Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
До 2022 року Україна на Netflix лише згадувалася, до прикладу, в американських фільмі «За межею» (Outside the Wire) та документальних серіалах «Шпигунське ремесло» (Spycraft) і «Диявол по сусідству» (The Devil Next Door). Вперше стрімінг вклався у створення професійного звуку до українського документального фільму «Зима у вогні». Потім профінансував зйомки в Києві французького фільму «Останній найманець» (Le Dernier Mercenaire). А 2021 року виділив 820 тисяч доларів на конкурс для українських кінематографістів. Та все змінилось після початку повномасштабного вторгнення і неочікуваної ніким у світі відсічі України ворогу.
За останні 2 роки Netflix купив десятки українських фільмів та серіалів, які протягом половини 2023 року дали суму в 4 мільйони годин переглядів, — і таким чином увійшли в топ переглядів за рейтингами країн світу.
- Памфір
- Люксембург, Люксембург
- Зима у вогні
- Клондайк
- Секс, інста і ЗНО
- Снайпер. Білий ворон
- Мої думки тихі
- Носоріг
- Я працюю на цвинтарі
- Свінгери
Памфір (2022). Режисер: Дмитро Сухолиткий-Собчук
Якщо й представляти Україну, то, ймовірно, саме цим фільмом. Це рідкісний для українського кінематографу і достойний для світу зразок жанрового кіно — ревізіоністська кримінальна драма про наше сьогодення, яка викриває корупцію на митниці, кришування владою контрабанди цигарок і зв’язок поліції з бандами. Разом з цим фільм поєднує соціальне з мистецьким — і саме це робить «Памфір» таким винятковим. Бідне і напружене життя прикордонних сіл, де люди змушені переступати закон, щоб вижити, не заважає запаморочливо любитися, бути пристрасно сміливими і святкувати свої свята з містичною красою та всезагальним розмахом.
Аби це вариво глядач в повній мірі відчув, спожив і отримав від нього задоволення, режисер придумав оригінальний спосіб подачі. Камера весь час стежить за головний героєм, власне Памфіром, невідривно тримаючи його в кадрі, крутиться навколо нього, біжить за ним лісом. І цей рух є своєрідним образом існування героя. Це чесність життя, бо тільки добігти, завершити почате, є правильним, і може врятувати. І врешті рятує.
Люксембург, Люксембург (2022). Режисер: Антоніо Лукіч
Продовження «задоволення від Антоніо Лукіча», коли комедія — розумна. А якщо вона розумна, то обов’язково чорна, адже неможливо сміятися розумно без вживання сарказму, іронії та інших форм тропів. А в «Люксембургу...» весь цей арсенал сміху Лукіч використовує для утворення драматичної комедії і дуже потрібної нам самокритики, на чому наші сусіди, поляки, вже давно і до утворення м’язів набили руку. Рідкісна в цьому сенсі українська драмедія рідкісна в усьому.
І в дотепності жартів, де обігрується суржик головних героїв, і їхня недорікуватість та недолугість. І в унікальності акторів головних ролей, братів-близнюків Раміла і Аміла Насірових, які ні разу не актори, а музиканти, але режисер зміг їх вимуштрувати до унікальної органічності в кадрі. І в самій історії, глибокій в часі і розлогій в просторі, що починається в 1990-х роках, перестрибує в 2010-ті, а потім рухається з України до заявленої в титрах країни. Винахідливий, гомерично смішний, дуже милий і щемкий, «Люксембург...» заслужено є одним з кращих українських фільмів часів Незалежності.
Зима у вогні (2015). Режисер монтажу: Євген Афінеєвський
Перший український документальний фільм, номінований на премію «Оскар». І один з перших, який змагався в «оскарівських» перегонах від стрімінгу Netflix. Фактично Netflix допоміг тоді Україні якісніше і гучніше промовити історію про наш Майдан, про спротив українського народу свавіллю президента-самодура на ланцюжку Росії. Зняті багатьма операторами сюжети цього спротиву були змонтовані, а потім, коли виявилася можливість залучити Netflix, їх перемонтували за всіма зразками ефектного, професійного кіно.
Тому зразкова «Зима...» настільки потужно запалює, вражаюче показуючи правду, силу і гордість, з якими відбувався Майдан, унікальна й етапна для світової історії революція, промовисто названа «революцією гідності». Відчуваючи, що Україна вислизає з його гнилих рук, президент РФ, Путін, відразу після виграшу українського народу на Майдані, розпочав проти Україну війну, анексувавши Крим і окупувавши частину сходу. «Зима у вогні» — про перший етап цієї війни, про програш зла, яке тоді, в 2014-му році, почало піднімати голову, нагадуючи 1939-й.
Клондайк (2022). Режисер: Марина Ер-Горбач
Не дивно, що і цей фільм про війну. Точніше він біля війни. Сюжет, спровокований злочинним і трагічним збиттям Боїнгу-737 малайзійських авіаліній, оповідає про клаптик донбаського села, повз яке проїжджає та сама зброя для збиття — російський зенітно-ракетний комплекс «Бук». У тому селі чоловік всіма правдами намагається уникнути залучення до війська сепаратистів. Його брат не зміг цього зробити. А його дружина – ось-ось народить. Кошмар ситуації між Сциллою і Харибдою є болем і так само, болючо, передається глядачеві, який, з талановитої руки режисерки, спостерігає за всім в нестандартній для кіно манері «тут і зараз».
Вся драма розігрується майже в театральних декорація: камера не часто рухається, і кожна сцена — це події, розіграні в одному кадрі. Похмурість і певна приреченість відчуваються від початку до фіналу, і врешті стають (або мусять стати) катарсисом для глядача, закінчуючись видихом і надією. Український «Клондайк» наситив світ тезами, що в Україні таки справді йде війна. І на ній помирають люди. Хоча, поки що, ще й народжуються.
Секс, інста і ЗНО (2020). Режисер: Антоніо Лукіч
Один з небагатьох українських серіалів загалом притомних для перегляду. І, переважно, бо його запропонували саме Лукічу, автору ще не знятого «Люксембург, Люксембург», але вже знятих «Мої думки тихі». Специфічний гумор, сміливість працювати у порожній ніші кінематографу і добрий результат. 12-серійний «Секс, інста і ЗНО» завдячує своїй якості ще одному українському унікуму, Павлу Острікову, відомому за двома винятковими короткометражками — «Випуск’97» і «Mia Donna». Саме він написав сценарій до серіалу, причому українською мовою, що було революційною справою в зросійщеному серіальному світі України.
А сам сценарій Острікова, репліки його героїв — є другим і головним «вау-ефектом». Оповідаючи про сучасну школу, серіал вдається до раніше забороненої на екрані обсценної лексики, вкрай потрібної для адекватності передачі заданої теми. Учні старших красів заговорили більш-менш правдоподібно, використовуючи поміж української мови жаргонні слова з легкими матюками, тобто так, як і відбувається насправді. Певно, «дозвіл» на це дав сам формат показу — серіал виходив на vod-платформі «1+1 Video». Тепер він щасливо отримав краще місце для життя.
Снайпер. Білий ворон (2022). Режисер: Мар’ян Бушан
Попри доволі спустошливу і часом доречну критику, фільм все ж є добрим прикладом для віддзеркалення і розвитку українського кіно, і, власне, триваючої війни. Випущений через півроку після початку повномасштабного вторгнення, «Снайпер...», знятий до вторгнення, потрапив у складну ситуацію, коли Україну масово покинули біженці, відтак глядачі, а ті, хто залишився, не надто були готові до перегляду фільму про війну, яку, взагалі-то, варто спочатку відрефлексувати.
Втім, творці зробили правильну ставку, розділивши свій фільм на драматичну і героїчну частини, при цьому мінімально збагачуючи й ту, й іншу пафосом, в принципі, обґрунтованим, зважаючи на тему, час і місце показу. Бо українцям під час війни, як і будь-якому народу в ситуації, коли на нього напав агресор, потрібна підтримка, вливання позитиву і запевнення в перемозі та відплаті ворогові. Таким і є «Снайпер», де герой, звичайний вчитель на початку, змушений взяти в руки зброю, аби помститися за вбиту сепаратистами дружину, і почати процес відвоювання батьківщини. І цей процес вправно показаний, що й робить фільм вартим для визначення «один з кращих українських фільмів на Netflix».
Мої думки тихі (2019). Режисер: Антоніо Лукіч
Почалась «українська розумна комедія» саме з «Моїх думок тихих». Ще до фільму «Люксембург, Люксембург», Лукіч зняв тиху артхаусну комедію з гучним розголосом глядацької уваги, за рахунок чого вона потрапила до пулу найкасовіших фільмів року, зібравши 10 мільйонів гривень. Авторське драматично-комедійне роудмуві про хлопця, який записує звуки пташок, його маму, яка спілкується з ним, мов з дитиною, і їхня поїздка на захід України — це соціальний і жанровий розрив шаблонів.
І справа не так в драматичній складовій життя здоровенного парубка зростом 2,07 м зі своєю матір’ю, а в манері їхнього спілкування, де комедійність має нотки абсурду. Дует Андрія Лігадовського і Ірми Вітовської-Ванца смішний і сумний водночас, і він сформував новий тих екранних героїв, продовжений саме «Люксембургом...». Гумор-без-сміху, акторські звитяги, чудовий саундтрек, операторські знахідки і фантастична робота з кольором в кадрі художника-постановника — все це зробило фільм топовим в українському кіно, прикладом для наслідування і професійної гордості, зазначеної й показами в багатьох країнах, і купівлею фільму для HBO Europe.
Носоріг (2022). Режисер: Олег Сенцов
Знакове кіно і для всіх українців, і для самого режисера, аматора, який до цього зняв лише один фільм — «Гамер» — втім, доволі помітний і цікавий, попри свою непрофесійність. Придуманий і запущений ще на початку 2010-х років, другий фільм, «Носоріг», трохи відклався — почалася російсько-українська війна 2014-го. А потім відклався ще більше, коли Олега Сенцова затримало в Криму ФСБ, його засудили в Росії і перемістили до колонії суворого режиму. Його випустили тільки за 5 років, обмінявши на російських злочинців.
І Сенцов встиг відновитися, написати і зняти «Носорога», жорсткий і відвертий фільм про буремні 1980-1990-ті роки, про розквіт криміналу, серед якого герой виживає, зростає і стає босом. Один з головних успіхів фільму — у детальному відтворенні матеріального світу тих часів, особливо добре відчутного тими, хто тоді жив і сам виживав. А ще успіхом став виконавець головної ролі — Сергій Філімонов, як і Сенцов, аматор. Вжитися в роль йому допомогло особисте бойове минуле активіста і ветерана АТО. Прем’єра фільму відбулася 17 лютого 2022 року, а вже 24 лютого, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, обидва, Сенцов і Філімонов, пішли на війну, і воюють досі.
Я працюю на цвинтарі (2022). Режисер: Олексій Тараненко
Ще одна кримінальна драма, але вона, знята за однойменною, частково автобіографічною і шалено популярною книжкою Павла Белянського, має приємні жанрові вкраплення — містичні й комедійні. Головний герой, працівник кладовища Олександр (Віталій Салій), починає бачити мертвих. І його робота заробляти, накручуючи ціни за надгробки і місця на цвинтарі, поступово стає жахливим, а не вигідним місцем. До всього додається проблема з його нав’язливою донькою, яка слугує не розрадою, навпаки — нагадуванням про давню трагедію, нездоланну для героя.
А ще дух сина... Не надто новаторський за сюжетом — про духів у світі знімають вже сотню років — фільм виявився актуальним і оригінальним для нашого кінематографу, з купою дотепів, запозичених з першоджерела, додаючи формальних і сенсовних кольорів до похмурого репертуару. Гра в містику тут тісно і захопливо переплетена з сучасним українським життям, де корупційні схеми знаходяться навіть на його межі, вимагаючи живих не просто платити, а переплачувати за свою смерть.
Свінгери (2018). Режисер: Анрейс Екіс
Звісно, пропонувати цей фільм як візитівку українського кіно не наважилися би навіть самі виробники, таким він є приземленим і далеким від добре зробленого кіно. Але ця стрічка прикметна, яка урізноманітнює сукупність психологічно і драматично складних фільмів. На основі дуже невибагливого сюжету про те, як дві родини вирішують обмінятися партнерами, ми отримуємо просту, але гомеричну комедію положень. І в ній українці, чи не найбільші святенники Європи, показують усі свої комплекси, проявляючи, так би мовити, те, що болить, тобто те, що хочеться, але чого не має.
Смішні до сліз «Свінгери» стали важливим творчим і бізнесовим проєктом. Фільм показав, як може продюсерська ідея вигідно спрацювати, створивши прецедент для ринку. Поєднання вже випробуваного в інших країнах сюжету (в Латвії) з гарними акторами (Олексій Вертинський, Михайло Кукуюк, В’ячеслав Довженко) і зірками шоу-бізнесу (Даша Астаф’єва, Ольга Полякова), при мінімальному бюджеті і простоті зйомок, дали в результаті приголомшуючий результат — фільм не просто зібрав на той момент фантастичну суму, а й вдруге за час Незалежності окупився, вперше дав прибуток та й ще породив сіквел.
Журналіст, кінокритик, сценарист. Друкувався у понад 60 журналах, газетах та інтернет-сайтах. Опублікував понад 3 тисячі матеріалів. Був редактором відділу «кіно» в журналі «ШО», в журналі «Кіно Дайджест» був головним редактором, як і в українському представництві міжнародного журналу Total Film. 2015 року започаткував фестиваль «Тиждень кіновоскресіння Розстріляного відродження» (за фінансової підтримки Держкіно). 2018-го року брав участь у створенні Спілки кінокритиків України, фестивалю «Тиждень кінокритики», а пізніше — у створенні премії Спілки кінокритиків «Кіноколо». 2021 року був співтворцем Коростенського фестиваль вуличного кіно. 2020 року написав сценарій до повнометражного ігрового фільму військового екшну «Право на помсту» (у співпраці з Юлею Чернявською), а 2021 року — сценарій до повнометражного ігрового фільму кримінального еротичного трилеру «Ключі від пекла і від раю». Член Спілки кінокритиків України, Української кіноакадемії, Спілки журналістів України.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
