно організм обов’язково заявить про нанесену йому невидиму шкоду.
Де ж та «чарівна пігулка», яка позбавить залежності?
Навіть популярні методи кодування та гіпнозу можуть допомогти лише тим, хто мотивований не вживати алкоголь, стверджують експерти. Однак важливо розуміти, що всі альтернативні методи позбавлення алкозалежності не є доказовою медициною, а радше методом залякування, коли пацієнту повідомляють, що він помре, якщо продовжить пити.
Реакція на ці методи залежить від особистості та фізіології людини. Деякі пацієнти, злякавшись, здатні витримувати тверезість роками, тоді як інші наступного дня після завершення дії препарату «розв’язуються». Проте, як підкреслює Мельник, ці методи не вирішують основної проблеми — не позбавляють психологічної залежності.
Альона Жук: «Рік тому я випила востаннє. Відмова від спиртного змінила моє життя повністю, хоч і не так, як я уявляла. Була переконана, що буде пусто й сірo, але натомість відкрила, що таке повноцінне життя». Приватний архів
— На власному досвіді я зрозуміла, що будь-яка залежність — спроба закрити «дірку в собі, — стверджує Альона Жук
— Неприйняття себе у стані розчарування, пригніченості чи вразливості. Ми не дозволяємо собі бути такими, якими ми є, і прагнемо швидко змінити цей стан на більш щасливий і розкутий. Але потрібно навчитися приймати всі свої емоції, навіть слабкість і розчарування.
Війна як джерело постійного стресу потребує уваги до власного емоційного стану та використання ресурсів для зниження стресу, як-от дихальні техніки, фізичні вправи і діяльність, що «заземлює». Це підтримує психічне здоров’я, допомагає долати стрес і спиратися на внутрішні цінності, які стають природним «допінгом» для покращення психологічного стану.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
.avif)
