Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Не знали, чи за межами дому ще є Україна»
— Нам пощастило виїхати з Маріуполя першим коридором 16 березня 2022 року. Це була рулетка на виживання, — розповідає освітянка Ольга Єфремова, яка через війну з трирічним тоді сином виїхала до Польщі й зараз проживає у Вроцлаві. — До того ми повністю перебували в інформаційній ізоляції, без світла, води та їжі. Не знали, чи за межами дому ще є Україна. Я спостерігала, як виїздять машини із білими ганчірками, якісь із них повертаються, і наважилась. Ми покинули дім, у чому були. Я взяла паспорт, але про документи про освіту тоді не подумала. Сподівалася, що повернемося. Але того дня, коли розбомбили маріупольський драмтеатр, у нашу п’ятиповерхівку теж влучила авіабомба — вигоріло все, нічого не залишилось.
Ольга Єфремова — філологиня-елліністка, закінчила Маріупольський державний університет. Має дві спеціалізації — грецька та англійська мови. Завдяки великій грецькій діаспорі, консульству й міжнародним бізнес-проєктам у мирному тоді Маріуполі було нескладно знайти застосування своїм знанням. Вона також працювала і в Греції:
— Я займалась відновленням документів з Києва, куди переїхав навчальний заклад, але інформація про кваліфікацію та інші дані «не підтягнулися». На електронних носіях інформації немає, а вся база залишилася в окупованому місті. Тобто, мені просто прислали сертифікат, що я навчалася. Але цього недостатньо.
Зараз вона викладає англійську для дітей, а також працює у Червоному Хресті, де є безкоштовні курси для дітей і дорослих:
— Кваліфіковану роботу за освітою у Польщі знайти майже неможливо.
З дипломом філолога можна влаштуватися хіба що на завод чи на фабрику або на низькокваліфіковану посаду
Аби покращити своє становище на ринку праці, Ольга Єфремова разом з іншими освітянками взяла участь у проєкті «Працюй за освітою, працюй в освіті», організованому фундацією «Незламна Україна».
Завдяки цій ініціативі вчителі, вихователі, шкільні психологи з українською освітою, медсестри шкіл та працівники закладів громадського харчування можуть нострифікувати диплом, пройти курс польської, підвищити кваліфікацію, дізнатися про особливості польської системи освіти і навчальної програми. А потім — і працевлаштуватися у навчальні заклади Польщі.
— Польські заклади освіти тривалий час відчувають брак педагогічних кадрів, — ділиться керівниця відділу комунікації фундації «Незламна Україна» Марина Юсин. — Українські фахівці могли б заповнити цю прогалину, але через невизнання українських документів про освіту не можуть цього зробити. Дипломи до 2006 року нострифікації не потребують.
Але загалом процедура підтвердження дипломів є складною та дороговартісною, тема заплутана, тож самостійно впоратися з усім цим українським вчителям складно
Для участі у програмі зареєструвалися більш як 1800 українських педагогів. Найбільше запитів на нострифікацію дипломів з іноземних мов — 339, психології — 121, математики — 104. Завдяки фінансуванню CARE Poland і Mosakowski Family Foundation участь у програмі для українських освітян безплатна.
«Мені кажуть, що треба залишатися, що я перспективна»
Марія Світлик-Браілко із Запоріжжя теж взяла участь у проєкті «Працюй за освітою, працюй в освіті». Два роки вона працює у школі містечка Цехоцинек помічницею вчителя для учнів з України. І теж сподівається на допомогу із нострифікацією диплома:
— Я — асистент учителя, але отримую найнижчу зарплату, бо працевлаштована як звичайний техпрацівник. Директорка школи зацікавлена в моєму працевлаштуванні як асистентки дитини з особливими освітніми потребами, але без визнання диплома я не можу обійняти цю посаду.
Із початком повномасштабного вторгнення Марія збиралася поїхати до батьків у Пологівський район, але рідний дім опинився в окупації. Батьки наполягли, щоб вона виїздила за кордон. У Польщі освітянка більш як півроку працювала офіціанткою в санаторії:
— На початку всі обіцяли працевлаштування, бо спеціальність «інклюзивна освіта» дуже затребувана. Але на ділі, коли почала цікавитись, відмовили. Не підтверджений диплом — раз, недостатній рівень володіння мовою — два. І так далі.
Наприкінці серпня рада міста Цехоцинек і бурмістр ухвалюватимуть рішення про дофінансування шкіл й власне виділення грошей на оплату праці асистентів учителя:
— У нашому місті дві школи, тож я та моя напарниця мусимо чекати на рішення і хвилюємося. Робота залежить від кількості дітей з України.
Якщо дитина прийде, я матиму працю, а якщо ні — вона під загрозою
Щойно стане безпечно, освітянка планує повернутися в Україну:
— Мені кажуть, що треба залишатися — що я молода, перспективна, що тут більше можливостей. Але ні, для мене важливо взяти участь у розбудові нашого суспільства. Я багато працювала з дітьми, цього живого спілкуваня мені дуже не вистачає. Я сумую, бачу себе в Україні, хочу розвиватися як учитель і науковець.
Інна Ломакіна — вчителька фізики із Рівного. Із початком повномасштабної війни виїхала з України й оселилася із трьома дітьми у невеликому містечку Свебодзіце. Встигала займалася ще й волонтерською діяльністю:
— Щоб не рахувати кожну копійку, почала шукати роботу з таким графіком, щоб можна було відводити дітей до школи, садочка і забирати. Я проходила курси польської мови, але рівень знань не дозволив піти працювати за професією. Тому погодилася працювати прибиральницею в пекарні з 8-ої ранку.
Жінка розповідає, що це вимушений крок і сподівається повернутися до педагогічної роботи.
— Роботу шукала, звертаючись до Центру для безробітних, з моєї професії вчителя фізики та інформатики була вакансія лише на дві робочих години, це дуже мало, я б заробила лише на проїзд, — ділиться Інна Ломакіна. — Думаю, що вчителька фізики — все-таки моє покликання. Бо час від часу в голові «літають» образи, як можна показати той чи інший дослід, яким чином розкрити тему чи підвести дітей до самостійного виведення закону. Але для того, щоби працювати педагогом у Польщі, необхідна нострифікація диплому, кількість годин і мова — затребуваний для уроків словниковий запас. Тож я планую вивчати польську далі — щодня потихеньку займаюся.
«У трьох школах заробляла сумарно 1500 злотих»
Олена Сафронова — практикуюча психологиня, до великої війни проживала у Бучанському районі Київщини. Евакуювалася за кордон саме у той час, коли у Бучі російські війська вчиняли геноцид. Досі, пригадуючи увесь цей шлях, жінка не може стримати сліз. Попри широку практику й експертизу, спершу влаштувалася працювати у закладі харчування, чистила картоплю:
— Працювала психологом в маленькому містечку під Вроцлавом, а потім у соціальній службі міста. Але працювала недовго, вони то підписували зі мною умову, то не підписували, крутили як завгодно, кожен раз лякали, що підписання не буде. Врешті-решт я пропрацювала два тижні, за які не оплатили нічого, бо умову підписати не встигли.
Як психологиня вона багатьом безплатно допомагала на початку війни. Згодом півроку була працевлаштована в OPS (Центрі соціального захисту). А далі жінці повідомили, що більше нема потреби надавати психологічні консультації українцям, грошей на це катма, тож і робота закінчилася:
— Я працювала в трьох школах помічницею вчителя, заробляла сумарно десь 1500 злотих. Після цього півроку у Фундації «Україна». Коли проєкт закінчився, мені сказали, що відтепер потрібна нострифікація диплома. Лише так можуть офіційно працевлаштувати психолога.
Освітянка Анастасія Паніна зі Стрия в Україні була вчителькою англійської, іспанської мов та зарубіжної літератури. Утім, в школі працювати не довелося — реалізовувалася як репетиторка. Рік у польському містечку Єльч-Лясковіце вона працювала асистенткою вчителя з українськими дітьми в інтеграційному класі. Торік освітянка намагалася влаштуватися у польський дитячий садок:
— Дуже довго шукали фахівця і були вже навіть готові мене взяти. Я ж була шокована, що тут не вистачає вчителів англійської.
Однак через відсутність підтвердженого диплома мені відмовили
Попри невдачі, цей досвід допоміг краще зрозуміти польську освітню систему. Зараз Анастасія веде приватні індивідуальні й групові заняття з англійської мови для дітей і дорослих. Найменшому її учню — чотири роки:
— Мені б хотілося працювати в державній польській школі, бо умови виглядають доволі непогано: оплачувані канікули, свята, вихідні та графік із менш як вісім годин на день. Це дуже зручно і навіть залишається час для репетиторства. Я вже влилася в систему, в принципі, так і хотіла б продовжувати.
Утім, як і іншим героїням, Анастасії складно планувати своє життя і кар’єру на найближчі хоча б п’ять років. У стані непевності, тривог і переживань перебувають чи не всі українські біженці за кордоном. І освітянки тут не виключення.
«Працюй за освітою, працюй в освіті»: основні моменти
Цільовою групою проєкту є працюючі або безробітні українки з вищою освітою, дипломами вчителя або психолога (з педагогічним досвідом), які бажають та можуть обіймати посаду у навчальних закладах польської освітньої системи.
Щоб подати заявку на участь в проєкті, треба заповнити форму. Після цього буде складений індивідуального плану розвитку — вибір найоптимальнішого шляху та варіантів для кандидаток. З кожною буде підписаний договір, щоб українські вчительки були відповідальним і мотивованим дійти до кінця проєкту. Адже проєкт націлений саме на працевлаштування. Далі триватиме підготовка документів, нострифікація диплома тощо. Після почнеться навчання: професійні курси та тренінги, курси польської, робота з психологом. Фінальний етап — працевлаштування.
Програма діятиме протягом всього 2024 року.
Всі фото надані героїнями статті
Редакторка і журналістка, письменниця, колумністка, авторка текстів про бізнес, філософію, науку і літературу. Вивчала полоністику у Волинському національному університеті імені Лесі Українки і тюркологію в Інституті імені Юнуса Емре (Туреччина). Була редакторкою і колумністкою «Газети по-українськи» і журналу «Країна», працювала для української діаспори на Radio Olsztyn, друкувалася у виданнях Forbes, Leadership Journey, Huxley, Landlord та інших. Дипломована спеціалістка Міжнародного сертифікованого курсу Thomas PPA (Велика Британія) з експертизою у human resources. Перша книга «Жінкам ніззя» вийшла у видавництві «Нора-друк» 2016 року, над другою працювала за сприяння Інституту Літератури у Кракові вже під час повномасштабного вторгнення.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
