Ексклюзив
20
хв

Українська десятка: найкращі пісні березня

Які нові пісні з'явились у березні? Чим вразили музиканти? Читайте у новому огляді від Марії Бурмаки

Марія Бурмака

Марія Бурмака, українська співачка та телеведуча. Фото: Ірина Брязгун

No items found.

Березень в українській музиці був багатий на прем'єри. Тривоги та обстріли, а водночас початок цвітіння абрикосів та вишень, синє небо і теплий вітерець: замружишся — і так хочеться повірити? що з весною прийде мир і спокій на нашу землю. Біль і сльози від втрат, сила і воля до перемоги, прокидання природи, проліски, спів пташок — таким є український березень 2024-го. Все це є і в композиціях, які хочу вам представити. 

1. SPIV BRATIV. Недобрий ранок

Гурт братів Осичнюків співає нам про ціну добрих ранків. У репертуарі музикантів достатньо життєствердних пісень, якими гурт підтримує українців, але «Недобрий ранок» — про інше. Черкаський гурт «SPIV BRATIV», що складається з чотирьох рідних братів-музикантів (Дмитра, Артемія, Антонія і Леонтія Осичнюків), своєю творчістю продовжує фіксувати історії війни. Гурт представив документально-музичний кліп про стан, який відомий кожному українцю. Твір було написано після одного з прильотів у Черкасах, коли російські армія зруйнувала будівлю готелю. 

— Коли вікна виносить вибуховою хвилею, тоді усвідомлюєш ціну фрази «Добрий ранок», — розповідає фронтмен групи Дмитро Осичнюк. — За два роки війни українцям відома незчисленна кількість недобрих ранків. Тож наша пісня віддзеркалює стан, який відомий кожному.

На підтримку треку артисти відзняли відео. За сюжетом кліпу, пісню «Недобрий ранок» слухачам співає ведучий ранкового радіоефіру. Також було використано документальні відеокадри: вони й посилюють занурення у настрій композиції.

— Колись, у мирний час, ми знову подивимося цей кліп, щоб ніколи не забути ціну добрих ранків, — наголошують музиканти.  

2. Pianoбой & ТНМК. Легенди

ТНМК & Pianoбой Дмитро Шуров презентують пісню «Легенди». Про сенси і вчинки, про роль постаті в історії та силу морального авторитету. Ця пісня з тих, що стають подією. Ось, як про неї розповідає Дмитро Шуров:

— Легенди — це пісня про зв'язок між минулим і майбутнім через призму людини, яка живе тут і зараз. Зараз надзвичайно важливо об'єднувати, створювати мости. Щодня в світ приходять маленькі українці. Ми зараз творимо їхнє майбутнє.

Особливою пісня стала і для ТНМК. Ось, що розповів Фоззі про те, як він писав текст:

— Тут тонкий лід насправді — треба було в одній ідеї поєднати декілька діаметрально протилежних емоцій: жах від того, що в цій антиколоніальній війні гинуть покоління; гордість від того, що ми маємо пантеон справжніх легенд, які не підкорилися ворогові; смуток від того, що ця метафізична спіраль знову і знову занурює українців у власну кров; тепло від того, що ми відчуваємо плечі друзів. І маємо надію.

3. Moisei. Мить  

Moisei (справжнє ім'я Мойсей Бондаренко) — український музикант, скрипаль, військовослужбовець ЗСУ. У 13 років захопився музикою — грою на скрипці і згодом на інших інструментах. Співав та грав у церковному хорі, вивчав Біблію. У віці 15 років грою на скрипці почав заробляти свої перші гроші — у ресторанах у Дніпрі. 

Закінчивши школу у 2016 році, залишив свій дім і переїхав до Києва. Вступив до вищого навчального закладу, мав можливість провчитись там півроку, змінивши купу професій. Помандрувавши Європою, повернувся до Києва і створив перший гурт «Paranoizes» зі своїм другом-гітаристом, з яким разом навчались в університеті. 

25 лютого 2022 року був мобілізованим до лав ЗСУ. Навесні 2023 року спільно з Українським ветеранським фондом Мойсей був у складі делегації під час візиту до США. Грав на благодійному концерті в Українському домі у Вашингтоні.  Торік у серпні 2023 грав Гімн України на Міжнародному ветеранському форумі у Києві. 

4. Мертвий півень 10 куль 

«Десять куль» — це вже друга пісня «Мертвого Півня» на вірш поетеси Юлії Мусаковської. Він був написаний у 2018 році як рефлексія на події загарбницької війни Росії на Cході України та увійшов до п’ятої поетичної книжки авторки «Бог свободи». Півні ж створили особливе музичне полотно з елементами психоделічного року та щемкими партіями струнних, тим самим ідеально поєднавши лірику з мелодією. 

Одна із вокалісток Світлана Кирильчук зазначила:

— Ця пісня — це такий мікс гарного, сумного, важливого, простого, витонченого. Співаючи у «Мертвому півні», мені трепетно виконувати старі відомі пісні та й ті, яких не знала і вчу по ходу. Але і творити з хлопцями нове — це дуже цінно, особливо у час, коли навколо відбувається цей треш. Це наш вислів, наша реакція. 

5. Козак Сіромаха. Віра 

Козак Сіромаха (справжнє ім'я Олександр Люббоженко) — український співак етностилю. 

— Поклик предків відчув ще у 2 роки, коли чув, як співає моя бабуся, — згадує Сіромаха. — Відчуття козацтва прийшло до мене у 2013 році. Далі я пройшов навчання та посвяту в козаки, хоча це було зовсім непросто та не одразу. Кажуть, що у мене в роду були козаки, а ще й музики, спортсмени, майстри-скрипалі. Олександр Люббоженко і далі живе без мобільного телефону за старовинними традиціями, сім'я його повністю підтримує. Дружина приймає всі радості та незгоди гідно благочестивої берегині — з терпінням та розумінням.  

Своїх дітей Сіромаха навчив азам письма, математиці, читанню та молитвам:

— У звичайну школу віддав їх найперше для соціалізації та розширення світобачення. Ніщо людське нам не є чужим, тож вони, як і всі діти, ходять до школи, згодом вступатимуть в університети, а далі самостійно обиратимуть свій шлях. Але в житті людини найважливіше — це віра.

6. Kalush & Kруть. Десятка 

Несподівана колаборація — гурт KALUSH і Круть. Трек «Десятка» — це теплі спогади співачки та ліричний реп від Олега Псюка в рамках KALUSHcollab:

— Йо, ми відновлюємо нашу рубрику в студійній будці. Колись тут народилося багато класних фітів, які полюбилися мільйонам. Так ось, через декілька років ми знову запускаємо KALUSHcollab. І перша колаба — з Мариною Круть. 

Пісня була написана у 2021 році, розповідає Марина Круть:

— Вона просто виникла за 15 хвилин. Так трапляється завжди, коли до мене приходить натхнення. Це реальна історія з мого особистого життя, про справжню дружбу й місце, до якого я відчуваю неймовірно велику любов — кафе «Десятка». Воно розташоване в Івано-Франківську. Маю тільки найтепліші спогади про це легендарне місце, адже воно асоціюється у мене з горами. І я бажаю кожній дівчині мати такого друга, який в будь-якій ситуації допоможе подолати різні життєві труднощі. Дружба завжди перемагає.

Марина Круть, відома як KRUTЬ, — талановита українська співачка й авторка пісень, яка здобула прихильність шанувальників своїм неповторним голосом та глибокими текстами пісень, і, звичайно, бандурою, яка є невід'ємним учасником кожної композиції. KALUSH — український гурт, який задає тренди в сучасній музичній індустрії та радує шанувальників яскравими колабораціями.

7. Тембер Бланш & Макс Пташник. Поки ми в одній кімнаті

Тембер Бланш і Макс Пташник презентували спільний трек «Поки ми в одній кімнаті». Тандем Ганни Польської (Саші Ганапольської) та Влада Лагоди гучно заявив про себе у 2021 році, коли гурт KALUSH запропонував дуету зробити рімейк на їхній і до того хітовий трек «Вечорниці». Відтоді молодий інді-гурт випустив два повноформатних альбоми, зʼїздив в європейський та український тури, взяв участь у національному відборі на «Євробачення»-2023 і став хедлайнером великого українського фестивалю. Зараз дует готується до концертів, де виконає свої найкращі пісні: улюблені вами «Вечорниці» та «Про Київ», тікток-хіт «Дура». 

Чимось таким теплим і рідним віє від цієї музики. Ніби хочеться жити в цьому настрої. Ніби і невесело, але незчуєшся, як зловиш посмішку на своєму обличчі. Сучасна українська музика дуже різна — і це прекрасно. Кожен знаходить щось для своєї душі. 

8. Олександр Положинський. На висоті

Олександр Положинський у травні 2022-го року доєднався до Збройних Сил України і за перші дев’ять місяців служби створив усього одну єдину пісню «Як Ти Там», яку він записав разом із співачкою ASILIA. Але все змінилося минулої весни:

— На початку березня 2023 року я перебував у відрядженні в Києві і отримав від керівництва дозвіл провести два перші з моменту широкомасштабного вторгнення концерти для цивільних. Концерти пройшли дуже добре, було багато людей, були прекрасні емоції. І я так надихнувся цими концертами, що знову почав писати більше пісень, звісно, переважно про свою військову службу, про свої переживання. І одна з перших пісень, яку я написав торік у березні, називається «На Висоті».

9. Ольо Бурий. Батярська весна

У цій пісні є особливий настрій — чарівність Львова, dolce vita в кожній ноті і настрій, в якому хочеться затриматись якнайдовше. Рухатись у ритмі танго бруківкою, пити каву, усміхатись зустрічним кавалерам чи дамам. Жити в цій пісні, як у кадрах фільму.

Олега Шарабура (відомий як Ольо Бурий), власне, і є львівським батяром — вільним, дотепним, трохи вальяжним. Батяри — задерикуваті гуляки, веселі розбишаки, романтичні серцеїди, сповнені любові до життя. Так хочеться такого настрою — хоча би на мить.

Львівські батяри — львівська субкультура, яка існувала з середини XIX століття до середини XX століття. Відеокліп «Батярська весна» створює враження подорожі в часі та пробудження духу батярства в сучасному світі. Зображені сцени підкреслюють важливість дружби, кохання та гумору в житті кожного. 

10. Марія Бурмака & Геннадій Бондар. Розлюби 

Щомісяця я презентую мій вибір десятки найцікавіших композицій українських артистів. Це і вже легендарні музиканти, і нові групи. Можливо, про якісь імена ви дізнаєтесь вперше. Але зараз відбувається фактично ренесанс українського мистецтва. З'являється так багато нового, що порівняння їх з весною, коли все розквітає, напрошується саме по собі. 

У березні я перезаписала свою пісню «Розлюби», яка була написана 30 років тому на вірш поета Бориса Чіпа. Тоді це був такий гарний кліп — трави, небо, вітряки. На концертах я граю цю з групою й не так давно перезаписала її з гітаристом Геннадієм Бондарем. І саме так вона зараз звучить на моїх концертах. Пропоную і вам її послухати. За ці роки пісня набула нового значення і нового звучання. До кінця мені будуть снитися… молоді літа, трави росяні…

No items found.

Співачка, народна артистка України, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, кандидат філологічних наук, професор. Була автором та ведучою численних телевізійних програм на різних телеканалах. Написала понад 150 пісень, багато з яких стали саундтреками історичних подій української історії. Була активною учасницею практично всіх подій української історії, починаючи з фестивалю «Червона рута» (1989) і Революції на Граніті (1990) до Помаранчевої Революції (2004) та Революції Гідності (2013-2014). У 2021 році працювала над проєктом «Улюблені класики», до якого увійшли 15 композицій на вірші українських поетів.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
музиканти, солдати, виступ

Чорний фургон підстрибує на вибоїнах. Ґрунтова дорога починає круто спускатися, а музична апаратура в багажнику розгойдується на всі боки. GPS давно збився, тому водій їде «навпомацки».

— «Так, я зловив трохи дальності, поїхали!», — кричить Дмитро з переднього пасажирського сидіння. Повертається до нас:  «Хвилинна пауза!»

Ми виходимо у відкрите поле, до вух долинає цокання коників, а гул теплого осіннього вітру приємно огортає. Позаду мене з мікроавтобуса вистрибує Віталій Кириченко, соліст рок-гурту «Нумер 482», з крихітною мандоліною в руці.

— Ласкаво просимо на сьогоднішній виступ!, — вигукує він і кланяється, а потім широко посміхається мені: «Публіка сьогодні трохи інша, ніж зазвичай».

Віталій показує пальцем на поле, де пасуться корови. Деякі з них зацікавлено дивляться на нас. Віталій починає обережно смикати струни і щось наспівувати собі під ніс. Він — добра душа гурту, завжди з посмішкою, завжди з батарейками, зарядженими на максимум. Нещодавно в Інтернеті можна було побачити його фотографії в окопах навколо Бахмута, замерзлого і вкритого багнюкою. Він служив там пліч-о-пліч з бійцями 59-ї окремої піхотної бригади імені Якуба Гандзюка. Сьогодні каже, що якби тоді не пішов воювати, то це позбавило б його голосу як митця. Бо про що б він говорив потім? Як він міг говорити про війну, якщо не торкнувся її, не пережив її? Але переконали його, що мистецтво  —  це те, що формує національну ідентичність майбутніх поколінь, і митці повинні жити, мусять зцілювати музикою і мистецтвом тих, кому важко на фронті. І тоді Віталій змінив гвинтівку на гітару  —  і тепер служить в Культурному десанті.

Віталій Кириченко. Фото: Альдона Гартвіньська

Арт-терапія

Культурний Десант — незвичайний проєкт. Він об'єднує митців, які в минулому житті були музикантами, акторами, режисерами і навіть лялькарями. Вони працювали на сцені в красивих костюмах, які тепер змінили на мультиками. Шлях деяких з них, як Віталія, пролягав через найгарячіші ділянки фронту.

Дмитро Романчук  — до біса талановитий бандурист. Коли почалося вторгнення, він одразу ж приєднався до добровольчого батальйону, що захищає Київ. Коли я розпитую його про деталі, він лише каже: «Було важко».  — І відводить погляд.

Але коли розмова переходить на бандуру, його темні очі починають блищати і він випростується на стільці, готовий до розмови. Тому що для Дмитра українська душа має звук бандури 

— Бандура — невід'ємна частина епічної пісенної традиції, унікальний феномен мандрівних співців, музикантів, сопілкарів, бандуристів, лірників, без яких важко уявити нашу культуру та історичний простір попередніх поколінь,  — переконаний він.  — У цьому суть, ці речі сформували нашу духовну цілісність, наші переконання. Саме ці речі дають відповідь на питання, хто такий українець.

На подвір'ї перед будинком повільно збираються солдати. Вони сідають на довгі лавки, як школярі перед перекличкою. На їхніх обличчях я бачу втому і повну відсутність інтересу до того, що зараз відбудеться. Ніби хтось змусив їх сидіти тут як покарання. Чоловік тридцять. Це одна зі штурмових бригад, яка заслужила свою заслугу боями на багатьох ділянках фронту  —  часто найгарячіших. Після важких боїв в окопах їм важко знайти себе, не кажучи вже про те, щоб чекати якихось виступів. Здавалося б, кому це потрібно?

Дмитро Романчук. Фото: Альдона Гартвіньська

До свого феєричного концерту Дмитро готується мовчки. Я знаходжу його у фруктовому саду, між деревами, де він на самоті тихо налаштовує свою бандуру. Якусь мить я спостерігаю здалеку, як він зосереджено перевіряє кожну струну. А їх десятки, я навіть не можу порахувати. Залежно від типу бандури, кількість струн варіюється. В одних інструментах їх двадцять, в інших  —  понад шістдесят. Сам вигляд бандури вражає, викликає трепет і задуму.  Саме тому, коли Дмитро постає перед цією незвичною аудиторією, одразу западає тиша.

— Чи є тут хтось, хто ніколи не чув бандуру?, — Дмитро обводить поглядом аудиторію. Кілька рук сором'язливо піднімаються вгору, і він починає свій магічний виступ.

У цьому інструменті є щось особливе, потойбічне. Заспокійливі звуки думи, що лунають за кілька кілометрів від місця, де ці хоробрі воїни виборюють незалежність,  —  це враження залишається з тобою назавжди. Я бачу, як м'якшають обличчя солдатів. Одні дістають телефони і починають записувати, інші ховають обличчя в долонях, ніби соромлячись, що так легко піддалися цій химерній терапії. Хай живе мистецтво!

Ми все ще люди

У минулому житті Дмитро Мельничук був викладачем акторської майстерності, а також театральним режисером у драматичному театрі в Коломиї. Сьогодні він є головнокомандувачем краматорської «філії» «Культурного десанту». Він відповідає за те, щоб артисти безпечно і вчасно прибули на виставу; фактично, він також є своєрідним лідером на кожному заході. Він твердо вірить, що те, що вони роблять, має сенс.

— Мистецтво лікує, і без мистецтва не було б нічого,  — каже він.  — У тому, що ми робимо, музика має терапевтичне значення. Красива музика створює вібрації в тілі, всередині, в душі. Це як медитація, яка допомагає людям. Так само, як і візуальне мистецтво. Коли людина спостерігає якісь красиві образи, вона може повернутися до прекрасних подій і спогадів. Наше завдання  —  нагадати цим хоробрим людям, за що ми воюємо. 

Це не порожні слова і не просто пісні. Ми пробуджуємо в солдатах різні спогади, наприклад, з дитинства, повертаємо найдорожчих. Посеред того бруду, який принесла їм війна, ми витягуємо все це з підвалів їхньої свідомості.

Ми нагадуємо їм, хто я є. Ми повертаємо їм усвідомлення того, що ми залишаємося і будемо залишатися ЛЮДЬМИ

За словами Дмитра Мельничука, найважливішим завданням «Десантної культури» є турбота про психічне здоров'я солдатів. Тому що війна показала, що ми не були до всього цього психологічно готові. Хоча на фронті солдати тримаються молодцями, воюють запекло і хоробро, з кожним тижнем вдосконалюють свої навички, на психологічному рівні їм дуже важко. Бракує мотивації, падає бойовий дух, час, проведений в окопах, стає настільки довгим, що люди часто забувають, навіщо вони там взагалі знаходяться. Війна  — це найгірше, що може трапитися з людством. Вона наражає тебе на небезпеку та екстремальні емоції, від яких важко оговтатися. Під час виступів перед військовими Дмитро помітив, що ці люди повертаються з війни не лише з ранами на тілі, але й з ранами на душі, зі зруйнованою психікою. А виступів є немало.

Дмитро Мельничук. Фото: Альдона Гартвіньська

— Це важко: чотири, п'ять, а то й шість виступів на день,  — зізнається Дмитро.  — Але ми добре розуміємо, що солдатам це потрібно більше, ніж нам відпочинок. Ми не маємо права показувати слабкість, втому. Ми знаємо, що люди там втомлюються ще більше, ніж ми, що вони працюють на фронті ще важче. Крім того, майже всі ми в «Культурному десанті» маємо довоєнний сценічний досвід, я сам тридцять років провів у театрі. Напруга, стрес перед виступом, поспіх і безсонні ночі  — ми звикли жити у втомі. І наші солдати  —  найважливіше для нас.

Служба в «Культурному десанті» не має нічого спільного із зірковим життям, хоча знаменитості часто приєднуються до «десанту». Майже з моменту заснування проєкту серед них є зірки, які на кілька днів відмовляються від міського життя і приїжджають у прифронтові села. Серед постійних учасників — Alyona Alyona, Христина Соловій, Skofka та Vivienne Mort. Вони приїжджають, хоча іноді це буває небезпечно. Дмитро згадує, як одного разу російський безпілотник-камікадзе вирушив у погоню за їхнім чорним мікроавтобусом. За кілька днів до нашої розмови керована авіабомба ФАБ впала дуже близько до місця, де ми виступали. 

Музика на війні

Мистецтво і музика супроводжують солдатів відтоді, як люди ведуть війни. Багато відомих музикантів брали участь у бойових діях як солдати, а інші, виступаючи, дбали про бойовий дух бійців. Адже музика благотворно впливає на психічне та емоційне здоров'я, наприклад, зменшуючи стрес і тривогу. Прослуховування спокійної музики, особливо класичної, може знизити рівень кортизолу, відомого як гормон стресу. Музика може допомогти створити тимчасове відчуття безпеки і нормальності посеред хаосу війни, дозволяючи розслабитися на деякий час. А це безпосередньо впливає на бойовий дух.

Як зазначив Дмитро, відомі та улюблені пісні можуть нагадувати солдатам про дім, родину та друзів, посилюючи їхню цілеспрямованість та мотивацію продовжувати боротьбу. Патріотичні або військові пісні, з іншого боку, зміцнюють почуття національної єдності та ідентичності, нагадуючи, чому і за що ми воюємо.

Музика також є чудовим інструментом для регулювання емоцій і навіть для лікування серйозних травм, таких як посттравматичний стресовий розлад. Регулярне прослуховування музики може полегшити його симптоми, такі як спогади, нічні кошмари або гіперактивність.

Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Культурний десант, або з бандурою на фронті

Альдона Гартвіньська

«Квіти України», «Дві сестри» та «Під вулканом» — три польські стрічки на одному кінофестивалі. Для цьогорічної «Молодості» це загалом стало певним добрим тоном, що відповідає фактичним обставинам та емоційній реакції. Разом з «Квітами України» в усіх цих трьох стрічках національні нюанси перепліталися і перетиналися так кумедно і життєдайно, що диву даєшся, чому польсько-українське копродукційне кіновиробництво налічує прикро малу кількість проектів, а добрих з них — і поготів кіт наплакав.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65ff4d0d5ff9337f7fed266f_cooperation_ua_pl_movies_grey.jpg">Кіно на двох: фільми у копродукції України з Польщею</span>

Режисерка «Квітів України» Аделіна Борець закінчила факультет кінорежисури Варшавської Кіношколи, потім — курс зі сценаристики у Школі Вайди, а разом з цим здобула ступінь магістра в кіношколі ім. Кшистофа Кесьльовського. При цьому, будучи родом з Маріуполя, вона не могла залишатися осторонь тих жахів, які вчиняли росіяни у неї вдома з зими 2022 року. 

Продюсер фільму Гліб Лук’янець i режисерка Аделіна Борець

І хоча її «Квіти України» не про Маріуполь, вони — для України, профінансовані Польщею. Документальний жанр її фільму лише додає балів, адже «Дві сестри» були цілком художнім фільмом, а «Під вулканом» — зроблений під документалізм. Чистий документ — це інший, сильніший і водночас складніший спосіб сказати про дійсність, бо сказати правильно — це випадок, незалежний від режисера.         

Документальне кіно позбавлене можливості зніматися за вже готовим сценарієм, як це відбувається в художньому кіно. Адже придумати і спрогнозувати життя з усіма його можливими вихилясами не можливо. Тому, якщо історія, обрана режисеркою вартісною для фільму, почала набувати свого непридуманого сюжету, вже можна сказати — фільм вдався. 

А якщо ще й сюжет набирається вартісних моментів і вигинів розповіді, коли з’являються герої, вже зі своїми історіями, повними реальної напруги і драматичності, це стає Кіном з великої літери. І такого кіно не дуже багато, зважаючи на режисерське щастя випадковості а) знайти правильну історію, б) мати терпіння зачекати на її розвиток і в) нарешті отримати повноцінний сюжет із сенсами, узагальненнями і фіналом. «Квіти України» — саме таке, щасливо вдале кіно, народжене з надії режисерки Аделіни Борець на щось велике.

Насправді фільм на початку мав зовсім не ту ідею, яка у фільмі постала центральною. Споглядання Аделіною за мешканкою дарницьких нетрів, 65-річною Наталією, мала на меті показати її боротьбу за місце під сонцем і протистояння можливим забудовникам.

Мешкаючи в котловані, давним-давно виритого під черговий будинок, вона зробила з нього квітник, що влітку буяє життєвою красою і силою 

Звісно, з розвитком Києва кожний клаптик землі став цікавим місцем для місцевих латифундистів і будівельників, а тут ще й котлован, вже придуманий для будівництва, тільки закинутий і випадково освоєний мимовільним природним станом самопоселення. Не маючи законних підстав жити посеред багатоповерхівок київської Дарниці, Наталя наполягає на своєму праві людини, яка вже тут живе і вже породила навколо багацько навколишнього матеріального і живого збіжжя.

До того ж, тут живе її дивний друг (чоловік?), на ймення «Котік», очевидно хворий і безпритульний. І ще один чоловік (помічник), що лагодить і допомагає Наталії по хазяйству. Сюди приїздить онука Наталії. І тут всюди зарослі троянд, картоплі і луків... у сусідстві з закинутими гаражами, якимись розвалинами та її грибочкоподібним, казково-маленьким будиночком. Успішно і яскраво відбиваючись від забудовників, Наталія в одному епізоді навіть прямо в лоба говорить водію трактора, направленого все знести: «Почекай, я зараз принесу соляри і спалю трактор».

Попри цю боротьбу, доволі актуальну у довоєнний час і, певно, важливу для самої режисерки, центром фільму відразу стає сама Наталя — і не стільки через своє специфічне місце існування, скільки через свою харизму. Моторна, як українські жінки в піснях, вона не має аніскілечки подоби 65-річної, порпаючись на землі, висаджуючи квіти, балакаючи без упину, регочучи, ніби молода, і говорячи про секс. Вона є справжнім фонтаном емоцій та слів — і за столом, ведучи активну бесіду з чоловіками, і з онукою, розповідаючи про Незалежність України, про свободу та права.

Якийсь дивовижний природний устрій вона має в собі, поєднуючи тілесну силу зі силою духу, при цьому почуття гумору становить третій елемент в трійці основи її життя

Різкий поворот сюжету і порятунок фільму від одноманітності локацій та героїв — це початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Якщо до цього моменту можна було спарадично реагувати на кволі жарти, дивних людей і дивний сміх вічно запальної Наталії, чекаючи, коли ж  нарешті буде якась дія, то ось з перших ракет 24-го лютого 2022 року зміна і відбувається. 

Наталія залазить в тісний і страшний підвал зі своєю консервацією, призначений саме для зберігання консервації, а не для зберігання життя під час бомбування, — і це початок справжнього фільму, а все попереднє було лише ліричним прологом з очікуванням на драматичні події. Героїня активізується, міняючи дислокацію: відправляє свого «Котіка» до Варшави, ходить на місця розбомблених будинків, записується в ТРО, починає плести маскувальні сітки... 

Її життя, як і тло фільму, повниться звуками вибухів та сиренами, напругою та дзвінками доньки, руйнацією навколишнього простору і сталого майбуття

Калейдоскоп подій цілковито захоплює екран і душу глядача, вже підкореного героїнею і глибоко залученого грамотним монтажем, без довгих планів, з короткою нарізкою кадрів і, на додаток, драматургійно підсилених драйвовою і нервовою, безпрограшною музикою гурту «ДахаБраха».       

Рік проходить у точній відповідності назві фільму Кім Кі-дука «Весна, літо, осінь, зима.. і знову весна». За рік пройшло справжнє, ціле життя, переповнене круговертю подій, чітко ілюструючи злети людини, її падіння і знову злет. Аделіні Борець та її команді вдалося знайти яскраву людину, зжитися з нею і пройти з нею це все, попри війну. І завершити фільм настільки сонцесяйно — причому буквально, що «Квіти України» цілком можуть стати такою собі християнською й українською надією, втіленою в кіно, надією для всіх нас, надією на радість перемоги життя над смертю.   

Всі фотографії: матеріали для преси

20
хв

Кіно життя долає смерть

Ярослав Підгора-Гвяздовський

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Дочка, батько і пес, які прагнули в ЄС

Ексклюзив
20
хв

Снайперка Анастасія Савка: «Я ховалась у норі, де розкладались трупи росіян»

Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: Солдати КНДР на війні з Україною — це сигнал про подальші плани великої війни

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress