Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Єврокомісія офіційно рекомендує почати переговори про вступ України та Молдови до ЄС. Про це йдеться у річній доповіді щодо розширення Європейського Союзу, оприлюдненій 8 листопада. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Україна виконала 90% реформ, яких від неї очікував ЄС, надаючи статус кандидата. Через місяць, 14 та 15 грудня, під час зустрічі Європейської ради можуть ухвалити рішення про відкриття переговорів про вступ України в Євросоюз. Коли Україна може розраховувати на членство в ЄС? Коли НАТО відкриє свої двері для Києва? Яким буде новий санкційний пакет та наскільки працюють чинні антиросійських обмеження? Про це все Sestry розпитали Ганну Гопко — українську громадську діячку, політикиню, експертку з адвокації, народну депутатку України VIII скликання та колишню очільницю Комітету Верховної Ради із закордонних справах, голову правління ГО «Мережа захисту національних інтересів «АНТС», співзасновницю та членкиню правління Центру Перемоги (International Centre for Ukrainian Victory | ICUV).
Наталія Жуковська: Єврокомісія позитивно оцінила прогрес України на шляху до ЄС. Про це йдеться у щорічній доповіді Єврокомісії щодо розширення ЄС. Що буквально означає цей звіт Єврокомісії?
Ганна Гопко: Цей звіт відкриває шлях до початку справжніх перемовин. Адже є базові вимоги ЄС до вступу нових країн-членів, які були сформульовані ще в 93-му році у Копенгагені на засіданні Європейської ради. Всі їх знають як «копенгагенські критерії». Там є три комплексні вимоги — політичний, економічний і членський критерій, тобто здатність взяти на себе зобов’язання, які випливають з вступу до ЄС. А потім почнеться імплементація чітких вимог до кожної сфери державної політики — митної політики, державних закупівель, інтелектуальної власності тощо.
І тоді виникає питання інституційної спроможності й кадрового аспекту Євроінтеграції. У всіх цих процесах надалі нам треба мати сильних переговірників у кожному секторі. Ми маємо багато галузей, які конкурентні до європейських. Україна має готувати такі кадри. Цього тижня наша Мережа захисту національних інтересів АНТС відібрала 15 зі 140 людей, які перебуватимуть 7 днів у Брюсселі. Вони знайомитимуться з роботою всіх інституцій ЄС, Європарламенту, Єврокомісії. Це і представники українського уряду, і молоді фахівці. Далі на нас чекає серйозна робота. Оскільки політика наближення до ЄС вимагає цілого покоління управлінців, які будуть розуміти, як впроваджувати європейські підходи, водночас не забуваючи про власні. Бо згадаймо досвід тієї ж таки Польщі, як вони вели дебати з різних питань, коли вступили в ЄС. Наприклад, це стосується земельної реформи. Був, зокрема, мораторій на продаж землі: ніхто інший не міг її купити, поки польські фермерські господарства міцно ставали на ноги.
Тому ми маємо увійти в Євросоюз сильними, а не «буферною зоною» чи «сировинним придатком», як нас колись називали.
НЖ: Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн під час нещодавнього візиту до Києва заявила, що в ЄС «вражені реформами, які українська влада здійснює у розпал війни». Йдеться, зокрема, про систему правосуддя, боротьбу із впливом олігархів та з відмиванням грошей. Як би ви оцінили заяви пані фон дер Ляєн? Про що насправді цей візит був?
ГГ: Надання статусу кандидата у червні 2022-го року і, як ми сподіваємося, початок перемовин з ЄС у 2023-му році — це історичні процеси. Вони — взаємопідсилюючі, взаємовигідні як для України, так і для Європейського Союзу. Тому, очевидно, що президентка Європейської комісії так само зацікавлена у спільному успіху. Та, попри реформи, які здійснює Україна, важливо не забувати про питання реформ самого Європейського Союзу. Ми бачимо, що відбувається у двосторонніх відносинах із Польщею, — і дуже важливо нам не бути заручником внутрішньополітичних дебатів. І не забуваймо, що у 2024-му році будуть вибори до Європарламенту, багато єврокомісарів буде змінено. Урсула фон дер Ляєн підтримує Україну від самого початку повномасштабного вторгнення Росії. Вона була у Бучі, розуміє біль і трагедію українців, вона була шокована злочинами Росії. Для неї успіх України — важлива запорука власного успіху як очільниці Єврокомісії. Вона зацікавлена, щоб Україна здійснювала реформи. Останній візит Урсули фон дер Ляєн до Києва 4 листопада демонструє її особисту зацікавленість, зважаючи на ту роботу, яку вона провела. До того ж не забуваймо, що одним із головних її завдань, коли вона змагалася за посаду президента Єврокомісії, було прагнення зробити Європейський союз геополітичним гравцем.
Тому саме Україна з унікальним досвідом Збройних Сил, з її людьми, у перспективі зможе лише зміцнити ЄС.
НЖ: 2 листопада на конференції у Берліні вперше детально обговорили умови, за яких Євросоюз буде готовий до вступу нових членів, зокрема, й України. Очільниця МЗС Німеччини Анналена Бербок сказала наступне: «Ми більше не можемо дозволити собі сірі зони в Європі». Що, на вашу думку, значать ці слова?
ГГ: Після відновлення Україною незалежності ми здали третій у світі ядерний арсенал. Натомість не отримали ані грошей як компенсацію, ані безпекових гарантій. 2014-го Росія вторглась в Україну — чим грубо порушила Будапештський меморандум. На той момент ніхто серйозно нас не розглядав. Статус кандидата Україна отримала лише після повномасштабного вторгнення. Після того, як 8 років невдалих спроб політико-дипломатичних зусиль призвели до того, що Росія почала чинити проти нас геноцид. І багато країн вже це визнали. Деякі, щоправда, досі говорять, що Росія здійснює «злочини проти людяності», воєнні злочини, екоцид, акт агресії й так далі.
Ми досі не знаємо, коли Україна стане членом ЄС. Я часто чула, як про Україну, Грузію та Молдову говорили «сіра» чи «буферна зона». А ще казали «міст» або «щит». Так-от, ми не хочемо бути щитом для Європи. Нам потрібно від неї більше відповідальності. Нам треба бути повноправним членом ЄС. Не повинно бути більше буферних та сірих зон. Щодо самої конференції у Берліні за участі європейських топдипломатів — це потрібний крок до початку великого діалогу щодо реформування Європейського Союзу. Чому це важливо? Ми не повинні стати заручником всередині ЄС, ми маємо стати частиною діалогу щодо реформування. Коли говорять про розширення, то йдеться не лише про Україну, а й про Грузію, Молдову, західні Балкани. Це близько 9 держав — і це серйозне розширення.
НЖ: А як щодо термінів вступу України до ЄС? Нещодавно нова очільниця представництва Євросоюзу в Україні Катаріна Матернова заявила, що 2030 рік — це реалістичний термін. Наскільки ви з цим згодні? І наскільки ми готові до членства?
ГГ: Після позитивного висновку Єврокомісії й рішення про відкриття перемовин є план щодо формування національної програми адаптації прав і обов’язків Європейського союзу. Буде загальнодержавна програма наближення нашого законодавства до правил ЄС. Планується затвердити план заходів із реалізації цієї програми на 4 роки. Насправді ми не знаємо, коли це може статися. Коли Україні надавали статус кандидата, говорили, що ми опитувальник не заповнимо, бо зазвичай це роблять кілька років. Нам наводили приклад західних Балкан чи Туреччини. Тому все залежить від політичної волі всередині України. Не імітації реформ, а реального виконання — для того, щоб всі ці критерії виконати. Також ми повинні розуміти, що це вже буде з наступним президентом чи президентами й урядом. І так само подивимося, як відбуватимуться процеси всередині ЄС. Хто буде в наступному Європарламенті, які будуть безпекові виклики? Ми ж не знаємо, як може розгортатися ситуація. Ми всі вболіваємо за якнайшвидшу перемогу України, хоча війна триває вже 10 років. Але хто знає, чи не спровокують завтра росіяни якусь ситуацію проти країн-членів ЄС? Тому час покаже. Зараз важко спрогнозувати термін вступу. Але якщо Україна почне демонструвати швидкість виконання всіх потрібних речей, то в Брюсселі не буде причин відтягувати цей процес.
Після відкриття перемовин почнеться серйозна робота. Але це не робота на камери. Нам потрібні півтори тисячі фахівців, які можуть всім цим займатися і все це впроваджувати.
НЖ: Серед «семи кроків до ЄС», які Україна мала виконати Україна, — боротьба з корупцією. Як бути із цим?
ГГ: Крім вимог ЄС, ще є довгий американський список. Там велика надвідповідальність. Я б ширше дивилася на ці процеси. Геополітична інтеграція України — вступ в ЄС і НАТО. Воно все пов’язане. Рішення США є визначальним у просуванні в Північноатлантичний альянс. І ми подивимось, що буде на саміті НАТО у Вашингтоні 2024-го року. Щодо семи критеріїв від ЄС — вони не задовольняють інших партнерів. Американці висунули величезний список — і його треба робити. Адже ми прекрасно розуміємо взаємодію наших партнерів між собою. Корупція — це велике гальмо, це заважає нам отримувати більше підтримки, це блокує передачу Україні важливих технологій. Це те, про що говорив генерал Залужний. У позиційній війні, якщо не буде сучасних технологій, нам буде складно перемогти. Нині потрібні морські дрони, засоби РЕБ, сучасна техніка. Це не старий тип окопних воєн, як під час Першої світової чи навіть війни в Іраку. Очевидно, потрібна перевага в технологіях. А щоб мати технології, треба мати довіру. І навпаки — не потрібно мати людей із російським паспортом в Нацполіції чи інших правоохоронних органах. Треба менше вілл в Іспанії, куплених під час війни, і завезених Мазераті до Києва. Ці речі підривають довіру.
Коли почнуться перемовини з ЄС, на частину проблем закриють очі, але надалі ми повинні робити висновки. Це історичне рішення. Україна дійсно багато зробила для цього. Не можна цього заперечити. Але не можна закрити очі на ту корупцію, яка є і яка з’їдає наше майбутнє.
НЖ: Ви згадали статтю в The Economist, де Головнокомандувач Збройних сил України генерал Залужний говорить, що ситуація на фронті зайшла у глухий кут, що Україні потрібна допомога західних партнерів. Як, на вашу думку, потрібно виходити з цієї ситуації?
ГГ: Після цієї статті в одного з конгресменів були питання і до Байдена, і до Зеленського: «А яка у вас стратегія?». США хочуть виділити 60 мільярдів і мають конкретні питання: «Яка стратегія? Що за ці 60 млрд можна зробити? Яка сума вам потрібна? На що конкретно ви витратите гроші? Які будуть військові здобутки за ці гроші? А скільки вам взагалі потрібно грошей для перемоги? Хтось має такі розрахунки?». Якби ми зараз сказали, що для переможної стратегії нам потрібно, наприклад, 300 млрд доларів, тоді на Заході розуміють, що нам треба. Адже ресурси, які має ворог, неспівмірні з тим, що нам дають всі партнери разом взяті. Ми менше маємо. Нам потрібно вказувати на це і говорити. Тому Офіс Президента замість того, щоб так різко реагувати на статтю, мав би вийти і конкретно сказати, скільки потрібно грошей і які технології. Показати реальну, дієву боротьбу з корупціонерами, щоб трохи збалансувати цей негатив.
НЖ: Ситуація зі шляхом України в НАТО. Багато хто говорить що цей шлях може бути коротшим. Чи це так насправді? Чи можемо ми отримати запрошення наступного року у Вашингтоні на саміті Альянсу?
ГГ: Я дуже сподіваюся, що питання членства України в НАТО не буде предметом торгів. Зараз щось прогнозувати складно. Ми очікували отримати формальне запрошення у Вільнюсі, на цьогорічному саміті. Однак цього не сталося. Причини різні. Щоб це не повторилося, нам важливо зараз докладати надзусиль. Нам потрібні реальні успіхи й на полі бою, і в реформах — для того, щоб сказати НАТО, що Україна вже дає безпекові гарантії, статтю № 5 для країн східного флангу Альянсу, бо ми їх захищаємо. Ми давно заслужили бути в НАТО. Україна зробить Альянс глобальним гравцем з усіма механізмами стримування агресора.
НЖ: А чи стримують агресора санкції? Незабаром ЄС схвалить 12-й санкційний пакет. Наскільки антиросійські обмеження дієві? Чи Росія вже адаптувалася до реалій війни?
ГГ: Якби цей 12-й пакет санкцій був запроваджений у 2015-2016-х роках, то, можливо, ми б підкосили ресурси, спроможність російської економіки та ВПК. І тоді в них не було б можливості готуватися до повномасштабного вторгнення. А поступове впровадження санкцій, яке є зараз, дозволяє Росії адаптуватися, використовувати усі шпарини для обходу обмежень, пристосовувати економіку та банківський сектор. Вони навчилися купувати західні компоненти й продовжувати робити ракети, дрони і все решта. Санкції важливі і їх треба посилювати. Однак вони не були пекельними. Вони були комфортними. Ми досі не бачимо газових санкцій, санкцій проти «Росатому». Мій меседж полягає у тому, що санкційні обмеження зараз не виконують свою функцію. Падіння російської економіки у 2022-му році — лише на 2,2%, а прогнозували — 9%. Тому санкції не мають тієї потужності, щоб підкосити російську економіку і не дати можливість далі вести війну.
НЖ: Нещодавно в ЄС підтримали використання доходів від заморожених активів РФ на користь України. Чи є механізми, за якими Україна може отримати їх?
ГГ: Механізми опрацьовуються. Вони є. Дуже важливо, що це рішення у процесі. Є просто активи приватних осіб, а є суверенні гроші російської держави. Тому з цим трохи складніше. Ми сподіваємося на певний прорив. Є різні країни. Наприклад, Норвегія, яка отримала великі надприбутки від енергоресурсів у 2022 році. Вони самі чесно сказали, що готові нам допомагати — давати частину грошей, бо теж відчувають відповідальність. Бельгія так само. Франція, Канада, Британія мають ухвалити зміни в законодавстві. Тому у цьому напрямку в нас є глобальна адвокаційна кампанія «Make Russia Pay», ми працюємо і будемо далі працювати. Є цілий реєстр, створена комісія. Не було політичної волі у партнерів. Зараз, якщо з’явиться політична воля, будуть вже й юридичні механізми.
НЖ: Президентські вибори в Україні у 2024-му році: чи на часі вони? З'явилася інформація, що на Банковій розглядають цей сценарій. Як вибори під час широкомасштабної війни можуть сприйняти наші європейські партнери?
ГГ: Наша мережа АНТС — одна зі співініціаторів заяви понад 100 громадських організацій і представників експертних середовищ з усіма поясненнями, чому ми проти президентських чи парламентських виборів під час війни. Не тільки тому, що це антиконституційно. Це і безпекові аргументи. Хто визнає ці вибори легітимними? Для Росії це буде хороша можливість дискредитувати ці вибори. Зробити масовані ракетні обстріли. Я розумію, що є якась скоординована гра, що комусь дуже хочеться виборів, але понад 70% українців проти. Вибори ще більше розколять українське суспільство. Представники опозиції вже не будуть думати, як працювати для держави, буде загальне знищення одне одного, різних політичних таборів. Тому вибори — це гра на підтримку російського сценарію дестабілізації, можливо, навіть запуск громадянського конфлікту в країні. Це дуже небезпечно. Треба пояснювати, зокрема конгресменам в США, що проведення виборів під час війни — це не про проведення демократичних виборів.
НЖ: Ви постійно виступаєте перед відомими політиками, зокрема в ООН і ПАРЄ. Чи складно вам, як жінці, адвокатувати на міжнародній арені та доносити важливі для України речі?
ГГ: Коли ми вимагали закрити небо, говорили про жорсткіші санкції, просили більше хаймарсів, я уявляла людей, моїх колег, однодумців, друзів, які в окопах. Вони писали мені, що катастрофічно не вистачає зброї, про жахливі випадки загибелі наших людей. Під час кожних виступів в мене завжди перед очима люди, які не можуть бути присутніми на цих зустрічах, і я завжди від їхнього імені говорю про потреби військових. Ми постійно проводимо усілякі акції на підтримку України. Я постійно у відрядженнях. Лише за період повномасштабної війни я відвідала 18 країн, в деяких була по 5 разів. Я хочу якомога швидшої перемоги, щоб бути з донечкою, чоловіком та батьками. Я хочу бачити справедливість і державу вдячності всередині України. І це дуже важливо.
НЖ: Як ваша родина переживає довгі періоди розлуки з вами?
ГГ: Є багато родин, які взагалі втратили захисників. Тому, очевидно, це болісно. Боляче, коли ти бачиш власну доньку раз на півроку. Коли я була головою комітету закордонних справ ВРУ, за 5 років у мене було 80 візитів за кордон. У такому ритмі для мене це 10 років життя. Хочеться перемоги України, аби розуміти, що цими роками ти пожертвував недаремно, що ти виконав борг перед тими, хто віддав життя за батьківщину. Наше завдання у цьому марафоні — не втрачати сил. Балансувати емоційно. Бо ментальне здоров’я є також важливим. У війні на виснаження ворог розраховує також, що ми будемо втомлені, зневіримося, впадемо духом. Тому я дякую чоловіку, батькам, які зараз турбуються про доньку. Але можу зізнатися, що мені не легко. Часто це просто сльози, яких ніхто не бачить. Сльози від того, що твоє материнство пройшло з валізою. Але ми у вічному боргу і цей борг треба сплатити перемогою. А далі розбудовувати Україну і приводити її до розквіту.
НЖ: В якій би Україні Ви хотіли жити разом з родиною? Які зміни мають статися в державі?
ГГ: Я хочу жити в державі вдячності, де я бачитиму суспільство, в якому до ветеранів з інвалідністю ставляться з великою повагою, в якому вони забезпечені ресурсами для ресоціалізації, реабілітації. Де є фінансова достатня підтримка цих людей та реабілітаційних центрів. Де люди — це суспільство зрілих і дорослих, які відчувають, що всі наступні роки і покоління ми беремо на себе, і в бюджетах це чітко прописано. Це держава справедливості. Це очищення від всієї цієї замаскованої агентури, яка досі передає координати ворогу, здає позиції. Важливо також позбутися цього клятого московського патріархату, псевдоцеркви. Хочу бачити державу, де буде чітка укріплена наша ідентичність, розуміння, хто ми і куди йдемо. І дуже хочеться бачити Україну сильною державою, на яку ніхто ніколи не зможе напасти, державою розквіту. Я вірю у потенціал. Попри травми та втому. Вірю, що українці повернуться, і тут будуть всі можливості для комфортного життя. Не гірші, ніж у Польщі, Німеччині. Я бачу Україну членом Європейського Союзу та НАТО.
Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я. У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
