Єві — 5 років, з яких вона прожила в Україні лише кілька місяців. Після народження дівчинки її батьки, Ольга та Ярослав, вирішили провести декретну відпустку в гостях у родичів в Португалії. Однак там їх застала пандемія, а потім почалась повномасштабна війна. І ось родина Трищів — українські діаспоряни, яких в Португалії налічують кілька десятків тисяч.
Вже кілька років маленька Єва відвідує місцевий дитячий садочок й старанно готується до вступу до школи. Португальською вона говорить без акценту, добре знає місцеві звичаї. Та попри те, що Україну дівчинка не пам’ятає, українська мова та традиції для неї на першому місці.
Діти навіть не можуть поговорити зі своїми рідними
Для Ольги переїзд за кордон не тільки додав стресу до знайомих усім батькам немовлят безсонних ночей, а й став приводом серйозно замислитися: як донька, чиї перші кроки будуть зроблені в іноземному оточенні, зможе вирости українкою?
Вже після переїзду жінка бачила приклади, як діти, виховані далеко від батьківщини, не мали чіткої національної ідентичності й майже не володіли рідною мовою. Це не просто шокувало жінку, а навіть обурювало:
— Я цього не розумію, як це діти не можуть навіть поговорити із своїми рідними, не знають свого коріння. Ми з чоловіком українці, це в кожній клітині нашого тіла закладено, й ми навчаємо доньку саме українського. Ми розуміємо, що вона живе в іншій країні, і якщо ми цього не дамо, то ніхто їй не дасть цього. Португальського вона тут і так навчиться, а українського… Вона не матиме такої можливості, якщо ми, батьки, не зможемо їй цю любов прищепити, дати їй це українське коріння.
Ольга працює в салоні краси у місті Фаро — столиці провінції Алгарве. Як це часто буває в діаспорі, свої тягнуться до своїх, тож значна частина її клієнток — українки. Жінка завжди відкрита до того, щоб поділитися власним емігрантським та материнським досвідом. А зараз він не аби як потрібен. За даними португальської служби у справах мігрантів, станом на червень 2023 року у країні перебувають 50 000 українських біженців, з них 14 000 — діти.
Власним прикладом
Ольга не має власних авторських методик виховання дитини чи драматичної історії прозріння. Не було навіть родинної ради, де вони з чоловіком складали б окремий україноцентричний план виховання малечі. Це завжди було саме по собі зрозуміло. Вони підтримували контакт з рідними в Україні, регулярно обмінювалися посилками та зідзвонювалися. Тож, відповідно до віку дитини, серед посилок з’являлися україномовні книжечки та вишиванки. Їх у Єви ціла колекція.
— З самого маленького віку вона має на кожен рік [нову] вишиванку різних кольорів. Вона б кожен день їх носила, їй це подобається. Мої батьки завжди подаруночки присилають, мої сестри коли приїжджають, привозять подарунки: книжки, вишиванки, іграшки з України, — розповідає жінка.
Те, що Ользі видається не вартими уваги звичайними побутовими справами, насправді є прикладом того, що в першу чергу слід робити батькам, яким не байдуже, як сприйматиме Україну їхня дитина. Саме мова спілкування вдома, присутність українського в побуті й найголовніше — трансляція власного ставлення до батьківщини з боку батьків є основою, на якій ґрунтуватиметься світогляд дитини, говорить психологиня Олена Шершньова:
— Якщо в родини батьки розповідають, якої ми національності, спілкуються рідною мовою, то тоді проблеми з самоідентифікацією дитини не буде. А якщо ж, навпаки, батьки використовують іноземні мови або російську, якщо говорять «ми громадяни світу» або «батьківщина там, де тобі добре», або щось, на кшталт того, що не важливо де вони живуть, то чекай іншого. Не те, якою мовою спілкується продавчиня в крамниці, не те якою мовою діти на майданчику розмовляють, буде визначати, як себе усвідомлює дитина.
Особливо важливу роль відіграє мова спілкування вдома. Незважаючи на те, що свої перші слова Єва сказала вже в Португалії, вона найбільш впевнено володіє саме українською мовою. «Найкраще я знаю українську, потім португальську і вже потім англійську», — так говорить про свої мовні навички сама дівчинка.
Вивчення мов у дітей відбувається інакшим чином, ніж у дорослих — вони вивчають слова, органічно пізнаючи світ. Якщо дитина перебуває у двомовному середовищі з пелюшок, часто вона навіть не розрізняє мови, а сприймає різні слова на позначення одного явища як синоніми. Усвідомлення того, що це різні мови й ними слід оперувати окремо, приходить пізніше. Ольга пригадує, що так було і у випадку Єви: «Коли їй було півтора-два рочки, було таке що вона інколи говорила одне слово українською, інше — португальською. Десь після трьох років вона почала чітко говорити або тією, або іншою мовою».
Тож батькам не слід турбуватися, що син чи донька плутатиме мови, рано чи пізно вони займуть свої окремі місця в житті дитини, говорить Ольга.
Ще однією вагомою частиною є підтримка контактів із людьми з України. Насамперед мова про родичів, наприклад, бабусь та дідусів, тамтешніх друзів. Якщо сім’я не має близьких, що залишилися в Україні, це можуть бути гуртки за інтересами, в яких існує офлайн-формат. Завдяки цьому спілкуванню дитина не просто матиме ще одне місце для мовної практики та додаткове джерело знань про Україну, а й власний зв’язок із батьківщиною.
Маленька Єва спілкується з родичами майже щодня. Завдяки цьому вона багато знає про їхній стиль життя та побут, має уявлення про те, як живуть люди в Україні, чим вони зайняті, що готують на вечерю тощо.
— Інколи по відеозв’язку, інколи телефоном, але ми часто зідзвонюємося. Вона завжди говорить, що «я поїду в Україну, я хочу те побачити, туди піти, те спробувати», у неї є розуміння, що там на неї чекають, й вона знає про те, як живуть її рідні, яким є їхній побут. Вона знає, що в Україні у неї є дім і вона може приїхати туди й жити там. Вона знає, що наша Україна потерпає від війни, від росіян, й внаслідок війни чимало будинків зруйновано. Чекає, постійно питає: «Мамо, правда ми поїдемо в Україну, коли закінчиться війна? Правда, це буде скоро?», — розповідає Ольга.
З таким підходом погоджується і психологиня Олена Шершньова. Вона наголошує, що спілкування із рідними чи друзями, які залишилися в Україні, особливо важливе для дітей, які виїхали за кордон через війну:
— Це має значення для загального психологічного комфорту дитини. Тому що якщо обрубати ці зв’язки з рідними, з тими, хто там лишився, — для дитини це буде величезний стрес. Якщо ж продовжується спілкування з батьком, з родичами, з однокласниками, які, можливо, не виїхали, то це для дитини дуже потужна точка опори, — розповідає психологиня.
Додаткове навчання онлайн та офлайн
Спілкування — це основа, але для повноцінного уявлення про Україну та про свою ідентичність цього недостатньо. Дітям молодшого віку важливо читати автентичні українські казки, адже саме вони є джерелом розуміння української ментальності та відіграють особливо важливу роль у формуванні особистості дитини. Для дошкільнят та дітей шкільного віку вже слід дозовано впроваджувати додаткове навчання з тих дисциплін, яких немає в закордонній освіті: історії України, географії рідного краю, мови та літератури.
Оскільки Єві усього п’ять, зараз її додаткове навчання обмежується невеличкими заняттями вдома з батьками.
— Ми вивчаємо пісні, віршики, книжечки читаємо українською. Вивчаємо українські букви з нею вдома, пишемо алфавіт. Їй це подобається, вона в захваті від того, що вона може писати своє ім’я одразу двома різними мовами. Їй цікаво порівнювати, — ділиться Ольга.
Та вже восени наступного року в житті дівчинки з’явиться не лише португальська початкова школа, а й українська. У містечку Фару, де живе родина, є українська школа вихідного дня імені Тараса Шевченка. Там функціонують кілька груп залежно від віку, де діти отримують базові загальноосвітні знання з українською позицією. Наступного навчального року свою улюблену вишиванку Єва вдягне на перший дзвоник також у цій школі. Схожі центри позакласного навчання є майже всюди, де присутня українська діаспора.
Якщо офлайн-навчання не приваблює дитину або батьки не мають можливості організувати таке позакласне навантаження, існують також онлайн-платформи Міністерства освіти та науки України.
Для дошкільнят функціонує онлайновий дитячий садок НУМО. В ньому діти навчаються за програмою дошкільної освіти МОН, а батьки можуть знайти на його сайті корисні матеріали для самостійних занять із дитиною.
Учні 5-11 класів можуть будь-коли навчатися у Всеукраїнській школі онлайн. Їм не обов’язково проходити всю шкільну програму — якщо учня цікавлять окремі дисципліни, можна вивчати тільки ці курси.
Шанс на повернення
Ольга не готова прогнозувати, коли її сім’я повернеться в Україну, але впевнена: після настання повноліття Єва зможе самостійно вирішити, в якій країні вона хоче жити. Тому вже зараз закладає фундамент для однаково широких можливостей як у Португалії, так і в Україні.
Для родин, які точно знають, що їхній притулок за кордоном є тимчасовим, це — неминучий виклик. Адже без україноцентричного виховання, додаткової освіти та розуміння українського побуту, інтегруватися в українське суспільство після проведеного за кордоном часу буде складно.
Хоча й неможливо передбачити, як складеться життя маленької Єви, її батьки точно знають, що не хочуть закривати перед нею будь-які двері, а особливо ті, через які вона завжди може повернутися додому. Наразі, у свої п’ять, Єва ще не думає про такі речі, але впевнена, що хоче довго-довго подорожувати Україною після перемоги. І вже зараз розмірковує про національність майбутнього чоловіка. Її відповідь підказує: схоже, у батьків все виходить.
Ось, що розповідає мама дівчинки:
«Якось Єва виходить із садочка, запитує:
— А як ти думаєш, хто буде моїм чоловіком — португалець чи українець?
— Не знаю, думаю, що це буде українець.
— Знаєш, я теж думаю, що це буде українець».
А що ви думаєте, чи можна зберегти національну ідентичність дитини, виховуючи її за кордоном? Пишіть нам на пошту, нас цікавить ваша думка: redakcja@sestry.eu
Журналістка та діджитал-продюсерка. Журналістську діяльність розпочала на телеканалі «Алекс» у рідному Запоріжжі, згодом працювала журналісткою та редакторкою на загальнонаціональних телеканалах (ТВі, 1+1, Еспресо). Очолювала мультимедійну команду проєкту Крим.Реалії, нині є координаторкою соцмереж волонтерської медіаспільноти Ukraїner та шефинею португальської версії.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
%20(1).avif)
