Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: Грузинські вибори — це гра зі страхом

Перемога провладної партії «Грузинська мрія» стала справжнім реваншем Путіна на парламентських виборах у демократичній країні. На чому зіграли російські спецслужби у гібридній війні проти Тбілісі? Що далі з європейським майбутнім Грузії та Молдови, де відбувся перший тур президентський виборів та плебісцит — читайте в ексклюзивному інтерв’ю Марії Гурської з головою комітету у закордонних справах Сейму Польщі Павелом Ковалем

Марія Гурська

Опозиційний мітинг у Грузії. Фото: Zurab Tsertsvadze/Associated Press/East News

No items found.

Марія Гурська: Вибори у Молдові та Грузії демонструють світові безпрецедентний вплив Росії та небачений рівень втручання її в демократичні процеси в нашій частині світу. Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі заявила, цитую, «ми стали свідками і жертвами російської спецоперації». Що ви думаєте про це втручання Росії у вибори і про момент, який зараз переживають Грузія і Молдова?

Павел Коваль: Разом з американськими вибори у Грузії і Молдові складають чарівну трійку виборів, про які зараз говорить весь світ. Від результатів цих виборів залежатимуть майбутні політичні події у нашому регіоні. Росія присутня всюди — ми  переживаємо період гострої російської реакції на єднання світу навколо України. 

Байден зумів побудувати сильну, цілісну, антипутінську  глобальну коаліцію, яка трохи нагадує антигітлерівську коаліцію під час Другої світової війни. Але Росія явно відновлюється, тому що зустріч БРІКС у Казані завершилася відносним успіхом. Путін виступив господарем великої міжнародної зустрічі. Він повинен показати своїм однодумцям, а також зовнішньому світу, що виходить із ізоляції. Результати виборів у Грузії та Молдові також вигідні Путіну. І все ж, було б неправдою, якби ми сказали, що в Грузії та Молдові все йде через один фактор — Росію. Якщо ми поставимо такий діагноз, ми взагалі нічого не змінимо. Цих факторів більше. 

У Молдові президентка Майя Санду, яку я знаю її особисто і дуже вболіваю за неї, пішла на дуже ризиковану операцію, поєднавши вибори з європейським референдумом. Все вийшло, але ситуація висіла на волосині. Проєвропейська більшість у Молдові набрала не 60-65%, а 50% з невеличким плюсом. Це дуже розпливчаста більшість. 

Звісно, в Молдови сьогодні відкритий шлях до Європейського Союзу, але вона як молодша сестра України в цьому питанні, бо сама вона не змогла б відкрити цей шлях до ЄС

Важливо не втратити момент. Зараз іде скринінг — перегляд усього законодавства Молдови, і, можливо, переговори будуть відкриті вже в першій половині наступного року — перший кластер і перша група тем. Додавання референдуму до виборів на цьому етапі було помилкою, тому що було стресовим і додало сили противникам євроінтеграції. Але, на щастя, все спрацювало. Майї Санду вдалося. Але це було небезпечно. 

А як виглядає ситуація у Грузії, на ваш погляд? 

Не можна говорити лише про фактор Росії у Грузії. Опозиційна кампанія була слабкою, опозиція розділилася. Це не мало фатального значення, тому що вибори були пропорційними, голоси через це не втрачалися. Опозиція поділилася на чотири блоки, кожен з яких отримав непоганий результат — десь по 10%. Однак виборча кампанія за межами центрів Грузії була млявою. Я був у Грузії кілька разів останнім часом і бачив, що кампанія зосереджена лише на Тбілісі та околицях. «Грузинська мрія» отримала значну підтримку. Ніхто не сперечається, що це було близько 40%, а в провінції могло бути і більше.

Члени виборчої комісії підраховують бюлетені на виборчій дільниці після парламентських виборів. Тбілісі, 26 жовтня 2024 року. Фото: Kostya Manenkov/Associated Press/East News

Що дивує у грузинських виборах, так це значна розбіжність між екзит-полами і кінцевим результатом. Це загадково. Можливо, людям було соромно зізнаватися, що вони голосують за «Грузинську мрію». Але, з іншого боку, ми уважно читаємо міжнародні звіти, і там досить багато даних щодо пропаганди, способу ведення кампанії, певного тиску під час голосування. Водночас у міжнародних звітах немає чітких ознак того, що вибори були сфальсифікованими під час підрахунку голосів.

Хоча спостерігачі, зокрема, з Transparency International Georgia й наголошували на різноманітних маніпуляціях, які мали місце — від роздачі по кілька бюлетенів до повернення втрачених за порушення прав в обмін на голос.

Але головним фактором, на мою думку, став, все ж страх.

Чому після 20 років шляху Грузії в ЄС, після російської війни в Грузії, люди далі голосують за проросійські сили? Які тут уроки для України та Польщі? 

Виборча кампанія «Грузинської мрії» була дуже насиченою і базувалася на дуже гострому посилі: якщо Грузія змінить уряд, то буде війна. 

Грузини мають травму війни після 2008 року, і це видно. Практично на кожній вулиці були банери, білборди, на яких були зображені зруйновані українські міста і не зруйновані грузинські. Цією грою однозначно керував Путін

І якщо ми говоримо про спецоперацію, то це була переважно інформаційна операція, де головний актор — це страх війни. «Грузинська мрія» зіграла на ньому, а для тих, для кого важливим є шлях в Європу, лідер провладної партії Іванішвілі сказав: «Ми йдемо в Європу». Він повернувся до цього гасла на останньому етапі кампанії, коли шукав додаткові голоси. 

Та одночасно з заявами про шлях до ЄС лідер «Грузинської мрії» Іванішвілі заявляв, що якщо після виборів його партія отримає конституційну більшість у новому парламенті, він заборонить опозицію. Чи зануриться Грузія в авторитаризм і що далі з її шляхом в ЄС?

Давайте не мати з цього приводу жодних ілюзій і не перекладати цю відповідальність на грузинське суспільство, яким просто зманіпулювали, налякали його. Це відповідальність Путіна, росіян, які його підтримують і глибоких історичних зв’язків, базованих на агресії, на насильстві. І це теж наслідки 2008-го року. Так я на це дивлюся зараз. Результат опозиції насправді непоганий, разом вони мають близько 40% підтримки. Молоде покоління вже прийшло. Потрібно дати молоді шанс. Важливо, щоб вони не опускали руки. Вони творитимуть грузинську політику. Цим результатом виборів справа не завершується. Буде ще аналіз виборчих правопорушень, тому що вони були, згідно зі звітами. Особисто я покладаюся на звіти. Не опускаймо рук. Важливо не дати відчути цьому поколінню молодих грузинських політиків, що щось закінчилося, не говорити їм про це. Для багатьох із них, хто вивів своі партії на вибори, це непоганий результат — для кожної з чотирьох опозиційних партій. Кожен отримав по 10%. Вони зробили все можливе для перемоги. Це не кінець світу. Вони повинні працювати вдома і там, де їм можна допомогти. Треба допомагати грузинам.

Одразу після виборів до Тбілісі прилетів вітати «Грузинську мрію» прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, якого державні телеканали представили як прем'єр-міністра країни, яка головує в Євросоюзі. Що це за історія?

Справді могло скластися враження, що він приїхав з вітаннями від усього ЄС. Звичайно, це було не так. Орбан не представляв ЄС у цій поїздці. Оцінка грузинських виборів в Євросоюзі дуже критична. Орбан приїхав, щоб запобігти можливим післявиборчим протестам в Грузії, у цьому була його роль. Але, з іншого боку, угорський прем’єр робить класичну ведмежу послугу грузинській владі, яка якщо хоче серйозно підходити до відносин з ЄС, повинна налагодити контакт із тими країнами, які ухвалюють рішення, а не з одним Орбаном. Дуже неоднозначна історія.

Орбан під час зустрічі з Іванішвілі. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Експрезидент Грузії Міхеіл Саакашвілі звернувся до грузинів з-за грат через Facebook і закликав виходити на протести. Якою ви бачите роль Саакашвілі? 

У мене тут подвійні відчуття. З одного боку, Саакашвілі — це людина, яка увійде в історію Грузії завдяки своїм реформам і тому, що він зробив після 2004 року. Потужне десятиліття реформ і змін показало грузинам, що все можливо і що вони насправді є частиною Європи. Але потім були дуже бурхливі політичні події, і сьогодні хочеться сказати, що Саакашвілі заслуговує на свободу, він не повинен сидіти у в’язниці.

Але я вважаю, що опозиційна політика в Грузії вже перейшла в руки наступного покоління

Коли я дивився на лідерів грузинської опозиції, я думав, що, можливо, зараз вони не досягли успіху, але вони чекатимуть свого часу, коли зміниться влада в Кремлі, коли зміниться контекст, а наразі вестимуть наполегливу роботу — не тільки в центрі, а й далеко за межами столиці. Кахетія, Сванетія, Аджарія — усі ці провінційні регіони потребують розмови і праці.

Чому, на вашу думку, Саакашвілі повернувся в Грузію свого часу і якою може бути його подальша політична доля? 

Я не спілкувався з ним після цього, тож не було можливості спитати. Але він  вірив як кожен харизматичний лідер, що коли повернеться, люди підуть за ним. І навіть біля тюрми стоятимуть — й якась революція почнеться. У Грузії ще багато чого може змінитися, але я вже не бачу роль Саакашвілі як лідера революції. Хоча в політиці іноді трапляються дивовижні повороти. 

Чи буде ЄС домагатися звільнення та виїзду Саакашвілі на лікування? 

Такі спроби були, однак поки вони не принесли жодного результату.

Що далі з європейським майбутнім Грузії? 

Ми будемо прагматично дивитися на нову владу Грузії та жорстко реагувати на все, що вони робитимуть неправильно. Важливо також позитивно оцінювати реальні реформи. Але передусім важливе грузинське суспільство.

Після оголошення результатів Тбілісі охопили мітинги. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News
Ми не залишимо його, громадських активістів, які мобілізувалися, які хочуть європейської Грузії

Грузія є однією з найбільш проєвропейських країн з точки зору громадської думки. Так було завжди. Для грузинів ця європейськість є суттю ідентичності. У них є дві речі — європейськість і вино. І грузини знайдуть свій європейський шлях. Справжня грузинська мрія — це бути в Європі.

No items found.

Головна редакторка онлайн-журналу Sestry. Медіаекспертка, телеведуча, культурна менеджерка. Українська журналістка, програмна директорка телеканалу «Еспресо», організаторка міжнародних культурних подій, значущих для польсько-українського діалогу, зокрема, Вінцензівських проєктів в Україні. Була шеф-редакторкою прайм-таймових шоу про життя знаменитостей, які виходили на СТБ, «1+1», ТЕТ, Новому каналі. З 2013 року — журналістка телеканалу «Еспресо»: ведуча програм «Тиждень з Марією Гурською» та «Суботній політклуб» з Віталієм Портниковим. З 24 лютого 2022 року — ведуча воєнного телемаратону на «Еспресо». Тимчасово перебуває у Варшаві, де активно долучилася до ініціатив сприяння українським тимчасовим мігранткам у ЄС —  з командою польських та українських журналістів запустила видання Sestry.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Я вважаю, що Україна повинна бути в НАТО. У часи Будапештського меморандуму ми віддали ядерну зброю — і нам гарантували безпеку і територіальну цілісність України», — у такий спосіб Володимир Зеленський пояснював Дональду Трампу, чому Україна має бути членом Альянсу. Під час візиту на саміт ЄС в Брюссель 17 жовтня Зеленський повторив ці тези на пресконференцї з генсеком НАТО, мовляв, Україна не створює ядерну зброю, а йдеться виключно про те, що натепер немає сильніших гарантій безпеки, крім членства в Альянсі. А втім, попри те, що ані Володимир Зеленський, ані будь-хто інший з українських високопосадовців публічно жодного разу не говорив про можливість відновлення українського ядерного арсеналу, а якраз навпаки — заперечували таку можливість, ці слова українського президента раптом спровокували хвилю дискусій як всередині України, так і за кордоном на тему: може чи не може Україна зробити ядерну бомбу.

Зеленський у Брюсселі: Україна не прагне повернути ядерну зброю, але хоче отримати членство в НАТО. Фото: ОПУ

А заразом ця дискусія підняла питання, а чи достатньо захищені європейські країни та азійські союзники США від ядерної загрози. Особливо в контексті того, що наприкінці вересня Путін  демонстративно оголосив про зміну російської ядерної доктрини, ключовий пункт змін — якщо неядерна держава за підтримки ядерної здійснить напад в якомусь вигляді на Росію, то РФ може розцінити це як спільний напад і, відповідно, завдати удару у відповідь. Чи означає це, що російська ядерна загроза стала реальнішою для Європи? Чи втримають США ядерну парасольку над своїми європейськими союзниками? Чи гарантують безпеку військові альянси?       

Cognitive warfare — війна психологічного тиску

Натепер ймовірність ядерного удара Росії по Україні чи будь-якій країні Європи дуже низька. Російська риторика і зміни в ядерній доктрині радше бряцання зброєю і спроба залякати та стримати партнерів від надання більшої допомоги Україні. У цьому певна кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер:

— Росії набагато вигідніше весь час розігрувати цю карту, говорячи про можливість застосування ядерної зброї, ніж, власне, її застосовувати. По-друге, у США є абсолютна можливість удару у відповідь, який буде не меншим, а більшим, ніж той удар, який може завдати Росія. Хоча я не думаю, що до цього дійде, але теоретично така можливість існує. І, власне, на цьому побудована вся доктрина стримування, що наступний удар буде сильнішим за попередній і він відбудеться. І, в принципі, незважаючи на всю їхню риторику, політичні сигнали з Росії йдуть про те, що вона не хоче бачити, що відбудеться в разі, якщо вона застосує ядерну зброю. 

Водночас не варто забувати і про так званий Глобальний південь, де Росія автоматично перетворюється на failed state, на таку країну-вигнаницю, в разі застосування ядерної зброї. Адже, зрозуміло: що відбувається в Україні — це не лише про Україну, це про глобальну безпеку, продовжує Євгенія Габер:

— Ще одна причина, чому Росія весь час вдається до ядерної риторики: коли піднімається планка ескалації до застосування ядерної зброї, все, що відбувається в Україні, сприймається як умовно допустиме. Тобто використання КАБів, використання авіабомб, які руйнують все вщент, — це, нібито, нормально, бо це конвенційна зброя, а не ядерна.

Хоча, якщо подивитись на ефект тактичної ядерної зброї, то, по суті, все, що робить Росія в Україні, воно вже наближається до 80% ефекту тактичної ядерної зброї

Російська ядерна дубина

На даний момент існує дегуманізуюча риторика щодо українців і дуже вільні розмови про застосування ядерної зброї в російських ток-шоу, де говорять навіть про бомбардування Лондона, Парижа і Берліна. Це один з трьох порогів, які, на думку деяких експертів, необхідні для застосування ядерної зброї, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін):

Другий — це використання систем доставки подвійного призначення — таких, як артилерія або авіація, які дозволяють закріпити ядерні боєголовки на снарядах (якщо це артилерійські снаряди), або скинути їх з певних літаків. І ми це теж бачимо. Третій, якого ми не бачимо, як вони вивозять зброю з 13-ти або близько того нестратегічних об'єктів ядерної зброї. Ми не зупинили дегуманізацію, ми не зупинили подвійне використання, але що ми могли б зробити — побачивши за допомогою супутників, як Росія заходить і вивозить зброю, ми могли, як це зробили США перед повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року, заявити, що Росія збирається це зробити. Тут потрібна максимальна прозорість, і треба оприлюднити цей факт. 

Військовослужбовці РФ завантажують крилату ракету на борт корабля у рамках спільних навчань з тактичної ядерної зброї РФ та Білорусі. Червень 2024 року. Фото: Associated Press/East News

Така тактика, пояснює Доктор Герд, називається пре-баттл. І може бути до певної міри ефективною. Інша річ, яку можна зробити у випадку, якщо Росія раптом хилитиметься в бік застосування ядерної зброї в якомусь вигляді, — прямі контакти з керівництвом російського силового блоку:

— Поговорити безпосередньо з Шойгу, нинішнім секретарем Ради Безпеки, або Бортніковим, головою ФСБ, або з Путіним і сказати: якщо ви застосуєте нестратегічну ядерну зброю, це матиме катастрофічні наслідки. 

Насправді неможливо виокремити одного, ніби слабшого, члена НАТО, хоча саме цей наратив лежить в основі ядерних погроз Путіна на адресу європейських держав. Однак він якраз добре знає, що такий сценарій безумовно враховуватиме ядерну відповідь, каже запрошений науковий співробітник Стенфордського університету/Гуверівського інституту (visiting fellow at Stanford University/Hoover Institution) Максиміліан Тергалле (Maximilian Terhalle). І те, що Путін зміг інструменталізувати страхи деяких європейських держав, зокрема Німеччини, щоб стримувати постачання конвенційної зброї України, жодним чином не скасовує того факту, що НАТО захищатиме країни НАТО:

—  Київ, на жаль, не має такої гарантії. Однак, як показав жовтень 2022 року, американські погрози можуть стримати Путіна від нападу на Україну з використанням тактичної ядерної зброї.

Очільник Кремля знає, що Байден налаштований дуже серйозно. Трамп — інша справа

Трамп і ядерна парасолька НАТО

Щоб бути справедливим щодо Трампа, він сказав: якщо Путін не піде на переговори, які потенційний наступний президент США вважатиме справедливими, тоді він дасть більше зброї Україні. Якщо Україна не піде на переговори, він припинить постачати їй зброю. Отже, каже  Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін), якби він був прихильником Трампа, то сказав би, що це пропозиція, зроблена обом сторонам зібратися разом і вести переговори:

— Але очевидно, що Росія контролює 18% української території, тож будь-який компроміс, по суті, залишає РФ переможцем. Водночас під час свого першого терміну Трамп говорив одне, а його адміністрація робила інше і насправді зробила більше, ніж адміністрація Обама — і для підтримки України, і для заміни військ у Польщі. 

Ніхто не знає, що насправді думає Трамп і що він зробить чи не зробить, у нього немає готового плану, продовжує Максиміліан Тергалле:

— Якщо і тільки якщо Трамп дійсно хоче явно відступити від 5-ї статті НАТО, ми вступаємо в нову еру, яка не обіцяє нічого доброго ні Україні, ні Європі, ні іншим.

Динаміка, що випливає з такого можливого сценарію, може призвести до швидкого розповсюдження ядерної зброї в Європі з непередбачуваними наслідками. Моя давня пропозиція полягала в тому, що в такому випадку Німеччина повинна за згодою зі своїми сусідами стати новою ядерною державою в Європі. Я переконаний, що й поляки думали б так само. Само собою зрозуміло, що й українці наслідуватимуть цей приклад.

За нинішніх обставин, з точки зору України, було б цілком логічно прагнути отримати засоби ядерного стримування, написав в мережі Х експерт норвезького Oslo Nuclear Project Фабіан Гоффманн. Ядерне стримування, на його думку, це очевидне вирішення найгостріших проблем України, що одночасно демонструє провал великої стратегії США щодо нерозповсюдження ядерної зброї.

Основна теза Володимира Зеленського була не про те, що Київ хоче ядерну зброю, а про те, що Україна повинна бути захищена від російської агресії. І є тільки два способи захиститись: своя ядерна зброя чи членство в НАТО. І з цих двох способів, звичайно, Україна як країна, яка поважає міжнародний порядок і режим нерозповсюдження ядерної зброї, має і моральне право, і політичну волю, обирає НАТО. Тож це відповідальність партнерів, які гарантували за Будапештським меморандумом безпеку Києву, сприяти тому, щоб Україна, якщо і не вступила в НАТО прямо зараз, то принаймні отримала конкретне запрошення, що теж було б політичним сигналом для Росії, наголошує кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер. Альтернатив колективній безпеці, на її думку, немає :

— Стаття 5 працює, стримування працює, але важливо також вчасно реагувати. Давайте ми спробуємо одним дроном залетіти на територію Румунії, іншою ракетою залетіти на територію Польщі, ще якимось дроном в Хорватії політати, — і якщо реакції не буде, то Росія намагатиметься теж цю ситуацію розхитувати.

Але загалом я не бачу можливості зараз, щоб РФ напала на якусь країну НАТО

Військові альянси і ядерні арсенали

Якщо розглядати гіпотетичні сценарії, то найгірший — це розпад НАТО, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін). Це означає, що стаття 5 не працює, північноатлантична рада паралізована, американський SACEUR (Supreme Allied Commander Europe — Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі. — Авт.), американські війська виводяться з Європи, критично важливі засоби —  супутники, розвідка, стратегічні літаки, виведені, розширене ядерне стримування — вилучено. Це абсолютний найгірший сценарій, наголошує Грем Герд:

— За таких умов, європейці розглядали б або створення загальноєвропейських ядерних сил на стратегічному і тактичному рівні, або використання 600 боєголовок, які є у Британії і Франції для європейського стратегічного стримування Росії.

А втім, на практиці це б викликало купу питань — від суто технічних виробничих  до правових. 

Американський атомний авіаносець USS Gerald R. Ford. Фото: Steve Helber/Associated Press/East News

Європейські країни дотримуються норм міжнародного права і режиму нерозповсюдження ядерної зброї, тому про розширення ядерних арсеналів на континенті нині не йдеться — каже кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер:

— Але будуть дискусії, де можна розмістити американську ядерну зброю. Такі країни, як, скажімо, Польща, які безпосередньо вразливі до загрози Росії, будуть вимагати гарантій цієї ядерної парасольки. І очевидно, що РФ буде цим користуватись, щоб показати: от бачите, Сполученим Штатам довіряти не можна, тому що Україна віддала свою ядерну зброю, тепер вона незахищена.

Це дуже-дуже небезпечна тенденція — і це одна із причин, чому Україні потрібно допомагати вистояти і виграти, щоб не підірвати всю систему ядерного нерозповсюдження

Водночас варто зважати: якщо Росія теоретично матиме успіх на полі бою в Україні і Сполучені Штати будуть рухатись в сторону ізоляціонізму і відсторонення від Європи, РФ буде йти на подальшу ескалацію, підсумовує Євгенія Габер.

Доктор Євгенія Габер та доктор Грем Герд висловлюють особисту думку, їхні погляди не обов'язково збігаються з офіційною політикою Сполучених Штатів, Німеччини чи будь-яких інших урядів.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

НАТО чи «ядерка»: що гарантує безпеку в сучасному світі

Катерина Трифоненко

КНДР фактично вступила у війну проти України на боці Росії, у Києві чекають адекватної реакції від партнерів. «Зараз ми маємо чіткі дані про те, що в Росію постачають людей із Північної Кореї, і це вже не просто робітники для виробництва, а й військові», — заявив Володимир Зеленський. 8 жовтня міністр оборони Південної Кореї Кім Йонг Хен повідомив, що КНДР може відправити своїх військових на війну проти України. 17 жовтня під час візиту в Брюссель Президент України попередив, що росіяни планують підготувати 10 тисяч північнокорейських військових. 18 жовтня розвідка Південної Кореї підтвердила, що військові КНДР у Росії і готуються брати участь у бойових діях. 21 жовтня Міністерство закордонних справ Південної Кореї викликало посла Росії в Сеулі Георгія Зінов'єва на знак протесту проти відправки північнокорейських військ для розгортання в Україні. Російський посол заявив, що співпраця між Російською Федерацією та КНДР здійснюється в рамках міжнародного права. Навіщо Кім Чен Ину відправляти своїх солдатів на війну в Україну, що натомість йому пообіцяли в Москві, що про це думають в Пекіні, чи здатні військові КНДР вплинути на хід бойових дій і як реагують у Києві та на Заході? 

КНДР перекидає військових

Північна Корея — такий же режим, як і Росія, їх давно пов’язує геополітика. КНДР має багаторічну співпрацю з РФ, каже військовий експерт і волонтер, автор книги «Російсько-українська війна. Перша фаза» Міхал Брушевський (Michał Bruszewski):

— Росії не вистачало боєприпасів, у КНДР їх багато, тож вони уклали свого роду комерційну угоду ще коли Шойгу літав до Пхеньяна. Це такий злочинний обмін: Північна Корея дає боєприпаси та людей, а Росія в обхід міжнародних санкцій дає їй сировину і технології, наприклад, дрони. У цих двох один ворог — США і союзники Америки.

ЗМІ повідомляють, що Північна Корея направила до Росії понад 10 тисяч військових. У тому числі майже 2000 командос

Північна Корея вже розгортає свої сили у Росії, йдеться про чотири бригади загальною чисельністю близько 12 тисяч бійців, серед яких є спецпризначенці, повідомили південнокорейські медіа, покликаючись на розвідку країни. За цими даними, відправлення військових з КНДР почалось на початку жовтня: близько 1500 північнокорейських солдатів прибули на чотирьох десантних кораблях у супроводі трьох російських суден. Ці сили перекинуті з районів північних міст Чхонджин, Хамхунг і Мусудан. Зараз вони дислокуються у Владивостоку, Уссурійську, Хабаровську і Благовєщенську. За даними південнокорейської розвідки, їм уже видали російську військову форму, зброю, а також фальшиві посвідчення.

Ці дані й цифри підтвердив голова української розвідки. В інтерв’ю The War Zone Кирило Буданов сказав, що піхотинці з КНДР проходять підготовку і з 1 листопада будуть готові воювати в Україні. За його словами, північнокорейські війська використовуватимуть російську техніку та боєприпаси. Перший підрозділ у складі 2600 солдатів вирушить до Курська, де Україна встановила  свій плацдарм. Щодо інших військ точних даних поки що немає.

Буквально півроку назад, у червні, Північна Корея і Росія підписали договір про взаємну оборону, в цьому договорі йшлося про усі засоби допомоги: людські,  матеріальні і військові, каже експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. Вочевидь, що коли цей договір підписувався, були пропрацьовані усі аспекти такої взаємної підтримки:

— Відомо з джерел, що Путін давно намагався отримати додаткові військові сили на підтримку своїй армії. Як ми бачимо, в Росії всіляко поки що уникають мобілізації, і в минулому році вони знаходили різні способи.

Шукають за кордоном, вербують й африканців, й індусів, і представників різних національностей, а в Північній Кореї Путін давно говорив про те, що потребує їхньої людської сили
19 червня 2024 року Володимир Путін підписав угоду про взаємну оборону з президентом Північної Кореї Кім Чен Ином. Фото: STR/AFP/East News

Очевидно, що росіяни в КНДР знайшли таке потрібне собі джерело людського ресурсу, каже науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná):

— Цілком зрозуміло, що північнокорейські солдати можуть бути використані як гарматне м'ясо. Але, думаю, що це буде наступний крок. Найімовірніше, що спочатку вони мають замінити російські підрозділи, скажімо, в Курську або деінде, але так, щоб вивільнені російські військові могли бути направлені в Україну.

Потенціал армії Кіма 

У Пентагоні поки що не можуть підтвердити інформацію про те, що Північна Корея відправила війська до Росії для участі у війні проти України. Про це напередодні візиту в Київ заявив міністр оборони США Ллойд Остін. З його слів, цю інформацію перевіряють, але якщо вона виявиться достовірною, це викликало б занепокоєння.

Так само НАТО не може підтвердити активну участь північнокорейських солдат у військових діях в Україні. Водночас генсек Альянсу обговорив інформацію південнокорейської розвідки про перекидання бійців КНДР в Росію з президентом Південної Кореї. Потому застеріг КНДР від відправки військ у Росію. Такий крок «означатиме значну ескалацію», написав Рютте у соцмережі Х.

Тим часом, як повідомив японський портал NHK, розвідка Південної Кореї ідентифікувала північнокорейського інженера, який перебував на російських позиціях поблизу лінії фронту на Донбасі та спостерігав за запусками ракет по українських територіях.

Кім Чен Ин, за багатьма даними, довго утримувався від того, аби відправляти своїх  громадян за кордон, він може боятись того, що його військові будуть менш контрольовані в іншій країні, можуть потрапити в полон, втекти, здатись: це все ризики, пояснює експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. А втім, аргументи російського керівництва ймовірно беруть гору над страхами. Очевидний аргумент — фінансово-матеріальний, але він не єдиний:

— Не виключено, якщо Кім зважиться на цей крок, то через бажання, аби його армія отримала справжній бойовий досвід. Фактично Північна Корея перебуває в стані війни з Південною Кореєю, але безпосередній військовий досвід її армії закінчився у 1953 році. Їхня армія налічує  десь мільйон 400 тисяч — в них служба обов'язкова для всіх: і чоловіків, і жінок. Та попри це все, нинішня армія Північної Кореї займалася риттям підземних тунелів, подоланням наслідків негоди, прибиранням  вулиць, але військового досвіду в них немає.

Тому з точки зору Кіма, оці перші групи можуть бути пробною кулею, як виконати прохання Путіна і реалізувати свої цілі
Кім Чен Ин інспектує оперативну тренувальну базу Корейської народної армії. Фото: STR/AFP/East News

Північнокорейська армія хоча й застаріла, але велика. Населення Північної Кореї становить приблизно 26 мільйонів людей. Мобілізаційний потенціал становить 9 мільйонів, каже військовий експерт і волонтер, автор книги «Російсько-українська війна. Перша фаза» Міхал Брушевський (Michał Bruszewski). Крім відправлення військових, КНДР і так неабияк допомогла росіянам:

— Пхеньян вже відправив до Росії 13 тисяч контейнерів артилерійських боєприпасів. Це величезні обсяги і суми, цьому сприяє те, що корейська система озброєння ідентична російській, скажімо, ракети типу «Град». У них великі склади боєприпасів і хай ці боєприпаси неякісні, але Росії байдуже.

Це все підтримує РФ, але так і не стало вирішальним фактором, зауважує науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná). Відправлення північнокорейських військових в Україну, на її думку, не так небезпечне у військовому плані, скільки несе інші ризики:

— Мене більше турбує, що це може створити прецедент і нагромадити ескалацію в цілому. Знаєте, якщо північні корейці в Україні і немає ніякої міжнародної реакції на це, так хто буде наступним? Чи з’являться далі китайські добровольці? Тож вкрай важливе питання, як реагувати. Чи це вже червона лінія, наприклад, для НАТО, незважаючи на те, що Україна не є членом Альянсу.

Отже, це, безумовно, новий рівень у війні, який може змінити динаміку, може змінити контекст — і це може бути дуже небезпечним

Геополітична шахівниця

Дружба Путіна з Північною Кореєю, яка зараз оформлена у повноцінний військовий союз, це ще й тиск, зокрема, на Південну Корею, щоб та не давала зброї Україні, менше підтримувала Київ. Південна Корея входить в десятку світових експортерів зброї і надання південнокорейської зброї Україні — питання, яке безпосередньо пов'язане і з Росією, і з Північною Кореєю. І шантаж Путіна, що він може передавати технології КНДР для Сеула, вагомий стримуючий фактор, каже експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:

— Також Путін хоче показати Сполученим Штатам Америки, що він може розхитати ситуацію на Корейському півострові, де в американців є зобов'язання перед своїми партнерами, де стоїть американський контингент, і в разі чого, вони будуть змушені безпосередньо брати участь у військових діях.

На фоні війни в Україні, війни на Близькому Сході отримати ще один конфлікт, напевно, Сполучені Штати не хотіли б
Зустріч Дональд Трамп, тоді ще президента США, із лідером Північної Кореї Кім Чен Ином. Червень 2019 року. Фото: BRENDAN SMIALOWSKI/AFP/East News

Кім Чен Ин загалом розглядає війну проти України як велике вікно можливостей для себе. В тому сенсі, що він може показати світові, що у нього є ще один союзник, а Китаю, що він не так залежить від нього як раніше, і політично, і фінансово, і технологічно, каже науковиця вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), експертка з питань Азії Тереза Новотна (Tereza Novotná). Кім Чен Ин, припускає фахівчиня, швидше за все, отримає більше технологій, які він хоче. Йдеться про розвиток супутників, балістичні розробки, потенційно ядерні розробки:

— Хоча, думаю, що Росія хоче бути однією з небагатьох ядерних держав, вона не хоче, щоб Північна Корея була такою самою ядерною державою. Тому в цих технологіях, можливо, допомоги від Росії буде менше, але для Кіма це, безумовно, період можливостей. Зараз питання в тому, чи перейшов він межу? Яку відповідь він може отримати? Очевидно, що Південна Корея і НАТО тепер будуть ділитися розвідданими. 17 жовтня відбулася зустріч міністрів оборони країн НАТО, а також представників країн Індо-Тихоокеанського регіону. Це було вперше в історії. Тож те, що роками обговорювалось тепер буде прискорено матеріалізуватися. Як саме?

Ми всі чекаємо виборів в США через два тижні. Їхні підсумки дуже сильно вплинуть на всю ситуацію, як в Україні, так і, очевидно, в Північно-Східній Азії

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Бійці Кіма на війні в Україні: чи може участь КНДР вплинути на перебіг подій

Катерина Трифоненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Топменеджерка на розкішному авто замість прибиральниці: як змінився образ українки за час війни?

Ексклюзив
20
хв

Президентка франко-української асоціації у Ніцці: «Наша мета — розповісти французам правду про війну в Україні»

Ексклюзив
20
хв

НАТО чи «ядерка»: що гарантує безпеку в сучасному світі

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress