Бен Годжес: «Треба дати Україні все необхідне для перемоги і послати чіткий сигнал КНДР і Китаю, що ми можемо впоратися і з ними»

Марія Гурська: Понад 55% поляків вважають, що війну потрібно припинити, навіть якщо це означатиме територіальні поступки чи навіть обмеження незалежності України. Це — результати останнього опитування CBOS (Centrum Badania Opinii Społecznej, Центру вивчення громадської думки. — Авт.). І це на 16 відсотків більше, ніж було у вересні. Чому кількість громадян Польщі, які дотримуються такої думки, зростає?

‍Павел Коваль: Коли людей запитують, чи хочуть вони миру, відповідь, звісно, позитивна. І в цьому немає нічого надзвичайного. Люди втомилися від війни, вони не хочуть її. Проте важливо розрізняти мир і припинення вогню, не плутати слово «мир» з капітуляцією, розуміти, що те, що сьогодні коїться в Україні, завтра може статися з Польщею. Незначна для когось поступка і, не дай Боже, підтверджена міжнародним правом зміна кордонів України може стати передвісником такого ж майбутнього для Польщі. Немає жодних ілюзій. Висновок для мене лише один: потрібно вести більше роз'яснювальної роботи на цю тему — і з журналістами, і з лідерами думок, і з політиками.

Маємо інформувати, що жодне припинення вогню чи перемир’я не має бути юридичним визнанням нових кордонів. І тут є простір для роботи

Якщо говорити серйозно, ця розмова повинна звучати так: «Що означає мир сьогодні? І чи є шанс на мир?». На мою думку, шансів на мир немає. Може бути шанс на якесь припинення вогню та перемир’я. Але чи гарне це рішення? Це залежить від умов, за яких це може статись. Наприклад, чи будуть збережені санкції проти Росії? Бо у випадку їхнього скасування ми не тільки дамо росіянам відпочити, але й посприяємо їхньому економічному розвиткові.

В який спосіб буде визнаватися зміна кордону? Жодна західна країна не визнає змін кордонів, та можуть бути перехідні періоди або періоди, коли Україна функціонуватиме в умовах часткової окупації. Коли до цього додаються гарантії безпеки, то, здається, такий перехідний період може бути прийнятним, але лише за умов гарантій безпеки для решти країни.

Я не представляю жодної офіційної позиції польського уряду — це моя приватна думка. У цій дискусії ми повинні запитувати, на яких умовах це вигідно українцям. Адже головним фактором тут є суспільство, яке пролило стільки крові. Без нього неможливо говорити про Україну. І я не говорю про політиків. Вони безперечно важливі, бо представляють суспільство під час війни. Я маю на увазі суспільство, яке має схвалити те чи інше рішення українського уряду.  

В Європі небагато суспільств, які мають настільки розвинений рівень дискусії. Українському суспільству не просто сказати, що потрібно робити так, а не інакше. Саме тому — нічого про Україну без українців

‍Але позиція польського уряду також цікава, особливо на тлі розмов про можливість присутності певного контингенту миротворчих сил, озвучену, зокрема, президентом Франції Еммануелем Макроном. Ідеться про близько 40 тисяч військових з ЄС. Видання «Річпосполита» (Rzeczpospolita) писало, що це може бути близько п’яти бригад, командування частиною з яких могла б взяти на себе Польща. 12 грудня у Варшаві Макрон зустрівся з прем’єр-міністром Туском, і польський прем'єр заявив, що Польща не посилатиме військових в Україну. Водночас російська пропаганда розкручує тезу про те, що активне будівництво Польщею проєкту «Східний щит» є спробою ізолюватися від українських проблем. Як ви це прокоментуєте?

Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск 17 грудня у Львові чітко висловився щодо цього. Сьогодні ми не фокусуємо увагу на цьому. Якщо ми хочемо серйозно говорити про майбутнє, цю розмову не можна починати з того, якою буде ситуація після якогось припинення вогню і перемир'я, а потрібно говорити про те, що цьому передуватиме.

Сьогодні ситуація в Україні в стратегічному сенсі дуже складна — і це не є секретом. Росіяни дуже тиснуть і хочуть отримати якомога швидше і більше землі в очікуванні початку розмов про припинення вогню. Важливо не плутати це з миром, бо мирного договору зараз, мабуть, не буде — ніхто не готовий визнати російські територіальні претензії. Але тим часом росіяни підходять все ближче і ближче, щоб захопити якомога більше територій. 

У цьому і полягає стратегічне безумство надмірних дискусій про те, що буде потім. Потрібно думати про те, що робити зараз, щоб позиція України на початкових переговорах була адекватною українському героїзму та бойовому внеску України в останні роки. Щоб не вийшло, що всі допомагали — передусім Польща — а потім раптом протягом двох вирішальних місяців замість того, щоб зосередитися на ще більшій допомозі, всі почали обговорювати, що буде після припинення вогню. Ще буде час це обговорити.

‍Якою була головна мета візиту прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска до Львова? Його пресконференція з Володимиром Зеленським була дуже емоційною, сповненою слів підтримки з обох боків, заяв про взаємодопомогу, але головна частина дискусії лишилася за кадром. Про що йшла мова?

Основною частиною візиту були переговори віч-на-віч, і те, що ми можемо оцінити і я маю право коментувати — військова допомога, переконання, що це —  стратегічно важливий момент для Заходу. Справи пам’яті для Дональда Туска як для прем’єр-міністра Польщі — були дуже важливими. Він пішов вклонитися львівським Орлятам, Січовим стрільцям, а також відвідав маленьке кладовище поруч, де лежать герої нинішньої війни. Він заявив про підтримку європейських пам’яток Львова, зокрема, біля розбомбленої росіянами кам’яниці Геллера, одного з видатних діячів театру зламу ХІХ-ХХ століть. Також були й менші, але дуже важливі акценти. Але ключовим, на мою думку, було повідомлення про подальшу військову підтримку.

‍Ключові слова Туска одразу ж підхопили українські ЗМІ. Польський прем’єр закликав припинити спекуляції щодо можливої поразки України, бо це — брехня. Україна успішно захищається від російського нападу, «всупереч деяким негідникам». «Маємо зробити все для справедливого миру», — наголосив Туск. Що потрібно робити для миру зараз?

Росія атакує світ не тільки ракетами, а й пропагандою. Вона потрапляє в ціль — в лідерів думок. Дональд Туск бореться за елементарну правду про цю війну. Росіяни не захопили Київ, не змінили владу в Україні. Нам важливо пам’ятати, що значною мірою так сталося, бо Польща і Велика Британія першими підтримали Україну, а вже потім приєдналися інші. Туск у Львові людською мовою пояснив одну важливу істину — якщо хтось давав багато в перші місяці та роки, то сьогодні він не завжди може віддати все. 

Польща також є прифронтовою країною, вона в іншій ситуації, ніж Іспанія чи Португалія

Полякам справді боляче, що хтось у ці дні каже: «А Німеччина зараз дає більше». Ну, зараз це легко. Важко було ризикувати, коли ніхто не знав, що буде за тиждень або за місяць після початку війни. 

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6762cb5888d0cd6d24a930ad_54211605259_5210766f82_c.jpg">Прем'єр-міністр Польщі анонсував 46-й пакет допомоги Україні</span>

‍Пам'ятаємо, цінуємо, а що тепер? Що ми можемо і повинні робити разом для перемоги?

Я не приховую, що слухав розмову Туска і Зеленського про військові питання, але озвучити усього не можу. Про ці речі не говорять публічно. Зараз найважливіше враховувати варіант, що почнуться якісь переговори — розмови про припинення гарячої фази війни, і, можливо, про якийсь перехідний період. Важливі гарантії безпеки. На мою думку, єдині серйозні гарантії безпеки — це НАТО і відкриття дверей в Північноатлантичний альянс. Україна мала вже Мінські домовленості, які фактично були своєрідною гарантією безпеки, а також Будапештський меморандум 1994 року. 

Польща також відчувала на собі неефективність таких політичних і навіть юридичних зобов’язань у підтримці в 1939 році. Країни нашої частини Європи знають, що означають фіктивні чи несерйозні гарантії безпеки. Тож, якщо буде припинення вогню, потрібно відповісти на питання: які гарантії безпеки для України? Як на мене — тільки НАТО, інших немає.

‍Що ви думаєте про реалістичність ідеї європейських миротворчих сил? 

Cьогодні не час для цієї розмови. Сьогодні маємо говорити про те, як зміцнити Україну в найближчі три-чотири місяці, коли відбуватимуться переговори, а потім — як забезпечувати новий тимчасовий порядок, коли всі чекатимуть, поки Путін піде. Треба враховувати й інший варіант — що переговори проваляться і війна триватиме. Я щойно повернувся з Вашингтона. Не всі у республіканській спільноті цілковито впевнені, що домовленості з Путіним будуть досягнуті. Буде спроба. Чи вдасться вона? Невідомо.

А ще в Росії ситуація може змінитися буквально за одну ніч, як це часто траплялося в історії. У будь-якому випадку до цього треба бути готовим

‍Які настрої панують серед політичних еліт напередодні січневої інавгурації нового американського президента Дональда Трампа? 

Безумовно, мандат республіканців, мандат президента Трампа дуже сильний, йому буде багато, що сказати. 

Його слід розуміти як правителя, який не вдається в подробиці, має загальні відчуття, значною мірою керується політичною інтуїцією — і цю методологію слід приймати в розмові з ним. Що мене вразило під час дипломатичної поїздки у Вашингтон в грудні, так це великий масштаб варіативності рішень — в залежності від того, які політичні кола будуть важливішими в Республіканській партії. Республіканська партія — це не єдина група. Це дуже широкий спектр різних постатей. Навіть всередині тієї частини, яка називається MAGA («Зробимо Америку величною знову». — Авт.), також є різні середовища, і я намагався поговорити з різними людьми і побудувати загальну картину. 

На жаль, ця загальна картина така, що нічого невідомо напевно. Можуть бути і досить хороші сценарії з точки зору ведення війни

Новий президент не може дозволити собі підняти білий прапор для Путіна. Він внесе певні пропозиції. Його представники шукатимуть вихід. Генерал Келлог, який бере участь у цих переговорах, є дуже досвідченим військовим і політиком. Це не та людина, яка робитиме якісь випадкові рухи. Дедалі більше людей у ​​республіканському середовищі розуміють, що це не війна десь на кордонах Атлантичного альянсу, а що вона пов’язана з питаннями Китаю, Тайваню тощо. Тому є багато тем і аспектів, які є фоновими, і ми не знаємо, в якому напрямку все піде. Треба просто стежити за ситуацією в США. Але практикувати хорошу політику також означає бути готовим до різних сценаріїв. Тому має бути сценарій, що почнуться якісь переговори, але також має бути сценарій, що Путін не прийме ідею нової адміністрації, і тоді, можливо, Україна отримає більше підтримки, ніж мала досі. Я не знаю, чи цей сценарій найбільш імовірний. Можливо, ні, але я б теж серйозно про це задумувався.

‍Українці та й поляки, напевно, стурбовані словами Дональда Трампа, який назвав помилкою дозвіл Україні бити углиб Росії американською зброєю. Як ви це оцінюєте в контексті всіх цих багатосценарних можливостей?

Напевно, всі розуміють те, що чинна адміністрація вже не є повністю ефективною. Вона може ухвалювати деякі рішення, які Дональд Трамп не хотів би ухвалювати. І все ж, я впевнений, що існує обмін інформацією та планами між кожною нинішньою та майбутньою адміністраціями, є певна координація, навіть якщо публічно та політично це критикуються. У цьому контексті я й читаю всі заяви цього періоду. Важливі чіткі заяви представників американської адміністрації про те, що всі кошти, виділені на озброєння України, будуть використані та витрачені за цільовим призначенням до кінця терміну повноважень президента Байдена.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/675404afcf6dedb4790ec8cb_Adam-Michnik.avif">Адам Міхнік: Майбутнє ЄС залежить від мужності та зрілості європейських еліт</span>

‍Чи може зараз польська та українська дипломатія якось вплинути на формулювання майбутнього бачення так званого мирного плану команди Трампа?

Звісно, трохи може. Ми повинні робити це по-американськи, тому що це відбувається в Америці. Більше активності, аналітичних центрів, робота в лідерських середовищах у Вашингтоні, трохи в Нью-Йорку, вплив на важливі з точки зору Дональда Трампа кола, демонстрація аргументів. Повторення простих політичних істин в Америці, яка є супердемократичною, працює дуже добре, тому що люди чутливі до цього, вони не люблять балаканини, їм подобаються конкретні речі.

Я щоразу кажу і пояснюю: дивіться, який небезпечний ревізіонізм. Кожна війна починається з ревізіонізму. Не можна підписуватись під російською агресією

‍На вашу думку і згідно з вашим політичним чуттям, чи лишаються відкритими двері для швидкого вступу України в НАТО?

У цьому і полягає політика — починати з того, що декому здається неможливим. В якийсь момент хтось каже це вперше. Така людина зазвичай говорить: «Ну, у мене лише є така ідея…», — і досліджує. Цей етап у нас вже позаду. Зараз період, коли практично всі питають, коли це станеться і за яких умов. 

‍За даними військових аналітиків, українська армія вже втратила приблизно 50% контрольованої території на Курщині. Чи був виправданим, на вашу думку, героїчний вчинок українських воїнів, здійснений для надання мужності європейським та американським політикам у їхніх рішеннях оборони України?

Події на Курщині — це показова демонстрація боєздатності українців. Вони допомогли воювати в інших місцях, і тому це не марна жертва. Більш того, частина Курської області все ще перебуває під контролем українців і все ще зв’язує руки частині російських військ, які, у свою чергу, змушені були піти на певні кроки та залучити північнокорейських військових. Все вишикувалося в якийсь ланцюжок. Я б не йшов в напрямку критичного оцінювання цієї ініціативи. 

‍Цього тижня українські військові й Президент оприлюднили дані, які підтверджують участь корейських військових безпосередньо у війні на території України. Що змінює для світу факт участі третьої країни у російсько-українській війні? 

Я вважаю очевидним, що цю війну веде не лише Росія, а й країни з осі зла, до якої стовідсотково входять Білорусь та Іран, а також Північна Корея.

‍Цього тижня відбулося засідання Європейської ради за участю президента України Володимира Зеленського й останнє за головування Угорщини в Раді ЄС. Тема номер один — підтримка України. Як ситуація виглядає наприкінці року, перед Різдвом? 

Очікуємо на польське головування наступного року. Наша задача — додати енергійності процесу євроінтеграції України. Це обов'язково відбудеться під час польського головування. Схоже, що Україна буде готова відкрити переговори хоча б у першому кластері, говорячи термінологією перемовин, а може й у двох. Над цим потрібно працювати, адже це цілком об’єктивні процеси. Це роблять експерти, тут немає політики, але якщо українська сторона демонструє високий рівень підготовки, то це працює краще і рішення ухвалюються. Я думаю, що польське головування прискорить євроінтеграційний процес України. І на цьому також наголосив 17 грудня у Львові прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.

«Війна — це економічна дія. Для ведення довготривалої війни потрібна сильна економіка»

‍Ольга Пакош: Чому ваша організація та ви особисто виявляєте такий інтерес до підтримки та навіть розвитку економіки України? Знаю, що ваш фонд підтримує благодійну організацію «Економісти для України», яка об’єднала експертів з різних країн світу  для допомоги Україні саме в цій галузі.

Джеймс Ходсон: Війна — це економічна дія. Що це означає? Ви маєте ресурси, які потрібно ефективно розподіляти, щоб перевершити ворога. Той, хто використовує свої ресурси найефективніше, переможе. Для ведення довготривалої війни потрібна сильна економіка. Люди повинні бути продуктивними, виробничий потенціал має бути високим, а суспільство функціонувати.

Тому ми шукаємо способи розвивати економіку України навіть під час війни, зберігати зайнятість населення. Один із способів це зробити — створити екосистеми, де люди бачитимуть проблеми, які потрібно вирішити, і працюватимуть над ними без великих капіталовкладень або інфраструктури. Ми надаємо лабораторії, обладнання, академічну експертизу, наукових експертів, венчурний капітал та фінансування.

Економіка України залежить від зовнішньої допомоги, але оборона фінансується саме з бюджету України. Тому якщо економіка зростає, то і на фронті більше грошей. А якщо слабшає — слабшає й фронт

Це простий і прямий взаємозв’язок. Тому якщо Міністерство економіки звернеться до нас із запитанням, наприклад, як ми можемо підвищити податкові надходження в 2025 році або як зменшити боргове навантаження, ми допоможемо знайти розв'язання цих задач, бо маємо мережу економістів та ідеї, які можемо реалізувати.

Ми ведемо роботу в економічній сфері: працюємо над санкціями, політикою. Дуже важливо мати правильні процеси в суспільстві. Не тільки впроваджувати правильні технології, але й створювати відповідні інституції та структури для цієї діяльності.

‍— На яких галузях економіки в Україні ви зосередили сьогодні свою допомогу?

— Я був в Україні чотири рази від початку повномасштабного вторгнення. Двічі цього року, один раз минулоріч і ще один у 2022. Тож я спостерігав, як ситуація розвивалася, як змінювалися потреби, динаміка.

На початку люди масово переїжджали з одного міста в інше. Ситуація була непевна і ми не знали, чого очікувати далі. У 2023 році ситуація значно стабілізувалася. Ми змогли краще зрозуміти, де і як люди можуть жити, працювати, а також будувати своє життя у реаліях війни. А у 2024 році, мені здається, ми спостерігаємо серйозні потрясіння на геополітичному рівні. Невизначеність Сполучених Штатів, деяких європейських союзників, напруга між Китаєм і Тайванем, участь Північної Кореї — все це додає нестабільності з геополітичної точки зору, а Україна продовжує триматися.

Все це спонукає нас допомагати Україні в тих сферах, де є найбільші потреби. І це стосується не лише економіки. Sestry вже писали про нашу співпрацю з Києво-Могилянською Академією та Київською школою економіки.

Моя остання поїздка охопила Київ, Суми, Харків, Вінницю, Миколаїв і Одесу — у нас є команди в усіх цих регаонах. Намагаюсь приїжджати кожні кілька місяців, щоб зустрічатися з командами особисто, аби вони відчували, що ми не просто сидимо на іншому кінці світу, а дійсно піклуємося і хочемо побачити, як працюють програми. Що працює, що ні, що треба змінити, над чим подумати, чи є нові можливості.

У Києві ми відкриваємо хаб, присвячений науці відновлення. Вона охоплює всі інновації, необхідні для перемоги у війні та побудови сильної країни після. Це інфраструктура, чиста енергія, розмінування, відновлення лікарень, інституцій тощо. Але це також може стосуватися оборони, наприклад, дронів, приладів спостереження або інших речей, необхідних під час війни.

Друга частина моєї поїздки була пов’язана з новими ініціативами. Одна з таких ініціатив стосується нашої співпраці з міськрадою Сум: ми працюємо над створенням стійкої інтернет-інфраструктури.

Через авіанальоти, відключення електроенергії, переривання навчального процесу людям у Сумах доводиться дедалі частіше ховатися в укриттях. Якщо у Києві рідко хто виходить з дому серед ночі, то в Сумах це досі необхідність. Через це життя, робота та навчання у місті стають набагато складнішими. Інтернет зараз є одним з основних інструментів, який забезпечує зв’язок, передачу інформації та розуміння, що відбувається. У Сумах виникли серйозні проблеми із забезпеченням доступу до інтернету під час війни. Ми співпрацюємо з Cisco, щоб привезти нове радіообладнання в місто, розширити кількість точок доступу Wi-Fi і забезпечити безкоштовний доступ до інтернету.

У Вінниці ми працюємо над агротехнологіями, створюючи агротехнічний хаб. Технології від міжнародних партнерів будуть зібрані в одному науковому просторі в регіоні, який вже має експертні знання в цій галузі. Вінниця — це аграрне місто. Тут одні з найбільш родючих ґрунтів у світі — чорноземи. Тому логічно реагувати на сільськогосподарські виклики України саме тут. Ідея полягає в тому, щоб зібрати ресурси, які для цього потрібні, у цьому місті, залучити громаду, молодих науковців, бізнеси й університети. У Вінниці є шість університетів, і це в місті з населенням 300 тисяч осіб!

Ми створюємо наукові і розробні центри, де люди можуть об’єднуватися, генерувати нові ідеї, відкривати бізнеси й отримувати необхідні структури для реалізації цих ідей. Часто, коли хочеш побудувати бізнес, важко знайти інструменти, працівників і капітал, необхідні для цього. Ми намагаємося зробити ці процеси максимально простими, щоб люди могли експериментувати, швидко тестувати ідеї та виводити їх на ринок.

У нас вже є понад сто міжнародних партнерів у сфері технологій, які хочуть приїхати до Вінниці, щоб тестувати свої розробки та ділитися досвідом. Університетські партнери також зацікавлені співпрацювати з аграрними дослідниками Вінниці. Ми сподіваємося створити живу і продуктивну спільноту.

Вирощувати овочі в танках чи поруч з ними дуже небезпечно

‍— Коли очікуєте перші результати вашої діяльності?

— У червні 2025 року буде розпочато кілька проєктів, а хаби у Вінниці відкриються і почнуть працювати з тестовими фермами навколо міста. Уже зараз ми впроваджуємо три нові технології в аграрний сектор України. Одна з них є особливо цікавою.

— Водорость, яка очищає ґрунти після вибухів?

—Так, це технологія, яка дозволяє швидко відновлювати ґрунт, забруднений вибухами. На сільськогосподарських землях вибухи призводять до кількох проблем. По-перше, високі температури створюють випалені зони, непридатні для вирощування. По-друге, вибухові речовини містять токсичні хімікати, небезпечні для людини, зокрема ртуть, кадмій чи навіть радіоактивні матеріали. Через це поля можуть залишатися непридатними для вирощування продовольчих культур понад 10 років.

Іноді можна побачити фото, де люди вирощують капусту чи буряк у залишених танках чи поблизу них. Це надзвичайно небезпечно, адже такі овочі можуть накопичувати токсини, спричиняючи довготривалу шкоду здоров’ю

Один з наших партнерів, залучених до співпраці у Вінниці, розробив технологію вирощування спеціальних водоростей. Ці водорості, подібні до морських, швидко ростуть у промислових резервуарах шляхом ферментації, що дозволяє отримувати великі обсяги продукту.

Ця технологія сприяє очищенню ґрунту, розщеплюючи важкі метали та токсини. Завдяки їй процес відновлення земель скорочується з десятків років до трьох. Після цього ґрунт стає придатним для вирощування сільськогосподарських культур.

В Україні зараз існує чимало викликів. Наприклад, на полях фермерів усе ще є активні міни. Плюс є проблеми з логістикою, безпечним зберіганням зерна тощо.

Бути фермером в Україні дуже важко — це не та робота, де можна швидко збагатитися

Тому потрібно знаходити баланс і створювати рішення, які допомагають фермерам, оздоровлюють аграрну систему і прискорюють відновлення після забруднення ґрунтів та війни в цілому. Ідея полягає в тому, щоб привнести якомога більше інновацій і технологій у сільське господарство.

Крім відкритих проєктів у Києві та Вінниці, наша кінцева мета — створення таких центрів і в інших регіонах, наприклад, у Запоріжжі, Миколаєві, Харкові. Це досить легко реалізувати.

«Ми намагаємося бути «клеєм», який об’єднує нові ідеї та створює простір для їхнього швидкого тестування»

‍— До речі, про Харків. Хочу запитати про освітній проєкт, який ви реалізуєте в цьому місті. На сторінці вашого фонду я побачила заклик підтримати ініціативу: лише 35 доларів — стільки коштує можливість безпечного навчання дітей у Харкові на добу.

— У Харкові ми реалізуємо спільний проєкт з Міністерством освіти, спрямований на підтримку шкіл і створення центрів допомоги дітям. Ідея полягає в модернізації освітньої системи, яка в Україні залишилася майже незмінною протягом століття. Війна та пандемія COVID-19 підкреслили потребу адаптувати навчання до сучасних викликів.

Багато дітей відстають у навчанні, особливо в таких базових дисциплінах, як читання, письмо та математика. Освітній рівень сильно знизився — у середньому на два-три роки порівняно з довоєнним часом. В Україні діє чимало освітніх центрів, проте більшість з них нагадує радше місця для догляду за дітьми. Вони пропонують кілька годин занять, ігор чи вивчення англійської, що є корисним для громади. Проте ми прагнемо піти далі — запровадити нові, дієві підходи до освіти.

У співпраці з Міністерством освіти ми відкрили освітні центри в Харкові, Сумах, Охтирці, Миколаєві й Одесі. Це майданчики для експериментів із сучасними методиками навчання. Ми залучили міжнародних фахівців з раннього розвитку, психологів та інших експертів, щоб створювати нові підходи. ‍

Наприклад, мій син у США відвідував дошкільний заклад, що працював за реджіо-педагогікою — італійським методом, який навчає дітей вирішувати проблеми через співпрацю в колективі, без прямої участі вчителя. Цей підхід орієнтований на розвиток командної роботи та колективного навчання.

Крім цього, ми працюємо з дітьми, які мають інвалідність або зазнали значних травм.

Є діти, які мовчали протягом шести місяців після втрати одного з батьків на фронті

Проте вже через кілька місяців роботи з психологами й іншими фахівцями вони починають відкриватися й знову говорити. Ми поступово залучаємо їх до спільної гри з іншими дітьми, допомагаючи ділитися досвідом і брати участь у навчанні. Це також важливий урок для інших дітей: розуміння, що кожен член суспільства унікальний і однаково важливий, незалежно від життєвих обставин.

Наші центри відходять від традиційної моделі, де діти просто сидять за партами й слухають вчителя, який говорить годину, — ми прагнемо створювати середовище, яке сприяє активному навчанню й розвитку.

Крім того, працюємо над створенням навчальних матеріалів для міністерства освіти, щоб нові підходи стали доступними для підготовки вчителів по всій країні. Усе, що показує ефективність у наших центрах, ми формалізуємо в методичні рекомендації, пояснюємо, які ресурси потрібні, і проводимо тренінги. Зараз  будуємо співпрацю з педагогічними університетами, щоб їхні студенти могли долучатися до роботи в центрах, здобуваючи практичний досвід і нові знання.

З часом зміни потраплять до кожної школи, тому що я дуже підтримую ідею публічної освіти. Я хочу створити системи, що працюють для всіх. Легко відкрити приватну школу з новою методологією, але тоді лише маленька кількість дітей буде мати доступ до неї. 

Але справжня зміна відбудеться, якщо ми зможемо змінити систему на національному рівні, а це потребує терпіння й часу. Я не претендую на те, що ми зможемо зробити великий вплив одразу, але важливо, щоб ми мали механізм для змін в усій системі освіти.

‍— Географія ваших проектів вражає. Від економіки, через розмінування та очищення ґрунтів, до нових методів освіти. Ви працюєте і з міськими радами, і з міністерствами, і з комерційними підприємствами?

— Ми уклали партнерські угоди та меморандуми про співпрацю майже з усіма ключовими міністерствами України: Міністерством культури, Міністерством захисту довкілля, Міністерством у справах ветеранів, Міністерством економіки, Міністерством освіти і науки, Міністерством цифрової трансформації. Крім того, ми маємо угоду з Меджлісом кримськотатарського народу.

Український уряд відрізняється тим, що з ним легше працювати, ніж з урядами багатьох інших країн

Часто взаємодія з державними органами нагадує спілкування з дідусем — процес тривалий і інертний. А в Україні відчувається інший підхід: багато енергії та готовності до змін. Це зумовлено потребою виживання. Ми не маємо іншого вибору, окрім як шукати нові рішення, пробувати нові ідеї та впроваджувати їх.

Хоча наша організація невелика, ми прагнемо будувати якомога ширші зв’язки з різними міністерствами та людьми, щоб вони могли звертатися до нас із запитами чи ідеями, де ми можемо бути корисними. Наша мета — реагувати на потреби й допомагати їх вирішувати. Великі організації займаються глобальними завданнями: постачають сотні генераторів чи мільйони батарейок, фінансують школи й університети. Ми не можемо працювати в такому масштабі — наш підхід інший.

Ми намагаємося бути «клеєм», який об’єднує нові ідеї та створює простір для їхнього швидкого тестування. Ми допомагаємо, не витрачаючи на це мільйонні бюджети. Наша цінність полягає в тому, щоб поєднувати зусилля, сприяти інноваціям і шукати ефективні рішення.

— Чи плануєте ви продовжити надавати таку чималу допомогу Україні до її перемоги?

— О, я впевнений, що ми будемо активно допомагати Україні ще довго після перемоги. Питання не лише у військовій перемозі. Після закінчення війни знадобиться величезний обсяг роботи, щоб повернути країну до повноцінного функціонування, чи не так? Потрібно буде сприяти поверненню українців, які виїхали за кордон. За різними оцінками, за межами України зараз перебуває від п’яти до десяти мільйонів людей. Я очікую, що принаймні 10–30% з них повернуться, тобто йдеться про два-три мільйони осіб. Це значна кількість людей, яких доведеться реінтегрувати.

Крім цього, потрібно буде відновлювати інфраструктуру. Важливим завданням стане також збереження сильної демократії після війни. У такі перехідні періоди багато що може піти не так, тому, на мою думку, наша діяльність в Україні триватиме ще довго.

Особисто я також займаюся проєктами, пов’язаними з обороною. Інвестую та співпрацюю з компаніями, що розробляють військові технології. Якщо бути відвертим, я вірю лише в один кінець цієї війни: повна військова поразка Росії. Без цього, а також політичних змін у Росії, я не бачу реального завершення війни. У кращому випадку ми матимемо заморожений конфлікт, а, ймовірно, — активну гарячу фазу, в якій роль Китаю, Ірану та Північної Кореї лише зростатиме.

Без повної поразки Росії важко уявити щасливий фінал для світу. Незважаючи на заяви Трампа, я не бачу, як йому вдасться завершити війну до 2025 року, як він обіцяє. Тому, на жаль, це буде довга боротьба. Багато ресурсів майбутньої України вже витрачено на те, щоб захистити сьогодення.

Сподіваюся лише, що ми не продамо це майбутнє за безцінь, шукаючи короткострокове вирішення війни. Вважаю, що Європа та США мають серйозно інвестувати в Україну: забезпечити належний захист міст і створити можливості для наступу на фронті. Буде цікаво подивитися, що відбудеться в найближчі два-три місяці.