«Протиракетний щит» в Редзіково: як добитись збиття ракет хоча би над Львовом

У центр порожнього ватману 17-річний Ян прикріплює ілюстрацію одного з київських прибуткових будинків початку 20 століття. Навколо нього він фіксує кілька рожевих стікерів із розрахунками, скільки прибутку можуть принести відкритий тут кінотеатр, кафе та квартири для здачі в оренду, враховуючи площу та ціни того часу. Ян разом з однокласниками люблінського ліцею грає в імпровізовану гру, в якій кожен з них представляє рахункове бюро початку 20-го століття у центрі Києва, що отримало замовлення від одного з найвідоміших архітекторів того часу Лева Гінзбурга та мають представити бізнес-план його нового проєкту.

Таке завдання учні отримали під час майстер-класу в межах фестивалю «Україна в центрі Любліна», який щорічно уже протягом 17 років організовує Фундація духовної культури пограниччя та знайомить Польщу з Україною та її культурою.

— Такі заходи дуже потрібні в польських школах, — каже Ян, захистивши свій творчий проєкт перед однокласниками.

Вони допомагають польським дітям уявити, наскільки прекрасна Україна, а українським дітям згадати свої рідні міста та відчути свій дім за тисячі кілометрів від нього

Це лише другий рік, коли до програми фестивалю організатори додали активності з урбаністики та архітектури для дітей та підлітків. Ця ідея належить  українській громадській організації «Ефект дитини». Її співзасновниці з початком повномасштабного вторгнення Росії усвідомили, що коли міста України руйнуються, а будівлі стають воєнними цілями російських військових, про це варто говорити не тільки на профільних форумах та конференціях, але й на більш широку аудиторію. Зокрема, велика кількість дітей, які вимушено опинилися за кордоном, можуть розповідати про це та бути не гіршими амбасадорами країни, ніж дорослі.

— Запропоновані активності спрямовані на те, щоб діти мали мотивацію пізнавати Україну все більше та не втрачали зв'язок з домом, де б не проживали, адже, отримавши цікаві знання через гру, вони поширюють їх далі серед друзів, — розповідає співзасновниця і голова громадської організації «Ефект дитини» Анна Ольхова.

Ще одна активність, яка демонструє не тільки красу України, а й її подібність з європейською архітектурою, і зокрема, з польською, фотоконкурс «Місто-ДІМ». Учасникам запропонували знайти у Любліні куточки, які можуть їм нагадувати рідні місця в Україні. За словами організаторів, це допомагає концентруватися на речах, які об’єднують дві сусідні країни, а не роз’єднують. А також підкреслюють роль Любліна, як міста що стало для кількох десятків тисяч українців тимчасовою домівкою.

— Оскільки я сама з Херсона, мені була близька робота однієї з переможниць конкурсу, херсонки пані Вікторії, — розповідає Анна Ольхова. — Вона впізнала у люблінській Алеї Солідарності, яка проходить через центр міста, схожість із дорогою на в’їзд на зруйнований сьогодні росіянами херсонський Антонівський міст. Роботу вона підписала «Дорога додому».

На переконання організаторів, подібні проєкти допомагають будувати україно-польську дружбу без стереотипів та упереджень, базуючись на паритеті та взаємоповазі, для декого з учасників від самого дитинства. Адже першим свідомим кроком до знайомства з Україною для багатьох учнів у Любліні стає участь у конкурсі в рамках фестивалю «Ukraina – terra (in)cognita». 15 років тому його придумала вчителька географії 29-го ліцею Івона Кричка. Разом з викладачкою Центру Східної Європи Університету Марії Кюрі-Склодовської Надією Гергало вони щороку розробляють нові завдання, щоб підтримати інтерес до вивчення української мови та культури дітьми у Польщі, адже за їхніми словами, попри тисячолітнє сусідство, Україна й надалі залишається там малознаною.  

Питання конкурсу стосуються географії України, національних та державних символів,  традицій, ключових історичних подій в історії, а також архітектури, музики та кухні.

— Щороку маємо відповіді, які нас веселять. Наприклад, під запитанням, хто зображений на 5-гривневій банкноті, замість Богдана Хмельницького учні пишуть «кримський хан» або описують устрій України як монархію, — згадує Надія Гергало.

Ми вважаємо, що варто було б до шкільної програми додати теми, які стосуються спільних польсько-українських звитяг і зусиль у боротьбі з часто спільним ворогом, тому що переважають знання про трагічні сторінки історії між нашими народами

Ще одна мандрівка в часі через століття відбулася під час концерту «VibeUA: звучить Україна». Гості мали можливість познайомитися з відомими українськими піснями, що відображають різні епохи в історії країни: від класичних творів, таких як «Гуцулка Ксеня» Ярослава Барнича, до популярних хітів 90-х років. Таким чином організатори хочуть показати, як українська музика відображає важливі етапи становлення національної ідентичності, культурного розвитку та суспільних змін.

— Класичні твори, такі як «Щедрик» Миколи Леонтовича, вийшли за межі національного контексту й стали частиною світової музичної спадщини, виконуючи також роль культурної дипломатії, — розповідає координаторка фестивалю «Україна в центрі Любліна», представниця Фундації духовної культури пограниччя Оксана Басараба. — Водночас пісні Володимира Івасюка стали голосом покоління, яке мріяло про незалежність і вільну Україну.

Вони не лише розкривали красу української природи та душі, а й стали символом боротьби проти радянської системи

Насичена програма фестивалю закінчилася музично-поетичним концертом військового 68-ї окремої єгерської бригади, письменника і громадського діяча Павла Вишебаби. Гості мали нагоду познайомитися із сучасною українською поезією під супровід піаніста Олександра Огнівця.

Тиждень фестивалю «Україна в центрі Любліна» об’єднав тисячі людей, які змогли побачити Україну зовсім з іншого ракурсу, з якого її зазвичай не показують у новинних випусках: цікавою, самобутньою, музичною й архітектурно привабливою, багатою на досягнення та видатних людей, які зробили внесок у світову культуру. Це ще одне нагадування про те, що українці за кордоном, які системно створюють різноманітні проєкти та ініціативи популяризуючи знання про Україну, на вагу золота. І не можна нехтувати цим важливим ресурсом нашої культурної дипломатії.

Усі фотографії: Bartek Żurawski

Як тривають переговори про вступ Україн в ЄС

З 8 по 10 жовтня 2024 у Брюсселі українські делегації взяли участь у третьому раунді двосторонніх зустрічей України та Європейської Комісії у межах офіційного скринінгу відповідності законодавства України праву ЄС. 

Цього разу скринінг стосувався «Економічних критеріїв». Такі зустрічі українських делегацій є частиною переговорного процесу, який офіційно розпочався 25 червня 2024 року. Це передостання і найскладніша стадія євроінтеграції. 

Загалом Україні необхідно імплементувати близько 2,8 тисячі актів права Європейського Союзу, повідомляв прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.

Сам процес переговорів та імплементації законодавства ЄС, як свідчить практика країн-членів Євросоюзу, може тривати декілька років. Наприклад, з моменту початку переговорів до вступу в Євросоюз Словаччини, Латвії, Литви, Мальти минуло понад 4 роки.

У Словенії, Угорщини, Чехії, Польщі, Естонії та Кіпру цей процес зайняв більш як 6 років. А, приміром, Чорногорія перебуває у процесі переговорів з червня 2012 року

Чого чекають від України в найближчому майбутньому

Скринінг українського законодавства триватиме увесь 2025 рік, зазначає радник Центру економічного відновлення, економіст Іван Нагорняк. Після цього буде зрозуміло, які конкретні кроки треба буде зробити:

— Треба розуміти, що право ЄС будувалось на основі консенсусу між державами-членами Євросоюзу. Ми не були в процесі створення цих правил, але нам треба буде в будь-якому випадку їх імплементувати в нашу реальність.

Частково Україна почала змінювати законодавство, імплементуючи акти та директиви ЄС у рамках Угоди про Асоціацію. Але  цього замало, наголошує Нагорняк:

— Відколи ми почали змінювати законодавство після вступу в Асоціацію, законодавство ЄС ще змінювалось, у тому числі змін зазнали правила, які стосуються довкілля, сфери регіонального управління.

Для України непростим питанням буде імплементація правил ЄС, що стосуються фінансового моніторингу, публічних закупівель, оподаткування. 

— Україні треба буде знайти консенсус всередині економіки України протягом якого періоду ми зможемо імплементувати законодавство ЄС в усіх сферах, — наголошує Іван Нагорняк. — Зараз, під час скринінгу, ми повинні показати глибоке розуміння кожного секторів, показати, що ми розуміємо проблему й маємо бачення, як її вирішити, які потрібні ресурси й де їх шукати: чи це будуть внутрішні ресурси, зовнішні ресурси, чи їхній мікс.

Імплементувати право — це ще не все, його треба виконувати

Економічна частина реформ — одна з найважливіших, наголошує віцепрезидент Польсько-української господарчої палати Даріуш Шимчиха. Найперше, зазначає він, має бути конкуренція на ринку, там не повинно бути монополістів. І з цим в Україні дуже багато роботи.

Шимчиха додає, що відповідно до принципів Європейського Союзу недостатньо імплементувати європейське право. Головне завдання — його виконувати: 

— Потрібно мати так званий інституційний потенціал. Це означає, що всі державні регуляторні установи мають працювати відповідно до цих стандартів. Ці стандарти повинні застосовуватися, вони повинні бути основою для дій.

І це складніша частина, ніж імплементація європейського права, тому доведеться вчитися

Складність пов’язана й з унікальною ситуацією в Україні — країни, яка спустошена війною. І низку, наприклад, екологічних вимог буде важко виконати за дуже короткий час. Отже, це цілий комплекс питань, які стосуються не тільки загальної економічної реформи (приватна власність, конкуренція), а й способу функціонування. І це буде складніший виклик, який, безумовно, потребуватиме роботи з боку уряду і, однозначно, місцевої влади, —  додає Даріуш Шимчиха.

Українцям не варто вводити себе в оману, що процес вступу мине гладко і європейські виробники це легко сприймуть, вважає економіст Іван Нагорняк: 

— Жоден вступ якоїсь країни в ЄС не проходив гладко. Ми пам’ятаємо, як у Франції розсипали іспанські помідори, по яких їхали вантажівки. Єдиний ринок в ЄС будувався не так просто, як нам здається. Нам треба позбутися міфу, що все пройде без жодних ускладнень. Вони точно будуть, бо Україна має дуже конкурентний агарний сектор, у нас дуже конкурентні цифрові технології, ми маємо в деяких галузях конкурентну промисловість. Все це буде впливати на стан справ на всьому ринку, на всіх секторах.

Будуть якісь домовленості, перехідні етапи й до цього треба поставитися як до нормального процесу інтеграції держави у якийсь великий економічне утворення

Аграрний сектор — один з найбільш конкурентних в Україні

Структура й уклад сільськогосподарського виробництва в Україні та Європі суттєво відрізняються. І воно потребує особливої уваги.

— Загалом сільське господарство є природною конкурентною перевагою України, бо там дуже гарні землі, яких немає в інших частинах Європи та світу, — провадить Даріуш Шимчиха. — І другий дуже важливий елемент — це економічна структура сільського господарства, яке в Україні більш орієнтоване на ринок, ніж структура сільського господарства Польщі. Якщо середній розмір господарства в Україні становить 1200 га, то у Польщі — близько 12 гектарів. Що ж, це свідчить про природну конкурентну перевагу.

Утім, це призводило й до непорозумінь з низкою європейських сусідів щодо експорту і транзиту агропродукції з України.  Одним із способів, як цих непорозумінь уникнути, каже віцепрезидент Польсько-української господарчої палати, — це дипломатія:

— Поки що нема протестів. Це по-перше. А по-друге, потрібно багато працювати з українського боку, бо в Польщі побутує думка, що українське сільське господарство складається з великих олігархічних господарств. В Україні насправді є деякі агрохолдинги, які мають більш як 50 тисяч га, але вони часто навіть не в руках українців, якщо бути цілком чесними і відвертими.

Це потрібно пояснити не тільки польським фермерам, а й виробникам всього Європейському Союзу

Шимчиха додає, що варто й переконувати європейських виробників, які займаються перероблюванням, що завдяки великим обсягам Україна може налагодити постачання великих партій продукції однакової якості. А це важливо, наприклад, для забезпечення продовольством країн, які голодують і куди ЄС постачає гуманітарні вантажі.

Найближчі плани реформування від Мінагрополітики

Водночас відрізняється й державна підтримка агровиробників в Україні та ЄС: в Євросоюзі фермери мають доступ до державних дотацій, а в Україні з 2026 року планують запустити виплатне агентство, розповів заступник Міністра аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький: 

— Ми взяли зобов'язання з 2026 року в себе запустити це виплатне агентство як інституцію, через яку будуть реалізовуватися всі програми підтримки. Уже запустили державний аграрний реєстр, де реєструються фермери, і це буде обов'язковим для цієї підтримки.

Загалом у дорожній карті реформ є декілька розділів, які стосуються аграрного сектора.  Наприклад, у тваринництві мають бути введені жорсткіші норми щодо благополуччя тварин в частині їхнього утримання, різних маніпуляцій. Є регламенти і директиви, які стосуються фітосанітарного контролю, використання пестицидів, інсектицидів. Важливий пласт — право, яке стосується контролю безпечності, якості продукції, де треба буде інституційно змінити підходи, налаштувати системи реєстрації ветпрепаратів, засобі захисту рослин, взаємовизнання висновків лабораторій. 

Тарас Висоцький розповідає плани Міністерства на найближчі 2 роки. За цей час в Україні має трансформуватися система контролю обігу генетично модифікованих організмів. Повинні ухвалити повністю нові правила гри у системі захисту рослин, застосування агрохімікатів і пестицидів. Також зараз розробляються зміни до законодавства у сфері ветеринарної медицини та контролю безпечності продукції, виноградно-виноробний реєстр, який  дозволить відстежувати весь ланцюг виробництва і контролювати якість. Ще одна ціль — запуск згаданого виплатного агентства.

Повна імплементація права ЄС може призвести до здорожчання продукції.  Українським фермерам доведеться переходити на інші стандарти виробництва. Для цього треба буде виділяти значний фінансовий ресурс на переобладнання. Тож Україні треба буде знайти баланс, з яким темпом впроваджувати ці всі норми й директиви, каже Висоцький:

— Усі ці зміни — це  все рух в правильному напрямку. Єдине, що все неможливо зробити за день, вони потребують ресурсу: фінансового, людського, часового. Тому ми якраз і ведемо діалог і говоримо з європейськими колегами про можливість доступу до фондів Європейського Союзу, щоб  ці зміни технологій впровадити.

Адже коли в Європейському Союзі змінювалися правила гри, то вони супроводжувалися підтримкою, так щоб виробники могли адаптуватися

Зрештою, резюмує Висоцький, якщо українські фермери працюватимуть у тих самих умовах, в яких працюють європейські фермери, трансформуються, виконуватимуть усі вимоги технологічних процесів, якості продукції і  матимуть доступ до фондів держпідтримки — тоді найбільш конкурентним буде той, хто більше працює.

— Бо якщо в тебе ті самі пестициди, вимоги до утримання тварин, ти виконуєш усі умови, то виграєш тільки своєю працею, інноваційністю, креативністю застосуванням нових технологій, штучного інтелекту, якихось автоматизованих рішень. Якщо ми будемо в рівних умовах, то зможемо просто конкурувати своєю працею, — наголошує чиновник.

Чи не повторяться протести фермерів, як це було на польському, кордоні залежить ще й від  мистецтва домовлятися. У липні 2024 року під час зустрічі з українськими журналістами заступник Голови Представництва ЄС в Україні Ремі Дюфло зазначив: під час переговорного процесу сторони врахують минулий досвід, у тому числі й протести на кордоні щодо українського зерна, які відбувалися взимку 2023-навесні 2024-го. Ці протести, крім політичної частини, стали відповіддю польських фермерів на заходи з лібералізації торгівлі. «Це було тому, що все сталось одномоментно, а не поступово», – додав Дюфло.

Бізнес теж має готуватися до вступу України в ЄС

Через впровадження європейських стандартів якість українських товарів, продуктів та послуг має покращитися. І не тільки для аграріїв це означатиме значні фінансові витрати. Треба буде вводити зміни у виробництві, переобладнувати його, використовувати дорожчу сировину. Тому представники бізнесу теж мають включатися в процес, вважає економіст Іван Нагорняк.

Найперше, у що він радить інвестувати підприємцям, це в економічну оцінку наслідків імплементації права ЄС в українське законодавство. Представники великого, середнього, малого бізнесу мають вже бути активними учасниками процесу, розуміти, як має змінитися економіка, законодавство і що вони можуть зробити, щоб ефективно працювати на ринку: 

— Підприємцям треба об’єднуватися в асоціації, комітети. Там має активізуватися робота щодо оцінки економічних наслідків: наскільки здорожчає собівартість, як вони можуть один одному допомогти (купити обладнання на кілька підприємств, яке покращить виробництво, чи почати процес злиття, укрупнення тощо).

Бізнес має почати осмислювати, як він буде йти цією дорогою, а не міркувати про те, вигідно їм це чи ні

Іван Нагорняк додає: крім оцінки наслідків, бізнес має також має зосередити зусилля на пошуках рішень. Можливо, включатися в діалог про те, як зменшити негативні наслідки змін в економіці на підприємства. Наприклад, ініціювати кредитні програми чи гранти в тих секторах, де імплементація законодавства ЄС може призвести до зниження конкурентоспроможності підприємств.

<frame>Переговори, які стартували в червні 2024 року, проводитимуться за 35 різними розділами, які охоплюють різні сфери: економіка, права людини, екологія, юстиція тощо. У кожному розділі ЄС і Україна обговорюють, як українські закони, політики й стандарти можуть бути приведені у відповідність до стандартів ЄС.<frame>

У «Кінотеці», «Атлантику» і Центрі кінокультури ім. Анджея Вайди будуть художні, документальні і короткометражні фільми, фільми для дітей, про кримських татар і фестивальні переможці. Такої кількості, такої різноманітності українського кіно з його історичним, актуалізованим надривом в Польщі ще не показувалося. Нижче — три найбільш репрезентативні фільми фестивалю, які демонструють реальність України — війну з РФ. Але демонструють її різноманітно: художнім способом, змальовуючи людей в сірій зоні, і документальним — безпосередньо з окопів і з розбомбленого Харкова.    

Сірі бджоли (2024), реж. Дмитро Мойсеєв

Ґрунтуючись на однойменній книзі Андрія Куркова, виданої, окрім України, ще й у Великій Британії та Сполучених Штатах, фільм все ж переносить драматичні події книги з часів АТО, тобто середини-кінця 2010-х, в час повномасштабного вторгнення РФ. Місце подій залишається сталим — схід України. Як і герої — двійко самотніх чоловіків далеко за 50 років. Останні, хто залишився в селі, вони є «друзями за обставинами», розділені барикадою в поглядах і характерах. Один похмурий, малоговіркий і відверто має проукраїнську позицію, інший, хоч і відкритий та веселий, втім, таємно підтримує проросійських сепаратистів. Їхнє спільне життя — це вимушене сусідство зі складним психологічним, географічним та актуальним підтекстом, уособлюючи минулу історію про підступні дії Росії задля розколу українського суспільства і сучасну війну на знищення України. Чудова книжка Куркова, прекрасно адаптована Мойсеєвим в сценарії, поданого ще 2020 року на конкурс Держаного агентства України з питано кіно і підтриманий державою, полемізує на тему різниці людських характерів і політичних уподобань, та все ж апелює до здорового глузду і елементарної людськості. Вмирає той, хто піднімає зброю на людину; залишаються живими ті, хто вміє говорити.

Реал (2024), реж. Олег Сенцов

Це фільм для бажаючих зрозуміти сучасну війну в Україні і сміливців без страху зазирнути безпосередньо їй в очі. «Безпосередньо» — це означає без посередників, бо камера не в руках оператора, а на грудях бійця, і відзнятий нею матеріал не проходить етап монтажу — ми дивимося цільний 1,5-годинний шматок бою. Боєць з нагрудною камерою — це Олег Сенцов, колись, в цивільному житті, режисер і сценарист, активіст та колишній в’язень російського концтабору, а тепер, вже два роки, солдат 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура», що влітку 2023-го року почала контрнаступ на Запорізькому напрямку. Його група їхала на допомогу затиснутого кацапами підрозділу українців, але їхня «Бредлі» була підбита. Вибравшись без втрат, вони сидять в окопі, весь час перебуваючи під обстрілом. Глядач дивиться на одноманітний антураж окопу, чує безперервні прильоти мінометних мін з протитанковими ракетами і слухає постійні перемовини Олега з оточеним підрозділом і тилом. Сюжетна невибагливість документальності швидко набуває трилерової напруги і драматизму, яких не знайти ані в художніх трилері чи драмі. І тут геніальною є назва, бо в ній, як в деталях, ховається диявол: в кадрі не тільки найсправжнісінька реальність, в кадрі постійно йде мова про посадку з назвою «Реал», і герої застрягли в ній, як Україна в диявольській дійсності війни.

Порцелянова війна (2024), реж. Брендан Белломо та Слава Леонтьєв

Ідеальний документальний фільм для західного глядача — це презентація сучасної війни крізь долі митців з Харкова. Слава ліпив і обпалював порцелянові фігурки, Аня їх чудернацьким чином розписувала, а Андрій знімав митців та їхні твори. Допоки не почалося вторгнення, і Слава, давно відчуваючи наближення війни і роками до неї готуючись, був змушений взяти до рук автомат, спочатку навчаючи меш досвідчених, а потім перебуваючи пліч-о-пліч з найдосвідченішими, Силами Спеціальних Операцій. Особливість фільму — в поєднанні задокументованої воєнної дійсності та мистецтва, коли кадри з дронів влучання російських снарядів та ракет в харківські житлові будинки перемежовуються з ліпленням порцеляни, а моменти тренування молодиків на стрільбищі озвучуються музикою київського етногурту «ДахаБраха». Життя героїв поділене на дві частини — до війни і під час. «До» вони мешкали і кайфували в Криму, знімаючи його і вивчаючи життя флори і фауни, а «під час» — у Харкові, де знімали смерть від російських «визволителів». Все разом — прекрасно зроблене і майстерно змонтоване панно про внутрішню українську красу і зовнішній російський жах.