%20(1).avif)
Марія Гурська: 7 квітня у Польщі відбудеться перший тур місцевих виборів, по всій країні триває масштабна кампанія. Чим важливі ці вибори і як вони впливають на польсько-українські відносини?
Павел Коваль: На цих виборах дійсно відбувається багато. По-перше, ми обираємо президентів великих міст. У Польщі, як відомо, міськими головами найбільших міст є президенти. Крім того, обираються ради цих міст, а також ради гмін, повітів і воєводських сеймиків, тобто, місцева влада на рівні воєводств. Тож, обирається значна кількість депутатів, війтів, бургомістрів і мерів. А ще у самій Варшаві відбуваються вибори у районах, тому що у польській столиці діє особлива система. Частину з них у певному сенсі вважають фактично окремими містами — тому в них також проводяться вибори. Значна кількість виборців у Польщі отримають по декілька бюлетенів. Якщо ж говорити про те, як ці вибори вплинуть на польсько-українські відносини, — напевно, це буде не напряму. Вибори проходять і в прикордонних регіонах Польщі, розташованих безпосередньо на кордоні з Україною, — Підкарпатті та Люблінщині. Потрібні спеціальні програми для їхнього дофінансування, оскільки через війну розвиток тут фактично пригальмувався. Інвестицій стало менше, люди виїжджають. Отже, одним із елементів виборів, пов’язаних з Україною та з війною, є спецпрограма для тих регіонів, які постраждали під час цієї війни. Вона буде запущена.
Наскільки значними є виклики для нового польського уряду? І чи є ризики для демократії?
Парламентські вибори вважаються головними. І це дійсно так. Однак регіональні вибори також мають велике значення. Від них залежить, хто керуватиме в кожній області, а також хто розподілятиме великі європейські гроші. Бо так уже заведено в ЄС, що європейські кошти здебільшого зосереджені на рівні воєводств. Вибори у великих містах Польщі мають також потужне політичне значення. У часи, коли майже вся влада в Польщі належала політичній партії «Право і Справедливість», острівцями політичної альтернативи й навіть опозиції часто були саме президенти великих міст. Це ціла група видатних політиків, які діють на рівні місцевого самоврядування. Сьогодні вони борються за переобрання. Всі за цим спостерігають.
Вибір людей у Вроцлаві, Варшаві, Жешуві, Кракові, Гданську буде важливим політичним сигналом
Ми також з великим інтересом спостерігаємо за цими виборами і сподіваємося, що демократія і відповідальна політика переможуть!
Для нас було б добре мати велику явку, тому що ми мали історичну явку на останніх парламентських виборах — 75%. Я добре розумію, що на місцевих виборах не все буде так добре. Але якщо хтось цікавиться польською політикою, то на цих виборах слід звернути увагу на результати у сеймиках, тобто воєводських органах місцевого самоврядування, а також на результати виборів у головних містах. Це і буде справжнім тестом того, що відбувається у польській політиці.
28 березня відбулась довгоочікувана зустріч прем’єр-міністрів України та Польщі. І от нові прикордонні пункти заблоковані польськими протестувальниками, а польські фермери блокують міністерство сільського господарства та вимагають зустрічі з главою польського уряду. Які реальні результати зустрічі Дениса Шмигаля і Дональда Туска для України та Польщі?
По-перше, треба пояснити, що це була за зустріч. Це не була така тривіальна міжнародна зустріч, а фактично спільне засідання двох урядів. Під час перемовин учасники з двох країн сиділи одне навпроти одного, за одним великим столом. Були міністри практично з усіх міністерств, усіх відомств. Якщо хтось не зміг приїхати, то вислав заступника. Я також там був. Це було щось особливе. Таке буває тільки між сусідами, які є дуже близькими і мають багато спільного. Тому що сьогодні в Польщі фактично немає жодного важливого питання, яке не мало б українського аспекту. Власне, такі міжурядові консультації характерні лише для таких тандемів країн, як Польща-Німеччина чи Польща-Україна, де дуже багато співпраці. І, звісно, таким зустрічам завжди передують кілька місяців консультацій.
Підсумкове комюніке Туска і Шмигаля підтвердило, що у 80 відсотках випадків між Польщею та Україною немає розбіжностей
А ті, які є, стосуються передусім питання деяких сільськогосподарських продуктів (але не усієї галузі — і на цьому потрібно наголошувати), а також деяких транспортних питань. Перебіг переговорів показав, що в нас є бажання спільно вести підготовку до перемов про вступ України до ЄС, адже Польща є єдиною із великих європейських країн, яка безумовно підтримує початок переговорів з Києвом. Дуже важливо, хоча про це мало зараз говорять, почати переговори швидко — ще під час головування Бельгії. Потім надійде черга головування Угорщини, а ми всі знаємо, як це буде з Будапештом і чого можна очікувати. Лише потім буде черга головування Польщі. Тому, якщо ми зараз щось не зробимо, то це затягнеться майже на цілий рік.
Чи вдасться швидко розпочати перемовини?
Сподіваємось. Це не простий процес, але він і не може бути простим, тому що стосується великої країни. Менші країни мають менше складних тем, а для великої країни кожна тема, пов’язана з ЄС, складна, тому що стосується економіки, грошей, можливих протестів, конфліктів. Так є під час інтеграції. Це те, до чого українці мають приготуватися. Консультації показали, що є спільне мислення, спільні проєкти — чи то в сфері туризму, чи спорту — практично в кожній сфері є щось спільне для реалізації. Я вже не кажу про армію. Водночас є дві головні теми, в яких є проблеми і які потребують вирішення.
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що союзники домовилися створити фонд Північноатлантичного альянсу для України в розмірі 100 мільярдів доларів на п'ять років. Яка позиція Польщі в цьому питанні?
Позиція однозначно «за», тому що це запасний варіант. А в результаті, мабуть, стане паралельним варіантом. Давайте згадаємо, з чого все починалося. Спікер Палати представників США Майк Джонсон заблокував голосування, Україна не може отримати гроші на купівлю зброї. Хоча, очевидно, зброя купувалася би, звичайно, в основному у Сполучених Штатах. Раніше всі казали: «Поблокує, поблокує і перестане». Тепер усі зорієнтувалися, що Джонсон блокує досить довго. Однак саме це стимулює нас впоратися самостійно. Це не легко. Але у короткостроковій перспективі є ініціатива чеського президента, який організував закупівлю сотні тисяч артилерійських боєприпасів для України і зібрав на це гроші. Польща зробила свій внесок — подвоїла свою фінансову частку у цій закупівлі боєприпасів. Але стратегічне мислення також вплинуло на Європу. Зміни відбулися і в НАТО, але, в основному, тиснули саме європейські країни: «Давайте створимо свій фонд для України!». Адже не можна дозволити програти війну через нестачу амуніції. Виходить, що українці мобілізовані, їхні укріплення добре збудовані — і тут раптом не вистачає боєприпасів і Україна втрачає стабільність.
Так не повинно відбутися. Тому НАТО, країни Європи в Альянсі, мобілізують Сполучені Штати до дій і знаходять власний шлях
Видання Politico писало про те, що цього літа росіяни можуть прорвати фронт через відсутність рішення в США щодо допомоги Україні. Президент Зеленський на пресконференції говорить навіть про більш ранні терміни — про травень. Що робить Польща, щоб не допустити краху української оборони і приходу кривавої російської армії до власних воріт?
Ми часто говоримо про транспортні та аграрні питання — і бачимо у двосторонніх відносинах проблеми. Та коли йдеться про зброю та політичні питання, Польща є країною, де всі працюють, як бджоли у вулику, щоб знайти максимальну підтримку для озброєння України та донесення Заходу думку, що це питання його власної безпеки.
Немає жодної ініціативи, в якій Польща не була б активною, — у коаліціях із озброєння України, але також ми тиснемо політично на Німеччину, щоб та надала свої далекобійні ракети Taurus
Також ми робимо фінансовий внесок в ініціативу Президента Чехії Петера Павела. Ще хочемо виробляти більше боєприпасів, тому є план розширення наших можливостей. На додачу ми підтримуємо скерування коштів ЄС, які також частково йдуть на забезпечення зарплат, наприклад, української армії. І, звісно, ініціатива НАТО, яка є запасним треком американської допомоги.
Міністри закордонних справ Польщі, Німеччини та Франції Сікорський, Бербок і Сежурне у відкритому листі заявили, що сьогодні удару зазнає Україна, а завтра під атакою може опинитися будь-яка європейська країна. В інтерв’ю Sestry Аґнєшка Голланд говорить, що світ нічому не навчився після Другої світової війни. Чи справді все так погано?
Дечому таки навчився. Я добре розумію, що насправді відбувається у Франції, давайте скажемо кілька слів про це. Емманюель Макрон конкурує з Марин Ле Пен і хоче продемонструвати, наскільки його головна конкурентка нещира і проросійська. Це внутрішній контекст у Франції. Натомість, зміни є, вони величезні. Французькі політики прямо кажуть: «Ми не хочемо тут Путіна і знаємо, яка це загроза». Тому Захід знає дещо, що, мабуть, менш помітне навіть у Польщі. Обвал лінії фронту вплине на політичну ситуацію практично в кожній західній країні. З українського боку всі включилися, сказали, що впораються з викликом. І що ж виходить — що це ми, Захід, не змогли? Ніхто так чітко не бачить потенційних наслідків наступу Путіна, як французька політична сцена.
Якщо не діяти, то нічого й не буде. Розмови замість дій викликають страх. А страх — це недобре, бо Путін хоче, аби Захід боявся
The Wall Street Journal оприлюднив інформацію про конфіденційну розмову, яку президент Франції Макрон провів у лютому із президентом США Байденом і канцлером Німеччини Шольцом. Французький лідер нібито намагався переконати партнерів змінити стратегію Заходу щодо Росії — посунути «червоні лінії», змусити Кремль відчути, що Європа і світ готові до максимально сильного удару у відповідь. Однак Байден і Шольц, як пише The Wall Street Journal, відмовилися змінити стратегію. Після цього на саміті в Парижі Емманюель Макрон говорив про можливість появи західних військ в Україні, але його голос був самотнім.
Мені здається, слова Макрона про відправку західних військ в Україну є абсолютно незрозумілими. Я хочу нагадати, що Франція неодноразово ухвалювала такі рішення, особливо коли йшлося про російський імперіалізм. Зараз є багато чого іншого, що ми можемо зробити перш, ніж говорити про відправку військ. Наприклад, якби Макрон мене запитав, я б сказав: «Чудово, що у вас є ідея відправити армію! Путін почув це. Люди задумались. Це початок процесу. Але зараз ви могли би без особливих військових зусиль вирішити питання російських грошей на Заході». Для цього потрібно було б, наприклад, трохи допомогти Бельгії. Її потрібно зміцнити, щоб вона могла конфіскувати гроші, які росіяни зберігають на Заході, — або через певні законодавчі дії, або через дії бельгійського уряду. Ми говоримо про російські державні гроші — резерви російського центрального банку.
Таких заяв, які зробив Макрон, на Заході багато хто боїться — і це не завжди добре працює
Я вважаю, що сьогодні немає жодних підстав повідомляти полякам у Польщі, що в Україну будуть введені польські війська. Водночас ми знаємо, що потрібно зробити зараз. Українцям, які захищаються, не вистачає боєприпасів, тож тут потрібно діяти швидше. Для цього треба знайти гроші. І ці кошти — це російські активи на Заході. І тому Франції треба починати саме з цього.
9 квітня Конгрес США може проголосувати за допомогу Україні. За даними Politico, спікер Палати представників Джонсон намагається добитися скасування заборони Байдена на експорт природного газу зі Сполучених Штатів в обмін на допомогу Україні. Американський президент проти. Чого чекати?
Коли в політиці є елемент торгу, це означає, що є місце для компромісу. Я би так це розшифрував. Справа не заблокована — і це гарна новина. Найбільше ми боїмося того, що спікер Джонсон не зсунеться з місця. Він ризикує увійти в історію як Чемберлен, який впустив Путіна в Україну, і все зіпсував. Це не питання того, що фронт пересунеться на сто кілометрів. Це матиме величезні політичні наслідки для всіх, хто заангажований у події. Не тільки для України. І це суть справи. І це потрібно пояснити Джонсону. Тож, якщо спікер Палати представників схильний торгуватися, нехай робить це. Сенатори, члени палати, знайдуть рішення, щоб дати йому щось, якусь сатисфакцію, — і змусити його рухатися вперед.
Президент Зеленський заявив, що Путін мобілізує 300 тисяч додаткових російських солдатів до 1 червня, щоб кинути їх у котел війни з Україною. Український лідер сам щойно підписав зміни до закону, який знижує призовний вік з 27 до 25 років. Росія і Україна готуються до чергової, можливо, вирішальної битви. Які перспективи?
Як би не було, 2024 рік буде роком війни. Питання лиш в тому, який від цього буде ефект. Щоб зберегти те, що є зараз, Україна має провести мобілізацію, і президент Зеленський готується до цього. І це буде дуже складно, тому що Україна у більш важкій ситуації, ніж Росія. Її потрібно забезпечити боєприпасами. Але навіть якщо ми це зробимо, це ще не виграшний сценарій. Сценарій перемоги вимагає більшого. Авіації, ракет великої дальності. Українці повинні мати можливість наносити удари по стратегічних точках на російському боці. І це не «червона лінія». Це нормальність.
Якщо ми очікуємо, що українці впораються, то як вони мають це зробити? Вони повинні мати можливість вражати склади пального та місця виробництва боєприпасів і зброї росіян
Головна редакторка онлайн-журналу Sestry. Медіаекспертка, телеведуча, культурна менеджерка. Українська журналістка, програмна директорка телеканалу «Еспресо», організаторка міжнародних культурних подій, значущих для польсько-українського діалогу, зокрема, Вінцензівських проєктів в Україні. Була шеф-редакторкою прайм-таймових шоу про життя знаменитостей, які виходили на СТБ, «1+1», ТЕТ, Новому каналі. З 2013 року — журналістка телеканалу «Еспресо»: ведуча програм «Тиждень з Марією Гурською» та «Суботній політклуб» з Віталієм Портниковим. З 24 лютого 2022 року — ведуча воєнного телемаратону на «Еспресо». Тимчасово перебуває у Варшаві, де активно долучилася до ініціатив сприяння українським тимчасовим мігранткам у ЄС — з командою польських та українських журналістів запустила видання Sestry.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
