Ексклюзив
20
хв

Українська десятка: найкращі хіти листопада

Марта Липчей й Сергій Жадан, Артем Пивоваров, Арсен Мірзоян, KALUSH й Козак Сіромаха, Jerry Heil, MOLODI й Мішель Андраде, Blooms Corda, GO-A, Марина Круть — пісні цих виконавців нікого не залишать байдужими

Марія Бурмака

Марія Бурмака, українська співачка та телеведуча. Фото: Ірина Брязгун

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Український музичний листопад подарував нам багато цікавих треків. Серед них я вибрала «свою десятку» і пропоную вам переслухати ці нові композиці українських артистів. Можливе щось подібне ви хотіли знайти для своїх плейлистів. Щось цікаве, енергійне і радісне, аби піднімало настрій. Або, навпаки, ніжне, зворушливе і трепетне, аби затримати настрій цієї осені, яка вже поступилась місцем снігу, заметілі і романтиці засніженого грудня. Отже, ловіть і слухайте! 

№1. Марта Липчей та Сергій Жадан. «Говори»

Українська виконавиця Марта Липчей (суперфіналістка «Голосу країни» у 2022 році) спільно з гуртом «Жадан і Собаки» представила нову дуетну роботу — пісню «Говори» та кліп до неї. 

Музику написала  Марта, вірш Сергія Жадана — і слово майстра  відчувається. Ідеї і сенси не заховаєш під обгортку популярної музики. Як би не було, Жадан — це завжди знак якості. Незважаючи на скандали й екстраординарні піарні ходи (це я про його дует із Христиною Соловій «Серце», резонанс навколо нього і позицію церкви).

Ось що про прем'єру сказала сама Марта Липчей: «Друзі, ми раді презентувати вам нашу першу спільну пісню «Говори». Цей трек розпочався з музики, яку я написала разом зі своєю командою. А вже мелодія надихнула Сергія на текст — про людей, які не бояться і які мають впевнені і сильні голоси. Особливу енергію та потужні гітарні рифи аранжуванню додав гурт «Жадан і Собаки». 

Також, за словами Марти, на написання цього треку їх надихнули сильні та сміливі люди, які не бояться любити і співати. А таких у нас справді не бракує.  У пісні «Говори» йдеться про людей, які не відмовляються від своїх голосів, навіть у часи, коли тиша навкруги стає особливо тяжкою і тотальною. Ця композиція про те, наскільки важливо для нас говорити і чути, вірити і триматися одне одного. Адже поки наші голоси та інтонації лишаються в нашій довірі, ми можемо говорити про важливе та потаємне — про свободу.

№2. Артем Пивоваров. «Валторна»

Артем Пивоваров представляє роботу «Валторна» за віршем Ліни Костенко, записану разом з вокалістами команди PIVOVAROV та хором. «Валторна» — одна з наймасштабніших колаборацій у культурному проєкті не лише Артема Пивоварова, а й в принципі українського культурного контексту останнього часу. За основу композиції було взято вірш Ліни Костенко «Відмикаю світанок скрипковим ключем...». Цей твір складно вмістити у понятті «пісня» або «трек». «Валторна» — це своєрідна так звана «поеторія», що триває 6 хвилин і поєднує в собі поезію, сучасне звучання, гармонійне сплетіння голосів вокалістів та церковного хору, етнічні та електронні інструменти і ефектне декламування вірша у фіналі. Це яскрава суміш світил у музичній галактиці. Ця унікальна робота — результат синергії митців та приклад еклектизму, що став частиною музичної культури. «Валторна» вражає розмаїттям музичних інструментів: від української бандури та старовинної колісної ліри до синтезатора. Ось що про цю композицію сказав сам Артем Пивоваров: «Я вдячний всім, хто став частиною цієї масштабної колаборації. Окремо дякую Ліні Костенко та її команді за те, що довірилися мені, дозволивши покласти вірш неймовірної поетеси на музику. Велика кількість людей вклала душу та любов у цю роботу. Сподіваюся, під час прослуховування та перегляду «Валторни» ви відчуєте це, отримаєте задоволення та повертатиметеся до цієї надзвичайної музичної історії знов і знов».

№3. Арсен Мірзоян. «Сонце»  

Арсен Мірзоян випустив новий альбом «Сонце» і вже активно із ним концертує. — Він сповнений простими базовими сенсами, оголеними війною. Це альбом про життя в умовах війни. Всі ці метафори і алегорії навіяні біографічними історіями. Це памʼять. Ми продовжуємо любити дітей, лікувати батьків, вчимося любити на відстані і просто вчимося.Хочеться зберегти емоцію, щоб памʼятати той ранок, памʼятати тих, завдяки кому ми стоїмо, лишаємось Україною. Ми, артисти, не в змозі написати пісні про кожного, але ми можемо підібрати правильні слова. Коли, як не зараз бути чесними?», — розповів про свій альбом Арсен Мірзоян, який є активним волонтером, допомагає захисникам ще з 2014 року, влаштовує виступи для воїнів у найгарячіших точках.

А от що артист пояснив сенс пісні «Сонце»: «Це пісня про маленьку дівчинку, писав я її про свою Ніну, але насправді знаю багато прикладів таких стосунків батька і доньки, коли дочка — це принцеса, а батько — це лицар, і навколо — всі дракони. І батько має оберігати свою доньку від цих драконів».

№4. Jerry Heil. «Три полоси»

Українська співачка Jerry Heil цьогоріч знову спробує свої сили у фіналі нацвідбору на «Євробачення-2024». Яна вже готується до фіналу Нацвідбору, зокрема артистка планує презентувати пісню, з якою хоче перемогти та поїхати до Ліверпуля представляти Україну. 

А зараз прем'єра від співачки — «Три полоси»: «Життя — це маніфест впертості, наполегливості, бо ми такі». Після релізу пісня стала надзвичайно популярною за кількістю скачувань на стрімінгових платформах. Реліз зовсім не схожий на її попередні треки, це зовсім нове усвідомлення світу. У звучанні відчутні зухвалість і впертість. «Бо українці такі за своєю природою, — продовжує співачка. — Може, це наша національна особливість. Може, це передається з генами. Ми премо напролом». А ще, за словами Яни, вона просто втомилась писати ліричні пісні. Захотілося  двіжа й енергії.

«Три полоси» — це ще й мотиваційний поштовх. Адже поки ми мріємо про велике, ми можемо подолати все, що підкидає нам життя. Уявіть собі, каже співачка: галасливі собаки, що гавкають позаду вас, лише відволікають, коли ви рухаєтеся вперед до своєї мрії. Трек нагадує нам про те, що треба залишатися рішучими і не дозволяти нічому стати на нашому шляху. 

«Ця пісня про сильну віру в себе і свої мрії, незалежно від того, скільки тобі років. Це гімн для тих, хто хоче залишатися молодим душею і продовжувати йти до своєї мети», — підкреслює Jerry Heil.

№5. Kalush feat. Козак Сіромаха. «Сіромаха»

Український колоритний етноспівак Козак Сіромаха та гурт Kalush  записали пісню «Сіромаха». Сіроманець, Сіромаха — це вовк-одинак, який живе сам по собі в гаю чи в полі. Так само й артист і Козак Сіромаха любить побути на самоті — він живе біля порогів Дніпра в історичному козацькому поселенні Таромське.

«Відкриваються двері минулого та звучить питання отамана: “Де твій кінь? Де твій дім? Сіромахо, й чом один?”, але у виконанні талановитої молоді, яка грає, співає та робить бітбокс на сопілці. Це  магічно та до глибини душі чутливо. Сам Господь надихає нас діяти через інших. І приємно, що це відбувається в той час, коли Україна стає собою, — гарною, чистою, незрівнянною», — прокоментував новий реліз артист. 

То хто ж такий Козак Сіромаха? Справжнє ім'я — Олександр Люббоженко — український співак етностилю, відомий колоритним народним стилем творчості і слідуванням козацьким традиціям.

У 2022 році Козак Сіромаха почав співпрацю з музичним лейблом ENKO, заснований співачкою alyona alyona та продюсером Іваном Клименком. Тож дует із гуртом Kalush є логічним та очікуваним.

№6. MOLODI feat. Мішель Андраде. «Скарб» 

Гурт MOLODI з Маріуполя. Це спільний проєкт музикантів Кирила Рогового та Івана Степаніщева, заснований у 2022 році. Починали в рідному місті як вуличний бенд. Згодом переїхали  до столиці і продовжили спільну творчість.

2022 року до Дня Незалежності України гурт випустив трек «Незалежність», який одразу почав віруситися в соцмережах. І навіть через рік після релізу пісня викликала інтерес слухачів. За цей час хлопці пройшли шлях творчого пошуку, змінився їхній стиль та музичні вподобання, саме тому Іван та Кирило вирішили переосмислити трек і випустити нову версію. Щоб додати треку «жіночої душі», хлопці запросили до роботи співачку Мішель Андраде.  

Ви, напевно, знаєте цю українську співачку та телеведучу українсько-болівійського походження. Співає іспанською, українською, англійською, португальською мовами. Народилась вона в Болівії. У 2010 році переїхала до України, вступила до музичної школи по класу фортепіано й одночасно зайнялася вокалом. У 2013 році взяла участь у шоу Х-Фактор, після якого про Мішель дізналась вся країна. 

А про пісню «Скарб» музиканти кажуть так: «Це рімейк нашої пісні, яку ми випустили торік. Була фантастична реакція після релізу, ми вирішили, що в ній все-таки треба зробити більш визначений сенс, ми переробили текст, попрацювали над звучанням. Ми виклали саме наше розуміння незалежності і свободи. Потрібен був жіночий голос, і ми запросили Мішель».

№7. Blooms Corda. «Пісня про війну»

Цей український музичний гурт був створений Данилом Галиком у 2014 році. Його особливістю є поєднання самобутньої фанкової, навколоджазової музики з поетичними україномовними текстами. Критики неодноразово визнавали Corda одним із найоригінальніших та найцікавіших гуртів незалежної музичної сцени України останніх років, а альбоми гурту щораз отримували високі позиції у рейтингах музичних ЗМІ. Є в їхній музиці щось таке тремтливе і трепетне, що відрізняє від всіх інших музикантів української сцени. 

На тлі вторгнення РФ в Україну гурт став учасником благодійного музичного збірника «За Україну». 

«Нова пісня — це як спроба змалювати той перманентний стан, в якому ми перебуваємо», — кажуть музиканти. — У кожній хвилині, кожній секунді. Це пісня — не погляд здалеку, це погляд зсередини». 

«Впевнені, — каже Данило Галик, — насправді ми всі відчуваємо війну кожного дня, ми живемо в ній. Лякаємось, плачемо, радіємо і хочемо зберегти своїх близьких. Бо навіть, якщо подекуди вдається на мить відчути маленькі радощі життя, однаково усвідомлюєш, яка в цього ціна. Пісня була написана вдома під гітару буквально за декілька хвилин. Потім було відзняте нехитре відео. Це чіпляє і хвилює. Це “Пісня про війну”, а вірніше про те, як не втратити ніжність і трепетність в наш час». 

№8. GO-A. «Думала» 

От як розповідає про прем'єру Катя Павленко, солістка гурту GO-A: 

«Давним-давно жила дівчина, яка хотіла бути щасливою. Також існувало повір'я, що дуже погана прикмета народитися в середу. Так сталося з нашою дівчиною, тому люди намагалися переконати її, що неможливо бути щасливою через її невезіння. “Щоб бути щасливою, потрібно мати багатство, славу, міцне здоров'я, великий будинок, багатого чоловіка і неземну красу!”, — сказали вони. Список був нескінченним, тому що кожен бачив “щастя” в дивних речах.

“Це не справжнє щастя!”, — сказала дівчина, але її ніхто не хотів слухати. Навколишні вважали її необережною і дивною. І одного разу дівчина помітила, що люди, які вчать її щастю, самі нещасливі. Вони мали багатство, славу і великий будинок, але їхні очі дивилися сумно й байдуже. Ці люди не бачили краси навколишнього світу, але завжди бачили причини сумувати. Посмішка дівчини їх тільки розлютила.

Одного разу пролунав сильний грім, який розбудив людей, і вони зрозуміли, що насувається щось погане. Люди були налякані, деякі з них втекли, намагаючись забрати все добро, яке вони заробили за все життя. Інші люди були в паніці, оскільки не могли вибрати, що для них найдорожче. Дівчина спостерігала, як небезпека наближалася все ближче і ближче, але була спокійна. Найдорожчим в її житті була любов до своєї землі та рідного дому.

Раптом вона помітила сміливців, які намагалися зупинити темряву, поки не стало надто пізно. Були люди сильні духом, вони не могли дозволити злу завоювати весь світ, тому вони вирішили боротися. Дівчина вирішила залишитися і світити для тих сміливців, які пішли глибоко в темряву. Вона допомогла їм відчути, що вони не самотні і хтось їх чекає вдома.

Того дня всі зрозуміли, що нещастя не питає, багатий ти, якої ти породи. Нещастя приходить як виклик, і наше майбутнє залежить від того, як ми його подолаємо. Тільки коли стемніє, можна побачити тих, хто може світити».

№9. Марина Круть (KRUTЬ). «Вір мені»

Бандура — дуже український інструмент, про це знають всі.  На сучасній же українській сцені бандуристка одна. Яскрава, помітна, лірична і дуже поетична. І не лише в Україні, вона  — єдина в світі soul-бандуристка. Ось як вона розповідає про себе і свій музичний інструмент:

«Я граю на бандурі вже 18 років, і за цей час не могла не злитися з інструментом. Інколи здається, що коли люди закріплюють за мною таку асоціацію, це означає, що я вже ніколи не зможу стати кимось іншим, відкрити себе по-новому. Для частини аудиторії така зміна може бути неприйнятною. Поки що мені не хочеться відриватися від бандури. Все ж таки вона стала невід’ємною частиною мого життя. До речі, сприймаю я бандуру не лише у контексті того, як я її переосмислюю і по-новому відкриваю для людей. Для мене вона є музичним інструментом, що допомагає відображати мою власну сутність і форму. Ми доповнюємо одна одну, як мікрофон доповнює вокаліста. 

Буває, що хтось, не спитавши, торкається моєї бандури, а це викликає у мені таку агресію, ніби хтось порушив мої особисті кордони. Я кажу собі: “Це ж не до мене торкаються, а до інструмента”, — але бандура стала настільки близькою до мого тіла, що кожного разу, коли з нею щось стається, я відчуваю фізичний біль».

Нові пісня «Вір мені» в нашій підбірці за листопад. Ось як про пісню каже Марина Круть: «Я давно не пишу пісень про любов, а якщо і пишу, то не викладаю їх, а залишаю у довгому ящику. Але “Вір мені” була настільки красива, що я вирішила все ж її показати людям. Тому скажу свою улюблену фразу на тему любовних рефлексій: люди йдуть, а пісні залишаються».

№10. Чумацький Шлях (CH.SH) feat. Żywiołak. «Сокіл»

Хмельницький прогресивний фолк-метал гурт «Чумацький Шлях» (CH.SH) записав пісню із польським колективом Żywiołak. Сингл має назву «Сокіл». Цією роботою музиканти мали на меті підкреслити дружбу між українським і польським народами. Це також присвята всім, хто став на захист України. В основі пісні — народна пісня «Ой, на горі сокіл», в якій йдеться про навалу Османської імперії на території України у 16-17 століттях:

«Сьогодні Україна знову загартовує себе у боротьбі. Вже понад рік триває повномасштабна війна з російською федерацією, яка цинічно знищує українські міста та вбиває тисячі невинних людей. Після зміни лише одного слова (“турки” на “орки”) пісня набула нового сенсу».

У творі музиканти поєднали ліричне та важке рокове звучання з фольклорними етнічними інструментами такими як лютня, ліра та сопілка.

«Пісню “Сокіл” я почув більше десяти років тому від дівчини Діани, яка була нашою вокалісткою. Тоді ми навіть зробили своє аранжування і декілька разів виконували композицію на фестивалях, проте повноцінного запису твору ми так і не зробили. Всі ці роки час від часу пісня крутилась у моїй голові, але після 24 лютого 2022 року я відчув її по-новому. Я замінив слово “турки” на “орки”(так у наш час українці називають російських окупантів) і тим самим текст став відображенням нашого сьогодення та нашого минулого. Коли ми почали роботу над створенням нового аранжування, то одразу зрозуміли, що це має бути інтернаціональна робота. Ми показали демоверсію нашим польським друзям колективу Żywiołak, і вони погодились записати її з нами, переклавши декілька куплетів польською мовою», — розповів вокаліст Сергій Строян. 

Також хочу звернути вашу увагу на відео, яке вже є в ютубі. Трек доповнила унікальна пісочна анімація, яку створила керівниця Центру анімаційних мистецтв, переможниця міжнародних конкурсів, володарка ордену президента «Берегиня України» Оксана Мергут. У роботі зображені символічні образи, що взяті з відомих фотографій створених протягом року війни та оригінальні художні картини. Пісня є досить жорстка по звучанню, але вона зачіпає. Такою і була мета музикантів. 

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Співачка, народна артистка України, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, кандидат філологічних наук, професор. Була автором та ведучою численних телевізійних програм на різних телеканалах. Написала понад 150 пісень, багато з яких стали саундтреками історичних подій української історії. Була активною учасницею практично всіх подій української історії, починаючи з фестивалю «Червона рута» (1989) і Революції на Граніті (1990) до Помаранчевої Революції (2004) та Революції Гідності (2013-2014). У 2021 році працювала над проєктом «Улюблені класики», до якого увійшли 15 композицій на вірші українських поетів.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Аґнєшка Голланд, портрет, кінорежисерка

Йоанна Мосей: Ви сказали, що Ваша найбільша мрія — щоб світ прокинувся і щоб у нас було майбутнє. Чи справді ми вже перебуваємо в точці занепаду Веймарської республіки? Невже для нас немає надії і шляху назад? Історія повинна повторитися? 

Аґнєшка Голланд: Я боюся, що буде важко завернути з цього шляху, якщо не буде справжньої волі. Звичайно, надія вмирає останньою, але це має бути колективна надія, а не лише окремих людей. А на даний момент серед тих, хто вирішує нашу долю, немає ні ідей, ні волі. І немає відваги. Наразі всі право-ліберально-центристські уряди рішуче рухаються в бік реактивності перед обличчям, як їм здається, неминучої хвилі коричневого популізму. І коли цій хвилі не протистоїть нічого іншого, окрім ще більшого популізму, гру світової долі неможливо виграти. Принаймні, не в найближче десятиліття. І водночас я не бачу тієї старанності, рішучості, харизми, яка могла б переконати людей, що за певні цінності варто боротися. Причому в усіх вимірах. І в тому, як українці борються, і в тому, як вони відмовляються від певних зручностей заради кращого майбутнього, заради розширення прав інших.

У той же час, все більше людей, які досі були залучені, йдуть у внутрішню еміграцію через втому, розчарування і втрату надії. 

Так, вони відходять у таке небуття і пасивність, тому криза надії мені здається найглибшою і найнебезпечнішою кризою. І виражається вона в багатьох речах, як, наприклад, в такому небажанні народжувати, яке присутнє в більш заможних країнах і яке випливає саме з браку надії, з браку віри в те, що майбутнє має сенс. Що це достатньо добре, щоб спроєктувати себе в це майбутнє. І таке величезне розчарування, відчуття безглуздості, бажання відсторонити молодь або чутливих, ідеалістичних людей від політики — це явище, яке є смертельно небезпечним для будь-якої спроби зберегти демократію. 

Ми також живемо в такий сумний час. Так чи інакше, те, що відбувається в Польщі, є певним чином відображенням того, що відбувається у світі. Те, що робить Дональд Трамп, як швидко зростають різні авторитаризми, і це так похмуро. Можна реагувати на це як на фаталізм, піддатися цьому і намагатися плисти за течією, що більшість політичного класу і робить. 

Це підхід такого специфічного, нарцисичного егоїзму, який політики на кшталт Дональда Трампа дуже добре відчувають. Вони будують на цьому. Вони дають надію тим, хто настільки некритичний, що приймає будь-який блиск за золото і дуже легко піддається спокусі. Вони не озброєні інструментами елементарної критики, щоб протистояти сучасним засобам комунікації.

А в епоху інтернет-революції, штучного інтелекту, соціальних мереж з їхніми алгоритмами маніпулювати громадською думкою тривіально легко і пекельно ефективно

Тож ці монстри мають на своєму боці абсолютно неймовірні інструменти. Це велика провина всієї системи освіти, а також засобів масової інформації, які настільки піддалися тиску клікабельності, що по суті перестали бути авторитетом для будь-кого.

Аґнєшка Голланд бере участь у перформансі Йоанни Райковської на тему ситуації на польсько-білоруському кордоні, у Саксонському парку у Варшаві (Ogród Saski), 14 травня 2023 року. Фото: Maciek Jaźwiecki / Agencja Wyborcza.pl

У мене складається враження, що трагедія України полягає ще й у тому, що вона намагається приєднатися до світу, якого вже не існує — світу ліберальної демократії, прав людини, верховенства права. До світу, який тане, як дорогоцінна руда. 

Почасти це саме той випадок. Нещодавні кроки Дональда Трампа, а саме заморожування коштів USAID, безпосередньо шкодять їхнім засобам до існування. Вони забирають надії не лише на краще майбутнє, але й на сьогодення. Ці кошти фінансували роботу багатьох громадських організацій та конкретну гуманітарну допомогу. Замінити ці фонди буде важко. Тому ми повинні відновити незалежні НУО та незалежні ЗМІ на якійсь іншій основі. Це буде величезне зусилля. Тому що гроші здебільшого на тому боці, де всі мільйонери і великі технологи.

Трамп і його сурогати, як якийсь учень чаклуна, можуть вражати ефективністю, що випливає з повної відсутності гальмування. Досі ми звикли до думки, що існують певні правила і межі, які не можна перетинати. 

Ми, безумовно, перебуваємо в обороні. 

Чим це закінчиться?

Думаю, ми більш-менш знаємо. Це закінчиться якоюсь апокаліптичною катастрофою, після якої ми, сподіваюся, знову повернемося додому

Якщо ми виживемо, то повернемося до якогось сенсу, але поки що все виглядає не дуже добре. 

Тоді як тоді давати надію? 

Я можу лише виражати свій подив, тому що, чесно кажучи, давати надію в ситуації, коли я не знаю, звідки її взяти, було б дуже безвідповідальним.

Ви є совістю польського кіно, а кого б ви вважали героєм сьогодення, таким собі громадянином Джонсом?

Громадянин Джонс, мужній викривач, завжди є моїм героєм. Активісти — це теж герої, ті, хто йде проти течії, хто завжди керується найголовнішими цінностями. Для мене вони — герої нашого часу. Їм важко, тому що їх велика меншість. Так само, як була величезна меншість демократичної опозиції в комуністичних країнах, або як була величезна меншість ранніх християн. Але я вірю, що цей світ щоразу перебудовується, і що з кожним таким потрясінням ці свободи розширюються. Тож я сподіваюся, що це станеться і зараз. 

У вашому фільмі «Європа, Європа» є сюрреалістична сцена, в якій Гітлер танцює в обіймах зі Сталіним. Я думаю, що сьогодні ви могли б показати подібну сцену, де Путін танцює з… 

Ну, так, я думаю, можна зробити таке коло, досить велике, з танцюючих божевільних авторитарних нарцисів, які не дивляться на жодні цінності, окрім своєї безпосередньої великої перемоги.

«Європа, Європа», яка була певним чином застереженням, актуалізується, як і всі фільми чи історії, в такі моменти, коли йдеться про те, що відбувається з людиною, яка стоїть перед найпростішим вибором - врятувати себе.

І все інше перестає мати значення.

Ми зняли його у 1989 році, а в кінотеатрах він з'явився на зламі 1990-91 років. Це був час великих надій, великих змін у нашій частині Європи. Мене часто запитували, чому подвійна назва. Я відповідала, що мене зацікавила подвійність Європи, своєрідна дихотомія, відображена в долі хлопця — головного героя фільму.

З одного боку, Європа — це колиска найбільших цінностей, демократії, прав людини, рівності, братерства, солідарності, великої культури. З іншого боку, це колиска найбільших злочинів проти людства і найбільшої жорстокості

Ось така дуальність. І зараз вона знову починає схилятися до цієї темної сторони. Ми входимо в темряву, і поки що світла в кінці тунелю не видно. Але це не означає, що ми не повинні рухатися до цього світла. 

Нам потрібно створити коаліцію проти того, що відбувається. Нам потрібно підбадьорювати тих, хто чинить опір. Людей доброї волі все ще багато, і саме на їхньому спротиві ми повинні будувати майбутнє.

Режисерка Аґнєшка Голланд на знімальному майданчику фільму «Європа Європа», Лом'янки, 10 червня 1989 року. Фото: Sławomir Sierzputowski /Agencja Wyborcza.pl

Нарешті, хоч якась надія. 

А своїм українським друзям і знайомим я хотіла би сказати, що світло з'явиться. Поки що ми бачимо навколо темряву і нам здається, що світла немає взагалі. Але це світло є. Воно всередині нас. Ми є носіями цього світла, і ті, хто воює в Україні, як ніхто інший є носіями цього світла. Навколо є дуже багато сил, які хочуть це світло загасити. Ми повинні їх захистити. Все, що я можу висловити — це захоплення їхньою силою і солідарністю. 

Дуже вам дякую. Ви дуже гарно сказали. Останнім часом ми говоримо собі, що надія є в нас самих. Тому що, коли здається, що немає звідки її взяти, ми повинні знайти її в собі. 

Саме так, ви маєте рацію. Саме це я хотіла сказати, що світло, або надія, є всередині нас.

Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Аґнєшка Голланд: Світло всередині нас

Йоанна Мосєй

Поділений географічно на два кавалки — зйомки в Україні і в Сполучених Штатах — фільм Тихого поділений ще й темпорально та сенсовно: спочатку йде навчання і підготовка солдатів міжнародного легіону посеред літа 2024 року, а потім їхня конкретна участь в бойових діях на лінії боєзіткнення наприкінці літа і початку осені. І кожна з частин наповнена іншими додатками, утворюючи доволі строкату і багату картину, спроможну дати максимум інформації іноземному глядачеві. А те, що саме для такого глядача головним чином фільм і створювався фільм, нема сумнівів. Адже українці в Україні — обстріляні цими фактами, обливаючись кров’ю історій, рефлексуючи в сльозах — це все знають щодня. Хтось «обливається» майже 3 роки, з початку повномасштабного вторгнення, а хто й майже 11 — з початку захоплення Криму і донбаських подій.

Глядачу за межами України дають коротку, майже факультативну ретроспекцію існування України від XVII сторіччя — про державницьку спробу Богдана Хмельницького та про знищення Запорізької Січі — і до ХХ-го сторіччя з Українською Народною Республікою та визвольними змаганнями Української Повстанської Армії. Звісно, є згадка про намагання росіян захопити острів Тузла 2003-го року і про агента Кремля — президента Володимира Януковича.

Таким чином «Одного літа в Україні» з кількох сторінок в підручнику історії якоїсь там молодої і мало кому відомої країни перетворюється на значну главу про найбільшу країну Європи, що от вже 4 століття протистоїть агресії однієї з найбільших країн планети

Розрахунок простий і вірний — відразу вказати систему координат, зазначити вихідні дані й розширити контекст з локального на глобальний. І розширити не тільки в шир, а й углиб, тобто залучити і простір світу, і його час. Загалом творцям фільму вдається різкими штрихами змалювати бажане, хоч штрихи доволі грубі й пунктирні, і не показують всієї картини, а лише зазначають її. Для внутрішнього спостерігача, так чи так, обізнаного з нею — і так піде. А от для зовнішнього «пунктирний» підхід може виявитися недостатнім, щоб второпати розміри та їхню важливість. Саме тому на сцену виходять головні герої, власне, вони в якійсь мірі нівелюють важливість форми, наповнюючи її суттю.

Здебільшого американці (там є і британці з латиноамериканцями та рештою іноземців) говорять про себе, розповідаючи, чому приїхали воювати за Україну, про що вони думають, як бачать себе серед нас і нас зі своєї дзвіниці. Ці людські долі поступово створюють вже іншу картину, картину в картині, таку собі сцену посеред вистави. Це спонукає емпатію. Виникає ставлення. Що викликає симпатію. По-людськи.

Тобто «Одного літа в Україні» з геополітичного контексту переходить в особистісний, працюючи вже на глядача як на звичайну людину, а не на спостерігача за документом в пошуках інформації

Історії бородатого дядьки, хлопця зі скляними очима, розтатуйованого молодика з написом на шиї англійською «удачі не померти» та інших — це історії простих людей, але й  водночас справжніх зарізяк, людей-воїнів. По-людські починаєш захоплюватися ними і їм співчувати. Ти їх спізнаєш. І поки вони проходять навчання в першій половині фільму, ти за ними спостерігаєш очима сусіда, друга, ледь не родича, в такий спосіб переносячи у другу половину знання і турботу. Один з них досі самотній, займаючись по життю лише роботою військового, інший має дівчину українку, третій пройшов Афганістан. Народжені в Британії, десь у Вашингтоні чи в Аризоні, всі вони мають свої історії, та спершу — вони повні почуттям справедливості і бажанням захистити Україну від російської навали.

Саме для цього, як для порівняння, режисер фільму поїхав до Сполучених Штатів, і зокрема в Гонолулу, до Національного парку в Перл-Харборі, напад на який розпочав для американців Другу світову війну. Втім, як часом виникає в гарному документальному кіно, намір зробити одне вигідно розійшовся з дійсністю, виявивши нові аспекти, відмінні від наших бажань та уявлень. Беручи інтерв’ю у відвідувачів національного парку, Володимир Тихий знайшов не тільки очікуваний патріотизм американців, а й їхній несподіваний інфантилізм і цілковите витання в небі разом з нерозумінням подій на землі: хтось «зізнавався», що не любить війну, а хтось, називаючи «версію» нападу на Перл-Харбор, натякав на руку бізнесменів.

Це, окрім очевидного, створювало додатковий ефект, надаючи героям фільму, американцям з міжнародного легіону, ауру справжніх героїв, з великої літери, а героям притаманне оцінювати бік протистояння, сторону барикад, обираючи сторону слабшого, жертви, а не сильнішого, агресора, відтак захищати і допомагати

Чорний гумор легіонерів проходить через фільм помітними крихтами, за якими глядач задоволено слідує, підбираючи жарти воїнів в ситуаціях, межуючих зі смертю. Вже десь на Курщині, стрибаючи в яму-окоп одного з наших, татуйований британо-американець рясно лається, чуючи, що хлопці сидять тут вже кілька днів, перечікуючи обстріл ворога. Але лайка — то лише перша реакція. Далі йде радість, що люди мають час чудово відпочити. І наш герой теж приєднується до цього «відпочинку». Бо йому подобається все з його роботи, з її окопами, ямами і обстрілами, бо так він стає кращим, витривалішим і професійнішим. І веселішим. Щоб потім передати настрій і досвід, набутий за останні 10 років, починаючи з 18-ти. А заразом поділитися історіями зі своєю дівчиною, українкою, з якою познайомився рік тому, одного літа в Україні.

В якісному одязі-мультикамі, кимось купленим за свої раніше, а кимось вже тут, на нашій війні, з перфектними штурмовими гвинтівкам Heckler & Koch, з різноманітним обвісом на них, і з настроєм людей, цілком переконаних у своїх діях, і діях цілком переконливих, що видно було під час тренувань, всі хлопці з міжнародного легіону складають групу зарізяк на службі добра-з-кулаками, найманців з правильним і розумним використанням сили, направленої в бік неправильних і божевільних людей-в-лаптях, росіян, дійсно більше подібних до толкіенівських орків. І фільм Тихого розповідає про цих іноземців на службі України без надміру, без пафосу й навіть без героїзації, розповідає тихо, як робить свою роботу Головне управління розвідки. Гучність виникає вже опісля, коли розірвані на клапті вороги чи розірваний інфорпростір зет-воєнкорами поширюються відео-кадрами з дронів. І ми дізнаємося — так, ворог знищений, так, у його знищенні брав участь міжнародний легіон.

20
хв

Один український фільм

Ярослав Підгора-Гвяздовський

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Аґнєшка Голланд: Світло всередині нас

Ексклюзив
20
хв

Один український фільм

Ексклюзив
20
хв

«Як дипломат я свідомо обрав Київ»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress