Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Ранок. У зимовій Варшаві -5оС, а відчувається на всі десять. Під українським консульством на вулиці Антонія Мальчевського кілька родин із малими дітьми. Дорослі щось вишукують у телефоні, намагаються втримати за коміри малюків на зледенілій доріжці. Розгубленість минає, щойно вони зауважують Намет підтримки із написами рідною мовою. Здається, видихає уся родина — тут їм точно допоможуть.
Цей «п’ятачок» перед консульством пам’ятає куди більші тлуми людей. Із початком «великої війни», коли цю вулицю заполонили розгублені українці, польське суспільство склало свій найважливійший тест — на людяність та емпатію, перетворившись на один рятунковий хаб. Тоді об’єднався Мокотув (дільниця у польській столиці), на допомогу стала Варшава, зорганізувалася вся країна.
Перед консульством за сприяння тодішнього посла України у Польщі Андрія Дещиці розгорнули Намет підтримки. Спочатку це був звичний військовий намет, де можна було сховатися від дощу або спеки, з’їсти теплого супу, випити чаю з канапкою, отримати з рук волонтерів засоби гігієни, кому необхідно — речову допомогу, одяг. Тут організували навіть куточок для дітей з книжками та іграшками.
Пізніше, коли довгий список осередків допомоги для українців скоротився до кількох одиниць, Намет підтримки залишився одним із останніх форпостів допомоги. За цей час він став у нагоді 100 тисячам українських біженців. І попри пересохлі потоки допомоги й тотальну втому від війни, продовжує допомагати й досі.
Цезарій і Йовіта
«До нас приходять найперше люди у скруті, неповносправні, жінки й чоловіки літнього віку, які потребують підтримки. Не лише українці. Це місце, де вони можуть поговорити і виплакатися, і знають, що будуть вислухані й почуті», — каже Цезарій Чарнецький. Два роки тому активне ядро Намету підтримки зорганізувалося у фундацію «Гуманітарні», а він її очолив.
Пан Цезарій — педагог і екологічний активіст, займався збереженням диких тварин, річок і лісів. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, був змушений відкласти свою діяльність «у довгу скриню» й активно включився допомагати українцям.
«Щонайменше до кінця війни», — впевнено каже.
Поряд з ним — Йовіта Мальчевська, друга людина у фундації. Вона активістка фудшерінгу, учасниця спільноти людей, котрі займаються рятуванням їжі, транспортуванням продуктів, котрі не продалися у магазинах, до «ядлодалень» на потреби людей, котрі сповідують філософію порятунку продуктів — бо ж просто потребуючих. За її плечами — волонтаріат у дитячих будинках, допомога тваринам і чимало інших благочинних ініціатив:
— Той лютий 2022-го року був для мене таким шоком, що все, чим я жила до того, стало неважливим, — пригадує Йовіта Мальчевська. — Протягом першого тижня я слухала новини і плакала.
А потім сказала собі: «Годі, бери і роби щось». І так я стала волонтеркою на Модлінській
Фінансової підтримки від місцевої влади «Гуманітарні» не отримують — функціонують із пожертв приватних осіб, кількох дружніх компаній, невеликих кав’ярень, котрі діляться хлібом і печивом. Транспортування, приготування обідів — усе власними силами і коштом.
Електрику й воду отримують від консульства — безплатно. А ось за шматок землі, де нині стоїть оновлений, уже надійніший пластиковий, намет, щомісяця сплачують 800-1100 злотих до скарбниці уряду дільниці Мокотув.
«Чи хотіли б ви так жити?»
Ми розмовляємо за столиком у наметі. Попри те, що тут є «теплодуйка», кава в паперовому стаканчику вистигає дуже швидко.
Тим часом двері надовго не зачиняються: заходять літні жінки, беруть випічку — хтось куштує із чаєм на місці, хтось бере із собою. По тому, як весело спілкуються між собою, роблю висновок, що вони тут постійні відвідувачки.
Загалом же намет щодня у середньому відвідують чотири десятки потребуючих, а також ті, хто приїздить у справах до консульства.
Цезарій Чарнецький пам’ятає, як за три-чотири місяці з часу «великої війни» приватна допомога українським біженцям почала зменшуватися, розпався основний кістяк волонтерів. А згодом й узагалі з’явилися загрози закриття і знесення намету. Усе це — на фоні розмов, що українці вже «непогано собі радять»:
— Є такий наратив у польському суспільстві. Але подивіться, наприклад, на цю пані, яка зараз прийшла. Навряд чи вона така самостійна — через вік, хвороби.
Часто ці люди живуть з того, що обходять різні пункти допомоги, щоб здобути хоч щось. Так, у якомусь сенсі вони собі справді радять
— Ті, хто кажуть, що ці люди можуть самі собі допомогти, чи хотіли б так жити? Ходити і просити, вистоювати в чергах, щоб дістати пачку рису чи суп?, — підхоплює Йовіта Мальчевська.
Поки говоримо, до намету знову хтось заходить, бере печиво, дякує, йде. Як от пані Надія із Запоріжжя, котра називає намет «домом солодощів». У місці тимчасового поселення з нею живуть її свекруха і ще кілька родичів літнього віку. Тож круасани, які вона прихопила з собою, для них.
— Ми готуємо бутерброди у себе вдома, вечорами їдемо по хліб — носимо, зриваємо плечі, — розповідає Цезарій Чарнецький. — Намет відкриваємо з вівторка по п’ятницю, у понеділок він не працює, бо нам також потрібно розібратися зі сном і логістикою.
Відпустки не мали жодного разу
Попри «теплодуйку» й затишну атмосферу, ноги у зимовому взутті мерзнуть. Так, сюди добре зайти на чашку теплого супу й перекинутися кількома словами, але складно уявити рівень самопожертви людей, які трудяться тут цілорічно й за будь-якої погоди, не покладаючи рук.
Хтось повинен це робити
Серед організацій, котрі підтримали життєдіяльність Намету підтримки, — World Central Kitchen, Польська асоціація людей з інтелектуальними вадами та інші. У червні 2023 року «Гуманітарні» відправили допомогу постраждалим через підрив росіянами Каховської ГЕС. Зараз же планують відправити 300 кг корму у приватний притулок на Київщині, де утримується 150 псів. Утім, перевізника знайти складно.
Протягом тривалого часу Bar Jedzonko щодня спонсорував 30 свіжих домашніх супів для Намету підтримки. Нині ж знову є чималий попит на найважливішу в холодну пору страву. Загалом на потреби намету вистачило б якихось 2500-3000 злотих на місяць.
«Гуманітарні» намагаються просити допомоги у благодійних організацій, знайомих бізнесів. Кошти на свою діяльність переважно отримують із внесків на zrzutka.pl. Єдина речова допомога, котру отримали цьогоріч, — подарунки, що їх приготували діти зі школи в Пясечно. Також волонтери зверталися до уряду міста Варшави — надсилали презентацію свого фонду, де у подробицях оповідали, як і для кого працюють. Сподівалися, що будуть включені до котроїсь із програм фінансування. Натомість отримали ввічливого листа про те, що їхня діяльність важлива, й жодної підтримки.
«Нехай клерки на місяць поміняються з нами місцями, постоять на цьому морозі, подивляться, як в наших бідонах замерзає вода. Нехай глянуть на цих жінок, які вже не мають дому, і не мають, до чого повертатися, — каже Цезарій Чарнецький. — Даємо цим людям трохи більше, ніж чай. Даємо їм надію».
«Гуманітарні» тримаються оптимістично й активно планують свою діяльність. Хоча й нарікають, що у Наметі підтримки не вистачає вправних рук, наголошує Цезарій:
— Ми могли б організовувати тут польсько-українські інтеграційні зустрічі, але нам бракує молодих активних людей. Ось як тих, що часом стоять під російським посольством. Хотілося б бачити молодь тут, щоб хтось нас замінив хоча б на якихось дві години в тиждень. Щоб хтось подав чай літній бабусі й запитав, як вона почувається. Подавання чаю — це теж активність. Чимало людей кажуть мені — що ти робиш? Ви не маєте з цього нічого, лише борги. Кому ви допомагаєте? Але кожна наступна людина, яка це каже, переконує мене, що я роблю правильно, бо хтось повинен це зробити. Усі ці люди мають чисте небо над головою. Вони не знають, що через кілька років у нас теж може бути така ситуація. І ми шукатимемо допомоги, але можемо не отримати її.
Редакторка і журналістка, письменниця, колумністка, авторка текстів про бізнес, філософію, науку і літературу. Вивчала полоністику у Волинському національному університеті імені Лесі Українки і тюркологію в Інституті імені Юнуса Емре (Туреччина). Була редакторкою і колумністкою «Газети по-українськи» і журналу «Країна», працювала для української діаспори на Radio Olsztyn, друкувалася у виданнях Forbes, Leadership Journey, Huxley, Landlord та інших. Дипломована спеціалістка Міжнародного сертифікованого курсу Thomas PPA (Велика Британія) з експертизою у human resources. Перша книга «Жінкам ніззя» вийшла у видавництві «Нора-друк» 2016 року, над другою працювала за сприяння Інституту Літератури у Кракові вже під час повномасштабного вторгнення.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
