Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Івана Купала у Варшаві: українці запалили на березі Вісли. Фоторепортаж
Плетіння вінків, Коструб і Марена, стрибки через вогнище, купайлиця і танці — такого варшавські береги Вісли ще не бачили. З 22 на 23 червня на пляжі Понятувка українці вперше відсвяткували одне з найкрасивіших свят — Івана Купала — за рідними традиціями. Кошти, виручені під час заходу на благодійному ярмарку, збирали на закупівлю дронів для ЗСУ
Дівчата й навіть юнаки охоче брали участь у майстеркласах з виготовлення купальських вінків, народних іграх і забавах, танцювали, співали купальських обрядових пісень, частувались ковбасками на грилі.
Дівчата робили і прикрашали опудало Марени (зимове божество), а хлопці — Коструба (або Купайла), після чого жінки мали викрасти чоловіче дерево-опудало і втопити його, а хлопці — вкрасти Марену і спалити її на вогнищі.
Найголовніший атрибут свята — вогнище, через яке стрибали поодинці й парами. Ніхто, на щастя, не обгорів, але був випадок, коли хлопець стрибав з наплічником і приземлився в багаття. Добре, що спина була захищена. Були ті, хто збивав коліна під час приземлення, але загалом атмосфера панувала — вогонь!
«У Варшаві ми підтримуємо українську культуру. Наші діти, які народжуються тут, живуть уже в зовсім іншому середовищі, — розповідає організаторка заходу, волонтерка «Євромайдан-Варшава» Вікторія Погребняк. — Люди, які виїжджають з України, залишаються без внутрішньої опори, без цінностей, які нам прививали на рідній землі з молоком матері, з українською піснею. Ми діаспора, але передусім — українська. Тому хочемо, щоб наші унікальні традиції не забувались. Але ще ми робимо це, щоб Україна теж не втрачала з нами зв’язок».
«Ми організовуємо таку подію вперше. У Польщі традиції святкування Івана Купала відрізняються від наших, у них це називається Noc Świętojańska. Ми бачили тут, у Варшаві, що місцеві теж плетуть вінок, але один великий і всі разом. Ми ж хотіли зробити це саме в наших традиціях — як звикли бачити в Україні», — додає Вікторія і зізнається, що організатори не очікували такого ажіотажу й великої кількості охочих взяти участь у святі. Тож ймовірно, наступного року Купала масово відсвяткують знов.
«Я живу тут давно, з початком повномасштабної війни забрала до себе з України доньку, — ділиться враженнями учасниця заходу Людмила. — Я народилась в 70-х роках у Миколаєві: тоді це місто було геть російськомовне, аж неприємно було. Зараз усе змінилось. Дуже пишаюсь тим, як жителі Миколаєва чинили опір ворогові. Як вигнали їх з Баштанки, де я працювала [місто на Миколаївщині, де у березні 2022 року мешканці об'єднались проти окупантів і розбили колону російської техніки з понад 300 бойових машин — Ред.]. Якби не Баштанка — не було б України. Я там працювала, знаю тих хлопців, які героїчно обороняли місто. Сьогодні це свято, ці традиції, річка нагадують мені Батьківщину, я почуваюся зараз як вдома».
Свято Купала — одне з найстаріших слов'янських свят сонцестояння. Його кульмінація — очищення за допомогою вогню, тобто стрибки через багаття.
Після переходу на новоюліанський календар у 2024 році Україна вперше за багато років нарешті святкує Купала під час літнього сонцестояння: коли день найдовший, а ніч — найкоротша. Раніше свято відзначали з 6 на 7 липня, цьогоріч — з 23 на 24 червня. Цього року Івана Купала ще й збігається зі святом Трійці.
Організатори заходу зазначають, що на інших акціях Євромайдан-Варшава до них неодноразово приєднувались поляки. Сподіваються, що українські купальські традиції також їм сподобаються.
Кошти, виручені на благодійному ярмарку та під час майстеркласів, підуть на дрони для ЗСУ.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
14 серпня, як стало нещодавно відомо журналістам, до лікарні в Новому Таргу, що на півдні Польщі, потрапила 25-річна вагітна українка. Під час обстеження лікарі констатували загибель плоду. Жінці провели операцію та дістали мертву дитину. Про цей випадок пишуть журналісти «Tygodnik Podhalański». Згодом саму породіллю у край важкому стані доставили до реанімації університетської лікарні у Кракові, де вона і померла. Журналісти припускають, що українка ймовірно померла від сепсису. Самі медики, посилаючись на лікарську таємницю та чинний Закон про права пацієнтів, не коментують смерть молодої жінки. Тож усі висновки у справі наразі неофіційні.
Це не перша смерть у перинатальному відділенні лікарні Нового Таргу. Торік у травні у гінекологічному відділенніпомерла 33-річна полька Дорота, яка була на 5-му місяці вагітності. Попри загрозу її життю, лікарі не перервали вагітність. Медики запевняли родину, що все гаразд. А після того, як у Дороти відійшли води, єдине, що порадили лікарі, — постільний режим. Коли стан жінки погіршився, вагітність вирішили-таки перервати. Але було вже пізно. Жінка померла від септичного шоку. Адвокат родини померлої зазначав, що медики допустили «грубу недбалість» як у процесі лікування, так і в наданні інформації про стан здоров'я породіллі. Після трагічного випадку у багатьох польських містах пройшли акції протесту у рамках «Загальнопольського жіночого страйку» через смерть 33-річної жінки.
У заяві організаторів протесту йшлося: «Дорота з Нового Таргу померла тому, що польський антиаборційний закон вбиває і перетворює лікарів на політичних прислужників, а не на експертів у галузі охорони здоров'я. Вона померла через те, що лікарі не виконують своїх обов'язків».
Уся проблема в законодавстві
Польський закон про аборти — один із найсуворіших в Європі. У 1993 році був ухвалений так званий «абортивний компроміс». Згідно із ним, переривання вагітності було можливе у трьох випадках: загроза життю або здоров’ю матері, вагітність внаслідок зґвалтування та невиліковна хвороба або незворотній дефект плоду. У 2016 році депутати Сейму у першому читанні ухвалили законопроєкт про повну заборону штучного переривання вагітності. Кримінальна відповідальність передбачалась як для жінок, які хотіли зробити аборт, так і для лікарів, які робили б такі операції. Тоді жінки вийшли на одну із найбільших акцій протесту у Польщі, яка стала відома на весь світ під назвою «чорний понеділок». Після цього скандальний законопроєкт відкликали.
Та вже у 2020 році руками Конституційного суду було заборонено аборти у випадку патології розвитку плоду. Вже за рік рішення Конституційного суду набуло чинності. Зараз у Польщі аборт можливий лише у разі зґвалтування або інцесту чи за умови небезпеки для життя чи здоров'я матері. У першому випадку вік плоду не має значення, у другому — аборт можливий до 12 тижнів.
Послаблення аборційного законодавства було одним з політичним гасел партії Дональда Туска перед парламентськими виборами у 2023 році. На початку 2024 року прем'єр-міністр Польщі заявляв, що уряд готовий пом'якшити обмеження на доступ до засобів екстреної контрацепції, а також послабити майже повну заборону абортів.
Однак проблема так і залишилась. Сейм в особі його маршалка Шимона Головні заблокував роботу над законопроєктами, що лібералізують законодавство про аборти. Наприкінці серпня цього року прем’єр-міністр Туск визнав, що наразі у парламенті немає достатньої кількості голосів для пом’якшення закону про заборону абортів. Та попри це уряд працює над запровадженням нових процедур для лікарень та прокуратури, щоб послабити деякі з фактичних обмежень:
— Я можу лише пообіцяти, що в межах чинного законодавства ми будемо робити все, щоб жінки менше страждали, щоб аборт був максимально безпечним і доступним, коли жінка змушена ухвалювати таке рішення. Щоб людей, які долучаються до допомоги жінці, не переслідували.
Міністерка охорони здоров’я Ізабела Лещина додала, що для проведення процедури переривання вагітності має бути достатньо однієї медичної довідки про наявність загрози здоров'ю жінки. Наприклад, це може бути довідка від психіатра.
А втім, навіть за ухвалення нового аборційного законодавства, його має підписати президент Польщі Анджей Дуда. І ось тут є проблема, адже він неодноразово заявляв, що проти цього. «Для мене аборт — це вбивство людей», — наголошує глава Польщі.
Нові протести не за горами
Новина про смерть української породіллі у Новому Таргу обурила польську активістку, кураторку руху «Жіночий страйк» Марту Лемпарт. У неї чимало запитань до лікарів, які не змогли врятувати жінку:
— Це та ж лікарня, де торік померла вагітна полька Дорота, а цього року — породілля з України. Я не знаю усієї ситуації, але однаково звинувачую лікарів. У мене питання — що вони зробили не так, що стався сепсис? Відповіді я не знаю, але вже не вірю жодному їхньому слову. Вони повинні були зробити все, аби не допустити смерті жінки. Я знаю, яким є ставлення медиків по догляду за вагітними жінками в Польщі і скільки часу вони витрачають на те, аби знайти відповідального за екстрену ситуацію, яка часом виникає.
Жоден з них не хоче бути тим, хто ухвалює рішення, а час у таких ситуаціях коштує життя
За словами Марти, ситуація, коли лікар вагається з рішенням, бо боїться відповідальності, є брехнею. Деякі медики просто зневажають жінок:
— Ми знаємо десятки випадків, коли лікарі відмовлялися робити аборти навіть у ситуаціях, які дозволені законом. Рішення пояснювали страхом бути притягнутими до кримінальної відповідальності. Та я не пам’ятаю жодного випадку, за понад 30 років заборони у Польщі абортів, щоб лікарі були покарані або притягнуті до суду за проведення легального аборту.
Разом з тим, проголошені нещодавно Міністерством охорони здоров'я рекомендації для лікарень Марта Лемпарт називає безглуздими. На її переконання, документ не відповідає настановам Всесвітньої організації охорони здоров'я:
— Ми б хотіли, аби міністерка охорони здоров'я дослухалася до спеціалістів з абортів, а також почула думки вагітних щодо цього вразливого питання. Це потрібно зробити негайно. До того ж, легалізація абортів — це рекомендація комітету ООН, який прямо закликає Польщу легалізувати їх і негайно ввести мораторій на покарання у разі їхнього проведення. Уряд має змінити законодавство.
Декриміналізація абортів має бути їхнім флагманським законопроєктом. Дональд Туск не подбав про те, щоб партнери по коаліції проголосували так, як треба. Тому відповідальність лежить на польському уряді
Через складну ситуацію з доступом до екстреної контрацепції та забороною абортів польські жінки змушені шукати інші шляхи переривання вагітності, зокрема у тих країнах, де це дозволено. Допомагають у цьому найбільші жіночі некомерційні організації — «Аборти без кордонів» та «Абортний Дрім Тім», розповідає Марта Лемпарт:
— Лише за даними «Аборту без кордонів», на рік маємо орієнтовно 50 тисяч абортів. Це третина від загального запиту. Жінки повинні мати право на переривання вагітності тоді, коли їм це потрібно. При цьому жоден лікар не має їм це забороняти. А тим паче у випадках загрози їхньому життю. Так само люди, які допомагають робити ці операції, мають бути захищені законом.
Будь-яка жінка, яка потребує такої допомоги, може звернутися до організації «Аборти без кордонів» за телефоном: 22 29 22 597. Активістка каже, що це третій за популярністю номер у Польщі, після поліції та пожежної охорони. Разом із тим Марта Лемпарт анонсувала нову хвилю протестів у Польщі:
Ми вже готуємося до протестів і громадських акцій щоб захистити права жінок. Ми не зупинимося, поки не буде так, як повинно бути
Тільки жінка вирішує, бажана чи небажана вагітність
«Мартинка» — феміністична організація, яка підтримує й захищає українських біженок у Польщі від початку російсько-української війни. Її засновниця Настя Подорожня вже 10 років проживає у Польщі. Розповідає, що в Європі є поодинокі країни, наприклад Ватикан, де діють такі ж жорсткі законодавчі обмеження на проведення абортів та доступу до екстренної контрацепції, що і у Польщі:
— Дія пігулок екстреної контрацепції є ефективною лише впродовж п’яти днів від моменту незахищеного статевого акту. Однак польські гінекологи не завжди виписують на них рецепт. На жаль, дуже багато польських лікарів мають комплекс «Бога». Знаю, що це звучить різко, але у моїй роботі був випадок, коли молода 18-річна дівчина, яку зґвалтували, звернулася до поліції. Ті відвезли до гінеколога, який відмовив їй у рецепті на екстрену контрацепцію.
Просто сказав: «На все воля Божа», і що вона занадто молода, щоб приймати такі таблетки
Чимало польських лікарів бояться робити аборти, дозволені законодавством. Одна з причин — страх відповідальності, наголошує Настя. І наводить випадок, який стався з гінекологинею зі Щецина. Лікарка відома тим, що не боялася робити легальні аборти, бо не вчиняла жодних протиправних дій:
— Утім торік до неї прийшло Антикорупційне бюро. Під час обшуку у кабінеті вилучили телефон, комп'ютер, документацію всіх її пацієнток. Подейкують, що саме так тисли на неї. Разом із тим поліція отримала доступ до дуже інтимних фотографій її пацієнток.
Жінки, які звертаються за допомогою до «Мартинки», прагнуть перервати вагітність не від хорошого життя, розповідає засновниця організації. На сьогодні відомі випадки так званих воєнних зґвалтувань. Змушувати жінку виношувати таку вагітність Анастасія Подорожня називає справжніми тортурами:
— До нас зверталися за допомогою зґвалтовані жінки. Насамперед ми надавали їм психологічну допомогу. Це дуже табуйована тема. Рідко хто з них зізнається про те, що вагітність настала саме від зґвалтування ворогом. Та навіть якби вони захотіли позбутися майбутньої дитини, тут у Польщі, де отримали тимчасовий прихисток, їм не допомогли б лікарі.
Бо протипоказань до переривання вагітності не було, а саме зґвалтування ще потрібно було довести. На мою думку, це грубе порушення прав жінок
Та й жінки з бажаною вагітністю побоюються народжувати у Польщі — через недовіру лікарям:
— Лікарі часом нехтують безпекою пацієнток. Знаю історію жінки, в якої була бажана вагітність, але обстеження показало патологію розвитку плоду. Була висока вірогідність того, що дитина померла б після народження. На жаль, у Польщі це не причина, щоб перервати вагітність. Ми допомогли цій жінці. Знайшли організацію, яка організувала їй переривання вагітності в Голландії.
Я хочу, щоб українки, попри те, бажана чи небажана у них вагітність, знали, що ми є одна в одної
Звернутися до «Мартинки» може кожна жінка, яка потребує допомоги. Жінкам, які хочуть стати матерями, організація допоможе з пошуком лікаря прогресивних поглядів. А тим, у кого є небажана вагітність, підкажуть, як легально та безпечно її перервати.
Познанський театрально-мистецький фестиваль Мальта визнаний одним з найкращих у Європі. До його програми входять театральні вистави, музичні концерти, а також мистецькі та літературні заходи. Гасло цьогорічного фестивалю, який вперше проходить під егідою Домініки Кульчик, — “За Любов!” У фокусі — три теми: жінка, природа й майбутнє.
Серія заходів буде присвячена питанням, які хвилюють сучасних жінок — зокрема, біженок з України. Саме тому вони відбудуться під патронатом Sestry. А саме:
12 вересня о 19.00 — інтимна вистава «Замкнені кімнати», де Марія Бруні та Томаш Микан грають двох людей, які тікають від війни і, замкнувшись у чотирьох стінах, розповідають власні історії. Марія Бруні з Маріуполя — резидентка з 2022 року і актриса Нового театру в Познані — поставила цю виставу, щоб звернути увагу на становище українок у польському суспільстві.
11 вересня о 19.00 — вистава «Кассандра»Ольги Григораш є інтерпретацією драми Лесі Українки, написаної сто років тому. У давньогрецьких міфах дочка царя Пріама проклята даром ясновидіння. Кассандра бачить і знає майбутнє, але ніхто їй не вірить — і на її очах трагедії, яким можна було запобігти, стають реальністю. Сучасна версія цієї історії — робота Театру Емігрант, заснований в Познані українками та білорусками.
10 вересня о 18.00 покажуть“Синдром Гамлета”режисерів Ельвіри Нєвєри і Пьотра Росоловського — документальний фільм, зітканий з особистих спогадів і травм молодих людей, яким доводиться боротися з реальністю війни. Роман розповідає про терор на передовій, Славік зізнається в суїцидальних думках, Катя розповідає про страх зґвалтувань і сексизм в армії. Після показу відбудеться зустріч із творцями фільму.
У Польщі неповнолітній працівник — це той, якому від 15 до 18 років. Згідно ІХ розділу Кодексу праці Польщі, людину можуть взяти на роботу, якщо вона закінчила 8 класів середньої школи та має медичну довідку про те, що конкретно ця робота не загрожує її здоров’ю. Також неповнолітній працівник повинен мати офіційну згоду на роботу від своїх батьків чи опікунів. До того ж підлітки віком до 16 років у Польщі можуть претендувати лише на роботу, яка не віднесена Радою Міністрів Польщі до окремого переліку «заборонених для молоді робіт».
Але якщо для польських підлітків підробітки нечасто є життєво необхідними, їхні українські ровесники часто-густо змушені працювати, аби підтримувати родину й мати те, чого прагнуть. Тож Sestry поговорили з трьома українськими юнаками, які працюють у Польщі. Чому вони шукали роботу, де і як вони це робили? — запитали ми.
Допомогти мамі, яка багато працює
18-річний Олексій Савченко з Кропивницького приїхав до Кракова в березні 2022 року. Каже, що вирішив шукати роботу, тому що родині потрібні гроші.
— Ми тут з мамою вдвох. Розумію, що їй складно. Бачу, як вона багато працює. Хочу, щоб їй було простіше. До того ж мені потрібні власні гроші. На різне.
В Україні я влітку працював на автомийці — робив те, що скажуть. Також мав досвід роботи з текстами. Розшифровував аудіодоріжки й перетворював їх на повноцінний логічний текст. Але зараз ці роботи для мене недоступні.
В ідеалі я б дуже хотів працювати з тваринами. Люблю їх. Я б гуляв з собаками, годував котів, доглядав би за тваринами у ветклініках, вичісував коней. Це мені приносить задоволення. Взагалі колись хотів би бути перекладачем або коментувати баскетбольні матчі.
17-річний Максим Черничко мешкає під Варшавою. Розповідає, що мав плани поїхати в Європу до друзів. І на поїздку вирішив заробити самотужки:
— У мене є мама, дах над головою, мене годують, я ситий, але кишенькових грошей не вистачає на мої забаганки. У мене в 16 років були великі плани — поїхати до друзів у Європу, а на це мені під час війни грошей ніхто б не дав. То ж їх треба було заробити самому.
Я розглядав варіанти на польському OLX — допомогти комусь у дворі, зрубати дерево, прибрати за тваринами тощо. Але все це не принесло бажаного результату. Тоді як розпитування друзів і знайомих, які працюють, виявилось більш ефективним. Коли дізнавався, що хтось зі знайомих українців десь влаштувався (а більшість моїх українських приятелів працювали з 16 років, тоді як серед поляків працюючих підлітків я знаю мало), то допитувався, що і як.
Метод пошуку роботи «через друзів» має низку незаперечних переваг. Адже приятелі — це люди приблизно мого віку, схожі за витривалістю, розумом, правами
Звичайно, у мене була картинка ідеальної роботи — тобто роботи у задоволення, яка ще й приносить заробіток. Але відкрити ФОП у моєму віці і без освіти неможливо. До того ж потрібні були швидкі гроші на конкретну мету.
Кирилу Лісовському 21 рік, він живе у Кракові 8 років. Каже, що вже у 14 зрозумів, що хоче мати власні кошти і не просити у батьків. Тому вирішив шукати роботу.
— Мені не було навіть 16, тому потрібен був дозвіл батьків, — розповідає Кирило Лісовський. — Шукав різну роботу: бариста, пакувальником на складі, продавцем у «Жабці», навіть працювати на будівництві був згоден. В ідеалі мені хотілося б мати якийсь пасивний дохід, але у моєму віці й без досвіду це не варіант.
Під час пошуку роботи складнощі були різні. Стикався з тим, що вакансії не актуальні. Тобто об’яви про них висять, а коли телефонуєш, виявляється, що їх вже немає. Часто умовою для роботи було володіння англійською мовою, а я її не знав. Та й польську не дуже тоді знав. Зараз вже простіше.
Взагалі я хотів би здавати в оренду електровелосипеди. Зараз це актуально. Хотів би почати з цього, а згодом розширитися до різних варіантів транспортних засобів. Я знаюся на цьому, бо працюю на електротранспорті кур’єром уже багато років. Дуже хочеться довести самому собі, що я чогось вартий.
«Працюючи 2-3 дні на тиждень офіціантом, можна заробити до 2 тисяч злотих на місяць, а кур’єр, який доставляє їжу в дощ і сніг, отримає вдвічі більше»
Максим розповідає, що працював багато де. Через друзів знаходив роботу з прибирання потягів, збирання помідорів, на фабриці й офіціантом в ресторані.
— Влаштуватися всюди виявилось нескладно, адже мене приводили туди друзі, та й всюди потрібні робітники, — пояснює юнак. — Складніше було витримувати кінські норми. А саме працювати під тиском наглядача на заводі по 12 годин без права перепочинку хоча б на 20 хвилин, фасуючи яблука (контингент робітників там був максимально неприємний для спілкування, що теж створювало дискомфорт). А ще я прибирав пилососом 450 крісел составу потяга протягом чотирьох годин; збирав помідори з землі та з кущів 10 годин поспіль у задушливих умовах теплиці, майже без перерв і знов-таки під тиском наглядачки.
— Всюди, де я працював, я не був офіційно влаштований, хоча на фабриці, де мив і фасував яблука, мені це пропонували. Але я сам відмовився — не хотів прив’язуватися, хотів бути вільним і працювати стільки, скільки треба мені.
Заробляв по-різному. Приміром, за прибирання одного составу потяга отримував 85 злотих (пізніше виявилось, що послуга коштує 120 злотих, а керівник просто клав собі різницю до кишені). Складна і нудна робота у теплицях з помідорами мені принесла 160 злотих за 10 годин. На заводі, де фасував яблука, за годину я отримував 20 злотих (неофіційно), тоді як офіційно влаштовані студенти отримували 25, а ті збирачі, які жили у хостелі при заводі — 15. Ще я працював помічником офіціанта у Варшаві й заробляв 17 злотих (а коли ще й мив посуд — 25).
21-річний Кирило теж має чималий досвід роботи у Польщі. Бо почав працювати у 14 років:
— Я працював на будівництві, роздавав листівки, був продавцем у «Жабці» (те ще задоволення, якщо чесно). Зараз я кур’єр доставки, їжджу велосипедом. Будівництво було однією з перших робіт, яка принесла мені хороші гроші. Там моя праця виглядала як «підійди — подай, відійди — не заважай». Треба було носити багато важких речей, копати. Складно. Але я був задоволений своєю зарплатою — 1500 злотих на місяць. Пізніше, на інших об’єктах, мені вже більше довіряли, тому праця стала різномантішою і навіть цікавою.
Робота у «Жабці» — один із найгірших моїх досвідів. Здебільшого через керівництво. Але там я добряче підтягнув польську, що теж корисний досвід. І заробив 3000 злотих за місяць.
Кур’єром доставки почав працювати, коли мені виповнилося 16. Мій друг підказав цей варіант. Тоді я шукав, хто із служб доставки міг би мене, неповнолітнього, взяти на роботу. Підписав «умову злеценя». Мама написала дозвіл. Після всіх інших робіт для мене це був ковток свіжого повітря. Я мав вільний графік, ніхто не стояв над головою, не контролював і не казав, що і як робити. Я зрозумів, що тепер я сам за себе і тільки від мене залежить, скільки я можу заробити. Кур’єром я працюю й досі.
Робота кур’єра багато в чому залежить від бажання і сезону: коли холодно і дощ, довго не поїздиш. Але я екіпірований і навіть навпаки виїжджаю працювати в дощ, бо замовлень багато і тільки так можна заробити до 5000 злотих на місяць.
Кожна робота має свої нюанси. Кур’єром — не виключення. Трапляються різні ситуації: смішні й не дуже, небезпечні й конфліктні. Маю викручуватися з кожної з них. Фізично мені було важко тільки на початку. Але я швидко втягнувся.
«Пропозиції телеграм-ботів про роботу онлайн — суцільний обман»
Олексій — студент Краківського педагогічного університету. Тому роботу він почав шукати після завершення навчального року, в червні.
— Спочатку шукав щось пов’язане з перекладацькою діяльністю (добре знаю англійську) або з текстами. Хотів знайти роботу онлайн. Це був би ідеальний варіант. Але знайти таке складно: одні роботодавці вимагають досвіду, інші — високої кваліфікації. А я — студент першого курсу, яка кваліфікація.
Багато було різних пропозицій, які вимагали плату за якусь базу клієнтів. Або телеграм-боти, які перекидували з одного каналу на інший з вимогою підписатися. Суцільний обман. Думав, може вдасться знайти щось пов'язане з продажами в інстаграмі. Але там свої складнощі: «воронка продажів» і всякі специфічні речі, яких я не знаю.
Зараз влаштовуюся кур'єром. Довго авторизовувався. Я український біженець від війни, маю песель УКР. Тож доводилося кілька разів відправляти документи. В одну службу мене не взяли, бо не було місць. Інша потребувала документів, яких у мене немає. Від третьої компанії зрештою отримав «так».
Щоб працювати кур’єром, треба мати транспорт. У мене є старенький велосипед. Не знаю, наскільки його вистачить. Може, доведеться брати в оренду. Також треба придбати брендовану сумку для доставки. Вона коштує від 100 злотих. Дуже вже чекаю, коли зможу почати заробляти.
«Шукайте роботу, де до вас ставитимуться як до людини, а не як до раба»
Олексій вважає, що починати шукати роботу варто ще під час навчання:
— Коли починається літо, охочих багато і можна не встигнути знайти щось нормальне. Як от сталося у мене. Також думаю, що можна починати з підробітків, а потім вже шукати щось постійне та стабільне.
Кирило ділиться такими порадами:
— В гуглі чимало варіантів. Також можна шукати в групах у соцмережах. Звісно, багато залежить від умінь і досвіду. Але можна знайти й без досвіду. Як я колись.
Максим радить шукати роботу серед знайомих, пробувати різне, аби зрозуміти свої можливості:
— Не зупиняйтеся на важкій праці, яка виснажує. Шукайте варіанти, де до вас ставляться як до людини зі своїми потребами, дослухаються, а не як до нелегального раба. Якщо ви навчаєтесь, шукайте роботу під графік, який узгоджується з навчанням, дає можливість відпочити, відновити сили. Тоді у вас буде бажання знову йти і працювати — а отже, будуть гроші.
Артему 17 років. Він проводив час з друзями на кар’єрі в Закшувеку, коли на нього напала група поляків. Напад на українського підлітка стався ввечері 10 липня. Коли нападники — четверо молодих поляків — не отримали сигарети, які вимагали, вони дістали мачете і газ. Вони накинулися на хлопця і жорстоко побили його. Відрізали палець, при цьому Артем отримав дуже серйозні травми голови. Нападники втекли, але поліція вже затримала їх. Як з'ясувалося, наймолодшому підозрюваному було 15 років, він перебував у відпустці з колонії для неповнолітніх і в минулому вже скоював кримінальні злочини.
Тепер на Артема чекає тривалий період реабілітації. Ця подія має нас протверезити. Вона повинна відкрити нам очі. Це не єдиний випадок агресії та насильства щодо громадян України. У січні 2023 року двоє чоловіків побили українця у Вишкові.
Спочатку вони запитали, звідки він родом, а коли почули відповідь, звинуватили його в тому, що Україна «вимагає гроші у Польщі»
Нападники були засуджені у березні цього року. Дані поліції свідчать, що в період з січня по серпень 2023 року в Польщі було виявлено 59 випадків насильства щодо громадян України за національною ознакою. Очевидно, що масштаби агресії та насильства зростають, однак, як писало у жовтні 2023 року видання «Dziennik Gazeta Prawna», поки що не можна говорити про вибух.
Організатором збору став Лукаш Вантух, який написав: Я запропонував Артему та його мамі організувати збір коштів на лікування та реабілітацію.
Артем сказав мені, що він згоден, але хотів би, щоб зібрані гроші пішли в дитячу лікарню «Охматдит» у Києві. Я довго дивився на нього і мовчав. У мене просто закінчилися слова
Нехай це стане для нас натхненням. Урок емпатії та уваги до людини поруч — поляка, українця, німця чи чеха. Не має значення, хоча роками нам намагалися прищепити переконання, що імміграція — це небезпека. У 2015 році президент партії «Право і справедливість» (ПіС) Ярослав Качинський говорив про епідеміологічну та медичну загрозу, яку несуть мігранти. «Руки геть від польських жінок! Тому що польські жінки в Польщі в безпеці, тому що там немає нелегальних іммігрантів!», — заявив, у свою чергу, колишній міністр освіти Пшемислав Чарнек минулого року, виступаючи на тему референдуму. Приклади можна було б множити. Риторика одноманітна, спрямована на те, щоб посіяти сумнів, страх, відчуття загрози. І це працює.
Це перетворюється на настрої, а вони — на конкретні дії конкретних людей. Як у випадку з Артемом.
— Публічний дискурс впливає на громадську думку. Інструменталізація теми міграції в політичних цілях, що супроводжувала виборчу кампанію, призводить до негативного ставлення до воєнних біженців. У публічних дебатах домінує негативний наратив про біженців, що зосереджується переважно на негативних наслідках прийому людей з України. Існує поширена думка, що люди, які тікають від війни в Україні, живуть на соціальні виплати. Нещодавнє дослідження Польського економічного інституту підтверджує цю тенденцію.
Поляки недооцінюють відсоток українських біженців, які працюють у Польщі. Між тим, 62% з них працюють, сплачуючи внески і податки, що сприяє розвитку польської економіки, — розповіла в інтерв'ю Sestry Наталія Куртієва, аналітикиня з Lewiatan
Не піддаваймося на історії про злих мігрантів, які живуть на соціальну допомогу, забирають робочі місця та багато вимагаютть. Вони не відповідають дійсності — дослідження показують це. Ці історії також смертельно небезпечні. Не даваймо себе обдурити. Зосередьмося на увазі, відкритості та емпатії. Нумо вчити цьому наших дітей. І допоможімо Артему.
Єнджей Дудкевич: Як Варшава справляється з допомогою людям, які приїжджають до нас від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну?
Адріана Поровська: З огляду на масштаб виклику, завдяки громадській підтримці на різних рівнях — як фінансовому, так і організаційному — дуже добре. Адже не було ніякого плану, ніякої стратегії, був величезний хаос. Насправді можна сказати, що впоралася блискуче, тому що тільки геній здатен діяти в хаосі. Водночас я б не хотіла, щоб щось подібне коли-небудь повторилося. Це урок не лише для Варшави, але й для всієї країни. Ми повинні передбачати подібні ситуації і мати різні речі напоготові, в тому числі інструкції для волонтерок і волонтерів.
Серед моїх знайомих багато активісток і активістів, які об'єдналися в більші групи, сформували мережі, що зробило допомогу більш ефективною. Громадські організації, неформальні ініціативи та місцева влада розуміють, що якщо приїжджатиме більше жінок з дітьми, необхідними будуть житло, школи, фінансова допомога, мовна підтримка та допомога у пошуках праці.
Що, на твою думку, вдалося, а що ще потребує вдосконалення?
Відповім як громадянка. На початку було багато ура-оптимізму, всі були раді щось робити і якось допомагати. На даний момент ми стикаємося з усе більш відкритою хвилею обурення щодо людей з України, наприклад, у школах. Це величезний виклик, особливо з огляду на те, що значна частина дітей навчалася дистанційно, і незабаром це зміниться. Ми будемо перевіряти, скільки дітей приєднається до польської системи освіти, оскільки це передбачено зміненим законом про допомогу особам з України.
У нас також залишається не до кінця вирішеним питання вивчення польської мови, особливо серед дорослих. Дослідження показують, що значна частина цих людей не повернеться в Україну — вони залишаться в Польщі, а коли війна закінчиться, до жінок приєднаються їхні чоловіки. Існує також інша проблема: з одного боку, нам доведеться підвищувати кваліфікацію одних людей, а з іншого — підтверджувати кваліфікацію інших.
Дуже важливо, щоб ніхто не працював нижче своєї компетенції, щоб учитель був учителем, а медсестра — медсестрою
Це досить складний виклик, який має вирішити не лише місцева влада.
З набуттям чинності поправки до закону про допомогу особам з України ще більше людей шукатимуть житло, багато хто шукатиме собі місце в колективних помешканнях. Чи буде це проблемою для Варшави?
Я отримую звіти про те, що відбувається в місцях колективного проживання, кілька разів на тиждень. Співробітники Управління допомоги та соціальних проєктів міста Варшави перебувають у постійному контакті з людьми воєводи, і хоча іноді буває складно швидко дізнатися, чи змінив хтось місце перебування, ситуація під контролем. Ми знаємо, хто перебуває в цих місцях, чи діти вже ходять до польської школи, чи навчаються дистанційно і потребують додаткової допомоги, щоб дістатися до державної установи.
Ті, хто перебуває поза місцями колективного проживання, перебувають у набагато складнішій ситуації, адже вони часто не знають, до кого звернутися за інформацією та допомогою. Вони не мають швидкого доступу до спеціалізованого персоналу, який за ці два роки вже розуміє, як працює система, що вона може запропонувати і може спілкуватися обома мовами. Люди, які перебувають поза системою, мають проблеми з акліматизацією. Дуже часто це підлітки.
Чи не буде найбільшим викликом саме те, що у змінах до закону виплата допомоги 800+ та «Доброго старту» пов'язана з обов'язковим навчанням у школі? Адже є багато українських дітей поза системою освіти, які можуть захотіти вступити до неї в найближчому майбутньому, і це створить великий тиск на школи. Що ви плануєте з цим робити?
Ніхто точно не знає, скільки українських дітей навчається дистанційно і скільки з них захоче навчатися у варшавських школах.
Ми, безумовно, хочемо створити для них таку можливість, щоб вони могли розмовляти польською мовою, мати польських друзів і колег, а через кілька років могли вступати до польських вищих навчальних закладів, потім працювати і добре почуватися в нашій країні
Замикати дітей вдома — це не дуже добре для їхнього розвитку та психіки.
На мою думку, ці зміни були необхідні. Я сама знаю кількох дітей, чиї соціальні навички явно знизилися в результаті дистанційного навчання. Це жахливо. Ми говоримо про те, що сталося з польськими дітьми під час пандемії, але погляньмо на дітей України: спочатку вони пережили пандемію, а тепер мають досвід війни і суцільної кризи. Вони дуже потребують нашої допомоги, тому ми зробимо все, щоб вони мали шанс на нормальний розвиток у Варшаві.
Чи буде більше грошей, щоб працевлаштовувати, наприклад, вчительок і вчителів польської мови як іноземної? Чи більше осіб, які можуть надавати психологічну підтримку?
Це більше питання до заступниці мера Ренати Казновської, яка курує управління освіти, але поправка до закону навіть передбачає необхідність працевлаштування культурного асистента, який би контактував з дітьми, які вступатимуть до системи освіти. Тут ми дуже розраховуємо на експертну допомогу громадських організацій.
Про конкретні цифри ми зможемо говорити лише тоді, коли знатимемо, скільки дітей буде влаштовано до польських шкіл. Те саме стосується позашкільних занять, розширення існуючих програм підтримки інтеграції тощо, якими також опікуються громадські організації. Я контактую з ними, знаю, що вони готові, тож думаю, що ми впораємося разом.
Чи є у вас ідеї, як боротися з суспільними страхами, пов'язаними, наприклад, з тим, що класи в польських школах можуть бути ще більш переповненими? Або з голосами на кшталт: «Українці забирають наші робочі місця»?
Ми дуже стурбовані стигматизацією не лише людей з України, але й тих, хто приїжджає до нас з інших місць. Цього не можна заперечувати: Європа побуріла, і європейці все більше бояться іммігрантів. Тому нам потрібно докладати багато зусиль, щоб показати, що нема чого боятися, що вони такі ж люди, як і ми. У Варшаві існує багато проєктів, спрямованих на інтеграцію польської та української громад. Їх варто розвивати і створювати нові.
Нам також потрібно розробляти державну політику таким чином, щоб вона не виокремлювала, якій групі ми допомагаємо. Зараз ми маємо справу із законом, який стосується особливої групи людей, що перебувають в особливій ситуації, тому бюджет на заходи для них виділений окремо. У майбутньому було б ідеально, якби мати, яка бореться, наприклад, з проблемами виховання дитини, могла отримувати однакову допомогу незалежно від того, де вона народилася — в Польщі, Україні чи Грузії. Звичайно, необхідне певне знання мови, але з цим може впоратися хтось, хто допоможе з перекладом.
Коли до всіх ставляться однаково, зникає наратив про якісь «особливі привілеї», а це призводить до соціальної інтеграції
Чи готова Варшава до приїзду ще більшої кількості людей з України, якщо ситуація на фронті погіршиться?
І так, і ні. Так, тому що ми багато чому навчилися за останні два роки, ми побачили, що можна побудувати великий центр підтримки за кілька днів. Ми відрепетирували багато речей, коли йдеться про кризовий менеджмент, ми знаємо, що і де потрібно для того, щоб це працювало належним чином. Ми також маємо набагато більше досвіду у створенні міждисциплінарних команд.
Ні, тому що у місцевої влади може не вистачити грошей, щоб впоратися з усім. Якби те, про що ви говорите, сталося, нам би знадобилася сильна підтримка не лише з боку уряду, але й Європи в цілому. Як Польща, ми найближчі до України, країни, яка фактично захищає наші кордони. Україна потребує військової підтримки, а Польща — допомоги у задоволенні потреб тих, хто втік до неї із зони бойових дій.
Адріана Поровська — багаторічна президентка Каміліанської місії соціального забезпечення, членкиня правління Стратегії 2050. Як заступниця мера Варшави відповідає за соціальні питання, соціальну комунікацію та співпрацю з неурядовими організаціями. Номінантка на премію «"Портрети сестринства» Sestry.eu
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.