Ексклюзив
20
хв

Анархія на кордоні

Не можна блокувати кордон воюючої країни. Це ганебно. Навіть якби вимоги польських фермерів були повністю обґрунтованими, кордон України не можна блокувати. Можна блокувати Брюссель. Або штаб-квартиру перекупників, які чорними ходами завозять на польський ринок імпортне зерно

Павел Боболович

Проти фермера із проросійським плакатом порушили кримінальну справу. Фото: Grzegorz Celejewski / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Блокування кордону вперше придумала група перевізників на чолі з одним із маловідомих на той час політиків партії «Конфедерація». Це політичне утворення рясніє політиками із проросійськими симпатіями, ксенофобами, антисемітами, вічно незадоволеними суддями чужого минулого та історії. Дозволити групі незадоволених (можливо, небезпідставно незадоволених) водіїв впливати на питання польської та української безпеки не могло закінчитися добре.

Протест був організований у розпал польської виборчої кампанії і в проміжний період між зміною польських урядів. Проросійські активісти, які зазвичай були маргіналами польської політики, несподівано опинилися в центрі уваги і політичних процесів. Ніхто з можновладців не хотів ухвалювати рішення, які могли б вплинути на настрої електорату.

Такий підхід до політики є очевидним популізмом, який, на жаль, вже давно став постійним атрибутом політичної сцени на Заході

Поняття сенсу існування держави чи навіть національної безпеки зникає перед обличчям стовпів, на яких тримається виборча підтримка, електоральної арифметики і тактичних політичних альянсів, головною метою яких стало утримання влади заради влади, а не реалізація ідеї спільного блага. Коли я пишу про «спільне благо», я вже чую у вухах глузливі голоси шановних читачів, які давно знають, що у політиків мало спільного із цим поняттям.

На користь партійних інтересів у Польщі було втрачено те, що має бути найважливішим для нас зараз, — наша безпека, яка напряму залежить від обороноздатності України. Перевізники показали, що навіть група протестувальників може привернути увагу не лише всього польського суспільства, але й світу.

Багатокілометрові черги українських перевізників через протести польських фермерів. Фото: Наталія Ряба

Раптом власник невеликої фірми з Люблінщини [йдеться про очільника люблінського осередку «Конфедерації» Рафала Меклеру. — Ред.] почав вирішувати, що є військовим транспортом, а що гуманітарним, що поїде через кордон, а що ні. Місцевого політика, який навіть не набрав достатньої кількості голосів для отримання депутатського мандата, запрошував до себе в кабінети прем'єр-міністр, з ним прагнули поспілкуватися міністри і дипломати.

Звісно, було зрозуміло, що такий спосіб протесту одразу ж підхоплять й інші. Крім того, самі перевізники погрожують знову перекрити кордон з березня. Поки що кордон блокують фермери, які мають претензії до Брюсселя через «Зелену угоду». Але до Брюсселя далеко, а до кордону — ні. І якщо серйозно, то жодні суттєві аргументи тут не мають значення.

Немає значення навіть той факт, що з квітня минулого року Польща не імпортувала з України жодної пшениці, кукурудзи, ріпаку чи соняшнику. Так, зерно йде через польську територію, але тільки транзитом
Польські трактори на вулицях міста Ченстохова. 20 лютого 2024 року. Фото: Karol Porwich/East News

Звісно, це не заважає протестувальникам вдиратися в українські вантажівки та вагони і висипати зерно на дороги та колії. Нагадаю, це зерно, яке взагалі не їде до Польщі. Це визнають експерти і навіть митна служба. Але якого дідька обурені фермери знають краще, особливо коли їх підтримує заступник міністра сільського господарства [йдеться про Міхала Колодзейчака, який заявив, що фермерам не має бути соромно за те, що висипали українське зерно з вагона. — Ред.], діяльність якого викликає питання: кому він насправді служить і ким він є — чиновником, відповідальним представником польської держави чи протестуючим, доморощеним інспектором і шукачем гнилої малини.

Масштабування протесту потроху призводить до анархізації ситуації: зупинки машин швидкої допомоги, автобусів, образливих текстів у бік жінок, вивішування проросійських прапорів. За кілька миттєвостей ситуація переросте в рукопашний бій. Звідси крок до провокації, яка може закінчитися трагедією. Москва чекає на це, а, можливо, не просто пасивно чекає.

Гра деяких політиків і протестувальників з перевірками, висипанням зерна — це не боротьба за своє, а провокація, бандитизм, чистісінька анархія. Розкручування спіралі ненависті. І те, що в цьому беруть участь міністри, представники державної адміністрації — це скандал. Це порушення основ польської безпеки.

Цими протестами хочуть не тільки розділити поляків і українців, а й польське суспільство всередині

Мені соромно, коли я бачу, як залякують українських жінок, коли я чую «Уйоб...й в Україну». Влада й опозиція розгубилися в політичних іграх. Раціональні політики стали заручниками популістів, які повинні були додати їм кілька відсотків голосів на виборах. 

Як ви, шановні очільники Польщі, збираєтеся нарешті вирішити це питання? Як ви будете відновлювати відносини з Україною? Чи, на вашу думку, нічого не сталося? Ви сягнули дна абсурду, занурюючи нас у конфлікт з народом, який сьогодні бореться за свою незалежність і нашу безпеку життями своїх людей. Ви кидаєте нас у прірву ненависті в ім'я своїх дріб'язкових інтересів. Ви хочете прикрити свою безпорадність у переговорах з Брюсселем уявною українською загрозою.

Важко повірити, що ви штовхаєте нас до торговельної війни, від якої найбільше втратить польський фермер. Невже ніхто не говорить міністру сільського господарства, що це Україна купує польську агропродовольчу продукцію? Це невігластво чи дурість? Кому ви хочете віддати наш аграрний ринок? До речі, цікаво, кого польські фермерські господарства найматимуть для збирання врожаїв, на польові роботи? Мігрантів з Африки?

Чому польських фермерів не турбує масовий імпорт сільськогосподарської продукції з Росії? Адже Польща як експортер зерна найбільше страждає від того, що саме РФ, яка торгує краденим, закривавленим українським збіжжям, виштовхує її зі світових ринків. Торік польські виробники огірків та інших овочів були знищені російськими постачальниками. Де тоді були блокади? Де були протести, коли Моше Кантор [власник холдингу «Акрон», який є виробником мінеральних добрив. — Ред.] і його польські спільники знищили польську промисловість добрив? Сьогодні польське зерно росте на російських добривах. А гроші від них ідуть на російське озброєння.

Ми сміялися з німців за те, що вони купували газ у Росії, щоб зарядити Путінові його пістолет. А що ми робимо зараз? Наші гроші ідуть на боєприпаси москалів у той час, як ми блокуємо український кордон

Ганьба нам. Ми стоїмо в одному ряді з німецькими та англійськими робітниками, які блокували постачання боєприпасів до Польщі, що воювала з більшовиками у 1920 році. Історія засудила їх, вона засудить і нас.

Єдиний вихід у ситуації із польсько-українським кордоном голосно заявляти, що ми не піддамося на цю провокацію, на прагнення розділити наші народи. Давайте засудимо анархію, бандитизм. Водночас треба захистити надзвичайне польсько-українське зближення, яке розпочалось у 2022 році. Робімо це відкрито і разом. Блокувальників завжди видно, навіть якщо їх мало. Однак тих, хто не блокує, нас мільйони. Ми маємо бачити одне одного.

Редакція Sestry.eu не завжди поділяє думку авторів блогів

No items found.

Висвітлює польсько-українські відносини понад 30 років. З 2013 року — кореспондент Wnet Media в Україні, керівник східної редакції Radio Wnet, співзасновник Radio Unet, співзасновник і редактор Stop Fake PL. Писав фейлетони та статті, зокрема, для Kurier Lubelski, Przewodnik Katolicki, Kurier Wnet. Також співпрацював з Радіо Люблін та з TVP INFO як кореспондент в Україні. У 2014 році отримав відзнаку Асоціації польських журналістів за висвітлення подій на Майдані, через рік був нагороджений премією імені Казімєжа Дзєвановського від СДП. У 2022 році отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня від Президента України, також у 2022 році нагороджений «Анґелусом Люблінщини» у номінації «Анґелус медіакультури». 

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Фото з Помаранчевої революції я знайшла в шафі у своїй київській квартирі. Квартири, де ми зараз не живемо і куди лише раз на рік приїжджаємо в гості. Мені — 21 рік. Помаранчева революція — у розпалі. 

Марія, батько і пес

На цьому  фото ми з татом щасливі і веселі, ідемо урядовими кварталом з прапорами і нашим псом Краком, народженим у Кракові. Батько саме приїхав в Україну з Польщі, де 10 років жив і керував українським театром. Повернувся для того, щоб взяти участь у доленосних подіях в країні, будувати європейську Україну. Моя маленька сестра Наталія народилася в Польщі, але разом із батьком переїхала і пішла в перший клас в українську школу.

На Майдан з батьком ходить вся наша родина і весь батьків театр «Дзеркало» (і, як бачите, навіть пес). Актори після вистав приходять в костюмах, протестують, розважають, як можуть, людей на Майдані. 

Час від часу ми працюємо на польовій кухні — розливаємо чай, робимо бутерброди з того, що принесли волонтери

На Майдані я не тільки із батьком. На революцію ми ходимо з однокурсниками з історичного факультету — прогулюємо пари в Університеті Шевченка. Разом на протести ідуть студенти усіх курсів, а професори кажуть: «Ідіть на Майдан, діти, там вирішується ваше майбутнє».

З подругою Анею

На цьому фото ми з подругою з факультету політології Університету Шевченка стоїмо на якомусь перехресті з червоно-чорним революційним прапором боротьби за Незалежність України. Аня була серед тих, хто встановлював на Майдані перші намети, а ще знімала про революцію документальний фільм.

Марія, пес і вінницька молодь

А ось я з молоддю з Вінниці, з якою ми познайомилися на Майдані і протестували разом. Дехто з цих незнайомих досі хлопців жив у нас вдома на запрошення мого батька — аби лишень не ночувати щоночі у холодних наметах.

Ті дні були одними з найщасливіших в моєму житті. Ми тусувалися, мріяли, дружили, засинали і прокидалися під телемарафон 5-го каналу. Усюди — навіть в транспорті — співали гімн революції «Разом нас багато, нас не подолати»

Найзворушливіше було, коли одного разу в автобусі жінка, почувши, як я наспівую цю пісню і побачивши революційні наліпки на моєму одязі, дала мені 20 гривень «на справи Майдану». 

Попри загальне піднесення у ті дні, ми чітко розуміли, що країна опинилася на роздоріжжі, де один вибір — це бідність, брехня, корупція, жлобство, кримінал і вічна залежність від Росії, а другий — Україна — «справедлива і заможна європейська держава, де кожна людина може реалізувати свої можливості, не шукаючи кращої долі за кордоном». 

Ми готові були виходити на вулиці доти, доки ці тези з програми Віктора Ющенка, який гарантував європейське майбутнє і за якого проголосували ми самі й усі, кого знали, не опиниться на Банковій у президентському кріслі, попри замах і отруєння діоксином, сфальсифіковані Януковичем і його поплічниками вибори та введену в Київ бронетехніку

Ці фото працюють, як машина часу. Дивлячись на них, я думаю про те, що за десять років з тими ж вимогами братиму участь в Революції Гідності — і вже не тільки з батьком, а й з чоловіком. Згадуватиму наш розпач і сльози, коли на Майдан винесуть у відкритих трунах під пісню «Пливе кача» Героїв Небесної сотні… 

Я думаю про те, що за 10 років почнеться війна, а 2022-го — повномаштабне вторгнення. Мої однокурсники, з якими тоді прогулювали пари під помаранчевими прапорами кампанії Ющенка і прапорами України і ЄС, зараз на фронті. Замість фото з дітьми, вони виставляють у фейсбук світлини у пікселі, щоб привернути увагу до чергового збору коштів на автівку чи дрон для свого підрозділу. 

Я опинилася з дітьми в Польщі, Аня — в Канаді, Віка — в Німеччині, Таня — в США. Я згадую революцію, розглядаючи ці фото, стоячи у своїй київській квартирі, поки збираюся в Варшаву, де зараз живу з дітьми через війну

Лунає сирена, і голос у смартфоні говорить: «Увага, увага! Режим підвищеної ракетної небезпеки. Пройдіть у найближче укриття». У старшої дочки починається напад паніки (поки нас немає вдома, не тільки ми відзвичаюємося від реалій воєнного життя в місті, а й з’являються нові деталі, як от це аудіосповіщення в додатку про тривогу). Моя дворічна дочка починає бігати по квартирі колами, заламуючи руки, як маленька бабуся, і примовляє: «О, Боже-Боже! О, Боже-Боже!». Ловлю себе на думці, що це вперше в житті дитина говорить слово «Бог». 

Заспокоюю дочок і думаю про всіх українських дітей. Про тих, які гинуть щодня і отримують страшні поранення від російських ракет. Про депортованих в РФ і про сиріт, батьки яких ніколи не повернуться з війни. Про дітей в Україні, які кожного дня в бомбосховищах чекають кінця Путіна, перемоги України і свого європейського майбутнього, і тих, хто як мої, третій рік мріють про повернення додому. Про мого батька, який відстояв за європейську Україну усі три революції, і в свої 70 років, замість грати на сцені, 2022-го робив коктейлі Молотова, готуючись зустрічати росіян в Києві.

Читаю заяву ексочільника Європейської Комісії Жана-Клода Юнкера, який говорить про те, що Україна наразі не готова до повноцінного членства в ЄС, бо не пройшла достатньо трансформацій. Хочеться відповісти Юнкеру і іншим західним політикам, які усе ще не наважуються відкрити Україні двері в ЄС і НАТО, надати потрібну для перемоги зброю, запровадити остаточні санкції проти російської сировини: «Ви що, забули? Ще 20 років тому на Майдані казали: “Україна — це Європа!”». 

І якщо ви не наважувалися визнати це тоді для майбутнього мого покоління — майте мужність зробити це хоча б для сьогоднішніх українських дітей! 

Фото надані авторкою

20
хв

Дочка, батько і пес, які прагнули в ЄС

Марія Гурська

Спадає перший емоційний шок від того факту, що Росія для удару по Дніпру 21 листопада 2024 року застосувала міжконтинентальну балістичну ракету (МБР), тому маємо можливість предметно розібратись у цьому питанні, зокрема, як світ має відреагувати на такий удар.

Як можемо зрозуміти «по гарячим слідам», в цій історії США все ж зробили деякі кроки для профілактики загрози, тому, наприклад, коли надали дозвіл для ЗСУ бити західними ракетами по території РФ, то географічні обмеження були прибрані.

Хоча тут мова також про досі небачений крок, бо до цього моменту західні ракети ніколи в історії по Росії ще не били

Як визнала під час брифінгу одна з речників Пентагону Сабріна Сінгх, існування російської ракети РС-26 «Рубіж» для США секретом не було. Ба більше — є навіть орієнтовне розуміння про запас таких ракет, цикл виробництва яких займає мінімум кілька місяців. Тобто дозвіл на удари ATACMS та Storm Shadow по РФ надійшов якраз у момент найбільшого наростання ракетної загрози від країни-агресора.

Однак тут однаково треба розібратись у питанні, так що за ракету використали росіяни для балістичного удару великої дальності по Дніпру 21 листопада 2024 року, що треба для захисту від такої загрози та яка відповідь необхідна від усього цивілізованого світу. 

Наслідки удару по Дніпру 21 листопада 2024 року. Фото: Телеграм / Сергій Лисак

Повернення до «Холодної війни»

Почнімо ось із чого. Під вечір 21 листопада в західних ЗМІ почали з’являтись оцінки, що росіяни по Дніпру вдарили «всього лише» балістичною ракетою середньої дальності (БРСД), а не МБР. Чи має таке уточнення сенс — це уже з якого ракурсу дивитись.

Якщо говорити про можливості протиракетної оборони України, то в нас нема комплексів для збиття в штатному порядку ані БРСД, ані МБР

Тому як тут термінами не жонглюй, для нашої країни стає життєво необхідним отримати хоча би мобільні протиракетні комплекси THAAD від США. Навіть попри те, що в самих американців є лише сім батарей такого комплексу, який на експорт поки не продавався.

За своїми характеристиками РС-26 «Рубіж» одночасно відноситься і до балістичних ракет середньої дальності, і до МБР також. За відомими характеристиками «Рубіж» має дальність до 6000 кілометрів, у той час як до БРСД відносять ракети з дальністю пуску до 5500 кілометрів. Тобто це нове російське «вундерваффе» якби «застрягло» між двома класами озброєння.

Водночас у цій історії називати РС-26 «Рубіж» балістичною ракетою середньої дальності є певний геополітичний сенс. Бо це вказівка, що цей вид озброєння націлений не тільки на США, але й на Європу також, що в свою чергу повертає до реалій «Холодної війни», коли весь європейський континент був під «прицілом» радянських ракет середньої дальності РСД-10 «Піонер», які були носіями ядерної зброї. Бо одна справа, коли уряд Німеччини не передає ракети Taurus, бо вважає пряму російську загрозу все ще дуже далекою.

А от інша справа — коли офіційний Берлін зіткнеться з реальністю, де російські БРСД під ядерну зброю загрожуватимуть всій Європі в режимі 24/7. І тут допоможе хіба що рішення нарешті дати ЗСУ свої далекобійні ракети

Кремлівський диктатор заявляв, що нове «вундерваффе» має назву «Орешник». Але схоже, що в даному випадку це просто спроба «переназвати» той самий «Рубіж» за прикладом того, як росіяни «Шахеди» називають «Геранями».

А щоб зрозуміти ймовірні темпи виробництва РС-26 «Рубіж» на потужностях російського ВПК і які там західні компоненти в обхід санкцій можуть використовуватись, треба дочекатись результатів експертизи від українських фахівців.

«Нептун» треба перетворити в «Томагавк»

Удар Росії ракетою РС-26 «Рубіж» по Дніпру 21 листопада 2024 року показав насправді не тільки слабкі місця системи безпеки Заходу, але й слабкі місця агресора також.

Базовий технічний момент — балістична ракета будь-якого типу летить лише по передбачуваній дугоподібній траєкторії, змінювати в польоті висоту та маршрут можуть лише крилаті ракети. Для виявлення пусків МБР країни НАТО мають загоризонтні РЛС, і судячи з усього, звідти попередження для наших військових про запуск «Рубежа» по Дніпру надійшло оперативно.

Що в свою чергу вказує на те, що про будь-який ракетний удар росіян ми можемо знати завчасно

Але збити цю РС-26 на підльоті до Дніпра було нічим, з чого випливає висновок, що протиракетна база НАТО в польському місті Редзіково перекриває лише незначну частину нашої території. Саме тому для посилення протиракетної оборони України так вкрай потрібен комплекс THAAD від США.

База протиракетної оборони ВПС США у Польщі. Фото: WOJCIECH STROZYK/REPORTER

Слабке місце Росії в цій історії проявилось ось в чому: існуюча система стримування передбачає, що Кремль та Білий Дім мають завчасно попереджати одне одного про будь-які заплановані пуски МБР, бо якщо відбудеться якийсь «позаплановий» пуск, це означатиме початок ядерної війни з усіма випливаючими.

Хоча РФ постійно погрожує ядерною зброєю, по факту сам агресор боїться перетворитись на «ядерний попіл» після удару Заходу

Власне, як і боїться прямого покарання за будь-які свої злочинні дії. Якщо Кремль аж так не приховує свій страх, значить ним треба скористатись, і це можна зробити ось у якому ключі. 

У будь-яку гру можна грати вдвох, тому росіянам слід «нагадати», що часи «Холодної війни» — це і західні ракети, яким кілька хвилин польоту до кремлівських бункерів. Перший крок у цій грі Захід вже зробив, і вийшло вдало: за поки що неофіційними даними, Storm Shadow успішно знищили бункер з військовими РФ на території одного з об’єктів президента РФ на Курщині.

Наступний крок — це наземний «Томагавк», який націлений безпосередньо на Росію, щоб якщо реалії «Холодної війни», то за повною програмою

Так, урядовці США через ЗМІ уже натякнули, що пряма передача Tomahawk для України їм виглядає малореалістичною. Але ж тут є й більш практичний варіант, назвемо його умовно «тайванським»: на початку 2000-х років Тайвань отримав від США необхідні технології, створив свою далекобійну «томагавкоподібну» ракету, і це напряму стримує КНР від вторгнення.

Коли цивілізований світ дає пряму відповідь, зухвалість Кремля «випаровується». Тому Захід має дати нову допомогу України, аби удар по Дніпру 21 листопада 2024 року став й останнім в історії застосуванням міжконтинентальної балістичної ракети.

20
хв

Удар «Рубежем»: яку загрозу несе нова російська ракета

Іван Киричевський

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Дочка, батько і пес, які прагнули в ЄС

Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: Солдати КНДР на війні з Україною — це сигнал про подальші плани великої війни

Ексклюзив
20
хв

Удар «Рубежем»: яку загрозу несе нова російська ракета

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress