Павел Боболович

Блокування кордону вперше придумала група перевізників на чолі з одним із маловідомих на той час політиків партії «Конфедерація». Це політичне утворення рясніє політиками із проросійськими симпатіями, ксенофобами, антисемітами, вічно незадоволеними суддями чужого минулого та історії. Дозволити групі незадоволених (можливо, небезпідставно незадоволених) водіїв впливати на питання польської та української безпеки не могло закінчитися добре.

Протест був організований у розпал польської виборчої кампанії і в проміжний період між зміною польських урядів. Проросійські активісти, які зазвичай були маргіналами польської політики, несподівано опинилися в центрі уваги і політичних процесів. Ніхто з можновладців не хотів ухвалювати рішення, які могли б вплинути на настрої електорату.

Такий підхід до політики є очевидним популізмом, який, на жаль, вже давно став постійним атрибутом політичної сцени на Заході

Поняття сенсу існування держави чи навіть національної безпеки зникає перед обличчям стовпів, на яких тримається виборча підтримка, електоральної арифметики і тактичних політичних альянсів, головною метою яких стало утримання влади заради влади, а не реалізація ідеї спільного блага. Коли я пишу про «спільне благо», я вже чую у вухах глузливі голоси шановних читачів, які давно знають, що у політиків мало спільного із цим поняттям.

На користь партійних інтересів у Польщі було втрачено те, що має бути найважливішим для нас зараз, — наша безпека, яка напряму залежить від обороноздатності України. Перевізники показали, що навіть група протестувальників може привернути увагу не лише всього польського суспільства, але й світу.

Раптом власник невеликої фірми з Люблінщини [йдеться про очільника люблінського осередку «Конфедерації» Рафала Меклеру. — Ред.] почав вирішувати, що є військовим транспортом, а що гуманітарним, що поїде через кордон, а що ні. Місцевого політика, який навіть не набрав достатньої кількості голосів для отримання депутатського мандата, запрошував до себе в кабінети прем'єр-міністр, з ним прагнули поспілкуватися міністри і дипломати.

Звісно, було зрозуміло, що такий спосіб протесту одразу ж підхоплять й інші. Крім того, самі перевізники погрожують знову перекрити кордон з березня. Поки що кордон блокують фермери, які мають претензії до Брюсселя через «Зелену угоду». Але до Брюсселя далеко, а до кордону — ні. І якщо серйозно, то жодні суттєві аргументи тут не мають значення.

Немає значення навіть той факт, що з квітня минулого року Польща не імпортувала з України жодної пшениці, кукурудзи, ріпаку чи соняшнику. Так, зерно йде через польську територію, але тільки транзитом

Звісно, це не заважає протестувальникам вдиратися в українські вантажівки та вагони і висипати зерно на дороги та колії. Нагадаю, це зерно, яке взагалі не їде до Польщі. Це визнають експерти і навіть митна служба. Але якого дідька обурені фермери знають краще, особливо коли їх підтримує заступник міністра сільського господарства [йдеться про Міхала Колодзейчака, який заявив, що фермерам не має бути соромно за те, що висипали українське зерно з вагона. — Ред.], діяльність якого викликає питання: кому він насправді служить і ким він є — чиновником, відповідальним представником польської держави чи протестуючим, доморощеним інспектором і шукачем гнилої малини.

Масштабування протесту потроху призводить до анархізації ситуації: зупинки машин швидкої допомоги, автобусів, образливих текстів у бік жінок, вивішування проросійських прапорів. За кілька миттєвостей ситуація переросте в рукопашний бій. Звідси крок до провокації, яка може закінчитися трагедією. Москва чекає на це, а, можливо, не просто пасивно чекає.

Гра деяких політиків і протестувальників з перевірками, висипанням зерна — це не боротьба за своє, а провокація, бандитизм, чистісінька анархія. Розкручування спіралі ненависті. І те, що в цьому беруть участь міністри, представники державної адміністрації — це скандал. Це порушення основ польської безпеки.

Цими протестами хочуть не тільки розділити поляків і українців, а й польське суспільство всередині

Мені соромно, коли я бачу, як залякують українських жінок, коли я чую «Уйоб...й в Україну». Влада й опозиція розгубилися в політичних іграх. Раціональні політики стали заручниками популістів, які повинні були додати їм кілька відсотків голосів на виборах. 

Як ви, шановні очільники Польщі, збираєтеся нарешті вирішити це питання? Як ви будете відновлювати відносини з Україною? Чи, на вашу думку, нічого не сталося? Ви сягнули дна абсурду, занурюючи нас у конфлікт з народом, який сьогодні бореться за свою незалежність і нашу безпеку життями своїх людей. Ви кидаєте нас у прірву ненависті в ім'я своїх дріб'язкових інтересів. Ви хочете прикрити свою безпорадність у переговорах з Брюсселем уявною українською загрозою.

Важко повірити, що ви штовхаєте нас до торговельної війни, від якої найбільше втратить польський фермер. Невже ніхто не говорить міністру сільського господарства, що це Україна купує польську агропродовольчу продукцію? Це невігластво чи дурість? Кому ви хочете віддати наш аграрний ринок? До речі, цікаво, кого польські фермерські господарства найматимуть для збирання врожаїв, на польові роботи? Мігрантів з Африки?

Чому польських фермерів не турбує масовий імпорт сільськогосподарської продукції з Росії? Адже Польща як експортер зерна найбільше страждає від того, що саме РФ, яка торгує краденим, закривавленим українським збіжжям, виштовхує її зі світових ринків. Торік польські виробники огірків та інших овочів були знищені російськими постачальниками. Де тоді були блокади? Де були протести, коли Моше Кантор [власник холдингу «Акрон», який є виробником мінеральних добрив. — Ред.] і його польські спільники знищили польську промисловість добрив? Сьогодні польське зерно росте на російських добривах. А гроші від них ідуть на російське озброєння.

Ми сміялися з німців за те, що вони купували газ у Росії, щоб зарядити Путінові його пістолет. А що ми робимо зараз? Наші гроші ідуть на боєприпаси москалів у той час, як ми блокуємо український кордон

Ганьба нам. Ми стоїмо в одному ряді з німецькими та англійськими робітниками, які блокували постачання боєприпасів до Польщі, що воювала з більшовиками у 1920 році. Історія засудила їх, вона засудить і нас.

Єдиний вихід у ситуації із польсько-українським кордоном голосно заявляти, що ми не піддамося на цю провокацію, на прагнення розділити наші народи. Давайте засудимо анархію, бандитизм. Водночас треба захистити надзвичайне польсько-українське зближення, яке розпочалось у 2022 році. Робімо це відкрито і разом. Блокувальників завжди видно, навіть якщо їх мало. Однак тих, хто не блокує, нас мільйони. Ми маємо бачити одне одного.

Редакція Sestry.eu не завжди поділяє думку авторів блогів‍