Ексклюзив
20
хв

Українська десятка: найкращі хіти жовтня

KAZKA, STASYA, Cheev, SHUMEI, Osty, Клавдія Петрівна, Геля Зозуля, Роксолана, Юлія Юріна, «Жадан і собаки» — їхні пісні полонили серця слухачів

Марія Бурмака

Марія Бурмака, українська співачка та телеведуча. Фото: Ірина Брязгун

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Я знайомитиму вас із тим новим, що з'являється в українському медіапросторі. Із артистами, що  вже збирають великі зали, хоча почали свої кар’єри зовсім нещодавно. Пропонуватиму слухати те, що подобається мені. Можливо, якісь із цих пісень поповнять ваші плейлисти, стануть саундтреками особистісних переживань. У будь-якому разі ви точно дізнаєтесь для себе нові імена і не пропустите прем’єри музикантів, яких любите і знаєте давно. 

№1. KAZKA. «Солодкі»

Починаємо з гарячої прем’єри — треку «Солодкі» від гурту KAZKA.  Композиція стала своєрідним маніфестом солістки бенду Олександри Заріцької на тему  безумовної любові до себе. Мабуть, зовсім не випадково збіглося, що разом із виходом цієї композиції Саша зізналась в інтерв’ю відомому глянцю Vogue, що у підлітковому віці мала певні проблеми зі сприйняттям себе та розлад харчової поведінки. За словами вокалістки, вона була «кругленькою» з самого дитинства, хоча й дуже енергійною дитиною: 

— Свого часу пробувала всі дієти, зокрема й голодування. Багато підлітків були під впливом цих «трендів» і не усвідомлювали, що це вбивство для організму. Їм просто хотілося бути, як усі. Я починала всі ці дієти, не їла декілька днів, а потім, за класикою, були зриви, психи, сльози — і так це все перетворилося на звичку. 

Власне, новий трек — про повне прийняття себе, любов до себе і вміння бачити красу у всьому. У роботі над піснею брав участь Дем’єн Ескобар — американський скрипаль-віртуоз, світова зірка, володар двох премій «Еммі». Музикант активно підтримує Україну від початку повномасштабної війни, тому залюбки погодився на колаборацію із KAZKA. Він створив для українського гурту струнну партію.

№2. STASYA. «Босі» 

Неординарну співачку на ім’я STASYA ви могли бачити у цьогорічному «Голосі країни» — вона дійшла до фіналу. Торік Анастасія Чабан (так звати артистку у реальному житті) гучно заявила про себе піснею «Світ Ловив», за мотивами вислову Григорія Сковороди, яка одразу привернула до себе увагу. STASYA родом із Новодністровська, що на Буковині. Фольклорист за фахом, дівчина багато часу проводила в етнографічних експедиціях, досліджувала сучасний стан збереження фольклорних традицій та пісенної творчості, працювала і працює над їхніми розшифровками. 

— Люблю цю справу, адже таким чином можу донести те, якою багатогранною, цікавою, співочою та талановитою була і залишається наша країна. А чому почала зі Сковороди? Бо Григорій Савич надихав і надихає. Його філософія, життєве кредо і висновок, — наголошує співачка.

№3. Cheev. «Де любов живе»

Музикант Cheev (Владислав Чижиков у реальному житті)  представив ліричний трек «Де моя любов живе» та кліп до нього, в якому провів «експеримент» зі штучним інтелектом. Відео на пісню «Де моя любов живе» змушує замислитися над тим, чи здатні сучасні технології вгамувати біль від трагічної втрати. У сьогоденні, коли штучний інтелект стає частиною нашого буденного життя, постає питання, чи зможе він підкорити справжні почуття і навіть зробити людину щасливою? Це і стало основою нового відео Cheevа. Історія розгортається в майбутньому. Героїня втрачає чоловіка, але за допомогою прогресивних технологій віртуально може оживити коханого і жити з ним у симуляції. Але на практиці ідея не приносить омріяного результату, адже штучний інтелект не може замінити справжні почуття, а головне підтримувати живе кохання. 

— Ця пісня про кохання на відстані. У тексті одночасно присутній песимізм — наш серіал чекають нові сезони, але в тонах “нуар — і надія пережити цю відстань так, щоб потім легко стерти її з пам'яті, ніби нічого й не було. Я хотів написати пісню, як буде поза часом і простором.

№4. SHUMEI. «Волосся»

Нова композиція музиканта нестандартно і тонко розповідає про кохання, що  робить її особливо хвилюючою:

— Ця пісня є особливою, оскільки розкриває кохання з іншого боку, з трепетного. 

Новий трек співак записав одразу після повернення з благодійного туру Америкою, де зібрав суттєву суму на потреби ЗСУ. Пісня «Волосся» стала синглом нового альбому «Комета». Пісня справді зворушує. Орекестровка, інструменти, рояль, ритм. Це все дуже відрізняється від стандартного рецепту створення хіта, що робить багато пісень однаковими. А чого вартий перехід у мажор всередині композиції. У цей момент мені захотілось посміхатись, сподіваюсь, посміхнетесь і ви.

№5. Геля Зозуля. «Наробила лиха»

Геля Зозуля стала однією з інтернет-сенсацій, до якої успіх прийшов майже одразу з релізом треку «КоляГаля» у вересні 2022-го року. Самоіронічний образ та веселе сприйняття світу, розуміння того, чим живе і дихає, над чим сміється та плаче український народ, допомогло співачці прокачати свої соцмережі та знайти палких шанувальників її творчості. Трек став затребуваним ще до офіційного релізу. Фрагменти з нього облетіли весь Тік Ток, були завантажені на YouTube — фани дуже чекали, коли вийде повна версія пісні. «Наробила лиха» — це спокусливий трек про природу жіночого кохання, який відгукнеться в серці кожної дівчини, незалежно від віку. А чоловікам, можливо, трохи привідкриє таємницю того, як же влаштоване жіноче серце і як насправді може себе почувати закохана по вуха дівчина.

№6. Osty. «Знайти»

Osty з’явився на українському музичному небосхилі наприкінці весни, втім його композиції звучать практично скрізь. Артист має впізнаваний голос. Він каже, що відтворює гуцульську манеру співу. У дитинстві йому співали і мама, і дідусь. І в цьому він відчував магію. 

«Знайти» — це перша пісня з трилогії «Знайти. Перед очима. Океан». Ця композиція про героя, що біжить за своїм омріяним коханням. Він потрапляє у дивні світи, де все здається нереальним та видуманим, а, можливо, сном. Герой проходить шлях до самого себе через біль, руйнування та відновлення. Кліп на пісню створили відповідно до темпоритмів роботи головного мозку, де кожна частинка відповідає за коливання частот в момент сну та життя людини.

№7. Клавдія Петрівна. «Імператори»

Поряд з Іменем Osty часто згадується і жіноче ім’я. Напевно, ви чули трек «Я щаслива». Фразу із пісні «лікарі кажуть, що це — депресія, мама каже, що я лінива» процитувала навіть Олена Зеленська на Третьому cаміті перших леді. Ця пісня залетіла в музичний простір із Тік Току. 

Клавдія Петрівна — це творчий псевдонім артистки, яка надихнулася героїнею книжки «Записки кирпатого Мефістофеля» Володимира Винниченка. Після того, як пісні Клавдії завірусилися у Тік Тоці, слухачі дискутували на тему, скільки ж їй років, й припускали, що тексти можуть бути згенеровані ШІ. Клавдія Петрівна співпрацює із лейблом Nebo Music, який займається також і Osty. 

Офіційні сторінки Клавдії є у Тік Тоці, телеграмі, а відтепер й в інстаграмі. До речі, в інстаграмі фото виконавиці не публікуватимуть, щоб залишити образ артистки загадковим.

№ 8. ROXOLANA. «Не стій»

«Не стій» — це пісня «Заручена», яку колись співала Руся, фактично перша україномовна поп-співачка, яка на початку 90-х збирала стадіони.

«Не стій під вікном, не дивись засмучено, не стій під вікном я вже заручена», — в інтерпретації Роксолани ця пісня звучить майже невпізнавано. 1989-го року композицію створили Анатолій Матвійчук (текст) та Костянтин Осауленко (музика). Трек «Не стій під вікном» увійшов до дебютного альбому Русі «Ворожка», який став першим україномовним поп-альбомом сучасної України. 

Версію Роксолани миттєво рознесли тік-токери — і хіт 90-х вже став трендом. 

— З цих пісень почалась історія сучасної української популярної музики. Руся, Ірина Білик, Сестричка Віка — всі ці артистки на початку 90-х створювали дуже різну і дуже класну музику. Вони ніби збудували фундамент, на якому зараз можемо творити ми, – говорить ROXOLANA. – Мені хочеться, щоб мої однолітки, які приходять до мене на виступи, також пам’ятали, якою крутою українська музика була 30 років тому. Я хочу, щоб молодь знала, що в 90-х наша музика була україномовною і дуже прогресивною.

№9. Юля Юріна. «Хто ти такий?» 

Юлія Юріна — українська співачка, виконавиця народної і сучасної музики, екс-учасниця гурту YUKO. Повномасштабна війна дуже змінила артистку. Зараз вона сама каже, що Юлія Юріна складається зі злості, образ, натхнення, яскравих подій, які можуть бути добрими, а можуть бути й злими. Нещодавно повернулася з Посад-Покровського —  села на Херсонщині, яке розташоване в зоні бойових дій. 

— Коли тільки туди вирушили, то раділи, що їдемо на звільнену від російських військ територію, але коли приїхали й побачили, що з цим місцем зробив ворог, весь день плакала, — згадує Юлія.

Місцеві мешканці ховались в Будинку культури:

— Це було дуже показово, культура може рятувати життя. Все село ховалося від окупантів у підвалі Будинку культури, а вони його обстрілювали. Нас затягують в якісь побутові справи, ми забуваємо, що паралельно із ними тривають жорстокі бої за нашу свободу, за те, щоб ми просто існували як нація.

№ 10. «Жадан і собаки». «Рогань»

І з вибуховою експресією підхоплює наш парад прем’єр «Жадан і Собаки» із піснею «Рогань». Рогань — так називається одне із передмість Харкова. Режисером кліпу став Антоніо Лукіч, який прославився фільмом «Мої Думки тихі» та нашумілим «Люксембург, Люксембург». 

— Це найкращий наш кліп, кажу з повагою до всіх режисерів, з якими ми працювали. «Рогань» — особлива робота, — наголошує Жадан.  

Для Антоніо Лукіча це був перший досвід у зніманні кліпу. За його словами, відеоробота вийшла абсолютно «кіношною», адже над нею працювала команда, з якою режисер знімав картину «Люксембург, Люксембург».

— Для мене це було знімання кіно, наче працювали над коротким метром. Я б з радістю подивився тепер повнометражний фільм, — прокоментував режисер Антоніо Лукіч.

Зі слів Сергія Жадана, пісня «Рогань» про дитячі стосунки, дружбу та проблеми, іноді зовсім не підліткові. Антоніо Лукіч його доповнив: «У відеороботі маленькі люди перемагають велике зло».

— Рогань був захоплений росіянами. І саме звідти почалось звільнення Харківщини рік тому. У Рогані загинув хороший друг… А ще це східна брама міста, яка виходить на Донбас. Ну, і плюс, Рогань добре римується, — розповідає про пісню Жадан.

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Співачка, народна артистка України, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, кандидат філологічних наук, професор. Була автором та ведучою численних телевізійних програм на різних телеканалах. Написала понад 150 пісень, багато з яких стали саундтреками історичних подій української історії. Була активною учасницею практично всіх подій української історії, починаючи з фестивалю «Червона рута» (1989) і Революції на Граніті (1990) до Помаранчевої Революції (2004) та Революції Гідності (2013-2014). У 2021 році працювала над проєктом «Улюблені класики», до якого увійшли 15 композицій на вірші українських поетів.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Аґнєшка Голланд, портрет, кінорежисерка

Йоанна Мосей: Ви сказали, що Ваша найбільша мрія — щоб світ прокинувся і щоб у нас було майбутнє. Чи справді ми вже перебуваємо в точці занепаду Веймарської республіки? Невже для нас немає надії і шляху назад? Історія повинна повторитися? 

Аґнєшка Голланд: Я боюся, що буде важко завернути з цього шляху, якщо не буде справжньої волі. Звичайно, надія вмирає останньою, але це має бути колективна надія, а не лише окремих людей. А на даний момент серед тих, хто вирішує нашу долю, немає ні ідей, ні волі. І немає відваги. Наразі всі право-ліберально-центристські уряди рішуче рухаються в бік реактивності перед обличчям, як їм здається, неминучої хвилі коричневого популізму. І коли цій хвилі не протистоїть нічого іншого, окрім ще більшого популізму, гру світової долі неможливо виграти. Принаймні, не в найближче десятиліття. І водночас я не бачу тієї старанності, рішучості, харизми, яка могла б переконати людей, що за певні цінності варто боротися. Причому в усіх вимірах. І в тому, як українці борються, і в тому, як вони відмовляються від певних зручностей заради кращого майбутнього, заради розширення прав інших.

У той же час, все більше людей, які досі були залучені, йдуть у внутрішню еміграцію через втому, розчарування і втрату надії. 

Так, вони відходять у таке небуття і пасивність, тому криза надії мені здається найглибшою і найнебезпечнішою кризою. І виражається вона в багатьох речах, як, наприклад, в такому небажанні народжувати, яке присутнє в більш заможних країнах і яке випливає саме з браку надії, з браку віри в те, що майбутнє має сенс. Що це достатньо добре, щоб спроєктувати себе в це майбутнє. І таке величезне розчарування, відчуття безглуздості, бажання відсторонити молодь або чутливих, ідеалістичних людей від політики — це явище, яке є смертельно небезпечним для будь-якої спроби зберегти демократію. 

Ми також живемо в такий сумний час. Так чи інакше, те, що відбувається в Польщі, є певним чином відображенням того, що відбувається у світі. Те, що робить Дональд Трамп, як швидко зростають різні авторитаризми, і це так похмуро. Можна реагувати на це як на фаталізм, піддатися цьому і намагатися плисти за течією, що більшість політичного класу і робить. 

Це підхід такого специфічного, нарцисичного егоїзму, який політики на кшталт Дональда Трампа дуже добре відчувають. Вони будують на цьому. Вони дають надію тим, хто настільки некритичний, що приймає будь-який блиск за золото і дуже легко піддається спокусі. Вони не озброєні інструментами елементарної критики, щоб протистояти сучасним засобам комунікації.

А в епоху інтернет-революції, штучного інтелекту, соціальних мереж з їхніми алгоритмами маніпулювати громадською думкою тривіально легко і пекельно ефективно

Тож ці монстри мають на своєму боці абсолютно неймовірні інструменти. Це велика провина всієї системи освіти, а також засобів масової інформації, які настільки піддалися тиску клікабельності, що по суті перестали бути авторитетом для будь-кого.

Аґнєшка Голланд бере участь у перформансі Йоанни Райковської на тему ситуації на польсько-білоруському кордоні, у Саксонському парку у Варшаві (Ogród Saski), 14 травня 2023 року. Фото: Maciek Jaźwiecki / Agencja Wyborcza.pl

У мене складається враження, що трагедія України полягає ще й у тому, що вона намагається приєднатися до світу, якого вже не існує — світу ліберальної демократії, прав людини, верховенства права. До світу, який тане, як дорогоцінна руда. 

Почасти це саме той випадок. Нещодавні кроки Дональда Трампа, а саме заморожування коштів USAID, безпосередньо шкодять їхнім засобам до існування. Вони забирають надії не лише на краще майбутнє, але й на сьогодення. Ці кошти фінансували роботу багатьох громадських організацій та конкретну гуманітарну допомогу. Замінити ці фонди буде важко. Тому ми повинні відновити незалежні НУО та незалежні ЗМІ на якійсь іншій основі. Це буде величезне зусилля. Тому що гроші здебільшого на тому боці, де всі мільйонери і великі технологи.

Трамп і його сурогати, як якийсь учень чаклуна, можуть вражати ефективністю, що випливає з повної відсутності гальмування. Досі ми звикли до думки, що існують певні правила і межі, які не можна перетинати. 

Ми, безумовно, перебуваємо в обороні. 

Чим це закінчиться?

Думаю, ми більш-менш знаємо. Це закінчиться якоюсь апокаліптичною катастрофою, після якої ми, сподіваюся, знову повернемося додому

Якщо ми виживемо, то повернемося до якогось сенсу, але поки що все виглядає не дуже добре. 

Тоді як тоді давати надію? 

Я можу лише виражати свій подив, тому що, чесно кажучи, давати надію в ситуації, коли я не знаю, звідки її взяти, було б дуже безвідповідальним.

Ви є совістю польського кіно, а кого б ви вважали героєм сьогодення, таким собі громадянином Джонсом?

Громадянин Джонс, мужній викривач, завжди є моїм героєм. Активісти — це теж герої, ті, хто йде проти течії, хто завжди керується найголовнішими цінностями. Для мене вони — герої нашого часу. Їм важко, тому що їх велика меншість. Так само, як була величезна меншість демократичної опозиції в комуністичних країнах, або як була величезна меншість ранніх християн. Але я вірю, що цей світ щоразу перебудовується, і що з кожним таким потрясінням ці свободи розширюються. Тож я сподіваюся, що це станеться і зараз. 

У вашому фільмі «Європа, Європа» є сюрреалістична сцена, в якій Гітлер танцює в обіймах зі Сталіним. Я думаю, що сьогодні ви могли б показати подібну сцену, де Путін танцює з… 

Ну, так, я думаю, можна зробити таке коло, досить велике, з танцюючих божевільних авторитарних нарцисів, які не дивляться на жодні цінності, окрім своєї безпосередньої великої перемоги.

«Європа, Європа», яка була певним чином застереженням, актуалізується, як і всі фільми чи історії, в такі моменти, коли йдеться про те, що відбувається з людиною, яка стоїть перед найпростішим вибором - врятувати себе.

І все інше перестає мати значення.

Ми зняли його у 1989 році, а в кінотеатрах він з'явився на зламі 1990-91 років. Це був час великих надій, великих змін у нашій частині Європи. Мене часто запитували, чому подвійна назва. Я відповідала, що мене зацікавила подвійність Європи, своєрідна дихотомія, відображена в долі хлопця — головного героя фільму.

З одного боку, Європа — це колиска найбільших цінностей, демократії, прав людини, рівності, братерства, солідарності, великої культури. З іншого боку, це колиска найбільших злочинів проти людства і найбільшої жорстокості

Ось така дуальність. І зараз вона знову починає схилятися до цієї темної сторони. Ми входимо в темряву, і поки що світла в кінці тунелю не видно. Але це не означає, що ми не повинні рухатися до цього світла. 

Нам потрібно створити коаліцію проти того, що відбувається. Нам потрібно підбадьорювати тих, хто чинить опір. Людей доброї волі все ще багато, і саме на їхньому спротиві ми повинні будувати майбутнє.

Режисерка Аґнєшка Голланд на знімальному майданчику фільму «Європа Європа», Лом'янки, 10 червня 1989 року. Фото: Sławomir Sierzputowski /Agencja Wyborcza.pl

Нарешті, хоч якась надія. 

А своїм українським друзям і знайомим я хотіла би сказати, що світло з'явиться. Поки що ми бачимо навколо темряву і нам здається, що світла немає взагалі. Але це світло є. Воно всередині нас. Ми є носіями цього світла, і ті, хто воює в Україні, як ніхто інший є носіями цього світла. Навколо є дуже багато сил, які хочуть це світло загасити. Ми повинні їх захистити. Все, що я можу висловити — це захоплення їхньою силою і солідарністю. 

Дуже вам дякую. Ви дуже гарно сказали. Останнім часом ми говоримо собі, що надія є в нас самих. Тому що, коли здається, що немає звідки її взяти, ми повинні знайти її в собі. 

Саме так, ви маєте рацію. Саме це я хотіла сказати, що світло, або надія, є всередині нас.

Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Аґнєшка Голланд: Світло всередині нас

Йоанна Мосєй

Поділений географічно на два кавалки — зйомки в Україні і в Сполучених Штатах — фільм Тихого поділений ще й темпорально та сенсовно: спочатку йде навчання і підготовка солдатів міжнародного легіону посеред літа 2024 року, а потім їхня конкретна участь в бойових діях на лінії боєзіткнення наприкінці літа і початку осені. І кожна з частин наповнена іншими додатками, утворюючи доволі строкату і багату картину, спроможну дати максимум інформації іноземному глядачеві. А те, що саме для такого глядача головним чином фільм і створювався фільм, нема сумнівів. Адже українці в Україні — обстріляні цими фактами, обливаючись кров’ю історій, рефлексуючи в сльозах — це все знають щодня. Хтось «обливається» майже 3 роки, з початку повномасштабного вторгнення, а хто й майже 11 — з початку захоплення Криму і донбаських подій.

Глядачу за межами України дають коротку, майже факультативну ретроспекцію існування України від XVII сторіччя — про державницьку спробу Богдана Хмельницького та про знищення Запорізької Січі — і до ХХ-го сторіччя з Українською Народною Республікою та визвольними змаганнями Української Повстанської Армії. Звісно, є згадка про намагання росіян захопити острів Тузла 2003-го року і про агента Кремля — президента Володимира Януковича.

Таким чином «Одного літа в Україні» з кількох сторінок в підручнику історії якоїсь там молодої і мало кому відомої країни перетворюється на значну главу про найбільшу країну Європи, що от вже 4 століття протистоїть агресії однієї з найбільших країн планети

Розрахунок простий і вірний — відразу вказати систему координат, зазначити вихідні дані й розширити контекст з локального на глобальний. І розширити не тільки в шир, а й углиб, тобто залучити і простір світу, і його час. Загалом творцям фільму вдається різкими штрихами змалювати бажане, хоч штрихи доволі грубі й пунктирні, і не показують всієї картини, а лише зазначають її. Для внутрішнього спостерігача, так чи так, обізнаного з нею — і так піде. А от для зовнішнього «пунктирний» підхід може виявитися недостатнім, щоб второпати розміри та їхню важливість. Саме тому на сцену виходять головні герої, власне, вони в якійсь мірі нівелюють важливість форми, наповнюючи її суттю.

Здебільшого американці (там є і британці з латиноамериканцями та рештою іноземців) говорять про себе, розповідаючи, чому приїхали воювати за Україну, про що вони думають, як бачать себе серед нас і нас зі своєї дзвіниці. Ці людські долі поступово створюють вже іншу картину, картину в картині, таку собі сцену посеред вистави. Це спонукає емпатію. Виникає ставлення. Що викликає симпатію. По-людськи.

Тобто «Одного літа в Україні» з геополітичного контексту переходить в особистісний, працюючи вже на глядача як на звичайну людину, а не на спостерігача за документом в пошуках інформації

Історії бородатого дядьки, хлопця зі скляними очима, розтатуйованого молодика з написом на шиї англійською «удачі не померти» та інших — це історії простих людей, але й  водночас справжніх зарізяк, людей-воїнів. По-людські починаєш захоплюватися ними і їм співчувати. Ти їх спізнаєш. І поки вони проходять навчання в першій половині фільму, ти за ними спостерігаєш очима сусіда, друга, ледь не родича, в такий спосіб переносячи у другу половину знання і турботу. Один з них досі самотній, займаючись по життю лише роботою військового, інший має дівчину українку, третій пройшов Афганістан. Народжені в Британії, десь у Вашингтоні чи в Аризоні, всі вони мають свої історії, та спершу — вони повні почуттям справедливості і бажанням захистити Україну від російської навали.

Саме для цього, як для порівняння, режисер фільму поїхав до Сполучених Штатів, і зокрема в Гонолулу, до Національного парку в Перл-Харборі, напад на який розпочав для американців Другу світову війну. Втім, як часом виникає в гарному документальному кіно, намір зробити одне вигідно розійшовся з дійсністю, виявивши нові аспекти, відмінні від наших бажань та уявлень. Беручи інтерв’ю у відвідувачів національного парку, Володимир Тихий знайшов не тільки очікуваний патріотизм американців, а й їхній несподіваний інфантилізм і цілковите витання в небі разом з нерозумінням подій на землі: хтось «зізнавався», що не любить війну, а хтось, називаючи «версію» нападу на Перл-Харбор, натякав на руку бізнесменів.

Це, окрім очевидного, створювало додатковий ефект, надаючи героям фільму, американцям з міжнародного легіону, ауру справжніх героїв, з великої літери, а героям притаманне оцінювати бік протистояння, сторону барикад, обираючи сторону слабшого, жертви, а не сильнішого, агресора, відтак захищати і допомагати

Чорний гумор легіонерів проходить через фільм помітними крихтами, за якими глядач задоволено слідує, підбираючи жарти воїнів в ситуаціях, межуючих зі смертю. Вже десь на Курщині, стрибаючи в яму-окоп одного з наших, татуйований британо-американець рясно лається, чуючи, що хлопці сидять тут вже кілька днів, перечікуючи обстріл ворога. Але лайка — то лише перша реакція. Далі йде радість, що люди мають час чудово відпочити. І наш герой теж приєднується до цього «відпочинку». Бо йому подобається все з його роботи, з її окопами, ямами і обстрілами, бо так він стає кращим, витривалішим і професійнішим. І веселішим. Щоб потім передати настрій і досвід, набутий за останні 10 років, починаючи з 18-ти. А заразом поділитися історіями зі своєю дівчиною, українкою, з якою познайомився рік тому, одного літа в Україні.

В якісному одязі-мультикамі, кимось купленим за свої раніше, а кимось вже тут, на нашій війні, з перфектними штурмовими гвинтівкам Heckler & Koch, з різноманітним обвісом на них, і з настроєм людей, цілком переконаних у своїх діях, і діях цілком переконливих, що видно було під час тренувань, всі хлопці з міжнародного легіону складають групу зарізяк на службі добра-з-кулаками, найманців з правильним і розумним використанням сили, направленої в бік неправильних і божевільних людей-в-лаптях, росіян, дійсно більше подібних до толкіенівських орків. І фільм Тихого розповідає про цих іноземців на службі України без надміру, без пафосу й навіть без героїзації, розповідає тихо, як робить свою роботу Головне управління розвідки. Гучність виникає вже опісля, коли розірвані на клапті вороги чи розірваний інфорпростір зет-воєнкорами поширюються відео-кадрами з дронів. І ми дізнаємося — так, ворог знищений, так, у його знищенні брав участь міжнародний легіон.

20
хв

Один український фільм

Ярослав Підгора-Гвяздовський

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Аґнєшка Голланд: Світло всередині нас

Ексклюзив
20
хв

Один український фільм

Ексклюзив
20
хв

«Як дипломат я свідомо обрав Київ»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress