«Із початком великої війни я тиждень сиділа «на валізах» у Польщі, не оформляла жодних статусів. Коли в центрі для біженців запропонували безкоштовні квитки на пором із Німеччини у бік Скандинавії, вирішила, що це знак. Так зі ще однією сім’єю херсонців опинилася у Мальмо в Швеції. Минулого року вони вже повернулися до України. А я поки тримаюся», — каже Мирослава.
Вона — воєнна біженка, нині працює у сфері IT. Два роки тому Мирослава приєдналася до міжнародної компанії, яка має офіс у Стокгольмі. Жінка потрапила до оптимістичної статистики українців, які зуміли знайти роботу в Швеції й відносно успішно закріпитися на новому місці.
Згідно із новим звітом Міжнародної організації з міграції, 88% українських біженців працеспроможного віку в Швеції задіяні на ринку праці — або вже знайшли і змінили роботу, або активно її шукають. 66% українців є працевлаштованими. Це на 56% більше, аніж торік.
Утім, якщо із початком повномасштабної війни в Україні до Швеції прибули 60 тисяч українських біженців, то нині їхня кількість зменшилася наполовину.
За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, в десятимільйонній Швеції нині зареєстровано лише майже 32 тисячі українців. Кожен другий — або повернувся в Україну, або виїхав до іншої країни ЄС, Канади чи США.
Перше враження
Письменниця і викладачка англійської мови Олена з Києва — одна з тих, хто приїхав до Швеції одразу після повномасштабного вторгнення. Із двома дітьми вона оселилася у подруги в Стокгольмі:
— У Швеції відчувається значна підтримка України — на дитячому майданчику, на роботі чи в міжнародній школі серед людей з різних країн. Політичні партії змінюються, але всі підтримують Україну, і це відчутно.
У Стокгольмі Олена відвідувала курси шведської мови, які з власної ініціативи організували дві шведки. Жінки забезпечили двадцятьох українок підручниками, підтримували, організовували екскурсії, ходили разом на каву.
— Мама однієї із них запросила нас на свою дачу — будинок на острові. Вручила ключі й сказала: «Живіть, скільки потрібно, відпочиньте, — з теплотою пригадує Олена. — Хоча загалом шведи — холодні. Треба вгадувати, що мають на увазі — вони посміхаються, але не кажуть прямо. Зчитувати ці невербальні посили часом було важко.
Повага до чужих кордонів, а також шведська концепція життя «лагом», яка ґрунтується на володінні лише найнеобхіднішим, відрізняє Швецію від інших країн.
— Я була готова до шведського мінімалізму і чула про нього раніше, — розповідає Мирослава. — Я компостувала органічні відходи, не купувала зайвого і розхарастила оселю до білих стін. Але коли у Стокгольмі винайняла квартиру і побачила ванну кімнату — прозріла. Кімнатка метр на два, клейонка, кнопка, лійка, гвізок — все. Я за це віддаю 1200 євро щомісяця.
Рівень життя
Українці, які із початком повномасштабного вторгнення опинилися у Швеції, отримали «стартовий набір» біженця: статус про тимчасовий захист, розселення від комуни (громади) і соціальну допомогу.
Українські біженці почали отримувати виплати — по 71 шведській кроні на день (7 євро). Згідно з уже згадуваним звітом Міжнародної організації з міграції, лише 17% українців у Швеції нині залежать від державної соціальної допомоги.
— Швеція для українців виявилася лотереєю: когось поселили в гуртожитку в місті, когось — у будиночку в лісі, комусь пощастило знайти роботу поряд, а хтось був змушений шукати іншу країну, бо в околиці банально не було праці, — каже переселенка Мирослава. — Добре, якщо поряд були соціальні магазини, де можна взяти якусь крупу, олію, консерви. Бо їжа у Швеції у 3-3,5 рази дорожча, аніж в Україні. М’ясо — у 4-5 разів.
Олені вдалося влаштуватися асистенткою вчителя у міжнародній школі для дітей дипломатів у Стокгольмі. Утім, через п’ять місяців перебування у Швеції, вона з дітьми повернулася до Києва:
— Попри те, що я працювала і мала, де жити, мій рівень життя значно знижувався. Отакий парадокс — і начебто я в країні з високим рівнем життя, а довелося б відмовитися від того рівня, який мала в Україні.
Тим часом близько 55% українських біженців вважають свою фінансову ситуацію в Швеції задовільною, а дохід — достатнім для покриття потреб. Це на 5% більше, аніж торік. 15% українців живуть на гроші, які вони отримують від родини чи друзів.
Проблема доступу до медичного обслуговування для українських біженців — ще один важливий аргумент, який не втримав Олену в скандинавській країні:
— Я маю питання по здоров’ю, мушу моніторити певні онкологічні ризики. В Україні я могла вирішити це через приватних лікарів. У Швеції приватної медицини немає. Хіба що ти уже вмираєш, тоді приїде «швидка». Але якщо доведуть, що це було не так уже і нагально — можливо, навіть доведеться повертати кошти за виклик.
Персональний десятизначний
Досі найбільша проблема українців у Швеції полягала у тому, що вони не мали персонального номера. Це десятизначний код-ідентифікатор громадянина країни. Його також надають на 13 і більше місяців особам, які мають дозвіл на проживання. Але українські біженці до цієї категорії не входили — посвідку на проживання їм видавали лише на 12 місяців й щороку поновлювали.
Ідентифіційний номер відкриває доступ до повного медичного обслуговування, інтернет-банкінгу та державних послуг. Без нього неможливо відкрити рахунок, орендувати квартиру, провести інтернет, перевірити електронний щоденник школяра і навіть скористатися знижками в магазинах.
Замість персонального номера українські біженці досі послуговувалися координаційними номерами, можливості яких були дуже обмеженими.
3 жовтня ухвалилили закон, який запроваджує зміни для українців у Швеції з 1 листопада 2024 року. Окрім обіцяного номера, уряд також планує збільшення соціальної виплати до 308 шведських крон на день (30 євро).
Координаторка з інтеграції українських біженців у Швеції Христина Гевчук, яка із сім’єю знайшла тут прихисток, теж доклалася до цих змін. Активістка, зокрема, ініціювала петицію щодо надання персонального номера для українців:
— Після зустрічі із шведськими політиками, медіа нарешті почалися зміни. У лютому цього року уряд Швеції видав законопроєкт щодо покращення умови для людей з тимчасовим захистом — і насамперед це стосується українських біженців. Ще в травні розпочались розмови про те, що Європейський Союз може продовжити директиву для українців до 2026 року. Тож українські біженці, які прожили у Швеції два роки, мають право отримати індивідуальний шведський номер уже зараз. Тобто, не чекаючи 1 листопада, коли цей закон набуде сили. Тому з червня уже багато хто почав подавати заявки і отримувати ці номери.
Із персональним номером можна буде отримати повний доступ до медичного обслуговування, а також до стоматологічної допомоги. Українські біженці матимуть можливість перебувати у відпустці для догляду за дитиною, і навіть започатковувати власну справу.
—Швеція — одна із країн, де найпростіше зареєструвати «приватного підприємця» або маленьку компанію з двох і більше людей, — додає Ірена, яка теж живе у Стокгольмі. — Досі, без персонального номера, в українців у Швеції не було можливості організувати власний бізнес. А зараз усе легко відкривається, одним кліком.
Залишитися назавжди?
Затягування із привласненням індивідуального номера переконало багатьох, що Швеція не надто зацікавлена, аби українці залишалися тут надовше. Багато хто кивав на ініціативи сусідніх країн — Норвегії та Фінляндії, де українські біженці одразу були залучені до державних діджиталізованих мереж для полегшення свого становища.
Обмеження послуг і мізерні виплати спонукали багатьох виїздити зі Швеції й шукати прихистку в інших країнах. Найчастіше — у Норвегії, Німеччині, Данії, Канаді.
— Шведи — специфічна нація, тут складно зі спілкуванням, складно знайти друзів, — каже письменниця і блогерка Анна Топіліна, яка живе у Швеції ось уже 15 років і дотична до роботи з мігрантами. — Але коли почалася велика війна, то включилися всі. Шведи селили у себе родини, які жили у них роками, включися в гуманітарку. Суспільство було дуже налаштоване, щоб українці прижилися. Бо ця війна шведам емоційно ближча, аніж та, що на Близькому Сході.
Анна Топіліна має чимало позитивних історій, коли українські біженці знайшли у Швеції другий дім. Серед них — сім’я з Енергодару, котра залишила бізнес і житло, рятуючись від російської окупації. Вони приїхали до Швеції із трьома дітьми і собакою. Нині подружжя працює, має непоганий дохід, будинок від комуни. Їхні діти ходять у школу і вже знають шведську мову.
До слова, згідно із тим же звітом Міжнародної організації з міграції, 47% українців у країні стверджують, що можуть говорити шведською, що на 23% більше, ніж торік. Більше половини з них оцінюють свої знання мови, як «хороші» чи «дуже хороші». І це надзвичайно високий показник, що може свідчити про бажання інтегруватися і залишитися у Швеції надовше.
— Зараз у Швеції сформовано антиемігрантський уряд, уся політика спрямована на те, аби біженців відправити додому якнайшвидше, — зазначає Анна Топіліна. — Але, як я помічаю, це не стосується українців. На те, щоб українці могли інтегруватися, спрямований закон про надання індивідуальних номерів. І це перший крок до того, щоб українці залишилися, якщо війна не закінчиться у найближчому майбутньому.
Новий закон, окрім збільшення можливостей для українських біженців у Швеції, також покладає на них обов’язки. Наприклад, шкільний — із обов’язковим відвідуванням місцевої школи. Це ще одна шалька на терези «лишитися — чи ні?».
Кроки назустріч від шведського уряду і затяжна війна, що триває в Україні, спонукають біженців ретельніше планувати найближче майбутнє. І це відобразилося у цифрах опитування.
Тож станом на зараз, 81% українців у Швеції бажає залишитися в країні надалі. Лише 13% з них прагнуть повернутися в Україну після перемоги. Торік же їх було 24%.
«Невизначених», тобто тих, хто і досі не знає, що хоче робити у майбутньому, теж стало менше — 33% проти 24% торік. Кількість тих, хто не збирається повертатися, зросла за рік до 58%. Дві третини респондентів відповіли, що їхні майбутні плани на країну проживання змінилися протягом цього року.
— У Швеції проживає багато людей, хто працює і заробляє собі на життя, але планує повертатися в Україну, додає оптимізму Анна Топіліна. — А перебування за кордоном — це можливість чомусь навчитися, у чомусь стати кращим, отримати додаткову освіту і потім привезти це додому.
Редакторка і журналістка, письменниця, колумністка, авторка текстів про бізнес, філософію, науку і літературу. Вивчала полоністику у Волинському національному університеті імені Лесі Українки і тюркологію в Інституті імені Юнуса Емре (Туреччина). Була редакторкою і колумністкою «Газети по-українськи» і журналу «Країна», працювала для української діаспори на Radio Olsztyn, друкувалася у виданнях Forbes, Leadership Journey, Huxley, Landlord та інших. Дипломована спеціалістка Міжнародного сертифікованого курсу Thomas PPA (Велика Британія) з експертизою у human resources. Перша книга «Жінкам ніззя» вийшла у видавництві «Нора-друк» 2016 року, над другою працювала за сприяння Інституту Літератури у Кракові вже під час повномасштабного вторгнення.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
