Різнокольорові українські фури практично ідеально рівною смугою стоять вздовж дороги. Ці вантажівки передають буквально кожен вигин польської автостради, яка від 9 лютого стала їхнім тимчасовим домом.
На вулиці сонячно і тепло, ніби вже весна. Українські водії у салатово-жовтих жилетах стоять на узбіччі і говорять. Десь по двоє-троє, а десь — цілий натовп. Хороша погода — чудовий привід, щоб не сидіти у кабіні фури.
Ми зупиняємось на узбіччі, виходимо з автівки. З вікна однієї з фур висовує голову далекобійник. Попереджає, щоб ми вдягнули жилети, бо інакше будуть штрафи. Бачимо поліцейську автівку, яка час від часу їздить вздовж українських вантажівок. Вдягаємо жилети і рушаємо на пошук охочих розповісти про те, що, власне, робиться перед пунктом пропуску «Дорогуськ-Ягодин».
Поки знімаємо вантажівки, довкола нас дуже швидко збираються далекобійники. У кожного свого історія, але всіх їх об'єднує одне — нерозуміння, чому їх не пускають додому.
Сергій Войтюк стоїть на кордоні від 9 лютого. Дня, коли польські фермери оголосили загальнонаціональний страйк. Чоловік їде з Риги до Києва і везе пошту та посилки. На лобовому склі величезними літерами написано «Укрпошта», за документами — пріоритетний вантаж. У реальному житті. За версією польських мітингарів — ні.
— Я запитав у польських поліцейських, чи можу проїхати. Вони сказали, що відбувається блокада. І спитали, чи є у мене товар, який швидко псується. Я відповів, що, скоріш за все, нема, бо я не знаю. Але наголосив, що за документами, у мене пріоритетний вантаж. І просив пустити. Поліцейський відповів, що вони не можуть допомогти. І запропонував поїхати до блокадників і самостійно домовитись.
Неподалік Сергієвої фури стоїть вантажівка Володимира Дьоміна. На лобовому склі виведені такі важливі для всіх українців слова — «гуманітарна допомога».
Чоловік з Литви везе необхідні для електропідстанції деталі у Ладижин на Вінниччині. Тричі намагався «прорватись» через блокувальників, та ті були непохитними — якщо товар не псується, то можна постояти й у черзі:
— Спитали, що везу. Я сказав, що маю запчастини до електропідстанції. Вони сказали, що це товари не першої необхідності, які йдуть без черги. І поставили у загальну чергу.
Водії розповідають, що польські протестувальники обіцяли пропускати 24 машини на добу — по одній в годину. Та, до прикладу, 14 лютого вантажівки стояли на місці більше 20 годин без жодного руху. Якщо за день вдається проїхати на 500-600 метрів, це вже успіх, зізнаються українці.
Водії не приховують свою втому, роздратованість і незадоволення. Вони стоять серед поля та лісопосадки. Без душу, без туалету — таких потрібних кожному.
— Тримають нас тут як заручників. Нема жодних умов: ні туалетів, ні води. У хлопців закінчується соляра, їжа закінчується. Живемо, як собаки у будці, і, як кажуть, пісяємо на колесо, — ділиться Сергій Войтюк.
І поки одні поляки тримають українських далекобійників, у «заручниках», інші організували свій невеликий бізнес. Ось цей чоловік возить на продаж які-не-які продукти, воду, хліб. Крутить педалі свого велосипеда вздовж всієї 16-кілометрової черги. Українські водії розповідають, що у чоловіка, звісно, є націнка, але насправді вони раді, що є хоч якась можливість придбати їжу.
Найближчий магазин — неблизько. Час від часу — по черзі — один з водіїв відчіпляє свій тягач і їде, як кажуть у Польщі, на закупи у супермаркет.
Тут, серед українських водіїв, відчутне справжнє таке братерство. Вони разом готують їсти, купляють продукти, збираються на вечірні посиденьки. Іван Оніщук, наприклад, готує дивовижний борщ. Прямо тут — у кабіні своєї фури.
Коли лише розповідає про процес приготування своєї фірмової страви, вже тече слина. Обов'язково має до борщу сальце.
Готує все на маленькій плиті. Каже, що блокада блокадою, але обід за розкладом.
По інший бік блокади
Під'їжджаємо до польських протестувальників. Здалеку видно дим, який йде від їхніх двох вогнищ. Довкола сидять польські чоловіки, щось активно обговорюють. Поруч — купа дров, які їм підвозять місцеві. Так само, як їжу та воду.
Польських мітингарів тут десь до пів сотні. Вони перекрили дорогу, яка веде до пункту пропуску «Дорогуськ-Ягодин». Посеред траси — опудало. Кажуть, що це заступник міністра сільського господарства Міхала Колодзейчака.
Коли їдуть вантажівки чи пасажирські автобуси, опудало прибирають з дороги, а потім везуть на місце. Такий собі чекпойнт. Ось їдуть бензовози у бік України. За ними тягнеться автобус, пасажири якого великими очима розглядають з вікна протестувальників.
Один з організаторів, який представився Павелом, анонсує велику акцію фермерів 20 лютого. Частина мітингарів з кордону поїдуть у бік Варшави, решта — блокуватимуть тут:
— 20 лютого будуть заблоковані всі головні дороги. Частина залишиться тут, а інша — поїде блокувати далі. Ми будемо тут до кінця, до того часу, поки уряд не дасть чітку обіцянку, що те і те отримаєте тоді-то. Чорне на білому — маємо мати гарантії, а не обіцянки-цяцянки.
Павел запевняє, що самі вони дотримуються своїх власних обіцянок — і пропускають по 24 українські машини в кожен бік. Хоча українські перевізники твердять зворотне.
Польські мітингарі охоче говорять з журналістами. У деталях розповідають, чим же так незадоволені. Марек Кліщ — місцевий фермер, який робить олію. Передусім має претензії до ЄС, а саме — до «Зеленого ладу» (план дій, метою якого є радикальне скорочення викидів вуглекислого газу в атмосферу країнами-членами ЄС, щоб приблизно до 2050 року Європейський Союз став кліматично нейтральним. — Авт.). А вже потім, звісно, згадує про претензії до українського збіжжя.
— Програма «Зелений лад» негативно впливає на сільськогосподарське виробництво. Ми перестаємо бути конкурентними на ринку ЄС і поза ЄС. Імпорт зерна, головно, зі Сходу теж негативно впливає на ринок Польщі. Ціни падають до такого рівня, що фірми починають банкрутувати. І це є проблема, — говорить Марек Кліщ.
Після інтерв'ю чоловік йде до своїх колег по блокаді. Вони стоять біля вогнища і щось жваво обговорюють. Ми ж їдемо назад до Варшави. А українські фури стоять самотньо у променях вечірнього лютневого сонця.
Їхні водії чекають завтра, яке, можливо, змінить ситуацію — кордон буде розблокований і вони, зрештою, опиняться вдома в обіймах своїх рідних.
Усі фото у репортажі — авторки матеріалу
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
%20(1).webp)
