Ексклюзив
20
хв

Мовна школа як бізнес: з чого почати і як не помилитися

Українки, які приїхали до Польщі з повномасштабною війною, вже досить непогано розуміють польську мову. Однак більшість зізнається, що далі розуміння справа не йде. Бракує словникового запасу, знань граматичних правил та впевненості в своїх силах. Тому навчання українців польської мови є досить перспективним напрямом для відкриття власної справи. Sestry поспілкувалися з власницями мовних шкіл у Польщі та розпитали їх про нюанси бізнесу

Галина Халимоник

22% українських біженок вивчили польську мову. Фото Альони Таневої

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Порадьте мовну школу для вивчення польської

Попри те що на початку повномасштабного вторгнення в більшості міст Польщі відкрилися безкоштовні курси з вивчення польської мови, допомогли вони українським біженкам опанувати тільки елементарний рівень, але не заговорити польською. За даними соцопитування, проведеного КМІС, лише 22% українців зі статусом тимчасового захисту вивчили польську, більшість — поверхово, і лише 10% можуть спілкуватися польською вільно. 

Основними причинами такої ситуації вони називають брак часу (33%) та фінансів (33%). Втім під час особистого спілкування українки говорять й про інші причини. Це стресовий стан, коли «нічого в голову не заходить», а також якість організації навчання. 

Стартовий капітал для відкриття мовної школи — це 15-25 тисяч злотих. Фото: Альона Танева

Маю досвід вивчення польської на різних курсах, — розповідає 40-річна Оксана з Одеси, яка зараз мешкає в Катовіце, — адже так хотіла вивчити мову, що записалася на кілька курсів одразу. Найбільш корисними для мене виявилися курси  Сілезького університету: система знань, чимало роздаткових матеріалів, кожен день нам давали домашнє завдання — підготувати невелике оповідання на якусь тему, всі учасниці були залучені в роботу, нам регулярно влаштовували різноманітні тестування, які змушували готуватися. Єдина проблема, що курс був короткий, тож матеріали, які моя дитина в школі вчила місяць, на курсах ми мали вивчити за два уроки на тиждень. 

Негативний досвід я мала на кількох інтеграційних курсах. На одних відповідали три учениці, які мали базові знання з польської, решта були замість «меблів» у кімнаті, їх не помічали. Були курси, де пів уроку ми обговорювали якісь сторонні теми, до того ж переважно українською, яку розуміла викладачка. Наразі мій рівень польської низький. Звісно, я можу пояснитися в лікарні, магазині, але цього замало, щоб відчувати себе інтегрованою в польське суспільство. 

Питання «порадьте мовну школу, порадьте вчителя з польської» досі залишається одним з найпопулярніших  в онлайн-групах українців. Попит є. Отож, якщо у вас є відповідні знання, організаційний хист і стартовий капітал, відкриття власної мовної школи може стати непоганим варіантом соціально-орієнтованого бізнесу. 

Маркетинг у стилі «польська за три місяці» лише зашкодить   

Киянка Світлана Маташ — за освітою викладачка української та польської мов. Після початку повномасштабної війни вона мешкає в Кракові. Онлайн-школа Світлани Маташ позиціонує себе як український бізнес для українців, тож, зареєстрована вона зараз лише в Україні. Зараз Світлана активно вивчає польське законодавство, плануючи започаткувати підприємницьку діяльність також у Польщі.

— Я закінчила факультет української та польської філології в Київському національному університеті ім.Т.Г.Шевченка, — розповідає Світлана. — Польську обрала за порадою вчительки. Вона підказала звернути увагу не на модну англійську, а на слов'янські мови. Багато українців вже тоді працювали в Польщі й Чехії і дивилися на них як на ринки для розширення свого бізнесу. Польська мені видалась більш цікавою, тому свій вибір я зупинила на ній. 

Світлана Маташ. Фото з приватного архіву

Після закінчення навчання я стала працювати у різних мовних школах, а також як індивідуальна репетиторка. Якість курсів була різною. Мені не подобалися деякі агресивні маркетингові стратегії, наприклад, обіцянки навчити польської мови за три місяці. У студентів складалися нереальні очікування, бо опанувати мову на високому рівні за три місяці, аби вільно спілкуватися — неможливо. Як викладачка я бачила помилки інших, і це підштовхнуло мене відкрити власну онлайн-школу. 

Це було незадовго до пандемії коронавірусної інфекції, коли навчання у форматі онлайн ще лякало потенційних студентів та учнів. А згодом, під час пандемії, всі призвичаїлись, і кількість бажаючих вивчати польську зросла.

— Довелося замислитись над масштабуванням проєкту, шукати нових вчителів, — пояснює Світлана. — Шукала через ресурси типу work.ua. Учні йдуть на твоє ім’я, тому важливо, щоб інші викладачі школи також були на високому рівні. 

Після розміщення вакансій, відгуків, я проводжу відео-співбесіду з кожним потенційним викладачем. Звертаю увагу насамперед на володіння мовою, співбесіда проводиться польською, а також на те, як тримається людина. Навіть такі дрібниці, як оханий фон має значення. Важлива харизма, бо в навчанні особистість викладача грає велику роль. Усі ми пам’ятаємо, як в школі через повагу та любов до вчителя ми починали любити предмет, хоча раніше до нього не лежала душа. 

Вивчити польську за три місяці неможливо, заспокоює українців Світлана Маташ. Фото з приватного архіву

У Світлани Маташ є своя авторська методика викладання польської, з якою вона знайомить викладачів. 

— Разом з цим я не закликаю їх відмовитися від власних підходів, — каже Світлана. — Навпаки, найкращий результат дає мікс моїх ідей та їхнє творче опрацювання викладачами. Є моменти, дотримуватися яких потрібно неодмінно. Наприклад, організація робочого простору для занять: заблюрений задній фон, світло, якісна техніка, охайний вигляд тощо. 

Кібератака на сторінку школи в соцмережах несе збитки

Мовна школа Світлани Маташ — це стартап. Тому керівниці доводиться поєднувати різні ролі, виконувати різні функції, а ще — любити математику.

— Бізнес — це не тоді, коли ти падаєш з ніг від перевантаження, а твій прибуток — три копійки, — наголошує Світлана. — Бізнес вимагає ретельних розрахунків, оцінки ризиків, вміння вчасно відмовитися від речей, які зменшують прибутковість, оптимізувати процеси. 

Робота з аудиторією в Україні — це ризики в умовах війни

Минулого року, коли росіяни гатили по енергетичній системі України, чимало студентів не могли бути присутніми на уроках через відсутність електроенергії. 

Однак мій найбільший провал — навіть не ця ситуація, — зізнається Світлана Маташ. — Я б дуже радила всім, чий бізнес залежний від соціальних мереж, дбати про захист своїх сторінок. Минулого року через кібератаку на сторінку школи я втратила до неї доступ. Випадково автоматично натиснула на якесь посилання — і все, у нас вкрали сторінку. Великими зусиллями вдалося відновити доступ. Але ми встигли втратити гроші рекламної кампанії, а також клієнтів одного з наборів, з якими просто не змогли зкомунікувати. 

Мова — продукт, який не псується і завжди потрібний

Засновниця мовної школи «Міцна мала» — українка Наталя Петранюк — народилась у Кракові. Пізніше батьки з дітьми переїхали до України, але Наталя зберегла любов до польської мови та культури. Саме це спонукало стати студенткою Ягелонського університету, одного з найстаріших навчальних закладів Європи. Там отримала ступінь магістра слов'янської філології. Протягом багатьох років Наталя працювала репетиторкою польської мови. Повномасштабна війна стала поштовхом для відкриття власної справи в Польщі.  

Наталя Петранюк (праворуч). Фото з приватного архіву

— Для мене однаково близькі та рідні Україна та Польща. З перших місяців війни моїм внеском у допомогу українцям стала організація розмовного клубу в Кракові, — розповідає Наталя Петранюк. 

Наталя організовувала зустрічі, вигадувала тематику, знаходила небанальні підходи, щоб «розговорити» українок, які попри сильний стрес почали вивчати польську. З часом учасниці розмовного клубу поставили питання, чи можна було б проводити повноцінні уроки з польської мови — індивідуальні або групові. Спочатку такі курси проводилися в межах різноманітних інтеграційних програм, але з часом Наталя прийшла до рішення створити власну мовну школу.

— У моєму випадку був інвестор, який вклав свої кошти у старт бізнесу, — розповідає викладачка. — Адже мовна школа як бізнес має потенціал для розвитку та отримання прибутків. Комусь треба підтягнути мову, щоб пройти співбесіду, хтось починає вивчати «з нуля», бо зрозумів, що доведеться затриматися в Польщі довше, ніж планували два роки тому. Хтось хоче почуватися більш комфортно у спілкуванні з колегами. Я сама тривалий час жила на дві країни, тому добре розумію, що мова — це один з найважливіших чинників, який допомагає знайти однодумців та знайомства, знімає бар’єри.

Мова — це головний інструмент досягнення успіху, коли ти починаєш життя в іншій країні

Часто запорукою успішного старту справи є репутація власника мовної школи, якого знають в якості репетитора. Однак для того, щоб утриматися на ринку, необхідний комплекс факторів. 

Наталя делегує ведення бухгалтерських справ професіоналам, однак намагається і сама бути в курсі усіх «паперових справ». 

Ведення бухгалтерії краще віддати на аутсорсинг. Фото з приватного архіву Наталі Петранюк

— Для мене дуже важливо, щоб серед викладачів були однодумці, які так само цінують справу та вболівають за неї. Ми обговорюємо, які речі є неприпустимими. Наприклад, коли викладач намагається студентів школи зробити своїми приватними студентами, обіцяючи меншу оплату за навчання. На жаль, за відгуками, такі ситуації досить часто трапляються в цій сфері.

Винагорода викладачів має бути ринковою, ставлення людяним, щоб вони розуміли, що мовна школа — основа їхнього особистого добробуту

Частина учнів приходять за відгуками, однак для стабільного функціонування мовної школи їй потрібна якісна маркетингова стратегія та просування.

— Мій найбільший провал — коли ми «викинули на вітер» дуже вагому для нас цифру на залучення фахівця з таргетованої реклами. Моя порада — тестувати різні способи просування, вкладаючи невеликі суми. Якщо вирішуєте найняти спеціаліста, він має одразу давати результат, а не «годувати» вас обіцянками. 

З освітніх послуг ПДВ не сплачується

Викладання польської мови іноземцям є дійсно перспективною справою, вважає полька Магдалена Гоїк з Битома. Вона викладає польську українцям вже протягом 25 років. А з початком повномасштабної війни як репетиторка вона провела за навчанням українців сотні годин, що і підштовхнуло її до відкриття власної мовної школи

Магдалена Гоїк (у центрі) і її українські учениці. Фото: Альона Танева

— Відкриття мовної школи не тягне за собою особливих труднощів, — розповідає Магдалена. — Адже з освітніх послуг ПДВ не сплачується, і треба сплачувати тільки податок на прибуток. Плюс витрати на послуги бухгалтера, аби не наробити самому помилок. 

Найкраще починати свій бізнес, каже Магдалена, коли вже є фундамент. Легше, коли ти викладач, якого вже знають, і студенти приходять за рекомендаціями. 

— У мовній школі важливі чимало речей: від ведення календаря навчальних програм і планів уроків до придбання онлайн-платформ для навчання. Як і в будь-якій іншій справі, коли працюєш на себе, роботи багато. Інколи по 12 годин на добу.

Немає страховки від того, що завтра студент передумає навчатися. Деякі мовні школи беруть плату наперед за місяць. Вона не повертається, якщо пропуск був без поважних причин. Магдалена окремих договорів зі студентами не укладає. Вони оплачують після кожного заняття, хтось одразу за курс. 

Найголовніше для вивчення мови — якомога більше нею говорити. Фото з приватного архіву Наталі Петранюк (друга ліворуч)

Як обрати свою школу і свого викладача, завдяки яким ви зможете заговорити польською? 

Магдалена Гоїк радить: 

«Перш за все варто звертати увагу на особистість викладача. Людина має вам підходити інтелектуально та емоційно. Між учителем і учнем складаються стосунки, коли вони хороші, ми добре вчимося (і навпаки). Навчання має проходити без стресу, з інтелектуальним заохоченням, уроки мають бути цікавими, іноді навіть захоплюючими, а вчитель має бути сердечним, але водночас вимогливим. Має ставити перед учнем виклики, які тому хочеться здолати». 

Наталя Петранюк радить: 

«Польську можна вивчити, якщо знайти “свою школу”, або “свого викладача”. Українки стільки здолали за останні два роки, що мова точно їм під силу. Треба просто повірити в себе, приділяти час навчанню, виконувати всі завдання — і говорити, говорити і ще раз говорити. Це підтверджують десятки відгуків на сторінках школи. Люди пишуть, що нарешті зі школою “Міцна мала” польська мова  “залізла їм в голову». 

Світлана Маташ радить:

«Моя порада можу пролунати банально, але щоб заговорити польською — треба говорити. Методика навчання польської мови у нашої школи побудована таким чином, що ми з перших занять говоримо. Навіть прості фрази знімають страхи та бар'єри».

Скільки можна заробити на мовній школі?

Спочатку рахуємо видатки. Якщо ви плануєте відкрити школу зі стаціонарним навчанням, то варто до кошторису свого бізнес-плану внести оренду приміщення, бажано вже з меблями, роздатковий матеріал, мати запас на зарплату вчителям хоча б на кілька місяців, поки школа не стане популярною, оплату бухгалтерських послуг (консультацій).

Під час пошуку локації для школи не варто гнатися за недорогою ціною, варто думати, чи зручне це місце логістично. Адже від цього буде залежати, чи приїдуть туди студенти та вчителі. В ідеалі це має бути велике та світле приміщення з власною територією, зручною транспортною розв’язкою, місцем для паркування тощо. Договір оренди варто укладати тоді, коли всі інші паперові справи узгоджено, і навіть коли промо-кампанія школи в соціальних мережах відбулася. Аби не платити оренду за пусті приміщення без учнів.

Майже всі співрозмовники Sestry радили займатися оформленням підприємництва та веденням звітності через бухгалтерію на аутсорсингу. Оскільки польська податкова система досить складна, є десятки різних варіантів оформлення, кожен випадок варто розглядати індивідуально з професіоналом. На старті щойно зареєстрований підприємець у Польщі може скористатися низкою пільг для бізнесу.

Одна з найбільш витратних статей розходів під час створення мовної школи – це її промоція в соціальних мережах, через блогерів, оформлення та регулярне ведення своїх соціальних мереж, виготовлення флаєрів з інформацією про школу, які можна роздавати на заходах для українців. Щомісячний бюджет на промоцію школи може стартувати від 500 у.о. та вище.

Скільки платити вчителям, щоб вони були зацікавлені співпрацювати з вами, а не займатися репетиторством вдома, так само залежить від ринку. Якщо проаналізувати сайт з пропозиціями, то роботу вчителям польської мови як іноземної пропонують за 45.00 –95,00 злотих брутто/год. Йдеться саме про носіїв мови з відповідною освітою.

Якщо говорити про вчителів, які можуть працювати дистанційно, в онлайн-школах, то вакансії на сайті типу work.ua стартують від 10000-30000 грн.
Якщо говорити про онлайн-школу, тут видатки будуть набагато нижчими. Переважно, включатимуть в себе зарплату для вчителів, оренду платформи для уроків, промоцію школи, ведення бухгалтерії.

Якими можуть бути доходи? Ми переглянули вартість мовних курсів у різних школах.

Все залежить від того, будуть це індивідуальні уроки, групові, який рівень, онлайн чи офлайн. Вартість індивідуальних курсів коливається від 80-150 злотих, офлайн групові заняття коливаються від 540-800 злотих за курс, 380-500 злотих – за онлайн-курс.

Окрім основних курсів, школа можна пропонувати додаткові платні послуги: корпоративні курси, консультації, підготовку проходження співбесід з певною професійною лексикою, розмовні курсі, переклад документів тощо.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
косметичний бізнес салон кабінет український Польща

За останні три роки українці в Польщі зареєстрували 77,7 тисяч бізнесів, що становить 9% від загальної кількості ФОПів, відкритих у країні в цей період. З кожним роком кількість українських бізнесів збільшується. Як підрахували в Польському економічному інституті (PIE), близько 37% новостворених фірм відкривають жінки. І одним з найпопулярніших напрямів серед них є індустрія краси — косметичні, манікюрні й перукарські салони (до 13% від усіх українських бізнесів). 

Тетяна Ковнацька до 2022 року мешкала на Житомирщині. Придбала будинок, в якому планувала жити й виховувати двох синів (молодший син має діагноз ДЦП). Але встигла пожити в ньому всього 4 місяці. Війна змусила переїхати до Польщі й самостійно дбати про дітей. Заради них і завдяки ним Тетяна досягла поставленої мети — відкрила в Кракові власний косметичний кабінет. 

«Я — косметолог, але спочатку в Польщі мила під'їзди»

— Коли я з двома дітьми приїхала до Польщі, навіть уявити не могла, що можу працювати за професією, — розповідає Sestry косметолог Тетяна Ковнацька. — Перше, що мені тут запропонували, — мити посуд. Потім — під'їзди. Я на все погоджувалась, хоча платили копійки. 

Коли порахувала, скільки буду отримувати за свою роботу, зрозуміла, що доведеться працювати по 10 годин, а ще — вночі, і навіть так я не зможу забезпечити дітям ні житла, ні школи. Розплакалась… 

Подзвонила своєму старшому сину. Він вислухав мене і сказав:

«Мама, кидай мити під'їзди й шукай роботу за спеціальністю. Кілька днів зможемо прожити. Будемо їсти один суп»

Його слова дуже на мене вплинули. Я прийшла додому, сіла й стала писати у фейсбуці всім салонам краси, що шукаю роботу. 

Зі старшим і молодшим синами

— Розкажіть, як ви приїхали до Польщі. Чому саме сюди?

— 24 лютого у мене була страшна паніка. Що робити? В голові не було жодної відповіді. Старшому сину тоді було 15 років, молодшому — сім. 

Спочатку поїхала до мами, яка живе біля кордону з Білоруссю. Це було небезпечно. Але коли небезпека, то ми, як діти, хочемо сховатися у мами. 

А у мами через постійні вибухи доводилося носити молодшого сина на руках у льох. Сам він спуститися й піднятися не може, бо має діагноз ДЦП. Але навіть тоді, серед вибухів у погрібі, я не думала виїжджати з України. 

Аж поки 1 березня не подзвонила сестра з монастиря, при якому мій син ходив у садочок для неповносправних. Сестра сказала: «Таня, ти повинна вивезти Влада. Ти повинна про нього подбати». І пояснила, що дитина з ДЦП дуже чутлива. І якщо щось вибухне поруч, його контузить набагато сильніше, ніж нас, здорових людей. Так я вирішила їхати з України.

Наступного дня сіла в машину зі своїми дітьми й нарешті відчула силу. Усвідомила, що все роблю правильно.

Перетнувши кордон з Польщею вночі, ми поїхали до центру біженців. Але коли я побачила цей центр, зрозуміла, що там ми не залишимось. Великий спортзал, де дуже багато людей. Гучно, світло не вимикається. Майже ніхто не спить. І ми заночували просто в машині на стоянці. І вже вранці взяли курс на Краків.

«Конкуренція в косметології висока. Майже всі конкуренти — українки»

— Що було після того, як ви розіслали своє резюме краківським салонам краси? Довго довелося чекати відповіді?

— Після того, як я розіслала десятки листів місцевим салонам, два з них взяли мене на роботу. Я працювала одночасно в обох — їздила між двома локаціями. «Хочеш заробити, маєш сама знайти клієнтів». Такі умови висунули мені працедавці. Але я знала, що в мене вийде. Адже я не мала вибору.

А коли у мене в житті немає вибору, я завжди знаходжу вихід

Згодом стала орендувати місце в салоні. Платила 40% з кожного клієнта. На свою справу у мене грошей ще не було. Бо податки, витрати були, а стабільного доходу — ні. Але коли я напрацювала свою базу клієнтів, зрозуміла, що вже готова зареєструвати свою діяльність і працювати «на себе». 

Зараз у мене свій косметологічний кабінет. І шлях до нього був непростий. Довелося витратитися на матеріали, якісні апарати, довго шукати й знайти хороше місце, до якого зручно добиратися. Я позичала гроші, потім віддавала. Мені ніхто не допомагав. Я не називаю себе бізнеследі. Говорю про це як про свою справу. Бо бізнес — це щось велике. А у мене тільки початок великого. 

Зареєструвати свою справу в Польщі не складно. Українцям під час війни спростили умови, тож реєстрація зайняла у мене з пів години. Маю бухгалтера — це обов'язкова умова ведення бізнесу. Він мені допомагає зі звітністю, податками, паперами. 

— Конкурентів багато? 

— Конкуренція в косметології у Польщі висока. Але майже всі конкуренти — українські майстрині. Українці у сфері краси дійсно найкращі.

Конкуренція змушує весь час вдосконалюватися. І це не тільки про техніки, апарати й сучасні процедури. Це й про просування власного бренду. Ти маєш записувати відео, «скакати на камеру», показувати і роботу, і особисте життя. 

Бо тільки зупинився, все — роботи немає. 

Звичайно, доводиться весь час вчитися новим технікам. Тільки в цьому місяці була на трьох навчаннях. Один навчальний курс коштує від 1500 до 4000 злотих.

Чому ще я тут навчилася? Що порівнювати себе з кимось з майстрів неправильно. У кожного свої умови, ситуація, і я живу й працюю згідно зі своїми умовами. Я йду власними кроками. Нехай вони не швидкі й не великі, але я роблю їх сама

— Що для вас найважливіше: прибуток, кількість клієнтів, репутація?

— Репутація для мене завжди на першому місці. Дуже важливо, що клієнт говорить про мою роботу. За грошима я не женусь, але мені треба, щоб грошей було стільки, щоб могли нормально жити мої діти і я. Самотужки забезпечую свою сім'ю, тому ігнорувати прибуток не можу. А він приходить, якщо хороша репутація. Тільки так це і працює — репутація сприяє росту кількості клієнтів, клієнти приносять прибуток.  

— Які б поради ви дали українкам, які хочуть відкрити свій бізнес у новій країні?

— Брати й робити. Боїшся? Все одно бери й роби. Важливо бути як відважною, так і уважною. Заздалегідь розрахувати все: податки, оренду, витрати. Відкрити свою справу — це одне, а от втримати діяльність — окреме завдання. Варто розуміти, що це «гра в довгу». І бути готовою до різних викликів. Але не боятися — найважливіше.

— Скільки треба мати грошей, щоб відкрити свій косметологічний кабінет?

— Щоб відкрити свою справу, я вклала близько 10 тисяч злотих. І це при тому, що частина матеріалів у мене вже була, я привезла їх з України. Довелося купувати лампи, кушетки, столи, а також касовий апарат і термінал. Якщо додати до витрат апарати, з якими я працюю, вийде близько 30 тисяч злотих. Але апарати я купую поступово. Ціни на них — від тисячі доларів. Мої апарати коштують 1,5-2 тисячі доларів кожний. 

Дуже хочу розширятися. Йду до цього. Хочу кращі умови, більший кабінет, більше працівників. 

— Яким може бути дохід і прибуток косметолога в Польщі?

— Взагалі дохід у косметолога може бути дуже непоганим. Якщо завантаженість з 8 ранку до 8 вечора — і так щодня, можна мати 30-40 тисяч злотих на місяць. Але я так працювати не можу. Адже моя дитина потребує мене дома. Логопед, масаж, фізіотерапевт у молодшого сина, школа старшого — і між усім цим треба встигнути. Зараз я заробляю 15-20 тисяч злотих брутто. Віднімаємо податки, зарплату бухгалтеру, витрати на матеріали, оренду (2000 злотих) тощо. Залишається 7-9 тисяч злотих. У косметолога великі витрати. 

Разом з тим у Польщі я дуже виросла, розкрилась. Почала себе впевнено почувати. Можу сама в чужій країні жити в комфорті, розвиватися професійно, відчувати впевненість. Пишаюся собою.

— Що ви вважаєте головним своїм успіхом?

— Те, що я не боюся. Руки трусяться, але я роблю. Вперто і наполегливо. Постійно вчуся чомусь новому. Коли згадую, як вперше робила мезотерапію (ін’єкційна процедура в косметології. — Ред.), аж смішно. Руки трусилися, плакала. Але робила! А далі призвичаїлась, набила руку — тепер легко. І так в усьому. Страшно, але я йду вперед.

20
хв

«Страшно, але йду вперед». Українка про відкриття власного косметичного кабінету в Польщі

Ксенія Мінчук

Якщо війна і непевні часи турбулентності, у котрі нині занурилася чи не половина світу, — це також час для росту, то український видавничий «глянцевий» бізнес показує непогані результати. Інша справа — скільки зусиль для цього доводиться прикладати.

Наталія Дунайська 25 років у видавничому бізнесі, запускала різні проєкти, переважно у люксовому сегменті. Вона — видавчиня глянцю Elle, Elle Decoration, Harper’s Bazaar і Cosmopolitan в Україні. Останні два видання постали вже в часи повномасштабного вторгнення. За час повномасштабного вторгнення їй вдалося не лише зберегти колектив DOMIO PUBLISHING, а й збільшити штат. У Польщі Наталія Дунайська запустила Architectural Digest (AD) із редакцією у Варшаві, який одразу знайшов свого читача і вже успішно завойовує місцевий ринок. З виданням Sestry.eu вона поділилася особливостями видавничого бізнесу в Польщі, а також роздумами про те, якими ми вийдемо з цієї війни.

Про видання

Вихід Architectural Digest (AD) на польський ринок відбувся, коли минув перший шок після повномасштабного вторгнення. Перемовини про отримання ліцензії для нового видання велися приблизно 1,5-2 роки. У партнерів було чітке розуміння польского ринку, а також уявлення про потенційних клієнтів. 

Польський AD — журнал про архітектурний дизайн і мистецтво, вишукані інтер’єри і стильні будинки, технологічні новинки і тенденції. На сторінках представлений також сегмент «lifestyle» — із модою і предметами розкоші.

Обкладинка журналу. Фото: матеріали для преси

У продуктів видавничого дому DOMIO PUBLISHING 90% контенту — виробленого локально. Адже ми добре знаємо, що те, що працює у Польщі, не працює в Україні або у тій же Франції. Так само те, що працює в Україні — не працюватиме у Польщі. 

Я дуже комерційно орієнтована людина і повністю відповідаю за бізнес. Ось тому я розмовляю мовою цифр, мені завжди важливий результат. Люблю свою роботу

Ми несемо людям мрії, нас купують і читають. Це не означає, що хтось обов’язково купить кухню за 100 тисяч євро. Але, принаймні, він може наблизитись до цього, поринути у світ люксу, зазирнути до зі смаком оформленої квартири чи будинку. Ми даємо можливість наблизитися до мрій і реалізувати їх. Адже лише коли ми мріємо, у нас виходить — думки матеріальні.

Про смак

У поляків є смак, він доволі стриманий. Вони менш сміливі у кольорах і відтінках, як от іспанці. Утім, віддають перевагу надійності: дорога річ має бути справді якісною. 

Якщо польський покупець витрачає 100 доларів, то має розуміти, на що їх витратив

Дається взнаки європейський менталітет — у 20 років не заведено ходити в норковій шуби до п'ят і їздити на Bentley. Тобто, для усіх цих атрибутів ти маєш досягти певного віку. У польському сегменті «лакшері» ми бачимо красивих людей, гарно одягнених. Але вони одягнуті стриманіше, аніж в Україні. І машини у них стриманіші, ніж у нас.

Чим ми відрізняємось

В Україні є таке явище як show-off — життя на показ. Ти можеш жити у доволі простих умовах, не мати за душею нічого, але їздити на «Мерседесі». Такий собі дещо азійський наліт потягу до розкоші.

Урочисте відкриття журналу AD. Фото: пресматеріали

Українка, коли виходить на вулицю, наче виходить заміж. Вона завжди із макіяжем, часто на підборах. У Польщі — це виражено меншою мірою. Більше того, люди тут одягнені набагато простіше, часом навіть нудно. Модні люди тут — великі консерватори. І навіть якщо вони добре забезпечені — ці гроші «мовчазні». В Україні багаті люди теж потроху змінюються в цей бік.

Особливості ринку

У нашому сегменті бізнесу Польща — це Україна 7-10 років тому. Ринок люксу в Україні у рази більший. Тут досі немає тих брендів, які є у нас. Приміром, у нас напряму відкритий монобренд — представництво Cartier, CHANEL, Louis Vuitton, PRADA, John Richmond. Тут же корнер Dior відкрився кілька місяців тому. Louis Vuitton тут також корнер, а в нас — окремий магазин. Cartier працює через агента, в Україні — напряму. 

Я думаю, що навіть під час війни за обсягом ринку Україна конкурує із Польщею. Але тут — шалений потенціал. За останні два роки відкрилося чимало шоу-румів у сегменті «дизайн інтер’єрів» і чимало ще збираються відкриватися. 

Поляки люблять своє, захищають його і не пускають чужих. Але є інший бік, коли вони не можуть запропонувати рівень якості речей, щоб замінити ті закордонні бренди, які зараз приходять на ринок

Відкриваються лакшері-магазини, місцеві туди заходять, приглядаються. Щоб витратити $10 тисяч на диван, до цієї думки найперш треба звикнути. Але поляки так само люблять їздять на автомобілях Audi, BMW, Porsche. Вони надають перевагу швейцарським годинникам, ювелірним прикрасам Bulgari, Cartier, Van Cleef тощо. Тобто, поряд із польськими дизайнерами і брендами є запит на західні бренди. Тож я впевнена у потенціалі цього ринку. 

Як усе починалося

За роки у видавничому бізнесі я знаю всі процеси зсередини, розумію, як їх вибудувати. Мені потрібна була правильна команда. І насамперед треба було знайти головного редактора, котрий «під себе» підбере журналістів, які писатимуть. Оскільки я не розумію польську, не маю відчуття мови, була велика небезпека помилитися із людиною. Але нам пощастило.

З дистриб’юцією було все просто, я звернулася до штучного інтелекту і написала: «Дайте мені, будь ласка, найбільші дистриб'юторські компанії в журналах» і отримала їх із контактами. Маємо двох чудових продавців реклами.

У нас повністю польський колектив. Звісно, десь ми корегували, із кимось прощалися, але за півтора року сформувалася дуже хороша команда. Я — генеральний директор компанії і, звісно, розриваюся між двом ринками. 50% свого часу проводжу в Польщі, 50% — в Україні. Але «long distance doesn't work» — як у стосунках, так і в бізнесі, тому потрібно все контролювати. 

Наталія Дунайська з Бріжит Макрон. Фото: приватний архів

Помилки і труднощі

Коли ми зареєстрували компанію онлайн, допустилися невеликої помилки. Ми з’явилися в KRS (Krajowy Rejestr Sądowy — загальнопольський державний судовий реєстр, до якого вносять суб'єкти підприємницької діяльності. – Авт.), але не з’являлися у вайтлисті й не могли рухатися далі. На всі питання, які ми ставили, відповіді не отримували. 

В усіх структурах існує проблема комунікації, особливо, якщо ти — іноземець. У тому числі, відкриття банківського рахунку. Тож і ми були наче у вакуумі. І лише коли виправили помилку, все запрацювало. Ми б набили менше гуль, якби від початку хтось узяв нас за руку і вів. Пізніше наша колега — українка, яка давно живе у Польщі, — полегшила усі процеси і прискорила їх. 

Труднощі виникли із відкриття корпоративного рахунку в банку. Відкритий рахунок чомусь не активувався. Я пишу — що відбувається? Чому для активації потрібно стільки часу? Проходить тиждень-два, мені ніхто не відповідає. Я приходжу в банк і дізнаюся, що при оформленні документів менеджер допустився помилки. Але виправити не можуть, бо немає того самого менеджера. Новий рахунок теж не можуть відкрити, бо я уже його маю. Я кажу: «Дивіться, ось ваш банк, а ось — сусідні двері іншого банку. Нам байдуже, де відкривати рахунок». За дві хвилини усе було вирішено, хоч на це ми витратили місяць. 

Коли ми знайшли приміщення під офіс у Варшаві, рієлтор оголосив: «Через кілька місяців підпишемо договір». Було дивно, бо ж не йдеться про покупку, а лише про оренду. У Києві це робиться набагато швидше. Також ми зрозуміли, що із частиною команди ми «не злітаємо». Тож при збережених ключових позиціях ми змінили 20% польових гравців, здійснили approve і все запрацювало. 

Зараз я можу відверто сказати: для того, аби вийти на ринок, треба мати партнера-поляка, який би був помічником і провідником

Із допомогою місцевих усе пришвидшується й набагато простіше вирішується. Хоча зараз є багато організацій, фондів, котрі допомагають становленню українського бізнесу, виділяють гранти на його розвиток. 

Зараз, уже розуміючи місцевий ринок, я завжди додаю до строків укладання угод кілька місяців з огляду на польську непоспішність. Зате поляки мають міцніші нерви. Ми ж активно працюємо, попри те, що у нас — то революція, то війна. 

Про початок «великої» війни

Ми живемо за кілометр від Бучі. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік скочив у машину і поїхав на Печерськ забирати усіх батьків до нас «у безпечне місце». Перші три доби ми сиділи у підвалі — бо над нами усе літало, адже поруч аеродром у Гостомелі. Я навіть могла розледіти обличчя пілота, який летів над будинком. 

Наступного дня після початку повномасштабної війни у нас відключили світло, а через кілька днів — газ. Із усіх наших друзів в околиці ми мали камін, то хоча б грілися. Чоловік мій — фанат грилю, тож ми готували їжу на грилі. А ще у мене була купа свічок, які я постійно купувала — тож ми палили свічки. 

Вулиця Вокзальна, на якій знищили російську колону, пересікається з вулицею Яблунською (під час окупації росіяни вбили тут щонайменше 60 цивільних. — Авт.) у нас за парканом. Тобто, поряд їздили танки. 

А мій брат живе трохи далі, у Березівці. Третього березня о 3.00 ночі до нього прийшли буряти і сказали: «Элитный котеджный домик — на выход». Його будинок був зруйновний — від вибухової хвилі міжкімнатна кухонна перегородка зрушилася на 20 сантиметрів, скло повилітало. Зараз дім відновлюють. 

Ми виїздили 9 березня. Волонтери казали: «Давайте пробувати пробивати коридор». Їхали з білими ганчірками, на яких було написано «Діти». Ми проїздили через два російських блокпости, машини оглядали. Потім, коли я вже читала про Бучу, я думала: «Господи, над нами, здається, летіла армія ангелів-спасителів». Ми поїхали на захід України. Але щойно у Ворзелі дали світло — наступного дня вже були вдома. 

Стосунки із Варшавою

Я приїжджаю до Варшави як додому, я все тут знаю. Обожнюю її за те, що я тут не їжджу на автомобілі. Навіть якщо хтось пропонує підвезти, відповідаю: «Не треба». Адже у Києві я увесь час пересуваюсь на авто. Маю тут улюблені місця — Музей сучасного мистецтва у Варшаві на Маршалковській, Музей Війська Польського, дуже подобається архітектура Великого театру. Тобто у мене немає відчуття, що для мене це чуже місто. У Варшаві я проводжу багато часу. Коли ми запускали проєкт, першого року я більше провела у польській столиці, аніж у Києві. Це було нестерпно для моїх дітей. Зараз я перебуваю в обох містах однакову кількість часу. Утім, для постійного життя я Варшаву не розглядаю. 

У Києві я маю великий гарний дім, який ми збудували. Переїхати з цього будинку з великим із ділянкою і грилем? Ні. Я люблю гарні українські супермаркети, я — естет. Я люблю нашу швидкість, цифровізацію і застосунки — «Дію», Монобанк. Ми дуже інноваційні. І тут в дечому навіть переплюнули Америку. Той рівень життя, який я маю в Україні, я не отримаю в Польщі. Хоча я маю чимало знайомих, які переїхали у Варшаву і живуть там. 

Я прихильник того, якщо жити в цій країні, то треба бути повністю інтегрованим у цю культуру. Коли вже ти переїхав до Польщі, то граєш за її правилами, спілкуєшся з поляками, живеш цією культурою і привносиш свою. Не варто замикатися у своєму соціумі. Треба бути повністю залученим у цю країну. 

Якими вийдемо з цієї війни

У мене стійке відчуття, що ті межі, які раніше були, в Європі ще більше розмиються. Ми будемо більш інтегровані до Євросоюзу, до європейських країн, вони нас краще розумітимуть. Ми починаємо під них адаптуватися — так само, як і вони під нас. Зміниться навіть наш менталітет. Бо як би там не було, є у нас одна особливість — як легше викрутити, як оминути закон.

Тут у Польщі ми працюємо за законодавством, чітко сплачуємо податки. І це перший крок до нормального цивілізованого суспільства. А також — відсутність корупції

У Польщі мені дуже імпонує розвиток регіонів — тобто, життя не крутиться лише в містах і довкола міст. Добре було б перейняти це для нас.

20
хв

Видавчиня Наталія Дунайська про глянець під час війни й особливості видавничого бізнесу в Польщі

Ольга Гембік

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Страшно, але йду вперед». Українка про відкриття власного косметичного кабінету в Польщі

Ексклюзив
20
хв

Видавчиня Наталія Дунайська про глянець під час війни й особливості видавничого бізнесу в Польщі

Ексклюзив
20
хв

Співзасновник Нової пошти Вячеслав Климов: «На початку вторгнення ми змінювали логістичну модель кілька разів на тиждень»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress