Ексклюзив
20
хв

‍Як навчитися говорити «ні»?

Навичка спокійно і водночас рішуче відмовляти дуже важлива для психічного здоровʼя

Оксана Щирба

Ілюстрація: Магдалена Данай

No items found.

Кожен пам’ятає ситуації, коли доводиться відмовляти у чомусь, але чи легко це зробити? Переважно це важко, особливо, коли йдеться про відмову друзям, близьким людям. Як наслідок – ми робимо те, що приносить дискомфорт і негативно впливає на наше психічне здоров’я. Sestry розбиралися разом з психологом, як навчитися говорити «ні» і чому це так важливо. 

Відмова і почуття провини

Навчитися говорити «ні» – це навчитися висловлювати відмову чи відсутність згоди як відповідь на запитання, пропозиції. Це можуть бути різні ситуації. Прохання від начальника або колег по роботі, коли завдання вимагає більше часу та зусиль, ніж ви готові виділити; батьки часто стикаються з ситуаціями, коли їм важко сказати «ні» своїм дітям, особливо якщо це стосується їх бажань чи потреб. Люди можуть просити вас пожертвувати час чи гроші на благодійність, і ви боїтеся відмовити, щоб не переживати відчуття провини. 

Моя знайома тривалий час не могла побудувати серйозні стосунки тільки тому, що не вміла казати чоловікам «ні». Мій сусід досі їздить на старій автівці і не може полагодити дах будинку, бо ніколи не відмовляє, коли в нього просять позичити гроші. Усі знають, що цей добрий чоловік не скаже «ні», та ніхто не квапиться повернути йому борг. 

Чому так важко вимовити це коротке слово «ні»? Психологи переконані, що найчастіше це пов’язано з низькою самооцінкою, страхом конфліктних ситуацій чи побоювання втратити чиюсь симпатію або популярність.

Юрій Назар, практикуючий клінічний психолог, викладач кафедри теоретичної і практичної психології Національного університету «Львіська політехніка»  розповідає, що до нього дуже часто звертаються із запитом навчитися відмовляти: «Це тема відстоювання особистих кордонів, особистої позиції. Коли ми з клієнтами  формуємо запит, я завжди намагаюся уточнити: де бере коріння це невміння говорити «ні». У кожного причина індивідуальна. Але у більшості випадків це пов’язано з невпевненістю, психоемоційним станом та різними страхами. Ми починаємо розбиратися, чого конкретно боїться особа і що трапиться, якщо сказати «ні»? Коли клієнт дає відповідь, то розуміє, що  нічого фатального не станеться. Також казати «ні» може бути важко через соціальний тиск, і загальновідоме: «А що ж люди скажуть?» Але не завжди люди щось скажуть, не завжди люди будуть про це говорити. Та  ми все одно звикли це прокручувати у  своїй уяві». 

Коли варто казати «ні»?

Як зрозуміти, коли потрібно казати так, а коли ні? Розглядаючи запит чи пропозицію, подумайте про те, чи вони відповідають вашим особистим цінностям і цілям. Якщо вони співзвучні з тим, що ви дійсно цінуєте, то це може бути причиною, аби відповісти «так».

Ваше фізичне та емоційне здоров'я – важливий чинник у прийнятті рішення. Якщо запит  загрожує вашому здоров'ю чи психічному благополуччю, то не варто ні на що погоджуватися. 

Юрій Назар наголошує на необхідності казати «ні» у стосунках: «Вміння жінки  відмовити чоловікові – це найкраща профілактика домашнього насильства. Взагалі у стосунках важливо говорити «ні», якщо ви чогось не хочете. Необхідно розібратися, які стосунки були в родині – з батьком, дідусем. Чи дозволяли в дитинстві казати «ні», проявляти свої потреби, висловлювати свою думку. Це дуже сильно впливає в майбутньому на стосунки з чоловіком. Також варто казати «ні» у ситуаціях, які прямо порушують ваші особисті кордони та інтереси, не відповідають власним потребам, загрожують честі, репутації чи життю».

Психолог додає, що не потрібно виправдовуватися. Пояснювати своє рішення варто лише у тих випадках, коли людина вам дуже близька, або коли просить обгрунтувати таку поведінку. Якщо це абсолютно чужа людина, ви не зобов’язані нічого пояснювати. 

Відмова як…мистецтво поведінки

Навчитися говорити «ні» – це важлива навичка, яку має опанувати кожен. Є навіть мистецтво асертивної поведінки – це вміння відстоювати свої права та межі, висловлювати почуття, погляди, поважаючи себе та свого співрозмовника.  Це вміння казати «ні», не нашкодивши при цьому ні собі, ні оточуючим. При цьому ми захищаємо свої особисті границі. Це важливо для нашого емоційного та фізичного благополуччя, оскільки відмова може вберегти від перевантаження та стресу. Відмовляючи, ми зберігаємо час та ресурси для тих справ і пропозицій, які справді важливі для нас. Це дозволяє краще керувати своїм життям і досягати більшого. Вміння говорити «ні» допомагає нам стати більш самосвідомими та визначити власні цілі.

Кілька порад як вимовити це слово:

Будьте чіткими та впевненими. Говоріть «ні» чітко і впевнено. Не використовуйте вирази, які можуть сприйняти як незрозумілі чи сумнівні, наприклад, «можливо, ні», або «я не впевнений, чи можу».

Говоріть від свого імені і висловлюйте власні почуття та думки. Наприклад: «Я вважаю, що це не найкраща ідеєя».

Зосередьтесь на фактах і обставинах. Виражайте відмову, вказуючи на конкретні факти і обставини, які вплинули на ваше рішення. Це допомагає іншим краще зрозуміти вашу позицію.

Не пояснюйте або не виправдовуйте свою відмову, якщо вона є обгрунтованою. Ви маєте право відмовити без надмірних пояснень.

Висловлюйте вдячність та повагу. Якщо відмова може розчарувати чи засмутити іншу людину, висловіть вдячність та повагу до її пропозиції чи запиту. Наприклад: «Я дуже вдячний за цю можливість, але зараз я не можу».

Запропонуйте альтернативу. Можливо, є варіант компромісу, який задовольнить обидві сторони. Особливо це важливо у робочих питаннях.

Практикуйте асертивність. Попросіть друга чи члена родини виконувати ігри, де вам потрібно буде відмовити на різні пропозиції. Це допоможе навчитися  говорити «ні» на практиці.

Зберігайте спокій і емоційну стабільність. Під час відмови важливо зберігати спокій і контролювати  емоції. Уникайте агресивності в голосі та мові тіла. Будьте толерантними.

І насамкінець: вміння говорити «ні» є важливою складовою здорового, збалансованого життя. Ця навичка допоможе зберегти особисту незалежність та емоційне благополуччя, керувати своїм часом та ресурсами і досягти більшої гармонії та успіху. 

No items found.

Українська письменниця, теле- й радіоведуча, журналістка, піарниця, громадська діячка, голова правління ГО «Здоров’я жіночих грудей». Працювала редакторкою у низці журналів, газет та видавництв. Була ведучою Українського радіо. Пройшла шлях від кореспондентки до телеведучої та сценаристки на телебаченні. Обіймала посади керівниці пресслужби різних департаментів КМДА, Київської обласної колегії адвокатів, працювала з персональними брендами визначних осіб. З 2020 року займається питаннями профілактики раку грудей в Україні. Пише книги та популяризує українську літературу.Членкиня Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України. Авторка книг «Стежка в долонях», «Ілюзії великого міста», «Падаючи вгору», «Київ-30», тритомника «Україна 30». Життєвий девіз: Тільки вперед, але з зупинками на щастя.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
навчання українців у польських школах

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Не покарання, а нові можливості

Дуже хвилююсь перед початком навчального року. Вважаю обов’язкове навчання українських дітей у польських школах непродуманою ідеєю. Розумію, що це логічно, якщо хтось хоче залишитися в Польщі і його діти будуть тут жити, але навіщо моєму синові польська школа, якщо ми плануємо повернутися в Україну? 

Я навіки вдячна полякам за те, як вони зустріли нас на початку війни, але також вважаю, що нам треба дати вибір, коли йдеться про школи для наших дітей. Я читала історії про те, що багато дітей з України взагалі ніде не вчаться, і навіть переконалася, що це правда. Але навіщо карати всіх, коли це малий відсоток від усієї української дитячої громади в Польщі? 

До того ж запроваджено додатковий штраф: якщо дитина не навчається в польській школі, її батьки втрачають допомогу 800+. Я вважаю це несправедливим і принизливим. 

Мій син дотепер навчався дистанційно в українській школі. Йому 16, і я записала його до польської середньої школи. Правила є правила, але я не знаю, чи піде він фізично до цієї школи. Я взагалі не знаю, як його переконати? У мене немає аргументів. А син не має наміру йти з української школи — а значить, буде тільки формально учнем польської, якого, швидше за все,  з неї виключать після першого семестру. І тоді у нас заберуть 800+. 

Я намагалася поговорити із сином про фінансову сторону цієї справи, пояснити, що це великі гроші, брак яких ми обов'язково відчуємо, але син не хоче навіть чути про польську школу. Він сказав, що спробує знайти роботу і заробити після уроків в українській школі, але я не повинна змушувати його вчитися в польській школі. 

Ми повертаємося до цієї теми чи не щодня. Нещодавно мій син сказав, що якщо його змусять або якщо я потраплю в біду через те, що маю неповнолітню дитину, яка має виконувати польські шкільні обов’язки, але відмовляється — він втече в Україну і проблема вирішиться сама собою.

Що мені робити? Із сином у мене завжди були хороші стосунки, ми багато спілкуємося, разом вирішуємо проблеми. Але боюся, що цю проблему вирішити неможливо... 

Тетяна Ричко, коуч і медіатор на Avigon.pl відповідає: 

Шановна пані, змінені правила, ухвалені в травні цього року щодо осіб, які перебувають у Польщі у зв’язку зі збройним конфліктом в Україні, не мають на меті бути покаранням, вони є результатом поточних потреб і необхідністю стандартизації окремих питань.

Кожен із нас хотів би, щоб конфлікт якнайшвидше закінчився і щоб ви змогли повернутися до своїх домівок і свого колишнього життя, але, на жаль, ми не в силах цього зробити. Приймаючи нові рішення, влада дає шанс вашим дітям навчатися в нормальних умовах, і це не виключає повернення в Україну в майбутньому і продовження навчання там. 

Якщо ви вирішили функціонувати в польській правовій системі та отримувати соціальні пільги, то зі свого боку також повинні прийняти ці рішення, навіть якщо вони здаються несправедливими.

З вашого листа я зрозуміла, що ваш син попередні роки не ходив до польської школи (а шкода, бо як активний вчитель я бачу, що діти, які мали таку можливість, вже акліматизувалися). І захисна реакція вашого сина мене не дивує. Проте ви не написали, в чому конкретно причина такого небажання? А це досить важлива справа. 

Не маю сумнівів, що у вас хороші стосунки із сином, але, можливо, варто було б проконсультуватися з фахівцем, чому його реакція така сильна, якщо він навіть вдається до емоційного шантажу. Тут можуть бути важливі зв’язки з однолітками — діти та молоді люди часто, бажаючи бути частиною спільноти, здатні наслідувати певну поведінку та прагнути вписатися в групу. 

Син вже не маленький хлопчик, але, можливо, він ще не настільки зрілий, щоб зрозуміти, що відповідальність за себе та інших передбачає прийняття певних речей. І в цьому випадку ви повинні зробити це за нього. Я щиро бажаю вам удачі в цій нелегкій справі і впевнена, що ви зможете переконати сина бодай спробувати. 

20
хв

«Обов’язок навчання наших дітей у польських школах я вважаю непродуманою ідеєю»

Sestry
Виснаження втома від війни

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Я відчуваю себе виснаженою війною, відсутністю близьких, важкою працею, яка дозволяє хоча б на мить забути про те, з чим щодня стикаються моя донька та мої батьки. Вони залишилися в Харкові, я — в Польщі. Моя донька військова і не могла виїхати, а батьки не хотіли. Сказали, що надто старі, щоб тинятися по світу й починати життя заново на чужині. Я довго з ними спілкувалася на цю тему, але безрезультатно.

Я приїхала до Польщі, тому що це була єдина можливість заробити розумні гроші та підтримати батьків в Україні. Я знала, що розлучитися буде важко, але не усвідомлювала наскільки.

Щоб не думати про те, що відбувається з моїми близькими, я тікаю в роботу.

Працюю на двох роботах і маю вісім годин на відпочинок. Але у вільний час замість того, щоб спати стежу за новинами, телефоную близьким і  питаю, як вони.

Я живу в маленькому місті, де люди знають, що я з Харкова. Іноді люди повідомляють мені, що знову бомбардування. Тоді я одразу телефоную рідним, щоб пересвідчитись, що з ними все гаразд.

Я багато разів була близька до рішення повернутися. Я поїду, буду жити з ними, і якщо ми помремо, то помремо разом. Разом з тим я знаю, що без моєї фінансової підтримки ні моя сім'я, ні я довго не проживемо. Почуваюся хом'яком, який застряг на маховику. Я бігаю, як божевільна, але мої думки завжди в одному місці — з родиною.

Коли мені вдається зв'язатися з донькою, я відчуваю велику радість. Це те, що завжди  заспокоює мене і надає сили. Знаєте, як важко бути у безпеці, коли твої близькі будь-якої миті можуть загинути від російської бомби?

Знаю, що маю думати раціонально, але це надзвичайно важко. Я щодня прокидаюся з рішенням, що сьогодні контролюватиму свій страх, що не дозволю йому паралізувати мене, але достатньо отримати інформацію з України — і мій план розвалюється.

Не знаю, можливо є якісь методи, які допомагають заспокоїтися й очистити думки. Мені конче потрібна ця навичка. Інакше просто боюся збожеволіти.

Івонна Килимнюк, психолог на Avigon.pl:

Шановна читачко, досвід війни — одне з найважчих переживань, які випадають на людську долю. Це також багатовимірний досвід, який торкається різних сфер життя. Тому варто подбати про себе в різних аспектах.

Моя перша думка була про фізичне здоров’я. Здоров'я — це ще не все, але без здоров'я все — ніщо. Без підтягнутого, міцного і «розумно відпочилого» тіла далеко не підеш.

Тому варто подбати про сон, регулярне харчування, пиття води та стимулюючі фізичні вправи (танці, йога, пілатес, бажано на природі, де органи чуття можуть відпочити). Уі основні види діяльності (якщо вони регулярні) можуть значно покращити ваше самопочуття.

Починайте з цих маленьких-великих змін і спостерігайте за метаморфозами. Регулярна участь у заняттях йогою, медитаціях чи інших техніках релаксації може допомогти зменшити стрес і симптоми психосоматики. А саме проблеми з диханням, головні болі та запаморочення, проблеми з травленням, напругою м'язів, розладами сну тощо.

Посилання на сторінку експертки тут.

20
хв

«Думки про рідних в Україні зводять з розуму. Що робити, щоб стало легше?»

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок у Тіндері: Туреччина

Ексклюзив
Школа без дому
20
хв

Телефон довіри: про допомогу можна і треба просити

Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок в Тіндері: Іспанія

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress