Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Внутрішньоєвропейська міграція українських біженців: туди, де легше вижити
За останніми даними Євростату, понад 4,3 мільйона українців мають зараз статус тимчасового захисту в ЄС. Основні країни, які прийняли біженців — Німеччина (1,27 мільйонів), Польща (951 560 осіб) та Чехія (381 190 осіб). Разом з тим є країни, з яких українці масово виїжджають (наприклад, Італія, яку протягом останнього року через бюрократичні складнощі покинуло 18 125 осіб, а це 11,2% від загальної кількості наших біженців в Італії) або переїжджають до інших країн (наприклад, понад 350 тисяч українців мігрувало з Польщі до Німеччини).
Що найбільше спонукало біженців прийняти рішення переїхати з Польщі до Німеччини?
У ході дослідження міграційної платформи EWL та Центру Східноєвропейських студій Варшавського університету речниця EWL Маргарита Ситник повідомила, що до Німеччини переїхали майже 59% тих українських біженців, які в Польщі не працювали й не могли знайти роботу. І в Німеччині вже кожен третій з цих людей має роботу.
Серед основних причин переїзду:
1. У Німеччині привабливіші соцвиплати для біженців з України;
2. Їдуть до друзів і знайомих у Німеччині;
3. Після оплати всіх витрат на перебування в Німеччині залишається більше грошей, ніж у Польщі;
4. У Німеччині вдалося знайти роботу з вищою зарплатою.
— Спочатку люди їхали до Польщі, бо тут у більшості були якісь соціальні зв'язки, бо близько, бо зрозумілі мова, культура, — пояснює Sestry Світлана Шевченко, кандидатка соціологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту соціології НАН України. — А далі стали дивитися, чи можна в Польщі влаштуватися, чи в інших країнах це зробити легше. І багатьом у Польщі виявилося дуже важко, деякі люди не впоралися.
Якщо ми говоримо про жінку з дітьми, яких абсолютна більшість серед українських біженців, то їй, щоб прожити в Польщі, доводиться, виховуючи дітей, багато працювати, аби оплатити житло, після чого грошей для себе вже практично не залишається. Для багатьох такий рівень життя значно гірший, ніж був у них в Україні. У Німеччині ж українки можуть розраховувати на більшу соціальну підтримку, що є дуже важливою перевагою.
Чи повернуться в Україну?
— Будь-які прогнози щодо відсотків тих, хто повернеться, зараз не мають сенсу, адже основна маса не має впевненості й перебуває у стані невизначеності, — продовжує Світлана Шевченко. — Менша частина українців, а це переважно сім’ї, в яких чоловік також виїхав, або жінки, які розлучилися, або ті, кому немає куди повертатися, бо їхній дім — на окупованій території тощо. Також хлопці підліткового та призовного віку навряд чи повернуться найближчим часом.
— Спираючись на досвід попередніх воєн, зокрема Другої світової, деякі соціологи стверджують, що вертається приблизно половина з тих, хто виїхав…
— Я б не апелювала до досвіду попередніх воєн. Специфіка цієї міграції українців у тому, що більшість сімей розділені. Чоловіки — в Україні, жінки з дітьми чи без — за кордоном і хочуть повернутися.
Чимало жінок зараз прийняли рішення відмовитися від власного життя і жити заради своїх дітей. І вони планують не своє життя, а життя своїх синів і дочок
До того ж ці жінки часто не мають тут не тільки чоловіка, але й бабусь, дідусів, усіх тих, хто в Україні допомагав їм з дитиною — а отже, можуть покладатися виключно на себе. А це дуже важко.
Що мотивуватиме українців повернутися додому
З тим, що українці за кордоном переважно не схильні будувати чіткі плани щодо свого повернення до України, згодна і Євгенія Близнюк, соціологиня, засновниця і директорка дослідницької компанії Gradus Research.
— Згідно з результатами великого міграційного дослідження нашої компанії, 62% українців не можуть дати точної відповіді щодо свого повернення, — розповідає Sestry Євгенія. — Тим не менш 55% опитаних мають намір повернутися, і найбільшою ця частка є серед тих, хто працює дистанційно на українські компанії (70%) або є тимчасово непрацевлаштованими (68%).
Наявність роботи в Україні чи її відсутність суттєво впливають на те, як українські мігранти адаптуються до життя в країні перебування.
Респонденти, які підтримують робочі зв’язки в Україні або відчувають складнощі у пошуку роботи за кордоном, мають сильніший намір повернутися до України
Коли у березні 2024 року ми спільно з EUAA (European Union Agency for Asylum) і OECD (Organisation for Economic Co-operation and Development) проводили дослідження міграційних намірів українців, то виявили, що 69% опитаних (станом на лютий 2024 року) не релокувалися з місця свого постійного перебування з початку повномасштабної війни, і 23% релокувалися, але вже повернулися.
Що стосується тих українців, які обдумують можливість релокації, то їх частка станом на травень 2024 року склала 41%. Це тільки ймовірність, а на рішення емігрувати за кордон суттєво впливають такі безпекові пуш-фактори, як загроза життю і здоров’ю, як власному, так близьких (76%), можлива окупація їхнього регіону (72%), відсутність чи втрата житла (63%) тощо. А до найпоширеніших пул-факторів, які навпаки стримують від релокації, респонденти віднесли нестачу грошей для переїзду (41%), соціальні зобов’язання в Україні (34%) та нестачу стабільної роботи і доходів в бажаній країні релокації (29%).
Що стосується тих респондентів, які остаточно планують залишитися в країнах тимчасового перебування, то, як і з ймовірністю релокації українців за кордон, поки що не можна спрогнозувати точно: це радше не остаточні рішення, а тимчасові наміри, які під впливом зовнішніх змін теж можуть змінитися.
— Чому люди хочуть повернутися?
— Серед раціональних причин переважає бажання мати стабільну роботу за спеціальністю. Так, коли ми у 2023 році проводили дослідження впливу міграційних процесів на бізнес, то виявили, що у сферах діяльності опитаних українців відбулися зміни: до повномасштабного вторгнення більшість працевлаштованих респондентів була задіяна в сферах освіти та навчання, інженерії, науки, технологій, економіки та фінансів, комунікацій тощо, і тільки 4% опитаних працювали технічними чи будівельними робітниками. Після повномасштабного вторгнення ми зафіксували, що респонденти, які знайшли роботу за кордоном, зробили це переважно в будівельній (14%) чи cleaning-cферах (10%).
До раціональних причин для повернення можна віднести і культурні та мовні відмінності — так, 46% респондентів володіють англійською мовою на початковому рівні або нижче середнього, що може бути достатнім для побутового спілкування, але не для роботи. Звісно, мовні складнощі стосуються не тільки англомовних країн: в дослідженні 2023 року ми зафіксували:
43% відчувають складнощі з роботою, бо не розмовляють місцевою мовою
Це, безсумнівно, стимулює українських мігрантів обдумувати повернення до України.
Що стосується нераціональних причин, то до них відноситися бажання возз'єднатися з близькими і знову відчути себе в знайомому психологічному середовищі зі зрозумілими мовою, звичками і традиціями.
Повернутися, аби втілити свої давні мрії на батьківщині
— Які аргументи у тих, хто вирішив залишитися в Європі? Чого їм бракує, крім безпеки?
— Варто враховувати, що за даними міграційного дослідження Gradus Research, 58% респондентів вважають невпевненість щодо майбутнього своїх дітей пуш-фактором для того, щоб релокуватися з України — зараз цей чинник займає четверте місце, і йому передують тільки безпекові (загроза життю, можлива окупація регіону проживання, втрата житла тощо).
Крім того, серед тих, хто живе за кордоном з дітьми до 18 років, намір повернутися в Україну є дещо нижчим (55%), ніж серед тих, хто перебуває там без дітей (63%).
Один з ключових аргументів залишатися в країнах тимчасового перебування — можливість забезпечити якісну освіту для своїх дітей і бути більш впевненими в їхньому майбутньому
— Категорія тих, хто завис у шпагаті між країною, де безпечно дітям, і Україною, куди тягне серцем — що можна сказати про неї? Чим можна допомогти?
— Важливо давати людям перспективи розвитку — їхня відсутність підсилює страх невизначеності. Тож бізнесу і державі варто об’єднувати зусилля, щоб переконувати українців, що в нашій країні вони можуть ставити цілі, досягати їх і забезпечувати і себе, і своїх дітей всім необхідним. Оскільки питання освіти дітей стає все більш важливим, варто зосередити увагу на створенні додаткових навчальних програм з можливістю для молоді здобути перший волонтерський чи робочий досвід, партнеритись з міжнародними молодіжними громадськими асоціаціями і залучати школярів у їхні проєкти, а для студентів, наприклад, пропонувати можливості стажування в українських компаніях з подальшим працевлаштуванням. Таким чином створюються можливості, навколо яких будуються цілі і конкретні плани, з якими приходять визначеність і поштовхи для кар’єрного і особистісного розвитку в Україні.
— Чи є речі, які вас здивували у відповідях опитуваних? Які?
— В останньому міграційному дослідженні Gradus Research ми виявили, наскільки великий важіль впливу на міграційну поведінку українців здійснюють емоційні фактори. Ми їх класифікували як «ностальгічні». І до них, крім возз'єднання з близькими, відносяться також можливість займатися улюбленою справою в Україні, втілювати давні мрії чи робити свій внесок у Перемогу. Звісно, безпекові ризики стримують українських мігрантів від повернення, проте вони, безумовно, прагнуть цього психологічно.
— Чим відрізняються відповіді 2022 року, 2023 і 2024? Які тенденції?
— Серед ключових тенденцій те, що українці за кордоном стають все менш оптимістичні у своїх прогнозах щодо тривалості повномасштабної війни. 43% українських мігрантів у 2023 році зазначили, що активні бойові дії розтягнуться на роки, а у 2024 році частка респондентів, яка розділяє таку ж думку, збільшилася до 53%.
Також очікувано, що опитані українці за кордоном зі збільшенням тривалості війни стають більш невизначеними у термінах свого повернення — 62% респондентів у 2024 році не впевнені, коли саме зможуть емігрувати назад в Україну, тоді як у 2023 році їхня частка складала чи не вдвічі менше — 36%.
Українська журналістка і редакторка. Працювала оглядачкою газети «Факти і коментарі», авторкою видань «Компаньйон», «Діловий журнал» і «Події та люди». Співпрацювала з Мінкультури Німеччини над циклом лекцій і матеріалів про психологію мас та пропаганду. Організаторка всеукраїнської благодійної акції «Фарби життя», у межах якої художники з різних країн світу малювали картини, які зараз висять на стінах українських онкоцентрів
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.avif)
