Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Заїдання стресу в еміграції: як скинути зайву вагу
Війна й еміграція — це довготривалий стрес, з яким ми переважно намагаємося впоратися інтуїтивно. Наприклад, заїдаючи тривогу і негативні емоції. Але переїдання шкодить організму і — що важливо — викликає почуття провини, яке знову хочеться заїсти. Що ж робити з цим замкнутим колом?
Неконтрольована їжа та накопичення запасів — це спроба людини убезпечити себе від зовнішніх факторів стресу. Фото: Shutterstock
No items found.
Перше, що треба зробити, якщо після пережитого стресу ви раптом набрали вагу — здати аналізи на гормони. У більшості лабораторій проводять скринінг ендокринних причин погладшання та супутніх метаболічних змін (тут і тиреотропний гормон, і кортизол, і лептин, і глікований гемоглобін тощо). З результатами аналізів, якщо вони не в нормі, треба звернутися до ендокринолога або свого сімейного лікаря. Адже якщо гормони не в нормі — зусилля щодо схуднення можуть виявитися марними.
Якщо ж результати аналізів хороші — користуємося рекомендаціями дієтологів, нутриціологів та тренерів.
«Я сама пройшла цей шлях: спочатку мешкала в Грузії, потім переїхала до Литви. Психологи пишуть, що людина в еміграції проходить кілька стадій: період ейфорії, культурний шок, акультурацію — а далі адаптується або повертається на батьківщину. У багатьох українців останньої опції немає — повертатися немає куди. Тому нам залишається будувати своє життя на новому місці, максимально знизивши рівень шоку для свого організму», — вважає нутриціолог та тренер TRX-програм Лілія Халілова.
Щоб перестати заїдати свої емоції, потрібно слідувати досить простим, але дієвим рекомендаціям:
1. Відновити сон, а саме лягати спати в один і той самий час і стежити, щоб тривалість сну була не менше 7-8 годин;
2. Налагодити режим харчування: обов'язково їсти 3 рази на день, повноцінно і до ситості, прибрати перекуси. Обирати натуральні продукти, додати до раціону більше свіжих овочів, зелені, якісного білка. Виключити фастфуд, солодке, газоване та смажене. Раціональне харчування знизить рівень кортизолу, адреналіну та напруги. Це підвищить рівень серотоніну — гормону, що чинить заспокійливу дію. Слідкуйте за тим, щоб у раціоні були цільнозернові продукти. Складні вуглеводи підвищують рівень серотоніну в крові і людина відчуває підйом настрою та почуття емоційної стабільності;
3. Ввести у життя посильну фізичну активність (це можуть бути домашні тренування, йога, похід у спортзал, біг). Спорт допоможе мінімізувати стрес, покращити сон та скинути зайву вагу;
4. За необхідності підключити психолога, який допоможе прибрати зв'язку їжа = задоволення та асоціацію “почуття безпеки =.відчуття ситості”.
Переїдання — це відповідь на кризу ідентичності
Психологиня та лайфкоуч Марина Леонова стверджує, що на підсвідомому рівні процес їжі у нас асоціюється зі щастям. Під час їжі мозок виділяє дофамін. Це нейромедіатор, який активує центр задоволення та винагороди.
«В імміграції людина проходить через кризу ідентичності. По-перше, ми більше не входимо до домінуючої більшості. По-друге, наш багаж знань та досвіду ставиться під сумнів. Ми підтверджуємо дипломи, кваліфікації, складаємо іспити і вчимося заново. І на допомогу нам приходить… їжа. Недарма кажуть, що їжа — один з дозволених наркотиків.
Напругу ми відчуваємо як голод. Хоча перед цим добряче поснідали чи пообідали. Але це не голод, а стрес. В еміграції причин для стресу, і, відповідно, переїдання безліч. Варто бити на сполох, якщо ви усвідомлюєте, що стали їсти часто і — як наслідок — забагато», — пояснює психологиня.
Щоб позбавити себе можливості переїдати, найпростішим способом буде не купувати продукти про запас, перестати доїдати за дітьми та працювати над почуттям власної безпеки.
«Їжа та накопичення запасів — це спроба людини убезпечити себе від зовнішніх факторів. Коли ми у стресі, коли втрачаємо почуття безпеки, їжа — це форма відволікання від скрутної ситуації. На короткий час це приносить полегшення, дає нам комфорт та відновлення. Але їжа — не ліки від психологічних проблем. Набагато простіше допомогти собі на етапі заїдання стресу в еміграції, ніж потім лікувати розлад харчової поведінки та ожиріння», — вважає спеціалістка.
Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Як взяти участь у програмі «Крок доДому»/«Krok do Domu»?
Для того, щоб стати учасником програми «Крок Додому», треба:
• мати печатку в паспорті про перетин кордону після 24 лютого 2022 року; • перебувати на момент подачі заявки на території Польщі та бути готовим орендувати житло щонайменше на 12 місяців; • мати мінімальний дохід на родину від 3 000 до 4 500 злотих — в залежності від воєводства.
Насамперед ця ініціатива захищає тих людей, що опинилися в складній життєвій ситуації, мають проблеми із соціалізацією, є інвалідами або доглядають за людиною з інвалідністю. В анкеті навіть є запитання про те, що заважає вам заробляти більше, щоб оплачувати оренду самостійно. Також доведеться відверто відповісти на запитання про свої доходи, враховуючи випадкові заробітки, виплати на дітей та виплати з інвалідності, якщо такі є.
Перевага надається тим, хто відповідає одному з наступних критеріїв:
• на території, де проживала людина в Україні, зараз проходять активні бойові дії; • ваша дитина або інші родичі, з яким ви зараз мешкаєте, мають підтверджену в Польщі інвалідність, хронічне захворювання або психічний розлад. Все це має бути затверджено документально; • родина виховує трьох і більше неповнолітніх дітей; • ви є самотнім опікуном однієї і більше дитини; • зараз ви проживаєте в колективному житлі; • члени сім’ї належать до ЛГБТ-спільноти, етнічних, національних та релігійних меншин; • в родині є ті, хто постраждав від сексуального насильства або торгівлі людьми; • вас виселяють з житла, де ви зараз перебуваєте.
З усіма вимогами більш детально можна ознайомитися за посиланням.
Як взяти участь у програмі та заповнити анкету?
Подати заявку ви можете з будь-якого куточку Польщі, заповнивши анкету на сайті.
Очікування на верифікацію заявок та відповідь від фундації становить близько 7 днів. Будьте готові оперативно відповідати на всі запитання та надати електронні копії документів. Якщо ви вже орендуєте житло та проходите за критеріями, то можете розраховувати на дофінансування. А якщо ви зараз у пошуках квартири, фундація може допомогти також з:
• інформаційною підтримкою: надасть інструкцію з пошуку житла та комунікації з власником. Учасники також отримують консультації, шаблони договорів оренди та дізнаються, на що обов’язково звернути увагу; • оплатою послуг рієлтора, нотаріуса, перекладача, адресою вибування, якщо власник хоче укласти оказіональну умову; • програма допоможе з частковою або повною оплатою кауції; • зі страхуванням для учасника програми та власника житла.
Навіть якщо ви приходите за всіма критеріями, це не означає, що оренда квартири буде оплачена на 100%. В залежності від ціни мешкання та доходів учасника, вам може бути запропонована часткова оплата. Але це довготермінова та надійна підтримка.
Програма «Крок Додому» пропонує комплексу підтримку, тож ще є й додаткові опції. Наприклад, родині можуть запропонувати оплату мовних курсів, аби краще інтегруватися в польське суспільство та знайти гідну роботу. Фундація може допомогти з доглядом за дітьми, професійними курсами та навчанням. Все це залежить від конкретної ситуації в родині та потреб.
1. Календар пам'ятних моментів на 2025 рік з власними фото
Настінний календар з фотографіями найкращих моментів стане чудовим теплим нагадуванням про вас на весь наступний рік. Такий подарунок підійде як близьким людям, так і колегам в офіс, — залежно від того, які фотографії ви виберете. Це можуть бути моменти з офісного життя, зустрічей, корпоративів, спільних поїздок або просто набір мотивуючих цитат на красивому тлі. Помічено, що такі календарі також дуже люблять отримувати бабусі від своїх онуків.
Щоб замовити такий календар, треба написати в пошуковику “календар за власним проєктом”. Інтернет запропонує чимало варіантів.
Календар з корпоративними веселощами для офісу або зі світлиною онука для бабусі. Фото: artibo.com
2. Аксесуари для вина та набір бармена
Ця приємна дрібниця прикрасить будь-який святковий стіл і створить стиль. Новорічні пробки та підвіски для келихів, декантор для вина, набори для приготування коктейлів з рецептами, електроштопори та коркотяги у формі тварин, настільний кейс для охолодження пляшок, набір для копчення віскі, а також системи та інгредієнти для приготування сидру в домашніх умовах.
Різдвяні пробки та підвіски для келихів у Польщі можна знайти у магазинах Rossman, Pepco, Tedi, Duka. Професійні аксесуари також можна замовити онлайн.
Коркотяг у формі змії, яка є символом 2025 року
3. Аксесуари для автомобіля
Такі подарунки оцінять усі, хто має авто. Якщо ваш друг, колега або родич багато часу проводить за кермом, його точно порадує набір аксесуарів для автівки. Що це може бути? Якісні автомобільні килимки та органайзери для речей у багажник, набір натуральних ароматів для авто, автомобільна ортопедична подушка для довгих поїздок — вона кріпиться до сидіння водія і відмінно знімає напругу в шийному відділі. Практичні подарунки для прибирання авто: наприклад, щітки для прибирання снігу, пензлики для прибирання важкодоступних місць і мініпилосос. Всі ці речі точно зроблять життя в дорозі простішим.
У Польщі хороші та якісні аромати для салону можна купити в магазинах Rituals — вони презентабельно та святково упаковані, зручно кріпляться на панель, великий вибір запахів на будь-який смак. Також величезний вибір практичних речей для автолюбителя на Allegro та сайті Media Expert. На сайті Autodoc можна знайти все для життя в дорозі: від аксесуарів для кемпінгу, автомобільної хімії, аварійних знаків та аптечок до сабвуферів (динаміків) та систем мультимедіа.
Роги та ніс перетворять звичайну автівку на казкового Рудольфа
4. Подарунки для душі: книга казок і міжгалактичний проєктор
У наш непростий час дорослим теж хочеться вірити у казку. Тож чому б не подарувати близьким це відчуття магії та теплоти. В'язані рукавиці на гумках, шапку і шарф, як у бабусі, книгу з казками в гарній товстій палітурці із яскравими ілюстраціями, проєктор зоряного неба на стелю, книгу бажань, розмальовки-антистрес та набір олівців, набір для миловаріння або виготовлення свічок, красиві різдвяні вінки на двері, новорічні іграшки, мішечок із солодощами та побажаннями, гарну банку з домашнім печивом, теплі плюшеві навушники або музичну шкатулку.
Великий вибір міжгалактичних проєкторів на сайті Temu, в Media Expert або в Aurelis.
Зоряне небо в кімнаті може створити міжгалактичний проєктор
Великий вибір книжок українською у Варшаві в магазині Sovabooks. В наявності книги від видавництва Bookchef, Vivat, Ранок, KСД, ВСЛ, А-ба-ба-га-ла-ма-га, Фабула. Знаходиться магазин за адресою: I’ll. Żurawia 6/12, lok. 525, piętro 5.
Багатий вибір новорічних іграшок за помірними цінами в магазинах Flying Tiger, Duka, Jysk, Pepco, Tedi. Але якщо ви хочете придбати дорогу ексклюзивну новорічну прикрасу, то зверніть увагу на магазин Bombkarnia.
5. Подарунки для ментального та фізичного здоров'я
Якщо ви хочете, щоб близька людина в новому році стала стійкішою до стресів, покращила концентрацію уваги, грамотно керувала денною активністю, зверніть увагу на наступні гаджети:
• Розумні ваги Tefal Goodvibes Sport: за їх допомогою можна виміряти 13 параметрів тіла (від ваги та підшкірного жиру до метаболічного віку та обміну речовин); • Навушники для сну Sleep A10 Soundcore та розумне кільце-трекер для моніторингу сну та активності Oura Ring, а також світловий будильник LUMIE. Не тільки спати, а й висипатися актуально для багатьох у сучасному світі, тому подарунок, що вирішить цю проблему, завжди буде доречним. Навушники для сну зі звукоізоляцією та відстеженням засинання синхронізуються з телефоном, самі роблять музику чи фільм тихіше і вимикають їх під час засинання. Ці навушники міцно прилягають і захищають від зовнішніх звуків краще, ніж беруші. Розумне кільце моніторитиме стан здоров'я вдень і вночі, а світловий будильник допоможе прокинутися з імітацією природного сходу Сонця; • Килимок YogiFi та масажний валик для йоги Той самий випадок, коли стародавні практики йоги та штучний інтелект працюють разом на благо здоров'я. Розумний килимок можна синхронізувати з планшетом або телефоном, і він не тільки даватиме підказки під час тренувань, але й проаналізує кожне ваше заняття йогою за безліччю параметрів і дасть подальші рекомендації.
Якщо ви хочете, щоб близька людина більше розслаблялася і менше нервувала, подаруйте річну підписку на додаток для медитації та сну Meditopia, абонемент на похід до психолога, набір метафоричних карт для психотерапії.
Навушники для сну самі роблять музику тихіше чи вимикають її, коли ви заснули. Вони також діють, як беруші
6. Різдвяний светр та прикраси
Це ті речі, що завжди хочеться купити, але на які постійно шкода грошей. Різдвяний светр — непрактичний, але це символ Різдва!І що він смішніший і недолугіший, тим краще. Такий подарунок можна доповнити новорічними сережками, браслетами, свічками, шкарпетками та шапочками Санти. Великий вибір бюджетних светрів у Sinsay, Zara, H&M, Pepco, на сайтах Zalando, Allegro та Temu.
Фігури британської королівської родини у різдвяних светрах у Музеї Мадам Тюссо. Фото: Madame Tussauds
7. Подарункові сертифікати: путівка до різдвяного дива
А що якщо подарувати подарунковий сертифікат, але не звичайний, а той, який створить настрій зимової казки? Наприклад, на ночівлю у глемпінгу в лісі. Тільки уявіть: зимовий ліс, іде сніг, а ви всередині намету з прозорими стінами, вам затишно й тепло, а навкруги — краса. Глемпінг є по всій Польщі, наприклад, недалеко від Варшави є Planeta Glamping.
Ну хто не мріє так відпочити? AlohaCamp.com
Або сертифікат на відвідування SPA комплексу із сауною та спеціальною новорічною процедурою, де можна розслабитися, зігрітися серед ароматів кориці та цитрусових. Або квитки на новорічні та Різдвяні шоу або в кіно на святковий сеанс. А також сертифікат на новорічні майстеркласи. Наприклад, на шоколадну фабрику Wawel у Варшаві, де навчать робити смачний шоколад за власним дизайном.
Отримуйте насолоду від свят та від зими, даруйте близьким лише приємні емоції. А ідеї, як це зробити взимку, читайте в матеріалі "10 способів отримати наслоду від зими".
Кая Путо: Чи відрізняється досвід міграції жінок від досвіду чоловіків?
Юлія Лащук: Ми знаємо з досліджень, що так. Коли йдеться про зарплатню, ми бачимо ієрархію в розвинених країнах: на її вершині — місцевий чоловік, а в кінці — жінка-мігрантка.
Тож можна сказати, що жінки-мігрантки стикаються з подвійним виключенням. Їм важче, ніж корінним мешканкам, тому що вони позбавлені мережі підтримки — членів сім'ї, друзів, сусідів, до того ж вони часто не мають документів або не володіють мовою.
І їм доводиться важче, ніж чоловікам, через тягар обов'язків з догляду, хатньої роботи та вразливість. 90 відсотків жінок і дівчат, які потрапляють до Європи через Середземне море, зазнають сексуального насильства. Понад 70 відсотків тих, хто постраждав від торгівлі людьми, — це жінки та дівчата. А 60 відсотків жертв торгівлі людьми — мігранти.
Жінки-мігрантки з неврегульованим статусом, тобто ті, які не мають дозволу на працю або посвідки на проживання, перебувають в особливо вразливому становищі. Візьмемо польських чи українських жінок, які працюють в Італії. Ринок праці потребує їх, як у 1990-х роках, так і сьогодні, але держава приймала їх не дуже гостинно. Роками вони не могли отримати документи, бо не було легальної можливості, тому працювали і досі часто працюють на «чорно».
Важко доводиться і жінкам, які приїхали до європейських країн за візами на возз'єднання сім'ї. Ставши жертвами домашнього насильства, вони бояться розлучатися з чоловіками, щоб не втратити право на перебування в країні.
Гм, а я колись читала звіт про дослідження польських жінок у Великій Британії. Воно показало, що жінки статистично легше адаптуються до нового суспільства, ніж чоловіки: вони швидше вчать мову, легше встановлюють контакти, не відчувають такого розчарування через втрату попередньої посади....
Але що означає, що вони легше адаптуються? Вони швидше вчать мову? Швидше знайомляться з новими людьми? Але чи є це справді адаптацією, чи це просто стратегія виживання? Франческа Віанелло писала про «підвішених мігранток». Це жінки, які приїхали на рік, на два, залишилися на двадцять, і пробують весь час перебувати між двома країнами. Вони намагаються бути присутніми в обох світах одночасно, але не є в жодному з них.
З іншого боку, міграція іноді може бути можливістю для жінок емансипуватися. Тут я знову звернуся до прикладу українських жінок в Італії
Вони почали мігрувати сюди в 1990-х роках, після розпаду Радянського Союзу, в часи великої економічної невизначеності. Українське суспільство в той час було знайоме, як писала історикиня Оксана Кісь, з двома моделями жіночності, що виникли на руїнах радянської моделі сильної жінки. Перша — солоденька барбі, яка прагнула догоджати чоловікам, друга — берегиня, турботлива мама.
В Італії ці жінки зазвичай ставали доглядальницями за дітьми чи людьми похилого віку. Вони заробляли багато грошей, як на українські реалії, тому часто ставали годувальницями. Вони починали самі заробляти гроші, приймати власні рішення і розуміли, що можуть бути головними. Іноді поїздка також дозволяла їм розлучитися з чоловіком, з яким їм було некомфортно, але соціальний тиск не дозволяв покинути його.
Поїздки до Європи змусили українок виробити нові моделі жіночності?
Безумовно. Наприклад, змінилося ставлення до жінок середнього віку, яких раніше не помічали. Поїздки українок до Італії називали «міграцією бабусь», хоча середній вік цих жінок був сорок сім років. Вони відрізнялися від італійських жінок, мали красу, яка цікавила італійських чоловіків, і дивилися на себе з іншої точки зору. Раніше незаміжня жінка у віці двадцяти п'яти років вважалася старою дівою, тоді як сьогодні українські жінки все частіше приймають рішення народити дитину лише у сорок років.
Ще одним важливим фактором було те, що жінки мігрували самостійно, тому їм доводилося приймати рішення, заробляти гроші, отримувати інформацію. Вони мусили діяти. І з цієї дії розвинулися різні громадські рухи або громадські організації, очолювані жінками.
Українські біженці прибувають поромом до Ісакчі, Румунія, у п'ятницю, 25 березня 2022 року. Фото: Anca Gheonea/ABACAPRESS.COM/East News
Найбільша еміграція українських жінок відбулася після початку повномасштабної війни....
Тоді Україну покинули кілька мільйонів жінок. Але вимушена міграція — це зовсім інша історія. Це не запланований, підготовлений виїзд, він позбавлений плану Б на кшталт: якщо щось не складеться, я повернуся додому — хоча є й такі, хто повертається. Для багатьох втеча від війни означає вимушену розлуку з чоловіками. А також обов'язки по догляду, адже багато жінок-біженців приїхали до Європи з дітьми або батьками. Тому вихід на ринок праці та соціалізація на новому місці стали для них викликом.
З іншого боку, жінкам-біженкам в деяких аспектах було легше, ніж жінкам-мігранткам, які виїхали до Європи до 2022 року. Тимчасовий захист, гарантований Європейським Союзом, забезпечив їм легальне проживання та доступ до ринку праці. Питання лише в тому, на яку саме роботу. Жінки-біженки — це переважно освічені жінки, які через брак мовних навичок, складну бюрократію чи обов'язки по догляду за хворими потрапляють у сектор простих робіт. Легальність їхнього перебування також досить ефемерна, оскільки залежить не лише від ситуації в Україні, а й від політичних рішень європейських країн.
Привілеї для жінок-біженок спричинили напруженість між жінками-мігрантками?Коли Польща приєдналася до Європейського Союзу, «старі» польські мігранти дещо заздрили, що їм доводиться довго боротися за легалізацію свого перебування, тоді як «нові» мають численні привілеї в цьому плані.Біженці, які прибули до Європи під час так званої «міграційної кризи» після 2015 року, зіткнулися з подібним небажанням з боку своїх співвітчизників.
Так, звичайно, були такі настрої: це я стільки років боролася за посвідку на проживання, чекала на документи, не могла відвідати родину в Україні, а вам все принесли на тарілочці. Однак солідарність із жертвами війни взяла гору. «Старі» мігрантки, як і громадянки країн ЄС, приймали жінок-біженок у своїх домівках, займалися волонтерством, організовували антивоєнні протести. Вони реагували на проблеми, які не бачили державні апарати, де домінували чоловіки.
У Польщі, наприклад, існувала Фундація «Мартинка», яку заснували дві українські студентки з Кракова. Вони хотіли підтримати жінок-біженок, особливо тих, які зазнали насильства або перебували під загрозою торгівлі людьми. Вони також допомагали отримати доступ до абортів або контрацепції, оскільки багато українок, які приїхали до Польщі, не знали, що репродуктивні права жінок тут дуже обмежені.
Початок повномасштабної війни, до речі, став ще одним уроком агентності для українських жінок. Ті, що залишилися в Україні, воюють на фронті, беруть активну участь у волонтерських організаціях, працюють, народжують, доглядають за літніми людьми, партнерами, які повернулися з фронту, ночують у притулках без електрики та опалення. Жінки-біженки також почали самоорганізовуватися. Коли — особливо на початку повномасштабної війни — було важко знайти місця для дітей у яслах чи дитячих садках, вони створювали сусідські групи самодопомоги. Одна жінка залишалася з дітьми, а інші йшли на роботу або шукали роботу. Основним джерелом інформації та підтримки стали соціальні мережі.
Польща є сумнозвісним винятком у Європі, коли йдеться про доступ до абортів.А з якими проблемами стикаються українські жінки-біженки в інших європейських країнах?
У Німеччині, наприклад, їм важко вийти на ринок праці. Держава вимагає від них якнайшвидше вивчити німецьку мову на рівні С1, щоб працювати в певних професіях, де достатньо набагато нижчого рівня. Існує також бюрократія. Потрібно подати заявку на мовні курси, потім тижнями чекати на результати мовного тесту, на все це потрібен час. Теоретично це гарна ідея — запропонувати мігрантам мовні курси і таким чином допомогти їм адаптуватися, але на практиці виконання цих вимог виявляється важкодосяжним.
В особливо складній ситуації опиняються вчителі, які не можуть працювати за фахом через відмінності в українському та німецькому законодавстві. Для того, щоб нострифікувати свій диплом, їм доведеться пройти додаткове навчання. Від такої ситуації не виграє ніхто, оскільки в Німеччині існує дефіцит кадрів у сфері освіти, і освічені жінки опиняються на низькокваліфікованій роботі або на соціальній допомозі.
В Італії, з іншого боку, пропозиції роботи дуже обмежені. Історично «українські» сектори, а саме догляд за хворими та прибирання, доступні для українських жінок. Жінки, які не мріяли про життя трудової мігрантки і, крім того, тікали від війни з дітьми, не бажають, а іноді й не можуть працювати на так званих «денних і нічних» роботах.
Після початкової хвилі підтримки українських жінок-біженок у багатьох європейських країнах посилилося обурення щодо біженців.У Польщі опитування громадської думки показують, що зниження солідарності з жінками-біженками особливо помітне серед молодих жінок.Коментатори пояснюють це зростанням конкуренції на ринку праці в типово жіночих професіях, а також на... шлюбному ринку.Чи відчувають цю напругу жінки-біженки?Як би Ти це прокоментувала?
Я не досліджувала це питання, але що стосується Польщі, то я відчуваю таку напруженість з 2015 року. Однак, з мого досвіду перебування жінки-мігрантки в Польщі, словесні або фізичні напади здійснювали переважно чоловіки, а не жінки. 2022 рік трохи змінив ситуацію, оскільки хвиля солідарності прикрила ці маргінальні, зрештою, антимігрантські голоси, але зараз вони знову повернулися. Для деяких жінок-біженок злісні коментарі про «привілейованих біженців» стали причиною повернутися додому.
Вони не хочуть, щоб їх вважали вищими, але й не хочуть бути тягарем. Російська пропаганда дуже вправно розпалює цей тип конфліктів
Жінки-біженки залишили Україну з думкою про повернення додому, коли війна закінчиться.Однак, чим довше триває війна, тим більш віддаленою може здаватися ця перспектива.Що впливатиме на рішення жінок-біженок — повертатися в Україну чи ні?
Це визначатиметься трьома основними факторами. По-перше, це залежить від індивідуальної ситуації жінок-переселенок — чи вдалося їм інтегруватися в нове суспільство, налагодити родинні чи дружні зв'язки, знайти роботу, яка їх влаштовує. А також від того, чи є їм куди повертатися — чи збереглися їхні домівки, чи перебувають їхні села під контролем України.
Другим фактором буде політика країн самого Союзу. Чи зможуть ті, хто зараз перебуває під тимчасовим захистом, отримати статус постійного мешканця? Коли війна закінчиться, чи дозволимо ми чоловікам, які залишилися в Україні, приєднатися до цих жінок? Чи заохочуватимемо ми їх залишатися в наших країнах — адже їх розшукують, бо вони досить освічені мігранти — чи заохочуватимемо їх повертатися, бо знелюдніла Україна потребуватиме їх ще більше?
А яка політика ЄС, на Твою думку, була б доречною?
Таку, яка не ставиться до жінок-біженок як до безпорадних жертв війни, а як до співрозмовниць. І яка спрямована на те, щоб максимально використати зв'язки, встановлені в результаті війни у відносинах між країнами ЄС та Україною, в тому числі на міжлюдському рівні (наприклад, шляхом підтримки спільного бізнесу, наукового співробітництва, професійних обмінів тощо). Українці можуть повернутися додому, озброєні передовим досвідом, наприклад, зеленої трансформації, а Захід може повчитися в України в питаннях, пов'язаних з обороною чи діджиталізацією, в яких Україна є лідером.
А третій фактор?
Ситуація в самій Україні та її політика реінтеграції. Чи буде досягнутий мир стійким? Чи вдасться повернути захоплені Росією території та відбудувати зруйновані села і міста? Що держава запропонує репатріантам, наскільки переконливими будуть ці обіцянки і наскільки вони спрацюють на практиці? І чи будуть українці, які залишаться в країні, адекватно підготовлені до повернення біженців?
На виставці загиблих українських військовослужбовців, 28 вересня 2024 року. Фото: Sergei SUPINSKY / AFP/East News
Що мається на увазі?
Втеча від війни — тема, яка викликає багато емоцій. З одного боку, кажуть, що жінки виїхали, щоб захистити своїх дітей, з іншого — дехто ставиться до них як до зрадниць, які залишили свою країну в біді. З одного боку, українські жінки в Європі здобувають знання та досвід, які стануть у нагоді в процесі відбудови, а також заробляють гроші, щоб підтримати родичів на батьківщині; з іншого боку, їхня відсутність загострює проблеми країни, що депопуляціонує. Крім того, досвід людей, які втекли від війни, і тих, хто вирішив залишитися в країні, вкрай різниться. До цього додаються стереотипи про багате і безтурботне життя за кордоном.
Тому повернення жінок-біженок в Україну буде непростим. Україні необхідно розробити програму реінтеграції, яка, з одного боку, заохочувала б жінок-біженок до повернення, а з іншого — визнавала б зусилля тих, хто залишився в країні.
Війна знищила чоловіче населення України. Чи відбудовуватимуть її жінки? І якщо так, то з якими викликами вони зіткнуться?
Я мрію, що Україна колись стане вільною, безпечною та інклюзивною, що кожна людина, незалежно від статі, віку, кольору шкіри, віросповідання, розумових і фізичних здібностей, почуватиметься в ній як вдома. Однак прогнози демографів досить песимістичні. Побоювання полягають у тому, що виникне психологічний тиск на жінок, щоб вони народжували дітей. На щастя, політичні рішення навряд чи будуть прийняті.
Коли йдеться про відбудову, як я вже казала, найважливіше — це стратегія і знання, які до неї підходять. Тому я також мрію про те, щоб до людини ставилися не як до цеглини, необхідної для відбудови, а як до людської істоти з власним баченням, досвідом, правами та гендером.
Юлія Лащук — дослідниця жіночої міграції, кураторка, наукова співробітниця Центру міграційної політики Інституту Європейського університету у Флоренції. Досліджує перетин гендеру та міграції, зосереджуючись на міграції українських жінок після 1991 року. Цікавиться питаннями інакшості та чужості, різнорідністю, візуальністю та етикою гостинності.
AFUCA — франко-українська асоціація у Ніцці, створена у 2016 році командою однодумців. Серед них була киянка Ірина Бурдель. Жінка вже 20 років проживає у Франції. Одного дня декілька українців, що жили у Ніцці, вирішили зібрати потужну українську громаду, аби підтримувати все українське та показувати французам багатство й самобутність української культури. Запустила з однодумцями українську школу, мистецький фестиваль «Кобзар». А з початком повномасштабної війни в Україні організували колосальну роботу з прийому та супроводу біженців.
«Психологічно легше, коли є розуміння, що у будь-який момент є до кого звернутися за допомогою», — Марія Тугай, мама трьох дітей
Я з міста Південного, що за 20 хвилин від Харкова. Великою родиною жили у своєму будинку. Старшій доньці 13. Сину — 8. Молодшій доньці зараз 7. Всі були при справі. Чоловік Дмитро до повномасштабної війни працював масажистом, займався реабілітацією спортсменів. Я працювала у Харківському академічному театрі музичної комедії. Грала на флейті у симфонічному оркестрі. Паралельно професійно займалася спортом, навіть готувалася на чемпіонат України із дзюдо в партері. Всі були щасливі. В одну мить повномасштабна війна все змінила.
Тиждень ми з чоловіком по черзі спали по три години — боялися пропустити обстріли. Такий режим виснажував всіх. Й одного дня мій чоловік ухвалив рішення за мене — потрібно виїжджати з області. Тричі я збирала речі і розбирала, бо не хотіла їхати. Потягом добиралися з Дніпра до родичів на західній Україні. У вагоні було до півтори сотні людей. Вони лежали по двоє-троє на полицях. Я спала сидячи. Не розумію досі, чому потяг зупинявся на майже всіх зупинках. Брати людей було нікуди.
Вони кричали і плакали на пероні, бо всі хотіли їхати. Чоловіки намагалися вибити двері, аби відправити дружин з дітьми подалі від війни. Було відчуття, ніби дивишся фільм про Другу світову війну
У родичів я з дітьми прожила 10 днів, а далі поїхали до польського Кракова. Моя молодша сестра, яка разом з мамою на той момент подорожували Європою, орендувала там для нас квартиру. Нам дуже сподобалося місто. Та і польська мова ближча до української. Але знову ж таки моя сестра купила нам квитки до Франції, в Ніццу. Свій вибір пояснила тим, що серед країн, де вона бувала, їй там сподобалося найбільше.
Родина Марії Тугай. Фото: приватний архів
Після приїзду туди почалися наші пригоди з пошуком житла. Спочатку місцева влада надала нам готель на п'ять днів. Французи не були готові до такого напливу біженців. За цей час ми зробили документи тимчасового захисту, але лишилися без житла. За допомогою поїхали до центру, який опікувався біженцями у Каннах. З квартири на квартиру ми переїжджали сім разів. За цей час діти пішли до французької школи. Після закінчення шкільного сезону власниця помешкання попросила нас виїхати. Це курортна зона, і місцеві за три місяці літа заробляють на цілий рік життя. Так ми поїхали в Ніццу, де була розподільна база, куди ти звертаєшся, приїхавши вперше. Це була велика територія, з невеликим кімнатами, розділеними гіпсокартоном. Люди там жили до тижня, а потім їх розселяли по регіонах. Ми ж хотіли залишитися тут.
На той момент одна з місцевих організацій розселяла українців на все літо на туристичній базі в горах. Взяли і нас. Ми ходили на курси, в нас була закрита територія. У цій організації працювала оперна співачка українка Олена Харачко. Паралельно вона працювала у франко-українській асоціації, де відповідає за музичний напрямок. Саме вона почала витягувати мене з мушлі. І робить це досі. Я довго не могла змусити себе взяти флейту до рук. Якщо мені про неї нагадували, я починала плакати. Та разом з Оленою ми почали проводити концерти і грати на інструментах.
Марія Тугай (по центру) під час одного з концертів. Фото: приватний архів
Та й дітям було чим зайнятися. Франко-українська асоціація організувала для них українські народні танці. А ще — суботню школу. Допомагають вони і з документами. Зокрема, кожні пів року ти повинен подовжувати тимчасовий захист у Франції.
Франко-українська асоціація організувала для дітей українців заняття народними танцями. Фото: приватний архів
Та й психологічно легше, коли є розуміння, що у будь-який момент, є до кого звернутися за допомогою чи порадою. Легше, коли є підтримка, але я досі не адаптувалася. Тут своє життя, культура. Ми різні.
Більшість українок тут працюють прибиральницями. Ми якось сміялися, що у французів ніколи ще не було скільки посудомийок і прибиральниць з вищими освітами
Наприклад, я мию посуд у ресторані. Працюю вночі, вранці встаю, бо треба займатися дітьми. Такий режим вже позначився на здоров'ї. У мене почалася екзема, сильна алергія. Соціальна допомога є. Дають картку з віртуальними грошима. Зняти їх ти не можеш. Лише розраховуватись за їжу, одяг, навіть техніку. Раніше було 440 євро в місяць на одну дорослу людину. Та на ці гроші тут не проживеш.
Марія Тугай з чоловіком. Фото: приватний архів
Мій чоловік військовослужбовець і зараз на війні. За рік приїздив тричі під час відпустки, яку розбив на три частини. Я дуже хочу на свій город і пити каву на своїй терасі. Однак поки залишаємось тут. У молодшої доньки затримка мовлення. З нею займається логопед. Мій син вже розмовляє французькою, а старша донька навчається у коледжі. Як буде далі, ніхто не знає. Поки ж я бачу тут багато можливостей для своїх дітей і буду їх використовувати.
«Найскладніше було змиритись з тим, що життя не буде таким, як раніше», — Марина Коновалова, мама двох дітей
Проживаючи у Харкові, ще до початку повномасштабної війни відчувала, що щось трапиться не добре. Тому що читала іноземну пресу, дивилась новини, аналізувала інформацію. На той час моїй доньці було чотири роки, а сину всього 11 місяців. «Тривожні» валізи були зібрані завчасно. Оскільки Харків дуже близько до кордону, потужні обстріли почалися одразу. З квартири ми переїхали до батьків у приватний будинок, бо там був підвал, в якому ми ховались. І так було до 3 березня 2022 року.
У мене постійно виникали думки на зразок «а якщо Харків захопить ворог? Що ми будемо робити? Ким стануть мої діти?». І одного дня я ухвалила рішення виїжджати. Спочатку поїхали у Чернівецьку область, а далі — до Франції
Марина Коновалова разом з дітьми. Фото: приватний архів
Країну обрала не випадково, тому що у 2013 році я здобувала освіту у Ліоні. Маю французький диплом магістра за спеціальністю «Інформатика і статистика для менеджменту». Та й моя молодша сестра там проживала. Тому Франція не була мені чужою. Мову я знала, хоча за 10 років відсутності практики вона дещо призабулася. Разом зі мною та дітьми до Франції переїхали моя мама, бабуся і навіть пес. Шукати стале помешкання допомагала сестра.
У Франції дуже важко орендувати житло, якщо немає так званого гаранта і зарплати, яка втричі перевищує суму за оренду. Без допомоги місцевих це зробити дуже складно
Після приїзду найскладніше було змиритись з тим, що життя не буде таким, як раніше. Мені пощастило, що я знайшла роботу з українцями. Наразі допомагаю українським біженцям працевлаштовуватися.
Українські діти під час занять, організованих франко-українською асоціацією. Фото: приватний архів
Після приїзду до Ніцци шукала українські організації. Одного дня натрапила на франко-українську асоціацію. Вони допомагали нам та іншим біженцям з України продуктами, одягом. Надавали консультації з різних питань. Та й просто було куди прийти і поспілкуватися. Для дітей — організована школа і дозвілля. Це те, що мені було дуже важливо на той час. Від них йшла величезна підтримка. З дітьми також працювали психологи, допомагали їм соціалізуватися.
Загалом, асоціація дуже багато робить для українців. У них чимало різних культурних заходів. Зокрема, зараз розвивається хор, куди я також ходжу із задоволенням у вільний від роботи час
Також їм вдалося налагодити із місцевою владою потужні і міцні зв’язки. І це теж допомагає вирішувати наші іноді надскладні питання. Поки що я лишаюся у Франції. Хочу, аби мої діти відчували себе у безпеці і мали змогу навчатися. Вони інтегруються у новий простір, не забуваючи при цьому, що є українцями. Як буде далі — час покаже.
«Ми знаємо, що у вас велика громада і їм потрібна підтримка», —Ірина Бурдель, голова франко-української асоціації у Ніцці
Наша асоціація виникла ще у 2016 році, коли виник запит на те, щоб відокремити українську громаду від російської, яка була тут давно. Ми розвивали культурні проєкти і займалися українськими дітьми, які проживають у Ніцці. Тобто до 2022-го року займалися в основному культурною діяльністю. Проводили виставки, покази фільмів, конференції, облаштували могили українських діячів, які тут поховані, перекладали українською аудіо гіди в музеях.
Ірина Бурдель, президентка франко-української асоціації у Ніцці. Фото: приватний архів
З початком повномасштабної війни в Україні ми розширили свою діяльність. Сьогодні працюємо за чотирма основними напрямками. До культурного і роботи з дітьми додалася гуманітарна допомога в Україну і супровід на місці українських біженців.
На початку війни ми передавали до України все, що приносили небайдужі люди. На сьогодні ми відправили 37 фур гуманітарної допомоги з Ніцци. Паралельно з цим майже щотижня відправляємо місцевими перевізниками щонайменше 10-15 коробок з допомогою
Гуманітарну допомогу відправляємо конкретним людям або фондам чи громадським організаціям, з якими давно працюємо. Обов’язково перевіряємо, куди вона їде. Допомагають переважно українці, які давно проживають у Ніцці. Часом французи можуть принести якісь речі або медикаменти. У нашій команді є люди з медичною освітою. Тож вони перебирають і відсортовують ліки. Таку допомогу відправляємо на медичні заклади України.
За ці понад два роки запити суттєво змінилися. Якщо для військових на початку потрібно було все — від шкарпеток до базових речей, то сьогодні ж більшість потребує дрони.
Також ми допомагаємо українцям, які до нас приїжджають з оформленням документів, медичним страхуванням, розказуємо, як записати дитину до школи, знайти роботу, піти на мовні курси. На жаль, у Ніцці зараз біженцям не просто, бо тут дуже мало житла і воно дороге. Це курортне місто і вільні апартаменти складно знайти. Утім, більше шансів працевлаштуватися. Щоправда, без знання мови лише у сферу обслуговування — готелі чи ресторани.
Франція досі відкрита для біженців, як і вся Європа. Але проблема в тому, що людина сама мусить знайти житло. Лише потім з новою адресою треба йти до префектури і отримувати тимчасовий захист. Інакше доведеться їхати в інший регіон
Навчання у суботній школі проходить на базі нашої Асоціації. У нас є приміщення, яке надала мерія Ніцци, і кожної середи і суботи ми приймаємо три групи дітей від трьох до 12 років. На заняттях вони вивчають французьку та українську мови. Деякі групи вчать математику, історію, культуру України. Є й додаткові творчі заняття — малювання, скульптура, ліплення, танці.
Виступ маленьких українців під час фестивалю «Кобзар». Фото: приватний архів
А ще з 2017 року ми проводимо фестиваль «Кобзар». Намагаємося показати традиційну українську культуру і сучасну Україну через подібні заходи.
Прагнемо познайомити з нашою культурою французів, а ще зруйнувати стереотип, що Ніцца — російське місто, як це було роками через навалу росіян, які бажають тут проживати
Наступного року разом з мерією Ніцци ми запускаємо переклад українською мовою туристичного гіда для українців. Вперше у Франції будуть брошури для туристів українською. Зараз дуже багато людей з інших регіонів намагаються переїхати в Ніццу. Вони говорять: «Ми знаємо, що у вас велика громада і нам потрібна ваша підтримка». Ми точно потрібні одне одному. Навіть просто прийти і поговорити чи випити чаю. До речі, ми організовуємо для жінок похилого віку зустрічі з чаюванням. Їм це потрібно, як повітря. Загалом наша мета — створити у Ніцці Український центр із культурними та бізнесовими програмами, де ми зможемо говорити про інвестиційні проєкти після перемоги.
1. Оточіть себе штучними сонцями — яскравими лампами
Встановіть собі вдома й на роботі максимально яскраві лампи й 10-12 годин щодня перебувайте під їхніми променями. Звичайні китайські лампочки не підійдуть — придбайте галогенні, в яких показник передачі кольору наближається до сонячного (тобто CRI>98). У магазинах продається чимало світлодіодних ламп з низьким рівнем передачі кольору (CRI>70-85), але вони не підходять для використання в житлових приміщеннях і в офісах. Приглушити світло рекомендується тільки за годину-дві перед сном.
2. Подбайте про тепло
Як стверджує кандидат біологічних наук Петро Чорноморець, якщо ви встаєте з-під ковдри й одразу мерзнете — насправді ви мерзли й під ковдрою. Листопад і грудень — не час для загартовування, вам потрібні тепло в ногах і тілі, а також дійсно тепла ковдра.
3. Рухайтесь
Тільки побачили сонце за вікном — хутчіш гуляти! Коли ж сонця немає, сходіть до музею, лісу, у тренажерну залу, на танці. Рухайтесь щодня, це дійсно важливо.
4. Вживайте вітаміни
Шоколад — корисно для настрою, але без комплексного різноманітного харчування теж не обійтись. Доповніть раціон вітамінними напоями — із шипшиною, обліпихою, женьшенем, лимоном, апельсином. Пропийте елеуторокок і бурштинову кислоту, не забудьте про йод і мінерали. Не сідайте в цей період року на дієту.
5. Навчіться відпочивати й перемикатись
Не перевантажуйте себе, не працюйте вночі й на вихідних, не сидіть у новинах, відволікайтесь на спілкування з друзями, прогулянки, улюблені заняття. Придбайте собі яскравий одяг чи аксесуари, які милують око. Радісні емоції здатні творити дива.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
