Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) 25-го січня одноголосно ухвалила резолюцію про становище дітей України. У документі зокрема міститься заклик до країн-членів Ради Європи визнати геноцидом депортацію українських дітей Росією. За останніми офіційними даними, йдеться про майже 20 тисяч депортованих та/або примусово переміщених неповнолітніх громадян України. У Москві, тим часом, заявляють про понад 700 тисяч “врятованих” дітей. Частина них незаконно перебувають навіть у Білорусі. Справжні масштаби трагедії, жахи перебування під опікою РФ та процес повернення українських дітей додому — про все це і не тільки в ексклюзивному інтерв’ю Радниці-Уповноваженої Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’ї Герасимчук виданню Sestry.
Марина Степаненко: Пані Дар’є, пропоную почати нашу розмову з резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) про становище дітей України. Чи могли б ви детальніше розповісти про цей документ та пояснити його цінність?
Дар’я Герасимчук: Це надзвичайно важлива подія, тому що всі резолюції, які примушують Росію негайно припинити депортацію і повернути кожну дитину, є результатом плідної праці. Тому, звичайно, ми з великим задоволенням говоримо про те, що резолюція ПАРЄ була проголосована одноголосно. І вона є закликом до всіх парламентів визнати геноцидом депортацію та примусове переміщення Росією українських дітей. Це дуже важливо, коли ми говоримо саме про факти геноциду.
І другий момент. У цій резолюції була вимога від Росії негайно повернути українських дітей додому. І ще момент у цьому документі, який був надзвичайно важливий, — щоби країни-члени інформували Україну про перетин кордону громадянами Росії, які незаконно всиновили або встановили опікунство над українською дитиною. Це допоможе нам контролювати, що відбувається з українською дитиною, зокрема, чи не вивезли росіяни її закордон і десь не сховали.
І третій аспект, який надзвичайно важливий саме в рамках цієї резолюції, — країни повинні запровадити і забезпечити подальше дотримання санкцій проти РФ та Білорусі, а також включити до санкційних списків осіб, причетних до депортацій українських дітей. Це потрібно саме для того, аби Росія розуміла, що відповідальність є. Вона буде.
І всі, хто дотичні до цієї теми, всі, хто приклав свою руку до викрадення української дитини, до прийому її на території РФ чи Білорусі, всі, хто сприяють цьому, всі, хто це схвалюють, мають відчути максимальні санкції і обмеження, аби це вплинуло на інших
МС: Ройтерз нещодавно опублікував велике розслідування про те, як росіяни викрадають українських дітей. Журналісти агентства наголошують, що за цим стоїть «величезна машина з депортації, розміщення та перевиховання». Чи погоджуєтеся ви з цим твердженням?
ДГ: Абсолютно вірне твердження, тому що хибною є думка про те, що лише Путін та Марія Львова-Бєлова, які отримали ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду саме за фактом депортації, примусового переміщення українських дітей, несуть за це відповідальність. Насправді до цього причетна величезна кількість людей, величезна кількість громадських, так званих діячів РФ й Білорусі. І кожна людина, яка навіть розміщує дитину у себе в родині, здійснює абсолютно незаконні дії. Тому всі повинні розуміти, що це дійсно велика машина, яка направлена саме на геноцид української нації через українських дітей. Викрадаючи наших дітей, індоктринуючи їх, розміщуючи їх незаконно в російських родинах, російська влада намагається позбавити нас дітей, а отже, позбавити нас майбутнього.
Над поверненням українських дітей працює велика державна команда, залучені всі необхідні відомства і міністерства, і, звичайно, громадська спільнота, яка дуже допомагає, бо може дістатись туди, куди ми як держава не можемо дотягнутися.
Коли вдається повернути дитину, з кожною проводяться відповідні слідчі дії, з нею розмовляють у дружніх для неї обставинах. Згідно свідчень дітей, росіяни мають чітко написані методички в кожній із ситуацій — всього існує шість сценаріїв. За ними і діяли російські окупанти.
Ми бачимо, що через один і той самий термін дітей, наприклад, вивозили в так звані літні табори — там з ними проводили одні й ті самі дії. Умовно через три тижні після прибуття починали говорити, що «ще два тижні буде твого відпочинку, потім поїдеш додому». Ще через три тижні починали говорити про те, що «ти залишаєшся тут». А ще через два тижні починали говорити, що «ти не потрібен своїм батькам, вони тебе не заберуть». Мовляв, бачиш, вони тебе не забирають, ти не потрібен. Потім починалися потужні виховні дії — це все говорить про те, що росіяни дійсно підготувалися дуже добре. І це сплановані дії — не хаотичні. Це говорить про те, що це велика машина, великий процес, який запущено, який ретельно підготовлено з метою геноциду української нації.
МС: І відповідно до того, що ви сказали, чи можливо виділити головного ідеолога викрадення та депортації українських дітей?
ДГ: Зараз, звичайно, ми розуміємо, що в першу чергу це президент РФ Володимир Путін. Але це не лише його робота, це робота знову ж таки великої команди. А частина людей, які залучені у це, вже є в санкційних списках, але цього досі недостатньо. Ми будемо употужнювати цю роботу.
МС: Пані Дар’є, відповідно до інформації, яка міститься на платформі «Діти війни», сьогодні ми говоримо про 19 тисяч 546 депортованих та/або примусово переміщених дітей. Це офіційна інформація, але які насправді масштаби цієї трагедії?
ДГ: Є відповідний реєстр, куди ми розміщуємо всю інформацію, персональні дані про дітей, про яких нам стало відомо з різних джерел, що вони могли бути депортовані чи примусово переміщені. Тобто десь це заяви батьків або інших родичів, десь це заяви від рідних чи друзів родини, в яких є досить вагомі підозри щодо того, що дитину було депортовано, а з батьками, наприклад, щось трапилось. Це й інформація свідків, які дійсно бачили такі злочини. Це й інформація з різних відкритих джерел, де ми бачили і мали зафіксувати інформацію щодо певного списку дітей, наприклад, яких умовно сьогодні привезли в такий-то регіон Російської Федерації з такого-то міста з України. Тобто всі ці дані ми фіксували, бо мали розслідувати подальшу долю цих дітей.
На сьогодні маємо трохи більше ніж дев'ятнадцять з половиною тисяч дітей, на яких маємо персональну інформацію. І в рамках цього ведуться серйозні розслідування. По якимось дітям ми вже маємо підтвердження, знаємо місця, куди їх спочатку вивезли, а потім найімовірніше перемістили, як це зазвичай робить Росія. По деяким дітям продовжуємо здійснювати пошукові дії. Чи точна ця цифра? Звичайно ні. Це, я б сказала прямо, крапля в морі.
Тому що насправді мова йде про сотні тисяч українських дітей. Потенційно це може бути аж до 200-300 тисяч. Ми не можемо говорити точну цифру сьогодні, тому що ще велика частина території України досі окупована, ми не маємо туди доступу
І тільки після деокупації населеного пункту ми бачимо, на жаль, нові Ізюми, нові Бучі чи нові Херсони із масовими похованнями, із зґвалтуванням, із катівнями і звичайно дізнаємося історії депортованих та примусово переміщених дітей. Тож, на жаль, на сьогоднішній день сказати точну цифру і статистику ми не можемо.
Якщо на порталі натиснути кнопку «інформація», ви побачите цифру, яку проголошує Російська Федерація. На сьогоднішній день вони говорять про близько 744 тисяч українських дітей, яких вони нібито евакуювали. Звичайно, щонайменше ордер на арешт Путіна і Львової-Білової, виписаний Міжнародним кримінальним судом, підтверджує, що це ніяка не евакуація, а саме депортація та примусове переміщення, що є воєнним злочином. Ну, і однією з ознак, звичайно, геноциду. Але що це за цифра? На нашу думку, ця цифра перебільшена, тому що потенційно там просто не могло перебувати така кількість дітей.
Чому вони перебільшують? Якщо вони говорять про нібито благородний вчинок — «порятунок і евакуація дітей» — це означає, чим більшу цифру вони назвуть, тим нібито більшим є їхній благородний вчинок. Але жодних списків, персональних даних, доступу до цих дітей, місця їхнього розміщення російська сторона нікому з усієї світової спільноти не повідомляє. Ні в кого немає доступу до цих дітей. Ніхто не знає, про яких дітей вони говорять, кого вони рахують і де перебувають ці діти. Тому ми цій цифрі не довіряємо.
МС: Ви говорили про виховні дії, які проводять з українськими дітьми росіяни. Чи могли б ви детальніше розповісти, що доводиться переживати нашим маленьким громадянам після депортації та примусового переміщення?
ДГ: Одна із найпотужніших частин російської машини — це так звана індоктринація. Це тотальна русифікація дітей, позбавлення їх ідентичності, що також є ознакою геноциду. По-перше, відразу після вивезення дітей росіяни намагаються їх позбавити, як і військовополонених, почуття особистості. Тобто їх оглядають, інколи роздягають, забирають у них особисті речі і так далі. Для чого це робиться? Дитина, яка опирається, свідомо розуміє, що у неї є українська родина і вона взагалі не розуміє, чому її викрали, вона опирається і хоче повернутися додому. Це робиться для того, щоб зламати оцю ідентичну основу. Дитині простіше пережити всі ці знущання, догляди, огляди і допити, коли вона абстрагується, як і кожна доросла людина, і відділяється від своєї особистості, тобто вона втрачає здатність опиратися.
Далі росіяни розміщують дітей в місцях, здебільшого там, де є російські діти, щоби максимально відразу ввести дитину в російську спільноту. Відразу починається нав'язування, вивчення російської історії, російської мови, російської культури. Діти відразу повинні вивчити російський гімн і щоранку співати його, встаючи, віддаючи всі ознаки пошани, виявляти всю пошану російському гімну, російським традиціям і російській символіці. Це також досить суттєво впливає на психіку дитини.
За будь-яку непокору дітей карають, закривають в ізоляторі, позбавляють їжі. Є випадки, коли дітей били палицями. За будь-який прояв української позиції, наприклад, дитина говорить українською мовою або каже «Слава Україні!», або говорить про бажання повернутися додому в Україну — дітей так само карають
Далі з певним проміжком часу їх починають переміщувати, розділяючи групи, інколи розділяючи родини для того, щоб знов-таки діти не об'єднувалися в маленькі групки.
Я вам наведу конкретний приклад хлопця Іллі з Маріуполя, якого вдалося повернути. Його з дуже важким пораненням ноги росіяни викрали і розмістили в донецькій лікарні. І знаєте, що вони почали робити з дитиною відразу по прибуттю? Дитина, якій всього дев'ять років, яка пережила смерть матері (вона загинула прямо на його очах), яка переживає страшний біль через сильну травму ноги — буквально з другого дня йому почали проводити уроки російського письма. Тобто прямо в лікарні його почали вчити писати російською мовою. Це один із виявів потужної індоктринації російською владою над українськими дітьми.
Підлітків, особливо хлопців, часто відправляють до так званих мілітаризаційних таборів, «Юнармії». Там їм проводять різні мілітаризаційні уроки. І ще один момент є, що стосується індоктринації. Це не лише стосується депортованих і примусово переміщених дітей, але і тих дітей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. Росіяни не дозволяють виїжджати громадянам, вони не випускають людей з дітьми на підконтрольну Україні територію і провадять будь-які дії для індоктринації на тимчасово окупованих територіях. Це стосується освіти. Вони повністю запровадили російську систему освіти. Відповідно з дуже викривленою інформацією в російських підручниках. До них приходять російські солдати, які вбивали їх же рідних, знайомих, друзів і близьких, приходять до них на уроки в школи і їм розповідають, що це сучасні герої. Також вся ця історія з російською мовою, літературою, культурою, традиціями. Вона дуже активно насаджується на окупованих територіях. І, відповідно, діти дуже сильно страждають від цієї індоктринації там.
МС: Наразі вдалося повернути додому 388 дітей. Це переважно ті, хто має батьків/родичів чи ті, хто позбавлені опіки? Та якщо говорити у ключі повернення тих, хто наразі залишається на тимчасово окупованих територіях чи в Росії, хто з них має більше шансів бути ідентифікованим та визволеним?
ДГ: Після повернення дитини, після того, як вона повертається в Центр захисту прав дитини в Києві, вона проходить відповідні процеси з реінтеграції, її стан оцінюють кейс-менеджери, складають програму для її адаптації, але разом із тим з дитиною проводяться слідчі дії — у дружніх до дитини обставинах за методикою Барнахус.
Після слідчих дій офіс Генерального прокурора може зробити висновок, чи ця дитина була депортована, чи примусово переміщена, чи вона була визволена з тимчасово окупованої території — її не переміщували росіяни, але утримували. Тому ви бачите на Порталі «Діти війни» цифри не відразу після повернення дитини.
Буквально нещодавно ми чули заяву про повернення чотирьох дітей. Після того, як вони повернулися, після слідчих дій, коли ми отримаємо підтвердження, ці цифри з'являться на порталі. Ті діти, які були вивезені, врятовані з окупованої території без переміщення — їх не зазначають у цій категорії, хоча по ним проводяться так само важкі визвольні операції, які допомагають врятувати дитину, вивезти на підконтрольну Україні територію. Це перший момент.
Другий момент щодо того, хто ці діти. По-перше, кожна дитина в Україні, не зважаючи на те, чи вона позбавлена батьківського піклування, чи вона дитина зі статусом сироти, чи вона дитина, яка має біологічну родину — всі ці діти мають офіційного представника, до якого вони можуть повернутись.
Далі — кого простіше ідентифікувати і повернути. Це залежить не від статусу дитини, а її віку. Що молодша дитина, тим складніше її знайти, верифікувати, ідентифікувати. Діти, які перебувають майже два роки на території Російської Федерації або були поміщені в російську родину в маленькому віці, вони забувають, звідки вони, хто вони, не пам'ятають свого минулого. Відповідно такі діти не можуть сповістити про те, де вони є, де вони перебувають.
Що дитина старша, то більше шансів нам її повернути, тому що вона шукає способи, різні способи, щоб повідомити українській стороні, що з нею сталося, де вона перебуває. Відповідно більше шансів швидше її повернути
Дуже ускладнює процес повернення те, що росіяни незаконно віддають наших дітей в російські родини під опіку або усиновлення. Знову ж таки незаконно. Чому? Тому що за процедурою усиновлення росіяни можуть змінити прізвище, ім'я і навіть дату народження дитини, що також ускладнює її пошуки. Тож тут не залежить від того, який статусу у цієї дитини, а залежить від різних інших обставин.
МС: Центри для викрадених українських дітей зокрема існують і на території Білорусі — про що ви згадали. Ми говоримо виключно про розміщення чи поплічниця Росії відіграє ще якусь роль у цій злочинній схемі?
ДГ: Зараз я можу сказати про те, що бачимо у відкритих джерелах, про ту інформацію, яку здобуває наша зовнішня розвідка. Ви бачили, наприклад, публічне свідчення так званого очільника Червоного Хреста Білорусі щодо вивезення дітей з непідконтрольної Україні території на так зване оздоровлення. Ви бачили показову пресконференцію, влаштовану ними, де змушували дітей говорити про те, що в них все добре і вони не збираються нікуди повертатися. Вони здійснюють абсолютно всі дії, як і РФ, вони і вивозять дітей, і розміщують їх, і влаштовують такі показові вистави.
МС: Чи очікувати на ім’я Лукашенка ордера Міжнародного кримінального суду Гааги за звинуваченнями у незаконній депортації українських дітей?
ДГ: Впливати на рішення Міжнародного кримінального суду ми не можемо. Ми можемо тільки сприяти слідчим діям, які він проводить, надаючи всю інформацію, яка стала нам відома. І ми це активно робимо. То ж яке рішення буде ухвалено Міжнародним кримінальним судом, я коментувати не можу. Але дуже хочеться, аби кожен, хто залучений до цього страшного злочину, був покараний, в тому числі і ордером на арешт.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
%20(1).avif)
