Ексклюзив
20
хв

Європа маленьких Трампів

Конфронтація демократій і диктатур, яка визначає наше майбутнє, 5 листопада набула нового виміру. Є демократії. Є диктатури. І є Дональд Трамп, якого виборці найбільш сильної демократії світу обрали своїм президентом

Віталій Портников

Тріумф «трампізму»: що чекати демократіям у світі? Фото: Shutterstock

No items found.

Є щось символічне в тому, що на екстрений саміт Євросоюзу, присвячений перемозі Дональда Трампа на президентських виборах у Сполучених Штатах, лідери країн ЄС збираються саме до Будапешта. 

Ще вчора Віктор Орбан міг вважатися маргіналом, головування якого в ЄС треба було просто перечекати як застуду. Однак сьогодні «заразитися» від Орбана мріє майже кожний європейський лідер. Адже прем'єр Угорщини — чи не єдиний з них, хто регулярно приватно зустрічається із Трампом. І точно єдиний з них, про спілкування з яким Трамп захоплено розповідає на передвиборчих мітингах, — тому що в його уявленні про Європу вона має бути з обличчям Орбана.

Можна, звичайно, зневажливо проігнорувати цей образ, але ось тільки президентство Трампа не вдасться перечекати як застуду

На повернення колишнього очільника Сполучених Штатів до Білого дому доведеться реагувати ще й тому, що це повернення означає справжній тріумф «трампізму» як нової ідеології американських правих (або, якщо користуватися європейськими стандартами, все ж таки ультраправих). 

Орбан першим у ЄС привітав Трампа з перемогою. Фото: Manuel Balce Ceneta/Associated Press/East News

І в цій ідеології євроатлантичній солідарності і спільним демократичним цінностям залишається не так вже й багато місця. Конфронтація демократій і диктатур, яка визначає наше майбутнє, 5 листопада набула нового виміру. Є демократії. Є диктатури.

І є Дональд Трамп, якого виборці найбільш сильної демократії світу обрали своїм президентом і який, очевидно, не вважає, що захист демократії є важливою місією Америки — як у внутрішній, так і у зовнішній політиці

В європейців у цій ситуації є два варіанти подій. Перший — усвідомити зменшення ролі США як головної держави демократичного світу й гаранта безпеки післявоєнної Європи й замислитися про свою самостійну роль. Про це вже зараз говорить багато політиків континенту.

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський закликав європейців взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку. Міністр з європейських справ Франції Бенджамін Хаддад закликав європейців визнати, що вони більше не можуть залежати від капризів американської політики й закликав до більш серйозного європейського співробітництва у сфері оборони. «Кінець історії» підійшов до фіналу — саркастично заявив французький міністр. 

Але є і інший шлях виживання — стати «трампістами», щоб зберегти увагу й повагу Трампа. Ось чому ентузіазм з приводу перемоги колишнього і майбутнього президента США можна помітити саме у середовищі ультраправих партій Європи

І, зрозуміла річ, це не тільки Орбан. Достатньо просто подивитися записи лідерів ультраправих політичних партій у соціальних мережах, щоб зрозуміти яке свято, яке передчуття перемоги сьогодні на їхній вулиці. Ультраправі вже посилили свою роль і в Європарламенті, і у національних парламентах. Вони — як у Нідерландах, Австрії чи Італії — стають першими партіями на виборах, формують уряди, очолюють парламенти…

Ще до перемоги Трампа можна було говорити про зростання їхньої ролі, але тепер, коли один з них тріумфально — а це саме тріумфальна перемога — переміг на виборах у Сполучених Штатах — вони сподіваються, що наляканий розлученням з Америкою європейський виборець, сам занесе їх на руках до владних кабінетів. До того ж ультраправі політики можуть не тільки сподобатися Трампу, але й зробити те, на що вже не готові піти «традиційні» ліберали чи консерватори. Вони можуть домовитися із Володимиром Путіним. 

No items found.

Український публіцист, письменник і відомий журналіст, який більше 30 років працює у демократичних медіа Центральної та Східної Європи. Є автором сотень аналітичних статей в українських, білоруських, польських, російських, ізраїльських, балтійських засобах масової інформації. Є ведучим на телеканалі «Еспресо», має свій канал YouTube, а також співпрацює з українською та російською службами Радіо Свобода. У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору. Зараз вона виходить зі Львова як спільний проєкт Радіо Свобода, «Настоящего времени» та телеканалу «Еспресо». 

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Судячи зі швидкості, з якою світові лідери побігли вітати переможця виборів у США, вони уже напружилися. І зробили головний висновок — з непередбачуваним Трампом краще мати гарні стосунки, аніж ніяких. 

Трамп отримав підтримку від штатів, що вагаються. Фото: Rex Features/East News

Прикметно, що президенти України та Польщі привітали переможця одними із перших у дуже приязному тоні. А чому так? Ще задовго до кульмінації виборів Трамп дав зрозуміти, що Європа має активніше вкладатись у власну безпеку своїми грошима — і безкоштовного сиру від Вашингтону уже не буде. Тож цілком логічно, що східний кордон НАТО та Україна змушені будуть звикати до нової геополітичної реальності. Це потенційно прифронтові території між Заходом та «віссю зла» — добре, що останнім часом лідери цих держав кажуть про це відкрито. 

Трамп точно не є проросійським політиком, як про це собі думають експерти-самоучки із соцмереж. Він епатажний, непередбачуваний і егоїстичний, таких на європейському континенті уже не лишилось — вони вимерли, як мамонти після завершення Холодної війни
Дональд Трамп: «Я не збираюся починати війну, я збираюся зупинити війни». Фото: Alex Brandon/Associated Press/East News

Виборча кампанія проти Камали Гарріс та демократів, які обиралися в Конгрес, добре показали, що Трамп рішучий і не зупиниться ні перед чим. У хід проти опонентів пішло смаження картоплі фрі, керування сміттєвозом і роздування історії білки-блогера, яку евтаназували через закони, які свого часу наухвалювали демократи. У Путіна і Сі Цзіньпіня, які позиціонують себе як альфа-самці, зʼявився реальний конкурент — і це справжній самець Дональд Трамп. 

Найперше, що спадає на думку після підбиття результатів виборів, — новий-старий президент США точно не буде грати в тягучу ескалацію, як це робив попередник Джо Байден

Треба очікувати різких рішень й готуватись до них. Що точно Трамп не стане робити, то це свідомо сприяти затягуванню війни — він налаштований зайнятись внутрішніми проблемами, а не влаштовувати другий Афганістан, який обернувся для США іміджевою поразкою. Яка, до слова, надихнула Сі та Путіна готувати повномасштабне вторгнення до України. 

Тому чи варто посипати голови попелом та кричати «я в траурі» та «все пропало»? Точно ні. Бо абсолютно невідомо, чи було би краще у разі перемоги Гарріс. Штаб кандидатки від Демократичної партії кілька тижнів тому оприлюднив розкладку людей, яких планують ставити на сектор безпеки та оборони. Левова частина з них — це епоха Барака Обами, чия геополітична робота і надихнула Путіна на ідею поділу світу на двох.

Також, якщо ми тверезо подивимось на пані Гарріс, у неї мало досвіду роботи щодо Східної Європи. Українською війною, яка триває одинадцятий рік, вона серйозно не цікавилась. Якісь змістовні речі про нашу боротьбу і перспективи вона почала говорити лише на дебатах із Трампом — і то складно відповісти, було це щиро чи просто заготовкою зграбних політтехнологів. 

Ще на етапі партійних праймеріз у лютому 2024 року Трамп розповідав, як лякав у минулому країни НАТО тим, що на них нападе Росія, якщо вони не збільшать внески до Альянсу. Тоді Польща була чи не єдиною країною, яка відповіла, що почула все раніше і витрачає 8 останніх років 4% ВВП на власну армію. 

Перемога Трампа у США — це дзвіночок, що епоха халяви та перекладання відповідальності на власні плечі завершилась

Тепер політикам будь-якої країни недалеко від кордонів Росії варто думати: куди витрачаємо кошти — на підтримку туалетів для трансгендерів чи на власну зброю. Тож коли ось-ось Польща на наступні півроку очолить Раду ЄС, вона має повне право спитати, а що там західні сусіди? Сподіваються на ядерну парасольку Вашингтона чи все-таки рахують, що лишилось на власних збройних складах. 

Після президентських виборів у США Європа має взяти на себе більшу відповідальність за свою безпеку. Фото: Olivier Hoslet/Associated Press/East News

Іронічно, але і Володимир Зеленський після офіційного оголошення результатів виборів може з іронією спитати Трампа, так а де звершення війни за 24 години. Обрання Трампа може прискорити заморозку нинішньої війни в Україні до кращих часів — коли ми підемо на вибори і оберемо кращу сильну команду складних часів. Ця нова влада уже точно має зважати на те, що доля України в наших руках. І що ніяка сучасна зброя не допоможе, якщо в тилу є криза управління. 

Ці оцінки збігаються із думками премʼєр-міністра Польщі Дональда Туска. У 2025 році країна обиратиме нового президента — і він точно має мати відповіді на складне питання, що робити, коли Росія стукатиме у двері. І не просто ефектно посміхатись із бігбордів. Політик досить влучно висловився у соцмережі Х про політичне цунамі в США:

«Гарріс чи Трамп? Деякі стверджують, що майбутнє Європи залежить від американських виборів, тоді як в першу чергу воно залежить від нас. За умови, що Європа нарешті подорослішає і повірить у власні сили. Незалежно від результату, ера геополітичного аутсорсингу закінчилася».

З Трампом точно не буде нудно

І за іронією долі — ті, хто не захоче платити за власну безпеку та адаптуватись до нових реалій, будуть нагадувати маленького Кевіна Маккалістера у фільмі «Один удома-2». Коли ти можеш приязно поговорити в холі зі Трампом і навіть пожити в розкішних номерах. Утім — тебе урешті розкусять, що банківська карта не працює, — і рахунок будуть змушені платити батьки.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трамп взяв реванш. Які уроки має винести Польща та Україна?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Коли я була маленькою, у нас із дідусем була така забава: я йому казала: «Діду, я в Америку поїду». А він міг відповісти: «Їдь! А потім ще й мене забереш» або  «Не їдь! Як же я тут без тебе буду?».  

Дідуся не стало в 2011 — якраз у листопаді. І ось на календарі листопад 2024-го, а я в Америці. Саме тоді, коли американці  робитимуть історичний вибір: і для себе, і для всього світу. 

Ти б ніколи не повірив, діду, що вони — представники найвпливовішої країни, які ще донедавна не знали, де Україна на мапі і хто такі українці, колись будуть нами захоплюватися і вболівати

«Welcome to United States. О, вау! Ви з України?!», — так починається наш не такий уже й small-talk з темношкірим офіцером паспортного контролю в аеропорту Маямі. Ще кілька років тому, я впевнена, діду, він підозріливо крутив би мого паспорта з тризубом на всі боки, не вірячи тому, що я прилетіла в Америку у відрядження, аби висвітлювати вибори, а не в бажанні оселитися тут назавжди. Але тепер, діду, він каже: «Ви — смілива нація! Ви протистоїте такому великому злу як Росія! Ми — з вами! Тримайтеся!». А потім скрушно зітхає: «Але хто зна, що буде після цих виборів…». Офіцер паспортного контролю не приховує, на чиєму він боці. Трамп йому не подобається. «He is a bad guy (українською «він поганий хлопець»), — каже, — дружить з поганими хлопцями». Але навряд чи так, як цей офіцер, думають усі у Флориді, яка ось уже  з середини минулого століття голосує за республіканців.

Виборці у США розділились, за кого голосувати. Фото авторки

«Гарріс — ніяка! Вона війну в Україні не закінчить! А от Трамп — інша справа», — наполягає українська емігрантка, яка оселилася в американській Флориді ще в 90-х. Вона має американське громадянство і вже зробила свій вибір на достроковому голосуванні. 

Українці в США, як і американці, розділилися на два табори
Плакати за Дональда Трампа. Фото авторки

Ті, хто опинився тут як біженець чи емігрував в останні роки, — підтримують Гарріс. Ті, хто переїхав до Америки раніше, — здебільшого послідовно голосують за республіканців. І тих, й інших об'єднує те, що вони вболівають за Україну і переймаються, чи буде вона мати підтримку й далі. 

Американські виборці. Фото авторки

«Привези нам з Америки добрі новини», — отримую я повідомлення від друзів з України. І добрі новини нам, діду, дуже потрібні! Бо на фронті — пекло. Росіяни щодня обстрілюють наші міста. І інколи я думаю: яке ж це щастя, що ти, діду, дитина війни, не дожив до цього моменту!

А інколи шкодую, що ти не дожив до того моменту, коли на моніторі літака німецьких авіаліній нарешті висвітлюється «Kyiv», а не «Kiev», а їхній працівник, хоч і з акцентом, нарешті каже «дякую!», а не «спасібо!»
Авіакомпанії позначають Київ як Kyiv. Фото авторки

Здавалося б, дрібнички, але такі цінні! І головне не забути, яку ціну ми за це платимо! І продовжуємо платити… І як  важливо не втратити те, що ми вже здобули!

Журналістка Леся Вакулюк

Леся Вакулюк із США, спеціально для Sestry

20
хв

Вибір, який змінить майбутнє

Леся Вакулюк

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Чому Трамп виграв, а Гарріс програла? Огляд найвпливовіших світових медіа

Ексклюзив
20
хв

Трамп взяв реванш. Які уроки має винести Польща та Україна?

Ексклюзив
20
хв

Аналітик Владислав Фарапонов: Перемога Трампа для України — виклик, але водночас і можливість

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress