В Україні зупинили масштабну русифікацію, яка насувалась під виглядом урядового законопроєкту про права нацменшин. 8 грудня Верховна рада ухвалила альтернативний документ (№ 10288-1). «За» проголосували 317 народних обранців.
Мовна перемога: за що проголосували депутати?
Депутатський законопроєкт розширює права нацменшин, проте російської мови це не стосуватиметься. З тексту проголосованого і підписаного президентом закону забрали основне «яблуко розбрату» — положення про російську як мову нацменшин в Україні. Тож ухвалені нововведення про права нацменшин аж ніяк не стосуватимуться росіян — ні через рік, ні через п’ять, ні після закінчення війни. Обмеження діятимуть безстроково. На цьому наголосили депутати під час ухвалення закону.
— Я задоволений, що після накалу щодо першого варіанту проєкту закону, який викликав в україномовної мовної спільноти побоювання русифікації в Україні, ми змогли все обговорити та виправити. Фінальна версія — це проєкт закону, який збільшує права нацменшин і не містить загрози наступу на українську мову. І я радий, що представники влади почули зауваження і моїх колег по парламенту, і представників громадського руху. Разом з колегами ми вичистили із закону всі норми, які відкривали шлюзи русифікації, — зауважив Володимир В’ятрович, один із 37 співавторів законопроєкту.
Над документом працювали депутати з різних фракцій — як провладні, так опозиційні — після того, як 24 листопада до парламенту надійшов урядовий законопроєкт. Робоча група впродовж трьох засідань детально доопрацювала закон та створила, власне, альтернативний документ, розповідає Володимир В’ятрович:
— І це не чиєсь бажання «хайпонути», а слушні зауваження, які окреслювали реальні загрози.
Законопроєкт № 10288-1 суттєво розширює права національних меншин в Україні, передусім у сфері освіти. Приватні виші зможуть самостійно обирати мову навчання, яка є офіційною мовою ЄС. Державна мова буде викладатись при цьому як окрема дисципліна. Також разом із навчанням державною мовою допускається навчанням мовою нацменшин у відповідних класах.
Крім того, згідно з ухваленим законом, можна буде поширювати матеріали передвиборної агітації мовою корінних народів та нацменшин.
Ті видавництва, які друкують книги кримськотатарською, а також мовами корінних народів та нацменшин офіційних мов ЄС, звільнені від обов'язкової квоти видавати державною мовою не менше 50%. Телемовники, які ведуть трансляцію мовами нацменшин, мають видавати не менше 30% контенту українською.
— Золотим правилом нашої внутрішньої і зовнішньої політики має стати неприйняття будь-яких спроб протиставляти захист прав національних меншин і захист української мови. Бо державна мова — це для всіх громадян України, її розвиток і захист не спрямований проти національних меншин. Так само і захист меншин, збереження їхньої самобутності й розвиток культури самі по собі не спрямовані проти української мови. Це не антагоністичні речі, якщо тільки не робити їх такими штучно, — наголошує Тарас Шамайда, експерт у мовному питанні та співкоординатор руху «Простір свободи».
— Альтернативний законопроєкт, з одного боку, ухвалений на виконання рекомендацій Венеційської комісії, з іншого, і що дуже важливо, захищає суспільство від потенційного зниження ролі української мови в освіті, ЗМІ, книговидавництві та знімає цю загрозу русифікації країни, яка і викликала серйозні занепокоєння, — наголосила одна зі співавторок закону Ірина Геращенко.
У чому суть мовного скандалу і небезпека попередньої версії законопроєкту?
Закон про права національних меншин був одним із семи вимог Брюсселя на шляху України до євроінтеграції. Торік у грудні народні депутати проголосували за документ. Однак Венеційська комісія розкритикувала його і відправила на доопрацювання. Уже у вересні народні обранці схвалили закон, який регулює питання реалізації прав і свобод нацменшин. Втім, і цього разу Венеційська комісія знайшла недоліки й опублікувала нові висновки щодо невиконання Україною всіх рекомендацій. У листопаді народні депутати отримали від Кабміну нову версію закону про нацменшини (№ 10288), до яких пропонували зарахувати росіян.
Документ викликав хвилю хейту, а суспільство вибухнуло гарячою дискусією. Мовні активісти ініціювали громадську кампанію у соціальних мережах — #євроінтеграція_без_русифікації. Вони заявляли: йшлось про масову русифікацію, лише відкладену в часі на кілька років. Що саме сталось би, якби урядовий законопроєкт ухвалили б:
➨ телеканали і радіостанції мовили українсько лише 30% часу, а не 80–90%;
➨ телеканали й радіостанції, які мовлять мовою будь-якої меншини, одразу змогли б заповнити 25% ефіру російською, а за кілька років мали б змогу легально діяти на 70% російськомовні телеканали й радіостанції, зокрема, й загальнонаціональні.
➨ де-факто знищувалась вимога видавати мінімум 50% назв книжок українською мовою, бо не поширювалась би на видавничу продукцію, видану мовами нацменшин. Книгарні так само могли б обійти вимогу мати 50% україномовного асортименту. Достатньо було б назватися спеціалізованою книгарнею для реалізації прав нацменшин — і хоч 100% продукції продавати російською.
На думку мовного омбудсмена Тараса Креміня, урядовий законопроєкт ставив під питання функціонування української мови в деяких сферах суспільного життя на території України:
— Він нівелював норми щодо обов’язкової частки книжок державною мовою для видавців і книгорозповсюджувачів, суттєво знижував наявність державної мови на телебаченні та радіо через поширення преференцій на всі без винятку мови національних меншин. А запропоноване відтермінування дії деяких положень закону для російської мови на 5 років після скасування воєнного стану не є адекватним запобіжником від зросійщення.
— Законопроєкт писався кулуарно, його «громадське обговорення» тривало лише один день. І нам фактично пронували значною мірою повернути мовну політику у часи Ківалова і Колесніченка. Які, до речі, теж виправдовували русифікаторські закони потребами європейської інтеграції. Запропонований урядом законопроєкт, по-суті, «легалізував» би масову русифікацію, лише відкладав її у часі на кілька років, — наголосив Тарас Шамайда.
Мовні діячі, які займаються популяризацією та адвокацією української мови у суспільному просторі, наголошували: уряд своїм законопроєктом штучно протиставляв захист прав меншин і захист державної мови.
Має досвід роботи журналістом та редактором у провідних українських національних телеканалах (Новий канал, UBR та Громадське ТБ), працювала спеціальною кореспонденткою Institute for War & Peace Reporting (IWPR) та журналістом проєкту «Говорить Суханов». Має авторську колонку в українському онлайн-медіа «Дзеркало тижня». Працювала піарницею в українських бізнес-компаніях. Очолює відділ комунікацій Всеукраїнського руху «Єдині».
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.avif)
