Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Необхідно навчитися просити про те, чого вам не вистачає, це не соромно. Фото: pexels
No items found.
У нашій культурі та системі виховання нас вчили мовчки вислуховувати інших і приймати те, чого ми не хочемо приймати. Але ж іноді так хочеться, щоб нас пригорнули, вислухали. То чому ж нам соромно просити про щось для самих себе? Що заважає просто сказати про власні потреби?
Підтримка – це не завжди порада як розвʼязати ту чи іншу ситуацію. Іноді близьку людину просто достатньо почути, обійняти. Необхідно лише навчитися говорити про свої потреби, втім, робити це потрібно поступово. Про це розповідає психолог Юлія Квасниця:
Психолог, сексолог, член Європейської, Української та Польської асоціацій транзакційного аналізу, член Польського сексологічного товариства.
Має понад 5 років приватної психологічної практики. 12 років роботи в судовій системі (перша спеціальність юридична).
З березня 2022 року перебуває у Варшаві, працює та продовжує психологічну практику онлайн та офлайн.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Як навчитися говорити з партнером про гроші?
«Ми переїхали до Польщі за два місяці до початку війни. Мій чоловік почув від знайомих, які знайшли тут роботу, що в Польщі пристойніші заробітки й життя спокійніше.
Ми не їхали наосліп. Двоюрідна сестра чоловіка знайшла йому роботу, а нам — квартиру. У нас також були деякі заощадження для початку — на випадок, якщо щось не вийде. Проте все обійшлося. Я доглядала за трьома дітьми, чоловік почав працювати. Ми раділи новому життю, поки його не порушив напад Росії на Україну…
Ви добре знаєте, скільки коштує оренда квартири та утримання дітей
Мама та сестра мого чоловіка залишилися в Україні. У мене немає сім'ї, я виросла в дитячому будинку. Після того, як почалася війна, ми стали допомагати мамі та невістці. Надсилали гроші, посилки. Запропонували привезти їх до Польщі, але вони не захотіли залишати рідний дім.
Завод, де працювала сестра мого чоловіка, був зруйнований, і вона втратила джерело доходу. У мами — мізерна пенсія. Я знаю, що вони не зможуть впоратися без нашої підтримки, але мій чоловік аж занадто їм допомагає. Він посилає їм більше, ніж залишає нам на життя. Ви добре знаєте, скільки коштує оренда квартири та утримання дітей. Добре, хоч є допомога 800+, яка приходить на мій рахунок. Хоч ці гроші він не чіпає.
Мрію поїхати з дітьми в подорож, хоча б на день-два. Але грошей не вистачає
Коли я вказую йому, що ці пропорції несправедливі по відношенню до нас, то чую, що його родина в жахливій ситуації і їм потрібно це компенсувати. Погоджуюсь, що війна, окрім втрати здоров’я, — це найстрашніше, що може трапитися з людиною. Але мій чоловік має також пам’ятати, що у нього є діти, які ростуть, їм потрібні нові черевики, куртки, а інколи й маленька іграшка.
Зрештою замість того, щоб жити мирно, ми постійно сперечаємося про гроші. Мій чоловік добре заробляє, але ми з цього практично нічого не отримуємо. Я не марнотратна, роблю покупки в недорогих магазинах, вмію готувати смачні страви з недорогих продуктів. Я вважаю себе хорошою господинею і хочу, щоб мій чоловік це цінував. Мені також хоч іноді потрібні косметика та похід до перукаря. Мрію поїхати з дітьми в подорож, хоча б на день-два. Але грошей не вистачає.
Мені набридла ця ситуація, але я не знаю, як опустити чоловіка на землю. Він відчуває провину за те, що залишив свою матір напризволяще, і тепер намагається компенсувати це грошима. Але це гроші і його дітей також»…
Юстина Ричко, психолог з Avigon.pl:
Дуже дякую, що поділилися з нами своєю проблемою. Чудово, що ви з чоловіком знайшли дім і роботу в Польщі і можете жити тут у спокої. Незважаючи на те, що ви вирішили поїхати до Польщі ще до початку війни, її початок мав сильно вплинути на ваше відчуття безпеки.
У партнерстві потрібно навчитися говорити про фінанси, адже це дуже важлива частина життя
Безумовно, ви дуже переживаєте за своїх рідних і друзів, які вирішили залишитися в Україні, незважаючи на небезпеку та невизначеність, що їм загрожує. Пишу це не випадково, тому що, на мою думку, ви повинні співпереживати емоціям свого чоловіка, щоб мати можливість використовувати аргументи, які переконають його у вашій правоті.
Ви пишете, що ваш чоловік значну частину доходів вашої сім'ї відправляє матері та сестрі в Україну. Звідси ваші суперечки і проблеми, а кажуть, що суперечки про гроші найшвидше вбивають кохання. Про це варто пам’ятати, але це не означає, що про це не варто говорити.
Навпаки, в партнерстві потрібно навчитися говорити про фінанси, тому що це дуже важлива частина життя, і в складних ситуаціях компроміс у цій сфері необхідний для збереження хороших стосунків.
Чоловіки, як правило, реалісти, зосереджені на пошуку рішень, тому їх приваблюють раціональні аргументи
Я згодна з вами, що ваш чоловік може почуватися винним перед своєю матір’ю та сестрою, і надсилання їм значної суми грошей може бути способом компенсації за цю ситуацію. Якщо це так, він діє на емоційному рівні, і його буде важко переконати без добре підготовленого аргументу. Я також розумію, чому ви вважаєте, що значна частина зароблених грошей належить вам і вашим дітям. Ви також багато чим пожертвували, щоб побудувати своє життя в іншій країні, і віддавати більшу частину свого доходу комусь іншому здається вам несправедливим. Отже, як ви намагаєтеся досягти компромісу?
Чоловіки, як правило, реалісти, зосереджені на пошуку рішень, і тому їх приваблюють раціональні аргументи. На вашому місці я б подумала, як конструктивно донести ваші аргументи до чоловіка.
Однак перш ніж почати це робити, будь ласка, спочатку подумайте, скільки коштує ваше життя в Польщі та скільки коштує життя сьогодні в Україні. Враховуючи нинішній дохід сестри та матері чоловіка, чи вистачає надісланих їм грошей для задоволення основних потреб? Чи потреби більші? Якби ви зараз жили в Україні, чи могли б ви утримувати себе на такі гроші? Перераховані їм кошти дозволяють більше, ніж гроші, які ви зберігаєте на власні потреби в Польщі?
Зробіть такий розрахунок, дізнавшись, скільки зараз коштують продукти харчування чи засоби гігієни в обох країнах. Будь ласка, відчуйте також становище матері та сестри вашого чоловіка під час війни, а також емоції вашого чоловіка, який залишив цих двох близьких людей у країні, спустошеній війною.
Поточний стан має бути тимчасовим і не може тривати вічно
Якщо ваші розрахунки показують, що кошти, перераховані сім’ї в Україні, дозволяють задовольнити більше потреб, ніж гроші, які залишаються на сім’ю в Польщі, ви отримаєте раціональні аргументи, які допоможуть вам переконати свого чоловіка.
Пам’ятайте, що зазвичай люди мають дуже глибоко вкорінене почуття справедливості, тому звернення до цього почуття, безумовно, може допомогти. Ви також можете проявити добру волю в розмові з чоловіком і домовитися з ним, що зменшувати кількість грошей, які надсилаються сім’ї, можна поступово. Це дозволить йому швидше звикнути до ситуації і прийняти її. Це також дасть йому зрозуміти, що поточний стан має бути тимчасовим і не може тривати вічно.
Я вважаю, що раціональні аргументи допоможуть вам переконати свого чоловіка в тому, що хоча він і намагається відшкодувати матері та сестрі воєнні труднощі, але в нинішній ситуації він завдає шкоди власній родині, тобто вам і вашим дітям.
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Як не рубати з плеча і зрозуміти одне одного?
«Ми з чоловіком і чотирьма дітьми від початку війни живемо в Польщі. Ми покинули свою квартиру і все наше життя в Україні. У мене такий характер, що я не вагаюсь, а просто дію. Це для мене рецепт від стресу. Щоб розум був чимось зайнятий, тоді і про проблеми менше думок.
Відразу після приїзду, коли формальності були завершені, я сказала чоловікові, що буду працювати, а опіку за дітьми ми поділимо порівну. В Україні я сиділа з дітьми, готувала, прала, прибирала — була домогосподаркою. У Польщі я вирішила це змінити.
Я знайшла роботу в приватній компанії. Хоча у мене не було досвіду, власники виявились дуже добрими і повірили в мене. Я навчилася всьому з нуля, і мені дуже подобається моя робота.
Керівники ретельно контролюють якість продукції, і я задоволена. Через рік моєї праці мене оцінили, я отримала підвищення. Змогла перейти від виробництва до перевірки. Нарешті я можу розвиватися, і мене цінують не тільки вдома.
На жаль, моєму чоловікові у Польщі не так пощастило у професійному сенсі. Він уже кілька разів змінював роботу. В Україні він керував людьми, а тепер мусить підпорядковуватись. І йому це не подобається.
Зараз він взагалі без роботи. Я намагаюся переконати його шукати нову, адаптуватися до умов, своїм прикладом показую, що можна розвиватися, а його це абсолютно не хвилює. Не знаю, як його стимулювати до дій.
Він уже заявив, що коли закінчиться війна, ми повернемося в країну. А у мене дедалі більше сумнівів щодо цього. Я нарешті повірила в себе та свої можливості. Вивчила нову мову, відкрилась людям. І нарешті відчуваю себе живою, тож не хочу нічого міняти.
Боюся, коли настане час прийняти остаточне рішення, я оберу жити в Польщі. З дітьми, але без чоловіка. Знову повертатися до горщиків я не маю бажання. Можу поєднувати роботу з доглядом за домом. Навіть розриватися між роботою і хатніми обов’язками краще, ніж просто сидіти вдома.
Коли під час однієї з розмов про повернення в Україну я сказала чоловікові, що не зацікавлена вертатись, він здійняв страшенний галас. Звинуватив мене в тому, що я хочу розбити сім'ю і думаю тільки про себе. Оголосив, що діти повернуться з ним, хочу я того чи ні. Але я думаю от що.
Діти скоро стануть самостійними, і в Україні я знову стану кухаркою та прибиральницею. До такої перспективи я не хочу повертатися. Чи є у нас шанс порозумітися? Чи є якесь здорове вирішення цієї ситуації?»
Александра Антонська, психолог на Avigon.pl:
Дякую, що поділилися своєю ситуацією. Бачу, у вас дилема, з якою непросто розібратися. Написане в листі свідчить про те, що ви почали друге життя в Польщі, впорались із переїздом, до того ж знайшли шлях розвитку й професійної реалізації. Ваші навички помітили й оцінили. І це неймовірно важливо для вас.
З іншого боку — ваш чоловік, розчарований своєю поточною ситуацією на роботі, почувається абсолютно навпаки — він відчуває в Польщі регрес. Сильні емоції іноді заважають нам приймати раціональні рішення, ми говоримо щось імпульсивно, не завжди те, що маємо на увазі.
Повернення в Україну чи подальше перебування в Польщі — це дуже важливе рішення. Тому говорити про таке слід у спокої — можливо, під час спільної вечері. Варто сказати про свої почуття і те, що ви не хочете повертатися до тієї ролі, яку грали в Україні.
Я вважаю, що в цій ситуації знайти спільне рішення можливо
Варто відкрито говорити про ваші потреби та очікування. Незважаючи на те, що у вас з чоловіком зовсім різні погляди на поточну проблему, варто пам'ятати, що проблема не повинна розділяти вас і ставити по різні боки, натомість ви маєте протистояти ситуації разом. І підтримувати одне одного.
Ви повинні розуміти мотивацію вашого чоловіка для повернення — він почувається недооціненим у Польщі, відчуває, що не може розвиватися. Разом з тим ваш чоловік має розуміти, що його жінка так само почувалась в Україні.
Не можна втекти від проблеми чи забути про неї
Зупиніться на мить, подумайте про можливі наслідки рішень, а також дайте собі час на емоції, щоб пережити те, що всередині вас.
Зміцнення стосунків з чоловіком також має допомогти. Можливо, ваш чоловік ще не виявив хороші сторони цієї країни. Можливо, варто відвідати місця, які вам цікаві, помітити, що наше життя складається не лише з роботи.
Іспанія оговтується від урагану DANA, який забрав мінімум 217 людських життів, чимало людей зникли безвісти. 29 жовтня 2024 року в автономній спільноті Валенсія стався несподіваний і дуже стрімкий потоп. Зливи не припинялися всю ніч, річки вийшли з берегів, деякі мости було зруйновано, окремі міста відрізано від транспортного сполучення. Високошвидкісне залізничне сполучення між Мадридом і Валенсією відновлять не раніше ніж за 15 днів. Уряд направив до постраждалих регіонів найбільшу в історії мирного життя країни кількість військових.
Негода не відступила — дощі продовжуються, оголошено про небезпеку помаранчевого рівня в регіонах Мурсія, Каталонія та Валенсійське співтовариство. Інтенсивні дощі зумовлені явищем gota fria — ураганом із сильними опадами, що відбувається раз на кілька років восени вздовж іспанського узбережжя Середземного моря.
У 1957 році місто Валенсія вже зазнавало подібної катастрофи. Тоді через повінь загинуло понад 300 людей. Уникнути повторення трагедії у місті допомогла зміна інфраструктури річки Турія. На жаль, це не врятувало замістя й інші регіони.
Sestry поговорили з українцями, які опинилися в епіцентрі урагану DANA. А також з тими, хто одразу включився в активну допомогу іспанцям у цій трагедії.
Наслідки повені на одній з вулиць Седаві, Іспанія, 30.10.2024. Фото: MANAURE QUINTERO/AFP/East News
«Вода йшла так швидко, наче десь відкрили кран»
Вікторія Ільчі, яка приїхала до Іспанії з Києва через війну, розповідає, що у самій Валенсії не було жодних ознак урагану. Тому ввечері 29 жовтня вона спокійно поїхала до магазину ІКЕА, що за 10 кім від Валенсії.
— Було близько 20.00, коли я приїхала, — все було тихо й спокійно, — розповідає Sestry Вікторія Ільчі. — Аж за 20 хвилин в магазині оголосили прохання перепаркувати машини на верхній паркінг, бо почала підніматись вода. Я не одразу зрозуміла цього оголошення, бо іспанську поки розумію неідеально і в моєму лексиконі не було слова «повінь» — inundacion. Коли я пішла переставляти автівку, води на нижньому паркінгу було вже по коліна і вище шин. І поки я виїжджала на верхній рівень, вода піднялась вже до скла!
Вікторія Ільчі показує, що стихія за кілька хвилин зробила з вулицею та машиною. Приватний архів
Вода дуже швидко прибувала. Її прийшло так багато, ніби десь кран відкрили. Моя автівка залита водою. Думаю, працювати вона більше не буде. Але найголовніше — я жива. Те, що я опинилася в ІКЕА — найкраще, що могло зі мною тоді статися.
Бо ті, хто був на той момент на дорозі, постраждали найбільше. Машини ніби стали пасткою для людей. Якби я виїхала трохи раніше, може, і не говорила б зараз з вами...
Я переночувала в ІКЕА. На підлозі. Працівники надали нам усе необхідне. Змінний одяг, матраци для сну, ковдри, подушки, капці. Нагодували теплою їжею. Феноменально спрацювали. І не тільки у цьому. Вони постійно витягували людей з вулиці. Як могли. Канатами, руками. Усі долучалися до рятування. Когось врятували, когось, на жаль, ні. Я бачила людей, які трималися за стовп протягом 7 годин. У холодній воді. І кричали «Help!» — «Допоможіть!» Але вони були настільки далеко, що їм не могли допомогти. Вода зносила все на своєму шляху.
В ІКЕА я поїхала сама, мої діти залишилися вдома з нянею. Ми живемо у самій Валенсії, де нічого не відбувалося, але страшно все одно було. Я тут — діти там. Коли зрозуміла, що доведеться ночувати в ІКЕА, попросила друзів, щоб вони забрали дітей до себе на ніч. Молодший син не дуже перелякався, а от донька не спала всю ніч — переживала.
Отак люди ночували в ніч потопу в IKEA. Фото: MANAURE QUINTERO/AFP/East News
Зранку вода зійшла. Людей почали евакуйовувати (рятувальні операції не проводилися до того, як вода пішла). Дорога була заблокована, виїхати було неможливо. Тож ми чекали. Десь о 13.00 годині мені вдалося виїхати. Те, що я побачила дорогою, це армагеддон. Тисячі побитих машин, розкиданих по дорозі. Всюди глина. Відчуття катастрофи. Знаю людей, які й досі не знайшли своїх близьких.
Зараз усі включилися в допомогу. І іспанці, і українці. Дуже багато українців. Збирають одяг, продукти, кошти. Надають тимчасове житло тим, хто втратив домівки. Або просто виходять розгрібати завали. Руками.
«Дівчина трималась за вікна нульового поверху. Її зносило водою. Ми кинулись на допомогу»
Ігор з Житомирської області працює в Іспанії вже кілька років. Живе в окрузі Бенетусер, провінція Валенсія. Під час повені Ігор із сусідом рятували дівчину від повені. Своє прізвище Ігор попросив не називати, адже не вважає себе героєм.
— Ми, українці, — народ, підготовлений вже, здається, до всього, — каже Sestry Ігор. — Величезний потік води заскочив мене вдома. Я дивився новини, але не приділив їм належної уваги. Продовжив працювати. Згодом у квартирі зникло світло, і я вийшов на свій балкон на 4 поверсі. І побачив, що дорогами стрімко несеться вода. Тоді води було десь по коліно. За 5 хвилин потік вже зносив автівки. Все розвивалось дуже швидко.
Фото, зроблені з балкона Ігоря. Приватний архів
Світла, зв'язку, інтернету, води в кранах незабаром уже не було. Я опинився заблокованим у квартирі. Спостерігав за цим жахом з балкона. І раптом побачив, що вода вже затопила нульовий поверх нашого будинку. І що мій сусід Володимир (теж українець) намагається витягнути з води дівчину, яку зносило потоком. Вона трималася за вікна нашого нульового поверху. Я зрозумів, що треба допомогти.
На той момент нульовий поверх вже був затоплений майже до стелі. Ми намагалися розбити скло вхідних дверей (скло було броньованим, тому це було непросто). Хвилин 5 вдвох вибивали ті двері. На якийсь момент мені навіть здалося, що ми не справимося. Але нам вдалося. Ми витягнули дівчину й потім затягнули до нашого під'їзду. Вона виявилась іспанкою. Тому ми відвели її до сусідів-іспанців, і далі допомагали їй вже вони.
«Тисячі людей ідуть пішки, аби допомогти»
Ганна Крючкова з Кривого Рогу була вражена наслідками урагану DANA і включилася в допомогу постраждалим:
— О 6.00 я відвела дитину в школу і поїхала на роботу. Бачила, що деякі будівлі обгородили стрічкою. Щоб люди не ходили близько до дахів, бо щось могло впасти просто на голову. Але таке тут часто роблять. Близько 8 ранку пролунала перша сирена. На той момент уже були значні затоплення. Але дощу — ні краплини. Ми бачили, що відбувається, у соцмережах. У центрі Валенсії нічого не було, тільки сильний вітер.
Моя керівниця їхала вздовж порту Картахена. Розповідала, що вода йшла дуже стрімким потоком, постійно лунала сирена. Вона ледь вибралась.
І тільки коли друзі, колеги, знайомі стали надсилати відео того, що вони бачили в передмісті, прийшло усвідомлення, що просто зараз стихія забирає сотні життів. У ту першу ніч я не змогла заснути. І допомогти нічим теж не могла. Відчуття безсилля з’їдало мене зсередини.
Ганна на дорозі до Валенсії. Приватний архів
Вранці наступного дня ми зібралися в офісі — ті, хто зміг добратися. І вирішили, що будемо допомагати Іспанії у цій трагедії. Стали телефонувати в служби Червоного хреста, лікарні, точки збору допомоги. Ми хотіли з’ясувати запит — що саме зараз потрібно. Всюди був хаос — ніхто не розумів, що робити. Ми навіть в консульство України їздили, аби дізнатися, чим можемо бути корисними. Зрештою ми відкрили точки збору гуманітарної допомоги в трьох містах: Аліканте, Бенідорм, Валенсія. Я працюю у великій агенції нерухомості, тож ми змогли собі дозволити надати такий обсяг допомоги. Ми навіть зняли одну нашу будівельну бригаду з об’єкта та відправили на допомогу українському бізнесу розгрібати завали, спричинені ураганом. Закупили інструменти, провізію — все необхідне.
Я бачу, що зараз дуже багато українців включилися в допомогу Іспанії
Підприємці збирають допомогу та розвозять її постраждалим. Допомагають розчищати дороги. Сполучення між містами порушено. Сотні машин залишилися просто на дорогах. Як кладовище автівок. Загинуло також чимало тварин. В епіцентрі руйнувань люди ходять в масках, бо відчувається трупний запах. Ми намагалися потрапити туди, але нас не пропустили поліцейські.
Ситуація виглядає, як фільм жахів. Але люди — неймовірні. Зараз до постраждалих міст, куди неможливо доїхати автівками, тисячі людей ідуть пішки, аби допомогти.
1. Оточіть себе штучними сонцями — яскравими лампами
Встановіть собі вдома й на роботі максимально яскраві лампи й 10-12 годин щодня перебувайте під їхніми променями. Звичайні китайські лампочки не підійдуть — придбайте галогенні, в яких показник передачі кольору наближається до сонячного (тобто CRI>98). У магазинах продається чимало світлодіодних ламп з низьким рівнем передачі кольору (CRI>70-85), але вони не підходять для використання в житлових приміщеннях і в офісах. Приглушити світло рекомендується тільки за годину-дві перед сном.
2. Подбайте про тепло
Як стверджує кандидат біологічних наук Петро Чорноморець, якщо ви встаєте з-під ковдри й одразу мерзнете — насправді ви мерзли й під ковдрою. Листопад і грудень — не час для загартовування, вам потрібні тепло в ногах і тілі, а також дійсно тепла ковдра.
3. Рухайтесь
Тільки побачили сонце за вікном — хутчіш гуляти! Коли ж сонця немає, сходіть до музею, лісу, у тренажерну залу, на танці. Рухайтесь щодня, це дійсно важливо.
4. Вживайте вітаміни
Шоколад — корисно для настрою, але без комплексного різноманітного харчування теж не обійтись. Доповніть раціон вітамінними напоями — із шипшиною, обліпихою, женьшенем, лимоном, апельсином. Пропийте елеуторокок і бурштинову кислоту, не забудьте про йод і мінерали. Не сідайте в цей період року на дієту.
5. Навчіться відпочивати й перемикатись
Не перевантажуйте себе, не працюйте вночі й на вихідних, не сидіть у новинах, відволікайтесь на спілкування з друзями, прогулянки, улюблені заняття. Придбайте собі яскравий одяг чи аксесуари, які милують око. Радісні емоції здатні творити дива.
«Я вважаю, що Україна повинна бути в НАТО. У часи Будапештського меморандуму ми віддали ядерну зброю — і нам гарантували безпеку і територіальну цілісність України», — у такий спосіб Володимир Зеленський пояснював Дональду Трампу, чому Україна має бути членом Альянсу. Під час візиту на саміт ЄС в Брюссель 17 жовтня Зеленський повторив ці тези на пресконференцї з генсеком НАТО, мовляв, Україна не створює ядерну зброю, а йдеться виключно про те, що натепер немає сильніших гарантій безпеки, крім членства в Альянсі. А втім, попри те, що ані Володимир Зеленський, ані будь-хто інший з українських високопосадовців публічно жодного разу не говорив про можливість відновлення українського ядерного арсеналу, а якраз навпаки — заперечували таку можливість, ці слова українського президента раптом спровокували хвилю дискусій як всередині України, так і за кордоном на тему: може чи не може Україна зробити ядерну бомбу.
Зеленський у Брюсселі: Україна не прагне повернути ядерну зброю, але хоче отримати членство в НАТО. Фото: ОПУ
А заразом ця дискусія підняла питання, а чи достатньо захищені європейські країни та азійські союзники США від ядерної загрози. Особливо в контексті того, що наприкінці вересня Путін демонстративно оголосив про зміну російської ядерної доктрини, ключовий пункт змін — якщо неядерна держава за підтримки ядерної здійснить напад в якомусь вигляді на Росію, то РФ може розцінити це як спільний напад і, відповідно, завдати удару у відповідь. Чи означає це, що російська ядерна загроза стала реальнішою для Європи? Чи втримають США ядерну парасольку над своїми європейськими союзниками? Чи гарантують безпеку військові альянси?
Cognitive warfare — війна психологічного тиску
Натепер ймовірність ядерного удара Росії по Україні чи будь-якій країні Європи дуже низька. Російська риторика і зміни в ядерній доктрині радше бряцання зброєю і спроба залякати та стримати партнерів від надання більшої допомоги Україні. У цьому певна кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер:
— Росії набагато вигідніше весь час розігрувати цю карту, говорячи про можливість застосування ядерної зброї, ніж, власне, її застосовувати. По-друге, у США є абсолютна можливість удару у відповідь, який буде не меншим, а більшим, ніж той удар, який може завдати Росія. Хоча я не думаю, що до цього дійде, але теоретично така можливість існує. І, власне, на цьому побудована вся доктрина стримування, що наступний удар буде сильнішим за попередній і він відбудеться. І, в принципі, незважаючи на всю їхню риторику, політичні сигнали з Росії йдуть про те, що вона не хоче бачити, що відбудеться в разі, якщо вона застосує ядерну зброю.
Водночас не варто забувати і про так званий Глобальний південь, де Росія автоматично перетворюється на failed state, на таку країну-вигнаницю, в разі застосування ядерної зброї. Адже, зрозуміло: що відбувається в Україні — це не лише про Україну, це про глобальну безпеку, продовжує Євгенія Габер:
— Ще одна причина, чому Росія весь час вдається до ядерної риторики: коли піднімається планка ескалації до застосування ядерної зброї, все, що відбувається в Україні, сприймається як умовно допустиме. Тобто використання КАБів, використання авіабомб, які руйнують все вщент, — це, нібито, нормально, бо це конвенційна зброя, а не ядерна.
Хоча, якщо подивитись на ефект тактичної ядерної зброї, то, по суті, все, що робить Росія в Україні, воно вже наближається до 80% ефекту тактичної ядерної зброї
Російська ядерна дубина
На даний момент існує дегуманізуюча риторика щодо українців і дуже вільні розмови про застосування ядерної зброї в російських ток-шоу, де говорять навіть про бомбардування Лондона, Парижа і Берліна. Це один з трьох порогів, які, на думку деяких експертів, необхідні для застосування ядерної зброї, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін):
—Другий — це використання систем доставки подвійного призначення — таких, як артилерія або авіація, які дозволяють закріпити ядерні боєголовки на снарядах (якщо це артилерійські снаряди), або скинути їх з певних літаків. І ми це теж бачимо. Третій, якого ми не бачимо, як вони вивозять зброю з 13-ти або близько того нестратегічних об'єктів ядерної зброї. Ми не зупинили дегуманізацію, ми не зупинили подвійне використання, але що ми могли б зробити — побачивши за допомогою супутників, як Росія заходить і вивозить зброю, ми могли, як це зробили США перед повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року, заявити, що Росія збирається це зробити. Тут потрібна максимальна прозорість, і треба оприлюднити цей факт.
Військовослужбовці РФ завантажують крилату ракету на борт корабля у рамках спільних навчань з тактичної ядерної зброї РФ та Білорусі. Червень 2024 року. Фото: Associated Press/East News
Така тактика, пояснює Доктор Герд, називається пре-баттл. І може бути до певної міри ефективною. Інша річ, яку можна зробити у випадку, якщо Росія раптом хилитиметься в бік застосування ядерної зброї в якомусь вигляді, — прямі контакти з керівництвом російського силового блоку:
— Поговорити безпосередньо з Шойгу, нинішнім секретарем Ради Безпеки, або Бортніковим, головою ФСБ, або з Путіним і сказати: якщо ви застосуєте нестратегічну ядерну зброю, це матиме катастрофічні наслідки.
Насправді неможливо виокремити одного, ніби слабшого, члена НАТО, хоча саме цей наратив лежить в основі ядерних погроз Путіна на адресу європейських держав. Однак він якраз добре знає, що такий сценарій безумовно враховуватиме ядерну відповідь, каже запрошений науковий співробітник Стенфордського університету/Гуверівського інституту (visiting fellow at Stanford University/Hoover Institution) Максиміліан Тергалле (Maximilian Terhalle). І те, що Путін зміг інструменталізувати страхи деяких європейських держав, зокрема Німеччини, щоб стримувати постачання конвенційної зброї України, жодним чином не скасовує того факту, що НАТО захищатиме країни НАТО:
— Київ, на жаль, не має такої гарантії. Однак, як показав жовтень 2022 року, американські погрози можуть стримати Путіна від нападу на Україну з використанням тактичної ядерної зброї.
Очільник Кремля знає, що Байден налаштований дуже серйозно. Трамп — інша справа
Трамп і ядерна парасолька НАТО
Щоб бути справедливим щодо Трампа, він сказав: якщо Путін не піде на переговори, які потенційний наступний президент США вважатиме справедливими, тоді він дасть більше зброї Україні. Якщо Україна не піде на переговори, він припинить постачати їй зброю. Отже, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін), якби він був прихильником Трампа, то сказав би, що це пропозиція, зроблена обом сторонам зібратися разом і вести переговори:
— Але очевидно, що Росія контролює 18% української території, тож будь-який компроміс, по суті, залишає РФ переможцем. Водночас під час свого першого терміну Трамп говорив одне, а його адміністрація робила інше і насправді зробила більше, ніж адміністрація Обама — і для підтримки України, і для заміни військ у Польщі.
Ніхто не знає, що насправді думає Трамп і що він зробить чи не зробить, у нього немає готового плану, продовжує Максиміліан Тергалле:
— Якщо і тільки якщо Трамп дійсно хоче явно відступити від 5-ї статті НАТО, ми вступаємо в нову еру, яка не обіцяє нічого доброго ні Україні, ні Європі, ні іншим.
Динаміка, що випливає з такого можливого сценарію, може призвести до швидкого розповсюдження ядерної зброї в Європі з непередбачуваними наслідками. Моя давня пропозиція полягала в тому, що в такому випадку Німеччина повинна за згодою зі своїми сусідами стати новою ядерною державою в Європі. Я переконаний, що й поляки думали б так само. Само собою зрозуміло, що й українці наслідуватимуть цей приклад.
За нинішніх обставин, з точки зору України, було б цілком логічно прагнути отримати засоби ядерного стримування, написав в мережі Х експерт норвезького Oslo Nuclear Project Фабіан Гоффманн. Ядерне стримування, на його думку, це очевидне вирішення найгостріших проблем України, що одночасно демонструє провал великої стратегії США щодо нерозповсюдження ядерної зброї.
Основна теза Володимира Зеленського була не про те, що Київ хоче ядерну зброю, а про те, що Україна повинна бути захищена від російської агресії. І є тільки два способи захиститись: своя ядерна зброя чи членство в НАТО. І з цих двох способів, звичайно, Україна як країна, яка поважає міжнародний порядок і режим нерозповсюдження ядерної зброї, має і моральне право, і політичну волю, обирає НАТО. Тож це відповідальність партнерів, які гарантували за Будапештським меморандумом безпеку Києву, сприяти тому, щоб Україна, якщо і не вступила в НАТО прямо зараз, то принаймні отримала конкретне запрошення, що теж було б політичним сигналом для Росії, наголошує кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер. Альтернатив колективній безпеці, на її думку, немає :
— Стаття 5 працює, стримування працює, але важливо також вчасно реагувати. Давайте ми спробуємо одним дроном залетіти на територію Румунії, іншою ракетою залетіти на територію Польщі, ще якимось дроном в Хорватії політати, — і якщо реакції не буде, то Росія намагатиметься теж цю ситуацію розхитувати.
Але загалом я не бачу можливості зараз, щоб РФ напала на якусь країну НАТО
Військові альянси і ядерні арсенали
Якщо розглядати гіпотетичні сценарії, то найгірший — це розпад НАТО, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін).Це означає, що стаття 5 не працює, північноатлантична рада паралізована, американський SACEUR (Supreme Allied Commander Europe — Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі. — Авт.), американські війська виводяться з Європи, критично важливі засоби — супутники, розвідка, стратегічні літаки, виведені, розширене ядерне стримування — вилучено. Це абсолютний найгірший сценарій, наголошує Грем Герд:
— За таких умов, європейці розглядали б або створення загальноєвропейських ядерних сил на стратегічному і тактичному рівні, або використання 600 боєголовок, які є у Британії і Франції для європейського стратегічного стримування Росії.
А втім, на практиці це б викликало купу питань — від суто технічних виробничих до правових.
Американський атомний авіаносець USS Gerald R. Ford. Фото: Steve Helber/Associated Press/East News
Європейські країни дотримуються норм міжнародного права і режиму нерозповсюдження ядерної зброї, тому про розширення ядерних арсеналів на континенті нині не йдеться — каже кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер:
— Але будуть дискусії, де можна розмістити американську ядерну зброю. Такі країни, як, скажімо, Польща, які безпосередньо вразливі до загрози Росії, будуть вимагати гарантій цієї ядерної парасольки. І очевидно, що РФ буде цим користуватись, щоб показати: от бачите, Сполученим Штатам довіряти не можна, тому що Україна віддала свою ядерну зброю, тепер вона незахищена.
Це дуже-дуже небезпечна тенденція — і це одна із причин, чому Україні потрібно допомагати вистояти і виграти, щоб не підірвати всю систему ядерного нерозповсюдження
Водночас варто зважати: якщо Росія теоретично матиме успіх на полі бою в Україні і Сполучені Штати будуть рухатись в сторону ізоляціонізму і відсторонення від Європи, РФ буде йти на подальшу ескалацію, підсумовує Євгенія Габер.
Доктор Євгенія Габер та доктор Грем Герд висловлюють особисту думку, їхні погляди не обов'язково збігаються з офіційною політикою Сполучених Штатів, Німеччини чи будь-яких інших урядів.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
