Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
З початком повномасштабного вторгнення РФ прихисток у Польщі разом зі своїми батьками знайшли кілька сотень тисяч українських дітей-біженців. На кінець другого року великої війни раптом виявилося, що половина з них не відвідує польських шкіл. Чи навчається онлайн в котрійсь зі шкіл України – невідомо теж.
Половина учнів — не у школі
Достеменно невідомо, скільки українських учнів нині перебуває у Польщі. Близькість кордону і спрощений режим його перетину сприяли безперервній міграції біженців в обидва боки. Якщо виходити із кількості українських дітей шкільного віку, котрі отримали ідентифікаційний номер PESEL, то станом на листопад 2023 року у Польщі перебуває майже 300 тисяч потенційних учнів. Серед них — 220 662 — віком 10-18 років. І лише 108 884 дитини з України цієї вікової групи відвідує польську школу, а це замалим 49%.
Такі дані містяться у звіті «Поза школою. Оцінка перешкод для навчання у школі для українських дітей та підлітків-біженців у Польщі», оприлюдненого гуманітарною організацією Care International, Міжнародним комітетом порятунку (IRC) та організацією Save the Children.
83% українських старшокласників (14-18 років) у Польщі, що не відвідують місцеву школу, навчаються в українських онлайн-школах, ще 31% перейшли на домашнє навчання. Деякі — поєднують обидва способи отримання знань. 3% підлітків зізналися, що взагалі не вчаться. Майже усі, хто не відвідують польську школу, говорили про переповнені класи, відсутність підтримки під час навчання й соціальну ізоляцію.
Навчати різнорідні класи
— У кожному четвертому польському класі є принаймні один учень-біженець з України, — каже Єнджей Вітковскі, президент правління Центру громадянської освіти (Centrum Edukacji Obywatelskiej). — За нашими оцінками, три чверті польських вчителів навчають принаймні один клас, в якому є щонайменше один український біженець. А це значить, що ми потребуємо нині змін у наборі компетенцій, котрими повинен володіти кожен вчитель у Польщі. Він має вміти навчати і оцінювати різнорідні класи, спрощувати мову інструкцій, ідентифікувати міжкультурні конфлікти, протидіяти їм і розв’язувати.
У Центрі громадянської освіти кажуть, що єдина можлива зараз стратегія польської освіти — нормалізація національної різнорідності — нового явища для польської школи.
— На весну 2022 року у варшавських школах і дошкільних закладах налічувалося 13 тисяч українських дітей, — каже Йоанна Господарчик, директорка департаменту освіти Уряду міста Варшави (Biuro Edukacji Urzędu m.st. Warszawy). — Ми пам’ятаємо фрустрацію польських вчителів в останні місяці шкільного року у травні-червні 2022 року, коли раптом стало так багато дітей. Ми не знали, як діяти. За допомогою UNICEF дуже швидко організували такі місця, як, наприклад, Центр навчання і розвитку на вулиці Товаровій. Це своєрідна світлиця, яка об’єднала тисячу дітей, де надають допомогу психологині з України. Ми обладнали також 1000 місць для онлайн-освіти, але це не спрацювало – частина учнів користувалися власними смартфонами.
За словами Йоанни Господарчик, у варшавських школах уже є класи, де переважають діти-іноземці. Тому вчителі повинні навчатись взаємодії у міжкультурному класі, це буквально є вимогою часу. З викликами мерія Варшави планує боротися, спираючись на підтримку влади і міжнародних організацій.
Роль міжкультурних асистентів
Покращити адаптацію українських учнів у польських класах, налагодити комунікацію із педагогами й однокласниками покликані міжкультурні асистенти, своєрідні посередники між учнем і вчителем. Така підтримка часто сприяє закріпленню українського учня у польській системі освіти.
Приміром, фундація «Україна», що працює у Вроцлаві у Нижньосілезькому воєводстві, з напливом українських учнів збільшила кількість таких асистентів із кількох осіб до 41-го. Утім, ця кількість недостатня, наголошують у фундації.
— Хтось може сказати, що діти, які два роки живуть у Польщі, вже вивчили мову і не потребують допомоги, — каже лідерка команди міжкультурних асистентів фундації «Україна» Анна Ковальчук. — Але насправді не лише мовний бар’єр є одним із випробувань. Специфіка праці міжкультурних асистентів зараз у школах змінюється, трансформуються виклики, а також проблеми. Зараз більше говоримо про інтеграцію. Ми чуємо про те, що діти не хочуть іти до школи, не спілкуються. Якщо раніше вони більше хотіли познайомитися з польською школою, то зараз, на жаль, рівень мотивації спадає. Я розумію, чому так — діти хочуть мати свої невеликі групи і спілкуватися рідною мовою. Бо це їхня зона комфорту.
— Мови дуже схожі, але різні, — розповідає Оксана, яка у квітні 2022 року приїхала до Катовіце з сином. - Мій син чудово вчиться з математики та фізики. але набагато гірше, коли йдеться про польську мову чи історію. Про різні події з польської історії він раніше не чув, бо в школі в Україні та в Польщі акценти різні.
Ще одна причина стресу для українських учнів — переведення з однієї польської школи до іншої.
— Після початку війни деякі приватні школи в Польщі пропонували українським дітям безкоштовне навчання. Тепер батьки повинні сплачувати плату за навчання, часто високу, або переводити своїх дітей до державних шкіл і піддавати їх стресу від зміни школи. Іноді вони обирають онлайн-навчання в Україні, — Уляна Воробець, журналістка з України, яка проживає в Бельсько-Бялій, радник Центру інтеграції іноземців MyBB.
До слова, із дослідження також випливає, що 48% підлітків, опитаних у сільській місцевості в Польщі, ніколи не мали контактів з польськими однолітками, що дуже обмежує їхню інтеграцію. 14% опитаних дітей зазначили, що зазнавали переслідувань з боку своїх польських однолітків через своє українське походження та сприйняття війни в їхній країні.
Проблеми з інтеграцією
Прикладом успішної інтеграції українських дітей до польського соціуму можна вважати школу SzkoUA (ВШколу), створену з ініціативи Клубу інтелігенції католицької та Фундації «Український дім» у Варшаві. Учні школи зареєстровані одночасно у двох системах освіти — польській та українській.
— Потреба щоразу більшої інтеграції з польською спільнотою виступає на перший план, — каже Антоніна Міхаловська, заступниця директорки SzkoUA. – Ми інтегрували учнів від початку існування школи — навчаємо польської мови, запровадили заняття з історії та культури для кожного класу. Входження до польської системи освіти має бути поглибленням цієї інтеграції. Також для цього разом із Клубом інтелігенції католицької ми організовували спільні табори для українських і польських дітей. Час, проведений на канікулах поза лекціями, — це найефективніший метод.
За словами Антоніни Міхаловської, у питанні інтеграції й навчання дітей-біженців годі буде впоратися без підтримки польської та української влади.
— Наші діти виняткові, певна частина з них повернеться в Україну і буде її відбудовувати, — каже Антоніна Міхаловська. — Вони будуть амбасадорами Польщі в Україні й навпаки. Тож обидві держави повинні подумати про такого роду інвестицію.
Серед рекомендацій у висновку звіту є також пропозиція до уряду Польщі розглянути можливість переведення всіх дітей-біженців до польської системи освіти. У Центрі громадянської освіти (Centrum Edukacji Obywatelskiej) наголошують на стандартизації шкільної підтримки українських учнів й обов’язкового її запровадження у школах. Міжкультурні асистенти мали б послуговуватися не лише польською, а й українською мовами, оскільки «рух входу українських учнів до польської системи освіти не може бути рухом полонізації дітей».
— Система адаптації українських дітей в польській школі потребує підтримки, сміливого бачення, взяття відповідальності за них, — наголошує Єнджей Вітковскі, президент правління Центру громадянської освіти (Centrum Edukacji Obywatelskiej). — Не хотів би, аби ми перебували у наративі, згідно з яким польський уряд не бере відповідальності за дітей, котрі перебувають на терені Польщі, але залишаються поза системою освіти. Як польське суспільство, але також як міжнародна спільнота, маємо гарантувати дітям доступ до освіти. І польська освітня система — єдина, яка в такому масштабі зможе відповісти на цей виклик.
Матеріал написаний у співавторстві з польською журналісткою Анною Лиско.
Редакторка і журналістка, письменниця, колумністка, авторка текстів про бізнес, філософію, науку і літературу. Вивчала полоністику у Волинському національному університеті імені Лесі Українки і тюркологію в Інституті імені Юнуса Емре (Туреччина). Була редакторкою і колумністкою «Газети по-українськи» і журналу «Країна», працювала для української діаспори на Radio Olsztyn, друкувалася у виданнях Forbes, Leadership Journey, Huxley, Landlord та інших. Дипломована спеціалістка Міжнародного сертифікованого курсу Thomas PPA (Велика Британія) з експертизою у human resources. Перша книга «Жінкам ніззя» вийшла у видавництві «Нора-друк» 2016 року, над другою працювала за сприяння Інституту Літератури у Кракові вже під час повномасштабного вторгнення.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
