Ексклюзив
20
хв

Дар’я Герасимчук про викрадених Росією дітей: «За будь-яку непокору дітей карають, закривають в ізоляторі, позбавляють їжі. Є випадки, коли дітей били палицями»

«Одна із найпотужніших частин російської машини — це так звана індоктринація. Це тотальна русифікація дітей, позбавлення їх ідентичності, що також є ознакою геноциду», — Радниця-Уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації

Марина Степаненко

Європарламент: з 2014 року Росія могла депортували до 300 тисяч українських дітей. Фото: Shutterstock


No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) 25-го січня одноголосно ухвалила резолюцію про становище дітей України. У документі зокрема міститься заклик до країн-членів Ради Європи визнати геноцидом депортацію українських дітей Росією. За останніми офіційними даними, йдеться про майже 20 тисяч депортованих та/або примусово переміщених неповнолітніх громадян України. У Москві, тим часом, заявляють про понад 700 тисяч “врятованих” дітей. Частина них незаконно перебувають навіть у Білорусі. Справжні масштаби трагедії, жахи перебування під опікою РФ та процес повернення українських дітей додому — про все це і не тільки в ексклюзивному інтерв’ю Радниці-Уповноваженої Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’ї Герасимчук виданню Sestry.

Радниця-Уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’ї Герасимчук. Фото: приватний архів

Марина Степаненко: Пані Дар’є, пропоную почати нашу розмову з резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) про становище дітей України. Чи могли б ви детальніше розповісти про цей документ та пояснити його цінність?

Дар’я Герасимчук: Це надзвичайно важлива подія, тому що всі резолюції, які примушують Росію негайно припинити депортацію і повернути кожну дитину, є результатом плідної праці. Тому, звичайно, ми з великим задоволенням говоримо про те, що резолюція ПАРЄ була проголосована одноголосно. І вона є закликом до всіх парламентів визнати геноцидом депортацію та примусове переміщення Росією українських дітей. Це дуже важливо, коли ми говоримо саме про факти геноциду.

І другий момент. У цій резолюції була вимога від Росії негайно повернути українських дітей додому. І ще момент у цьому документі, який був надзвичайно важливий, — щоби країни-члени інформували Україну про перетин кордону громадянами Росії, які незаконно всиновили або встановили опікунство над українською дитиною. Це допоможе нам контролювати, що відбувається з українською дитиною, зокрема, чи не вивезли росіяни її закордон і десь не сховали.

І третій аспект, який надзвичайно важливий саме в рамках цієї резолюції, — країни повинні запровадити і забезпечити подальше дотримання санкцій проти РФ та Білорусі, а також включити до санкційних списків осіб, причетних до депортацій українських дітей. Це потрібно саме для того, аби Росія розуміла, що відповідальність є. Вона буде.

І всі, хто дотичні до цієї теми, всі, хто приклав свою руку до викрадення української дитини, до прийому її на території РФ чи Білорусі, всі, хто сприяють цьому, всі, хто це схвалюють, мають відчути максимальні санкції і обмеження, аби це вплинуло на інших
26 січня ПАРЄ ухвалила резолюцію про становище дітей України. Фото: Верховна Рада України

МС: Ройтерз нещодавно опублікував велике розслідування про те, як росіяни викрадають українських дітей. Журналісти агентства наголошують, що за цим стоїть «величезна машина з депортації, розміщення та перевиховання». Чи погоджуєтеся ви з цим твердженням?

ДГ:
Абсолютно вірне твердження, тому що хибною є думка про те, що лише Путін та Марія Львова-Бєлова, які отримали ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду саме за фактом депортації, примусового переміщення українських дітей, несуть за це відповідальність. Насправді до цього причетна величезна кількість людей, величезна кількість громадських, так званих діячів РФ й Білорусі. І кожна людина, яка навіть розміщує дитину у себе в родині, здійснює абсолютно незаконні дії. Тому всі повинні розуміти, що це дійсно велика машина, яка направлена саме на геноцид української нації через українських дітей. Викрадаючи наших дітей, індоктринуючи їх, розміщуючи їх незаконно в російських родинах, російська влада намагається позбавити нас дітей, а отже, позбавити нас майбутнього.

У березні 2023 року МКС видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна та уповноваженої при президенті РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової.Фото: Mikhail METZEL / SPUTNIK / AFP/East News

Над поверненням українських дітей працює велика державна команда, залучені всі необхідні відомства і міністерства, і, звичайно, громадська спільнота, яка дуже допомагає, бо може дістатись туди, куди ми як держава не можемо дотягнутися. 

Коли вдається повернути дитину, з кожною проводяться відповідні слідчі дії, з нею розмовляють у дружніх для неї обставинах. Згідно свідчень дітей, росіяни мають чітко написані методички в кожній із ситуацій — всього існує шість сценаріїв. За ними і діяли російські окупанти.

Ми бачимо, що через один і той самий термін дітей, наприклад, вивозили в так звані літні табори — там з ними проводили одні й ті самі дії. Умовно через три тижні після прибуття починали говорити, що «ще два тижні буде твого відпочинку, потім поїдеш додому». Ще через три тижні починали говорити про те, що «ти залишаєшся тут». А ще через два тижні починали говорити, що «ти не потрібен своїм батькам, вони тебе не заберуть». Мовляв, бачиш, вони тебе не забирають, ти не потрібен. Потім починалися потужні виховні дії — це все говорить про те, що росіяни дійсно підготувалися дуже добре. І це сплановані дії — не хаотичні. Це говорить про те, що це велика машина, великий процес, який запущено, який ретельно підготовлено з метою геноциду української нації. 

МС: І відповідно до того, що ви сказали, чи можливо виділити головного ідеолога викрадення та депортації українських дітей? 

ДГ: Зараз, звичайно, ми розуміємо, що в першу чергу це президент РФ Володимир Путін. Але це не лише його робота, це робота знову ж таки великої команди. А частина людей, які залучені у це, вже є в санкційних списках, але цього досі недостатньо. Ми будемо употужнювати цю роботу.

МС: Пані Дар’є, відповідно до інформації, яка міститься на платформі «Діти війни», сьогодні ми говоримо про 19 тисяч 546 депортованих та/або примусово переміщених дітей. Це офіційна інформація, але які насправді масштаби цієї трагедії? 

ДГ: Є відповідний реєстр, куди ми розміщуємо всю інформацію, персональні дані про дітей, про яких нам стало відомо з різних джерел, що вони могли бути депортовані чи примусово переміщені. Тобто десь це заяви батьків або інших родичів, десь це заяви від рідних чи друзів родини, в яких є досить вагомі підозри щодо того, що дитину було депортовано, а з батьками, наприклад, щось трапилось. Це й інформація свідків, які дійсно бачили такі злочини. Це й інформація з різних відкритих джерел, де ми бачили і мали зафіксувати інформацію щодо певного списку дітей, наприклад, яких умовно сьогодні привезли в такий-то регіон Російської Федерації з такого-то міста з України. Тобто всі ці дані ми фіксували, бо мали розслідувати подальшу долю цих дітей.

На сьогодні маємо трохи більше ніж дев'ятнадцять з половиною тисяч дітей, на яких маємо персональну інформацію. І в рамках цього ведуться серйозні розслідування. По якимось дітям ми вже маємо підтвердження, знаємо місця, куди їх спочатку вивезли, а потім найімовірніше перемістили, як це зазвичай робить Росія. По деяким дітям продовжуємо здійснювати пошукові дії. Чи точна ця цифра? Звичайно ні. Це, я б сказала прямо, крапля в морі.

Тому що насправді мова йде про сотні тисяч українських дітей. Потенційно це може бути аж до 200-300 тисяч. Ми не можемо говорити точну цифру сьогодні, тому що ще велика частина території України досі окупована, ми не маємо туди доступу

І тільки після деокупації населеного пункту ми бачимо, на жаль, нові Ізюми, нові Бучі чи нові Херсони із масовими похованнями, із зґвалтуванням, із катівнями і звичайно дізнаємося історії депортованих та примусово переміщених дітей. Тож, на жаль, на сьогоднішній день сказати точну цифру і статистику ми не можемо. 

Якщо на порталі натиснути кнопку «інформація», ви побачите цифру, яку проголошує Російська Федерація. На сьогоднішній день вони говорять про близько 744 тисяч українських дітей, яких вони нібито евакуювали. Звичайно, щонайменше ордер на арешт Путіна і Львової-Білової, виписаний Міжнародним кримінальним судом, підтверджує, що це ніяка не евакуація, а саме депортація та примусове переміщення, що є воєнним злочином. Ну, і однією з ознак, звичайно, геноциду. Але що це за цифра? На нашу думку, ця цифра перебільшена, тому що потенційно там просто не могло перебувати така кількість дітей. 

Чому вони перебільшують? Якщо вони говорять про нібито благородний вчинок — «порятунок і евакуація дітей» — це означає, чим більшу цифру вони назвуть, тим нібито більшим є їхній благородний вчинок. Але жодних списків, персональних даних, доступу до цих дітей, місця їхнього розміщення російська сторона нікому з усієї світової спільноти не повідомляє. Ні в кого немає доступу до цих дітей. Ніхто не знає, про яких дітей вони говорять, кого вони рахують і де перебувають ці діти. Тому ми цій цифрі не довіряємо.

МС: Ви говорили про виховні дії, які проводять з українськими дітьми росіяни. Чи могли б ви детальніше розповісти, що доводиться переживати нашим маленьким громадянам після депортації та примусового переміщення?

ДГ:
Одна із найпотужніших частин російської машини — це так звана індоктринація. Це тотальна русифікація дітей, позбавлення їх ідентичності, що також є ознакою геноциду. По-перше, відразу після вивезення дітей росіяни намагаються їх позбавити, як і військовополонених, почуття особистості. Тобто їх оглядають, інколи роздягають, забирають у них особисті речі і так далі. Для чого це робиться? Дитина, яка опирається, свідомо розуміє, що у неї є українська родина і вона взагалі не розуміє, чому її викрали, вона опирається і хоче повернутися додому. Це робиться для того, щоб зламати оцю ідентичну основу. Дитині простіше пережити всі ці знущання, догляди, огляди і допити, коли вона абстрагується, як і кожна доросла людина, і відділяється від своєї особистості, тобто вона втрачає здатність опиратися.

Далі росіяни розміщують дітей в місцях, здебільшого там, де є російські діти, щоби максимально відразу ввести дитину в російську спільноту. Відразу починається нав'язування, вивчення російської історії, російської мови, російської культури. Діти відразу повинні вивчити російський гімн і щоранку співати його, встаючи, віддаючи всі ознаки пошани, виявляти всю пошану російському гімну, російським традиціям і російській символіці. Це також досить суттєво впливає на психіку дитини. 

За будь-яку непокору дітей карають, закривають в ізоляторі, позбавляють їжі. Є випадки, коли дітей били палицями. За будь-який прояв української позиції, наприклад, дитина говорить українською мовою або каже «Слава Україні!», або говорить про бажання повернутися додому в Україну — дітей так само карають

Далі з певним проміжком часу їх починають переміщувати, розділяючи групи, інколи розділяючи родини для того, щоб знов-таки діти не об'єднувалися в маленькі групки. 

Діти граються на дитячому майданчику у Маріуполі. Вересень 2022 року. Фото: Anadolu Agency / AFP/East News

Я вам наведу конкретний приклад хлопця Іллі з Маріуполя, якого вдалося повернути. Його з дуже важким пораненням ноги росіяни викрали і розмістили в донецькій лікарні. І знаєте, що вони почали робити з дитиною відразу по прибуттю? Дитина, якій всього дев'ять років, яка пережила смерть матері (вона загинула прямо на його очах), яка переживає страшний біль через сильну травму ноги — буквально з другого дня йому почали проводити уроки російського письма. Тобто прямо в лікарні його почали вчити писати російською мовою. Це один із виявів потужної індоктринації російською владою над українськими дітьми.

Підлітків, особливо хлопців, часто відправляють до так званих мілітаризаційних таборів, «Юнармії». Там їм проводять різні мілітаризаційні уроки. І ще один момент є, що стосується індоктринації. Це не лише стосується депортованих і примусово переміщених дітей, але і тих дітей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. Росіяни не дозволяють виїжджати громадянам, вони не випускають людей з дітьми на підконтрольну Україні територію і провадять будь-які дії для індоктринації на тимчасово окупованих територіях. Це стосується освіти. Вони повністю запровадили російську систему освіти. Відповідно з дуже викривленою інформацією в російських підручниках. До них приходять російські солдати, які вбивали їх же рідних, знайомих, друзів і близьких, приходять до них на уроки в школи і їм розповідають, що це сучасні герої. Також вся ця історія з російською мовою, літературою, культурою, традиціями. Вона дуже активно насаджується на окупованих територіях. І, відповідно, діти дуже сильно страждають від цієї індоктринації там.

У листопаді 2023 року вдалося повернути 18-річного Богдана Єрмохіна, якого росіяни вивезли з окупованого Маріуполя до Московської області. Фото: Телеграм Андрія Єрмака

МС: Наразі вдалося повернути додому 388 дітей. Це переважно ті, хто має батьків/родичів чи ті, хто позбавлені опіки? Та якщо говорити у ключі повернення тих, хто наразі залишається на тимчасово окупованих територіях чи в Росії, хто з них має більше шансів бути ідентифікованим та визволеним?

ДГ: Після повернення дитини, після того, як вона повертається в Центр захисту прав дитини в Києві, вона проходить відповідні процеси з реінтеграції, її стан оцінюють кейс-менеджери, складають програму для її адаптації, але разом із тим з дитиною проводяться слідчі дії — у дружніх до дитини обставинах за методикою Барнахус. 

Після слідчих дій офіс Генерального прокурора може зробити висновок, чи ця дитина була депортована, чи примусово переміщена, чи вона була визволена з тимчасово окупованої території — її не переміщували росіяни, але утримували. Тому ви бачите на Порталі «Діти війни» цифри не відразу після повернення дитини.

Буквально нещодавно ми чули заяву про повернення чотирьох дітей. Після того, як вони повернулися, після слідчих дій, коли ми отримаємо підтвердження, ці цифри з'являться на порталі. Ті діти, які були вивезені, врятовані з окупованої території без переміщення — їх не зазначають у цій категорії, хоча по ним проводяться так само важкі визвольні операції, які допомагають врятувати дитину, вивезти на підконтрольну Україні територію. Це перший момент. 

Другий момент щодо того, хто ці діти. По-перше, кожна дитина в Україні, не зважаючи на те, чи вона позбавлена батьківського піклування, чи вона дитина зі статусом сироти, чи вона дитина, яка має біологічну родину — всі ці діти мають офіційного представника, до якого вони можуть повернутись.

Далі — кого простіше ідентифікувати і повернути. Це залежить не від статусу дитини, а її віку. Що молодша дитина, тим складніше її знайти, верифікувати, ідентифікувати. Діти, які перебувають майже два роки на території Російської Федерації або були поміщені в російську родину в маленькому віці, вони забувають, звідки вони, хто вони, не пам'ятають свого минулого. Відповідно такі діти не можуть сповістити про те, де вони є, де вони перебувають.

Що дитина старша, то більше шансів нам її повернути, тому що вона шукає способи, різні способи, щоб повідомити українській стороні, що з нею сталося, де вона перебуває. Відповідно більше шансів швидше її повернути

Дуже ускладнює процес повернення те, що росіяни незаконно віддають наших дітей в російські родини під опіку або усиновлення. Знову ж таки незаконно. Чому? Тому що за процедурою усиновлення росіяни можуть змінити прізвище, ім'я і навіть дату народження дитини, що також ускладнює її пошуки. Тож тут не залежить від того, який статусу у цієї дитини, а залежить від різних інших обставин.

МС: Центри для викрадених українських дітей зокрема існують і на території Білорусі — про що ви згадали. Ми говоримо виключно про розміщення чи поплічниця Росії відіграє ще якусь роль у цій злочинній схемі?

ДГ: Зараз я можу сказати про те, що бачимо у відкритих джерелах, про ту інформацію, яку здобуває наша зовнішня розвідка. Ви бачили, наприклад, публічне свідчення так званого очільника Червоного Хреста Білорусі щодо вивезення дітей з непідконтрольної Україні території на так зване оздоровлення. Ви бачили показову пресконференцію, влаштовану ними, де змушували дітей говорити про те, що в них все добре і вони не збираються нікуди повертатися. Вони здійснюють абсолютно всі дії, як і РФ, вони і вивозять дітей, і розміщують їх, і влаштовують такі показові вистави.

Росіяни депортували більше 19 тисяч українських дітей. Фото: Shutterstock

МС: Чи очікувати на ім’я Лукашенка ордера Міжнародного кримінального суду Гааги за звинуваченнями у незаконній депортації українських дітей?

ДГ: Впливати на рішення Міжнародного кримінального суду ми не можемо. Ми можемо тільки сприяти слідчим діям, які він проводить, надаючи всю інформацію, яка стала нам відома. І ми це активно робимо. То ж яке рішення буде ухвалено Міжнародним кримінальним судом, я коментувати не можу. Але дуже хочеться, аби кожен, хто залучений до цього страшного злочину, був покараний, в тому числі і ордером на арешт. 

No items found.

Українська журналістка. Записує інтерв’ю з міжнародними політиками, військовими та дипломатами

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
українці допомагають американцям пожежа Лос-Анджелес

Лос-Анджелес горить. У штаті Каліфорнія — одна з наймасштабніших пожеж в історії регіону. Вогонь охопив територію у 12,5 тисяч гектарів. Змусив сотні тисяч людей евакуюватися. Згоріли щонайменше 25 осіб і понад 10 тисяч будівель. Пожежники працюють без відпочинку, але найпотужніші осередки займання досі не вдалося повністю локалізувати. 

Причиною трагедії стали стихійна лісова пожежа та потужний штормовий вітер. Постраждалим через пожежі надається допомога, збираються волонтерські ініціативи. До допомоги долучаються й українці. Sestry поговорили з представниками української громади в Каліфорнії, які працюють в одному з волонтерських центрів біля Лос-Анджелеса.

Олександра Гілова, фотографка з Одеси, переїхала до Лос-Анджелеса рік тому через війну. Розповідає, що коли в США спалахнули пожежі, навколо постійно звучали новини про те, скільки людей втратили житло. Українці одразу стали організовуватися, щоб допомогти цим людям:

— Алекс Денисов, український активіст із Лос-Анджелеса, шукав волонтерів, які допоможуть роздавати українські страви постраждалим від пожеж. Страви готують українки з Сан Дієго з організації House of Ukraine. Вони вже приготували понад 300 літрів українського борщу та близько 400-500 кримськотатарських чебуреків. Зібравшись з подругами, ми вирішили долучитися до цієї ініціативи. 

Роздавали їжу ми недалеко від тієї частини міста, де були пожежі. Під волонтерський табір нам віддали велику парковку. Там була наша їжа та великий український фудтрак від Easy busy meals — вони частували варениками. Інші люди роздавали одяг, постільну білизну, засоби гігієни тощо. Кожен робив, що міг. Нашим завданням було нагодувати людей. Почали ми о 10.00 та закінчили близько 20.00.

Загалом нас було приблизно 30 людей. Кожен робив свою справу. Українку, яка смажила чебуреки з 10 ранку до 8 вечора без відпочинку, на сонці, ми жартома називали «Генерал». Вона — справжня українка, яка взяла все в свої руки й кожному з нас давала завдання. Сильна і добра. 

— Ми роздали щонайменше 1000 тарілок борщу. Площа, де ми це робили, була досить великою, тому ми ходили по всій території новоствореного «центра допомоги» з гучномовцем і оголошували, що у нас є гаряча смачна українська їжа — безкоштовно. Спочатку місцеві люди трохи боялися брати незнайому їжу. Але коли куштували, не могли зупинитися. Їм дуже сподобалися чебуреки, вони нагадали місцевим страву «ємпанадес». За ними була дуже велика черга.

Ганна Бубнова, волонтерка, учасниця ініціативи, написала: «Було дуже приємно допомогти та познайомити людей з нашим найсмачнішим борщем. Всі були в захваті та поверталися за добавкою». 

Алекс Денисов, актор і активіст, один із організаторів ініціативи допомоги мешканцям постраждалих районів Лос-Анджелеса, розповідає, що українська громада в південній Каліфорнії велика і активна. Тому їм вдалося швидко зібрати волонтерів, приготувати страви та приїхати на місце, аби допомогти постраждалим від пожеж. 

У своєму інстаграмі Алекс закликав долучатися до ініціативи: «Беріть воду, санскрін і гарний настрій. І давайте допоможемо американській громаді, яка допомагає українській всі ці роки».

— Багато українців живуть в районах, з яких евакуювали людей, як у моєму випадку, або на межі з такими районами, — каже Алекс. — Нам було важко бачити, що відбувалося. Явною була паралель з нашою війною і горем втрат, яке щодня відчувають українці. Пітер Ларр, американець 3-го покоління з українським корінням, придумав цю ідею, а ми організували та втілили її в життя буквально за 24 години.

На жаль, місця небагато, тому багатьом, хто хотів допомогти, ми вимушені були відмовити. Американці були неймовірно вдячні та у захваті від того, наскільки смачна наша їжа. Звісно, вони не тільки їли, але й спілкувалися, ділилися своїм горем, розпитували про наше. 

Близько 1500 людей скуштували наші борщ, вареники, чебуреки та інші страви

Але набагато більше людей підходили просто поговорити з нами, спитати про війну в Україні, про наші життя і культуру.

Жителі Лос-Анджелеса масово залишають небезпечні райони, через що на дорогах утворилися величезні затори. Пожежами охоплено вже 5 районів навколо міста. Закрито всі навчальні заклади. Цю пожежу вже назвали найдорожчою у світі. Внаслідок стихії будинки втратили десятки голівудських зірок: Ентоні Гопкінс, Мел Гібсон, Періс Гілтон, Біллі Крістал тощо.

Фото надані Олександрою Гіловою й Алексом Денисовим

20
хв

Борщ для погорільців. Як українці допомагають постраждалим у Лос-Анджелесі

Ксенія Мінчук

Літній пан на велосипеді зупиняється біля одноповерхового кафе «Краяни» на околиці Токіо. Заходить всередину, кланяється, дістає з гаманця купюру найбільшого номіналу — 10 тисяч єн (2700 грн) — кладе її в банку із українським прапором, знову кланяється і мовчки виходить. «Боже, він же пробував наш борщ вчора на фестивалі!», — вигукує Наталія Ковальова, голова і засновниця неприбуткової організації українців «Краяни». 

Ось так виглядає українське кафе «Краяни» на околиці Токіо

Саме через їжу на багаточисельних фестивалях, надзвичайно популярних в Японії, місцеві не тільки дізнаються про Україну від самих українців, а й залюбки допомагають. За останні 2,5 роки у цьому непримітному кафе та на всіх доброчинних заходах організації «Краяни» назбирали майже 33 мільйони гривень (137 млн 155 тис єн). На ці кошти серед іншого відбудували будинки в Бучі та Ірпені, надіслали в Україну такмед, ліки, генератори, карети швидкої допомоги, машини для евакуації. 

Водночас громада українців в Японії справді малочисельна. До повномасштабного вторгнення в країні з населенням 127 мільйонів мешкали лише 1,5 тисячі українців. У 2022 році зазвичай закрита для іноземців Японія здійснила безпрецедентний вчинок — надала дозвіл на перебування ще 2,6 тисячам українців. Це втричі більше ніж для біженців із усіх інших країн за останні 40 років. 

<frame>Українців забезпечили житлом, медичним страхуванням та прожитковим мінімумом. Також на безкоштовне навчання запросили понад сотню українських студентів, які вчать японську мову або продовжують навчання в університетах. Японія також організовує фізичну та ментальну реабілітацію для українських військових і безкоштовно допомагає встановлювати біонічні протези. <frame>

До прибулих українських шукачів захисту японці поставилися надзвичайно сердечно. Наприклад, до містечка Комае з населенням 83 тисячі осіб в префектурі Токіо приїхала лише одна шукачка захисту з України. І місцева громада забезпечила її серед іншого городиком, бо японці десь дізналися, що українці дуже люблять щось вирощувати. Водночас більшість місцевих будинків зазвичай не мають прибудинкової території, адже земля – надзвичайно дорога. — Мер Комае настільки перейнявся, що вже у травні 2022-го організував український фестиваль. Усіх пригощали борщем — безкоштовно, але поставили скриньку для доброчинних внесків. Їх було стільки, що опісля «Краяни» змогли запустити волонтерські проєкти навіть в Україні. І відтоді вже ціла хвиля пішла, в інших містах почали щось схоже робити. Узялися проводити лекції, тому що японці просили пояснити: “Чому ця війна почалася?”, “Ви ж братній народ!”. Ми розповідали і про голод, і про репресії, про історію Криму, киримли. Японці переймаються, співчувають і хочуть допомагати, — розповідає Наталія Ковальова. 

Сім'я киянки Наталії Ковальової живе в Країні сонця, що сходить, понад 30 років. За фахом жінка — вчителька. Вона викладала в японській школі, а ще разом із чоловіком заснувала українську недільну — «Джерельце»  та організацію «Краяни». У 2022 році Наталія ухвалила рішення покинути роботу в місцевій школі і повністю присвятити себе громадській та волонтерській діяльності. 

Японія — країна фестивалів. Організація «Краяни» представляє батьківщину на різних заходах по всій Японії майже щотижня, часом навіть 5-6 разів на місяць. Роздають листівки, співпрацюють із місцевими медіа, пропонують спробувати борщ і голубці, розповідає Наталія:

— Шлях до серця японців — через їжу. Поїсти — це їхня найбільша розвага і улюблене часопроведення. На фестивалях лише ми презентуємо щось закордонне. Уся інша — японська їжа. Я спершу думала, що наші страви будуть для місцевих занадто тяжкі. На відміну від японської кухні, ми і готуємо довго, і їмо досить жирне. Але ні — їм подобається.

Японці зазвичай обережні до всього нового, та як розпробують, щиро цінують. Торік на фестивалях українське пробували неохоче, а цього року уже черга стояла: «Ви ж були минулого року! Ми знову хочемо замовити, бо дуже сподобалося!»
Обережним до всього нового, японцям сподобалась українська кухня

Наталія згадує, як нещодавно «Краяни» брали участь у фестивалі з трьохсотлітньою історією в токійському районі Асакуса і до них підійшла сім'я японців. Пані знала багато про Україну. Розповіла, що борщ із пампушками вона вже готувала за рецептом з інтернету, навіть фото показала. А на прощання сказала «Слава Україні». 

Саме після одного з таких фестивалів до українців звернулася 80-річна японка і запропонувала відкрити кафе в приміщенні, яким вона володіє. Спершу без орендної плати, а далі — як піде. 

— Звісно, спершу у нас нічого не виходило, бо ніхто в цьому не розбирається. Але з часом вдалося налагодити всі процеси, — згадує Наталія Лисенко, заступниця голови «Краяни».

В Японію жінка приїхала 14 років тому — вийшла заміж. Шукала своїх, зокрема українську школу для доньки, і так познайомилася з іншою Наталею, яка цю школу заснувала. Зараз пані Лисенко курує роботу кафе, та основна її робота — вчителька англійської мови в японській школі. 

Евакуйовані українці відразу почали шукати роботу, але не володіли японською. Тому в кафе одразу розставили пріоритети: працевлаштовуватимуть шукачів захисту, навіть якщо вони не професійні кухарі. Згадують: деякі українки, які раніше вдома взагалі не готували, пропрацювавши в кафе, почали і сім'ю домашньою їжею радувати. 

У кафе японці можуть скуштувати традиційні українські страви

У меню — борщ, гречаники, вареники — з солоною та солодкою начинками, а також ліниві, деруни, котлета по-київськи, є комплексні обіди. Надзвичайно популярний, особливо на фестивалях, — тертий пиріг із ягідним варенням. Ціни — українські: вареники — 700 єн (160 грн), деруни — 880 єн (200 грн), борщ — 1100 єн (260 грн). 

<frame>Буряк купують у місцевих фермерів. Гречку — в магазині українки, яка займається імпортом з Європи. Кріп замовляють в іншої українки, яка вирощує його спеціально для цього кафе. Сало роблять самі. Замість сметани використовують японський йогурт без додатків. Окремо варто згадати про чудову підбірку українських вин, які не часто навіть в українських ресторанах пропонують, — Beykush, Stakhovsky, Biologist, Fathers Wine та питні меди від Cikera — їх на інший край світу імпортують аж дві компанії. <frame>

Українське кафе «Краяни» працює майже два роки. Воно розташоване і далеко від центру Токіо, і навіть не одразу біля станції метро. Але туди приходять не тільки з сусідніх кварталів, а й приїздять із інших міст та регіонів за сотні кілометрів. Одного разу — навіть в тайфун! Японці хочуть спробувати екзотичну кухню, але й взяти участь в активностях. 

«Краяни» мріють про український центр в Японії. А поки облаштували маленький культурний осередок. Щомісяця в кафе проводять фотовиставки, майстеркласи, лекції — одночасно й українською, й японською: як малювати петриківкою, як виготовити українську прикрасу, як змайструвати дідуха. Часом навіть співвітчизники шоковані: мовляв, це треба було приїхати аж в Японію, щоб навчитися робити символ нашого Різдва!

На кухні кафе також готують страви для дегустацій на фестивалях. Власне, щоб взяти участь у таких заходах, необхідно спершу надати організаторам план приміщення, в якому будуть куховарити, а також перелік усіх потрібних продуктів. Наприклад, влітку заборонено готувати страви з молочкою. На цій же кухні готували страви для прийому до Дня Незалежності в Посольстві України в Японії. 

Окремий напрямок роботи — кулінарні майстеркласи для японців. Вони користуються надзвичаною популярністю, розповідає Наталія Лисенко:

— Кухня в кафе для цього замаленька. Тому ми недорого винаймаємо муніципальні кухні, які облаштовані саме для кулінарних майстеркласів. Цього місяця буде три таких заходи, кожен для 20 охочих. Тобто от уже 60 японців зможуть вдома варити борщ.

Вибір страв для майстеркласів надзвичайно різноманітний — галушки, зрази, деруни, капусняк, гороховий суп з грінками, фарширований перець, салат з буряка і квасолі. Також почали співпрацю з кафе Clare&Garden. Заклад в англійському стилі відкрила японка у дворі власного будинку і запросила українців двічі на місяць влаштовувати там день українського обіду. 

Останнє нововведення — зайнятись доставкою їжі через Uber Eats. Менеджерка по роботі з клієнтами цього сервісу Юкі Тагава саме прийшла в кафе, щоб узгодити деталі співпраці. Каже: зробила це з власної ініціативи. Хоче, щоб японці не лише пробували нові страви, а й щоб завдяки їжі більше цікавилися Україною.

— Якщо порівнювати з японською кухнею, то, як на мене, українська має яскравіше виражені смаки, — пояснює Юкі Тагава. — Я відчуваю смак овочів — помідорів або капусти. І загалом ці смаки зовсім інші. Тому що, як правило, основа страв японської кухні — це рибний бульйон даші, місо паста або соуси, які мають специфічний смак.

І я знаю, що більшість японців, які до цього ніколи не пробували українські страви, кажуть, що мали зовсім інше уявлення, не думали, що їм так сподобається

Для охочих глибше зануритися в українську кухню «Краяни» у співпраці з Українським інститутом переклали книгу «Україна. Їжа та історія». Вона розповідає про минуле і сьогодення української кухні, представляє рецепти страв, які зможе приготувати кожен, локальні продукти і страви-візитівки України. 

— Робота над перекладом була цікавою і не з простих, — ділиться Наталія Ковальова, голова організації. —По-перше, хотілось передати назви якнайближче до українського звучання. По-друге, не всі продукти можна знайти в японських магазинах. Скажімо, де тут знайдеш ряжанку? Це і було найскладнішим — описати потрібні продукти, адаптувавши їх до реалій Японії, замінивши їх на схожі за смаком. 

Частина виручених коштів з продажу книги, а також із усіх активностей організації «Краяни» йде на волонтерські проєкти допомоги Україні. 

Наталія Ковальова (зліва) та Наталія Лисенко

Фото надані авторкою та організацією «Краяни»

20
хв

Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

Дарка Горова

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

Ексклюзив
20
хв

Модельєр Андре Тан: «Я двічі був банкротом. Сказав собі, що третій раз — не переживу»

Ексклюзив
20
хв

Останнє китайське попередження. Нащо Трампу знадобилась Канада, Гренландія і до чого тут Європа?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress