Ексклюзив
20
хв

Нове життя під час війни: історія Ніколаса, що народився в Португалії

«Він — наш промінчик сонця. Він витягнув всю нашу сім’ю», — Анастасія про свого новонародженого сина

Анастасія Гнатюк

Новонароджений Ніколас. Фото: приватний архів

No items found.

У мами нещодавно діагностували рак, батько на війні, а ти — біженка в далекій Португалії. Здавалося б, менш вдалого часу для вагітності годі й шукати. Та коли Анастасія побачила результати тесту, думка про переривання вагітності не з’явилася ні на мить. Через неповних вісім місяців стресу, втоми та страху за своє фінансове становище вона народила Ніколаса, який «витягнув усю родину». 

«Я нікуди не збиралася їхати»

Початок повномасштабного вторгнення Анастасія разом із сім’єю — чоловіком та шестирічним сином — зустріли в Одесі. Ще за кілька місяців до цього вона вирішила: «якщо почнеться», не буде виїжджати з України. Коли таки «почалося», жінка до останнього відмовлялася залишати рідне місто. Вирішальним став дзвінок батька: 

— Я нікуди не збиралася їхати. Батько, ветеран АТО, пішов добровольцем на війну, казав що це не так, як було у 2014-му році і що я маю виїхати у безпечне місце. Я не знала що на нас чекає, ми не мали якогось чіткого плану. Після одинадцяти годин в черзі ми все ж таки перетнули кордон з Молдовою. Нас підвезли до міста, але що робити далі ми гадки не мали.

Коли сім’я виїжджала з Одеси, вони не мали навіть валізи — всі речі пакували в пакети з супермаркетів, а хвилястий папужка на ім'я Кеша долав шлях в пластиковій коробці для хатніх дрібничок. 

Чоловік Анастасії має двох дітей від першого шлюбу, тож він виїхав разом із родиною. Вирішили рухатися до Португалії, де живе сестра Сергія. 4000 тисячі кілометрів долали понад тиждень. Спочатку автобусом до Румунії, потім потягом до Угорщини, далі Польща — і вже потім Португалія. 

Чорна смуга у житті, дві — у тесті на вагітність

Попри очікування, березнева Португалія справила на жінку доволі гнітюче враження: постійні дощі, кам’яні будинки без опалення, постійне відчуття холоду. Адаптація тривала до пізньої весни: від місцевої громади родина отримала скромне, але окреме житло, розібралися із документами. 

Та насолодитися спокоєм не вдавалося. Тривожні новини надходили з фронту, де служив батько дівчини. Матері Анастасії, яка залишалась в Україні, після початку російського вторгнення діагностували рак. Тривалими вмовляннями рідні переконали жінку їхати в Португалію, де лікування безкоштовне й де вони, власне, зможуть за нею доглядати. 

Настя не вчила мову, не шукала місцеву роботу, бо всі її зусилля були спрямовані на організацію побуту та лікування матері. Дуже допомагали місцеві волонтери та громада — хтось речима, посудом, технікою, хтось — продуктовими наборами. Влітку 2022-го мама почала курс хіміотерапії й особливо потребувала допомоги, тож коли восени стало відомо про вагітність, першою реакцією став страх — страх не витримати. 

— Мені, звичайно, хотілось другу дитину. Але я в іншій країні, у мами рак. Переживала, чи потягнемо ми фінансово другу дитину, чи вистачаить моральних та фізичних сил, бо ми не знали, як мама буде почуватися. І взагалі були такі випадки, що мама не вставала, мені треба було все приготувати й зробити, а коли дитинка народжується, то треба весь час бути із нею. Переживала, чи зможу з усім впоратися, — розповідає Настя. 

Анастасія із новонародженим сином. Фото: приватний архів

Розповісти рідним про вагітність жінка не наважувалася майже три місяці, знав тільки чоловік. Та переживання виявилися даремними — найближчі родичі дуже зраділи за подружжя. Найважче було донести щасливу новину на фронт — до тата. Він був у гарячих точках, подовгу не виходив на зв’язок. 

Анастасія пригадує, як намагалася додзвонитися до батька:

— Я хотіла йому сказати новину по відео, щоб бачити його обличчя. Але він не виходив на зв’язок. Потім розповідав, як він з побратимами спав в окопі у воді, бо лили дощі, лежав на якихось дошках, під спину підкладав «бронік» — так і спали. Я таки вирішила йому написати, може, спіймає зв’язок, прочитає мою новину.  

Вагітна Настя супроводжувала маму на хіміотерапію, постійно читала новини з України та займалася господарством і вихованням старшого сина. Саме сукупний рівень стресу та переживань вона вважає причиною передчасних пологів. Ніколас з’явився на світ на 34-му тижні та важив менш двох кілограмів. 

Перинатальна медицина в Португалії: умови для біженців

Маючи досвід пологів і в Україні, і в Португалії (в обидвох випадках вона користувалася послугами державних клінік), Анастасія підмічає відмінності та схожості перинатальної медицини в обох країнах. Методики лікування, пакет аналізів та досліджень — однакові. А от головна відмінність, яка вразила жінку, — у ставленні до породіллі. У південній країні до вагітності ставляться простіше, каже Анастасія:

— Коли я в Україні була вагітна, то таке враження було, що я їм грошей винна. Вони якось на тебе починають тиснути, одразу якось повчати, гарчати. А тут набагато легше, нема таких стресів під час походів до лікарні, на УЗД, хоча тут і важче було записатися на скринінг.

Біженці з України мають такі ж права на медицину, як і будь-хто, хто легально проживає в Португалії. Під час оформлення тимчасового захисту українцям видають NISS (Número de Identificação da Segurança Social) — номер соціального страхування, який зокрема дає доступ до державної медичної системи. 

Маленький Ніколас народився передчасно. Фото: приватний архів

Медичне обслуговування під час вагітності відбувається за наступним алгоритмом:

  1. Після настання вагітності жінка має прийти до сімейного лікаря, який призначить необхідні аналізи для підтвердження вагітності та діагностики стану майбутньої мами;
  2. Майбутня мама отримує «паспорт вагітної» — документ з основною інформацією про здоров’я мами та дитини, який потрібно постійно мати при собі; 
  3. Лікар дасть направлення на наступні дослідження, їх можна пройти як в державних установах, так і в приватних клініках за попереднім записом; 
  4. Залежно від стану здоров’я жінки та дитини, регулярність наступних візитів може бути різною, зазвичай це близько одного разу на місяць;
  5. Для пологів можна обрати будь-яку державну клініку. Якщо особливих побажань немає — вибір паде на лікарню за місцем проживання.

Починаючи з 12-го тижня вагітності й до пологів, усі жінки мають право на державні виплати. Анастасія отримувала 180 євро на місяць, але ця сума може змінюватися залежно від рівня доходу сім’ї. Чим нижчий дохід — тим більша допомога. Також сума збільшується, якщо майбутня мама чекає на двійню чи трійню. 

Після пологів також є фінансова допомога, яка виплачується до досягнення дитиною повноліття. Ця сума так само змінюється від рівня доходу сім’ї та віку дитини. Ніколас, якому зараз менше року, отримує 200 євро, а його старший брат — семирічний Олександр — 50.

Усе медичне обслуговування, включно із перебуванням у лікарні, абсолютно безкоштовне. 

— В Україні ти не платиш за прийом у свого гінеколога, за аналізи, які робиш в пологовому й перші УЗД безкоштовні, решта — за власний кошт. Я народжувала в 4-му пологовому будинку в Запоріжжі, там треба було все приносити: постільну білизну, навіть сміттєві пакети. В пологовий зал лікарям і мило, і паперові рушники… Вони там дають список всякої дрібноти — шприци, системи, таке. У Португалії, якщо ти була десь в крамниці й у тебе з собою тільки твоя сумочка, а у тебе почалися пологи, ти можеш нікуди не заїжджати, у тебе може бути нуль євро. Тобі видають все — одяг, самі міняють постіль, все. Ніякі чайники, нічого тягнути не треба, — ділиться Анастасія. 

Єдиною незручністю був мовний бар’єр, розповідає жінка, але і це не стало великою проблемою. Спілкування з медиками під час пологів обмежувалося кількома словами, суть яких була інтуїтивно зрозуміла. А на випадок непорозумінь вона весь час тримала в руках телефон з увімкненим гугл-перекладачем. 

Оскільки Ніколас народився передчасно, йому була потрібна особлива увага. Породіллю виписали вже за кілька днів, а от новонароджений мав залишитися в спеціальній палаті. Анастасія приходила до сина щоденно — з 9:00 до 18-ї. Такий графік.  

За маленьким Ніколасом був цілодобовий безкоштовний догляд португальських медиків. Фото: приватний архів

Лікарі та медсестри були до неї дуже приязними, не зважаючи на те, що молода мама не говорить португальською вільно, вони багато спілкувалися. Лікарі цікавилися її самопочуттям, настроєм, питали, як вони з родиною влаштувалися в Португалії. Вже потім вона зрозуміла, що це були не дружні бесіди, усе, що вона розповідала, стало частиною лікарняного звіту:

— Вони спілкуються з тобою наче як знайомі, а виявляється, це все нотується і вони роблять якийсь свій звіт. Бо коли я сказала, що мій чоловік не працює, через два дні до мене прибігла соціальна робітниця, сказала, що їй повідомили в лікарні, що мій чоловік не працює, і оскільки я теж тут не працювала, то жінка питала, як ми збираємося годувати дитину. Я пояснила, що чоловік працює, але неофіційно. Вона десь ще півтори сторінки про мене розписала всіляких деталей, але сказала, що все добре, перевірка не буде до нас приходити.

Занотовували не тільки її історії про побут і стосунки в сім’ї. Лікарі фіксували, як вона взаємодіяла з дитиною, коли вперше сама поміняла підгузок, коли купала малечу без допомоги медсестри. Медперсонал не ставив умов, а тільки ввічливо пропонував їй спробувати виконати обов’язкові ритуали. Анастасія, маючи досвід догляду за старшим сином, не мала проблем із взаємодією з дитиною і добре знала, що потрібно робити. Тож їх виписали навіть раніше обіцяного терміну — усього через тиждень. 

Двоє синів Анастасії. Фото: приватний архів

«Він — наш промінчик сонця»

Хлопчик народився навесні 2023 року, коли його бабуся вже закінчила курс хіміотерапії. Рак все ще не відступив, але її самопочуття покращилось. Коли хлопчику було усього кілька місяців, з війни повернувся й приїхав у Португалію дідусь — йому виповнилося 60 років й він пішов зі служби за віком. 

Ніколас із братиком та бабусею і дідусем. Фото: приватний архів

Зараз уся родина по черзі колисає Ніколаса. Анастасія каже: дійсно було важко, але зараз, тримаючи сина на руках, вона зовсім не пам’ятає цієї втоми. З фінансовими складнощами допомогла держава та небайдужі:

— Можна було і не боятися, бо грошей вистачає. У Порту є церква, там спільнота з Молдови й багато українців. Вони проводять кожну неділю збори й видають гуманітарну допомогу. Ми взяли стільчик для годування та ліжечко. Ванночку нам віддали знайомі. Купили пластиковий комодик — та й все. В принципі тих грошей, що дає тут влада, 200 євро на місяць, вистачає на суміш і одяг. 

Народження Ніколаса стало найсвітлішою подією для всієї родини від початку повномасштабного вторгнення — мотивацією для дідуся на війні, підтримкою для бабусі, що бореться з онкологією, абсолютним щастям для мами й тата, радістю для брата. 

— Ніколас — бабусина зіронька, дідусь приїхав, обожнює його, грається з ним, співає з ним. Він — наш промінчик сонця. Він всю нашу сім’ю витягнув, — ділиться Анастасія.

Маленький Ніколас адаптовується у своїй тимчасовій новій країні. Фото: приватний архів

Народжувати дитину в чужій країні під час війни, в умовах залежності від соціальної допомоги — здавалося б найменш вдалі обставини. А, можливо, навпаки — найкращий час, аби здобути свій власний «промінчик світла» у найтемніші часи. Принаймні так вважає мама маленького Ніколаса.

No items found.

Журналістка та діджитал-продюсерка. Журналістську діяльність розпочала на телеканалі «Алекс» у рідному Запоріжжі, згодом працювала журналісткою та редакторкою на загальнонаціональних телеканалах (ТВі, 1+1, Еспресо). Очолювала мультимедійну команду проєкту Крим.Реалії, нині є координаторкою соцмереж волонтерської медіаспільноти Ukraїner та шефинею португальської версії.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
run for light krakow

Через російські обстріли, які нищать українську енергетичну галузь, останні 2,5 роки українці живуть під постійною загрозою відключень світла — блекаутів. Ворог продовжує бити по енергетичній інфраструктурі, електрики продовжують її ремонтувати, а українці — боротися.

47 людей пробігли краківським парком — у темряві з ліхтарями. Як розповідає співорганізаторка забігу в Кракові Марія Новосельська, для бігу було обрано коротку дистанцію, зручну для початківців, а неонові палички й ліхтарі в руках стали символами боротьби світла з темрявою. У Кракові вдалося зібрати понад 700 євро. Реєстрація на забіг коштувала 12 євро, але задонатити можна скільки завгодно. Організатори — «Нова пошта» та Lotus Foundation.

До забігу долучилися також поляки й інші іноземці. Польський студент Карл живе у Кракові. Вважає, що подібні заходи дуже важливі. Він підтримує Україну й регулярно намагається долучатися до благодійних івентів, спрямованих на її підтримку. Його друг Кшиштоф каже, що мотив благодійного забігу Run For Light дуже йому відгукнувся. Він хоче підтримувати українців, бо вважає, що те, що відбувається в Україні — неприпустимо.

Карл і Кшиштоф

Марія з Рівненської області переїхала до Польщі через війну два роки тому й прийшла на забіг, аби підтримати військових і медиків в Україні: «Такі заходи гуртують. А також це чудовий спосіб допомагати тим, хто залишився в Україні. Особливо військовим та медикам, бо вони рятують життя».

Тетяна із Запоріжжя біжить з великим українським стягом. Вважає, що українці за кордоном мають бути активними й показувати свою солідарність. Тетяна виїхала з України на шостий день війни, а коли трохи адаптувалась, почала організовувати багодійні забіги в центрі Кракова. І брати участь в інших забігах на підтримку України.

«Щороку ми бігаємо на День незалежності, — розповідає Тетяна. — Цьогоріч з нами було 73 людини. Бігли ми 3,3 км, які символізували кількість років незалежності України. Наступного року це буде 3,4 км. Подібні заходи підтримують дух і об’єднують українців за кордоном».

Благодійний забіг уже пройшов у 12 містах. Так, у Берліні для Чернігівського військового шпиталю зібрали 850 євро. Один з 59 учасників Ярослав пробіг дистанцію двічі — за себе та за свою подругу, яка не встигла прилетіти з Португалії. У Вільнюсі 101 учасник зібрав 1291 євро. У Барселоні для 26-ої окремої артилерійської бригади вдалося зібрати 659 євро для закупівлі систем Starlink та генераторів. 24 жовтня забіг відбудеться в Лондоні, після чого стане відома загальна сума зборів.

Run For Light у Барселоні. Фото @ukrainianrunnersbcn

Особливістю благодійного забігу Run For Light став інклюзивний стартовий сигнал, що замінив традиційний пістолетний постріл, звук якого може бути травматичним для людей із ПТСР та іншими медичними станами, спричиненими війною. Новий сигнал — це звук трембіти й відлуння, яке звучить, поки учасники не почнуть забіг. Сигнал розроблений «Новою поштою» спільно з міжнародними й українськими експертами: звуковими дизайнерами з Лос-Анджелеса, психологами, фахівцями з психоакустики Гарвардської медичної школи, професорами найбільшого технічного університету Києва тощо. А протестовано — ветеранами.

Фотографії Ксенії Мінчук

20
хв

Забіг заради світла: як українці в Європі збирають на генератори для лікарень

Ксенія Мінчук

10 жовтня правозахисники оприлюднили звіт про злочини проти українських дітей, до яких причетні білоруські високопосадовці, включно із Олександром Лукашенком. 13 вересня цей документ було передано до Міжнародного кримінального суду (МКС). Правозахисники закликали МКС притягнути винних до відповідальності. Над доказовою базою працювали спільно Центр прав людини ZMINA, Регіональний центр прав людини, правозахисна організація «Вясна» та BelPol за підтримки Freedom House. У звіті вперше наводяться дані про вивезених українських дітей — імена, паспортні дані тощо — які стали відомі завдяки контактам всередині Білорусі. До того ж правозахисникам вдалося ідентифікувати 18 таборів в Білорусі, в яких під виглядом «оздоровлення» перевиховують українських дітей з окупованих територій. «Sestry» поговорили із правовою аналітикинею Онисією Синюк та Інною Ільченко, керівницею проєкту Центру прав людини ZMINA про роботу над збиранням доказів та про те, як білоруський режим стирає ідентичність українських дітей.

Нові докази злочинів режиму Лукашенка

Наталія Жуковська: МКС отримав нові докази злочинів Росії та Білорусі проти українських дітей. Про що саме йдеться у вашому звіті? На що можна розраховувати?  

Онисія Синюк: Наш публічний звіт, оприлюднений 10 жовтня, суттєво різниться від того, що ми передали МКС. Тому що ми надали багато конфіденційних матеріалів, які у подальшому будуть важливими для розслідування. Їх ми не можемо оприлюднювати. Загалом ми намагалися змістити фокус з переміщення дітей як явища на те, що відбувається з ними після того, як вони потрапляють, зокрема, до Білорусі. Наше дослідження охоплює період з 2021 року. Саме тоді Лукашенко особисто підписав указ про «оздоровлення групи дітей з Донецької області» в дитячому навчально-оздоровчому центрі «Зубраня». Закінчили свою роботу ми у червні 2024-го. На жаль, процес переміщення українських дітей продовжується і надалі.

Станом на червень 2024 року ми змогли встановити особи 2219 переміщених дітей, щонайменше 27 з них були вивезені не лише до Білорусі, а й до Росії. Ця інформація показує, як пов’язані між собою російська та білоруська системи

Так, 12-річна Леда Майорова з Макіївки Донецької області, наприклад, у вересні 2022 року перебувала в таборі «Дубрава» в Білорусі. У січні 2023-го відвідала кремлівську ялинку, а в серпні вже перебувала в Ханти-Мансійському автономному окрузі, більш ніж за 3000 кілометрів від дому, на «лікуванні». І таких випадків багато. Але більшість цих дітей з окупованих територій, до них важко отримати доступ, тому перевірити кожен конкретний випадок складно.

Нам допомагали білоруські партнери, зокрема й колишні правоохоронці, які у 2020-му році після нелегітимних виборів в Білорусі перейшли на інший бік, і, відповідно, виїхали з країни. Вони змогли здобути конфіденційну інформацію. У нас був величезний список з іменами дітей, з контактними даними, в тому числі номерами телефонів. Також у деяких випадках ми навіть отримали паспортні дані, квитки на потяг. Їхній маршрут пролягав, як правило, із Донецька через Ростов і далі у Мінськ. Є навіть інформація про супроводжуючих цих дітей до Білорусі. Також нам відомо, що відбувалося з ними на території Білорусі, і є інформація про тих, хто залучений до цього процесу. Насамперед, ідеться про Олександра Лукашенка, паралімпійця Олексія Талая з його фондом, державного секретаря Союзної держави Дмитра Мєзєнцева і голову Ради міністрів Михайла Мішустіна. У нас є рекомендація і запит до МКС стосовно того, щоб відкрити розслідування щодо цих осіб і видати ордери на їхній арешт.

Раніше подання в МКС щодо Білорусі робили Єльська школа громадського здоров’я та команда опозиціонера Павла Латушка. Вони стосувалися саме незаконного переміщення українських дітей. Чим особливе нове подання?

Крім нас, цього року подання до МКС щодо Білорусі робила і Литовська Республіка. У них дещо інший фокус. Суть і особливість нашого подання якраз в зміщенні фокусу з переміщення дітей на індокринацію, мілітаризацію і співучасть Білорусі в цьому процесі. Тому що ми говоримо про те, що це єдина система, заснована Росією. І Білорусь є співучасницею в цьому процесі. Ми говоримо про це як про окреме порушення, а не як елемент депортації. Ми заявляємо, що це має кваліфікуватися загалом як злочин проти людяності, дискримінаційне переслідування. Дітей дискримінують насамперед через те, що вони мають українську національність. До них одразу ставляться як до російських громадян.  

Українські діти, вихованці кадетського корпусу, з військовослужбовцями 345-го окремого гвардійського повітряно-десантного полку ЗС РФ. Фото:Telegram-канал кадетського корпусу

У своєму звіті ви закликаєте МКС видати ордери на арешт держсекретаря Союзної держави Росії та Білорусі, російського політика Дмитра Мезенцева, голови Ради міністрів Союзної держави прем'єр-міністр Росії Михайла Мішустіна та Олексія Талая, білоруського паралімпійця і голову Фонду Олексія Талая. Яка роль кожного з них у викраденні та переміщенні українських дітей?

Особистий підпис Мішустіна стоїть на бюджеті, тобто на виділенні грошей на переміщення і перебування українських дітей на території Білорусі. Востаннє, йдеться про майже пів мільйона доларів.

Найбільш відомою є участь Олексія Талая. Це ідеолог цього процесу, який усіляко підтримує Лукашенка і Путіна

Талай особисто отримав нагороду від російського президента у травні цього року за його участь і роль в переміщенні українських дітей і їхній індоктринації, мілітаризації на території Білорусі. Він постійно називає українських дітей росіянами. Має зв'язки з очільниками окупаційних адміністрацій. Наприклад, нещодавно зустрічався з Денисом Пушиліним (так званий «голова ДНР». — Авт.). У них є прямі домовленості про те, як вони допомагатимуть і відправлятимуть на «відпочинок» дітей з Донбасу. У нього є зв'язки, в тому числі і з так званими громадськими організаціями на окупованих територіях. Наприклад, організація «Дельфіни», яку очолює Ольга Волкова. Вони постійно співпрацюють в тому, щоб вивозити дітей до Білорусі.

Володимир Путін нагороджує Олексія Талая орденом Дружби в Кремлі. Фото: офіційний сайт очільника Кремля

До того ж, через свій однойменний фонд Талай фінансує поїздки дітей та ідеологічно супроводжує весь цей процес. Він завжди був мотиваційним спікером. Спілкуючись з дітьми, намагається переконувати їх в тому, що вони росіяни, і як це добре жити на російських територіях.

Дитячі табори «оздоровлення та відпочинку»

Як відбувається організація поїздок у дитячі табори Білорусі безпосередньо в окупованих Росією містах?

Онисія Синюк: Це все відбувається за підтримки очільників окупаційних адміністрацій. Той самий Пушилін і Володимир Рогов (очільник окупаційної адміністрації Мелітополя. — Авт.) про це самі говорять. Талай, наприклад, посилається на рішення так званих міністерств освіти на окупованих територіях. Нібито вони видають наказ для закладів освіти сформувати списки дітей на «оздоровлення». Також їм допомагають так звані громадські організації, які використовують вразливі категорії населення, зокрема, дітей з інвалідністю. Цікаво, що найбільші групи дітей вивозять не влітку, а восени й навесні під час навчального року. Як і в Росії, їх зараховують до місцевих навчальних закладів.

Курсанти 6-го взводу кадетського корпусу в окупованому Донецьку. Фото: телеграм кадетського корпусу

Як з викрадених дітей «ліплять» росіян? Якою є система російської освіти і які наративи їм намагаються нав’язати? 

У дітей в Білорусі дуже чітко продуманий графік перебування. Навчання в закладах ведеться російською мовою і включає, серед іншого, просування наративів «руського міра» про характер і перебіг Другої світової війни. Яскравим прикладом є закон «Про геноцид білоруського народу» й пов’язаний з ним курс, який приписує звірства, організовані нацистським німецьким режимом, українцям та іншим народам. Цей курс є частиною навчальної програми, починаючи з початкової школи. Ось наприклад цитата із підручника історії: 

«Весь мир знает сегодня о трагедии в деревне Хатынь, в которой 22 мая 1943 года було заживо сожжено 149 человек, из них 76 детей. В карательной операции участвовал 118 батальон, который в основном состоял из украинцев и особый батальон СС». 

І, до речі, ми зібрали досить багато таких вирізок з нових підручників, якими пічкали наших дітей і білоруських. Як кажуть наші партнери з правозахисної організації «Вясна» — таких наративів до 2022 року не було. 

За результатами вашого звіту, білоруський режим є співучасником російської мілітаризації українських дітей. Про це свідчить, зокрема й діяльність кадетського корпусу Захарченка, першого ватажка так званої «ДНР», який пов'язаний з фондом Олексія Талая. Яким чином це відбувається? Про які схеми вам відомо?

Можна простежити цей зв'язок через кілька моментів. Талай у дуже близьких відносинах з усіма. Він особисто  фінансує поїздки кадетів до Білорусі для того, щоб вони, в тому числі, впливали на своїх однолітків і брали дуже активну участь у пропаганді. В кадетському корпусі на стінах — символіка його фонду. Директорка корпусу особисто зустрічається з ним, і вони домовляються про подальшу співпрацю. До того ж часто в соціальних мережах вони висвітлюють роботу Талая і називають його своїм «соратником» і дуже близьким другом. А той, в свою чергу, постійно на своїх сторінках пише про те, чим займається Кадетський корпус.

Українські діти з окупованого Донецька під час зустрічі із білоруськими спецпризначенцями. Фото: Telegram-канал МВС Білорусі

Станом на 2024 рік у кадетському корпусі перебувало майже 200 дітей — як хлопчиків, так і дівчаток, деякі з них були першокласникам. Під час навчання та позакласних заходів вихованцям кадетського корпусу постійно говорять, що вони є росіянами і водночас громадянами так званої «ДНР». У кадетському корпусі відзначають «День повернення ДНР» до складу Росії й урочисте підняття російського прапора.

Під час посвяти в кадети діти проголошують: «Я служу Російській Федерації і кадетському корпусу». Тобто вони роблять все, аби з часом ті діти доєдналися до лав російської армії

І нам вже відомі подібні випадки. Хлопчик, який там навчався, загинув на війні в Україні. Це один із прикладів мілітаризації і промивання мізків російською пропагандою.

Що далі відбувається з дітьми після так званих «таборів оздоровлення» та «перевиховання»?

Немає цілі цих дітей залишити в Білорусі. Ціль — зробити з них російських громадян. Перевірити, що з ними відбувається далі важко, бо доступу до окупованих територій немає. Білоруська влада періодично публікує, що діти поїхали додому, і показують їхні фото на вокзалі в Мінську. Всіх перевірити неможливо. Ось ті 27 дітей, про які я говорила, нам вдалося зафіксувати лише через те, що це були медійні випадки. Вони засвітилися в білоруських і російських медіа. 

Білоруський і російський режими використовують українських дітей також у пропагандистських цілях. Як саме і про що їх змушують розповідати на камери журналістам?

Українських дітей часто використовують в пропаганді. Їх не називають інакше як дітьми з нових російських територій чи просто росіянами. З ними роблять сюжети, які показують на національних каналах. Дітей напряму питають: «А страшно бути під обстрілами на окупованій території? Там зараз жахлива ситуація? Розкажи, що ти бачив? Як поранили чи вбили твоїх рідних?». Ніхто не думає про ретравматизацію. Всі питання прямі. Про жодну конфіденційність не йдеться. Дітей часто називають по імені, прізвищу, зазначаючи їхній вік, з якого вони регіону, міста і так далі. Ці діти на камеру повторюють кліше російської пропаганди про «спеціальну воєнну операцію», про бандерівців, про те, як київський режим їх обстрілює, і що Маріуполь відновлюється. Питання, які їм ставлять, часто призводять до сліз, тобто росіяни грають на емоціях дітей.

В одному інтерв'ю в українського хлопчика питають, чи готовий він воювати за «Родіну», коли підросте? А він відповідає — так. І це постійні наративи

Також дітей возять на зустрічі з білоруськими військовими, з правоохоронцями. Зокрема, і тими, які прославилися жорстокістю в розгонах протестів 2020 року. На цих зустрічах їм  розповідають, як добре служити, показують, як поводитися зі зброєю, фотографують у формі, в тому числі з символікою «z». 

Українські діти, вихованці кадетського корпусу імені Захарченка, беруть участь в уроці «до 106-ї річниці створення органів державної безпеки Донбасу» в окупованому Донецьку. Фото: Telegram-канал кадетського корпусу

Робота над звітом

Як довго і на основі чого ви збирали інформацію, працюючи над звітом? Що було найскладнішим?

Інна Ільченко: Ми почали документування у січні цього року, а завершили на початку серпня. До того у нас була підготовка. Це був перший досвід з білоруськими колегами правозахисниками з «Вясна» і найскладніше було почати спільну роботу. Ми повинні були завоювати певний рівень довіри. І вже згодом у нас створилася потужна команда документаторів, які дуже сильно одне одному допомагали. Окрім довіри, не просто було знайти потрібну інформацію, бо її підчищали.

Ми помітили тенденцію, що білоруська влада, після того, як на Путіна і Львову-Бєлову було видано ордер на арешт, почали дозовано давати інформацію у публічний простір. Її стало складніше шукати

Ми виходили просто на соцмережі фігурантів. Наприклад, дітей або їхніх рідних. А після виходу нашого звіту інформація взагалі почала зникати. Наприклад, зачистили профілі на фігурантів на сайті кадетського корпусу Захарченка. Зникла вся інформацію про радницю директора департаменту освіти на окупованих територіях, яка часто з Талаєм спілкувалася. Хоча інформація і зникла ми, втім, встигли все задокументувати.   

Українські діти з окупованого Донецька під час новорічних свят у Білорусі. Фото:Telegram-канал МВС Білорусі

Всі списки дітей, які у нас були, ми передали до офісу Генерального прокурора, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини і до Служби зовнішньої розвідки. Тобто ми цією інформацією ділимося також з державою. 

А які історії знищення української ідентичності вам відомі?

У нас був випадок дівчинки з Сєвєродонецька, яка до окупації міста була мега активною у своїй школі та громаді, із дуже проукраїнською позицією. Зокрема, брала участь у конкурсі з української мови імені Т.Г. Шевченка. Після окупації вступила в один з мілітаризованих молодіжних рухів під назвою «Юнармия» і почала розповідати, як чудово, що Сєвєродонецьк повернувся в «рідну гавань», що це «русскій город» і так далі. І це ж зовсім небагато часу минуло.

А ще ми помітили по профілях дітей у соцмережах, що ще 5-6 років тому вони постили рожеві поні і писали про те, як люблять зайчиків, а зараз практично всі фото у них  з російською символікою і літерами «z», у військовій формі з написами «я люблю Росію»

Нам відомо, що програма, за якою перевиховують, мілітаризують та індоктринують українських дітей, фінансується переважно за російські гроші. Щоправда, у Білорусі, долучаються до цього і державні підприємства — «Білорусь калій», «Бєлнафту».  Відомо, що в одному випадку діти зупинялися в готелі від одного з цих підприємств, коли вони перебували на території Білорусі. Деякі з санаторіїв і таборів так само є від цих державних підприємств. Це радянська система — і як воно раніше працювало, в принципі, так в Білорусії і залишилося.  

Правосуддя завжди чекає

Наприкінці січня 2024-го білоруський паралімпієць Олексій Талай анонсував розширення географії діяльності свого фонду: в Білорусь обіцяють привезти дітей уже з новоокупованих районів Херсонщини. Як зупинити і чи можливо зупинити в принципі вивезення українських дітей?   

Онисія Синюк: Важко говорити про зупинення вивезення українських дітей без звільнення окупованих територій. Однак можна говорити про певні спроби зменшення цього процесу. І тут ідеться, зокрема, і про видачу ордерів на арешт. Ми бачимо, що білоруська сторона дуже цього боїться. Зокрема, Лукашенко. Він дуже розраховував що вийде сухим з води і братиме участь в мирних переговорах. На нього це дуже впливає. Важливими є також санкції. А ще — має працювати міжнародна коаліція з повернення дітей. Щодо повернення цих дітей на підконтрольні Україні території, то кожен випадок індивідуальний. Щоразу Росія придумує нові способи, як цьому перешкодити.

На даний момент єдиного механізму для повернення дітей немає. Треба думати над тим, щоб це був повністю міжнародний механізм і з конкретними діями, на які погодиться, в тому числі, і РФ. Як би нам не хотілося, треба, щоб вони підтверджували тих дітей, яких ми хочемо повернути

Тому що це питання цифр і ідентифікації. Були випадки, коли, наприклад, українська сторона давала список з 500 дітей, російська підтверджувала до 30, а повертала одну дитину. Це питання роботи на міжнародному рівні. Потрібно тиснути на них, посилювати санкції, робити так, щоб їм дорожче було тримати цих дітей в себе, ніж їх повернути.

Українські діти, вихованці кадетського корпусу імені Захарченка. Фото: Telegram-канал кадетського корпусу

Чому для трибуналу над цими воєнними злочинцями треба чекати спеціального часу?  Чи може правосуддя чекати?

Правосуддя, особливо міжнародне, чекає завжди. Це дуже довгий процес. І тут краще не поспішати. Найгірше — коли злочинці отримують виправдувальний вирок через якісь технічні помилки чи недоопрацювання. Потрібно мати «залізну» справу, щоб взагалі ніхто і ніяк не зліз з гачка. До того ж важливо заручитися підтримкою не тільки наших звичних союзників, а й тих країн, які є або нейтральними або наразі більше схиляються до Росії. З ними потрібно працювати. Ми віримо, що все вийде і правосуддя здійсниться.

Ми працюємо на те, аби всі докази були зібрані, задокументовані і щоб жодна людина, причетна до цих злочинів, не уникнула покарання. Особливо це стосується головних злочинців цієї кривавої війни

20
хв

Перевиховання та мілітаризація: як білоруський режим допомагає РФ стирати ідентичність маленьких українців

Наталія Жуковська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Україна в центрі Любліна»: фінальні акорди фестивалю

Ексклюзив
20
хв

Переговори про вступ до ЄС: як Україна має реформувати економіку

Ексклюзив
20
хв

«Протиракетний щит» в Редзіково: як добитись збиття ракет хоча би над Львовом

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress