Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
«Бачу, як важко сину мати тата, який існує тільки в телефоні»
«Нещодавно ми із сином були на дитячому майданчику. Там були також його приятелі з батьками. Коли син прибіг до лавочки попити води, то сказав, що теж хоче, щоб його тато був поруч, а не тільки в телефоні. Я розумію його жаль, тому що майже половину свого короткого життя він провів з батьком, який наче і є, але разом з тим його немає»
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Правда важка, але неправду прийняти важче
Я живу в Польщі з майже шестирічним сином. Коли ми тікали від війни, йому було три роки. Незважаючи на величезний стрес і страх, я намагалася не дати йому відчути жах, який мене переповнював. Тому сказала, що ми їдемо в подорож у прекрасне місце. Але він все одно здивувався, що ми їдемо без тата.
У мого чоловіка від початку були чудові стосунки із сином, він балував його і присвячував йому кожну вільну хвилину. Я пояснила синові, що тато повинен залишитися, тому що у нього немає відпустки, і коли він її отримає, то приєднається до нас. Пам’ятаю, щоразу, коли дзвонили у двері, він схоплювався, кричав «тато» й біг відчиняти. І кожного разу був дуже розчарований.
«Бо якби він мене любив, то прийшов би до мене»
Ми живемо в районі, де осіло багато українців. У мене в Польщі не було знайомих, тому поселитися тут було найкращим варіантом. Є також українські родини, які перед війною обрали жити в Польщі. Мій син грає з друзями у дворі і ходить до них у гості.
Батьки його друзів розповідають, що мого сина більше цікавить спілкування з татами приятелів, ніж гра з дітьми. Він навіть якось запитав одного з батьків, чи може той бути його татом. Той сподобався сину, бо грав з ними у футбол і водив на майданчик. Малий був у захваті, коли міг тримати свого старшого друга за руку або сидіти у нього на колінах.
Він дуже сумує за батьком. Були у нас, звісно, й питання про те, чи тато його більше не любить? Бо, мовляв, якби любив, то прийшов би до нього. Я вже не можу приховувати від свого сина, що відсутність його батька була не вибором, а вимушеним наслідком війни.
Батько наче є, але разом з тим його немає
Ми з чоловіком домовилися, що він буде говорити з сином по телефону хоча б раз на тиждень. Іноді перерви довші, але ми намагаємося. Син завжди сильно чекає цих розмов, розповідає татові про те, що робить, показує кубики і питає, коли тато прийде додому.
Нещодавно ми були на дитячому майданчику. І там знову його приятелі були з батьками. Коли син прибіг до лавочки попити води, то сказав, що теж хоче, щоб його тато був поруч, а не тільки в телефоні. Я розумію його жаль, тому що майже половину свого короткого життя він провів з батьком, який наче і є, але разом з тим його немає.
У мене багато сумнівів. Чи може така розлука пошкодити зв’язок сина з батьком? Чи можуть їхні стосунки бути нормальними після всього цього часу? Чи їм доведеться вчитися знову?
Я також боюся, що коли закінчиться війна — сподіваюся, якнайшвидше — моєму чоловікові буде важко знайти своє місце вдома з родиною в цих надзвичайно важких умовах. Адже стільки говорять про посттравматичний стресовий розлад, а перебування на фронті — одна з основних причин цього синдрому.
Мій чоловік запевняє, що сумує за нами, любить нас і хоче якнайшвидше бути з нами, і це мене дуже тішить, але десь всередині живуть ті страхи, про які я написала. Можливо, я переживаю через такі проблеми даремно, але я бачу, як мій син страждає і як йому набридло мати тата, який існує тільки в телефоні...
Агнешка Ботта, клінічний психолог на платформі Avigon.pl:
Шановна читачко, перестаньте, прошу, приховувати від свого сина, що відсутність батька — це не вибір, а примус, принесений війною.
Я розумію, що ви хотіли захистити свого сина, коли ви приїхали до Польщі, адже тоді йому було три роки. Але зараз йому шість і він бачить інших дітей, у яких є батьки, і не розуміє, де його тато і коли він повернеться.
Розлука впливає на стосунки, але ця розлука не є вибором
Між батьком і сином міцний зв'язок, хлопчик має велику потребу в цьому контакті. Йому, безумовно, важко зрозуміти, що він не може щодня розмовляти з татом, як інші діти, але важливо говорити синові правду, адже діти багато розуміють і часто здатні відчувати наші емоції. Розлука впливає на стосунки, але ця розлука не за власним вибором — її спричинила війна.
Коли ваш чоловік приїде до Польщі і приєднається до вас і вашого сина, йому обов'язково знадобиться час, щоб зорієнтуватися на новому місці і побути з родиною тут і зараз на чужині, згадуючи образи війни.
Війна накладає відбиток на людську психіку, це неминуче
Ви сім’я, і ваш зв’язок міцний. Так, можливо, ваш чоловік спочатку матиме проблеми з адаптацією до ситуації, коли побачить свого сина через кілька років, і їм доведеться багато чого надолужити.
Війна накладає відбиток на людську психіку, це неминуче, і я закликаю вашого чоловіка поговорити з психологом після його повернення. Це допоможе адаптуватися до нового місця, пережити багато важких почуттів, пов’язаних з війною, розлукою з сім’єю, а також знову знайти себе в ролі батька у житті шестирічного хлопчика, який його дуже потребує.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Я у Польщі від початку російської агресії проти України. Після перших кількох дуже важких місяців мені довелося залишити велику родину та друзів. Настав час охолонути та знайти свій шлях у новій реальності.
Насамперед я знайшла у Польщі роботу, якою дуже задоволена. Тепер можу дозволити собі зняти кімнату, а також відкладаю гроші, щоб, повернувшись додому, почати нове життя. Як самотня людина, якій скоро тридцять, я не закривалася від стосунків. І рік тому на роботі познайомилась із симпатичним хлопцем.
Він запрошував мене в кіно і на прогулянки. Ми добре спілкувалися, бо він кілька років допомагав українцям знайти роботу в Польщі і трохи вивчив нашу мову, а разом з тим вчив мене польської. Згодом він познайомив мене зі своєю родиною, яка мене прийняла і, можливо, я їм навіть сподобалась.
І все було б добре, якби не його дивна поведінка в ліжку. Мені соромно про це говорити з друзями, бо навіщо друзям розповідати про свої інтимні справи.
Я спіймала свого хлопця, який двічі потай знімав презерватив до кінця статевого акту. Я використовую засоби контрацепції, але для безпеки ми також домовилися використовувати презервативи. Він не заперечував.
Коли я сказала йому, що він зняв презерватив, він сперечався і став доводити, що той сам зісковзнув. Але двічі? Я не хочу відчужувати його чи завдавати йому болю, але я почуваюся незручно через таку поведінку. Ніби він мене обманув, зрадив, зробив щось всупереч мені і тому, про що ми домовилися.
Я не хочу зараз бути вагітною. Я вважаю за краще дочекатися, поки закінчиться війна, коли ми вирішимо, де будемо жити. Аби народити дитину в більш спокійний час.
Як поговорити з ним про цю дивну поведінку, щоб він не образився, а зрозумів мою точку зору? Буду вдячна за пораду.
Розумію, що ви перебуваєте в скрутному становищі і ціную вашу чесність. Те, що ви описали, є серйозною проблемою, і добре, що ви поділилися своєю ситуацією і хочете її вирішити. Насамперед хочу привітати вас з пошуком свого шляху в новій реальності, в абсолютно новій країні. Це вимагало великої мужності та рішучості.
Те, що ви описуєте, називається “стелсинг” (stealthing) — зняття презерватива без згоди — і вважається формою насилля над жінкою.
Важливо, щоб ви знали, що ваші почуття цілком виправдані. В інтимних стосунках ключовими є довіра та взаємоповага. Будь-які дії, які порушують встановлені вами кордони, є проблемою. І ваші занепокоєння зрозумілі, оскільки ваш партнер порушив вашу домовленість щодо використання презервативів.
Поговорити з партнером необхідно. А перед розмовою добре подумати, чого ви очікуєте від свого партнера. Сформулюйте, які ваші межі в цих стосунках і як би ви хотіли, щоб їх поважали. Ви можете чітко сказати, що для вас це питання не лише комфорту, а й довіри та безпеки.
Також важливо бути наполегливою. Пам’ятайте, що ви маєте повне право висловлювати свої потреби та почуття. У стосунках важливо відкрито говорити про те, що вас турбує, не боячись заподіяти біль іншій людині.
Разом з тим варто враховувати можливі наслідки. Подумайте, що ви будете робити, якщо це повториться або якщо ваш партнер не зрозуміє вашої точки зору. Наприклад, ви можете вирішити, що якщо його поведінка не зміниться, це буде серйозним сигналом до того, щоб переглянути майбутнє ваших стосунків.
Говоріть відкрито, але з повагою
Ви маєте право на повний контроль над своїм тілом і життям, і будь-які спроби вашого партнера маніпулювати цими рішеннями є неприйнятними.
Навіть якщо вам зараз соромно говорити про це з друзями, ви можете спробувати знайти людину, якій довіряєте, щоб поговорити про те, що відбувається. Емоційна підтримка інших може допомогти вам побачити ситуацію з іншої точки зору та додати сили.
Після розмови з партнером зверніть увагу на його реакцію. він розуміє ваші занепокоєння? Його відповідь дасть вам багато інформації про те, наскільки він піклується про вас і ваші стосунки.
Також важливо обрати для розмови правильний момент. Переконайтеся, що у вас обох є час і ви перебувайте в тихому місці. Говоріть відкрито, але з повагою. Ви можете почати зі слів про те, наскільки цінуєте ваші стосунки та хочете будувати їх на взаємній довірі. Намагайтеся уникати звинувачень і радше висловлюйте свої почуття та потреби.
Якщо поведінка вашого партнера не зміниться, варто задуматися про майбутнє цих стосунків
Дайте зрозуміти, що захист важливий для вас і що вам не подобається така поведінка. Підкресліть, що ви хочете, щоб ваші рішення розділяли і поважали обидві сторони.
Також запитайте його точку зору. Нехай він висловить свої думки та почуття з цього приводу. Ви можете запропонувати вам разом вирішити, як ви хочете продовжити цю справу, щоб вам обом було комфортно.
Зрештою, ваш добробут і безпека є найважливішими. Незалежно від того, наскільки ви дбаєте про ці стосунки, якщо ваш партнер не в здатен зрозуміти ваші межі та поважати їх, варто подумати, чи це стосунки, в яких ви хочете залишитися.
Якщо, незважаючи на розмову, поведінка вашого партнера не змінилася, варто задуматися про майбутнє цих відносин. Потрібно поважати свої кордони, а їх недотримання може призвести до більш серйозних проблем у майбутньому. Пам’ятайте, що ви маєте право захищати свої інтереси та приймати рішення, які відповідають вашим цінностям.
Сподіваюся, ці поради стануть у нагоді, і ви щось з них візьмете для себе. Щиро бажаю вам удачі й конструктивної розмови з партнером.
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Не покарання, а нові можливості
Дуже хвилююсь перед початком навчального року. Вважаю обов’язкове навчання українських дітей у польських школах непродуманою ідеєю. Розумію, що це логічно, якщо хтось хоче залишитися в Польщі і його діти будуть тут жити, але навіщо моєму синові польська школа, якщо ми плануємо повернутися в Україну?
Я навіки вдячна полякам за те, як вони зустріли нас на початку війни, але також вважаю, що нам треба дати вибір, коли йдеться про школи для наших дітей. Я читала історії про те, що багато дітей з України взагалі ніде не вчаться, і навіть переконалася, що це правда. Але навіщо карати всіх, коли це малий відсоток від усієї української дитячої громади в Польщі?
До того ж запроваджено додатковий штраф: якщо дитина не навчається в польській школі, її батьки втрачають допомогу 800+. Я вважаю це несправедливим і принизливим.
Мій син дотепер навчався дистанційно в українській школі. Йому 16, і я записала його до польської середньої школи. Правила є правила, але я не знаю, чи піде він фізично до цієї школи. Я взагалі не знаю, як його переконати? У мене немає аргументів. А син не має наміру йти з української школи — а значить, буде тільки формально учнем польської, якого, швидше за все, з неї виключать після першого семестру. І тоді у нас заберуть 800+.
Я намагалася поговорити із сином про фінансову сторону цієї справи, пояснити, що це великі гроші, брак яких ми обов'язково відчуємо, але син не хоче навіть чути про польську школу. Він сказав, що спробує знайти роботу і заробити після уроків в українській школі, але я не повинна змушувати його вчитися в польській школі.
Ми повертаємося до цієї теми чи не щодня. Нещодавно мій син сказав, що якщо його змусять або якщо я потраплю в біду через те, що маю неповнолітню дитину, яка має виконувати польські шкільні обов’язки, але відмовляється — він втече в Україну і проблема вирішиться сама собою.
Що мені робити? Із сином у мене завжди були хороші стосунки, ми багато спілкуємося, разом вирішуємо проблеми. Але боюся, що цю проблему вирішити неможливо...
Тетяна Ричко, коуч і медіатор на Avigon.pl відповідає:
Шановна пані, змінені правила, ухвалені в травні цього року щодо осіб, які перебувають у Польщі у зв’язку зі збройним конфліктом в Україні, не мають на меті бути покаранням, вони є результатом поточних потреб і необхідністю стандартизації окремих питань.
Кожен із нас хотів би, щоб конфлікт якнайшвидше закінчився і щоб ви змогли повернутися до своїх домівок і свого колишнього життя, але, на жаль, ми не в силах цього зробити. Приймаючи нові рішення, влада дає шанс вашим дітям навчатися в нормальних умовах, і це не виключає повернення в Україну в майбутньому і продовження навчання там.
Якщо ви вирішили функціонувати в польській правовій системі та отримувати соціальні пільги, то зі свого боку також повинні прийняти ці рішення, навіть якщо вони здаються несправедливими.
З вашого листа я зрозуміла, що ваш син попередні роки не ходив до польської школи (а шкода, бо як активний вчитель я бачу, що діти, які мали таку можливість, вже акліматизувалися). І захисна реакція вашого сина мене не дивує. Проте ви не написали, в чому конкретно причина такого небажання? А це досить важлива справа.
Не маю сумнівів, що у вас хороші стосунки із сином, але, можливо, варто було б проконсультуватися з фахівцем, чому його реакція така сильна, якщо він навіть вдається до емоційного шантажу. Тут можуть бути важливі зв’язки з однолітками — діти та молоді люди часто, бажаючи бути частиною спільноти, здатні наслідувати певну поведінку та прагнути вписатися в групу.
Син вже не маленький хлопчик, але, можливо, він ще не настільки зрілий, щоб зрозуміти, що відповідальність за себе та інших передбачає прийняття певних речей. І в цьому випадку ви повинні зробити це за нього. Я щиро бажаю вам удачі в цій нелегкій справі і впевнена, що ви зможете переконати сина бодай спробувати.
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Я у Польщі від початку російської агресії проти України. Після перших кількох дуже важких місяців мені довелося залишити велику родину та друзів. Настав час охолонути та знайти свій шлях у новій реальності.
Насамперед я знайшла у Польщі роботу, якою дуже задоволена. Тепер можу дозволити собі зняти кімнату, а також відкладаю гроші, щоб, повернувшись додому, почати нове життя. Як самотня людина, якій скоро тридцять, я не закривалася від стосунків. І рік тому на роботі познайомилась із симпатичним хлопцем.
Він запрошував мене в кіно і на прогулянки. Ми добре спілкувалися, бо він кілька років допомагав українцям знайти роботу в Польщі і трохи вивчив нашу мову, а разом з тим вчив мене польської. Згодом він познайомив мене зі своєю родиною, яка мене прийняла і, можливо, я їм навіть сподобалась.
І все було б добре, якби не його дивна поведінка в ліжку. Мені соромно про це говорити з друзями, бо навіщо друзям розповідати про свої інтимні справи.
Я спіймала свого хлопця, який двічі потай знімав презерватив до кінця статевого акту. Я використовую засоби контрацепції, але для безпеки ми також домовилися використовувати презервативи. Він не заперечував.
Коли я сказала йому, що він зняв презерватив, він сперечався і став доводити, що той сам зісковзнув. Але двічі? Я не хочу відчужувати його чи завдавати йому болю, але я почуваюся незручно через таку поведінку. Ніби він мене обманув, зрадив, зробив щось всупереч мені і тому, про що ми домовилися.
Я не хочу зараз бути вагітною. Я вважаю за краще дочекатися, поки закінчиться війна, коли ми вирішимо, де будемо жити. Аби народити дитину в більш спокійний час.
Як поговорити з ним про цю дивну поведінку, щоб він не образився, а зрозумів мою точку зору? Буду вдячна за пораду.
Розумію, що ви перебуваєте в скрутному становищі і ціную вашу чесність. Те, що ви описали, є серйозною проблемою, і добре, що ви поділилися своєю ситуацією і хочете її вирішити. Насамперед хочу привітати вас з пошуком свого шляху в новій реальності, в абсолютно новій країні. Це вимагало великої мужності та рішучості.
Те, що ви описуєте, називається “стелсинг” (stealthing) — зняття презерватива без згоди — і вважається формою насилля над жінкою.
Важливо, щоб ви знали, що ваші почуття цілком виправдані. В інтимних стосунках ключовими є довіра та взаємоповага. Будь-які дії, які порушують встановлені вами кордони, є проблемою. І ваші занепокоєння зрозумілі, оскільки ваш партнер порушив вашу домовленість щодо використання презервативів.
Поговорити з партнером необхідно. А перед розмовою добре подумати, чого ви очікуєте від свого партнера. Сформулюйте, які ваші межі в цих стосунках і як би ви хотіли, щоб їх поважали. Ви можете чітко сказати, що для вас це питання не лише комфорту, а й довіри та безпеки.
Також важливо бути наполегливою. Пам’ятайте, що ви маєте повне право висловлювати свої потреби та почуття. У стосунках важливо відкрито говорити про те, що вас турбує, не боячись заподіяти біль іншій людині.
Разом з тим варто враховувати можливі наслідки. Подумайте, що ви будете робити, якщо це повториться або якщо ваш партнер не зрозуміє вашої точки зору. Наприклад, ви можете вирішити, що якщо його поведінка не зміниться, це буде серйозним сигналом до того, щоб переглянути майбутнє ваших стосунків.
Говоріть відкрито, але з повагою
Ви маєте право на повний контроль над своїм тілом і життям, і будь-які спроби вашого партнера маніпулювати цими рішеннями є неприйнятними.
Навіть якщо вам зараз соромно говорити про це з друзями, ви можете спробувати знайти людину, якій довіряєте, щоб поговорити про те, що відбувається. Емоційна підтримка інших може допомогти вам побачити ситуацію з іншої точки зору та додати сили.
Після розмови з партнером зверніть увагу на його реакцію. він розуміє ваші занепокоєння? Його відповідь дасть вам багато інформації про те, наскільки він піклується про вас і ваші стосунки.
Також важливо обрати для розмови правильний момент. Переконайтеся, що у вас обох є час і ви перебувайте в тихому місці. Говоріть відкрито, але з повагою. Ви можете почати зі слів про те, наскільки цінуєте ваші стосунки та хочете будувати їх на взаємній довірі. Намагайтеся уникати звинувачень і радше висловлюйте свої почуття та потреби.
Якщо поведінка вашого партнера не зміниться, варто задуматися про майбутнє цих стосунків
Дайте зрозуміти, що захист важливий для вас і що вам не подобається така поведінка. Підкресліть, що ви хочете, щоб ваші рішення розділяли і поважали обидві сторони.
Також запитайте його точку зору. Нехай він висловить свої думки та почуття з цього приводу. Ви можете запропонувати вам разом вирішити, як ви хочете продовжити цю справу, щоб вам обом було комфортно.
Зрештою, ваш добробут і безпека є найважливішими. Незалежно від того, наскільки ви дбаєте про ці стосунки, якщо ваш партнер не в здатен зрозуміти ваші межі та поважати їх, варто подумати, чи це стосунки, в яких ви хочете залишитися.
Якщо, незважаючи на розмову, поведінка вашого партнера не змінилася, варто задуматися про майбутнє цих відносин. Потрібно поважати свої кордони, а їх недотримання може призвести до більш серйозних проблем у майбутньому. Пам’ятайте, що ви маєте право захищати свої інтереси та приймати рішення, які відповідають вашим цінностям.
Сподіваюся, ці поради стануть у нагоді, і ви щось з них візьмете для себе. Щиро бажаю вам удачі й конструктивної розмови з партнером.
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Не покарання, а нові можливості
Дуже хвилююсь перед початком навчального року. Вважаю обов’язкове навчання українських дітей у польських школах непродуманою ідеєю. Розумію, що це логічно, якщо хтось хоче залишитися в Польщі і його діти будуть тут жити, але навіщо моєму синові польська школа, якщо ми плануємо повернутися в Україну?
Я навіки вдячна полякам за те, як вони зустріли нас на початку війни, але також вважаю, що нам треба дати вибір, коли йдеться про школи для наших дітей. Я читала історії про те, що багато дітей з України взагалі ніде не вчаться, і навіть переконалася, що це правда. Але навіщо карати всіх, коли це малий відсоток від усієї української дитячої громади в Польщі?
До того ж запроваджено додатковий штраф: якщо дитина не навчається в польській школі, її батьки втрачають допомогу 800+. Я вважаю це несправедливим і принизливим.
Мій син дотепер навчався дистанційно в українській школі. Йому 16, і я записала його до польської середньої школи. Правила є правила, але я не знаю, чи піде він фізично до цієї школи. Я взагалі не знаю, як його переконати? У мене немає аргументів. А син не має наміру йти з української школи — а значить, буде тільки формально учнем польської, якого, швидше за все, з неї виключать після першого семестру. І тоді у нас заберуть 800+.
Я намагалася поговорити із сином про фінансову сторону цієї справи, пояснити, що це великі гроші, брак яких ми обов'язково відчуємо, але син не хоче навіть чути про польську школу. Він сказав, що спробує знайти роботу і заробити після уроків в українській школі, але я не повинна змушувати його вчитися в польській школі.
Ми повертаємося до цієї теми чи не щодня. Нещодавно мій син сказав, що якщо його змусять або якщо я потраплю в біду через те, що маю неповнолітню дитину, яка має виконувати польські шкільні обов’язки, але відмовляється — він втече в Україну і проблема вирішиться сама собою.
Що мені робити? Із сином у мене завжди були хороші стосунки, ми багато спілкуємося, разом вирішуємо проблеми. Але боюся, що цю проблему вирішити неможливо...
Тетяна Ричко, коуч і медіатор на Avigon.pl відповідає:
Шановна пані, змінені правила, ухвалені в травні цього року щодо осіб, які перебувають у Польщі у зв’язку зі збройним конфліктом в Україні, не мають на меті бути покаранням, вони є результатом поточних потреб і необхідністю стандартизації окремих питань.
Кожен із нас хотів би, щоб конфлікт якнайшвидше закінчився і щоб ви змогли повернутися до своїх домівок і свого колишнього життя, але, на жаль, ми не в силах цього зробити. Приймаючи нові рішення, влада дає шанс вашим дітям навчатися в нормальних умовах, і це не виключає повернення в Україну в майбутньому і продовження навчання там.
Якщо ви вирішили функціонувати в польській правовій системі та отримувати соціальні пільги, то зі свого боку також повинні прийняти ці рішення, навіть якщо вони здаються несправедливими.
З вашого листа я зрозуміла, що ваш син попередні роки не ходив до польської школи (а шкода, бо як активний вчитель я бачу, що діти, які мали таку можливість, вже акліматизувалися). І захисна реакція вашого сина мене не дивує. Проте ви не написали, в чому конкретно причина такого небажання? А це досить важлива справа.
Не маю сумнівів, що у вас хороші стосунки із сином, але, можливо, варто було б проконсультуватися з фахівцем, чому його реакція така сильна, якщо він навіть вдається до емоційного шантажу. Тут можуть бути важливі зв’язки з однолітками — діти та молоді люди часто, бажаючи бути частиною спільноти, здатні наслідувати певну поведінку та прагнути вписатися в групу.
Син вже не маленький хлопчик, але, можливо, він ще не настільки зрілий, щоб зрозуміти, що відповідальність за себе та інших передбачає прийняття певних речей. І в цьому випадку ви повинні зробити це за нього. Я щиро бажаю вам удачі в цій нелегкій справі і впевнена, що ви зможете переконати сина бодай спробувати.
Через проблеми у житловому секторі та навантаження на систему соцзабезпечення у 2024 році норвезький уряд запровадив низку нововведень, метою яких є зменшення потоку українських біженців. Одна з таких новацій — повна заборона на поїздки в Україну. Які умови життя передбачає тимчасовий захист в одній з найдорожчих скандинавських країн, Sestry спитали в українських біженок. Які попри мовний бар'єр зуміли знайти собі в Норвегії роботу за фахом і розповіли про мінуси й плюси перебування в Норвегії.
Обирати житло і навіть місто біженці не можуть
Катерина Чижик з Києва приїхала до Норвегії разом з трирічним сином у березні 2022 року. Живе в місті Порсгрунн у двох годинах їзди від Осло.
Катерина Чижик більше 2-х років живе у Норвегії
— Приїзд до Норвегії біженцем — це свого роду лотерея. Ніхто не може знати напевно, що на нього чекає, — розповідає вона. — Зараз усі новоприбулі українці проходять через Роде — табір для біженців (flyktninger råde). У центрі намети з двоярусними ліжками, де люди зазвичай проводять до десяти днів — поки їх не зареєструють і не розселять далі.
Але ми з сином до Роде не потрапили: на момент нашого прибуття в Норвегії було ще кілька місць реєстрації українців, і нас зареєстрували прямо в аеропорту, після чого направили до мутаку — гуртожитоку. Вони бувають різними, але у нашому випадку це був типовий гуртожиток із загальними туалетом та кухнею на поверсі. Перші кілька днів ми жили в кімнаті на десять людей, потім нас переселили в окрему кімнату, бо я була з дитиною.
У мутаку нас годували тричі на день, харчування було дуже добрим — і м'ясо, і червона риба. Кажуть, у Роде з цим було складніше, бо вся їжа була надто гострою.
До речі, перший потік українських біженців був шокований, коли після прибуття їх роздягли, видали всім однаковий одяг, а всі речі забрали на перевірку та переморозку. Такі правила тут звикли застосовувати до біженців з інших країн. Зараз щодо українців їх вже не застосовують.
Табір у Роде. Фото: Вернер Ювік
Що стосується перебування в нашому мутаку, то його затьмарив спалах ротавірусу. Заразилися майже всі. Із загальним туалетом на коридорі це було ще те випробування. Найчастіше люди живуть у мутаку близько двох місяців, але ми з сином затрималися на сім.
Тут люди не шукають житло самі, його шукає держава
Якщо це родина з дітьми, найчастіше дають квартири, а якщо людина одна, це може бути кімната у великій квартирі, яку ділять кілька біженців. Це вже постійне житло, яке людина орендує сама. Вибирати місто чи комуну біженці не можуть — поселять там, де буде місце.
Ми із сином отримали квартиру у напівпідвалі приватного будинку. Це окреме від сусідів житло із цілком пристойними умовами. У квартирі навіть були меблі, що для Норвегії рідкість — переважно квартири здаються порожніми.
Школа для українців, в якій платять зарплату
При поселенні місцевий муніципалітет дає 2-3 тисячі крон (200-300 доларів) на облаштування та купівлю речей першої необхідності. Поки жили в мутаку, нам давали 550 крон (близько 55 доларів) раз на два тижні. У Норвегії цих грошей вистачить бодай на один похід до магазину, але оскільки нас годували, цієї суми було достатньо.
Коли переїжджаєш у своє житло, ці виплати припиняються. Замість них, якщо людина не працює, вона може оформити соціальну допомогу у розмірі 6500 крон (650 доларів) на дорослого на місяць (на дитину менше). Окремо можна податись на спеціальну програму допомоги з орендою житла, де порахують твій дохід і доплатять суму, якої бракує для оренди.
Катерина Чижик серед фьордів
Після переселення в постійне житло українці мають два варіанти: шукати роботу або йти на спеціальну інтеграційну програму (що і робить більшість біженців).
— В інтеграційній школі навчають і норвезької мови, і нюансів життя в Норвегії, — пояснює Катерина.
Ті, хто ходять до школи, отримують зарплату — 17 тисяч крон (1700 доларів) на місяць
Соціальні виплати скасовуються. Для тих, хто ходив до школи у 2022 році, навчання тривало рік. Для новоприбулих вже менше — від трьох місяців до пів року, залежно від комуни.
Якщо за час навчання у школі ти не працевлаштувався, то після її закінчення можна знову перейти на соціальні виплати. Але передбачається, що після інтеграційної школи людина має знайти роботу чи хоча б робочу практику. Суть останньої в тому, що певний час ти працюєш безкоштовно (але за тобою зберігаються соціальні виплати), набуваєш досвіду, а працедавець отримує безкоштовного працівника.
Манікюр у Норвегії українкам не по кишені
Нормальна зарплата за норвезькими мірками — це 3-4 тисячі доларів на місяць. На ці гроші можна гідно жити, але за умови, що в сім'ї працюють обидва партнери. Тут не прийнято, щоб, наприклад, чоловік працював, а дружина сиділа вдома.
В Україні я була майстром манікюру, тож практику знайшла саме у цій сфері. Працювати почала ще до інтеграційної школи, коли мешкала в мутаку. Містом пішли чутки, що я роблю дівчаткам манікюр, і на мене вийшла норвежка — власниця салону краси, яка шукала саме українську майстриню (до цього в неї вже працювала українка і клієнти були задоволені сервісом).
Працюючи в неї неповну зміну, я заробляла близько п'яти тисяч крон (500 доларів) на місяць, що для Норвегії — копійки. Умови роботи були невигідними: мені платили не за клієнтів, а за відпрацьовані години. Виходило, що більше роботи я виконувала, то менше за неї отримувала.
І коли господарка салону запропонувала повний робочий день, я порахувала, що зарплати не вистачить навіть на оплату оренди й звільнилася. І після інтеграційної школи знайшла робочу практику вже в іншому салоні, де умови кращі. Практику пройшла і зараз чекаю вже на підписання контракту.
Норвежці дуже підтримували українців від початку війни у 2022 році. Фото: Shutterstock
За словами Катерини, українок серед її клієнток небагато:
— Більшість наших дівчат не можуть дозволити собі манікюр у норвезьких салонах краси. Наприклад, у моєму першому салоні покриття шелаком коштувало 800 крон (80 доларів), а нарощування нігтів — від 1200 крон (120 доларів). Тому клієнтки салонів краси — здебільшого норвежки, для яких такі ціни прийнятні.
Не можу сказати, що добре знаю норвезьку, але моя робота і не вимагає високого рівня мови. У більшості сфер знання норвезької необхідні, і це основна перешкода, з якою стикаються українці під час пошуку роботи.
Тут усі розуміють англійську, але без знань норвезької тебе не візьмуть навіть в супермаркет
Навіть сфера клінінгу в Норвегії не дуже доступна — щоб влаштуватися в хорошу клінінгову компанію, потрібно мати спецкваліфікацію. Курс, який дає цю кваліфікацію, коштує близько 30 000 крон (3 тисяч доларів). Без кваліфікації можуть взяти хіба що покоївкою в готелі на мінімальну зарплату.
Чимало українців знайшли роботу у службах доставки. Серед іноземців існує думка, що в Норвегії можна заробити статки на рибних заводах, і при цьому, мовляв, знання норвезької не потрібне.
На рибних заводах справді добре платять (4-5 тисяч доларів на місяць), але українцю потрапити до цієї сфери практично нереально — там усе давно схоплено своїми
Ціни високі. Оренда моєї невеликої двокімнатної квартири коштує 1100 доларів на місяць (в Осло ціна однокімнатних стартує від 1500 доларів). Закупівля базових продуктів на три дні — мінімум сто доларів. Кілограм замороженого курячого філе — 30 доларів. Тому багато хто (і я зокрема) їздить за м'ясом до сусідньої Швеції, де кілограм цього філе коштує 14 доларів. І це за умови, що я не маю машини, їжджу громадським транспортом, який тут теж недешевий. Наприклад, поїздка в інше місто автобусом коштуватиме 80 доларів.
Особливості життя на хуторі
Щоб мати можливість пересуватися, ще одна українська переселенка — Олена Третяк із Харкова — змушена була придбати машину. Адже Олену з донькою-школяркою та мамою поселили в окрузі Іннландет за 500 кілометрів від Осло.
Олена Третяк за рік з нуля вивчила норвезьку до рівня В1
— Це фермерська місцевість, до найближчого міста — близько 190 кілометрів, — розповідає Олена Третяк. — Ненову машину можна купити і за тисячу доларів, автомобілі тут доступні (чого не скажеш про ціни на страховку та обслуговування).
Ми живемо на хуторі за шість кілометрів до найближчого села. Але навіть у такій начебто глушині тут обов'язково буде дитячий садок і може бути навіть початкова школа. Навіть більше — мій приклад показав, що «в глушині» можна знайти офлайн-роботу в офісі. Тут життя не зосереджене виключно у великих містах.
Будинок у норвезькому селі. Фото: Shutterstock
В Україні Олена працювала у сфері IT. У Норвегії спочатку теж ходила до інтеграційної школи, зуміла за рік з нуля вивчити норвезьку до рівня В1:
— Мова досить складна, але в школі був хороший викладач. Після школи мені пощастило знайти практику за фахом у місцевій держструктурі. Через мову спочатку було настільки складно, що я навіть плакала від розпачу — здавалося, що нічого не розумію.
Загалом була на робочій практиці близько семи місяців (насправді це були дві практики в межах різних програм, але я працювала в одній і тій самій організації). А потім змогла знайти роботу сама. Колеги з першої роботи допомогли скласти резюме. Я на той час встигла скласти мовний іспит, підтвердити свій український диплом IT-фахівця (це було зовсім не складно, тому що в Україні навчалася за болонською системою), закінчити курси підвищення кваліфікації від місцевого науково-технічного університету.
З великих міст не отримала жодної відповіді. Натомість вдалося знайти роботу системного адміністратора в компанії в нашій комуні. Через мовний бар'єр мені і зараз буває непросто, але робота подобається, до того ж я продовжую активно вивчати норвезьку.
Діти в садочках їдять сніг і бутерброди
— Доньці мову вдалося вивчити дуже швидко, бо в дитячому садочку, крім неї, не було жодного українця. До школи вона йшла вже майже вільно розмовляючи. Деякі речі в норвезьких школах і садках шокують. Якось у садку я побачила, як діти на вулиці (де було всього сім градусів тепла) разом із вихователями стоять у гумових костюмах та обливають одне одного водою.
Тут діти можуть валятися в багнюці, їсти сніг, пити з калюжі (сама це бачила!) — і їм ніхто не скаже жодного слова
Може скластися враження, що у школі вони лише грають і зовсім не навчаються, але насправді це не так. Діти багато часу проводять на вулиці (п'ятниця у них взагалі день для походу в гори за будь-якої погоди), заняття проходять в ігровій формі. Але при цьому донька у першому класі без моєї допомоги навчилася читати, писати, рахувати до ста і вже знає чимало англійських слів.
Діти розкладають сніг у стаканчики, поливають сиропом його сиропом і їдять. Фото: Олександра Мисак
Не можу сказати, що мені подобається система харчування — у садках та школах дітям дають самі бутерброди. І дорослі також постійно їх їдять. У Норвегії бутерброд — найпопулярніша страва (особливо з рибою). Ще одна національна страва — pinnekjøtt — засолені та засушені баранячі ребра на березових паличках. Тут цю страву їдять на Різдво. Популярно також ріббе — це щось на кшталт печені зі свинини. Ще на Різдво вони їдять рисову кашу з вершковим кремом, і це справді дуже смачно.
«Вони весь час усміхаються»
Норвежці люблять смачно поїсти, але ще більше — рухатися. Тут популярні велосипедні прогулянки, походи в гори. Краса навколо (здається, в Норвегії немає негарних місць) надихає, але погодні умови далеко не завжди дозволяють нею насолодитися.
Наприклад, там, де живемо ми, минулої зими було мінус 40. Кажуть, буває і мінус 50. При таких температурах фізично боляче дихати. Літо тут прохолодне — у середньому близько 13 градусів тепла. Нещодавно було 20 градусів і для місцевих це вже спека.
За словами Олени, поширена думка про те, що норвежці — одна з найщасливіших націй у світі, недалека від істини:
— Вони весь час усміхаються. Не нервують через дрібниці, не дозволяють проблемам зіпсувати настрій. Якось один чоловік з'їжджав з гори велосипедом, впав і розбив ноги. Стоїть у крові, по коліно у багнюці, і при цьому посміхається. Бачила також, як у підвалі прорвало стару трубу і норвежця в білосніжній сорочці з ніг до голови оббризкало чорною рідиною. Він стоїть весь мокрий і сміється. Всі живі, нічого страшного не сталося — то чому б не посміятися? Суть у тому, щоб не нервувати через ситуації, які не можеш змінити.
Донька Олени Третяк
Напевно, лише такий підхід може зберегти нерви коли, наприклад, стикаєшся з місцевою медициною, яка, відверто кажучи, шокує. Я вже не перший місяць безуспішно намагаюся домогтися вирішення однієї медичної проблеми. Коли сказала лікареві, що приймала препарат, який мені зовсім не допоміг, він порадив попити його ще. Домовляюсь про прийом у вузькопрофільного лікаря, а він перебуває за 200 кілометрів від нас.
Коли моя мама вивихнула палець, їй сказали у травмпункті, що він «зростеться сам», хоча палець явно став кривим
Добре хоч наш знайомий наклав бандаж — у шпиталі не зробили навіть цього. Тим не менш люди тут якимось чином примудряються жити до 80-90 років і довше. Пацієнт платить за медичні послуги до 3000 крон на рік (300 доларів). Все, що перевищує цю суму, за нього платить вже держава.
Рішення, з яким частина українських біженців не змогла змиритися
Норвезькі реалії шокують українців. Тому багато хто їде додому. Хтось не може вивчити мову, хтось — прийняти місцеві реалії та спосіб життя. Залишити Норвегію деяких спонукала також заборона на поїздки в Україну. Тепер якщо українець, який перебуває під тимчасовим захистом, навіть на один день поїде в Україну, його позбавлять соціальної підтримки, а, можливо, навіть статусу, який дозволяє перебувати в Норвегії.
Норвегія стала першою країною ЄС, яка заборонила українцям зі статусом тимчасового захисту, їздити в Україну
Щоб зменшити потік біженців, було ухвалено й інші обмеження. Наприклад, уряд перестав покривати витрати на ввезення біженцями домашніх тварин, а для біженців віком 19-24 років перестали бути безкоштовними стоматологічні послуги. Також влада повідомила про намір відправити усіх працеспроможних біженців на роботу (щоб українці працювали не менше 15 годин на тиждень). Станом на червень 2024 року в Норвегії працювало лише 11 тисяч українців.
У своїй статті для LSE EUROPP професор-дослідник Норвезького інституту міських та регіональних досліджень при Столичному університеті Осло Аадне Осланд зазначає, що основними перешкодами в інтеграції українців у Норвегії є мовний бар'єр, труднощі з підтвердженням своїх кваліфікацій, а також нерозуміння того, чи надовго вони в Норвегії і чи дозволять їм залишитися в країні після закінчення дії тимчасового захисту.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
