Ексклюзив
20
хв

Маша з Ведмедем, «смешарики» і майор ФСБ. Чому українські батьки продовжують ростити малюків на російському контенті?

З кожним днем, місяцем і роком, коли батьки розмовляють зі своєю дитиною російською, вони віддаляють її від того, щоб вона сприймала українську мову як свою

Ольга Гембік

Фото: з YouTube

No items found.

Щонайменше четверо моїх знайомих і друзів у соцмережах писали про те, як чудово українські малюки встигли опанувати польську, чеську, німецьку – мову країни, яка стала їхнім тимчасовим прихистком у воєнні часи. Найчастіше це замітки із вагону «Укрзалізниці» — місця, яке об’єднало українців, навмання перетасувавши випадкових подорожніх, де стрічаємо мам і дітей, ділимося останніми новинами із незнайомцями. Зазвичай це пости із захопленням і легким сумом. 

Бурхливіші емоції викликають розмови про те, навіщо українські батьки — як не дивно, навіть україномовні, — продовжують ростити своїх малюків на ворожому контенті. Зусібіч вмикають їм російських «Машу і Ведмедя», бо і справді — чим іще зайняти дитину в дорозі? 

«Якщо наші діти будуть сприймати російську як рідну — все, ми програли. Навіть якщо переможемо у війні», — словами філософа Вахтанга Кебуладзе звертається до українських мам членкиня Асоціації дитячих центрів України Іванна Капелющак. Вона записала відео, головним лейтмотивом якого є прохання розмовляти з дітьми рідною українською мовою.

«Важливо достукатися і донести батькам, що вони теж відповідальні за майбутнє життя та здоровʼя підростаючих діток України, а отже — цілої нації, — каже Іванна Капелющак. — Ми говорили про це раніше за кавою з Іриною Цибух, думали після війни на Донеччині та Луганщині робити проєкти. Одразу по смерті Іри ми зробили відеочелендж від діток, які пояснюють батькам, чому потрібно з ними розмовляти українською».

Іванна сподівається, що подібні відео з проханням до батьків зроблять інші дитячі центри та садочки.

Дитяча письменниця Олена Жупанова — освітня мотиваторка та популяризаторка читання, авторка книг про вивчення англійської та читання з раннього віку. Вона підтримала челендж #розмовляйтездітьмиукраїнською і нагадала про кілька важливих точок у розвитку мови і білінгвізму дитини.

Перший важливий вік — 12-18 місяців, коли дитячий мозок несвідомо формує свою мовну «базу» з тієї мови, яка переважно оточує дитину. Другий проміжок — 9-11 років, коли дитина перестає сприймати граматичні структури інтуїтивно, тож кожну наступну мову сприйматиме як додаткову і перекладатиме рідною.

Звісно, не йдеться про те, що в рік чи дев'ять вікно можливостей опанувати мову закриється. Але сумний нюанс все одно є

— З кожним днем, місяцем і роком, коли батьки розмовляють зі своєю дитиною російською, вони віддаляють її від того, щоб вона сприймала українську мову як свою, — констатує Олена Жупанова. — Як ту, що потім стане частиною її особистості. Як ту, за якою вона потім несвідомо обиратиме, який контент споживати. Що старші ми стаємо, то важче нам переходити на іншу мову. Мозок лінивий, він хоче робити те, до чого звик. А надто, якщо це все так добре працювало в ранньому дитинстві. 

Письменниця так само радить розмовляти вдома з дітьми українською. Адже мова стане важливою частиною їхньої ідентичності.

До слова, покладатися лише на садочок і школу не варто — підвалини самоідентифікації закладаються найближчими людьми

Про навалу російського контенту в дитячих планшетах теревнимо у спільноті українок у Кракові. Намагаємося чесно відповісти на питання, чому під час війни на винищення нації україномовні батьки продовжують згодовувати власним малюкам російськомовний контент? Якими залізними аргументами апелюють ті, хто самі виросли на Курочці Рябій і Телесику? Не можемо дійти спільного знаменника — чому усюди лунають мотиви «Маші й Ведмедя», якщо кожне українське видання пропонує свій топ-10 із цікавезних українських мультиків, youtube-каналів і сучасних книжечок? 

Українські дитячі книги

Відповіді так і не знаходимо. Зате підходимо ближче до суті питання. Російський контент не лише віддаляє дитину від визначення самоідентифікації. Він відверто ворожий. Одна з учасниць оповідає, як приймала у себе гостей із дітьми:

— Поки дорослі готували, діти сиділи в кімнаті і дивились мультики про «смешариків». Я заходжу і чую фразу: «Нет, мы не будем никого убивать, мы сбросим на них атомную бомбу». Я досі в шоці.

Про негативний вплив російських мультиків і подекуди вуха майора ФСБ, які стирчать з-за мультяшних героїв, неодноразово йшлося на платформі «Як не стати овочем» Оксани Мороз. Тут розбирають кейси з інформаційної гігієни для наймолодших і не тільки. Засновниця платформи разом із дитячою психологинею Катериною Гольцберг фокусуються на елементах російської пропаганди, яка м’якою силою вкладається у голови малим українцям. Сюди ж — не лише російська Маша із її «кордоном на замку», радянськими кашкетами і військовою технікою. Тут також мультфільми про трьох богатирів із переписаною під росіян історією Русі. 

Із початком повномасштабного вторгнення звичний контент міг стабілізувати дітей у стресі зміни дому і розставання з рідними, дати відчуття нормального життя і спокою.

Утім, на третьому році війни українські батьки уже мали б переглянути продукт, на якому зростають їхні діти, й викреслити із нього відверто ворожий. Особливо, якщо проблема лежить у площині національної загрози
No items found.

Редакторка і журналістка, письменниця, колумністка, авторка текстів про бізнес, філософію, науку і літературу. Вивчала полоністику у Волинському національному університеті імені Лесі Українки і тюркологію в Інституті імені Юнуса Емре (Туреччина). Була редакторкою і колумністкою «Газети по-українськи» і журналу «Країна», працювала для української діаспори на Radio Olsztyn, друкувалася у виданнях Forbes, Leadership Journey, Huxley, Landlord та інших. Дипломована спеціалістка Міжнародного сертифікованого курсу Thomas PPA (Велика Британія) з експертизою у human resources. Перша книга «Жінкам ніззя» вийшла у видавництві «Нора-друк» 2016 року, над другою працювала за сприяння Інституту Літератури у Кракові вже під час повномасштабного вторгнення.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Фото з Помаранчевої революції я знайшла в шафі у своїй київській квартирі. Квартири, де ми зараз не живемо і куди лише раз на рік приїжджаємо в гості. Мені — 21 рік. Помаранчева революція — у розпалі. 

Марія, батько і пес

На цьому  фото ми з татом щасливі і веселі, ідемо урядовими кварталом з прапорами і нашим псом Краком, народженим у Кракові. Батько саме приїхав в Україну з Польщі, де 10 років жив і керував українським театром. Повернувся для того, щоб взяти участь у доленосних подіях в країні, будувати європейську Україну. Моя маленька сестра Наталія народилася в Польщі, але разом із батьком переїхала і пішла в перший клас в українську школу.

На Майдан з батьком ходить вся наша родина і весь батьків театр «Дзеркало» (і, як бачите, навіть пес). Актори після вистав приходять в костюмах, протестують, розважають, як можуть, людей на Майдані. 

Час від часу ми працюємо на польовій кухні — розливаємо чай, робимо бутерброди з того, що принесли волонтери

На Майдані я не тільки із батьком. На революцію ми ходимо з однокурсниками з історичного факультету — прогулюємо пари в Університеті Шевченка. Разом на протести ідуть студенти усіх курсів, а професори кажуть: «Ідіть на Майдан, діти, там вирішується ваше майбутнє».

З подругою Анею

На цьому фото ми з подругою з факультету політології Університету Шевченка стоїмо на якомусь перехресті з червоно-чорним революційним прапором боротьби за Незалежність України. Аня була серед тих, хто встановлював на Майдані перші намети, а ще знімала про революцію документальний фільм.

Марія, пес і вінницька молодь

А ось я з молоддю з Вінниці, з якою ми познайомилися на Майдані і протестували разом. Дехто з цих незнайомих досі хлопців жив у нас вдома на запрошення мого батька — аби лишень не ночувати щоночі у холодних наметах.

Ті дні були одними з найщасливіших в моєму житті. Ми тусувалися, мріяли, дружили, засинали і прокидалися під телемарафон 5-го каналу. Усюди — навіть в транспорті — співали гімн революції «Разом нас багато, нас не подолати»

Найзворушливіше було, коли одного разу в автобусі жінка, почувши, як я наспівую цю пісню і побачивши революційні наліпки на моєму одязі, дала мені 20 гривень «на справи Майдану». 

Попри загальне піднесення у ті дні, ми чітко розуміли, що країна опинилася на роздоріжжі, де один вибір — це бідність, брехня, корупція, жлобство, кримінал і вічна залежність від Росії, а другий — Україна — «справедлива і заможна європейська держава, де кожна людина може реалізувати свої можливості, не шукаючи кращої долі за кордоном». 

Ми готові були виходити на вулиці доти, доки ці тези з програми Віктора Ющенка, який гарантував європейське майбутнє і за якого проголосували ми самі й усі, кого знали, не опиниться на Банковій у президентському кріслі, попри замах і отруєння діоксином, сфальсифіковані Януковичем і його поплічниками вибори та введену в Київ бронетехніку

Ці фото працюють, як машина часу. Дивлячись на них, я думаю про те, що за десять років з тими ж вимогами братиму участь в Революції Гідності — і вже не тільки з батьком, а й з чоловіком. Згадуватиму наш розпач і сльози, коли на Майдан винесуть у відкритих трунах під пісню «Пливе кача» Героїв Небесної сотні… 

Я думаю про те, що за 10 років почнеться війна, а 2022-го — повномаштабне вторгнення. Мої однокурсники, з якими тоді прогулювали пари під помаранчевими прапорами кампанії Ющенка і прапорами України і ЄС, зараз на фронті. Замість фото з дітьми, вони виставляють у фейсбук світлини у пікселі, щоб привернути увагу до чергового збору коштів на автівку чи дрон для свого підрозділу. 

Я опинилася з дітьми в Польщі, Аня — в Канаді, Віка — в Німеччині, Таня — в США. Я згадую революцію, розглядаючи ці фото, стоячи у своїй київській квартирі, поки збираюся в Варшаву, де зараз живу з дітьми через війну

Лунає сирена, і голос у смартфоні говорить: «Увага, увага! Режим підвищеної ракетної небезпеки. Пройдіть у найближче укриття». У старшої дочки починається напад паніки (поки нас немає вдома, не тільки ми відзвичаюємося від реалій воєнного життя в місті, а й з’являються нові деталі, як от це аудіосповіщення в додатку про тривогу). Моя дворічна дочка починає бігати по квартирі колами, заламуючи руки, як маленька бабуся, і примовляє: «О, Боже-Боже! О, Боже-Боже!». Ловлю себе на думці, що це вперше в житті дитина говорить слово «Бог». 

Заспокоюю дочок і думаю про всіх українських дітей. Про тих, які гинуть щодня і отримують страшні поранення від російських ракет. Про депортованих в РФ і про сиріт, батьки яких ніколи не повернуться з війни. Про дітей в Україні, які кожного дня в бомбосховищах чекають кінця Путіна, перемоги України і свого європейського майбутнього, і тих, хто як мої, третій рік мріють про повернення додому. Про мого батька, який відстояв за європейську Україну усі три революції, і в свої 70 років, замість грати на сцені, 2022-го робив коктейлі Молотова, готуючись зустрічати росіян в Києві.

Читаю заяву ексочільника Європейської Комісії Жана-Клода Юнкера, який говорить про те, що Україна наразі не готова до повноцінного членства в ЄС, бо не пройшла достатньо трансформацій. Хочеться відповісти Юнкеру і іншим західним політикам, які усе ще не наважуються відкрити Україні двері в ЄС і НАТО, надати потрібну для перемоги зброю, запровадити остаточні санкції проти російської сировини: «Ви що, забули? Ще 20 років тому на Майдані казали: “Україна — це Європа!”». 

І якщо ви не наважувалися визнати це тоді для майбутнього мого покоління — майте мужність зробити це хоча б для сьогоднішніх українських дітей! 

Фото надані авторкою

20
хв

Дочка, батько і пес, які прагнули в ЄС

Марія Гурська

Спадає перший емоційний шок від того факту, що Росія для удару по Дніпру 21 листопада 2024 року застосувала міжконтинентальну балістичну ракету (МБР), тому маємо можливість предметно розібратись у цьому питанні, зокрема, як світ має відреагувати на такий удар.

Як можемо зрозуміти «по гарячим слідам», в цій історії США все ж зробили деякі кроки для профілактики загрози, тому, наприклад, коли надали дозвіл для ЗСУ бити західними ракетами по території РФ, то географічні обмеження були прибрані.

Хоча тут мова також про досі небачений крок, бо до цього моменту західні ракети ніколи в історії по Росії ще не били

Як визнала під час брифінгу одна з речників Пентагону Сабріна Сінгх, існування російської ракети РС-26 «Рубіж» для США секретом не було. Ба більше — є навіть орієнтовне розуміння про запас таких ракет, цикл виробництва яких займає мінімум кілька місяців. Тобто дозвіл на удари ATACMS та Storm Shadow по РФ надійшов якраз у момент найбільшого наростання ракетної загрози від країни-агресора.

Однак тут однаково треба розібратись у питанні, так що за ракету використали росіяни для балістичного удару великої дальності по Дніпру 21 листопада 2024 року, що треба для захисту від такої загрози та яка відповідь необхідна від усього цивілізованого світу. 

Наслідки удару по Дніпру 21 листопада 2024 року. Фото: Телеграм / Сергій Лисак

Повернення до «Холодної війни»

Почнімо ось із чого. Під вечір 21 листопада в західних ЗМІ почали з’являтись оцінки, що росіяни по Дніпру вдарили «всього лише» балістичною ракетою середньої дальності (БРСД), а не МБР. Чи має таке уточнення сенс — це уже з якого ракурсу дивитись.

Якщо говорити про можливості протиракетної оборони України, то в нас нема комплексів для збиття в штатному порядку ані БРСД, ані МБР

Тому як тут термінами не жонглюй, для нашої країни стає життєво необхідним отримати хоча би мобільні протиракетні комплекси THAAD від США. Навіть попри те, що в самих американців є лише сім батарей такого комплексу, який на експорт поки не продавався.

За своїми характеристиками РС-26 «Рубіж» одночасно відноситься і до балістичних ракет середньої дальності, і до МБР також. За відомими характеристиками «Рубіж» має дальність до 6000 кілометрів, у той час як до БРСД відносять ракети з дальністю пуску до 5500 кілометрів. Тобто це нове російське «вундерваффе» якби «застрягло» між двома класами озброєння.

Водночас у цій історії називати РС-26 «Рубіж» балістичною ракетою середньої дальності є певний геополітичний сенс. Бо це вказівка, що цей вид озброєння націлений не тільки на США, але й на Європу також, що в свою чергу повертає до реалій «Холодної війни», коли весь європейський континент був під «прицілом» радянських ракет середньої дальності РСД-10 «Піонер», які були носіями ядерної зброї. Бо одна справа, коли уряд Німеччини не передає ракети Taurus, бо вважає пряму російську загрозу все ще дуже далекою.

А от інша справа — коли офіційний Берлін зіткнеться з реальністю, де російські БРСД під ядерну зброю загрожуватимуть всій Європі в режимі 24/7. І тут допоможе хіба що рішення нарешті дати ЗСУ свої далекобійні ракети

Кремлівський диктатор заявляв, що нове «вундерваффе» має назву «Орешник». Але схоже, що в даному випадку це просто спроба «переназвати» той самий «Рубіж» за прикладом того, як росіяни «Шахеди» називають «Геранями».

А щоб зрозуміти ймовірні темпи виробництва РС-26 «Рубіж» на потужностях російського ВПК і які там західні компоненти в обхід санкцій можуть використовуватись, треба дочекатись результатів експертизи від українських фахівців.

«Нептун» треба перетворити в «Томагавк»

Удар Росії ракетою РС-26 «Рубіж» по Дніпру 21 листопада 2024 року показав насправді не тільки слабкі місця системи безпеки Заходу, але й слабкі місця агресора також.

Базовий технічний момент — балістична ракета будь-якого типу летить лише по передбачуваній дугоподібній траєкторії, змінювати в польоті висоту та маршрут можуть лише крилаті ракети. Для виявлення пусків МБР країни НАТО мають загоризонтні РЛС, і судячи з усього, звідти попередження для наших військових про запуск «Рубежа» по Дніпру надійшло оперативно.

Що в свою чергу вказує на те, що про будь-який ракетний удар росіян ми можемо знати завчасно

Але збити цю РС-26 на підльоті до Дніпра було нічим, з чого випливає висновок, що протиракетна база НАТО в польському місті Редзіково перекриває лише незначну частину нашої території. Саме тому для посилення протиракетної оборони України так вкрай потрібен комплекс THAAD від США.

База протиракетної оборони ВПС США у Польщі. Фото: WOJCIECH STROZYK/REPORTER

Слабке місце Росії в цій історії проявилось ось в чому: існуюча система стримування передбачає, що Кремль та Білий Дім мають завчасно попереджати одне одного про будь-які заплановані пуски МБР, бо якщо відбудеться якийсь «позаплановий» пуск, це означатиме початок ядерної війни з усіма випливаючими.

Хоча РФ постійно погрожує ядерною зброєю, по факту сам агресор боїться перетворитись на «ядерний попіл» після удару Заходу

Власне, як і боїться прямого покарання за будь-які свої злочинні дії. Якщо Кремль аж так не приховує свій страх, значить ним треба скористатись, і це можна зробити ось у якому ключі. 

У будь-яку гру можна грати вдвох, тому росіянам слід «нагадати», що часи «Холодної війни» — це і західні ракети, яким кілька хвилин польоту до кремлівських бункерів. Перший крок у цій грі Захід вже зробив, і вийшло вдало: за поки що неофіційними даними, Storm Shadow успішно знищили бункер з військовими РФ на території одного з об’єктів президента РФ на Курщині.

Наступний крок — це наземний «Томагавк», який націлений безпосередньо на Росію, щоб якщо реалії «Холодної війни», то за повною програмою

Так, урядовці США через ЗМІ уже натякнули, що пряма передача Tomahawk для України їм виглядає малореалістичною. Але ж тут є й більш практичний варіант, назвемо його умовно «тайванським»: на початку 2000-х років Тайвань отримав від США необхідні технології, створив свою далекобійну «томагавкоподібну» ракету, і це напряму стримує КНР від вторгнення.

Коли цивілізований світ дає пряму відповідь, зухвалість Кремля «випаровується». Тому Захід має дати нову допомогу України, аби удар по Дніпру 21 листопада 2024 року став й останнім в історії застосуванням міжконтинентальної балістичної ракети.

20
хв

Удар «Рубежем»: яку загрозу несе нова російська ракета

Іван Киричевський

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Дочка, батько і пес, які прагнули в ЄС

Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: Солдати КНДР на війні з Україною — це сигнал про подальші плани великої війни

Ексклюзив
20
хв

Удар «Рубежем»: яку загрозу несе нова російська ракета

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress