Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
В Польщі різко зросла кількість випадків захворювання на скарлатину
У Польщі зростає кількість стрептококових інфекцій. Бактерії стають все більш агресивними. Ті, що досі були пов'язані переважно з дитячими хворобами, все частіше атакують дорослих і для них становлять особливу небезпеку. "Кількість інфекцій зростала протягом усього 2023 року, і сьогодні ми вже можемо сказати, що 2024 рік буде ще більш агресивним у цьому відношенні", — сказав доктор медичних наук Павел Гжесьовський в інтерв'ю для wp.pl.
Дитина, яка захворіла скарлатиною. Фото: anastasiya parfenyuk/Shutterstock.
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Доктор Гжесьовський, експерт Вищої медичної ради з питань епідемічних ризиків, попереджає про небезпечні бактерії, які викликають, серед іншого, скарлатину. Кількість випадків цього захворювання останнім часом зросла більш ніж удвічі. Звіт, опублікований Національним інститутом громадського здоров'я, показує, що з початку 2024 року до 15 лютого було зареєстровано аж 11 тисяч 789 випадків. Це удвічі більше, ніж за аналогічний період минулого року, і майже стільки ж, скільки за весь 2022 рік. Однією з причин зростання є те, що хворіють не лише діти, а й дорослі.
Люди відносять стрептокок до дитячих хвороб, тому ігнорують ризик заразитися ним. А заражаються крапельним шляхом, часто від власних дітей. Буває, що вони не усвідомлюють цього, поки не трапиться трагедія, — сказав лікар в інтерв'ю виданню Wirtualna Polska
Не тільки скарлатина
Скарлатину викликає стрептокок типу А, той самий тип, який розвивається у деяких людей з тонзилітом. Найочевидніший симптом хвороби — яскраво-червоний висип, що покриває більшу частину тіла. Також з'являється лихоманка і біль у горлі. Характерними симптомами скарлатини є також зміни в ротовій порожнині, зокрема, на язиці, де з'являється білуватий або жовтуватий наліт. Скарлатина дуже заразна і поширюється через тісний контакт з людиною, яка є носієм бактерій. Якщо її не лікувати, вона може призвести до ускладнень.
"Імунологічна амнезія"
На думку д-ра Павла Гжесьовського, збільшення кількості стрептококових інфекцій може бути частково наслідком перенесеного COVID-19, який у деяких випадках викликає своєрідну "імунологічну амнезію". "Це означає, що наша імунна система забуває, що вона пережила раніше Скарлатину. В такому випадку перебіг хвороби може бути набагато важчим, а інфікування ним у деяких випадках навіть призводить до смерті. Лише за перші 1,5 місяця цього року стрептококи стали причиною 630 випадків сепсису та 18 випадків токсичного шоку в Польщі.
На думку доктора Павла Гжесьовського, збільшення кількості стрептококових інфекцій може бути частково пов'язане зі спалахами COVID-19, який у деяких випадках викликає своєрідну "імунологічну амнезію". "Це означає, що наша імунна система забуває, що вона пережила раніше. Це змушує нас гірше реагувати на патогени, до яких ми раніше мали імунітет", — пояснює лікар. Він додає, що різке збільшення кількості захворювань є наслідком поширення по всьому світу двох агресивних штамів грампозитивних бактерій. Один з них, так званий британський варіант, у грудні минулого року став причиною смерті дев'ятьох дітей у Великобританії.
Редактор новин, журналіст. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, працюючи журналістом у першому польському інформаційному інтернет-сервісі Wirtualna Polska, створив стратегію інформування українських біженців у Польщі. Був головним редактором інформаційного сервісу для українців в Польщі - VPolshchi.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Почуття провини за відпочинок під час війни — поширений психологічний стан, який виникає через внутрішній конфлікт між природною потребою у відпочинку та почуттям обов’язку, страхом чи соромом через те, що інші страждають. Люди розповідають:
"Я лежала в німецькому парку, дивилась на зелений газон і плакала. Мені здавалося, що я зраджую своєму місту, де зараз бомблять. Мені знадобився час, щоб зрозуміти: якщо я зламаюсь, хто допомагатиме моїй мамі?"
“Виїхала до подруги до океану. Два дні дивилась на воду і нічого не відчувала. Навіть фотографії океану викликали колись більше емоцій. Подруга дивується і каже, що я дивна”.
“Неприємно дивитися світлини з відпочинку тих, хто виїхав за кордон. Я і сама не пощу в соцмережах такі фото. Невже люди не розуміють, що зараз це недоречно?”
"Коли йду з подругами на каву, мене гризе думка: зараз хтось сидить у підвалі під обстрілами, а я тут. Психолог каже, що якщо я перестану отримувати від життя хороші емоції, це ніяк не допоможе тим, хто страждає".
Симптоми почуття провини за відпочинок
Від думки про відпочинок з’являється тривога ("Я маю бути корисним(ною), а не розслаблятися")
Відчуття сорому ("Як я можу пити просекко, коли хтось гине?")
Фізичне виснаження (відмова від відпочинку призводить до хронічного стресу і втрати продуктивності)
Соціальне порівняння ("Волонтери/військові не сплять, а я...")
Нав’язливі думки ("Я недостатньо роблю для перемоги").
Чому ви відчуваєте провину за відпочинок?
1. Основна причина — колективна травма суспільства під час війни. Війна створює відчуття спільної боротьби, спільного горя, тому будь-яка "неучасть" може сприйматися тими, хто залучений, як егоїзм.
2. Когнітивний дисонанс: конфлікт між "Я маю допомагати" і "У мене немає сил" викликає провину.
3. Соціальний тиск: заклики до волонтерської активності й небайдужості можуть спровокувати відчуття, що відпочинок — це зрада.
4. Травма того, хто вижив: якщо близькі люди у небезпеці або страждають, а ви у безпеці — виникає survivor’s guilt.
5. Порушення картини справедливості світу: "Якщо я в безпеці, а мої рідні чи знайомі під обстрілами — це несправедливо”. Вина стає спробою відновити баланс.
6. Страх осуду: "Що подумають ті, хто залишився? Що я втекла і тепер розважаюсь?" Людина проєктує власні страхи.
7. Відірваність від реальності війни: якщо ви виїхали за кордон і далеко від зони бойових дій, мозок може відмовлятися сприймати відпочинок як щось "законне".
8. Емоційне оніміння: відсутність радісних емоцій на відпочинку може бути захисною реакцією психіки. Війна створює постійний фоновий стрес, і мозок "відключає" емоції, щоб не перевантажуватись. Мозок також може блокувати радість, бо вона контрастує зі стражданнями інших. А "якщо я не буду радіти, то нібито допомагаю".
Що робити з почуттям провини, щоб відпустка і відпочинок приносили задоволення?
Поради психолога Андрія Горяїнова, сімейного і кризового психолога, фахівця з мирного вирішення конфліктних ситуацій:
Необхідно чітко усвідомити, що війна відбувається незалежно від вашого бажання. І якщо поставити життя на паузу, це не допоможе закінчити війну. А ось щоб донатити, допомагати, бути корисним потрібен ресурс. І мета відпочинку та відпустки — дати цей ресурс. Запамʼятайте головне: якщо ситуація від нас не залежить, то і почуття провини не має бути.
1. Дозвольте собі дозволене: "Я відпочину 30 хвилин, щоб потім зробити свою корисну справу".
2. Переформулюйте думки: замініть "Я відпочиваю — я поганий(а)" на "Я відпочиваю, щоб бути сильнішим(ою) для боротьби".
3. Усвідомте і прийміть, що провина — це насправді тривога. Ви нікого не зраджуєте, відпочиваючи. Навпаки — зберігаєте свої сили для нової допомоги.
4. Зв’яжіть відпочинок з метою: "Я відпочиваю, щоб мати сили допомагати рідним/армії", "Я дозволяю собі розраду, щоб не впасти у депресію".
5. Дозвольте собі деякий час не відчувати: немає радості від картин у музеї або навіть біля моря? Не треба змушувати себе "радіти правильно".
6. Обирайте відпочинок під себе: проаналізуйте, чого саме вам зараз бракує. Якщо їдете на море чи просто в нове місто, не обов’язково завантажувати себе екскурсіями. Якщо хочеться просто лежати біля басейна, нехай так і буде. Головна мета: відчути спокій та розвантажити голову від думок. Тож дайте собі шанс це зробити.
7. Подивіться на себе збоку: уявіть, що ваш друг розповідає вам, що почувається винним за відпочинок. Ви б його осудили? Чому ж ви ставитеся до себе інакше?
У малих дозах почуття провини — корисне. Воно підштовхує до необхідності допомагати, підтримувати інших. Нічого страшного не станеться, якщо ви не будете якийсь час викладати у соцмережі фото з-під пальм, щоб не дражнити втомлених друзів, травмованих війною. Просто не дозволяйте почуттю провини поглинути вас з головою і відібрати здатність радіти життю.
Сучасний світ перенасичений інформацією та речами. Весняні обряди очищення — це спосіб повернутися до простоти, яка дає внутрішній спокій. Ритуали очищення дають людині відчуття контролю. Коли ми прибираємо будинок перед святом, ми на підсвідомому рівні «прибираємо» і свій внутрішній світ. Коли людина позбавляється старих речей, вона часто відпускає й старі образи. Це терапевтичний процес, схожий на роботу із психологом.
Очищення заради себе й інших. Ритуали різних культур
У Швеції останнім часом набуло популярності «передсмертне прибирання» (döstädning). Воно означає прибирання для майбутніх поколінь — звільнення від зайвого, щоб не завантажувати рідних після своєї смерті. Якщо замислитись, то це має сенс. Адже після смерті людини її рідні отримують завдання розібрати гори непотрібних речей. Іноді вони знаходять щоденники, інтимні записи й фотографії та інші секрети, яких не хотіли б бачити. «Якщо я помру, які мої речі можуть стати обузою для родини?» — ось принцип, за яким відбувається очищення будинку чи квартири шведами. Цікаво, що такий погляд на прибирання практикується не тільки серед людей похилого віку, але й молодими. І нагадує метод японців «викидай непотрібне».
Японка Марі Кондо прославилась на весь світ як гуру наведення порядку в оселі. Її принцип — зберігати тільки ті речі, зокрема в гардеробі, які ви часто використовуєте і які викликають радість. Геть полиці, забиті невиразними ганчірками й дрібничками. Це допомагає очистити дім зокрема від енергетичного бруду. «Якщо річ не приносить радість, їй треба подякувати і відпустити», — впевнена японка.
До речі, необов'язково викидати речі — їх можна віддати на благодійність або обміняти. Речі кинути в контейнер, книги віддати в бібліотеку, меблі й техніку віддати за оголошенням в інтернеті.
Оскільки в сучасному світі накопичується не тільки матеріальне, а й цифрове сміття, психологи рекомендують робити також цифровий детокс — видалити непотрібні файли, фотографії, відписатися від токсичних пабліків. А також емоційний «апгрейд» — написати самому собі листа зі списком «що я відпускаю цієї весни» (образи, страхи, старі звички тощо).
Ритуали весняного прибирання в Україні
Здавна в Україні існував звичай «виганяти зиму» великим прибиранням. Вірили, що разом зі сміттям виноситься усе лихе.
Чистий четвер — це день весняного очищення. Ще вдосвіта селяни чистили в стайнях, коморах, на подвір'ї, в хатах. У саду й на городі господар згрібав на купу торішнє листя й підпалював — «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті й всякої нечисти».
Існує повір'я, що в Чистий четвер досхідсонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровий протягом року.
За християнським вченням, у цей день пізно ввечері Іуда зрадив свого вчителя Ісуса Христа. Віряни намагаються в цей день скупатися, ходять у бані й сауни, щоб очиститись.
В Україні, як і в багатьох інших культурах, весняне прибирання — це не просто хатня робота, а духовна практика. І має не лише гігієнічний, а й сакральний сенс — підготувати місце для нового життя, сповненого нових надій
До речі, поширені в Україні і багатьох європейських містах екоакції «Зроби місто чистішим» зі збиранням сміття в лісах і біля водойм навесні — один із сучасних проявів великого весняного прибирання й очищення.
Фото: Shutterstock
Традиції весняного очищення в Польщі
Польща має багату палітру весняних обрядів очищення, які поєднують дохристиянські вірування з католицькими практиками.
Наприклад, Мажанна (Marzanna) — ритуальне втоплення опудала богині зими й смерті. Це спосіб відреагувати на зимову депресію. Люди символічно знищують усе, що асоціюється з холодом і темрявою, щоб психологічно підготуватися до нового циклу
Великоднє прибирання (Wielkanocne porządki) у Чистий четвер передбачає миття вікон — щоб «світло могло вільно увійти в дім»; викидання або даріння старих речей — особливо тих, які не носилися протягом року; прибирання хліва, балконів, півніц. Адже якщо в будинку безлад, то й у душі буде хаос.
Ритуал «Поливаний понеділок» (Śmigus-Dyngus) — очищення водою. У перший після Великодня понеділок хлопці поливають водою на вулиці дівчат. Вода в цьому обряді — символ життєвої сили. У давнину вірили, що дівчина, яку облили, буде здоровою і гарною. Сьогодні це веселий фестиваль, але на глибинному рівні він досі працює як спосіб «промити» зимову апатію. Сміх і фізична активність запускають вироблення ендорфінів.
Фото: Museum Wsi Kieleckiej
Чому після прибирання ми почуваємось краще
Прибирання — хороший спосіб проявити контроль над простором. На деякі обставини в житті ми не можемо впливати, і це вводить в стан тривоги. Але в наших силах зробити простір навколо нас чистішим, організувати його під потреби й красиво. Це піднімає настрій і навіть вселяє почуття гордості.
Плюс прибирання потребує роздумів над тим, куди покласти ту чи іншу річ, як організувати процес і простір. Це завантажує наш мозок, перемикає, і неприємні важкі думки відступають.
Прибирання — класичний приклад «зовнішнього впливу на внутрішнє». Коли людина прибирає, вона відчуває, що контролює своє життя, що особливо важливо під час війни, кризи та після важкої зими
«Почути голос болю» — нова кампанія фонду «Народити по-людськи», яка має на меті підвищити доступність епідуральної анестезії. У 2024 році її отримали лише 23% жінок. «Я думала, що помру», — каже одна з жінок, якій не пощастило. Виявляється, у польських пологових будинках все ще доводиться розраховувати на удачу. Йоанна Пьотрусевич з фонду підкреслює: «Нашою кампанією ми говоримо: “Досить”!»
«У нас з донькою забрали чудовий момент народження».Лише чверть жінок отримують епідуральну анестезію під час пологів
Епідуральна анестезія, яка допомагає зменшити біль під час пологів, є оплачуваною послугою, а це означає, що — принаймні в теорії — вона повинна бути доступною для всіх пацієнток, які народжують. Разом з тим на практиці на неї може розраховувати лише чверть жінок (у 2023 році ситуація була ще гіршою: вона була доступна лише 17 відсоткам). У чому причина? У лікарнях це пояснюють браком анестезіологів. Проте представники фонду «Народити по-людськи» вказують, що таке пояснення є неприйнятним — у випадку інших процедур чи операцій, під час яких пацієнтам потрібен наркоз, ніхто не пояснює їм, що «це має бути боляче» чи «немає вільного анестезіолога».
— Це системне пригнічення, система, в якій до жінок, які народжують, ставляться як до неповноцінних пацієнтів. Це має змінитися, саме тому ми розпочали кампанію «Почуй голос болю», — каже Йоанна Пьотрусевич.
Доступ до анестезії залежить від регіону та організації надання допомоги, що призводить до системної несправедливості. Ситуація хоч і повільно покращується, все ще залишається драматичною і не повинна мати місця в сучасній системі охорони здоров'я
«В інших сферах медицини анестезія є стандартною, і пацієнти не повинні просити про неї. То чому ж до пологів, одного з найскладніших переживань у житті жінки, ставляться інакше?» Ось чому настав час для справжніх змін: доступ до анестезіолога 24 години на добу, сім днів на тиждень. Це питання організації роботи закладів, а отже, і доброї волі тих, хто ними керує. У фондах наголошують, що покращення обізнаності громадськості щодо цього питання є вкрай важливим, адже це допоможе позбутися глибоко вкорінених стереотипів і упереджень, які лежать в основі проблем.
Жінки розповідають:
«Я б хотіла, щоб іншим майбутнім мамам не доводилося так страждати. Хотілося б, щоб на пологах були присутні акушерки. Вони б підтримували, підказували, давали настанови, а не тільки ліки. Хотілося б, щоб анестезія була доступна в кожній лікарні. Щоб анестезіологи не затягували ці фази пологів, кажучи, що «більше не можна». Таких історій, як моя, багато. Існує велика кількість болю, який міг би бути набагато меншим або коротшим за тривалістю».
«Я народила вперше у травні 2024 року. Я свідомо обрала пологовий будинок, де була доступна епідуральна анестезія. Мої пологи були індуковані і описані персоналом як медикаментозні. Біль від переймів, викликаних внутрішньовенним введенням окситоцину, був нестерпним, пологи протікали дуже повільно. Я знала, що попереду ще багато годин агонії, тому попросила викликати анестезіолога для введення знеболювального. Акушерка категорично не рекомендувала мені робити цей крок».
Таких історій тисячі. Дані фонду «Народити по-людськи» показують, що досі — незважаючи на позитивні зміни, які відбулися в Польщі за останні роки, передусім запровадження стандартів перинатальної допомоги — до 50 відсотків жінок зазнають різних видів насильства в пологових будинках, а 40 відсотків пологів відбуваються штучно. Йоанна Пьотрусевич пояснює, що введення синтетичного окситоцину викликає сильніші та болючіші перейми. Жінки настільки бояться пологів, що до половини з них обирають кесарів розтин. Тим часом Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує, щоб відсоток кесаревих розтинів не перевищував 10-15%».
Для 9% жінок пологи є «найгіршим досвідом у їхньому житті
Понад три десятиліття фонд «Народити по-людськи» бореться за те, щоб жінки були авторками власних пологів. Щоб до них ставилися з гідністю, з повагою, з шаною до інтимності. Кампанія «Почуй голос болю» — черговий етап цієї боротьби.
322 випадки сексуального насильства, пов'язаного з воєнним конфліктом, офіційно зафіксовано в Україні офісом Генерального прокурора на кінець 2024 року. Але всі розуміють: реальна цифра набагато, шокуюче більша. За словами Катерини Левченко, урядової уповноваженої з питань гендерної політики, за кожним встановленим випадком сексуального насильства стоїть ще щонайменше десяток, про які не повідомили — через занадто сильну травматизацію, страх осуду, незнання, куди звернутися за допомогою, а також відсутність гарантій, що винні будуть покарані.
Спеціальна представниця Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства у конфліктах Праміла Паттен, аналізуючи ситуацію в Україні, зазначила, що вік постраждалих від сексуального насильства становить від 4 (!) до 82 років, і жертвами є здебільшого жінки й дівчата.
Жінки, які зазнали сексуального насилля, часто відчувають глибокий сором, провину, страх, відокремленість від суспільства й недовіру до світу
«Рідні просили не народжувати дитину від окупанта»
Рідне село Ольги (ім'я змінене з етичних міркувань та задля безпеки жінки) на Донеччині російська армія окупувала на початку березня 2022 року. Жінка та двоє її неповнолітніх дітей жили у приватному будинку. Загарбники стали заїздити до Ольги на подвір’я, заходили в хату і казали готувати їм їжу. Так тривало близько місяця.
Далі, погрожуючи викрасти дітей, російські військові почали вдаватися до сексуального насилля над жінкою. Зґвалтування стали щоденними. Не маючи доступу до медичної допомоги на окупованій території, Ользі доводилося самостійно справлятися з пережитим.
Мати двох дітей розуміла небезпеку ситуації і постійно шукала волонтерів, які б допомогли їм виїхати. На щастя, зрештою це вдалося. До підконтрольної Україні територій вони діставалися довгих чотири дні. Вже в безпечному місці Ольга дізналась, що вагітна. Рідні вмовляли позбутися дитини від окупанта, втім жінка обрала дати дитині життя — у неї народилась донька.
Тривалий час Ольга працює з фахівцями проєкту GIDNA. Як вона зізнається, робота з психологом допомагає їй «не з’їхати з глузду», витримувати сильний соціальний тиск і продовжувати піклуватися про дітей.
Cпеціалісти проєкту GIDNA фонду Future for Ukraine надають анонімну й безоплатну психологічну допомогу жінкам, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Або були його свідками.
Як саме допомагають жінкам — жертвам сексуального насильства?
Коли людина проживає подію, інформація про пережите відкладається в мозку, проходить переробку і перетворюється на життєвий досвід. Але якщо подія занадто травмуюча чи має повторювальний характер, ефективної переробки може не відбутися. Наче файли зависають у комп'ютері, негативні події застрягають у мозку і «вилазять» потім нічними жахіттями, флешбеками, навязливими думками, не дають нормально жити далі.
Як і коли події обробляються мозком? Здебільшого уві сні (ви напевно спостерігали за стадією руху очей сплячого). Тож науковці вирішили: чому б не використати такі самі рухи очима, щоб допомогти мозку «переварити» інформацію, яка «застрягла»? В основі метода EMBR (Eye Movement Desensibilization and Reprocessing) лежить самозцілення психіки: під час сеансу терапевт просить людину згадати травматичну подію і водночас виконати серію рухів очима. У процесі такої роботи негативні емоції поступово слабшають, а спогад стає менш болісним.
Опрацювання психотравми відбувається за допомогою руху очей
Кураторка проєкту Анна Грубая розповідає, що пережити травму, пов'язану з насиллям, наодинці надзвичайно складно, адже психіка часто не здатна самостійно впоратися з наслідками таких подій. Саме тому ефективні методи терапії, зокрема, EMDR, стають ключем до відновлення — вони допомагають поступово звільнитися від болючих спогадів і повернути жінці її внутрішню опору, силу і бажання жити.
«EMDR — спеціалізована терапія, що поєднує ефективні елементи різних терапевтичних підходів і допомагає мозку обробити травматичні спогади, зменшити їхній емоційний вплив», — додає психологиня GIDNA Наталія Молочинська.
Метод EMDR розроблений Френсін Шапіро в 1987 році. Відтоді і дотепер він широко використовується для лікування наслідків гострих травматичних подій.
EMDR застосовують при лікуванні ПТСР, тривожних розладів, панічних атак, депресії, фобій, травматичних досвідів після полону, аварій, катастроф і наслідків насильства, — зокрема, сексуального.
Психологи проєкту GIDNA підтверджують, що EMDR-протокол став найефективнішим методом у роботі з жінками, які зазнали зґвалтувань
Сьогодні EMDR визнаний ефективним методом терапії постравматичного стресового розладу Всесвітньою організацією охорони здоров’я й Американською психологічною асоціацією (APA) і активно застосовується в роботі з жертвами насильства, ветеранами війни та людьми, що пережили тяжкі втрати.
«Це потужний інструмент, який допомагає жінкам впоратися з травмою і стресом, змінюючи емоційну реакцію на спогади, які травмували. Під час терапії жінки не тільки проговорюють свої переживання, вони активно працюють з ними на рівні нервової системи. Метод дозволяє швидше й глибше відновити емоційну рівновагу, знизити рівень тривоги і страху, відновити почуття безпеки», — коментує Наталя Присажнюк, психологиня GIDNA.
Ще одна психологиня GIDNA Марина Кузьмин пояснює ефективність протоколу EMDR тим, що він активує природну здатність мозку до переробки травматичної інформації: «Цей підхід базується на чітких протоколах і дозволяє отримувати стабільні результати навіть за відносно короткий період часу».
— Як кураторка проєкту я використовую травмо-фокусований підхід в роботі з жінками, які пережили сексуальне насильство під час війни, — пояснює Анна Грубая. — З огляду на стан жінки, дуже важливо визначитися з комплексом заходів, які необхідно застосовувати в терапії. Це може бути когнітивно-процесуальний протокол, EMDR-протокол, часом необхідно стабілізувати жінку протоколом ISP, якщо її стан кризовий. Лише після пропрацювання таких кризових станів і надання нагальної психологічної допомоги, можна інтегрувати в роботу техніки майндфулнес для того, аби вчити жінку жити тут і зараз.
Адже тривога народжується саме тоді, коли ми або застряємо в минулому, або весь час тікаємо думками в майбутнє
Психотерапевти проєкту GIDNA почали застосовувати найдієвіший у світі протокол EMDR у роботі з жінками, які постраждали від сексуального насильства
«Ми працювали над тим, щоб я змогла знову відчути радість»
Один з важливих ефектів терапії EMDR — зниження почуття провини та сорому, коли жінка перестає звинувачувати себе в тому, що сталося.
«Я відчувала сильну провину за те, що сталося, це не давало мені спокою. Здавалось, я втратила частину себе. Поступово зрозуміла, що ця провина — не моя відповідальність, і навчилась приймати себе. Ми працювали над тим, щоб я змогла знову відчути радість від маленьких речей і дозволила собі мріяти про майбутнє», — зізнається одна з учасниць проєкту GIDNA.
Надважливим для жінки, яка пережила сексуальне насильство, є повернення відчуття контролю над власним життям і можливості бачити перспективи. Терапія сприяє зменшенню кількості або зникненню флешбеків і нічних жахіть.
Ще одна учасниця проєкту, постраждала від сексуального насильства окупантів, ділиться:
— Робота з психотерапевтом стала моїм порятунком у найважчий період життя. Я постійно відчувала тривогу, яка не дозволяла мені нормально спати й жити. Зустрічі допомогли мені навчитися розуміти свої емоції, а не тікати від них. Ми багато працювали над техніками заспокоєння.
Вперше за довгий час після того, що сталося, я нарешті відчула внутрішній спокій
Росія в ході широкомасштабного вторгнення в Україну неодноразово вдавалася до ядерного шантажу, який набув якісно інших форм порівняно з періодом холодної війни. Починаючи з осені 2022 року, у Москві неодноразово й безпідставно говорили про прагнення офіційного Києва використати «брудну бомбу». Два роки тому, 25 березня 2023 року, Путін оголосив про розміщення на території Білорусі тактичної ядерної зброї. Попри оцінки аналітиків про прагнення принизити цим кроком білорусів у День Волі, логіка Кремля, як видається, була іншою. Рішення Путіна було пов’язане з видачею Міжнародним кримінальним судом ордеру на його арешт за співучасть у викраденні українських дітей. Тому кремлівський щур радо показав ядерний кийок. Ці дії суттєво десакралізували фактор ядерної зброї як інструменту стримування, і низка країн Заходу продемонструвала у відповідь, що в цю гру цілком можна грати вдвох.
Хоча достеменно підтверджених даних про наявність російських тактичних ядерних боєголовок у Білорусі немає, президент Польщі Анджей Дуда в інтерв’ю Financial Times висловив впевненість у її наявності на території Білорусі. Це означає, що фактор психологічного тиску Кремлем використовується достатньо успішно. Польща і країни Балтії відчули себе у ядерних лещатах, адже дивізіони «Іскандерів» (можливих носіїв ядерних боєголовок) розміщені також у Калінінградській області.
Анджей Дуда обговорював перспективи розміщення американської ядерної зброї в Польщі з Кітом Келлогом під час візиту останнього до Варшави у лютому 2025 року. Щоправда, апаратна вага колишнього радника Трампа зараз суттєво зменшилася. Тож орієнтуватися маємо на позицію віцепрезидента США Джей Ді Венса, який у березні заявив, що був би шокований, якби Дональд Трамп вирішив перемістити ядерну зброю далі на схід Європи. Тобто на територію країн, які стали членами НАТО наприкінці 90-х років ХХ століття й у яких Кремль у грудні 2021 року вимагав демонтувати військову інфраструктуру.
Президент Польщі Анджей Дуда і спеціальний представник президента США з питань України та Росії Джозеф Кіт Келлог у Варшаві, 8.02.2025. Фото: Wojciech Olkusnik/East News
Нагадаю, у межах програми НАТО Nuclear Sharing Бельгія, Нідерланди, Італія, Німеччина й Туреччина з 2009 року розмістили на власній території американську ядерну зброю. Всі ці країни стали членами НАТО в роки холодної війни, тоді як на членів Євроатлантичного клубу пострадянського призову подібна практика поки що не поширюється.
Про прагнення Польщі долучитися до програми Nuclear Sharing у червні 2023 року заявив тодішній прем’єр Матеуш Моравецький. Можна припустити, що ця заява була частиною передвиборчої риторики партії «Право і справедливість», але про аналогічні прагнення вів переговори з адміністрацією Джо Байдена і Анджей Дуда. До того ж доволі активно, — викликавши у квітні 2024 року коментар польського МЗС про необхідність проконсультуватися з урядом у цьому питанні. Уряд на той час вже очолював Дональд Туск. Польща має на своїй території інфраструктуру зберігання ядерної зброї ще з часів перебування у Варшавському договорі, і сьогодні її долучення до ядерного клубу, нехай у пасивний спосіб, могло б посилити її політичні позиції в Європі.
Разом з тим геополітична ситуація стрімко змінюється. Дональд Трамп зумів знайти лише 10 хвилин для спілкування з Анджеєм Дудою, який побував у США на Конференції консервативних політичних дій. А вже в березні 2025 року про готовність розгорнути французьку «ядерну парасольку» над країнами Європейського Союзу Дональд Туск заявив, що Польща була б у більшій безпеці в разі реалізації планів Макрона. Політично контакти Туска й Макрона виглядають більш перспективними за можливість ефективного діалогу адміністрації Трампа з майбутнім новим польським президентом, ім’я якого ми дізнаємося вже влітку 2025 року.
З 2020 року фінансується Польська ядерна програма, яка має завершитися побудовою у 30-х роках ХХІ століття польської АЕС. Поки це у планах, проте активізація дискусії навколо використання ядерної зброї безумовно може прискорити цей процес. Україна у цьому питанні може виступити партнером Польщі, адже у нашій державі чимало фахівців-ядерників і тих, хто пам’ятає гіркий досвід прощання з ядерним арсеналом. Логічним наслідком взаємодії Києва і Варшави могла б стати спільна реалізація ракетної програми, адже без засобів доставки значення ядерної боєголовки суттєво зменшується.
Ядерна зброя на тлі російсько-української війни й ітерацій команди Трампа з величезною амплітудою втрачає свій статус «зброї обраних», натомість перетворюється на інструмент реалізації амбіцій. Відверто кажучи, буде дивно, якщо Польща залишиться осторонь прагнень здобути ядерний арсенал і поставити його на службу своєму захисту та збільшенню геополітичної ваги в Європі. Сьогодні єдиним формальним стримуючим фактором залишається Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, вага якого зменшується на очах
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
