Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Як стягнути аліменти, якщо чоловік працює за кордоном?
Деякі батьки вважають, що, виїхавши за кордон, вони уникнуть необхідності сплачувати аліменти на своїх дітей. Але ні, це не так. Існує Міжнародна конвенція про захист дітей і про стягнення аліментів на утримання цих дітей, ратифікована Україною 2006 року. То з чого почати і які нюанси?
Наша читачка прислала листа зі своєю історією, яка схожа на мексиканський серіал: «Розлучилась з чоловіком чотири роки тому, дитині був рік. Чоловік грошима не допомагав, дитину бачити не хотів. Малий хворів багато, але батько навіть у лікарню не приїхав, ліки не купував. Подала на аліменти, але він працював нелегально, тому ми з сином так грошей і не побачили. З початком війни виїхали до Польщі, і — о диво! — там я зустріла колишнього. Викликала таксі, а за кермом — він. Просив не подавати на аліменти, приніс малому двічі по сто злотих. І знову зник. Зараз ми з малим повернулись в Україну, я хочу подати на аліменти. З чого почати?»
Спочатку, аби стягнути аліменти з чоловіка, треба отримати судове рішення. Це можна зробити і в Польщі, і в Україні. Законодавство обох країн це дозволяє. Але адвокатка Регіна Гусейнова-Чекурда радить подавати на аліменти саме в Україні, адже українська судова система швидше рухається і у нас простіше отримати рішення суду. На що ще слід звернути увагу, дивіться у відео:
Адвокатка, член Ради Адвокатів Київської області. Керуюча партнерка Адвокатського об’єднання «G&D». Спеціалізується на антикорупційному законодавстві. Кваліфікована медіаторка. Є розробницею курсів медіаправа та правової взаємодії органів державної влади і ЗМІ. Має низку наукових публікацій з антикорупційного законодавства, електронного декларування, свободи слова, захисту персональних даних, доступу до інформації.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Місцями починаються у грудні, охоплюючи період Нового року та Різдва. Період після свят і аж до кінця лютого — це сезон найвищих знижок та найвигідніших покупок. Тиждень після Різдва (з 27 грудня) традиційно є гарячим у магазинах.
Знижки діють насамперед на більшість товарів з колекції осінь-зима і досягають 50%-70% у магазинах Decathlon, Lacoste, Reebok, New Balance, Top Secret, Stradivarius, Wittchen, W.KRUK, Wojas. Щотижня після Різдва знижки будуть збільшуватись, а також додаватимуться нові товари.
2. Літні розпродажі
Починаються третього тижня червня або на другого тижня липня, коли магазини продають одяг, косметику та аксесуари весняно-літнього сезону і плавно перетікають в осінній міжсезонний розпродаж до початку жовтня. Це ідеальний час для покупки літніх речей, яскравих валіз для подорожей та парфумів.
На початку розпродажів знижки невеликі — 20-30%, але нормальний асортимент. В кінці сезону річ можна купити за смішну ціну, але обирати доведеться з того, що лишилось. Найкращий вибір зазвичай у четвер.
Зимові та літні розпродажі вважаються найвигіднішими. Так у масмаркеті на кшталт H&M, Zara, Mohito, Sinsay, Mango, House, Cropp, Bershka, Stradivarius, Pull&Bear та Oysho можуть доходити до реальних 70%.
Іноді онлайн розпродажі починаються раніше, ніж у магазинах.
Мінус такого шопінгу — речі переважно зі старих колекцій, а щоб знайти потрібний розмір, доведеться попотіти.
3. Міжсезонні розпродажі
Зазвичай стартують у середині березня і досягають апогею в травні. Найбільших знижок на весняні колекції варто очікувати ближче до Великодня. Осінні розпродажі — це листопад.
4. Дні шопінгового божевілля: Black Friday та Cyber Monday
Крім класичних сезонних та міжсезонних розпродажів, гарно зекономити можна в окремі дні великих знижок — Чорну п'ятницю та Кіберпонеділок.
Black Friday у 2024 році буде 29 листопада
Спочатку це було типове американське свято шопінгу. Однак останнім часом завдяки інтернет-магазинам воно стало подією міжнародного масштабу. Зазвичай Чорна п'ятниця вважається початком сезону святкових покупок. Часто Чорна п'ятниця плавно перетікає в Чорні вихідні або навіть у Чорний тиждень — кожен магазин тут вирішує сам.
Cyber Monday у 2024 році — 2 грудня
Кіберпонеділок теж починався як американське свято, яке відзначається першого понеділка після Thanksgiving day. Це час онлайн-розпродажів та грандіозних знижок, і він є одним із найжвавіших днів торгівлі для інтернет-магазинів.
Вважається, що цей день було вигадано спеціально для офісних працівників. А причиною такого рішення стали маркетингові дослідження кількох років, які показали сплеск інтернет-продажів першого понеділка після Thanksgiving Day. Цього дня американці поверталися на роботу після тривалого відпочинку і могли за допомогою інтернету здійснити необхідні покупки з великими знижками напередодні наступних різдвяних та новорічних свят. Незабаром власники магазинів стали заманювати клієнтів по понеділках на початку грудня своїми вигідними пропозиціями.
Найбільше та вражаюче поле вересу в Польщі (майже 400 гектарів) знаходиться за 50 км від Варшави у селі Мостувка. Нескінченні чагарники рожевих відтінків йдуть за обрій, створюючи вражаючу панораму. А ось історія цього місця сумна, адже поле з'явилося внаслідок пожежі 1993 року. Вогонь тоді знищив більшу частину лісів, на місці якого через кілька років з'явився верес.
Дістатися сюди нескладно: якщо їхати автівкою з Варшави трасою S8 у напрямку Білостока, то від вузла Мостувка слід рухатися дорогою серед лісу. А якщо їхати електричкою, то вересове поле починається вже за 300 метрів від залізничної станції.
На території Кампіноського національного парку в районі природного заповідника Cyganka знаходиться wrzosowisko Niepust. Пустка пристає до болотистої долини, яка заросла високими травами і рідкісними видами рослин. Поряд з ним знаходяться дюни Boru Niepustowego — одні з найбільших і найкраще збережених внутрішніх дюн в Європі. Серед вересу — піщані галявини, де можна відпочити. Краєвиди зачаровують буянням фарбі ароматів.
У Кампіноському парку мешкає безліч видів тварин — можна зустріти лося, лисицю чи кабана. Найкраще добиратися сюди від станції метро Młociny, де потрібно сісти на автобус №708 та доїхати до кінцевої Skibińskiego. Звідси і починається один з екскурсійних маршрутів парком.
Wrzosowiska Kłomińskie розташовані у Західній Померанії, між містами Borne Sulinowo та Kłomino, у заповіднику Diabelskie Pustacie на місці колишнього військового полігону. На території заповідника багато мальовничих стежок для прогулянок. Тут можна піднятися на дерев'яну оглядову вежу, з якої відкривається панорама на барвисту вересову пустку.
Заповідник в Okonku Великопольського воєводства займає площу близько 204 гектарів, бо побудований на місці покинутого військового полігону радянських часів. Сьогодні на території, що охороняється, поляки намагаються зберегти комплекс пусток і піщаних лугів. На території заповідника в Оконці прокладено пішохідні стежки, є велосипедні маршрути та оглядовий майданчик. Безпечно гуляти можна тільки спеціально визначеними стежками, щоб не провалитися в болото.
До Wrzosowisko в Orzechowie можна дістатися автобусами з Острова Любельського, Любартова, Ленчни. Найближчі залізничні станції — у Любартові та Любліні. Тут не так багатолюдно, як на інших локаціях, але так само красиво. Приємним бонусом буде те, що в околицях можна купити якісну фермерську продукцію власного виробництва. І взагалі цей регіон рекомендований для відвідування тим, хто воліє дізнатися, як живуть у невеликих польских містечках.
14 серпня, як стало нещодавно відомо журналістам, до лікарні в Новому Таргу, що на півдні Польщі, потрапила 25-річна вагітна українка. Під час обстеження лікарі констатували загибель плоду. Жінці провели операцію та дістали мертву дитину. Про цей випадок пишуть журналісти «Tygodnik Podhalański». Згодом саму породіллю у край важкому стані доставили до реанімації університетської лікарні у Кракові, де вона і померла. Журналісти припускають, що українка ймовірно померла від сепсису. Самі медики, посилаючись на лікарську таємницю та чинний Закон про права пацієнтів, не коментують смерть молодої жінки. Тож усі висновки у справі наразі неофіційні.
Це не перша смерть у перинатальному відділенні лікарні Нового Таргу. Торік у травні у гінекологічному відділенніпомерла 33-річна полька Дорота, яка була на 5-му місяці вагітності. Попри загрозу її життю, лікарі не перервали вагітність. Медики запевняли родину, що все гаразд. А після того, як у Дороти відійшли води, єдине, що порадили лікарі, — постільний режим. Коли стан жінки погіршився, вагітність вирішили-таки перервати. Але було вже пізно. Жінка померла від септичного шоку. Адвокат родини померлої зазначав, що медики допустили «грубу недбалість» як у процесі лікування, так і в наданні інформації про стан здоров'я породіллі. Після трагічного випадку у багатьох польських містах пройшли акції протесту у рамках «Загальнопольського жіночого страйку» через смерть 33-річної жінки.
У заяві організаторів протесту йшлося: «Дорота з Нового Таргу померла тому, що польський антиаборційний закон вбиває і перетворює лікарів на політичних прислужників, а не на експертів у галузі охорони здоров'я. Вона померла через те, що лікарі не виконують своїх обов'язків».
Уся проблема в законодавстві
Польський закон про аборти — один із найсуворіших в Європі. У 1993 році був ухвалений так званий «абортивний компроміс». Згідно із ним, переривання вагітності було можливе у трьох випадках: загроза життю або здоров’ю матері, вагітність внаслідок зґвалтування та невиліковна хвороба або незворотній дефект плоду. У 2016 році депутати Сейму у першому читанні ухвалили законопроєкт про повну заборону штучного переривання вагітності. Кримінальна відповідальність передбачалась як для жінок, які хотіли зробити аборт, так і для лікарів, які робили б такі операції. Тоді жінки вийшли на одну із найбільших акцій протесту у Польщі, яка стала відома на весь світ під назвою «чорний понеділок». Після цього скандальний законопроєкт відкликали.
Та вже у 2020 році руками Конституційного суду було заборонено аборти у випадку патології розвитку плоду. Вже за рік рішення Конституційного суду набуло чинності. Зараз у Польщі аборт можливий лише у разі зґвалтування або інцесту чи за умови небезпеки для життя чи здоров'я матері. У першому випадку вік плоду не має значення, у другому — аборт можливий до 12 тижнів.
Послаблення аборційного законодавства було одним з політичним гасел партії Дональда Туска перед парламентськими виборами у 2023 році. На початку 2024 року прем'єр-міністр Польщі заявляв, що уряд готовий пом'якшити обмеження на доступ до засобів екстреної контрацепції, а також послабити майже повну заборону абортів.
Однак проблема так і залишилась. Сейм в особі його маршалка Шимона Головні заблокував роботу над законопроєктами, що лібералізують законодавство про аборти. Наприкінці серпня цього року прем’єр-міністр Туск визнав, що наразі у парламенті немає достатньої кількості голосів для пом’якшення закону про заборону абортів. Та попри це уряд працює над запровадженням нових процедур для лікарень та прокуратури, щоб послабити деякі з фактичних обмежень:
— Я можу лише пообіцяти, що в межах чинного законодавства ми будемо робити все, щоб жінки менше страждали, щоб аборт був максимально безпечним і доступним, коли жінка змушена ухвалювати таке рішення. Щоб людей, які долучаються до допомоги жінці, не переслідували.
Міністерка охорони здоров’я Ізабела Лещина додала, що для проведення процедури переривання вагітності має бути достатньо однієї медичної довідки про наявність загрози здоров'ю жінки. Наприклад, це може бути довідка від психіатра.
А втім, навіть за ухвалення нового аборційного законодавства, його має підписати президент Польщі Анджей Дуда. І ось тут є проблема, адже він неодноразово заявляв, що проти цього. «Для мене аборт — це вбивство людей», — наголошує глава Польщі.
Нові протести не за горами
Новина про смерть української породіллі у Новому Таргу обурила польську активістку, кураторку руху «Жіночий страйк» Марту Лемпарт. У неї чимало запитань до лікарів, які не змогли врятувати жінку:
— Це та ж лікарня, де торік померла вагітна полька Дорота, а цього року — породілля з України. Я не знаю усієї ситуації, але однаково звинувачую лікарів. У мене питання — що вони зробили не так, що стався сепсис? Відповіді я не знаю, але вже не вірю жодному їхньому слову. Вони повинні були зробити все, аби не допустити смерті жінки. Я знаю, яким є ставлення медиків по догляду за вагітними жінками в Польщі і скільки часу вони витрачають на те, аби знайти відповідального за екстрену ситуацію, яка часом виникає.
Жоден з них не хоче бути тим, хто ухвалює рішення, а час у таких ситуаціях коштує життя
За словами Марти, ситуація, коли лікар вагається з рішенням, бо боїться відповідальності, є брехнею. Деякі медики просто зневажають жінок:
— Ми знаємо десятки випадків, коли лікарі відмовлялися робити аборти навіть у ситуаціях, які дозволені законом. Рішення пояснювали страхом бути притягнутими до кримінальної відповідальності. Та я не пам’ятаю жодного випадку, за понад 30 років заборони у Польщі абортів, щоб лікарі були покарані або притягнуті до суду за проведення легального аборту.
Разом з тим, проголошені нещодавно Міністерством охорони здоров'я рекомендації для лікарень Марта Лемпарт називає безглуздими. На її переконання, документ не відповідає настановам Всесвітньої організації охорони здоров'я:
— Ми б хотіли, аби міністерка охорони здоров'я дослухалася до спеціалістів з абортів, а також почула думки вагітних щодо цього вразливого питання. Це потрібно зробити негайно. До того ж, легалізація абортів — це рекомендація комітету ООН, який прямо закликає Польщу легалізувати їх і негайно ввести мораторій на покарання у разі їхнього проведення. Уряд має змінити законодавство.
Декриміналізація абортів має бути їхнім флагманським законопроєктом. Дональд Туск не подбав про те, щоб партнери по коаліції проголосували так, як треба. Тому відповідальність лежить на польському уряді
Через складну ситуацію з доступом до екстреної контрацепції та забороною абортів польські жінки змушені шукати інші шляхи переривання вагітності, зокрема у тих країнах, де це дозволено. Допомагають у цьому найбільші жіночі некомерційні організації — «Аборти без кордонів» та «Абортний Дрім Тім», розповідає Марта Лемпарт:
— Лише за даними «Аборту без кордонів», на рік маємо орієнтовно 50 тисяч абортів. Це третина від загального запиту. Жінки повинні мати право на переривання вагітності тоді, коли їм це потрібно. При цьому жоден лікар не має їм це забороняти. А тим паче у випадках загрози їхньому життю. Так само люди, які допомагають робити ці операції, мають бути захищені законом.
Будь-яка жінка, яка потребує такої допомоги, може звернутися до організації «Аборти без кордонів» за телефоном: 22 29 22 597. Активістка каже, що це третій за популярністю номер у Польщі, після поліції та пожежної охорони. Разом із тим Марта Лемпарт анонсувала нову хвилю протестів у Польщі:
Ми вже готуємося до протестів і громадських акцій щоб захистити права жінок. Ми не зупинимося, поки не буде так, як повинно бути
Тільки жінка вирішує, бажана чи небажана вагітність
«Мартинка» — феміністична організація, яка підтримує й захищає українських біженок у Польщі від початку російсько-української війни. Її засновниця Настя Подорожня вже 10 років проживає у Польщі. Розповідає, що в Європі є поодинокі країни, наприклад Ватикан, де діють такі ж жорсткі законодавчі обмеження на проведення абортів та доступу до екстренної контрацепції, що і у Польщі:
— Дія пігулок екстреної контрацепції є ефективною лише впродовж п’яти днів від моменту незахищеного статевого акту. Однак польські гінекологи не завжди виписують на них рецепт. На жаль, дуже багато польських лікарів мають комплекс «Бога». Знаю, що це звучить різко, але у моїй роботі був випадок, коли молода 18-річна дівчина, яку зґвалтували, звернулася до поліції. Ті відвезли до гінеколога, який відмовив їй у рецепті на екстрену контрацепцію.
Просто сказав: «На все воля Божа», і що вона занадто молода, щоб приймати такі таблетки
Чимало польських лікарів бояться робити аборти, дозволені законодавством. Одна з причин — страх відповідальності, наголошує Настя. І наводить випадок, який стався з гінекологинею зі Щецина. Лікарка відома тим, що не боялася робити легальні аборти, бо не вчиняла жодних протиправних дій:
— Утім торік до неї прийшло Антикорупційне бюро. Під час обшуку у кабінеті вилучили телефон, комп'ютер, документацію всіх її пацієнток. Подейкують, що саме так тисли на неї. Разом із тим поліція отримала доступ до дуже інтимних фотографій її пацієнток.
Жінки, які звертаються за допомогою до «Мартинки», прагнуть перервати вагітність не від хорошого життя, розповідає засновниця організації. На сьогодні відомі випадки так званих воєнних зґвалтувань. Змушувати жінку виношувати таку вагітність Анастасія Подорожня називає справжніми тортурами:
— До нас зверталися за допомогою зґвалтовані жінки. Насамперед ми надавали їм психологічну допомогу. Це дуже табуйована тема. Рідко хто з них зізнається про те, що вагітність настала саме від зґвалтування ворогом. Та навіть якби вони захотіли позбутися майбутньої дитини, тут у Польщі, де отримали тимчасовий прихисток, їм не допомогли б лікарі.
Бо протипоказань до переривання вагітності не було, а саме зґвалтування ще потрібно було довести. На мою думку, це грубе порушення прав жінок
Та й жінки з бажаною вагітністю побоюються народжувати у Польщі — через недовіру лікарям:
— Лікарі часом нехтують безпекою пацієнток. Знаю історію жінки, в якої була бажана вагітність, але обстеження показало патологію розвитку плоду. Була висока вірогідність того, що дитина померла б після народження. На жаль, у Польщі це не причина, щоб перервати вагітність. Ми допомогли цій жінці. Знайшли організацію, яка організувала їй переривання вагітності в Голландії.
Я хочу, щоб українки, попри те, бажана чи небажана у них вагітність, знали, що ми є одна в одної
Звернутися до «Мартинки» може кожна жінка, яка потребує допомоги. Жінкам, які хочуть стати матерями, організація допоможе з пошуком лікаря прогресивних поглядів. А тим, у кого є небажана вагітність, підкажуть, як легально та безпечно її перервати.
Через проблеми у житловому секторі та навантаження на систему соцзабезпечення у 2024 році норвезький уряд запровадив низку нововведень, метою яких є зменшення потоку українських біженців. Одна з таких новацій — повна заборона на поїздки в Україну. Які умови життя передбачає тимчасовий захист в одній з найдорожчих скандинавських країн, Sestry спитали в українських біженок. Які попри мовний бар'єр зуміли знайти собі в Норвегії роботу за фахом і розповіли про мінуси й плюси перебування в Норвегії.
Обирати житло і навіть місто біженці не можуть
Катерина Чижик з Києва приїхала до Норвегії разом з трирічним сином у березні 2022 року. Живе в місті Порсгрунн у двох годинах їзди від Осло.
— Приїзд до Норвегії біженцем — це свого роду лотерея. Ніхто не може знати напевно, що на нього чекає, — розповідає вона. — Зараз усі новоприбулі українці проходять через Роде — табір для біженців (flyktninger råde). У центрі намети з двоярусними ліжками, де люди зазвичай проводять до десяти днів — поки їх не зареєструють і не розселять далі.
Але ми з сином до Роде не потрапили: на момент нашого прибуття в Норвегії було ще кілька місць реєстрації українців, і нас зареєстрували прямо в аеропорту, після чого направили до мутаку — гуртожитоку. Вони бувають різними, але у нашому випадку це був типовий гуртожиток із загальними туалетом та кухнею на поверсі. Перші кілька днів ми жили в кімнаті на десять людей, потім нас переселили в окрему кімнату, бо я була з дитиною.
У мутаку нас годували тричі на день, харчування було дуже добрим — і м'ясо, і червона риба. Кажуть, у Роде з цим було складніше, бо вся їжа була надто гострою.
До речі, перший потік українських біженців був шокований, коли після прибуття їх роздягли, видали всім однаковий одяг, а всі речі забрали на перевірку та переморозку. Такі правила тут звикли застосовувати до біженців з інших країн. Зараз щодо українців їх вже не застосовують.
Що стосується перебування в нашому мутаку, то його затьмарив спалах ротавірусу. Заразилися майже всі. Із загальним туалетом на коридорі це було ще те випробування. Найчастіше люди живуть у мутаку близько двох місяців, але ми з сином затрималися на сім.
Тут люди не шукають житло самі, його шукає держава
Якщо це родина з дітьми, найчастіше дають квартири, а якщо людина одна, це може бути кімната у великій квартирі, яку ділять кілька біженців. Це вже постійне житло, яке людина орендує сама. Вибирати місто чи комуну біженці не можуть — поселять там, де буде місце.
Ми із сином отримали квартиру у напівпідвалі приватного будинку. Це окреме від сусідів житло із цілком пристойними умовами. У квартирі навіть були меблі, що для Норвегії рідкість — переважно квартири здаються порожніми.
Школа для українців, в якій платять зарплату
При поселенні місцевий муніципалітет дає 2-3 тисячі крон (200-300 доларів) на облаштування та купівлю речей першої необхідності. Поки жили в мутаку, нам давали 550 крон (близько 55 доларів) раз на два тижні. У Норвегії цих грошей вистачить бодай на один похід до магазину, але оскільки нас годували, цієї суми було достатньо.
Коли переїжджаєш у своє житло, ці виплати припиняються. Замість них, якщо людина не працює, вона може оформити соціальну допомогу у розмірі 6500 крон (650 доларів) на дорослого на місяць (на дитину менше). Окремо можна податись на спеціальну програму допомоги з орендою житла, де порахують твій дохід і доплатять суму, якої бракує для оренди.
Після переселення в постійне житло українці мають два варіанти: шукати роботу або йти на спеціальну інтеграційну програму (що і робить більшість біженців).
— В інтеграційній школі навчають і норвезької мови, і нюансів життя в Норвегії, — пояснює Катерина.
Ті, хто ходять до школи, отримують зарплату — 17 тисяч крон (1700 доларів) на місяць
Соціальні виплати скасовуються. Для тих, хто ходив до школи у 2022 році, навчання тривало рік. Для новоприбулих вже менше — від трьох місяців до пів року, залежно від комуни.
Якщо за час навчання у школі ти не працевлаштувався, то після її закінчення можна знову перейти на соціальні виплати. Але передбачається, що після інтеграційної школи людина має знайти роботу чи хоча б робочу практику. Суть останньої в тому, що певний час ти працюєш безкоштовно (але за тобою зберігаються соціальні виплати), набуваєш досвіду, а працедавець отримує безкоштовного працівника.
Манікюр у Норвегії українкам не по кишені
Нормальна зарплата за норвезькими мірками — це 3-4 тисячі доларів на місяць. На ці гроші можна гідно жити, але за умови, що в сім'ї працюють обидва партнери. Тут не прийнято, щоб, наприклад, чоловік працював, а дружина сиділа вдома.
В Україні я була майстром манікюру, тож практику знайшла саме у цій сфері. Працювати почала ще до інтеграційної школи, коли мешкала в мутаку. Містом пішли чутки, що я роблю дівчаткам манікюр, і на мене вийшла норвежка — власниця салону краси, яка шукала саме українську майстриню (до цього в неї вже працювала українка і клієнти були задоволені сервісом).
Працюючи в неї неповну зміну, я заробляла близько п'яти тисяч крон (500 доларів) на місяць, що для Норвегії — копійки. Умови роботи були невигідними: мені платили не за клієнтів, а за відпрацьовані години. Виходило, що більше роботи я виконувала, то менше за неї отримувала.
І коли господарка салону запропонувала повний робочий день, я порахувала, що зарплати не вистачить навіть на оплату оренди й звільнилася. І після інтеграційної школи знайшла робочу практику вже в іншому салоні, де умови кращі. Практику пройшла і зараз чекаю вже на підписання контракту.
За словами Катерини, українок серед її клієнток небагато:
— Більшість наших дівчат не можуть дозволити собі манікюр у норвезьких салонах краси. Наприклад, у моєму першому салоні покриття шелаком коштувало 800 крон (80 доларів), а нарощування нігтів — від 1200 крон (120 доларів). Тому клієнтки салонів краси — здебільшого норвежки, для яких такі ціни прийнятні.
Не можу сказати, що добре знаю норвезьку, але моя робота і не вимагає високого рівня мови. У більшості сфер знання норвезької необхідні, і це основна перешкода, з якою стикаються українці під час пошуку роботи.
Тут усі розуміють англійську, але без знань норвезької тебе не візьмуть навіть в супермаркет
Навіть сфера клінінгу в Норвегії не дуже доступна — щоб влаштуватися в хорошу клінінгову компанію, потрібно мати спецкваліфікацію. Курс, який дає цю кваліфікацію, коштує близько 30 000 крон (3 тисяч доларів). Без кваліфікації можуть взяти хіба що покоївкою в готелі на мінімальну зарплату.
Чимало українців знайшли роботу у службах доставки. Серед іноземців існує думка, що в Норвегії можна заробити статки на рибних заводах, і при цьому, мовляв, знання норвезької не потрібне.
На рибних заводах справді добре платять (4-5 тисяч доларів на місяць), але українцю потрапити до цієї сфери практично нереально — там усе давно схоплено своїми
Ціни високі. Оренда моєї невеликої двокімнатної квартири коштує 1100 доларів на місяць (в Осло ціна однокімнатних стартує від 1500 доларів). Закупівля базових продуктів на три дні — мінімум сто доларів. Кілограм замороженого курячого філе — 30 доларів. Тому багато хто (і я зокрема) їздить за м'ясом до сусідньої Швеції, де кілограм цього філе коштує 14 доларів. І це за умови, що я не маю машини, їжджу громадським транспортом, який тут теж недешевий. Наприклад, поїздка в інше місто автобусом коштуватиме 80 доларів.
Особливості життя на хуторі
Щоб мати можливість пересуватися, ще одна українська переселенка — Олена Третяк із Харкова — змушена була придбати машину. Адже Олену з донькою-школяркою та мамою поселили в окрузі Іннландет за 500 кілометрів від Осло.
— Це фермерська місцевість, до найближчого міста — близько 190 кілометрів, — розповідає Олена Третяк. — Ненову машину можна купити і за тисячу доларів, автомобілі тут доступні (чого не скажеш про ціни на страховку та обслуговування).
Ми живемо на хуторі за шість кілометрів до найближчого села. Але навіть у такій начебто глушині тут обов'язково буде дитячий садок і може бути навіть початкова школа. Навіть більше — мій приклад показав, що «в глушині» можна знайти офлайн-роботу в офісі. Тут життя не зосереджене виключно у великих містах.
В Україні Олена працювала у сфері IT. У Норвегії спочатку теж ходила до інтеграційної школи, зуміла за рік з нуля вивчити норвезьку до рівня В1:
— Мова досить складна, але в школі був хороший викладач. Після школи мені пощастило знайти практику за фахом у місцевій держструктурі. Через мову спочатку було настільки складно, що я навіть плакала від розпачу — здавалося, що нічого не розумію.
Загалом була на робочій практиці близько семи місяців (насправді це були дві практики в межах різних програм, але я працювала в одній і тій самій організації). А потім змогла знайти роботу сама. Колеги з першої роботи допомогли скласти резюме. Я на той час встигла скласти мовний іспит, підтвердити свій український диплом IT-фахівця (це було зовсім не складно, тому що в Україні навчалася за болонською системою), закінчити курси підвищення кваліфікації від місцевого науково-технічного університету.
З великих міст не отримала жодної відповіді. Натомість вдалося знайти роботу системного адміністратора в компанії в нашій комуні. Через мовний бар'єр мені і зараз буває непросто, але робота подобається, до того ж я продовжую активно вивчати норвезьку.
Діти в садочках їдять сніг і бутерброди
— Доньці мову вдалося вивчити дуже швидко, бо в дитячому садочку, крім неї, не було жодного українця. До школи вона йшла вже майже вільно розмовляючи. Деякі речі в норвезьких школах і садках шокують. Якось у садку я побачила, як діти на вулиці (де було всього сім градусів тепла) разом із вихователями стоять у гумових костюмах та обливають одне одного водою.
Тут діти можуть валятися в багнюці, їсти сніг, пити з калюжі (сама це бачила!) — і їм ніхто не скаже жодного слова
Може скластися враження, що у школі вони лише грають і зовсім не навчаються, але насправді це не так. Діти багато часу проводять на вулиці (п'ятниця у них взагалі день для походу в гори за будь-якої погоди), заняття проходять в ігровій формі. Але при цьому донька у першому класі без моєї допомоги навчилася читати, писати, рахувати до ста і вже знає чимало англійських слів.
Не можу сказати, що мені подобається система харчування — у садках та школах дітям дають самі бутерброди. І дорослі також постійно їх їдять. У Норвегії бутерброд — найпопулярніша страва (особливо з рибою). Ще одна національна страва — pinnekjøtt — засолені та засушені баранячі ребра на березових паличках. Тут цю страву їдять на Різдво. Популярно також ріббе — це щось на кшталт печені зі свинини. Ще на Різдво вони їдять рисову кашу з вершковим кремом, і це справді дуже смачно.
«Вони весь час усміхаються»
Норвежці люблять смачно поїсти, але ще більше — рухатися. Тут популярні велосипедні прогулянки, походи в гори. Краса навколо (здається, в Норвегії немає негарних місць) надихає, але погодні умови далеко не завжди дозволяють нею насолодитися.
Наприклад, там, де живемо ми, минулої зими було мінус 40. Кажуть, буває і мінус 50. При таких температурах фізично боляче дихати. Літо тут прохолодне — у середньому близько 13 градусів тепла. Нещодавно було 20 градусів і для місцевих це вже спека.
За словами Олени, поширена думка про те, що норвежці — одна з найщасливіших націй у світі, недалека від істини:
— Вони весь час усміхаються. Не нервують через дрібниці, не дозволяють проблемам зіпсувати настрій. Якось один чоловік з'їжджав з гори велосипедом, впав і розбив ноги. Стоїть у крові, по коліно у багнюці, і при цьому посміхається. Бачила також, як у підвалі прорвало стару трубу і норвежця в білосніжній сорочці з ніг до голови оббризкало чорною рідиною. Він стоїть весь мокрий і сміється. Всі живі, нічого страшного не сталося — то чому б не посміятися? Суть у тому, щоб не нервувати через ситуації, які не можеш змінити.
Напевно, лише такий підхід може зберегти нерви коли, наприклад, стикаєшся з місцевою медициною, яка, відверто кажучи, шокує. Я вже не перший місяць безуспішно намагаюся домогтися вирішення однієї медичної проблеми. Коли сказала лікареві, що приймала препарат, який мені зовсім не допоміг, він порадив попити його ще. Домовляюсь про прийом у вузькопрофільного лікаря, а він перебуває за 200 кілометрів від нас.
Коли моя мама вивихнула палець, їй сказали у травмпункті, що він «зростеться сам», хоча палець явно став кривим
Добре хоч наш знайомий наклав бандаж — у шпиталі не зробили навіть цього. Тим не менш люди тут якимось чином примудряються жити до 80-90 років і довше. Пацієнт платить за медичні послуги до 3000 крон на рік (300 доларів). Все, що перевищує цю суму, за нього платить вже держава.
Рішення, з яким частина українських біженців не змогла змиритися
Норвезькі реалії шокують українців. Тому багато хто їде додому. Хтось не може вивчити мову, хтось — прийняти місцеві реалії та спосіб життя. Залишити Норвегію деяких спонукала також заборона на поїздки в Україну. Тепер якщо українець, який перебуває під тимчасовим захистом, навіть на один день поїде в Україну, його позбавлять соціальної підтримки, а, можливо, навіть статусу, який дозволяє перебувати в Норвегії.
Норвегія стала першою країною ЄС, яка заборонила українцям зі статусом тимчасового захисту, їздити в Україну
Щоб зменшити потік біженців, було ухвалено й інші обмеження. Наприклад, уряд перестав покривати витрати на ввезення біженцями домашніх тварин, а для біженців віком 19-24 років перестали бути безкоштовними стоматологічні послуги. Також влада повідомила про намір відправити усіх працеспроможних біженців на роботу (щоб українці працювали не менше 15 годин на тиждень). Станом на червень 2024 року в Норвегії працювало лише 11 тисяч українців.
У своїй статті для LSE EUROPP професор-дослідник Норвезького інституту міських та регіональних досліджень при Столичному університеті Осло Аадне Осланд зазначає, що основними перешкодами в інтеграції українців у Норвегії є мовний бар'єр, труднощі з підтвердженням своїх кваліфікацій, а також нерозуміння того, чи надовго вони в Норвегії і чи дозволять їм залишитися в країні після закінчення дії тимчасового захисту.
На новому місці Юрій Душенко вирішив знову запустити грибний цех. Справа пішла вдало: зараз чоловік продає продукцію по всій Україні, має замовлення від інших підприємців та навіть планує облаштувати власне виробництво з маринування грибів. Через які випробування пройшов переселенець за 2,5 роки війни, хто допоміг відкрити грибну ферму на Черкащині та як планує розширювати бізнес у найближчі роки — про все це підприємець Юрій Душенко розповів Sestry.
Знайомство з грибами
29-річний Юрій Душенко родом з Луганщини, але 10 років тому переїхав до дружини у місто Лиман на Донеччині:
— У батьків жінки був свій бізнес. Вони продавали чай, каву, спеції. Ми допомагали їм декілька років.
З часом бізнес вдалося розшити: родина відкрила три продуктових мінімаркети, невеликий ресторанчик, декілька магазинчиків із одягом. Юрій з дружиною теж вирішили запустили власну торгову точку, яку назвали «Пан Амерікано», оскільки готували там чай та каву.
Коли розпочався ковід, бізнес занепав: людей приходило мало, а отримані доходи не покривали навіть вартість оренди. У результаті Душенку довелося закрити свій магазинчик. Далі виникло питання: чим займатися під час пандемії? Знайомий запропонував Юрію спробувати разом вирощувати гриби. Це була реалістична пропозиція, оскільки в ініціатора ідеї якраз був у власності колишній консервний завод, де стояли пусті підвальні приміщення.
— Ідея сподобалась, але проблема полягала в тому, що в оточенні не було технологів, тож треба було досліджувати цю тему самостійно та з нуля, — розповідає підприємець.
Юрій почав вивчати інформацію в інтернеті, придбав літературу, пройшов курси. Далі пішла робота:
— На старті купив три брикети, поклав в котельні і почав вирощувати гриби. Перший врожай вийшов непоганий — 12-14 кг грибів. Цей процес зайняв приблизно 2 місяці.
Вирощувати гриби — це виклик
Коли підприємець зібрав перший врожай, він зрозумів, що знайшов справу для душі, адже дуже сподобалося спостерігати за процесом вирощування та збору грибів:
— Було неочікувано, але смак власних грибів був більш яскравий та цікавий ніж магазинних. У першому врожаї один гриб виріс вагою 350-400 г. Ми його порізали на слайси та посмажили в клярі. Смак грибів тоді не відрізнявся від м'яса, що дуже здивувало. Хотілося розібратися, чому смак шампіньйонів, що вирощуєш сам, може суттєво відрізнятися від магазинних.
Виявилося, що на якість та смак грибів впливає жорстке дотримування технології вирощування шампіньйонів. Зокрема, грибам треба давати більше часу на дозрівання, тоді вони набирають більше необхідних смакових якостей. Як результат, «дорослі» шампіньйони стають більш щільні за смаком, а не водянисті.
Грибна ферма напередодні 24 лютого
Після перших врожаїв Юрій Душенко з партнером вирішили масштабувати процес вирощування грибів та запросили у співвласники ще одного інвестора. Підприємці втрьох готували нові підвальні приміщення, збирали полиці. Планувалося закласти в 4 підвалах по 10 тонн компосту. Такі об’єми надали б можливість вирощувати 8 тонн шампіньйонів протягом одного місяця. Але усі ці плани не вдалося реалізувати, оскільки розпочалося повномасштабне вторгнення Росії:
— Ми заклали брикети та підготувалися до вирощування грибів, але прийшлося терміново евакуюватись та залишити усе виробництво. В результаті загальні втрати бізнесу на той момент склали біля $6-8 тисяч.
Перша евакуація із Донеччини
Восени 2022 року подружжя Душенко вирішило виїхати на захід України. Із собою не брали речей — тільки тривожну валізу із документами:
— Фактично їхали внікуди: були у Дніпрі, Стриї Львівської області, на Закарпатті. Усюди виникали якісь проблеми, наприклад, із житлом. Знайомі запропонували пожити певний час у Чернівцях, ми поїхали в цей регіон. Врешті опинилися у селищі Сучевени, там прожили біля 3 місяців.
На новому місці Юрій із дружиною вирішили спробувати відновити бізнес. Душенко зідзвонився із партнерами, та почали діяти разом. Спочатку відкрили декілька магазинів з продажу чаю, кави, спецій, тому що такий бізнес швидше окупається. Пізніше було ухвалено рішення запустити грибну ферму:
— Орендували потрібний об’єкт, зробили ремонт. У двох приміщеннях заклали компосту по 5,5 тонн. Це б дозволило замкнути цикл виробництва та отримувати врожай щомісяця, адже на дозрівання та збір кожної партії грибів потрібно 2 місяця. Коли зібрали перший врожай, виявилося, що продавати шампіньйони нікому.
Провальний рестарт грибної ферми
Юрій Душенко розповідає, що на етапі перезапуску грибного бізнесу він домовився із партнерами, що займається саме вирощуванням шампіньйонів, а вони шукатимуть клієнтів. Домовленості не спрацювали:
— Партнери сказали, що попитали в Чернівцях та області, чи не зацікавлений хтось придбати гриби, але не знайшли клієнтів. Чи правда це — не знаю.
У результаті врожай частково вдалося продати знайомим, друзям. Після проблеми зі збутом шампіньйонів в сторін посилились непорозуміння щодо бачення подальшого ведення бізнесу:
— Партнери почали вимагати повернути вкладені гроші, оскільки фінансування запуску грибної ферми йшло за їхній рахунок. Вони вважали, що я маю заплатити $4 тис., оскільки загалом у вирощування грибів було вкладено біля $12 тис.
Тоді Душенко запропонував партнерам забрати його долю в мережі чайних магазинів, що вони паралельно запустили на заході країни. На той момент таких магазинів було п’ять: три — в Чернівцях, один — на Вінниччині, один — на Хмельниччині. Пропозиція влаштувала усі сторони, тож питання було закрито.
Нова спроба запустити грибну ферму
Навесні 2023 року подружжя вирішили перебратися у Звенигородку на Черкащині, де проживали родичі дружини. Від звенигородських волонтерів Юрій дізнався, що є можливість написати бізнес-план для відкриття грибної ферми та отримати грант від одного із благодійних фондів, якщо ідея виявиться конкурентоспроможною. Підприємець вирішив ще раз спробувати отримати фінансування, тим більше, що на руках були готові розрахунки, які він підготував ще у Чернівцях.
— Проєкт був розписаний на декілька мільйонів гривень. Я скоротив кошторис до 100 тисяч гривень, бо таке фінансування було реально отримати у межах гранту, та відправив заявку, — розповідає Юрій.
За місяць стало відомо, що грантодавці погодили ідею. Ще через 20 днів було отримано фінансування. Грошей вистачило на часткове оздоблення одного підвального приміщення:
— Виникла проблема з пошуком об’єкту, де можна розмістити грибну ферму. Об’їхав усю Звенігородку — і все марно. Випадково побачив магазин на околиці міста. Знайшов господарів та спитав за оренду. Вони поцікавилися, під який саме бізнес потрібен об’єкт. І виявилося, що мають у власності саме напівпідвальні приміщення, які оптимально підходять під грибну ферму.
Додаткові гроші на бізнес-старт
Грантове фінансування пішло на купівлю кондиціонера (40 тис. грн), двох двигунів для подачі повітря (по 4 тис.), полиць (20 тис.), туманогенератора (10 тис.), компосту (10 тис.) тощо. Також за власні гроші — 220 тис. грн — Юрій придбав проводку, холодильну камеру, ще один кондиціонер, додатковий компост тощо. Тобто загалом витрати на запуск грибної ферми склали 320 тис. грн.
— Тоді в нашої родини та друзів зовсім не було грошей. Підтримали місцеві підприємці. Коли дізналися, що ми —переселенці та відкриваємо грибну ферму, допомагали, як могли. Наприклад, знайомі надавали матеріали безкоштовно, власник приміщення частково оплатив електроенергію на декілька тисяч гривень. Ми віддавали борги вже з врожаю. Наша родина реально була в приємному шоці від підтримки людей, які знали нас на той час лише 2-3 місяці. Це сильно мотивувало запускати власний бізнес, — каже підприємець.
Перший грибний врожай у Звенигородці
Наприкінці осені 2023 року Юрій з дружиною підготували приміщення під вирощування великих грибів. Перший врожай вагою 1,7 тонни вдалося зібрати напередодні Нового року.
Питанням продажу грибів Юрій зайнявся заздалегідь. Він об’їхав сусідні містечка та розповів підприємцям про можливість придбати гриби. Також родина опублікувала оголошення про врожай у групах на Фейсбуці. А ще Душенки вирішили поставити полку з грибами у магазині батьків:
— Тільки в одному магазині вдалося продати понад 400 кг з першого врожаю. При цьому люди швидко звикли до великих грибів та не хотіли брати маленькі. Великі гриби брали для консервування, жарки, фарширування.
Соцмережі зробили грибну ферму відомою в Україні
Що цікаво, велику частину врожаю — біля 500 кг — родина Душенко продала десь за три дні, завдяки акаунту в ТікТоці. Справа в тому, що Юрій почав знімати процес вирощування грибів у соцмережі, як то кажуть, для себе. Але відеоблог швидко став популярним — за 3-4 місяця з’явилась понад 8000 підпісників. Тож коли підприємець записав відео із пропозицією купити гриби, в особисті посипалась безліч замовлень зі всієї України. У результаті довелося швидко обробляти заявки та надсилати гриби «Новою поштою» у Київ, Харків, Одесу, Миколаїв, Закарпаття. Люди залишились задоволені якістю продукції.
— Ми не встигали приймати та обробляти заявки. Дірект у ТікТоці та Вайбері був завалений. Дружина з ранку до вечора обробляла заявки. А потім ми з батьками зрізали гриби, упаковували їх та надсилали поштою, — розповідає чоловік.
Коли ж перший врожай було розпродано, люди почали замовляти гриби у вигляді… броні. Так вдалося продати половину нового врожаю, якій тільки зрів на фермі.
Як родина Душенко розвиватиме грибну ферму
Підприємець каже, що зараз попит на його продукцію вище, ніж виробничі потужності бізнесу. Тому Юрій хоче розширювати ферму, щоб мати можливість отримувати великий врожай щомісяця. Такий підхід дозволить закрити запити не тільки з боку постійних роздрібних клієнтів, а й системного бізнесу:
— Нещодавно один зі столичних кулінарних центрів попросив відправляти їм по 3 тонни грибів щомісяця, це важливе замовлення.
Також Душенко хоче експериментувати з різними видами грибів: окрім печериць є план вирощувати королівські гриби та гливи. Якщо вдасться збирати великий врожай щомісяця, тоді надлишки продукції можна буде консервувати. А для цього вже потрібен власний цех з маринування. Для реалізації планів потрібно додаткове фінансування, тож Юрій буде знову подавати свою розрахунки на конкурс грантів:
— Люди активно розкуповують маленькі гриби на маринування. Такий товар цікавить власників продуктових магазинчиків. Замовляють для маринування гриби й з інших міст. Наприклад, дівчинка із Запоріжжя якось купила 90 кг грибів та замаринувала їх. Тепер планує ще замовляти. Тож коли запустим цех з маринування грибів, продукція звідти точно буде користуватися попитом.
Як зберегти грибну ферму у важку зиму
Наступна зима — серйозний виклик для бізнесу, адже під час довготривалих відключень світла можна втратити врожай грибів. Тому Юрій планує закупити котел та акумулятор для опалення цеху, що дозволить працювати навіть під час блекаутів:
— Ідей багато: наприклад, плануємо поставити відеокамери та датчики клімат-контролю, щоб стежити за безпекою та температурним режимом у приміщеннях під час дозрівання грибів. Важливо ретельно дотримуватися норм температури, вологості, освітлення в приміщення, інакше врожай може загинути.
Душенко впевнений: за 2-3 роки вдасться реалізувати основні плани з розвитку бізнесу, а тоді напевно з’являться й нові цікаві ідеї для автоматизації процесів вирощування грибів та збору врожаю:
— Технології постійно розвиваються. Цікаво стежити за тенденціями у вирощуванні грибів, експериментувати та впроваджувати нові проєкти. Дуже радий, що знайшов справу, яка мені подобається та якою я планую займатися усе життя. Тож, можливо, з часом наша родина буде створювати цікаві рецептури для приготування грибів під власним брендом.
Чи складно відкрити побудувати грибний бізнес
Загалом грибна ферма не вимагає великих коштів для запуску, але потребує багато часу та зусиль, каже Юрій Душенко. Іноді в цеху треба проводити по 2-4 години, а іноді й по 16-18 годин.
З однієї тонни компосту можна зібрати від 300 до 400 кг грибів. Цей процес триває два місяці: один місяць йде пророщення, другий місяць — плодоношення. Далі використані брикети потрібно вивезти та закласти новий компост. Потім 2-місячний цикл вирощування шампіньйонів повторюється.
Щоб запустити грибний бізнес, на старті підприємець має зробити такі кроки:
орендувати вдале приміщення;
заплатити зарплату співробітникам;
закупити сировину: компост, грибниці, добрива;
підготувати полиці для вирощування грибів;
придбати та змонтувати обладнання, зокрема, мова йде про освітлення, полив, систему кондиціонування, температурний режим.
Такий бізнес сьогодні потребує інвестицій мінімум у300-400 тис. грн. Витрати на запуск грибної ферми можуть окупитися через 9-12 місяців.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.