Радянська влада знищувала не тільки українську мову та культуру, а й архітектуру. Після здобуття Україною незалежності міста заполонив хаотичний «капром» — «архітектура капіталістичного романтизму». «Красу» такої архітектури визначали не архітектори, а забудовники й власники капіталу. «Наша земля забудовується невиразними коробками, які нічого спільного не мають із художньою ментальністю народу, який живе на цій землі», — писала українська архитекторка Зоя Мойсеєнко.
Після вторгнення Росії в Україну почалося потужне піднесення національної свідомості, яке віддзеркалилось у літературі, музиці, мистецтві й архітектурі. Люди стали звертатися до історичної архітектурної пам’яті, аби відновлювати своє — українське.
У будівництві українці здавна використовували природні матеріали — дерево, глину, солому, льон. Хата мазанка — приклад саме такого способу будівництва. Дерев'яний каркас, глиняні стіни й підлога, солом'яне чи очеретяне покриття даху. Дерево символізує життя, стійкість і зв'язок з природою, глина — родючість землі, а солома — оберіг від злих сил.
Стіни мазанки часто вкриті побілкою на вапні, тому такі будиночки переважно білі й чепурні. Вони не потребують особливих фінансових вкладень, екологічні й красиві. «Все це важливо для відбудови зруйнованих сіл в Україні, важливо для нашої екології,» — впевнена кінорежисерка, письменниця і мазанкарка Наталія Супрун.
(1).avif)
Відтворити рай з дитячих спогадів
— Я завжди знала, що матиму мазанку, — розповідає Sestry Наталія Супрун. — Не уявляла собі життя тільки в квартирі. Хочеться багато простору, як це було було в дитинстві, в бабусиному селі. Купуючи першу хату, я намагалась відтворити персональний рай з дитячих спогадів.
Перша мазанка у моєму житті — хата моєї бабусі. Вона жила в Криму. У дитинстві я часто до неї їздила. Там було багато простор, і мені це подобалося. Хата бабусі була мінімалістичною: зі старими меблями, не обкладена цеглою, з домотканими доріжками. Зараз я розумію, що так було через бідність. Вона не могла собі дозволити популярні тоді радянські меблі та цеглу. Але разом з тим її хата виглядала, як музей. І була дуже затишна.
Моя бабуся виросла на Полтавщині. У 1947 році, у черговий голод, вона шукала роботу. Тоді пропонували їхати розбудовувати колгоспи. Це був час, коли з Криму депортували кримських татар, росіяни не могли впоратись із землею кримських степів, тому збирали молодих українців по селах і відправляли до Криму. Це було практично рабством, але через голод моя бабуся поїхала. І залишилася там. Пізніше, вже у 90-ті, її забрали на Полтавщину, а кримську хату продали. Я тоді була підлітком і не розуміла цінності старовинних речей, які зберігала бабуся. Зараз дуже шкодую, що всі родинні речі були знищені через банальне невігластво.
«В США популярне будівництво з глини. Там я і навчилася»
Першу хату-мазанку Наталія Супрун купила на Черкащині. Але знайти місцевих майстрів, які б уміли працювати з глиною і відремонтували будівлю, не змогла. Довелося вчитися й опановувати мазанкарство самій… в Америці.
— У 2015 році через окупацію Криму у мене була депресія. Треба було щось робити, аби повернути себе до життя. Я мала 200 доларів, знала англійську і чула, що в США не складно знайти роботу. Тож полетіла в США. Дуже мені хотілося кинути себе в екстремальні умови. У штатах я знайшла роботу за три дні. Нянею 6-місячної дитини. Хоча до цього в руках дітей не тримала. Батьки дитини жартували, що моє завдання — щоб дитина до 18.00 не померла. А якщо без жартів, все було чудово, і мене ця родина запрошувала ще не один раз.
В Америці я провела рік: змінювала роботи, подорожувала, шукала житло за каучсерфінгом, а з часом орендувала власне. Знімала фільм про вуличних музикантів, яких у Нью-Йорку багато. Туди з'їжджаються люди, які вже досягли певного рівня у себе в країні і шукають нових можливостей. У Нью-Йорку вони знову стають ніким і починають грати на вулицях. У барах за 5 доларів можна послухати неймовірну музику.
Через рік я з'їздила в Україну й придбала свою першу хату. Потім повернулася в США й дізналась, наскільки там популярне будівництво з глини. Мені ця тема вже була дуже цікавою. Познайомилася з людьми, які цим займалися, стала у них вчитися. Кількість людей, які роблять це в США, Канаді, відкрила мені очі. Я зрозуміла, що це може бути сучасно, комфортно, різноманітно. Зазвичай люди в українських селах вважають, що глиняні хати — це старий сарай. Але хату-мазанку можна зробити й сучасною. Це мене надихнуло.
«Ідеальне місце для перезавантаження»
Зараз Наталія живе у мазанці на черкаському хуторі й паралельно відновлює кілька інших хат.
— Коли я повернулась в Україну зі США, стала шукати ще одну хату. Бо в тій, яку купила між поїздками в Штати, жити не захотіла. Усвідомила, що мені не підходить розташування. Довго шукала місце, де б хотілося проводити час. Знайшла.
Ця хата знаходиться на хуторі, який схований у лісі серед пагорбів. Тут не їздять автівки, немає людей. Тут такі химерні звуки — я таких тварин і птахів ніколи в житті не чула! Сама хата велика і світла, з високими стелями. Як я мріяла. Ідеальне місце для перезавантаження.
У мене специфічні смаки щодо локацій. Я обираю дуже віддалені місця, де немає газу, водопроводу тощо. Мої мазанки можуть дуже відрізнятися від мазанок у центрі села. Наприклад, тут, на Черкащині, мені до найближчого магазину їхати 40 хвилин.
Якщо взимку випадає сніг, а потім настає потепління, я не можу виїхати через багнюку. Тож необхідно планувати всі процеси заздалегідь: що з продуктів купити, що готувати — на кілька тижнів уперед. У місті я ніколи такого не роблю — не люблю планувати й готувати. А тут готую постійно, бо не можу вийти кудись в кафе перекусити. Щодня топлю пічку. Не можу просто не йти по дрова чи не топити піч і поспати до 12, бо замерзну. Все це тримає в тонусі.
«Вода — найголовніший ворог мазанки»
Як же відбувається відновлення мазанки? Наталя розповідає, що все починається з плану, без якого може швидко наступити вигорання. Також необхідно здобути знання — від людей, які мали з цим справу:
— Я б не радила звертатися до професійних будівельників, які працюють на сучасному будівництві. Питати треба тих, хто вже мав справу з відновленням саме мазанок. Обов'язково треба провести діагностику хати, яку хочеться відновити. Визначити проблеми й шляхи їх розв'язання.
Глину можна накопати десь поблизу з хатою. Якщо тут була збудована мазанка, то поруч має бути і готовий глинник. Потрібні також пісок і солома. Солому можна підготувати самостійно або домовитися з фермерами, щоб вони зібрали для вас залишки від жнив. Коштує це копійки.
Наталія ділиться, що вже з досвідом відчуває руками, чи правильну вона замісила суміш. Після поєднання усіх складових її треба ретельно вимісити. Руками, ногами. Наталія навчилася робити це бетономішалкою.
— Хата, що я в ній зараз живу, була обкладена цеглою, яку я вирішила зняти — навіть попри те, що всі мене відмовляли. З інших хуторів прибігали відмовляти! Але це було правильним рішенням. Як виявилося, стіни моєї хати в багатьох місцях поїли мурахи. Під цеглою цього не видно. А я якось інтуїтивно відчула, що це треба зробити. Тому перше правило мазанкаря — слухати свою інтуїцію.
Після зовнішніх робіт настає час оздоблення хати зсередини. Мазанку, де я зараз живу, я не реставрую, а відновлюю. Я не дотримуюся правил, як вона мала б виглядати, а роблю так, як мені хочеться.
Тут холодно і мокро, бо навкруги ліс і пагорби. Тому мені хотілося всередині зробити її теплішою візуально. Я собі придумала, що це має виглядати, як південна мазанка. Малюю собі в голові щось морське. Може, навіть щось грецьке. І роблю тут собі південь. А от наступну хату, на Полтавщині, буду реставрувати. Для цього шукаю інформацію та фото, як подібні хати саме цього регіону виглядали 100 років тому.
Якщо мазанка доглянута й облаштована, вона дуже комфортна. Мазанка естетична, енергоефективна. Її можна збудувати або ж відновити практично без грошей. Щодо її мінусів, то не впевнена, що недоліки мазанки відрізняються від недоліків інших приватних будинків. Якщо за нею не доглядати, неправильно побудувати пічку, не відвести воду, наприклад, вона буде проблемною. Потрібні постійний догляд і увага. Інакше хата почне вмирати.
Є мазанки з фундаментом, а є без. Не просто так раніше робили дах, який на метр виходив за межі хати. Він захищає стіни від води. Потрібен дуже хороший відвід вологи від глини, вона не має «кваситися». Якщо глина не мокне, її не треба підмазувати. Якщо хата без фундаменту, зазвичай підмазують її низ. Вода — найголовніший ворог мазанки.
«Називаю себе сімейною лікаркою для мазанок»
Відновлювати мазанки Наталі допомагають друзі. Або незнайомці, які хочуть допомогти і потім стають друзями.
— Я постійно збираю толоки. Приїжджають різні люди: хтось навчитися, хтось поділитися досвідом, хтось перезавантажитись, хтось просто попрацювати руками. Завдяки мазанкарству я маю дуже теплу компанію підтримки.
Наталія розповідає, що хоче популяризувати тему мазанкарства, для чого планує запустити відповідний освітній проєкт. Перші курси навчання будуть для тих, хто відновлює старі хати.
— Також буду розповідати, як знайти свою ідеальну хату. Бо я вже маю досвід у цьому: знаю, як шукати, обирати, робити документи. Нюансів багато: ландшафт, інфраструктура, доступ до води, розташування хати щодо сонця.
У тому, що я роблю, я відчуваю багато сенсів. Це класний матеріал для відновлення селищ. Хочеться повернути мазанкам хорошу репутацію. Бо це не тільки про наші традиції. Це також комфортно й економічно вигідно.
Моя мета — створити у своєму селі приклад народної архітектури, який був би не музейним експонатом, а живою хатою-резиденцією, де могли б відновлюватись військові та писати свої важливі тексти письменники. Оскільки я сама пишу, то розумію, наскільки важливо мати на деякий час спокійне, надихаюче місце, де на тебе не тиснуть власні побутові справи та ніхто не відволікає.
А ще я мрію побудувати для себе хату з нуля. Мазанку, звісно. І там будуть величезні панорамні вікна з видом на річку.
Фотографії з приватного архіву героїні
Журналістка, райтерка, відеографка, контент-мейкерка, авторка подкастів. Учасниця соціальних проєктів, направлених на розповсюдження інформації щодо насильства в сім’ї. Мала власні соціальні проєкти різного штибу: від розважальних до документального фільму про інклюзивний театр, авторкою і редакторкою якого виступила самостійно. На «Громадському радіо» створювала подкасти, фоторепортажі, відеосюжети. Під час повномасштабного вторгнення почала працювати з іноземними виданнями, брати участь у конференціях, зустрічах у Європі, аби розказати про війну в Україні та журналістику в цей непростий час.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
