Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Навіть після довгої декретної відпустки можна знайти гідну роботу. Фото: Shutterstock
No items found.
Вони не перший день шукають роботу. Певний час не працювали. На їхні електронні листи ніхто не відповідає, і вони почуваються самотніми. Вони — це польські та українські жінки. Біженки, матері після довгих декретних відпусток. Їх об'єднує одна спільна риса: вони не вірять у себе. Програма Grow UP створена задля того, аби розкрити потенціал цих жінок і скерувати до мети, тобто підвищити кваліфікацію та знайти роботу, яка відповідає їхнім потребам.
Понад шість років Анна не працювала. Вона опікувалася дітьми. Була впевнена, що перерва зашкодила їй у професійному плані. До вагітності працювала маркетологом. Вона хотіла перекваліфікуватися на IT, але її англійська була на рівні А2. До того ж Анна не мала необхідних навичок і відчувала, що «випала з ринку». Що вказати в резюме? Як пояснити пробіл тривалістю шість років? Зрештою вона потрапила під крило експерток програми Grow UP фонду Mamo Pracuj. І зрозуміла, що навички догляду за дитиною на вагу золота. Адже в декреті вона навчилась емпатії, гнучкості, вести домашнє господарство та працювати в умовах дефіциту часу. У проєкті також були уроки з англійської мови, тож вона змогла покращити свій рівень. «Я отримала корисні знання і насамперед психологічну підтримку, завдяки якій повірила в себе та свої сили. Я більше не здаюся», — каже Анна, яка нещодавно отримала позитивну відповідь при прийомі на роботу в міжнародну компанію.
Вудка замість риби
Проект Grow UP орієнтований на людей, які хочуть змін у своєму професійному житті. Для кожного це може означати щось своє. Учасницями програми Grow UP є польські жінки та біженки, які опинилися в Польщі після початку війни в Україні.
«Програма має три етапи. Перший — експертні вебінари з ринку праці, наприклад, як написати гарне резюме, як підготуватися до співбесіди, англійська. У вебінарах вже взяли участь майже 600 осіб, — розповідає Христина Скрицька, ком’юніті-менеджерка Grow UP. — Друга фаза — індивідуальний супровід 60 жінок з проєкту. Він передбачає бесіди з експертами, наприклад, кадровиком, юристом чи психологом. Заключний етап — допомога в центрах тимчасового розміщення, розташованих у Малопольському воєводстві».
В чому секрет ефективного пошуку роботи? «Окрім фахових знань важливо вивчення мов та розуміння механізмів ринку праці, а також група підтримки, — пояснює Маржена Мілановська, керівник проєкту Grow UP. — Програма забезпечує всебічну підтримку та допомагає “вписатися” в ринок праці людям з різними культурами та походженням».
Побачте свої можливості
Інна приїхала до Польщі одразу після повномасштабного російського вторгнення в Україну. На батьківщині вона перебувала в декретній відпустці. Вона — мама двох чудових дітей, сина та доньки. Півтора роки Інна шукала себе і своє місце на польському ринку праці.
«Коли почалася війна, я зрозуміла, що сильно змінилась і потребую чогось нового, іншого. Зараз я інтенсивно вивчаю польську та англійську мови. Закінчила онлайн курси з маркетингу та управління проєктами. І це тільки початок,» — усміхається Інна.
Grow UP демонструє, що багато біженців на батьківщині здобули вищу освіту та великий професійний досвід, але після прибуття до Польщі не можуть знайти роботу. «Це пов’язано з відмінностями на польському й українському ринках праці та незнанням польської мови», – каже Христина. Тому в програмі можна обрати мовний шлях: польська чи англійська значно полегшують професійний розвиток. До того ж учасниці підтримують і мотивують одна одну. У групі рости легше, вона дає орієнтири. Відчуття самотності відступає.
Дивіться ширше та не судіть
Проєкт Grow UP є міжнародним, до нього входять польські та українські жінки, а насамперед матері з тривалою перервою на ринку праці. Їхні потреби та бажання схожі — вони стикаються з великою невпевненістю щодо своїх компетенцій. Окрім навчання, їм потрібна також психологічна підтримка. Біженки борються з травмою війни, вони багато або все втратили та починають з початку. Водночас польські жінки борються з важким досвідом у родині, де, наприклад, чоловікові не подобається, що його дружина хоче працювати. В таких випадках важко знайти роботу чи навіть добре себе презентувати. «Ось чому в Grow UP ми пропонуємо підтримку в чотирьох напрямках: CV, “Бесіда”, “Договір” та “Голова”, — пояснює Христина. — Напрямок CV вчить, як правильно написати резюме. “Бесіда” готує до зустрічі з роботодавцем. “Договір” пояснює формальності, а “Голова” допомагає підтримувати душевну рівновагу й нормалізує психічні кризи». Важливо зрозуміти роль психіки в процесі пошуку роботи та навчитися справлятися зі складними ситуаціями.
Хочете дізнатися більше?
Проєкт Grow UP реалізує Фонд Mamo Pracuj. Протягом 12 років організація підтримує польських жінок і матерів, які зосереджені на своєму професійному та особистісному розвитку. Вже багато місяців Mamo Pracuj також допомагає жінкам, які з початком війни приїхали до Польщі з України. Фонд зміцнює компетенцію та агентивність жінок незалежно від національності. Програма Grow UP фінансується Американським Червоним Хрестом у партнерстві з Корпусом Милосердя.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
На новому місці Юрій Душенко вирішив знову запустити грибний цех. Справа пішла вдало: зараз чоловік продає продукцію по всій Україні, має замовлення від інших підприємців та навіть планує облаштувати власне виробництво з маринування грибів. Через які випробування пройшов переселенець за 2,5 роки війни, хто допоміг відкрити грибну ферму на Черкащині та як планує розширювати бізнес у найближчі роки — про все це підприємець Юрій Душенко розповів Sestry.
Знайомство з грибами
29-річний Юрій Душенко родом з Луганщини, але 10 років тому переїхав до дружини у місто Лиман на Донеччині:
— У батьків жінки був свій бізнес. Вони продавали чай, каву, спеції. Ми допомагали їм декілька років.
З часом бізнес вдалося розшити: родина відкрила три продуктових мінімаркети, невеликий ресторанчик, декілька магазинчиків із одягом. Юрій з дружиною теж вирішили запустили власну торгову точку, яку назвали «Пан Амерікано», оскільки готували там чай та каву.
Коли розпочався ковід, бізнес занепав: людей приходило мало, а отримані доходи не покривали навіть вартість оренди. У результаті Душенку довелося закрити свій магазинчик. Далі виникло питання: чим займатися під час пандемії? Знайомий запропонував Юрію спробувати разом вирощувати гриби. Це була реалістична пропозиція, оскільки в ініціатора ідеї якраз був у власності колишній консервний завод, де стояли пусті підвальні приміщення.
— Ідея сподобалась, але проблема полягала в тому, що в оточенні не було технологів, тож треба було досліджувати цю тему самостійно та з нуля, — розповідає підприємець.
Юрій почав вивчати інформацію в інтернеті, придбав літературу, пройшов курси. Далі пішла робота:
— На старті купив три брикети, поклав в котельні і почав вирощувати гриби. Перший врожай вийшов непоганий — 12-14 кг грибів. Цей процес зайняв приблизно 2 місяці.
Вирощувати гриби — це виклик
Коли підприємець зібрав перший врожай, він зрозумів, що знайшов справу для душі, адже дуже сподобалося спостерігати за процесом вирощування та збору грибів:
— Було неочікувано, але смак власних грибів був більш яскравий та цікавий ніж магазинних. У першому врожаї один гриб виріс вагою 350-400 г. Ми його порізали на слайси та посмажили в клярі. Смак грибів тоді не відрізнявся від м'яса, що дуже здивувало. Хотілося розібратися, чому смак шампіньйонів, що вирощуєш сам, може суттєво відрізнятися від магазинних.
Виявилося, що на якість та смак грибів впливає жорстке дотримування технології вирощування шампіньйонів. Зокрема, грибам треба давати більше часу на дозрівання, тоді вони набирають більше необхідних смакових якостей. Як результат, «дорослі» шампіньйони стають більш щільні за смаком, а не водянисті.
Грибна ферма напередодні 24 лютого
Після перших врожаїв Юрій Душенко з партнером вирішили масштабувати процес вирощування грибів та запросили у співвласники ще одного інвестора. Підприємці втрьох готували нові підвальні приміщення, збирали полиці. Планувалося закласти в 4 підвалах по 10 тонн компосту. Такі об’єми надали б можливість вирощувати 8 тонн шампіньйонів протягом одного місяця. Але усі ці плани не вдалося реалізувати, оскільки розпочалося повномасштабне вторгнення Росії:
— Ми заклали брикети та підготувалися до вирощування грибів, але прийшлося терміново евакуюватись та залишити усе виробництво. В результаті загальні втрати бізнесу на той момент склали біля $6-8 тисяч.
Перша евакуація із Донеччини
Восени 2022 року подружжя Душенко вирішило виїхати на захід України. Із собою не брали речей — тільки тривожну валізу із документами:
— Фактично їхали внікуди: були у Дніпрі, Стриї Львівської області, на Закарпатті. Усюди виникали якісь проблеми, наприклад, із житлом. Знайомі запропонували пожити певний час у Чернівцях, ми поїхали в цей регіон. Врешті опинилися у селищі Сучевени, там прожили біля 3 місяців.
На новому місці Юрій із дружиною вирішили спробувати відновити бізнес. Душенко зідзвонився із партнерами, та почали діяти разом. Спочатку відкрили декілька магазинів з продажу чаю, кави, спецій, тому що такий бізнес швидше окупається. Пізніше було ухвалено рішення запустити грибну ферму:
— Орендували потрібний об’єкт, зробили ремонт. У двох приміщеннях заклали компосту по 5,5 тонн. Це б дозволило замкнути цикл виробництва та отримувати врожай щомісяця, адже на дозрівання та збір кожної партії грибів потрібно 2 місяця. Коли зібрали перший врожай, виявилося, що продавати шампіньйони нікому.
Провальний рестарт грибної ферми
Юрій Душенко розповідає, що на етапі перезапуску грибного бізнесу він домовився із партнерами, що займається саме вирощуванням шампіньйонів, а вони шукатимуть клієнтів. Домовленості не спрацювали:
— Партнери сказали, що попитали в Чернівцях та області, чи не зацікавлений хтось придбати гриби, але не знайшли клієнтів. Чи правда це — не знаю.
У результаті врожай частково вдалося продати знайомим, друзям. Після проблеми зі збутом шампіньйонів в сторін посилились непорозуміння щодо бачення подальшого ведення бізнесу:
— Партнери почали вимагати повернути вкладені гроші, оскільки фінансування запуску грибної ферми йшло за їхній рахунок. Вони вважали, що я маю заплатити $4 тис., оскільки загалом у вирощування грибів було вкладено біля $12 тис.
Тоді Душенко запропонував партнерам забрати його долю в мережі чайних магазинів, що вони паралельно запустили на заході країни. На той момент таких магазинів було п’ять: три — в Чернівцях, один — на Вінниччині, один — на Хмельниччині. Пропозиція влаштувала усі сторони, тож питання було закрито.
Нова спроба запустити грибну ферму
Навесні 2023 року подружжя вирішили перебратися у Звенигородку на Черкащині, де проживали родичі дружини. Від звенигородських волонтерів Юрій дізнався, що є можливість написати бізнес-план для відкриття грибної ферми та отримати грант від одного із благодійних фондів, якщо ідея виявиться конкурентоспроможною. Підприємець вирішив ще раз спробувати отримати фінансування, тим більше, що на руках були готові розрахунки, які він підготував ще у Чернівцях.
— Проєкт був розписаний на декілька мільйонів гривень. Я скоротив кошторис до 100 тисяч гривень, бо таке фінансування було реально отримати у межах гранту, та відправив заявку, — розповідає Юрій.
За місяць стало відомо, що грантодавці погодили ідею. Ще через 20 днів було отримано фінансування. Грошей вистачило на часткове оздоблення одного підвального приміщення:
— Виникла проблема з пошуком об’єкту, де можна розмістити грибну ферму. Об’їхав усю Звенігородку — і все марно. Випадково побачив магазин на околиці міста. Знайшов господарів та спитав за оренду. Вони поцікавилися, під який саме бізнес потрібен об’єкт. І виявилося, що мають у власності саме напівпідвальні приміщення, які оптимально підходять під грибну ферму.
Додаткові гроші на бізнес-старт
Грантове фінансування пішло на купівлю кондиціонера (40 тис. грн), двох двигунів для подачі повітря (по 4 тис.), полиць (20 тис.), туманогенератора (10 тис.), компосту (10 тис.) тощо. Також за власні гроші — 220 тис. грн — Юрій придбав проводку, холодильну камеру, ще один кондиціонер, додатковий компост тощо. Тобто загалом витрати на запуск грибної ферми склали 320 тис. грн.
— Тоді в нашої родини та друзів зовсім не було грошей. Підтримали місцеві підприємці. Коли дізналися, що ми —переселенці та відкриваємо грибну ферму, допомагали, як могли. Наприклад, знайомі надавали матеріали безкоштовно, власник приміщення частково оплатив електроенергію на декілька тисяч гривень. Ми віддавали борги вже з врожаю. Наша родина реально була в приємному шоці від підтримки людей, які знали нас на той час лише 2-3 місяці. Це сильно мотивувало запускати власний бізнес, — каже підприємець.
Перший грибний врожай у Звенигородці
Наприкінці осені 2023 року Юрій з дружиною підготували приміщення під вирощування великих грибів. Перший врожай вагою 1,7 тонни вдалося зібрати напередодні Нового року.
Питанням продажу грибів Юрій зайнявся заздалегідь. Він об’їхав сусідні містечка та розповів підприємцям про можливість придбати гриби. Також родина опублікувала оголошення про врожай у групах на Фейсбуці. А ще Душенки вирішили поставити полку з грибами у магазині батьків:
— Тільки в одному магазині вдалося продати понад 400 кг з першого врожаю. При цьому люди швидко звикли до великих грибів та не хотіли брати маленькі. Великі гриби брали для консервування, жарки, фарширування.
Соцмережі зробили грибну ферму відомою в Україні
Що цікаво, велику частину врожаю — біля 500 кг — родина Душенко продала десь за три дні, завдяки акаунту в ТікТоці. Справа в тому, що Юрій почав знімати процес вирощування грибів у соцмережі, як то кажуть, для себе. Але відеоблог швидко став популярним — за 3-4 місяця з’явилась понад 8000 підпісників. Тож коли підприємець записав відео із пропозицією купити гриби, в особисті посипалась безліч замовлень зі всієї України. У результаті довелося швидко обробляти заявки та надсилати гриби «Новою поштою» у Київ, Харків, Одесу, Миколаїв, Закарпаття. Люди залишились задоволені якістю продукції.
— Ми не встигали приймати та обробляти заявки. Дірект у ТікТоці та Вайбері був завалений. Дружина з ранку до вечора обробляла заявки. А потім ми з батьками зрізали гриби, упаковували їх та надсилали поштою, — розповідає чоловік.
Коли ж перший врожай було розпродано, люди почали замовляти гриби у вигляді… броні. Так вдалося продати половину нового врожаю, якій тільки зрів на фермі.
Як родина Душенко розвиватиме грибну ферму
Підприємець каже, що зараз попит на його продукцію вище, ніж виробничі потужності бізнесу. Тому Юрій хоче розширювати ферму, щоб мати можливість отримувати великий врожай щомісяця. Такий підхід дозволить закрити запити не тільки з боку постійних роздрібних клієнтів, а й системного бізнесу:
— Нещодавно один зі столичних кулінарних центрів попросив відправляти їм по 3 тонни грибів щомісяця, це важливе замовлення.
Також Душенко хоче експериментувати з різними видами грибів: окрім печериць є план вирощувати королівські гриби та гливи. Якщо вдасться збирати великий врожай щомісяця, тоді надлишки продукції можна буде консервувати. А для цього вже потрібен власний цех з маринування. Для реалізації планів потрібно додаткове фінансування, тож Юрій буде знову подавати свою розрахунки на конкурс грантів:
— Люди активно розкуповують маленькі гриби на маринування. Такий товар цікавить власників продуктових магазинчиків. Замовляють для маринування гриби й з інших міст. Наприклад, дівчинка із Запоріжжя якось купила 90 кг грибів та замаринувала їх. Тепер планує ще замовляти. Тож коли запустим цех з маринування грибів, продукція звідти точно буде користуватися попитом.
Як зберегти грибну ферму у важку зиму
Наступна зима — серйозний виклик для бізнесу, адже під час довготривалих відключень світла можна втратити врожай грибів. Тому Юрій планує закупити котел та акумулятор для опалення цеху, що дозволить працювати навіть під час блекаутів:
— Ідей багато: наприклад, плануємо поставити відеокамери та датчики клімат-контролю, щоб стежити за безпекою та температурним режимом у приміщеннях під час дозрівання грибів. Важливо ретельно дотримуватися норм температури, вологості, освітлення в приміщення, інакше врожай може загинути.
Душенко впевнений: за 2-3 роки вдасться реалізувати основні плани з розвитку бізнесу, а тоді напевно з’являться й нові цікаві ідеї для автоматизації процесів вирощування грибів та збору врожаю:
— Технології постійно розвиваються. Цікаво стежити за тенденціями у вирощуванні грибів, експериментувати та впроваджувати нові проєкти. Дуже радий, що знайшов справу, яка мені подобається та якою я планую займатися усе життя. Тож, можливо, з часом наша родина буде створювати цікаві рецептури для приготування грибів під власним брендом.
Чи складно відкрити побудувати грибний бізнес
Загалом грибна ферма не вимагає великих коштів для запуску, але потребує багато часу та зусиль, каже Юрій Душенко. Іноді в цеху треба проводити по 2-4 години, а іноді й по 16-18 годин.
З однієї тонни компосту можна зібрати від 300 до 400 кг грибів. Цей процес триває два місяці: один місяць йде пророщення, другий місяць — плодоношення. Далі використані брикети потрібно вивезти та закласти новий компост. Потім 2-місячний цикл вирощування шампіньйонів повторюється.
Щоб запустити грибний бізнес, на старті підприємець має зробити такі кроки:
орендувати вдале приміщення;
заплатити зарплату співробітникам;
закупити сировину: компост, грибниці, добрива;
підготувати полиці для вирощування грибів;
придбати та змонтувати обладнання, зокрема, мова йде про освітлення, полив, систему кондиціонування, температурний режим.
Такий бізнес сьогодні потребує інвестицій мінімум у300-400 тис. грн. Витрати на запуск грибної ферми можуть окупитися через 9-12 місяців.
Нещодавно в одній з груп «наші в Польщі» я наштовхнулася на повідомлення про продаж готового бізнесу під кафе. Власниця запостила чарівні фото стильного інтер’єру, в який захотілося поринути, й стало шкода, що заклад закрився, навіть не відкрившись. У коментарях посипалися питання, чому продається кафе, жінка прокоментувала, що не розрахувала видатки в бізнес-плані. І їй банально бракує грошей, щоб відкритися, хоча ремонт вже зроблено.
Раніше я чула історії про закриття кав’ярень від моїх знайомих: художників з Катовіц та письменниці з Вроцлава, але там були об’єктивні причини — епідемія ковіду. Захотілося дослідити цю тему, і я знайшла два успішні кафе-бізнеси українців у Польщі, власники яких погодилися поділитися своїми вдалими кроками та невдачами.
Спілкування понад усе
Близько року тому на мапі Катовіце з’явився заклад Szczęście istnieje («Щастя існує»), який вже став для місцевих і туристів одним з улюблених місць. Всередині можна почути не лише українську та польську мови: мультикультурний простір об’єднав креативних людей різних національностей з різними хобі. А сама власниця закладу Дар’я Рудик знає крім української ще п’ять мов: польську, англійську, турецьку, іспанську та китайську.
— Ми хотіли створити не просто кав’ярню, а ком’юніті, — пояснює Дар’я Рудик. — Простір, де будуть різні клуби, події, заходи. Наприклад, поліглот-зустріч, літературні вечори, жіночі й бізнес-клуби тощо. Тобто ми пропонуємо не лише каву та їжу, а передусім спілкування та спосіб зав’язати цікаві й корисні контакти.
Почніть з низів
Дар’я походить з багатодітної родини. У батьків 8 дітей, і 7 з них мають власні справи — хист до підприємництва дітям прищепила мама, яка не тільки їх виховувала, але й мала велике швейне підприємство на Вінниччині, експортувала товари за кордон, була зіркою телебачення. Без допомоги тата теж було б вкрай важко вести сімейний бізнес.
Так само як тато для мами, для Дар’ї є опорою її чоловік. Без його фінансової підтримки реалізувати подібний проєкт було б набагато складніше.
— Мій чоловік моряк, — каже Дар’я, — і ми думали, що оскільки нам важко на відстані, ми повинні щось разом створити на суші. Досвіду у нас не було. А це великий мінус, коли ти відкриваєш кав’ярню без досвіду, адже твої помилки коштують тобі чимало грошей.
Нам пощастило, що у нас була фінансова подушка і декілька людей позичили нам гроші. Якби не це, ми б дійшли до якогось етапу в ремонті — і довелося б продати бізнес.
Якщо хочеш відкрити кав’ярню, варто попрацювати в іншій кав’ярні менеджером навіть безкоштовно
Хоча знаю немало людей, які довго працюють у цій сфері і не хочуть мати власну кав’ярню. Тому що це хвилювання 24/7. Це багатозадачність. Потрібно швидко переключатися з одного завдання на інше, але при цьому встигати закінчувати попереднє.
Бізнес-план родина теж писала без досвіду:
— Ми розписали його на 30 000 доларів, насправді проєкт нам коштував набагато більше. Треба розраховувати мінімум 1000 доларів на 1 кв метр. Це я почула від підприємиці, у якої мережа кав’ярень в Польщі. Дешевше буде тільки якщо у вас все секонд-хенд. У нас не вистачило грошей на техніку, посуд ми купували дешевий, аби лише відкритися. Кавовий апарат ми орендуємо. Дякуючи тому, що чоловік має таку роботу (йому довелося взяти 2 контракти, щоб закрити наші борги), ми змогли подолати труднощі, які спіткали нас на початку.
Від закриття врятував кризовий менеджер
Треба бути готовим, що спочатку вас не чекатимуть високі прибутки, а при неправильному плануванні ви можете навіть вийти в мінус.
— У нас був період, коли ми мали мінус 6000 злотих щомісяця. При розрахунках ми користувалися українським мисленням у плані ціноутворення. Але в Польщі інші правила: плата працівників оплачується високо. А у нас на початку було багато працівників на умові о праці (взагалі у мене працюють і поляки, і українці). Я бачила цінність цих людей і знаю, що вони чекали на карту побиту, їм це було потрібно. Тоді ще не розуміла, що коли працівники становлять 50% витрат — це забагато. Зараз у мене 30% і це легше.
Друга проблема — низькі ціни на їжу. Дар’я згадує, що на початку їй самі клієнти ніби підказували: «Мені у вас все подобається, особливо ціни».
— А ще кухарі все робили на око, тоді як продукти важливо зважувати, — додає підприємиця. — Треба все робити згідно з технологічною картою. Якщо раніше у мене на закупівлю продуктів йшло мінімум 30 000, зараз я вкладаюся в 17 000.
Але вся ця мудра інформація не впала з неба. Дар’ї довелося звернутися до спеціаліста:
— Я робила ексель-таблиці, статистику, — каже Дар’я, — але через відсутність досвіду в кризовому аналізі проєкту не знала, з чого почати зміни. І тоді я замовила послуги кризової менеджерки, яка допомогла в створенні нового меню. Все було розраховано до копієчки. Вона відмінно розробила технологічну карту: собівартість, націнка, маржа... І вже в грудні минулого року я вийшла в плюс.
Людей потрібно звільняти так, щоб вони відчували себе щасливими
Також потребувала оптимізації кількість працівників:
— У нас було двоє бариста і двоє кухарів, — ділиться Дар’я. — Зараз я залишила по одному. Так, для працівників збільшилося роботи, але, як виявилося, вони можуть виконувати такий обсяг без шкоди для себе і мого бізнесу. Бариста робить каву і миє посуд. На жаль, лише таким чином можна вижити власнику, який інвестував чимало грошей у цю справу.
Дар’я впевнена, що до працівників потрібно ставитися з повагою — навіть до тих, яких збираєшся звільнити.
— Коли людина не справляється, з нею доводиться прощатися. Іноді приходять люди і ти не одразу бачиш, що вони не зовсім підходять для цієї роботи, вони неохайні, або недостатньо прудкі, а у нас у кафе сходи, потрібно регулярно підніматися ними та спускатися. Мені на початку було дуже важко звільняти людей. Зараз я навчилася.
Не можна прямо говорити людині: ти не підходиш на роль бариста, бо у тебе, приміром, бруд під нігтями. Або ти не справляєшся з обов’язками офіціантки, бо занадто повільно обслуговуєш клієнтів. З кожною людиною потрібно прощатися коректно, щоб її не образити. Адже кав’ярня називається «Щастя існує», і хочеться, щоб тут усі були щасливі. До того ж негативний відгук в Google може коштувати репутації.
Одного разу я звільнила людину так, що пізніше ми подружилися і вона приходить до нас пити каву
Я їй сказала: «Оленко, ти занадто розумна і талановита для цієї роботи. Ти тут не на своєму місці, ти повинна знайти себе в іншій діяльності. І вона пішла в CMM»…
Сьогодні у Дар’ї багато планів. В її кафе тепер можна придбати оригінально упаковану каву, на черзі продаж футболок.
Шлях від біженця до підприємця
До відкриття кав’ярні Дар’я вже 10 років жила в Польщі, навіть отримала громадянство. Я навмисно не почала статтю цією інформацією, аби ви не подумали: «Якщо вона з польським паспортом мала стільки проблем, я точно не справлюсь». Але мені дуже хочеться надихнути вас на реалізацію мрії, плюс очевидно, що атмосферних закладів у Польщі має бути більше. Тому наступною історією буде досвід біженців з окупованих Олешків.
— Ми пів року жили в окупації, — згадує Наталя Рітєва. — Бувало, по 2-3 тижні без зв’язку та інтернету сиділи, телефон можна було використовувати як ліхтарик або калькулятор. А в серпні вирішили, що потрібно їхати, бо дитину в кацапську школу я не поведу. Виїжджали через Крим, бо через Василівку обстрілювали людей і ми боялися.
Польську мову я спочатку не вчила, бо чекала деокупації, щоб повернутися додому. Але Олешки не звільнили. І стало ясно, що відкривати свою справу тепер треба в Польщі.
Якщо не знаєш, що робити — роби те, що вмієш
На Херсонщині родина мала 2 магазини: один в Олешках, другий сезонний біля моря в Лазурному, тож вирішили і тут спробувати себе в торгівлі:
— Спочатку ми хотіли займатися розливним пивом, — каже Наталя, — для цього потрібне маленьке приміщення на 20-30 квадратів. Яке ми не знайшли. Натомість знайшли інше — майже центр, поруч фабрика Шиндлера, чимало туристів, тож ми зрозуміли, що органічніше тут впишеться кав’ярня.
Далі знайшли українку, яка пече смачні «наполеони» й медовики, зробили ремонт, адже приміщення в новобудові, не було навіть туалету.
— Чоловік все робив сам. Ми ж тоді не знали, що ремонтом не обійтися. Зараз я б не шукала місце в новобудові, бо санепід до нових приміщень має дуже суворі вимоги. Ми мали відкритися ще влітку, але прийшов санепід і почалося… стеля у нас занизька, потрібно 2 туалети, а не один, кількість мийок теж не відповідала нормам... Чоловіку довелося ламати все, що він побудував, робити ремонт повторно і влаштовуватися таксистом, бо нам вже не було на що жити. Відкриття відклалося на 3 місяці.
Коли кав’ярня запрацювала, подружжя зрозуміло, що промахнулося в прорахунках. Солодощі випікали не вони, тож на одній каві було нереально покрити видатки та ще й щось заробити. Почали думати, що ще запропонувати клієнтам.
— Я часто зустрічала питання в соцмережах «Де можна посмажити м’яса?» і сама дуже сумувала за нашими шашликами. В Україні ми жили в приватному будинку, і чоловік робив на мангалі дуже смачний шашлик. І я йому кажу: подивись, скільки українців тут сумує за нашим шашликом, а ти так смачно його готуєш, давай спробуємо!
Так на мапі Кракова з’явилася шашлична під назвою Bacchus café.
На маркетинг не було грошей, але врятувало сарафанне радіо
Наталя каже, що не вклала в рекламу ні копійки, адже якщо пропонуєш унікальний продукт, він сам зробить тобі рекламу.
— Я навіть пости тільки в тих групах публікувала, модератори яких не просили за це грошей. Таргетовану рекламу в соцмережах теж не оплачувала, але наші сторінки в інстаграмі та ФБ мають вже понад 1000 підписників.
Наталя вважає, що це завдяки приязній атмосфері, яка панує в закладі. Власниця спілкується з відвідувачами, розповідає їм свою історію, цікавиться їхніми справами. І людям хочеться повертатися.
Крім замовлень безпосередньо в закладі, немало беруть навинос. Хтось бере готовий шашлик на природу, на озера, хтось замовляє додому. Продають також через мобільні додатки. Спочатку хотіли на «Глово», але для реєстрації потрібно було заплатити 400 злотих, тож відмовилися від цієї ідеї. Почали співпрацю з «Пишне». Тут вступний внесок платити не потрібно, лише 30% з продажів. Наталя каже, що через те, що у них один мангал і велика завантаженість у вихідні, вони вмикають цей додаток лише в будні.
Готую, як хотіла б удома, але шкодувала на це час
Більшість клієнтів шашличної — українці. Для поляків шашлик наразі є незвичною стравою. Але ж це лише поки не спробував... Часто приходять за рекомендаціями і залишаються вражені новизною смаку і якістю приготованого м’яса.
— Я помітила, що поляки дуже люблять цибулю, а я на шашлик кладу багато маринованої цибулі. Не раз до мене підходили й питали, за яким рецептом я її мариную. В чому секрет? Я сміюся, що немає жодного секрету, лише сіль та оцет, але в певних пропорціях. І вони брали блокнот і записували, які саме пропорції. Мені не шкода ділитися рецептами, але рецепт свого фірмового соуса я не скажу нікому!
Загалом на роботі намагаюся готувати так, як хотіла б удома, але лінувалася або шкодувала на це час. Тут я проявляю всі свої винаходи і з радістю ділюся цим з іншими. У нас тут туристичний район, куштували наш шашлик і іспанці, й італійці. Дивувалися, хвалили... Іноземці не до кінця розуміють, як це їсти, адже я подаю шашлик на лаваші, і вони думають, що це треба скручувати і кусати... Але коли подаю прибори, стає ясно, що до чого. Загалом мені хочеться, щоб наше, українське, було популярне в світі. Щоб той іспанець чи італієць, коли поїде додому і побачить там щось українське, згадав: о, я знаю цю культуру і вона класна! Пробував їжу, приготовану українцями — дуже смачно!
Поради
«Якби мала цей досвід на початку, наробила б менше помилок», — кажуть героїні публікації. Тож запам’ятаємо їхні поради:
Читати закони. Якби Наталя розуміла, що у Польщі інший підхід до відкриття бізнесу, не відкривала б заклад в новобудові. Шукала вже обладнане місце.
Вчити мову або найняти перекладача. На першій консультації в санепід Наталя зрозуміла, що їхня стеля занизька, але слова інспектора «це можна узгодити» сприйняла буквально. І коли прийшла перевірка й заборонила відкриватися, стало ясно, що «узгоджує» інший орган. Було втрачено час, необхідно було все кардинально переробляти.
Низькі ціни — не гарантія успіху. Саме низькі ціни на їжу були однією з причин кризового періоду у кав’ярні Дар’ї, а Наталя розповідає, що перший раз вони підняли ціни саме за рекомендацією клієнтів. «У вас нереально смачно, але невиправдано дешево», — сказала відвідувачка. — Коли дивишся на такі ціни, не довіряєш якості... Бо хіба може свіжий салат коштувати 10 злотих?» Тепер салат у Наталі коштує 20 злотих і питань це не викликає.
Бути готовим до того, що відкриття затягнеться мінімум на 3 місяці і мати заощадження. Як детально ви б не прораховували бізнес-план, закладіть суму на непередбачувані витрати та кризовий менеджмент.
Ефективний маркетинг — це не тільки платна реклама. Вибудовуйте хороші взаємини з клієнтами, поважайте їхню думку. Дар’я називає своїх клієнтів гостями і вірить, що добре ставлення до кожної людини може зробити її щасливою, а Наталя не шкодує часу, аби запитати постійного відвідувача, як сьогодні його справи.
14 серпня, як стало нещодавно відомо журналістам, до лікарні в Новому Таргу, що на півдні Польщі, потрапила 25-річна вагітна українка. Під час обстеження лікарі констатували загибель плоду. Жінці провели операцію та дістали мертву дитину. Про цей випадок пишуть журналісти «Tygodnik Podhalański». Згодом саму породіллю у край важкому стані доставили до реанімації університетської лікарні у Кракові, де вона і померла. Журналісти припускають, що українка ймовірно померла від сепсису. Самі медики, посилаючись на лікарську таємницю та чинний Закон про права пацієнтів, не коментують смерть молодої жінки. Тож усі висновки у справі наразі неофіційні.
Це не перша смерть у перинатальному відділенні лікарні Нового Таргу. Торік у травні у гінекологічному відділенніпомерла 33-річна полька Дорота, яка була на 5-му місяці вагітності. Попри загрозу її життю, лікарі не перервали вагітність. Медики запевняли родину, що все гаразд. А після того, як у Дороти відійшли води, єдине, що порадили лікарі, — постільний режим. Коли стан жінки погіршився, вагітність вирішили-таки перервати. Але було вже пізно. Жінка померла від септичного шоку. Адвокат родини померлої зазначав, що медики допустили «грубу недбалість» як у процесі лікування, так і в наданні інформації про стан здоров'я породіллі. Після трагічного випадку у багатьох польських містах пройшли акції протесту у рамках «Загальнопольського жіночого страйку» через смерть 33-річної жінки.
У заяві організаторів протесту йшлося: «Дорота з Нового Таргу померла тому, що польський антиаборційний закон вбиває і перетворює лікарів на політичних прислужників, а не на експертів у галузі охорони здоров'я. Вона померла через те, що лікарі не виконують своїх обов'язків».
Уся проблема в законодавстві
Польський закон про аборти — один із найсуворіших в Європі. У 1993 році був ухвалений так званий «абортивний компроміс». Згідно із ним, переривання вагітності було можливе у трьох випадках: загроза життю або здоров’ю матері, вагітність внаслідок зґвалтування та невиліковна хвороба або незворотній дефект плоду. У 2016 році депутати Сейму у першому читанні ухвалили законопроєкт про повну заборону штучного переривання вагітності. Кримінальна відповідальність передбачалась як для жінок, які хотіли зробити аборт, так і для лікарів, які робили б такі операції. Тоді жінки вийшли на одну із найбільших акцій протесту у Польщі, яка стала відома на весь світ під назвою «чорний понеділок». Після цього скандальний законопроєкт відкликали.
Та вже у 2020 році руками Конституційного суду було заборонено аборти у випадку патології розвитку плоду. Вже за рік рішення Конституційного суду набуло чинності. Зараз у Польщі аборт можливий лише у разі зґвалтування або інцесту чи за умови небезпеки для життя чи здоров'я матері. У першому випадку вік плоду не має значення, у другому — аборт можливий до 12 тижнів.
Послаблення аборційного законодавства було одним з політичним гасел партії Дональда Туска перед парламентськими виборами у 2023 році. На початку 2024 року прем'єр-міністр Польщі заявляв, що уряд готовий пом'якшити обмеження на доступ до засобів екстреної контрацепції, а також послабити майже повну заборону абортів.
Однак проблема так і залишилась. Сейм в особі його маршалка Шимона Головні заблокував роботу над законопроєктами, що лібералізують законодавство про аборти. Наприкінці серпня цього року прем’єр-міністр Туск визнав, що наразі у парламенті немає достатньої кількості голосів для пом’якшення закону про заборону абортів. Та попри це уряд працює над запровадженням нових процедур для лікарень та прокуратури, щоб послабити деякі з фактичних обмежень:
— Я можу лише пообіцяти, що в межах чинного законодавства ми будемо робити все, щоб жінки менше страждали, щоб аборт був максимально безпечним і доступним, коли жінка змушена ухвалювати таке рішення. Щоб людей, які долучаються до допомоги жінці, не переслідували.
Міністерка охорони здоров’я Ізабела Лещина додала, що для проведення процедури переривання вагітності має бути достатньо однієї медичної довідки про наявність загрози здоров'ю жінки. Наприклад, це може бути довідка від психіатра.
А втім, навіть за ухвалення нового аборційного законодавства, його має підписати президент Польщі Анджей Дуда. І ось тут є проблема, адже він неодноразово заявляв, що проти цього. «Для мене аборт — це вбивство людей», — наголошує глава Польщі.
Нові протести не за горами
Новина про смерть української породіллі у Новому Таргу обурила польську активістку, кураторку руху «Жіночий страйк» Марту Лемпарт. У неї чимало запитань до лікарів, які не змогли врятувати жінку:
— Це та ж лікарня, де торік померла вагітна полька Дорота, а цього року — породілля з України. Я не знаю усієї ситуації, але однаково звинувачую лікарів. У мене питання — що вони зробили не так, що стався сепсис? Відповіді я не знаю, але вже не вірю жодному їхньому слову. Вони повинні були зробити все, аби не допустити смерті жінки. Я знаю, яким є ставлення медиків по догляду за вагітними жінками в Польщі і скільки часу вони витрачають на те, аби знайти відповідального за екстрену ситуацію, яка часом виникає.
Жоден з них не хоче бути тим, хто ухвалює рішення, а час у таких ситуаціях коштує життя
За словами Марти, ситуація, коли лікар вагається з рішенням, бо боїться відповідальності, є брехнею. Деякі медики просто зневажають жінок:
— Ми знаємо десятки випадків, коли лікарі відмовлялися робити аборти навіть у ситуаціях, які дозволені законом. Рішення пояснювали страхом бути притягнутими до кримінальної відповідальності. Та я не пам’ятаю жодного випадку, за понад 30 років заборони у Польщі абортів, щоб лікарі були покарані або притягнуті до суду за проведення легального аборту.
Разом з тим, проголошені нещодавно Міністерством охорони здоров'я рекомендації для лікарень Марта Лемпарт називає безглуздими. На її переконання, документ не відповідає настановам Всесвітньої організації охорони здоров'я:
— Ми б хотіли, аби міністерка охорони здоров'я дослухалася до спеціалістів з абортів, а також почула думки вагітних щодо цього вразливого питання. Це потрібно зробити негайно. До того ж, легалізація абортів — це рекомендація комітету ООН, який прямо закликає Польщу легалізувати їх і негайно ввести мораторій на покарання у разі їхнього проведення. Уряд має змінити законодавство.
Декриміналізація абортів має бути їхнім флагманським законопроєктом. Дональд Туск не подбав про те, щоб партнери по коаліції проголосували так, як треба. Тому відповідальність лежить на польському уряді
Через складну ситуацію з доступом до екстреної контрацепції та забороною абортів польські жінки змушені шукати інші шляхи переривання вагітності, зокрема у тих країнах, де це дозволено. Допомагають у цьому найбільші жіночі некомерційні організації — «Аборти без кордонів» та «Абортний Дрім Тім», розповідає Марта Лемпарт:
— Лише за даними «Аборту без кордонів», на рік маємо орієнтовно 50 тисяч абортів. Це третина від загального запиту. Жінки повинні мати право на переривання вагітності тоді, коли їм це потрібно. При цьому жоден лікар не має їм це забороняти. А тим паче у випадках загрози їхньому життю. Так само люди, які допомагають робити ці операції, мають бути захищені законом.
Будь-яка жінка, яка потребує такої допомоги, може звернутися до організації «Аборти без кордонів» за телефоном: 22 29 22 597. Активістка каже, що це третій за популярністю номер у Польщі, після поліції та пожежної охорони. Разом із тим Марта Лемпарт анонсувала нову хвилю протестів у Польщі:
Ми вже готуємося до протестів і громадських акцій щоб захистити права жінок. Ми не зупинимося, поки не буде так, як повинно бути
Тільки жінка вирішує, бажана чи небажана вагітність
«Мартинка» — феміністична організація, яка підтримує й захищає українських біженок у Польщі від початку російсько-української війни. Її засновниця Настя Подорожня вже 10 років проживає у Польщі. Розповідає, що в Європі є поодинокі країни, наприклад Ватикан, де діють такі ж жорсткі законодавчі обмеження на проведення абортів та доступу до екстренної контрацепції, що і у Польщі:
— Дія пігулок екстреної контрацепції є ефективною лише впродовж п’яти днів від моменту незахищеного статевого акту. Однак польські гінекологи не завжди виписують на них рецепт. На жаль, дуже багато польських лікарів мають комплекс «Бога». Знаю, що це звучить різко, але у моїй роботі був випадок, коли молода 18-річна дівчина, яку зґвалтували, звернулася до поліції. Ті відвезли до гінеколога, який відмовив їй у рецепті на екстрену контрацепцію.
Просто сказав: «На все воля Божа», і що вона занадто молода, щоб приймати такі таблетки
Чимало польських лікарів бояться робити аборти, дозволені законодавством. Одна з причин — страх відповідальності, наголошує Настя. І наводить випадок, який стався з гінекологинею зі Щецина. Лікарка відома тим, що не боялася робити легальні аборти, бо не вчиняла жодних протиправних дій:
— Утім торік до неї прийшло Антикорупційне бюро. Під час обшуку у кабінеті вилучили телефон, комп'ютер, документацію всіх її пацієнток. Подейкують, що саме так тисли на неї. Разом із тим поліція отримала доступ до дуже інтимних фотографій її пацієнток.
Жінки, які звертаються за допомогою до «Мартинки», прагнуть перервати вагітність не від хорошого життя, розповідає засновниця організації. На сьогодні відомі випадки так званих воєнних зґвалтувань. Змушувати жінку виношувати таку вагітність Анастасія Подорожня називає справжніми тортурами:
— До нас зверталися за допомогою зґвалтовані жінки. Насамперед ми надавали їм психологічну допомогу. Це дуже табуйована тема. Рідко хто з них зізнається про те, що вагітність настала саме від зґвалтування ворогом. Та навіть якби вони захотіли позбутися майбутньої дитини, тут у Польщі, де отримали тимчасовий прихисток, їм не допомогли б лікарі.
Бо протипоказань до переривання вагітності не було, а саме зґвалтування ще потрібно було довести. На мою думку, це грубе порушення прав жінок
Та й жінки з бажаною вагітністю побоюються народжувати у Польщі — через недовіру лікарям:
— Лікарі часом нехтують безпекою пацієнток. Знаю історію жінки, в якої була бажана вагітність, але обстеження показало патологію розвитку плоду. Була висока вірогідність того, що дитина померла б після народження. На жаль, у Польщі це не причина, щоб перервати вагітність. Ми допомогли цій жінці. Знайшли організацію, яка організувала їй переривання вагітності в Голландії.
Я хочу, щоб українки, попри те, бажана чи небажана у них вагітність, знали, що ми є одна в одної
Звернутися до «Мартинки» може кожна жінка, яка потребує допомоги. Жінкам, які хочуть стати матерями, організація допоможе з пошуком лікаря прогресивних поглядів. А тим, у кого є небажана вагітність, підкажуть, як легально та безпечно її перервати.
Через проблеми у житловому секторі та навантаження на систему соцзабезпечення у 2024 році норвезький уряд запровадив низку нововведень, метою яких є зменшення потоку українських біженців. Одна з таких новацій — повна заборона на поїздки в Україну. Які умови життя передбачає тимчасовий захист в одній з найдорожчих скандинавських країн, Sestry спитали в українських біженок. Які попри мовний бар'єр зуміли знайти собі в Норвегії роботу за фахом і розповіли про мінуси й плюси перебування в Норвегії.
Обирати житло і навіть місто біженці не можуть
Катерина Чижик з Києва приїхала до Норвегії разом з трирічним сином у березні 2022 року. Живе в місті Порсгрунн у двох годинах їзди від Осло.
— Приїзд до Норвегії біженцем — це свого роду лотерея. Ніхто не може знати напевно, що на нього чекає, — розповідає вона. — Зараз усі новоприбулі українці проходять через Роде — табір для біженців (flyktninger råde). У центрі намети з двоярусними ліжками, де люди зазвичай проводять до десяти днів — поки їх не зареєструють і не розселять далі.
Але ми з сином до Роде не потрапили: на момент нашого прибуття в Норвегії було ще кілька місць реєстрації українців, і нас зареєстрували прямо в аеропорту, після чого направили до мутаку — гуртожитоку. Вони бувають різними, але у нашому випадку це був типовий гуртожиток із загальними туалетом та кухнею на поверсі. Перші кілька днів ми жили в кімнаті на десять людей, потім нас переселили в окрему кімнату, бо я була з дитиною.
У мутаку нас годували тричі на день, харчування було дуже добрим — і м'ясо, і червона риба. Кажуть, у Роде з цим було складніше, бо вся їжа була надто гострою.
До речі, перший потік українських біженців був шокований, коли після прибуття їх роздягли, видали всім однаковий одяг, а всі речі забрали на перевірку та переморозку. Такі правила тут звикли застосовувати до біженців з інших країн. Зараз щодо українців їх вже не застосовують.
Що стосується перебування в нашому мутаку, то його затьмарив спалах ротавірусу. Заразилися майже всі. Із загальним туалетом на коридорі це було ще те випробування. Найчастіше люди живуть у мутаку близько двох місяців, але ми з сином затрималися на сім.
Тут люди не шукають житло самі, його шукає держава
Якщо це родина з дітьми, найчастіше дають квартири, а якщо людина одна, це може бути кімната у великій квартирі, яку ділять кілька біженців. Це вже постійне житло, яке людина орендує сама. Вибирати місто чи комуну біженці не можуть — поселять там, де буде місце.
Ми із сином отримали квартиру у напівпідвалі приватного будинку. Це окреме від сусідів житло із цілком пристойними умовами. У квартирі навіть були меблі, що для Норвегії рідкість — переважно квартири здаються порожніми.
Школа для українців, в якій платять зарплату
При поселенні місцевий муніципалітет дає 2-3 тисячі крон (200-300 доларів) на облаштування та купівлю речей першої необхідності. Поки жили в мутаку, нам давали 550 крон (близько 55 доларів) раз на два тижні. У Норвегії цих грошей вистачить бодай на один похід до магазину, але оскільки нас годували, цієї суми було достатньо.
Коли переїжджаєш у своє житло, ці виплати припиняються. Замість них, якщо людина не працює, вона може оформити соціальну допомогу у розмірі 6500 крон (650 доларів) на дорослого на місяць (на дитину менше). Окремо можна податись на спеціальну програму допомоги з орендою житла, де порахують твій дохід і доплатять суму, якої бракує для оренди.
Після переселення в постійне житло українці мають два варіанти: шукати роботу або йти на спеціальну інтеграційну програму (що і робить більшість біженців).
— В інтеграційній школі навчають і норвезької мови, і нюансів життя в Норвегії, — пояснює Катерина.
Ті, хто ходять до школи, отримують зарплату — 17 тисяч крон (1700 доларів) на місяць
Соціальні виплати скасовуються. Для тих, хто ходив до школи у 2022 році, навчання тривало рік. Для новоприбулих вже менше — від трьох місяців до пів року, залежно від комуни.
Якщо за час навчання у школі ти не працевлаштувався, то після її закінчення можна знову перейти на соціальні виплати. Але передбачається, що після інтеграційної школи людина має знайти роботу чи хоча б робочу практику. Суть останньої в тому, що певний час ти працюєш безкоштовно (але за тобою зберігаються соціальні виплати), набуваєш досвіду, а працедавець отримує безкоштовного працівника.
Манікюр у Норвегії українкам не по кишені
Нормальна зарплата за норвезькими мірками — це 3-4 тисячі доларів на місяць. На ці гроші можна гідно жити, але за умови, що в сім'ї працюють обидва партнери. Тут не прийнято, щоб, наприклад, чоловік працював, а дружина сиділа вдома.
В Україні я була майстром манікюру, тож практику знайшла саме у цій сфері. Працювати почала ще до інтеграційної школи, коли мешкала в мутаку. Містом пішли чутки, що я роблю дівчаткам манікюр, і на мене вийшла норвежка — власниця салону краси, яка шукала саме українську майстриню (до цього в неї вже працювала українка і клієнти були задоволені сервісом).
Працюючи в неї неповну зміну, я заробляла близько п'яти тисяч крон (500 доларів) на місяць, що для Норвегії — копійки. Умови роботи були невигідними: мені платили не за клієнтів, а за відпрацьовані години. Виходило, що більше роботи я виконувала, то менше за неї отримувала.
І коли господарка салону запропонувала повний робочий день, я порахувала, що зарплати не вистачить навіть на оплату оренди й звільнилася. І після інтеграційної школи знайшла робочу практику вже в іншому салоні, де умови кращі. Практику пройшла і зараз чекаю вже на підписання контракту.
За словами Катерини, українок серед її клієнток небагато:
— Більшість наших дівчат не можуть дозволити собі манікюр у норвезьких салонах краси. Наприклад, у моєму першому салоні покриття шелаком коштувало 800 крон (80 доларів), а нарощування нігтів — від 1200 крон (120 доларів). Тому клієнтки салонів краси — здебільшого норвежки, для яких такі ціни прийнятні.
Не можу сказати, що добре знаю норвезьку, але моя робота і не вимагає високого рівня мови. У більшості сфер знання норвезької необхідні, і це основна перешкода, з якою стикаються українці під час пошуку роботи.
Тут усі розуміють англійську, але без знань норвезької тебе не візьмуть навіть в супермаркет
Навіть сфера клінінгу в Норвегії не дуже доступна — щоб влаштуватися в хорошу клінінгову компанію, потрібно мати спецкваліфікацію. Курс, який дає цю кваліфікацію, коштує близько 30 000 крон (3 тисяч доларів). Без кваліфікації можуть взяти хіба що покоївкою в готелі на мінімальну зарплату.
Чимало українців знайшли роботу у службах доставки. Серед іноземців існує думка, що в Норвегії можна заробити статки на рибних заводах, і при цьому, мовляв, знання норвезької не потрібне.
На рибних заводах справді добре платять (4-5 тисяч доларів на місяць), але українцю потрапити до цієї сфери практично нереально — там усе давно схоплено своїми
Ціни високі. Оренда моєї невеликої двокімнатної квартири коштує 1100 доларів на місяць (в Осло ціна однокімнатних стартує від 1500 доларів). Закупівля базових продуктів на три дні — мінімум сто доларів. Кілограм замороженого курячого філе — 30 доларів. Тому багато хто (і я зокрема) їздить за м'ясом до сусідньої Швеції, де кілограм цього філе коштує 14 доларів. І це за умови, що я не маю машини, їжджу громадським транспортом, який тут теж недешевий. Наприклад, поїздка в інше місто автобусом коштуватиме 80 доларів.
Особливості життя на хуторі
Щоб мати можливість пересуватися, ще одна українська переселенка — Олена Третяк із Харкова — змушена була придбати машину. Адже Олену з донькою-школяркою та мамою поселили в окрузі Іннландет за 500 кілометрів від Осло.
— Це фермерська місцевість, до найближчого міста — близько 190 кілометрів, — розповідає Олена Третяк. — Ненову машину можна купити і за тисячу доларів, автомобілі тут доступні (чого не скажеш про ціни на страховку та обслуговування).
Ми живемо на хуторі за шість кілометрів до найближчого села. Але навіть у такій начебто глушині тут обов'язково буде дитячий садок і може бути навіть початкова школа. Навіть більше — мій приклад показав, що «в глушині» можна знайти офлайн-роботу в офісі. Тут життя не зосереджене виключно у великих містах.
В Україні Олена працювала у сфері IT. У Норвегії спочатку теж ходила до інтеграційної школи, зуміла за рік з нуля вивчити норвезьку до рівня В1:
— Мова досить складна, але в школі був хороший викладач. Після школи мені пощастило знайти практику за фахом у місцевій держструктурі. Через мову спочатку було настільки складно, що я навіть плакала від розпачу — здавалося, що нічого не розумію.
Загалом була на робочій практиці близько семи місяців (насправді це були дві практики в межах різних програм, але я працювала в одній і тій самій організації). А потім змогла знайти роботу сама. Колеги з першої роботи допомогли скласти резюме. Я на той час встигла скласти мовний іспит, підтвердити свій український диплом IT-фахівця (це було зовсім не складно, тому що в Україні навчалася за болонською системою), закінчити курси підвищення кваліфікації від місцевого науково-технічного університету.
З великих міст не отримала жодної відповіді. Натомість вдалося знайти роботу системного адміністратора в компанії в нашій комуні. Через мовний бар'єр мені і зараз буває непросто, але робота подобається, до того ж я продовжую активно вивчати норвезьку.
Діти в садочках їдять сніг і бутерброди
— Доньці мову вдалося вивчити дуже швидко, бо в дитячому садочку, крім неї, не було жодного українця. До школи вона йшла вже майже вільно розмовляючи. Деякі речі в норвезьких школах і садках шокують. Якось у садку я побачила, як діти на вулиці (де було всього сім градусів тепла) разом із вихователями стоять у гумових костюмах та обливають одне одного водою.
Тут діти можуть валятися в багнюці, їсти сніг, пити з калюжі (сама це бачила!) — і їм ніхто не скаже жодного слова
Може скластися враження, що у школі вони лише грають і зовсім не навчаються, але насправді це не так. Діти багато часу проводять на вулиці (п'ятниця у них взагалі день для походу в гори за будь-якої погоди), заняття проходять в ігровій формі. Але при цьому донька у першому класі без моєї допомоги навчилася читати, писати, рахувати до ста і вже знає чимало англійських слів.
Не можу сказати, що мені подобається система харчування — у садках та школах дітям дають самі бутерброди. І дорослі також постійно їх їдять. У Норвегії бутерброд — найпопулярніша страва (особливо з рибою). Ще одна національна страва — pinnekjøtt — засолені та засушені баранячі ребра на березових паличках. Тут цю страву їдять на Різдво. Популярно також ріббе — це щось на кшталт печені зі свинини. Ще на Різдво вони їдять рисову кашу з вершковим кремом, і це справді дуже смачно.
«Вони весь час усміхаються»
Норвежці люблять смачно поїсти, але ще більше — рухатися. Тут популярні велосипедні прогулянки, походи в гори. Краса навколо (здається, в Норвегії немає негарних місць) надихає, але погодні умови далеко не завжди дозволяють нею насолодитися.
Наприклад, там, де живемо ми, минулої зими було мінус 40. Кажуть, буває і мінус 50. При таких температурах фізично боляче дихати. Літо тут прохолодне — у середньому близько 13 градусів тепла. Нещодавно було 20 градусів і для місцевих це вже спека.
За словами Олени, поширена думка про те, що норвежці — одна з найщасливіших націй у світі, недалека від істини:
— Вони весь час усміхаються. Не нервують через дрібниці, не дозволяють проблемам зіпсувати настрій. Якось один чоловік з'їжджав з гори велосипедом, впав і розбив ноги. Стоїть у крові, по коліно у багнюці, і при цьому посміхається. Бачила також, як у підвалі прорвало стару трубу і норвежця в білосніжній сорочці з ніг до голови оббризкало чорною рідиною. Він стоїть весь мокрий і сміється. Всі живі, нічого страшного не сталося — то чому б не посміятися? Суть у тому, щоб не нервувати через ситуації, які не можеш змінити.
Напевно, лише такий підхід може зберегти нерви коли, наприклад, стикаєшся з місцевою медициною, яка, відверто кажучи, шокує. Я вже не перший місяць безуспішно намагаюся домогтися вирішення однієї медичної проблеми. Коли сказала лікареві, що приймала препарат, який мені зовсім не допоміг, він порадив попити його ще. Домовляюсь про прийом у вузькопрофільного лікаря, а він перебуває за 200 кілометрів від нас.
Коли моя мама вивихнула палець, їй сказали у травмпункті, що він «зростеться сам», хоча палець явно став кривим
Добре хоч наш знайомий наклав бандаж — у шпиталі не зробили навіть цього. Тим не менш люди тут якимось чином примудряються жити до 80-90 років і довше. Пацієнт платить за медичні послуги до 3000 крон на рік (300 доларів). Все, що перевищує цю суму, за нього платить вже держава.
Рішення, з яким частина українських біженців не змогла змиритися
Норвезькі реалії шокують українців. Тому багато хто їде додому. Хтось не може вивчити мову, хтось — прийняти місцеві реалії та спосіб життя. Залишити Норвегію деяких спонукала також заборона на поїздки в Україну. Тепер якщо українець, який перебуває під тимчасовим захистом, навіть на один день поїде в Україну, його позбавлять соціальної підтримки, а, можливо, навіть статусу, який дозволяє перебувати в Норвегії.
Норвегія стала першою країною ЄС, яка заборонила українцям зі статусом тимчасового захисту, їздити в Україну
Щоб зменшити потік біженців, було ухвалено й інші обмеження. Наприклад, уряд перестав покривати витрати на ввезення біженцями домашніх тварин, а для біженців віком 19-24 років перестали бути безкоштовними стоматологічні послуги. Також влада повідомила про намір відправити усіх працеспроможних біженців на роботу (щоб українці працювали не менше 15 годин на тиждень). Станом на червень 2024 року в Норвегії працювало лише 11 тисяч українців.
У своїй статті для LSE EUROPP професор-дослідник Норвезького інституту міських та регіональних досліджень при Столичному університеті Осло Аадне Осланд зазначає, що основними перешкодами в інтеграції українців у Норвегії є мовний бар'єр, труднощі з підтвердженням своїх кваліфікацій, а також нерозуміння того, чи надовго вони в Норвегії і чи дозволять їм залишитися в країні після закінчення дії тимчасового захисту.
На новому місці Юрій Душенко вирішив знову запустити грибний цех. Справа пішла вдало: зараз чоловік продає продукцію по всій Україні, має замовлення від інших підприємців та навіть планує облаштувати власне виробництво з маринування грибів. Через які випробування пройшов переселенець за 2,5 роки війни, хто допоміг відкрити грибну ферму на Черкащині та як планує розширювати бізнес у найближчі роки — про все це підприємець Юрій Душенко розповів Sestry.
Знайомство з грибами
29-річний Юрій Душенко родом з Луганщини, але 10 років тому переїхав до дружини у місто Лиман на Донеччині:
— У батьків жінки був свій бізнес. Вони продавали чай, каву, спеції. Ми допомагали їм декілька років.
З часом бізнес вдалося розшити: родина відкрила три продуктових мінімаркети, невеликий ресторанчик, декілька магазинчиків із одягом. Юрій з дружиною теж вирішили запустили власну торгову точку, яку назвали «Пан Амерікано», оскільки готували там чай та каву.
Коли розпочався ковід, бізнес занепав: людей приходило мало, а отримані доходи не покривали навіть вартість оренди. У результаті Душенку довелося закрити свій магазинчик. Далі виникло питання: чим займатися під час пандемії? Знайомий запропонував Юрію спробувати разом вирощувати гриби. Це була реалістична пропозиція, оскільки в ініціатора ідеї якраз був у власності колишній консервний завод, де стояли пусті підвальні приміщення.
— Ідея сподобалась, але проблема полягала в тому, що в оточенні не було технологів, тож треба було досліджувати цю тему самостійно та з нуля, — розповідає підприємець.
Юрій почав вивчати інформацію в інтернеті, придбав літературу, пройшов курси. Далі пішла робота:
— На старті купив три брикети, поклав в котельні і почав вирощувати гриби. Перший врожай вийшов непоганий — 12-14 кг грибів. Цей процес зайняв приблизно 2 місяці.
Вирощувати гриби — це виклик
Коли підприємець зібрав перший врожай, він зрозумів, що знайшов справу для душі, адже дуже сподобалося спостерігати за процесом вирощування та збору грибів:
— Було неочікувано, але смак власних грибів був більш яскравий та цікавий ніж магазинних. У першому врожаї один гриб виріс вагою 350-400 г. Ми його порізали на слайси та посмажили в клярі. Смак грибів тоді не відрізнявся від м'яса, що дуже здивувало. Хотілося розібратися, чому смак шампіньйонів, що вирощуєш сам, може суттєво відрізнятися від магазинних.
Виявилося, що на якість та смак грибів впливає жорстке дотримування технології вирощування шампіньйонів. Зокрема, грибам треба давати більше часу на дозрівання, тоді вони набирають більше необхідних смакових якостей. Як результат, «дорослі» шампіньйони стають більш щільні за смаком, а не водянисті.
Грибна ферма напередодні 24 лютого
Після перших врожаїв Юрій Душенко з партнером вирішили масштабувати процес вирощування грибів та запросили у співвласники ще одного інвестора. Підприємці втрьох готували нові підвальні приміщення, збирали полиці. Планувалося закласти в 4 підвалах по 10 тонн компосту. Такі об’єми надали б можливість вирощувати 8 тонн шампіньйонів протягом одного місяця. Але усі ці плани не вдалося реалізувати, оскільки розпочалося повномасштабне вторгнення Росії:
— Ми заклали брикети та підготувалися до вирощування грибів, але прийшлося терміново евакуюватись та залишити усе виробництво. В результаті загальні втрати бізнесу на той момент склали біля $6-8 тисяч.
Перша евакуація із Донеччини
Восени 2022 року подружжя Душенко вирішило виїхати на захід України. Із собою не брали речей — тільки тривожну валізу із документами:
— Фактично їхали внікуди: були у Дніпрі, Стриї Львівської області, на Закарпатті. Усюди виникали якісь проблеми, наприклад, із житлом. Знайомі запропонували пожити певний час у Чернівцях, ми поїхали в цей регіон. Врешті опинилися у селищі Сучевени, там прожили біля 3 місяців.
На новому місці Юрій із дружиною вирішили спробувати відновити бізнес. Душенко зідзвонився із партнерами, та почали діяти разом. Спочатку відкрили декілька магазинів з продажу чаю, кави, спецій, тому що такий бізнес швидше окупається. Пізніше було ухвалено рішення запустити грибну ферму:
— Орендували потрібний об’єкт, зробили ремонт. У двох приміщеннях заклали компосту по 5,5 тонн. Це б дозволило замкнути цикл виробництва та отримувати врожай щомісяця, адже на дозрівання та збір кожної партії грибів потрібно 2 місяця. Коли зібрали перший врожай, виявилося, що продавати шампіньйони нікому.
Провальний рестарт грибної ферми
Юрій Душенко розповідає, що на етапі перезапуску грибного бізнесу він домовився із партнерами, що займається саме вирощуванням шампіньйонів, а вони шукатимуть клієнтів. Домовленості не спрацювали:
— Партнери сказали, що попитали в Чернівцях та області, чи не зацікавлений хтось придбати гриби, але не знайшли клієнтів. Чи правда це — не знаю.
У результаті врожай частково вдалося продати знайомим, друзям. Після проблеми зі збутом шампіньйонів в сторін посилились непорозуміння щодо бачення подальшого ведення бізнесу:
— Партнери почали вимагати повернути вкладені гроші, оскільки фінансування запуску грибної ферми йшло за їхній рахунок. Вони вважали, що я маю заплатити $4 тис., оскільки загалом у вирощування грибів було вкладено біля $12 тис.
Тоді Душенко запропонував партнерам забрати його долю в мережі чайних магазинів, що вони паралельно запустили на заході країни. На той момент таких магазинів було п’ять: три — в Чернівцях, один — на Вінниччині, один — на Хмельниччині. Пропозиція влаштувала усі сторони, тож питання було закрито.
Нова спроба запустити грибну ферму
Навесні 2023 року подружжя вирішили перебратися у Звенигородку на Черкащині, де проживали родичі дружини. Від звенигородських волонтерів Юрій дізнався, що є можливість написати бізнес-план для відкриття грибної ферми та отримати грант від одного із благодійних фондів, якщо ідея виявиться конкурентоспроможною. Підприємець вирішив ще раз спробувати отримати фінансування, тим більше, що на руках були готові розрахунки, які він підготував ще у Чернівцях.
— Проєкт був розписаний на декілька мільйонів гривень. Я скоротив кошторис до 100 тисяч гривень, бо таке фінансування було реально отримати у межах гранту, та відправив заявку, — розповідає Юрій.
За місяць стало відомо, що грантодавці погодили ідею. Ще через 20 днів було отримано фінансування. Грошей вистачило на часткове оздоблення одного підвального приміщення:
— Виникла проблема з пошуком об’єкту, де можна розмістити грибну ферму. Об’їхав усю Звенігородку — і все марно. Випадково побачив магазин на околиці міста. Знайшов господарів та спитав за оренду. Вони поцікавилися, під який саме бізнес потрібен об’єкт. І виявилося, що мають у власності саме напівпідвальні приміщення, які оптимально підходять під грибну ферму.
Додаткові гроші на бізнес-старт
Грантове фінансування пішло на купівлю кондиціонера (40 тис. грн), двох двигунів для подачі повітря (по 4 тис.), полиць (20 тис.), туманогенератора (10 тис.), компосту (10 тис.) тощо. Також за власні гроші — 220 тис. грн — Юрій придбав проводку, холодильну камеру, ще один кондиціонер, додатковий компост тощо. Тобто загалом витрати на запуск грибної ферми склали 320 тис. грн.
— Тоді в нашої родини та друзів зовсім не було грошей. Підтримали місцеві підприємці. Коли дізналися, що ми —переселенці та відкриваємо грибну ферму, допомагали, як могли. Наприклад, знайомі надавали матеріали безкоштовно, власник приміщення частково оплатив електроенергію на декілька тисяч гривень. Ми віддавали борги вже з врожаю. Наша родина реально була в приємному шоці від підтримки людей, які знали нас на той час лише 2-3 місяці. Це сильно мотивувало запускати власний бізнес, — каже підприємець.
Перший грибний врожай у Звенигородці
Наприкінці осені 2023 року Юрій з дружиною підготували приміщення під вирощування великих грибів. Перший врожай вагою 1,7 тонни вдалося зібрати напередодні Нового року.
Питанням продажу грибів Юрій зайнявся заздалегідь. Він об’їхав сусідні містечка та розповів підприємцям про можливість придбати гриби. Також родина опублікувала оголошення про врожай у групах на Фейсбуці. А ще Душенки вирішили поставити полку з грибами у магазині батьків:
— Тільки в одному магазині вдалося продати понад 400 кг з першого врожаю. При цьому люди швидко звикли до великих грибів та не хотіли брати маленькі. Великі гриби брали для консервування, жарки, фарширування.
Соцмережі зробили грибну ферму відомою в Україні
Що цікаво, велику частину врожаю — біля 500 кг — родина Душенко продала десь за три дні, завдяки акаунту в ТікТоці. Справа в тому, що Юрій почав знімати процес вирощування грибів у соцмережі, як то кажуть, для себе. Але відеоблог швидко став популярним — за 3-4 місяця з’явилась понад 8000 підпісників. Тож коли підприємець записав відео із пропозицією купити гриби, в особисті посипалась безліч замовлень зі всієї України. У результаті довелося швидко обробляти заявки та надсилати гриби «Новою поштою» у Київ, Харків, Одесу, Миколаїв, Закарпаття. Люди залишились задоволені якістю продукції.
— Ми не встигали приймати та обробляти заявки. Дірект у ТікТоці та Вайбері був завалений. Дружина з ранку до вечора обробляла заявки. А потім ми з батьками зрізали гриби, упаковували їх та надсилали поштою, — розповідає чоловік.
Коли ж перший врожай було розпродано, люди почали замовляти гриби у вигляді… броні. Так вдалося продати половину нового врожаю, якій тільки зрів на фермі.
Як родина Душенко розвиватиме грибну ферму
Підприємець каже, що зараз попит на його продукцію вище, ніж виробничі потужності бізнесу. Тому Юрій хоче розширювати ферму, щоб мати можливість отримувати великий врожай щомісяця. Такий підхід дозволить закрити запити не тільки з боку постійних роздрібних клієнтів, а й системного бізнесу:
— Нещодавно один зі столичних кулінарних центрів попросив відправляти їм по 3 тонни грибів щомісяця, це важливе замовлення.
Також Душенко хоче експериментувати з різними видами грибів: окрім печериць є план вирощувати королівські гриби та гливи. Якщо вдасться збирати великий врожай щомісяця, тоді надлишки продукції можна буде консервувати. А для цього вже потрібен власний цех з маринування. Для реалізації планів потрібно додаткове фінансування, тож Юрій буде знову подавати свою розрахунки на конкурс грантів:
— Люди активно розкуповують маленькі гриби на маринування. Такий товар цікавить власників продуктових магазинчиків. Замовляють для маринування гриби й з інших міст. Наприклад, дівчинка із Запоріжжя якось купила 90 кг грибів та замаринувала їх. Тепер планує ще замовляти. Тож коли запустим цех з маринування грибів, продукція звідти точно буде користуватися попитом.
Як зберегти грибну ферму у важку зиму
Наступна зима — серйозний виклик для бізнесу, адже під час довготривалих відключень світла можна втратити врожай грибів. Тому Юрій планує закупити котел та акумулятор для опалення цеху, що дозволить працювати навіть під час блекаутів:
— Ідей багато: наприклад, плануємо поставити відеокамери та датчики клімат-контролю, щоб стежити за безпекою та температурним режимом у приміщеннях під час дозрівання грибів. Важливо ретельно дотримуватися норм температури, вологості, освітлення в приміщення, інакше врожай може загинути.
Душенко впевнений: за 2-3 роки вдасться реалізувати основні плани з розвитку бізнесу, а тоді напевно з’являться й нові цікаві ідеї для автоматизації процесів вирощування грибів та збору врожаю:
— Технології постійно розвиваються. Цікаво стежити за тенденціями у вирощуванні грибів, експериментувати та впроваджувати нові проєкти. Дуже радий, що знайшов справу, яка мені подобається та якою я планую займатися усе життя. Тож, можливо, з часом наша родина буде створювати цікаві рецептури для приготування грибів під власним брендом.
Чи складно відкрити побудувати грибний бізнес
Загалом грибна ферма не вимагає великих коштів для запуску, але потребує багато часу та зусиль, каже Юрій Душенко. Іноді в цеху треба проводити по 2-4 години, а іноді й по 16-18 годин.
З однієї тонни компосту можна зібрати від 300 до 400 кг грибів. Цей процес триває два місяці: один місяць йде пророщення, другий місяць — плодоношення. Далі використані брикети потрібно вивезти та закласти новий компост. Потім 2-місячний цикл вирощування шампіньйонів повторюється.
Щоб запустити грибний бізнес, на старті підприємець має зробити такі кроки:
орендувати вдале приміщення;
заплатити зарплату співробітникам;
закупити сировину: компост, грибниці, добрива;
підготувати полиці для вирощування грибів;
придбати та змонтувати обладнання, зокрема, мова йде про освітлення, полив, систему кондиціонування, температурний режим.
Такий бізнес сьогодні потребує інвестицій мінімум у300-400 тис. грн. Витрати на запуск грибної ферми можуть окупитися через 9-12 місяців.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.