Ексклюзив
20
хв

Українська десятка: найкращі пісні березня

Які нові пісні з'явились у березні? Чим вразили музиканти? Читайте у новому огляді від Марії Бурмаки

Марія Бурмака

Марія Бурмака, українська співачка та телеведуча. Фото: Ірина Брязгун

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Березень в українській музиці був багатий на прем'єри. Тривоги та обстріли, а водночас початок цвітіння абрикосів та вишень, синє небо і теплий вітерець: замружишся — і так хочеться повірити? що з весною прийде мир і спокій на нашу землю. Біль і сльози від втрат, сила і воля до перемоги, прокидання природи, проліски, спів пташок — таким є український березень 2024-го. Все це є і в композиціях, які хочу вам представити. 

1. SPIV BRATIV. Недобрий ранок

Гурт братів Осичнюків співає нам про ціну добрих ранків. У репертуарі музикантів достатньо життєствердних пісень, якими гурт підтримує українців, але «Недобрий ранок» — про інше. Черкаський гурт «SPIV BRATIV», що складається з чотирьох рідних братів-музикантів (Дмитра, Артемія, Антонія і Леонтія Осичнюків), своєю творчістю продовжує фіксувати історії війни. Гурт представив документально-музичний кліп про стан, який відомий кожному українцю. Твір було написано після одного з прильотів у Черкасах, коли російські армія зруйнувала будівлю готелю. 

— Коли вікна виносить вибуховою хвилею, тоді усвідомлюєш ціну фрази «Добрий ранок», — розповідає фронтмен групи Дмитро Осичнюк. — За два роки війни українцям відома незчисленна кількість недобрих ранків. Тож наша пісня віддзеркалює стан, який відомий кожному.

На підтримку треку артисти відзняли відео. За сюжетом кліпу, пісню «Недобрий ранок» слухачам співає ведучий ранкового радіоефіру. Також було використано документальні відеокадри: вони й посилюють занурення у настрій композиції.

— Колись, у мирний час, ми знову подивимося цей кліп, щоб ніколи не забути ціну добрих ранків, — наголошують музиканти.  

2. Pianoбой & ТНМК. Легенди

ТНМК & Pianoбой Дмитро Шуров презентують пісню «Легенди». Про сенси і вчинки, про роль постаті в історії та силу морального авторитету. Ця пісня з тих, що стають подією. Ось, як про неї розповідає Дмитро Шуров:

— Легенди — це пісня про зв'язок між минулим і майбутнім через призму людини, яка живе тут і зараз. Зараз надзвичайно важливо об'єднувати, створювати мости. Щодня в світ приходять маленькі українці. Ми зараз творимо їхнє майбутнє.

Особливою пісня стала і для ТНМК. Ось, що розповів Фоззі про те, як він писав текст:

— Тут тонкий лід насправді — треба було в одній ідеї поєднати декілька діаметрально протилежних емоцій: жах від того, що в цій антиколоніальній війні гинуть покоління; гордість від того, що ми маємо пантеон справжніх легенд, які не підкорилися ворогові; смуток від того, що ця метафізична спіраль знову і знову занурює українців у власну кров; тепло від того, що ми відчуваємо плечі друзів. І маємо надію.

3. Moisei. Мить  

Moisei (справжнє ім'я Мойсей Бондаренко) — український музикант, скрипаль, військовослужбовець ЗСУ. У 13 років захопився музикою — грою на скрипці і згодом на інших інструментах. Співав та грав у церковному хорі, вивчав Біблію. У віці 15 років грою на скрипці почав заробляти свої перші гроші — у ресторанах у Дніпрі. 

Закінчивши школу у 2016 році, залишив свій дім і переїхав до Києва. Вступив до вищого навчального закладу, мав можливість провчитись там півроку, змінивши купу професій. Помандрувавши Європою, повернувся до Києва і створив перший гурт «Paranoizes» зі своїм другом-гітаристом, з яким разом навчались в університеті. 

25 лютого 2022 року був мобілізованим до лав ЗСУ. Навесні 2023 року спільно з Українським ветеранським фондом Мойсей був у складі делегації під час візиту до США. Грав на благодійному концерті в Українському домі у Вашингтоні.  Торік у серпні 2023 грав Гімн України на Міжнародному ветеранському форумі у Києві. 

4. Мертвий півень 10 куль 

«Десять куль» — це вже друга пісня «Мертвого Півня» на вірш поетеси Юлії Мусаковської. Він був написаний у 2018 році як рефлексія на події загарбницької війни Росії на Cході України та увійшов до п’ятої поетичної книжки авторки «Бог свободи». Півні ж створили особливе музичне полотно з елементами психоделічного року та щемкими партіями струнних, тим самим ідеально поєднавши лірику з мелодією. 

Одна із вокалісток Світлана Кирильчук зазначила:

— Ця пісня — це такий мікс гарного, сумного, важливого, простого, витонченого. Співаючи у «Мертвому півні», мені трепетно виконувати старі відомі пісні та й ті, яких не знала і вчу по ходу. Але і творити з хлопцями нове — це дуже цінно, особливо у час, коли навколо відбувається цей треш. Це наш вислів, наша реакція. 

5. Козак Сіромаха. Віра 

Козак Сіромаха (справжнє ім'я Олександр Люббоженко) — український співак етностилю. 

— Поклик предків відчув ще у 2 роки, коли чув, як співає моя бабуся, — згадує Сіромаха. — Відчуття козацтва прийшло до мене у 2013 році. Далі я пройшов навчання та посвяту в козаки, хоча це було зовсім непросто та не одразу. Кажуть, що у мене в роду були козаки, а ще й музики, спортсмени, майстри-скрипалі. Олександр Люббоженко і далі живе без мобільного телефону за старовинними традиціями, сім'я його повністю підтримує. Дружина приймає всі радості та незгоди гідно благочестивої берегині — з терпінням та розумінням.  

Своїх дітей Сіромаха навчив азам письма, математиці, читанню та молитвам:

— У звичайну школу віддав їх найперше для соціалізації та розширення світобачення. Ніщо людське нам не є чужим, тож вони, як і всі діти, ходять до школи, згодом вступатимуть в університети, а далі самостійно обиратимуть свій шлях. Але в житті людини найважливіше — це віра.

6. Kalush & Kруть. Десятка 

Несподівана колаборація — гурт KALUSH і Круть. Трек «Десятка» — це теплі спогади співачки та ліричний реп від Олега Псюка в рамках KALUSHcollab:

— Йо, ми відновлюємо нашу рубрику в студійній будці. Колись тут народилося багато класних фітів, які полюбилися мільйонам. Так ось, через декілька років ми знову запускаємо KALUSHcollab. І перша колаба — з Мариною Круть. 

Пісня була написана у 2021 році, розповідає Марина Круть:

— Вона просто виникла за 15 хвилин. Так трапляється завжди, коли до мене приходить натхнення. Це реальна історія з мого особистого життя, про справжню дружбу й місце, до якого я відчуваю неймовірно велику любов — кафе «Десятка». Воно розташоване в Івано-Франківську. Маю тільки найтепліші спогади про це легендарне місце, адже воно асоціюється у мене з горами. І я бажаю кожній дівчині мати такого друга, який в будь-якій ситуації допоможе подолати різні життєві труднощі. Дружба завжди перемагає.

Марина Круть, відома як KRUTЬ, — талановита українська співачка й авторка пісень, яка здобула прихильність шанувальників своїм неповторним голосом та глибокими текстами пісень, і, звичайно, бандурою, яка є невід'ємним учасником кожної композиції. KALUSH — український гурт, який задає тренди в сучасній музичній індустрії та радує шанувальників яскравими колабораціями.

7. Тембер Бланш & Макс Пташник. Поки ми в одній кімнаті

Тембер Бланш і Макс Пташник презентували спільний трек «Поки ми в одній кімнаті». Тандем Ганни Польської (Саші Ганапольської) та Влада Лагоди гучно заявив про себе у 2021 році, коли гурт KALUSH запропонував дуету зробити рімейк на їхній і до того хітовий трек «Вечорниці». Відтоді молодий інді-гурт випустив два повноформатних альбоми, зʼїздив в європейський та український тури, взяв участь у національному відборі на «Євробачення»-2023 і став хедлайнером великого українського фестивалю. Зараз дует готується до концертів, де виконає свої найкращі пісні: улюблені вами «Вечорниці» та «Про Київ», тікток-хіт «Дура». 

Чимось таким теплим і рідним віє від цієї музики. Ніби хочеться жити в цьому настрої. Ніби і невесело, але незчуєшся, як зловиш посмішку на своєму обличчі. Сучасна українська музика дуже різна — і це прекрасно. Кожен знаходить щось для своєї душі. 

8. Олександр Положинський. На висоті

Олександр Положинський у травні 2022-го року доєднався до Збройних Сил України і за перші дев’ять місяців служби створив усього одну єдину пісню «Як Ти Там», яку він записав разом із співачкою ASILIA. Але все змінилося минулої весни:

— На початку березня 2023 року я перебував у відрядженні в Києві і отримав від керівництва дозвіл провести два перші з моменту широкомасштабного вторгнення концерти для цивільних. Концерти пройшли дуже добре, було багато людей, були прекрасні емоції. І я так надихнувся цими концертами, що знову почав писати більше пісень, звісно, переважно про свою військову службу, про свої переживання. І одна з перших пісень, яку я написав торік у березні, називається «На Висоті».

9. Ольо Бурий. Батярська весна

У цій пісні є особливий настрій — чарівність Львова, dolce vita в кожній ноті і настрій, в якому хочеться затриматись якнайдовше. Рухатись у ритмі танго бруківкою, пити каву, усміхатись зустрічним кавалерам чи дамам. Жити в цій пісні, як у кадрах фільму.

Олега Шарабура (відомий як Ольо Бурий), власне, і є львівським батяром — вільним, дотепним, трохи вальяжним. Батяри — задерикуваті гуляки, веселі розбишаки, романтичні серцеїди, сповнені любові до життя. Так хочеться такого настрою — хоча би на мить.

Львівські батяри — львівська субкультура, яка існувала з середини XIX століття до середини XX століття. Відеокліп «Батярська весна» створює враження подорожі в часі та пробудження духу батярства в сучасному світі. Зображені сцени підкреслюють важливість дружби, кохання та гумору в житті кожного. 

10. Марія Бурмака & Геннадій Бондар. Розлюби 

Щомісяця я презентую мій вибір десятки найцікавіших композицій українських артистів. Це і вже легендарні музиканти, і нові групи. Можливо, про якісь імена ви дізнаєтесь вперше. Але зараз відбувається фактично ренесанс українського мистецтва. З'являється так багато нового, що порівняння їх з весною, коли все розквітає, напрошується саме по собі. 

У березні я перезаписала свою пісню «Розлюби», яка була написана 30 років тому на вірш поета Бориса Чіпа. Тоді це був такий гарний кліп — трави, небо, вітряки. На концертах я граю цю з групою й не так давно перезаписала її з гітаристом Геннадієм Бондарем. І саме так вона зараз звучить на моїх концертах. Пропоную і вам її послухати. За ці роки пісня набула нового значення і нового звучання. До кінця мені будуть снитися… молоді літа, трави росяні…

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Співачка, народна артистка України, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, кандидат філологічних наук, професор. Була автором та ведучою численних телевізійних програм на різних телеканалах. Написала понад 150 пісень, багато з яких стали саундтреками історичних подій української історії. Була активною учасницею практично всіх подій української історії, починаючи з фестивалю «Червона рута» (1989) і Революції на Граніті (1990) до Помаранчевої Революції (2004) та Революції Гідності (2013-2014). У 2021 році працювала над проєктом «Улюблені класики», до якого увійшли 15 композицій на вірші українських поетів.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Аґнєшка Голланд, портрет, кінорежисерка

Йоанна Мосей: Ви сказали, що Ваша найбільша мрія — щоб світ прокинувся і щоб у нас було майбутнє. Чи справді ми вже перебуваємо в точці занепаду Веймарської республіки? Невже для нас немає надії і шляху назад? Історія повинна повторитися? 

Аґнєшка Голланд: Я боюся, що буде важко завернути з цього шляху, якщо не буде справжньої волі. Звичайно, надія вмирає останньою, але це має бути колективна надія, а не лише окремих людей. А на даний момент серед тих, хто вирішує нашу долю, немає ні ідей, ні волі. І немає відваги. Наразі всі право-ліберально-центристські уряди рішуче рухаються в бік реактивності перед обличчям, як їм здається, неминучої хвилі коричневого популізму. І коли цій хвилі не протистоїть нічого іншого, окрім ще більшого популізму, гру світової долі неможливо виграти. Принаймні, не в найближче десятиліття. І водночас я не бачу тієї старанності, рішучості, харизми, яка могла б переконати людей, що за певні цінності варто боротися. Причому в усіх вимірах. І в тому, як українці борються, і в тому, як вони відмовляються від певних зручностей заради кращого майбутнього, заради розширення прав інших.

У той же час, все більше людей, які досі були залучені, йдуть у внутрішню еміграцію через втому, розчарування і втрату надії. 

Так, вони відходять у таке небуття і пасивність, тому криза надії мені здається найглибшою і найнебезпечнішою кризою. І виражається вона в багатьох речах, як, наприклад, в такому небажанні народжувати, яке присутнє в більш заможних країнах і яке випливає саме з браку надії, з браку віри в те, що майбутнє має сенс. Що це достатньо добре, щоб спроєктувати себе в це майбутнє. І таке величезне розчарування, відчуття безглуздості, бажання відсторонити молодь або чутливих, ідеалістичних людей від політики — це явище, яке є смертельно небезпечним для будь-якої спроби зберегти демократію. 

Ми також живемо в такий сумний час. Так чи інакше, те, що відбувається в Польщі, є певним чином відображенням того, що відбувається у світі. Те, що робить Дональд Трамп, як швидко зростають різні авторитаризми, і це так похмуро. Можна реагувати на це як на фаталізм, піддатися цьому і намагатися плисти за течією, що більшість політичного класу і робить. 

Це підхід такого специфічного, нарцисичного егоїзму, який політики на кшталт Дональда Трампа дуже добре відчувають. Вони будують на цьому. Вони дають надію тим, хто настільки некритичний, що приймає будь-який блиск за золото і дуже легко піддається спокусі. Вони не озброєні інструментами елементарної критики, щоб протистояти сучасним засобам комунікації.

А в епоху інтернет-революції, штучного інтелекту, соціальних мереж з їхніми алгоритмами маніпулювати громадською думкою тривіально легко і пекельно ефективно

Тож ці монстри мають на своєму боці абсолютно неймовірні інструменти. Це велика провина всієї системи освіти, а також засобів масової інформації, які настільки піддалися тиску клікабельності, що по суті перестали бути авторитетом для будь-кого.

Аґнєшка Голланд бере участь у перформансі Йоанни Райковської на тему ситуації на польсько-білоруському кордоні, у Саксонському парку у Варшаві (Ogród Saski), 14 травня 2023 року. Фото: Maciek Jaźwiecki / Agencja Wyborcza.pl

У мене складається враження, що трагедія України полягає ще й у тому, що вона намагається приєднатися до світу, якого вже не існує — світу ліберальної демократії, прав людини, верховенства права. До світу, який тане, як дорогоцінна руда. 

Почасти це саме той випадок. Нещодавні кроки Дональда Трампа, а саме заморожування коштів USAID, безпосередньо шкодять їхнім засобам до існування. Вони забирають надії не лише на краще майбутнє, але й на сьогодення. Ці кошти фінансували роботу багатьох громадських організацій та конкретну гуманітарну допомогу. Замінити ці фонди буде важко. Тому ми повинні відновити незалежні НУО та незалежні ЗМІ на якійсь іншій основі. Це буде величезне зусилля. Тому що гроші здебільшого на тому боці, де всі мільйонери і великі технологи.

Трамп і його сурогати, як якийсь учень чаклуна, можуть вражати ефективністю, що випливає з повної відсутності гальмування. Досі ми звикли до думки, що існують певні правила і межі, які не можна перетинати. 

Ми, безумовно, перебуваємо в обороні. 

Чим це закінчиться?

Думаю, ми більш-менш знаємо. Це закінчиться якоюсь апокаліптичною катастрофою, після якої ми, сподіваюся, знову повернемося додому

Якщо ми виживемо, то повернемося до якогось сенсу, але поки що все виглядає не дуже добре. 

Тоді як тоді давати надію? 

Я можу лише виражати свій подив, тому що, чесно кажучи, давати надію в ситуації, коли я не знаю, звідки її взяти, було б дуже безвідповідальним.

Ви є совістю польського кіно, а кого б ви вважали героєм сьогодення, таким собі громадянином Джонсом?

Громадянин Джонс, мужній викривач, завжди є моїм героєм. Активісти — це теж герої, ті, хто йде проти течії, хто завжди керується найголовнішими цінностями. Для мене вони — герої нашого часу. Їм важко, тому що їх велика меншість. Так само, як була величезна меншість демократичної опозиції в комуністичних країнах, або як була величезна меншість ранніх християн. Але я вірю, що цей світ щоразу перебудовується, і що з кожним таким потрясінням ці свободи розширюються. Тож я сподіваюся, що це станеться і зараз. 

У вашому фільмі «Європа, Європа» є сюрреалістична сцена, в якій Гітлер танцює в обіймах зі Сталіним. Я думаю, що сьогодні ви могли б показати подібну сцену, де Путін танцює з… 

Ну, так, я думаю, можна зробити таке коло, досить велике, з танцюючих божевільних авторитарних нарцисів, які не дивляться на жодні цінності, окрім своєї безпосередньої великої перемоги.

«Європа, Європа», яка була певним чином застереженням, актуалізується, як і всі фільми чи історії, в такі моменти, коли йдеться про те, що відбувається з людиною, яка стоїть перед найпростішим вибором - врятувати себе.

І все інше перестає мати значення.

Ми зняли його у 1989 році, а в кінотеатрах він з'явився на зламі 1990-91 років. Це був час великих надій, великих змін у нашій частині Європи. Мене часто запитували, чому подвійна назва. Я відповідала, що мене зацікавила подвійність Європи, своєрідна дихотомія, відображена в долі хлопця — головного героя фільму.

З одного боку, Європа — це колиска найбільших цінностей, демократії, прав людини, рівності, братерства, солідарності, великої культури. З іншого боку, це колиска найбільших злочинів проти людства і найбільшої жорстокості

Ось така дуальність. І зараз вона знову починає схилятися до цієї темної сторони. Ми входимо в темряву, і поки що світла в кінці тунелю не видно. Але це не означає, що ми не повинні рухатися до цього світла. 

Нам потрібно створити коаліцію проти того, що відбувається. Нам потрібно підбадьорювати тих, хто чинить опір. Людей доброї волі все ще багато, і саме на їхньому спротиві ми повинні будувати майбутнє.

Режисерка Аґнєшка Голланд на знімальному майданчику фільму «Європа Європа», Лом'янки, 10 червня 1989 року. Фото: Sławomir Sierzputowski /Agencja Wyborcza.pl

Нарешті, хоч якась надія. 

А своїм українським друзям і знайомим я хотіла би сказати, що світло з'явиться. Поки що ми бачимо навколо темряву і нам здається, що світла немає взагалі. Але це світло є. Воно всередині нас. Ми є носіями цього світла, і ті, хто воює в Україні, як ніхто інший є носіями цього світла. Навколо є дуже багато сил, які хочуть це світло загасити. Ми повинні їх захистити. Все, що я можу висловити — це захоплення їхньою силою і солідарністю. 

Дуже вам дякую. Ви дуже гарно сказали. Останнім часом ми говоримо собі, що надія є в нас самих. Тому що, коли здається, що немає звідки її взяти, ми повинні знайти її в собі. 

Саме так, ви маєте рацію. Саме це я хотіла сказати, що світло, або надія, є всередині нас.

Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Аґнєшка Голланд: Світло всередині нас

Йоанна Мосєй

Поділений географічно на два кавалки — зйомки в Україні і в Сполучених Штатах — фільм Тихого поділений ще й темпорально та сенсовно: спочатку йде навчання і підготовка солдатів міжнародного легіону посеред літа 2024 року, а потім їхня конкретна участь в бойових діях на лінії боєзіткнення наприкінці літа і початку осені. І кожна з частин наповнена іншими додатками, утворюючи доволі строкату і багату картину, спроможну дати максимум інформації іноземному глядачеві. А те, що саме для такого глядача головним чином фільм і створювався фільм, нема сумнівів. Адже українці в Україні — обстріляні цими фактами, обливаючись кров’ю історій, рефлексуючи в сльозах — це все знають щодня. Хтось «обливається» майже 3 роки, з початку повномасштабного вторгнення, а хто й майже 11 — з початку захоплення Криму і донбаських подій.

Глядачу за межами України дають коротку, майже факультативну ретроспекцію існування України від XVII сторіччя — про державницьку спробу Богдана Хмельницького та про знищення Запорізької Січі — і до ХХ-го сторіччя з Українською Народною Республікою та визвольними змаганнями Української Повстанської Армії. Звісно, є згадка про намагання росіян захопити острів Тузла 2003-го року і про агента Кремля — президента Володимира Януковича.

Таким чином «Одного літа в Україні» з кількох сторінок в підручнику історії якоїсь там молодої і мало кому відомої країни перетворюється на значну главу про найбільшу країну Європи, що от вже 4 століття протистоїть агресії однієї з найбільших країн планети

Розрахунок простий і вірний — відразу вказати систему координат, зазначити вихідні дані й розширити контекст з локального на глобальний. І розширити не тільки в шир, а й углиб, тобто залучити і простір світу, і його час. Загалом творцям фільму вдається різкими штрихами змалювати бажане, хоч штрихи доволі грубі й пунктирні, і не показують всієї картини, а лише зазначають її. Для внутрішнього спостерігача, так чи так, обізнаного з нею — і так піде. А от для зовнішнього «пунктирний» підхід може виявитися недостатнім, щоб второпати розміри та їхню важливість. Саме тому на сцену виходять головні герої, власне, вони в якійсь мірі нівелюють важливість форми, наповнюючи її суттю.

Здебільшого американці (там є і британці з латиноамериканцями та рештою іноземців) говорять про себе, розповідаючи, чому приїхали воювати за Україну, про що вони думають, як бачать себе серед нас і нас зі своєї дзвіниці. Ці людські долі поступово створюють вже іншу картину, картину в картині, таку собі сцену посеред вистави. Це спонукає емпатію. Виникає ставлення. Що викликає симпатію. По-людськи.

Тобто «Одного літа в Україні» з геополітичного контексту переходить в особистісний, працюючи вже на глядача як на звичайну людину, а не на спостерігача за документом в пошуках інформації

Історії бородатого дядьки, хлопця зі скляними очима, розтатуйованого молодика з написом на шиї англійською «удачі не померти» та інших — це історії простих людей, але й  водночас справжніх зарізяк, людей-воїнів. По-людські починаєш захоплюватися ними і їм співчувати. Ти їх спізнаєш. І поки вони проходять навчання в першій половині фільму, ти за ними спостерігаєш очима сусіда, друга, ледь не родича, в такий спосіб переносячи у другу половину знання і турботу. Один з них досі самотній, займаючись по життю лише роботою військового, інший має дівчину українку, третій пройшов Афганістан. Народжені в Британії, десь у Вашингтоні чи в Аризоні, всі вони мають свої історії, та спершу — вони повні почуттям справедливості і бажанням захистити Україну від російської навали.

Саме для цього, як для порівняння, режисер фільму поїхав до Сполучених Штатів, і зокрема в Гонолулу, до Національного парку в Перл-Харборі, напад на який розпочав для американців Другу світову війну. Втім, як часом виникає в гарному документальному кіно, намір зробити одне вигідно розійшовся з дійсністю, виявивши нові аспекти, відмінні від наших бажань та уявлень. Беручи інтерв’ю у відвідувачів національного парку, Володимир Тихий знайшов не тільки очікуваний патріотизм американців, а й їхній несподіваний інфантилізм і цілковите витання в небі разом з нерозумінням подій на землі: хтось «зізнавався», що не любить війну, а хтось, називаючи «версію» нападу на Перл-Харбор, натякав на руку бізнесменів.

Це, окрім очевидного, створювало додатковий ефект, надаючи героям фільму, американцям з міжнародного легіону, ауру справжніх героїв, з великої літери, а героям притаманне оцінювати бік протистояння, сторону барикад, обираючи сторону слабшого, жертви, а не сильнішого, агресора, відтак захищати і допомагати

Чорний гумор легіонерів проходить через фільм помітними крихтами, за якими глядач задоволено слідує, підбираючи жарти воїнів в ситуаціях, межуючих зі смертю. Вже десь на Курщині, стрибаючи в яму-окоп одного з наших, татуйований британо-американець рясно лається, чуючи, що хлопці сидять тут вже кілька днів, перечікуючи обстріл ворога. Але лайка — то лише перша реакція. Далі йде радість, що люди мають час чудово відпочити. І наш герой теж приєднується до цього «відпочинку». Бо йому подобається все з його роботи, з її окопами, ямами і обстрілами, бо так він стає кращим, витривалішим і професійнішим. І веселішим. Щоб потім передати настрій і досвід, набутий за останні 10 років, починаючи з 18-ти. А заразом поділитися історіями зі своєю дівчиною, українкою, з якою познайомився рік тому, одного літа в Україні.

В якісному одязі-мультикамі, кимось купленим за свої раніше, а кимось вже тут, на нашій війні, з перфектними штурмовими гвинтівкам Heckler & Koch, з різноманітним обвісом на них, і з настроєм людей, цілком переконаних у своїх діях, і діях цілком переконливих, що видно було під час тренувань, всі хлопці з міжнародного легіону складають групу зарізяк на службі добра-з-кулаками, найманців з правильним і розумним використанням сили, направленої в бік неправильних і божевільних людей-в-лаптях, росіян, дійсно більше подібних до толкіенівських орків. І фільм Тихого розповідає про цих іноземців на службі України без надміру, без пафосу й навіть без героїзації, розповідає тихо, як робить свою роботу Головне управління розвідки. Гучність виникає вже опісля, коли розірвані на клапті вороги чи розірваний інфорпростір зет-воєнкорами поширюються відео-кадрами з дронів. І ми дізнаємося — так, ворог знищений, так, у його знищенні брав участь міжнародний легіон.

20
хв

Один український фільм

Ярослав Підгора-Гвяздовський

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Аґнєшка Голланд: Світло всередині нас

Ексклюзив
20
хв

Один український фільм

Ексклюзив
20
хв

«Як дипломат я свідомо обрав Київ»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress