Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
«Пам’ятаємо, як поляки нас зустріли, як допомагали. Тепер, коли вони в біді, допомагаємо ми»
Польща зіткнулася з важким випробуванням — паводком і його руйнівними наслідками. Затопленим регіонам Польщі допомагає зараз уся країна. Не стоять осторонь і українці. Які як ніхто знають, що таке втратити домівки. Sestry поспілкувалися з організаціями та волонтерами, які долучилися до допомоги
Українці збирають речі для постраждалих від повені поляків. Фото: Ксенія Мінчук
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Тільки ми оголосили про збір допомоги полякам, як відгукнулося дуже багато українців, — розповідає Sestry голова фонду Uniters Галина Андрушків. — Нам дзвонили й питали, чим можна бути корисними, адже українці як ніхто знають, що таке втратити дім.
Наш фонд активно співпрацює із різними рятувальними службами, і від них ми дізнаємося про всі потреби.
Зараз збираємо термоковдри, ліхтарики, гумові чоботи, помпи для просушки, питну воду, спреї від комарів, таблетки та фільтри для очищення води. Також звертаємось до всіх, хто може стати волонтером, яких бракує, і допомогти боротися з наслідками стихії на місці
Поки що просто вносимо до списків цих людей, поїхати вони зможуть лише після того, як на місці відпрацюють рятувальники, санепідемслужби. Можливо, знадобиться допомога у розборі завалів та відновленні міста. Але ми не хочемо створювати хаос і заважати, тому чекаємо на команду польських координаторів».
Від початку війни завдяки праці фундації Uniters, яку заснували українки Галина Андрушків і Вікторія Батрин, сотні українців щодня отримували допомогу. Тепер ці люди дзвонять, приходять і питають, чим вони можуть допомогти полякам у боротьбі зі стихією або її наслідками.
Зруйнований Lądek-Zdrój після прориву дамби в Stronie Śląskie. Фото: Tomasz Pietrzyk / Agencja Wyborcza.pl
Мешканку Херсона Ірину Харченко з донькою Яною Sestry зустріли у варшавському районі Охота — вони несли дві великі сумки із засобами особистої гігієни, гумовими чоботами й кормом для тварин.
«Коли ми побачили страшні кадри повені, всередині все завмерло, адже одразу згадали свій будинок. Дуже добре розумію почуття поляків — боляче втратити свою оселю, звичне життя. Я працюю в українському салоні манікюру, і ми з колегами зібрали речі першої необхідності. Знаю, що багато постраждалих зараз живуть у готелях, у чужих людей, і їм буде приємно отримати частинку турботи від інших. А ще ми візьмемо на перетримку собаку із сім'ї, яка постраждала від паводку. Її господарі зараз перебираються в Лодзь, і доки вони будуть зайняті нагальними питаннями, ми будемо піклуватись про їхнього улюбленця», — розповідає Ірина.
Шпротава, де розлилася річка Бобр. Фото: Łukasz Cynalewski / Agencja Wyborcza.pl
У Кракові про збір допомоги постраждалим оголосили три громадські організації, які об’єдналися задля спільної мети.
За словами волонтера Геннадія, українська спільнота у Кракові відгукнулася миттєво — відразу стали приходити люди і приносити необхідні речі.
— Серед необхідного ми визначили воду, суху їжу, їжу швидкого приготування, засоби гігієни. Запиту на допомогу не було. Це повністю наша ініціатива. Цікаво, що приходила до нас переважно молодь (старші люди перераховували гроші на рахунки постраждалим — Ред.).
Ми тут з початку великої війни. Пам’ятаємо, як поляки нас зустріли, як допомагали. Тепер, коли вони опинилися в біді, допомагаємо ми. Ми співпрацюємо з польською організацією Freedom space. Зібране нами поїде до Нижньосілезького воєводства.
Дарія Січкар, представниця волонтерської організації Sun for Ukraine, вважає, що долучитися до допомоги Польщі зараз — обов’язок:
— З нашою організацією зв’язалась християнська організація «Слов’янська місія в Європі» і запропонувавла організувати допомогу для польського народу. Наша допомога у цій ініціативі — інофрмаційна. Маємо велику й активну аудиторію в соцмережах. Наш допис про збірку широко поширювався мережею і збірка вдалася. Хотіла б подякувати активним українцям за кордоном за їхню позицію та допомогу.
Артур Баглюк, співзасновник християнської організації «Слов’янська місія в Європі» розповів, чому зв’язався з представником польської волонтерської організації Freedom space, щоб через нього передати зібрану допомогу. «Я знав, що він власноруч передасть те, що ми зібрали, постраждалим. Тішуся, що все вдалося. Будемо й надалі продовжувати нашу діяльність. Збірка триває».
Допомога українців у Кракові. Фото Ксенії Мінчук
Куди звертатись у Варшаві й Кракові, щоб допомогти постраждалим від повені?
У Варшаві:
1. Залишити допомогу потерпілим можна в Пункті Допомоги Uniters у Варшаві за адресою Al. Jerozolimskie 30 з понеділка по суботу з 12:00 до 19:00.
Якщо ви готові стати волонтером, заповніть форму за посиланням.
2. У Варшаві допомогу постраждалим від повені збирають у всіх районах. Допомогу можна приносити в ужонд за місцем проживання, звідки речі будуть доставлені на станцію фільтрації і розподілені між постраждалими.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Лос-Анджелес горить. У штаті Каліфорнія — одна з наймасштабніших пожеж в історії регіону. Вогонь охопив територію у 12,5 тисяч гектарів. Змусив сотні тисяч людей евакуюватися. Згоріли щонайменше 25 осіб і понад 10 тисяч будівель. Пожежники працюють без відпочинку, але найпотужніші осередки займання досі не вдалося повністю локалізувати.
Причиною трагедії стали стихійна лісова пожежа та потужний штормовий вітер. Постраждалим через пожежі надається допомога, збираються волонтерські ініціативи. До допомоги долучаються й українці. Sestry поговорили з представниками української громади в Каліфорнії, які працюють в одному з волонтерських центрів біля Лос-Анджелеса.
Олександра Гілова, фотографка з Одеси, переїхала до Лос-Анджелеса рік тому через війну. Розповідає, що коли в США спалахнули пожежі, навколо постійно звучали новини про те, скільки людей втратили житло. Українці одразу стали організовуватися, щоб допомогти цим людям:
— Алекс Денисов, український активіст із Лос-Анджелеса, шукав волонтерів, які допоможуть роздавати українські страви постраждалим від пожеж. Страви готують українки з Сан Дієго з організації House of Ukraine. Вони вже приготували понад 300 літрів українського борщу та близько 400-500 кримськотатарських чебуреків. Зібравшись з подругами, ми вирішили долучитися до цієї ініціативи.
Роздавали їжу ми недалеко від тієї частини міста, де були пожежі. Під волонтерський табір нам віддали велику парковку. Там була наша їжа та великий український фудтрак від Easy busy meals — вони частували варениками. Інші люди роздавали одяг, постільну білизну, засоби гігієни тощо. Кожен робив, що міг. Нашим завданням було нагодувати людей. Почали ми о 10.00 та закінчили близько 20.00.
Загалом нас було приблизно 30 людей. Кожен робив свою справу. Українку, яка смажила чебуреки з 10 ранку до 8 вечора без відпочинку, на сонці, ми жартома називали «Генерал». Вона — справжня українка, яка взяла все в свої руки й кожному з нас давала завдання. Сильна і добра.
— Ми роздали щонайменше 1000 тарілок борщу. Площа, де ми це робили, була досить великою, тому ми ходили по всій території новоствореного «центра допомоги» з гучномовцем і оголошували, що у нас є гаряча смачна українська їжа — безкоштовно. Спочатку місцеві люди трохи боялися брати незнайому їжу. Але коли куштували, не могли зупинитися. Їм дуже сподобалися чебуреки, вони нагадали місцевим страву «ємпанадес». За ними була дуже велика черга.
Ганна Бубнова, волонтерка, учасниця ініціативи, написала: «Було дуже приємно допомогти та познайомити людей з нашим найсмачнішим борщем. Всі були в захваті та поверталися за добавкою».
Алекс Денисов, актор і активіст, один із організаторів ініціативи допомоги мешканцям постраждалих районів Лос-Анджелеса, розповідає, що українська громада в південній Каліфорнії велика і активна. Тому їм вдалося швидко зібрати волонтерів, приготувати страви та приїхати на місце, аби допомогти постраждалим від пожеж.
У своєму інстаграмі Алекс закликав долучатися до ініціативи: «Беріть воду, санскрін і гарний настрій. І давайте допоможемо американській громаді, яка допомагає українській всі ці роки».
— Багато українців живуть в районах, з яких евакуювали людей, як у моєму випадку, або на межі з такими районами, — каже Алекс. — Нам було важко бачити, що відбувалося. Явною була паралель з нашою війною і горем втрат, яке щодня відчувають українці. Пітер Ларр, американець 3-го покоління з українським корінням, придумав цю ідею, а ми організували та втілили її в життя буквально за 24 години.
На жаль, місця небагато, тому багатьом, хто хотів допомогти, ми вимушені були відмовити. Американці були неймовірно вдячні та у захваті від того, наскільки смачна наша їжа. Звісно, вони не тільки їли, але й спілкувалися, ділилися своїм горем, розпитували про наше.
Близько 1500 людей скуштували наші борщ, вареники, чебуреки та інші страви
Але набагато більше людей підходили просто поговорити з нами, спитати про війну в Україні, про наші життя і культуру.
Жителі Лос-Анджелеса масово залишають небезпечні райони, через що на дорогах утворилися величезні затори. Пожежами охоплено вже 5 районів навколо міста. Закрито всі навчальні заклади. Цю пожежу вже назвали найдорожчою у світі. Внаслідок стихії будинки втратили десятки голівудських зірок: Ентоні Гопкінс, Мел Гібсон, Періс Гілтон, Біллі Крістал тощо.
Фото надані Олександрою Гіловою й Алексом Денисовим
Літній пан на велосипеді зупиняється біля одноповерхового кафе «Краяни» на околиці Токіо. Заходить всередину, кланяється, дістає з гаманця купюру найбільшого номіналу — 10 тисяч єн (2700 грн) — кладе її в банку із українським прапором, знову кланяється і мовчки виходить. «Боже, він же пробував наш борщ вчора на фестивалі!», — вигукує Наталія Ковальова, голова і засновниця неприбуткової організації українців «Краяни».
Ось так виглядає українське кафе «Краяни» на околиці Токіо
Саме через їжу на багаточисельних фестивалях, надзвичайно популярних в Японії, місцеві не тільки дізнаються про Україну від самих українців, а й залюбки допомагають. За останні 2,5 роки у цьому непримітному кафе та на всіх доброчинних заходах організації «Краяни» назбирали майже 33 мільйони гривень (137 млн 155 тис єн). На ці кошти серед іншого відбудували будинки в Бучі та Ірпені, надіслали в Україну такмед, ліки, генератори, карети швидкої допомоги, машини для евакуації.
Водночас громада українців в Японії справді малочисельна. До повномасштабного вторгнення в країні з населенням 127 мільйонів мешкали лише 1,5 тисячі українців. У 2022 році зазвичай закрита для іноземців Японія здійснила безпрецедентний вчинок — надала дозвіл на перебування ще 2,6 тисячам українців. Це втричі більше ніж для біженців із усіх інших країн за останні 40 років.
<frame>Українців забезпечили житлом, медичним страхуванням та прожитковим мінімумом. Також на безкоштовне навчання запросили понад сотню українських студентів, які вчать японську мову або продовжують навчання в університетах. Японія також організовує фізичну та ментальну реабілітацію для українських військових і безкоштовно допомагає встановлювати біонічні протези. <frame>
До прибулих українських шукачів захисту японці поставилися надзвичайно сердечно. Наприклад, до містечка Комае з населенням 83 тисячі осіб в префектурі Токіо приїхала лише одна шукачка захисту з України. І місцева громада забезпечила її серед іншого городиком, бо японці десь дізналися, що українці дуже люблять щось вирощувати. Водночас більшість місцевих будинків зазвичай не мають прибудинкової території, адже земля – надзвичайно дорога. — Мер Комае настільки перейнявся, що вже у травні 2022-го організував український фестиваль. Усіх пригощали борщем — безкоштовно, але поставили скриньку для доброчинних внесків. Їх було стільки, що опісля «Краяни» змогли запустити волонтерські проєкти навіть в Україні. І відтоді вже ціла хвиля пішла, в інших містах почали щось схоже робити. Узялися проводити лекції, тому що японці просили пояснити: “Чому ця війна почалася?”, “Ви ж братній народ!”. Ми розповідали і про голод, і про репресії, про історію Криму, киримли. Японці переймаються, співчувають і хочуть допомагати, — розповідає Наталія Ковальова.
Сім'я киянки Наталії Ковальової живе в Країні сонця, що сходить, понад 30 років. За фахом жінка — вчителька. Вона викладала в японській школі, а ще разом із чоловіком заснувала українську недільну — «Джерельце» та організацію «Краяни». У 2022 році Наталія ухвалила рішення покинути роботу в місцевій школі і повністю присвятити себе громадській та волонтерській діяльності.
Японія — країна фестивалів. Організація «Краяни» представляє батьківщину на різних заходах по всій Японії майже щотижня, часом навіть 5-6 разів на місяць. Роздають листівки, співпрацюють із місцевими медіа, пропонують спробувати борщ і голубці, розповідає Наталія:
— Шлях до серця японців — через їжу. Поїсти — це їхня найбільша розвага і улюблене часопроведення. На фестивалях лише ми презентуємо щось закордонне. Уся інша — японська їжа. Я спершу думала, що наші страви будуть для місцевих занадто тяжкі. На відміну від японської кухні, ми і готуємо довго, і їмо досить жирне. Але ні — їм подобається.
Японці зазвичай обережні до всього нового, та як розпробують, щиро цінують. Торік на фестивалях українське пробували неохоче, а цього року уже черга стояла: «Ви ж були минулого року! Ми знову хочемо замовити, бо дуже сподобалося!»
Обережним до всього нового, японцям сподобалась українська кухня
Наталія згадує, як нещодавно «Краяни» брали участь у фестивалі з трьохсотлітньою історією в токійському районі Асакуса і до них підійшла сім'я японців. Пані знала багато про Україну. Розповіла, що борщ із пампушками вона вже готувала за рецептом з інтернету, навіть фото показала. А на прощання сказала «Слава Україні».
Саме після одного з таких фестивалів до українців звернулася 80-річна японка і запропонувала відкрити кафе в приміщенні, яким вона володіє. Спершу без орендної плати, а далі — як піде.
— Звісно, спершу у нас нічого не виходило, бо ніхто в цьому не розбирається. Але з часом вдалося налагодити всі процеси, — згадує Наталія Лисенко, заступниця голови «Краяни».
В Японію жінка приїхала 14 років тому — вийшла заміж. Шукала своїх, зокрема українську школу для доньки, і так познайомилася з іншою Наталею, яка цю школу заснувала. Зараз пані Лисенко курує роботу кафе, та основна її робота — вчителька англійської мови в японській школі.
Евакуйовані українці відразу почали шукати роботу, але не володіли японською. Тому в кафе одразу розставили пріоритети: працевлаштовуватимуть шукачів захисту, навіть якщо вони не професійні кухарі. Згадують: деякі українки, які раніше вдома взагалі не готували, пропрацювавши в кафе, почали і сім'ю домашньою їжею радувати.
У кафе японці можуть скуштувати традиційні українські страви
У меню — борщ, гречаники, вареники — з солоною та солодкою начинками, а також ліниві, деруни, котлета по-київськи, є комплексні обіди. Надзвичайно популярний, особливо на фестивалях, — тертий пиріг із ягідним варенням. Ціни — українські: вареники — 700 єн (160 грн), деруни — 880 єн (200 грн), борщ — 1100 єн (260 грн).
<frame>Буряк купують у місцевих фермерів. Гречку — в магазині українки, яка займається імпортом з Європи. Кріп замовляють в іншої українки, яка вирощує його спеціально для цього кафе. Сало роблять самі. Замість сметани використовують японський йогурт без додатків. Окремо варто згадати про чудову підбірку українських вин, які не часто навіть в українських ресторанах пропонують, — Beykush, Stakhovsky, Biologist, Fathers Wine та питні меди від Cikera — їх на інший край світу імпортують аж дві компанії. <frame>
Українське кафе «Краяни» працює майже два роки. Воно розташоване і далеко від центру Токіо, і навіть не одразу біля станції метро. Але туди приходять не тільки з сусідніх кварталів, а й приїздять із інших міст та регіонів за сотні кілометрів. Одного разу — навіть в тайфун! Японці хочуть спробувати екзотичну кухню, але й взяти участь в активностях.
«Краяни» мріють про український центр в Японії. А поки облаштували маленький культурний осередок. Щомісяця в кафе проводять фотовиставки, майстеркласи, лекції — одночасно й українською, й японською: як малювати петриківкою, як виготовити українську прикрасу, як змайструвати дідуха. Часом навіть співвітчизники шоковані: мовляв, це треба було приїхати аж в Японію, щоб навчитися робити символ нашого Різдва!
На кухні кафе також готують страви для дегустацій на фестивалях. Власне, щоб взяти участь у таких заходах, необхідно спершу надати організаторам план приміщення, в якому будуть куховарити, а також перелік усіх потрібних продуктів. Наприклад, влітку заборонено готувати страви з молочкою. На цій же кухні готували страви для прийому до Дня Незалежності в Посольстві України в Японії.
Окремий напрямок роботи — кулінарні майстеркласи для японців. Вони користуються надзвичаною популярністю, розповідає Наталія Лисенко:
— Кухня в кафе для цього замаленька. Тому ми недорого винаймаємо муніципальні кухні, які облаштовані саме для кулінарних майстеркласів. Цього місяця буде три таких заходи, кожен для 20 охочих. Тобто от уже 60 японців зможуть вдома варити борщ.
Вибір страв для майстеркласів надзвичайно різноманітний — галушки, зрази, деруни, капусняк, гороховий суп з грінками, фарширований перець, салат з буряка і квасолі. Також почали співпрацю з кафе Clare&Garden. Заклад в англійському стилі відкрила японка у дворі власного будинку і запросила українців двічі на місяць влаштовувати там день українського обіду.
Останнє нововведення — зайнятись доставкою їжі через Uber Eats. Менеджерка по роботі з клієнтами цього сервісу Юкі Тагава саме прийшла в кафе, щоб узгодити деталі співпраці. Каже: зробила це з власної ініціативи. Хоче, щоб японці не лише пробували нові страви, а й щоб завдяки їжі більше цікавилися Україною.
— Якщо порівнювати з японською кухнею, то, як на мене, українська має яскравіше виражені смаки, — пояснює Юкі Тагава. — Я відчуваю смак овочів — помідорів або капусти. І загалом ці смаки зовсім інші. Тому що, як правило, основа страв японської кухні — це рибний бульйон даші, місо паста або соуси, які мають специфічний смак.
І я знаю, що більшість японців, які до цього ніколи не пробували українські страви, кажуть, що мали зовсім інше уявлення, не думали, що їм так сподобається
Для охочих глибше зануритися в українську кухню «Краяни» у співпраці з Українським інститутом переклали книгу «Україна. Їжа та історія». Вона розповідає про минуле і сьогодення української кухні, представляє рецепти страв, які зможе приготувати кожен, локальні продукти і страви-візитівки України.
— Робота над перекладом була цікавою і не з простих, — ділиться Наталія Ковальова, голова організації. —По-перше, хотілось передати назви якнайближче до українського звучання. По-друге, не всі продукти можна знайти в японських магазинах. Скажімо, де тут знайдеш ряжанку? Це і було найскладнішим — описати потрібні продукти, адаптувавши їх до реалій Японії, замінивши їх на схожі за смаком.
Частина виручених коштів з продажу книги, а також із усіх активностей організації «Краяни» йде на волонтерські проєкти допомоги Україні.
Хто може претендувати на фінансову допомогу непрацездатним у розмірі 2520 злотих?
Нова програма від уряду Польщі діятиме насамперед для тих, хто опинився у скрутному матеріальному становищі. На допомогу можуть претендувати:
• родини з низьким рівнем доходу, в яких троє та більше дітей; • самотні батьки; • особи у складній фінансовій ситуації, якщо це підтверджено документально; • пенсіонери; • родини, в яких є людина з інвалідністю, на яку вже отримують dodatek pielęgnacyjny.
Головна умова отримання нової виплати — це низький дохід родини та наявність у когось з її членів статусу повної непрацездатності та неможливості незалежного існування.
Щоб подати заяву на отримання Dodatek dopełniający, потрібно звернутися в заклад соціального забезпечення (ZUS). Це можна зробити як особисто, так і надіслати документи поштою. Головне додати до заяви довідку про повну непрацездатність та неможливість незалежного існування. Цю довідку можна отримати у лікаря (форма OL-9). Тим, хто вже отримує соціальну пенсію, виплату буде нараховано автоматично. А ті, хто тільки подає заявку, чекатимуть на її розгляд від 2 до 4 місяців. У разі відмови можна подавати на апеляцію.
Нова виплата допоможе покрити щоденні витрати на купівлю товарів першої необхідності та ліків, оплату комунальних послуг та стане важливим кроком до скорочення фінансової нерівності. Незважаючи на те, що критики ініціативи звертають увагу на додаткові витрати для бюджету та можливі організаційні складності, Міністерство сім'ї та соціальної політики Польщі запевняє, що програма добре підготовлена та система готова до реалізації.
Що таке renta socjalna та хто її отримує в Польщі?
Соціальна пенсія, або renta socjalna — це вид державної соціальної допомоги для повнолітніх осіб з інвалідністю, що не можуть жити самостійно. Соціальна пенсія може бути призначена як безстроково, так і на певний період часу, в тому випадку, коли повна непрацездатність є тимчасовою.
Умовами для отримання соціальної пенсії є наявність інвалідності за умови, що непрацездатність настала до досягнення особою 18 років або до закінчення навчання в університеті (до 25 років). Визнає непрацездатність лікар-експерт або медична комісія ZUS. Українські мігранти теж можуть подати заяву на отримання соціальної пенсії ZUS, а до неї — Dodatek dopełniający do renty socjalnej.
Пакет документів для отримання соціальної пенсії подає заявник особисто або його законний опікун, мати чи батько. В деяких випадках це може зробити керівник центру соціального захисту населення або особа за довіреністю. Рішення про призначення або відмову renty socjalnej приймаються протягом 30 днів. У вас є також 14 днів, щоб подати апеляцію до медичної комісії ZUS. Або місяць з моменту отримання рішення, щоб звернутися до суду з питань праці та соціального страхування.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65baa4462408e68757a89a98_shvydka%20dopomoga%20v%20Polshchi.jpg">«Читайте також: Як в Польщі викликати швидку»</span>
Іспанія оговтується від урагану DANA, який забрав мінімум 217 людських життів, чимало людей зникли безвісти. 29 жовтня 2024 року в автономній спільноті Валенсія стався несподіваний і дуже стрімкий потоп. Зливи не припинялися всю ніч, річки вийшли з берегів, деякі мости було зруйновано, окремі міста відрізано від транспортного сполучення. Високошвидкісне залізничне сполучення між Мадридом і Валенсією відновлять не раніше ніж за 15 днів. Уряд направив до постраждалих регіонів найбільшу в історії мирного життя країни кількість військових.
Негода не відступила — дощі продовжуються, оголошено про небезпеку помаранчевого рівня в регіонах Мурсія, Каталонія та Валенсійське співтовариство. Інтенсивні дощі зумовлені явищем gota fria — ураганом із сильними опадами, що відбувається раз на кілька років восени вздовж іспанського узбережжя Середземного моря.
У 1957 році місто Валенсія вже зазнавало подібної катастрофи. Тоді через повінь загинуло понад 300 людей. Уникнути повторення трагедії у місті допомогла зміна інфраструктури річки Турія. На жаль, це не врятувало замістя й інші регіони.
Sestry поговорили з українцями, які опинилися в епіцентрі урагану DANA. А також з тими, хто одразу включився в активну допомогу іспанцям у цій трагедії.
Наслідки повені на одній з вулиць Седаві, Іспанія, 30.10.2024. Фото: MANAURE QUINTERO/AFP/East News
«Вода йшла так швидко, наче десь відкрили кран»
Вікторія Ільчі, яка приїхала до Іспанії з Києва через війну, розповідає, що у самій Валенсії не було жодних ознак урагану. Тому ввечері 29 жовтня вона спокійно поїхала до магазину ІКЕА, що за 10 кім від Валенсії.
— Було близько 20.00, коли я приїхала, — все було тихо й спокійно, — розповідає Sestry Вікторія Ільчі. — Аж за 20 хвилин в магазині оголосили прохання перепаркувати машини на верхній паркінг, бо почала підніматись вода. Я не одразу зрозуміла цього оголошення, бо іспанську поки розумію неідеально і в моєму лексиконі не було слова «повінь» — inundacion. Коли я пішла переставляти автівку, води на нижньому паркінгу було вже по коліна і вище шин. І поки я виїжджала на верхній рівень, вода піднялась вже до скла!
Вікторія Ільчі показує, що стихія за кілька хвилин зробила з вулицею та машиною. Приватний архів
Вода дуже швидко прибувала. Її прийшло так багато, ніби десь кран відкрили. Моя автівка залита водою. Думаю, працювати вона більше не буде. Але найголовніше — я жива. Те, що я опинилася в ІКЕА — найкраще, що могло зі мною тоді статися.
Бо ті, хто був на той момент на дорозі, постраждали найбільше. Машини ніби стали пасткою для людей. Якби я виїхала трохи раніше, може, і не говорила б зараз з вами...
Я переночувала в ІКЕА. На підлозі. Працівники надали нам усе необхідне. Змінний одяг, матраци для сну, ковдри, подушки, капці. Нагодували теплою їжею. Феноменально спрацювали. І не тільки у цьому. Вони постійно витягували людей з вулиці. Як могли. Канатами, руками. Усі долучалися до рятування. Когось врятували, когось, на жаль, ні. Я бачила людей, які трималися за стовп протягом 7 годин. У холодній воді. І кричали «Help!» — «Допоможіть!» Але вони були настільки далеко, що їм не могли допомогти. Вода зносила все на своєму шляху.
В ІКЕА я поїхала сама, мої діти залишилися вдома з нянею. Ми живемо у самій Валенсії, де нічого не відбувалося, але страшно все одно було. Я тут — діти там. Коли зрозуміла, що доведеться ночувати в ІКЕА, попросила друзів, щоб вони забрали дітей до себе на ніч. Молодший син не дуже перелякався, а от донька не спала всю ніч — переживала.
Отак люди ночували в ніч потопу в IKEA. Фото: MANAURE QUINTERO/AFP/East News
Зранку вода зійшла. Людей почали евакуйовувати (рятувальні операції не проводилися до того, як вода пішла). Дорога була заблокована, виїхати було неможливо. Тож ми чекали. Десь о 13.00 годині мені вдалося виїхати. Те, що я побачила дорогою, це армагеддон. Тисячі побитих машин, розкиданих по дорозі. Всюди глина. Відчуття катастрофи. Знаю людей, які й досі не знайшли своїх близьких.
Зараз усі включилися в допомогу. І іспанці, і українці. Дуже багато українців. Збирають одяг, продукти, кошти. Надають тимчасове житло тим, хто втратив домівки. Або просто виходять розгрібати завали. Руками.
«Дівчина трималась за вікна нульового поверху. Її зносило водою. Ми кинулись на допомогу»
Ігор з Житомирської області працює в Іспанії вже кілька років. Живе в окрузі Бенетусер, провінція Валенсія. Під час повені Ігор із сусідом рятували дівчину від повені. Своє прізвище Ігор попросив не називати, адже не вважає себе героєм.
— Ми, українці, — народ, підготовлений вже, здається, до всього, — каже Sestry Ігор. — Величезний потік води заскочив мене вдома. Я дивився новини, але не приділив їм належної уваги. Продовжив працювати. Згодом у квартирі зникло світло, і я вийшов на свій балкон на 4 поверсі. І побачив, що дорогами стрімко несеться вода. Тоді води було десь по коліно. За 5 хвилин потік вже зносив автівки. Все розвивалось дуже швидко.
Фото, зроблені з балкона Ігоря. Приватний архів
Світла, зв'язку, інтернету, води в кранах незабаром уже не було. Я опинився заблокованим у квартирі. Спостерігав за цим жахом з балкона. І раптом побачив, що вода вже затопила нульовий поверх нашого будинку. І що мій сусід Володимир (теж українець) намагається витягнути з води дівчину, яку зносило потоком. Вона трималася за вікна нашого нульового поверху. Я зрозумів, що треба допомогти.
На той момент нульовий поверх вже був затоплений майже до стелі. Ми намагалися розбити скло вхідних дверей (скло було броньованим, тому це було непросто). Хвилин 5 вдвох вибивали ті двері. На якийсь момент мені навіть здалося, що ми не справимося. Але нам вдалося. Ми витягнули дівчину й потім затягнули до нашого під'їзду. Вона виявилась іспанкою. Тому ми відвели її до сусідів-іспанців, і далі допомагали їй вже вони.
«Тисячі людей ідуть пішки, аби допомогти»
Ганна Крючкова з Кривого Рогу була вражена наслідками урагану DANA і включилася в допомогу постраждалим:
— О 6.00 я відвела дитину в школу і поїхала на роботу. Бачила, що деякі будівлі обгородили стрічкою. Щоб люди не ходили близько до дахів, бо щось могло впасти просто на голову. Але таке тут часто роблять. Близько 8 ранку пролунала перша сирена. На той момент уже були значні затоплення. Але дощу — ні краплини. Ми бачили, що відбувається, у соцмережах. У центрі Валенсії нічого не було, тільки сильний вітер.
Моя керівниця їхала вздовж порту Картахена. Розповідала, що вода йшла дуже стрімким потоком, постійно лунала сирена. Вона ледь вибралась.
І тільки коли друзі, колеги, знайомі стали надсилати відео того, що вони бачили в передмісті, прийшло усвідомлення, що просто зараз стихія забирає сотні життів. У ту першу ніч я не змогла заснути. І допомогти нічим теж не могла. Відчуття безсилля з’їдало мене зсередини.
Ганна на дорозі до Валенсії. Приватний архів
Вранці наступного дня ми зібралися в офісі — ті, хто зміг добратися. І вирішили, що будемо допомагати Іспанії у цій трагедії. Стали телефонувати в служби Червоного хреста, лікарні, точки збору допомоги. Ми хотіли з’ясувати запит — що саме зараз потрібно. Всюди був хаос — ніхто не розумів, що робити. Ми навіть в консульство України їздили, аби дізнатися, чим можемо бути корисними. Зрештою ми відкрили точки збору гуманітарної допомоги в трьох містах: Аліканте, Бенідорм, Валенсія. Я працюю у великій агенції нерухомості, тож ми змогли собі дозволити надати такий обсяг допомоги. Ми навіть зняли одну нашу будівельну бригаду з об’єкта та відправили на допомогу українському бізнесу розгрібати завали, спричинені ураганом. Закупили інструменти, провізію — все необхідне.
Я бачу, що зараз дуже багато українців включилися в допомогу Іспанії
Підприємці збирають допомогу та розвозять її постраждалим. Допомагають розчищати дороги. Сполучення між містами порушено. Сотні машин залишилися просто на дорогах. Як кладовище автівок. Загинуло також чимало тварин. В епіцентрі руйнувань люди ходять в масках, бо відчувається трупний запах. Ми намагалися потрапити туди, але нас не пропустили поліцейські.
Ситуація виглядає, як фільм жахів. Але люди — неймовірні. Зараз до постраждалих міст, куди неможливо доїхати автівками, тисячі людей ідуть пішки, аби допомогти.
«Я вважаю, що Україна повинна бути в НАТО. У часи Будапештського меморандуму ми віддали ядерну зброю — і нам гарантували безпеку і територіальну цілісність України», — у такий спосіб Володимир Зеленський пояснював Дональду Трампу, чому Україна має бути членом Альянсу. Під час візиту на саміт ЄС в Брюссель 17 жовтня Зеленський повторив ці тези на пресконференцї з генсеком НАТО, мовляв, Україна не створює ядерну зброю, а йдеться виключно про те, що натепер немає сильніших гарантій безпеки, крім членства в Альянсі. А втім, попри те, що ані Володимир Зеленський, ані будь-хто інший з українських високопосадовців публічно жодного разу не говорив про можливість відновлення українського ядерного арсеналу, а якраз навпаки — заперечували таку можливість, ці слова українського президента раптом спровокували хвилю дискусій як всередині України, так і за кордоном на тему: може чи не може Україна зробити ядерну бомбу.
Зеленський у Брюсселі: Україна не прагне повернути ядерну зброю, але хоче отримати членство в НАТО. Фото: ОПУ
А заразом ця дискусія підняла питання, а чи достатньо захищені європейські країни та азійські союзники США від ядерної загрози. Особливо в контексті того, що наприкінці вересня Путін демонстративно оголосив про зміну російської ядерної доктрини, ключовий пункт змін — якщо неядерна держава за підтримки ядерної здійснить напад в якомусь вигляді на Росію, то РФ може розцінити це як спільний напад і, відповідно, завдати удару у відповідь. Чи означає це, що російська ядерна загроза стала реальнішою для Європи? Чи втримають США ядерну парасольку над своїми європейськими союзниками? Чи гарантують безпеку військові альянси?
Cognitive warfare — війна психологічного тиску
Натепер ймовірність ядерного удара Росії по Україні чи будь-якій країні Європи дуже низька. Російська риторика і зміни в ядерній доктрині радше бряцання зброєю і спроба залякати та стримати партнерів від надання більшої допомоги Україні. У цьому певна кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер:
— Росії набагато вигідніше весь час розігрувати цю карту, говорячи про можливість застосування ядерної зброї, ніж, власне, її застосовувати. По-друге, у США є абсолютна можливість удару у відповідь, який буде не меншим, а більшим, ніж той удар, який може завдати Росія. Хоча я не думаю, що до цього дійде, але теоретично така можливість існує. І, власне, на цьому побудована вся доктрина стримування, що наступний удар буде сильнішим за попередній і він відбудеться. І, в принципі, незважаючи на всю їхню риторику, політичні сигнали з Росії йдуть про те, що вона не хоче бачити, що відбудеться в разі, якщо вона застосує ядерну зброю.
Водночас не варто забувати і про так званий Глобальний південь, де Росія автоматично перетворюється на failed state, на таку країну-вигнаницю, в разі застосування ядерної зброї. Адже, зрозуміло: що відбувається в Україні — це не лише про Україну, це про глобальну безпеку, продовжує Євгенія Габер:
— Ще одна причина, чому Росія весь час вдається до ядерної риторики: коли піднімається планка ескалації до застосування ядерної зброї, все, що відбувається в Україні, сприймається як умовно допустиме. Тобто використання КАБів, використання авіабомб, які руйнують все вщент, — це, нібито, нормально, бо це конвенційна зброя, а не ядерна.
Хоча, якщо подивитись на ефект тактичної ядерної зброї, то, по суті, все, що робить Росія в Україні, воно вже наближається до 80% ефекту тактичної ядерної зброї
Російська ядерна дубина
На даний момент існує дегуманізуюча риторика щодо українців і дуже вільні розмови про застосування ядерної зброї в російських ток-шоу, де говорять навіть про бомбардування Лондона, Парижа і Берліна. Це один з трьох порогів, які, на думку деяких експертів, необхідні для застосування ядерної зброї, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін):
—Другий — це використання систем доставки подвійного призначення — таких, як артилерія або авіація, які дозволяють закріпити ядерні боєголовки на снарядах (якщо це артилерійські снаряди), або скинути їх з певних літаків. І ми це теж бачимо. Третій, якого ми не бачимо, як вони вивозять зброю з 13-ти або близько того нестратегічних об'єктів ядерної зброї. Ми не зупинили дегуманізацію, ми не зупинили подвійне використання, але що ми могли б зробити — побачивши за допомогою супутників, як Росія заходить і вивозить зброю, ми могли, як це зробили США перед повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року, заявити, що Росія збирається це зробити. Тут потрібна максимальна прозорість, і треба оприлюднити цей факт.
Військовослужбовці РФ завантажують крилату ракету на борт корабля у рамках спільних навчань з тактичної ядерної зброї РФ та Білорусі. Червень 2024 року. Фото: Associated Press/East News
Така тактика, пояснює Доктор Герд, називається пре-баттл. І може бути до певної міри ефективною. Інша річ, яку можна зробити у випадку, якщо Росія раптом хилитиметься в бік застосування ядерної зброї в якомусь вигляді, — прямі контакти з керівництвом російського силового блоку:
— Поговорити безпосередньо з Шойгу, нинішнім секретарем Ради Безпеки, або Бортніковим, головою ФСБ, або з Путіним і сказати: якщо ви застосуєте нестратегічну ядерну зброю, це матиме катастрофічні наслідки.
Насправді неможливо виокремити одного, ніби слабшого, члена НАТО, хоча саме цей наратив лежить в основі ядерних погроз Путіна на адресу європейських держав. Однак він якраз добре знає, що такий сценарій безумовно враховуватиме ядерну відповідь, каже запрошений науковий співробітник Стенфордського університету/Гуверівського інституту (visiting fellow at Stanford University/Hoover Institution) Максиміліан Тергалле (Maximilian Terhalle). І те, що Путін зміг інструменталізувати страхи деяких європейських держав, зокрема Німеччини, щоб стримувати постачання конвенційної зброї України, жодним чином не скасовує того факту, що НАТО захищатиме країни НАТО:
— Київ, на жаль, не має такої гарантії. Однак, як показав жовтень 2022 року, американські погрози можуть стримати Путіна від нападу на Україну з використанням тактичної ядерної зброї.
Очільник Кремля знає, що Байден налаштований дуже серйозно. Трамп — інша справа
Трамп і ядерна парасолька НАТО
Щоб бути справедливим щодо Трампа, він сказав: якщо Путін не піде на переговори, які потенційний наступний президент США вважатиме справедливими, тоді він дасть більше зброї Україні. Якщо Україна не піде на переговори, він припинить постачати їй зброю. Отже, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін), якби він був прихильником Трампа, то сказав би, що це пропозиція, зроблена обом сторонам зібратися разом і вести переговори:
— Але очевидно, що Росія контролює 18% української території, тож будь-який компроміс, по суті, залишає РФ переможцем. Водночас під час свого першого терміну Трамп говорив одне, а його адміністрація робила інше і насправді зробила більше, ніж адміністрація Обама — і для підтримки України, і для заміни військ у Польщі.
Ніхто не знає, що насправді думає Трамп і що він зробить чи не зробить, у нього немає готового плану, продовжує Максиміліан Тергалле:
— Якщо і тільки якщо Трамп дійсно хоче явно відступити від 5-ї статті НАТО, ми вступаємо в нову еру, яка не обіцяє нічого доброго ні Україні, ні Європі, ні іншим.
Динаміка, що випливає з такого можливого сценарію, може призвести до швидкого розповсюдження ядерної зброї в Європі з непередбачуваними наслідками. Моя давня пропозиція полягала в тому, що в такому випадку Німеччина повинна за згодою зі своїми сусідами стати новою ядерною державою в Європі. Я переконаний, що й поляки думали б так само. Само собою зрозуміло, що й українці наслідуватимуть цей приклад.
За нинішніх обставин, з точки зору України, було б цілком логічно прагнути отримати засоби ядерного стримування, написав в мережі Х експерт норвезького Oslo Nuclear Project Фабіан Гоффманн. Ядерне стримування, на його думку, це очевидне вирішення найгостріших проблем України, що одночасно демонструє провал великої стратегії США щодо нерозповсюдження ядерної зброї.
Основна теза Володимира Зеленського була не про те, що Київ хоче ядерну зброю, а про те, що Україна повинна бути захищена від російської агресії. І є тільки два способи захиститись: своя ядерна зброя чи членство в НАТО. І з цих двох способів, звичайно, Україна як країна, яка поважає міжнародний порядок і режим нерозповсюдження ядерної зброї, має і моральне право, і політичну волю, обирає НАТО. Тож це відповідальність партнерів, які гарантували за Будапештським меморандумом безпеку Києву, сприяти тому, щоб Україна, якщо і не вступила в НАТО прямо зараз, то принаймні отримала конкретне запрошення, що теж було б політичним сигналом для Росії, наголошує кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер. Альтернатив колективній безпеці, на її думку, немає :
— Стаття 5 працює, стримування працює, але важливо також вчасно реагувати. Давайте ми спробуємо одним дроном залетіти на територію Румунії, іншою ракетою залетіти на територію Польщі, ще якимось дроном в Хорватії політати, — і якщо реакції не буде, то Росія намагатиметься теж цю ситуацію розхитувати.
Але загалом я не бачу можливості зараз, щоб РФ напала на якусь країну НАТО
Військові альянси і ядерні арсенали
Якщо розглядати гіпотетичні сценарії, то найгірший — це розпад НАТО, каже Доктор Грем Герд (Dr. Graeme P. Herd) експерт з питань безпеки й оборони (Берлін).Це означає, що стаття 5 не працює, північноатлантична рада паралізована, американський SACEUR (Supreme Allied Commander Europe — Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі. — Авт.), американські війська виводяться з Європи, критично важливі засоби — супутники, розвідка, стратегічні літаки, виведені, розширене ядерне стримування — вилучено. Це абсолютний найгірший сценарій, наголошує Грем Герд:
— За таких умов, європейці розглядали б або створення загальноєвропейських ядерних сил на стратегічному і тактичному рівні, або використання 600 боєголовок, які є у Британії і Франції для європейського стратегічного стримування Росії.
А втім, на практиці це б викликало купу питань — від суто технічних виробничих до правових.
Американський атомний авіаносець USS Gerald R. Ford. Фото: Steve Helber/Associated Press/East News
Європейські країни дотримуються норм міжнародного права і режиму нерозповсюдження ядерної зброї, тому про розширення ядерних арсеналів на континенті нині не йдеться — каже кандидатка політичних наук, експертка з питань зовнішньої політики та безпеки Євгенія Габер:
— Але будуть дискусії, де можна розмістити американську ядерну зброю. Такі країни, як, скажімо, Польща, які безпосередньо вразливі до загрози Росії, будуть вимагати гарантій цієї ядерної парасольки. І очевидно, що РФ буде цим користуватись, щоб показати: от бачите, Сполученим Штатам довіряти не можна, тому що Україна віддала свою ядерну зброю, тепер вона незахищена.
Це дуже-дуже небезпечна тенденція — і це одна із причин, чому Україні потрібно допомагати вистояти і виграти, щоб не підірвати всю систему ядерного нерозповсюдження
Водночас варто зважати: якщо Росія теоретично матиме успіх на полі бою в Україні і Сполучені Штати будуть рухатись в сторону ізоляціонізму і відсторонення від Європи, РФ буде йти на подальшу ескалацію, підсумовує Євгенія Габер.
Доктор Євгенія Габер та доктор Грем Герд висловлюють особисту думку, їхні погляди не обов'язково збігаються з офіційною політикою Сполучених Штатів, Німеччини чи будь-яких інших урядів.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
