Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Марнотратство не вважається чеснотою, тому батьки не часто прагнуть прищепити його своїй дитині. Варто змалку привчати дитину до розумного поводження з грошима та поваги до праці. Найлегше це зробити за допомогою позитивного прикладу, спільного досвіду та виваженого підходу.
Джерело: Shutterstock. Як розмовляти з дітьми про гроші
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Одне з найважливіших і найцікавіших завдань батьків — навчити свою дитину, як поводитися з грошима.
Уявлення про гроші формується з дитинства. У звичайній українській чи польській школі цьому не вчать. Тож якщо ви хочете гарного фінансового майбутнього для своєї дитини, доведеться взяти справу в свої руки. Кілька порад, як це зробити.
Розмовляйте з дітьми про гроші
Уникання теми грошей у сім'ї — це простий спосіб прищепити дитині шкідливі звички. Такі табу посилають негативний сигнал, а це означає, що дитина може почати ототожнювати фінансові питання з чимось неприємним або недоречним.
Замість уникати відповідей на питання про гроші, краще взяти ініціативу в свої руки і поступово пояснювати дитині, використовуючи прості приклади, слова й порівняння, які дитина зрозуміє. Дошкільнятам варто пояснити, звідки батьки беруть гроші і яку частку бюджету складають їхні різні витрати. Старша дитина вочевидь зрозуміє, що таке сімейний бюджет і чому є сенс відкладати гроші на майбутні задоволення або сезонні витрати.
Більше практики
Неупереджений підхід до розмови про фінанси є важливим і хорошим першим кроком, але цього саме собою недостатньо. Окрім теорії, варто також подбати про практику.
Для початку варто навчити дитину заощаджувати. Замість виконувати забаганки дитини на місці, краще разом відкладати гроші на певну мету. Вирішіть, скільки дитині потрібно відкласти, щоб купити іграшку або гаджет на свій смак (старших дітей можна навчити ставити SMART-цілі). В ідеалі дитина повинна мати можливість відкладати гроші до власної скарбнички або, якщо суми чималенькі, мати власний рахунок у фінансовій установі. Науково доведено, що видимий прогрес покращує нашу мотивацію. До речі, це буде відмінною вправою на терпіння для будь-якої дитини, а кінцеве задоволення буде сприйматися як цінність.
Важливо навчити дітей, що гроші заробляються працею. З цією метою варто створювати для них можливості для заробітку.
Простим рішенням буде подумати, яку з "додаткових" домашніх справ (а отже, тих, що не є частиною поточної домашньої рутини) ваша дитина може виконувати за додаткову "зарплату". Не забудьте заздалегідь визначити, які види діяльності належать до тих "основних", за які дитина не отримуватиме зарплату. Це особливо важливо як для формування корисних звичок, так і для встановлення чітких, зрозумілих правил, яких слід дотримуватися.
Навчайте дітей основам бюджетування
Бюджет — фундамент здорових особистих фінансів. Про те, як його створити, ми вже писали в нашому блозі. Однак варто прищеплювати цей принцип своїм дітям з раннього віку, щоб у майбутньому це було просто й зрозуміло.
Перший крок, який, до речі, працює не тільки з дітьми, — вести облік витрат. Це допоможе вашій дитині бути систематичною. А також дасть можливість побачити, куди йдуть її кишенькові гроші, і подумати, чи варто щось змінювати. Такий аналіз є цінною інформацією, яка підвищує нашу фінансову обізнаність на кожному етапі життя. Тільки пам'ятайте, що не варто засуджувати або, Боже збав, карати дитину за те, що вона вносить до списку витрат. Це тільки знеохотить її та, ймовірно, навчить її, що не варто бути чесною з вами.
Економіка спільного споживання — це тренд, який поступово стає мейнстрімом. І це дуже добре. Спільне використання потрійно корисне, тому що, по-перше, дозволяє нам будувати стосунки, по-друге, це дружелюбно до планети, і, зрештою, це добре для наших гаманців. З цієї причини стає ще більш важливим пояснити дитині, що купівля не завжди є єдиним (і найкращим) варіантом. Адже речами можна обмінюватися.
Розповідайте дитині про інвестування
Управління особистими фінансами — це хороший початок, але тільки початок. Здебільшого люди не інвестують, втрачаючи не лише потенційний прибуток, але й вартість своїх заощаджень, які з'їдає інфляція. Якщо ви хочете передати своїй дитині грамотне ставлення до грошей, покажіть їй, як інвестувати. Якщо ви познайомите дитину з інвестуванням з раннього віку, то коли вона виросте, у неї не буде зайвих бар'єрів, які часто стоять на шляху до успішного примноження грошей.
Редактор новин, журналіст. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, працюючи журналістом у першому польському інформаційному інтернет-сервісі Wirtualna Polska, створив стратегію інформування українських біженців у Польщі. Був головним редактором інформаційного сервісу для українців в Польщі - VPolshchi.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Якщо ви шукаєте фільм, що поєднує глибокий сенс, японську естетику й невимовний щем, то «Ляльки» Такеші Кітано — це справжня поезія на екрані. Фільм сплітає три окремі, але нерозривно пов’язані історії про почуття, що не згасають навіть перед обличчям болю, розлуки й самопожертви. Це медитація над долею, пронизана глибокою меланхолією і водночас тихою надією. Особливе місце в картині займає природа: квітучі сади, ніжний рожевий сніг сакур, яскраві барви японських пейзажів. Весна тут — не просто тло, а символ крихкості людського щастя, його невловимості й неповторності кожної миттєвості життя.
Кадр з фільму “Ляльки”, 2002 рік
2."Весна, літо, осінь, зима... І знову весна", 2003 рік
Фільм корейського режисера Кім Кі Дука — кінопритча про людське життя, яке, подібно до природи, проходить крізь цикли змін. “Весна, літо, осінь, зима… і знову весна” — це роздуми про дорослішання, гріх, спокуту та спокій, які приходять з усвідомленням циклічності життя, прийняттям цього незмінного циклу своїм єством. Цей не лише про весну, це — кінематографічна медитація.
Кадр з фільму "Весна, літо, осінь, зима... І знову весна", 2003 рік
3. “Енн” (анг. Anne with an E), 2017-2019 роки
Канадський серіал, знятий за мотивами класичного роману Люсі Мод Монтгомері "Енн із Зелених дахів". Дія розгортається наприкінці XIX століття на острові принца Едварда. Головна героїня, 13-річна сирота Енн Ширлі, випадково потрапляє до сім'ї Касбертів — старших братів і сестри, які хочуть взяти хлопчика на допомогу по господарству, але замість цього отримали рудоволосу дівчинку з невгамовною уявою. Цей фільм — справжня ода природі, її красі та гармонії.
Кадр з фільму “Енн” (анг. Anne with an E), 2017–2019 роки
4. “Яскрава зірка” (анг. Bright Star), 2009 рік
Фільм з весняним вайбом, який створює романтичний настрій і показує красу природи. «Яскрава зірка» — це справжня кінематографічна поезія. Ця біографічна драма від Джейн Кемпіон переносить глядача у світ юного кохання, натхнення й трагедії, розповідаючи історію поета Джона Кітса та його музи Фанні Брон.
Кадр з фільму “Яскрава зірка” (анг. Bright Star), 2009 рік
5. “Весняні надії” (англ. Hope Springs), 2012 рік
Якщо ви шукаєте фільми про весну, що розповідають не лише про природу, а й про пробудження почуттів, подивіться «Весняні надії» — зворушливу й теплу історію. Подружжя, яке провело разом понад 30 років, намагається повернути втрачену ніжність і близькість. Як природа прокидається після зими, так і їхні почуття шукають новий подих. Фільм тонко нагадує: навіть у довгих стосунках є місце для відкриттів і перших зізнань. «Весняні надії» — це історія про те, що любов не має віку, а весна в серці може розпочатися в будь-який момент.
Кадр з фільму “Весняні надії” (англ. Hope Springs), 2012 рік
6.”Париж почекає”, 2016 рік
Романтична комедія, в якій головна героїня Анна вирушає в несподівану подорож з чарівним французом. Фільм наповнений мальовничими краєвидами Франції: сонячними виноградниками, квітучими полями та романтичними вуличками. Усе це створює справжню атмосферу весни. Вишукані страви, дегустації вин, неспішні розмови про життя — усе це робить фільм справжнім кінематографічним відпочинком. Ця історія про те, що щастя — в деталях.
Кадр з фільму ”Париж почекає”, 2016 рік
7. «Таємничий сад» (анг. The Secret Garden), 2020 рік
Десятирічна Мері потрапляє до похмурого маєтку свого дядька, де відкриває занедбаний, але чарівний сад, що пробуджує в ній допитливість, дружбу і надію. Разом з новими друзями вона оживляє це магічне місце, а разом із ним — і серця оточуючих, немов весна, що приносить життя після довгої зими. «Таємничий сад» — це історія про силу природи, дружби та внутрішніх змін.
Кадр з фільму «Таємничий сад» (анг. The Secret Garden), 2020 рік
8. Інакша Боварі (фр. Gemma Bovery), 2014
Письменник Мартін Жубер, переїхавши в тихе французьке село, знаходить натхнення у загадковій Геммі, яка нагадує йому мадам Боварі Флобера — жінку, що захоплює, зачаровує та, можливо, рухається до фатального кінця. Серед весняних пейзажів, романтики та літературних алюзій розгортається історія пристрасті, іронії та неминучості долі. Цей фільм — весняний коктейль з краси, кохання й літературних алюзій, який зачаровує з першого кадру.
Кадр з фільму Інакша Боварі (фр.Gemma Bovery), 2014
Якщо перегляд фільмів настільки вас надихне, що захочеться невідкладно гайнути на природу в гарні квітучі сади, — маємо для вас добірку з 10 найкращих садів Польщі.
У Польщі переводять годинник двічі на рік: на літній час в останню неділю березня на годину вперед, і на зимовий час в останню неділю жовтня на годину назад. У 2025 році перехід на літній час в Польщі пройде в ніч на 30 березня о 2:00 — на годину вперед. Стрілки годинника переведуть на 3:00. А ось на зимовий час країна перейде у ніч з 25 на 26 жовтня, коли годинник о 3:00 повернуть на 2:00.
Коли в 2025 році переводять годинники на літній час в Україні?
30 березня 2025 року о 3:00 ночі в Україні переведуть стрілки годинників на годину вперед — на 4.00.
Минулоріч у липні Верховна Рада України підтримала законопроєкт про відміну переходу на літній час, але президент Володимир Зеленський цей законопроєкт не підписав.
Коли в 2025 році переводять годинники на літній час у Німеччині?
У Німеччині в 2025 році на літній час годинники переводять в ніч на 30 березня (із суботи на неділю) рівно о 2.00. На годину вперед. Ніч таким чином стає коротшою.
Чи переводять годинники на літній і зимовий час у країнах Європи?
Дискусії щодо переведення годинників до ЄС тривають вже давно. Ще 2018 року Єврокомісія ухвалила рішення відмовитися від цієї практики, а 2019 року рішення навіть підтримав Європарламент. Тоді була прийнята резолюція, що останній перехід на літній час відбудеться в 2021 році. Разом з тим країни не можуть домовитися між собою та продовжують переводити годинники.
У 2024 році депутати Європарламенту вимагали у голови Єврокомісії Урсулі фон дер Ляйєн виконати обіцянку скасувати переведення часу, але досі нічого не змінилося, бо резолюція Європарламенту має рекомендаційний характер. Щоб остаточно відмовитися від переведення стрілок у Польщі, має бути прийняте рішення місцевої влади, створено відповідний законопроєкт і прийнято закон. Такі спроби були, але не зібрали достатню кількість голосів.
Чому почали переводити годинники в Європі?
Все почалося в Німеччині в 1916 році під час Першої світової війни. Тоді уряд вважав, що це допоможе зекономити дефіцитне вугілля. Інші держави Європи підтримали рішення німців і вже в 1917 році повторили їхній приклад. У 1918 році приєдналися до переходу на літній час і США.
Після цього було чимало спроб це змінити, але вони не знаходять потужних аргументів, і годинники продовжують переводити.
Чи дійсно має місце економія ресурсів після переводу годинників? Чимало експертів вважають, що економія електроенергії складає 0,5%-1%. Разом з тим інші експерти запевняють, що економія влітку нівелюється зимовим переходом.
Психологи кажуть, що перехід на новий час посилює стресове навантаження на організм і негативно впливає на сон і концентрацію. У перший місяць після переведення стрілок зростає кількість суїцидів і інфарктів, загострюються хронічні захворювання, навіть зростає кількість ДТП (зв'язок цих процесів з переходом на літній час довести неможливо). Перехід на літній час для організму складніший, бо після зими й без того відчувається втома.
Чи доплачують працівникам нічної зміни за додаткову годину?
У зв'язку з переходом на зимовий час працівники нічної зміни працюють на 1 годину більше. І це має оплачуватися додатково — згідно з Трудовим кодексом працівник, що працює в нічний час, має право на додатковий вихідний.
Доплата за додаткову роботу має здійснюватись одночасно з виплатою місячної зарплати, а додатковий вихідний надається протягом місяця. Він також може бути перенесений на наступний місяць за домовленістю.
Згідно з Kodeks pracy Польщі, нічним часом вважається робоча зміна з 21:00 до 7:00, і працівник має право на компенсацію за роботу у нічний час. Розмір цієї надбавки становить 20% погодинної ставки і нараховується за кожну робочу годину зміни. Але в Польщі мало працедавців виплачують додаткові кошти після переводу годинників: це залежить від інтерпретації закону й політики компанії. Повʼязано це насамперед з тим, що робота в нічний час і без переходу вважається понаднормовою й оплачується додатково.
Як не заплутатися, чи правильний час показує ваш годинник?
Зазвичай гаджети (смартфони, лептопи, комп’ютери, смартгодинники тощо) самостійно переходять на новий час, але не всі (звичайні годинники та чимало автогодинників треба переводити вручну). Звірити актуальний час можна за посиланням.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6724a90f67f46bad3ba25e02_%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D1%96%202025.avif">«Читайте також: Свята, вихідні та торгові неділі 2025 у Польщі»
Що Польща експортує в Україну: основні групи товарів
Відповідно до даних Євростату, у порівняльній таблиці експорту основних груп товарів з Польщі до України у 2021–2023 роках найвищі показники експорту в Україну мали такі групи товарів:
Мінеральні продукти (переважно паливо) — у 2023 році обсяг експорту сягає 2,18 мільярдів євро, що перевищує показники 2021 і 2022 років.
Електричне та електронне обладнання — збільшення з 1,13 мільярдів євро у 2021 році до 1,42 мільярдів євро у 2023 році .
Транспортні засоби та обладнання — зростання експорту з 0,74 мільярдів євро у 2021 році до 1,40 мільярдів євро у 2023 році.
Зброя та боєприпаси — у 2021 році експорт становив лише 0,02 мільярдів євро , а в 2023 році зріс до 1,28 мільярдів євро.
Хімічна продукція, пластмаси, текстильні матеріали й продукти харчування демонструють стабільне зростання.
Металеві вироби, продукція рослинного та тваринного походження — незначне зростання.
У 2024 році ситуація суттєво не змінилася, детально ми писали про це тут. Як бачимо, більша частина товарів, які експортує Польща, відноситься до оборонної промисловості або до підтримки стратегічних галузей під час війни. Варто зазначити, що навіть після вирахування категорій, пов’язаних з війною, експорт залишається на рівні 30 відсотків і вище, ніж до російського вторгнення.
У 2024 році польський експорт в Україну (окрім ключових категорій, зазначених вище) також зріс у категорії споживчих товарів. Серед них найбільше зростання демонструють:
алкогольні та тютюнові вироби (збільшення експорту на 128,8 відсотків);
готові харчові продукти (напівфабрикати, випічка, борошняні вироби);
хімічна та косметична продукція (миючі засоби, косметика);
одяг і взуття.
Як свідчать дані Держмитслужби, основу продуктів польського виробництва в Україні становить корм для котів та собак. Далі в переліку — молочна продукція, насамперед сир, а також печиво, соуси, заморожені та консервовані овочі. До умовної десятки найпоширеніших польських продуктів в Україні можна також віднести шоколад, воду, свинину й каву.
Варто зазначити, що, незважаючи на міграцію (з початку війни з України виїхало близько 7,7 млн осіб), побутові потреби українців залишаються високими. Експорт польського одягу та взуття в Україну в першому кварталі 2024 року вищий, ніж до війни.
Що Україна імпортує в Польщу
Російсько-українська війна суттєво вплинула на зовнішньоекономічну діяльність України. У найбільш кризовому 2022 році на перше місце за обсягом експорту з України вийшла Польща (понад 5,6 мільярдів доларів або 15,4 відсотків від обороту).
А вже в 2024 році експорт з України становив 20,5 мільярди злотих. Серед того, що ввозиться до Польщі з України, домінує агропродовольча продукція. Водночас експорт основних зернових культур у Польщу припинився в серпні 2023 року через “зернове ембарго”. Товар йшов транзитом через територію Польщі в умовах блокування Росією українських портів. Завдяки відкриттю Чорноморського коридору в останні місяці 2024 року понад 95 відсотків експорту пшениці й кукурудзи та близько 90 відсотків закордонних продажів ріпаку відбувалися через порти, як до початку війни.
Польща залишається одним з найважливіших покупців української продукції. Польща закуповує українську олію, корми для свійських тварин, макуху, зерно й насіння. У менших обсягах — молочну продукцію, консервацію, льодяники, соки, дріжджі та морозиво.
Основні тенденції торговельних відносин між Польщею і Україною:
Позиція співпраці у стратегічних галузях — особливо у постачанні енергоресурсів, транспорту та військової продукції.
Логістична перевага Польщі — завдяки географічному розташуванню Польща є одним з ключових торговельних партнерів України.
Транзитна роль Польщі — країна виступає головним каналом для перевезення товарів з ЄС до України, зокрема в паливному секторі.
Збільшення експорту з Польщі в Україну в усіх ключових секторах, що збільшує зростаючий попит на польську продукцію.
Загалом, експорт з Польщі в Україну й навпаки — з України в Польщу — демонструє позитивну динаміку, підтверджуючи важливість торговельного партнерства між країнами та його стратегічне значення для обох країн.
Мета проєкту «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» привернути увагу міжнародної спільноти до кривавої війни в Україні та розповісти про жахіття, які переживають українські діти. Цей проєкт — це експозиція, яка подорожує світом і представляє публіці особисті речі, малюнки, а також аудіо- та відеозаписи 14-х українських підлітків. Вони з різних куточків України — Донеччини, Херсонщини, Харківщини, Київщини. Діти у свій спосіб описують пережите — постійні обстріли, смерть близьких, голод та окупацію. Виставка вже побувала у Нідерландах, Німеччині, Франції, Україні та США. Іціаторка проєкту Христина Храновська розповіла виданню «Sestry» про учасників проєкту та реакцію світу на історії з війни в Україні, розказані дітьми.
Наталія Жуковська: Христино, виставка «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» вже побувала у багатьох країнах Європи й у США. Як відвідувачі реагували на дитячі документальні свідоцтва російських злочинів?
Христина Храновська: Усі щоденники перекладені англійською. Додатково ми їх відцифрували. Кожен експонат має QR-код, відвідувачі можуть взяти навушники та послухати матеріал. Реакція у людей однакова — вони плачуть.
Фрагмент виставки «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей». Фото: пресслужба Фундації Христини Храновської
На виставці, окрім конкретних щоденників дітей, представлені також артефакти, якими вони з нами поділилися. Наприклад, спалений телефон убитого росіянами батька, воєнний жетон, іграшка, з якою дитина перетинала кордон, шапка, в якій сиділа у підвалі. У мирний час дитина у щоденнику мала б писати про свою першу закоханість, любов до школи, про якісь вподобання, дружбу.
Наша задача показати світові, що проживають діти України сьогодні, які жахіття відбуваються у центрі Європи
Показати, яку страшну ціну щоденно платять наші діти. А ще — ми б хотіли, щоб злочини, вчинені росіянами, були задокументовані та зафіксовані.
Під час експозиції у Нью-Йорку ви також представили мініфільм одного з авторів «Щоденників війни» Владислава П’ятіна. Хлопець його створив вже після того, як йому вдалось виїхати з України. Яка історія Владислава? Про що його фільм?
Владислав 75 днів пробув в окупації у Маріуполі, втратив дім. Він знімає давно. У своєму документальному фільмі показав Маріуполь до війни та під час окупації. Відео знімав на телефон. Коли той розрядився, дістав стару батьківську камеру. У стрічці є кадри, як підліток разом з родиною ховається від російських ракет у підвалі, як бомблять їхніх сусідів. Зазнято, як люди рубають дрова, щоб приготувати їсти, та топлять сніг, аби була вода, як ділять між собою одну картоплину. На це неможливо спокійно дивитися. Влад устиг зафіксувати масштаби руйнувань у місті.
Владислав П’ятін в окупованому Маріуполі. Фото: пресслужба Фундації Христини Храновської
Він їздив з нами до Нью-Йорка, щоб особисто презентувати свою відеороботу. Коли демонструвався його фільм, Влад плакав.
Ось уривок зі щоденника хлопця: «Я хотів, щоб через ці кадри люди могли хоч якось відчути все, що коїлося з нами в Маріуполі. Одна з найважливіших пісень в моєму житті, яка врятувала мою психіку тоді, — «Imagine» Джона Леннона. Тому я вирішив, що вона буде на початку фільму. Наше місто було неймовірним, зеленим і комфортним, місто для митців, для створення чогось нового. Місто, щоб бути самим собою. В одну мить воно перетворилося на бійню, де люди повзли для того, щоб вижити та не стати м’ясом».
А як склалася доля Влада?
Йому 18, він живе у Дубліні, навчається на журналіста. Хоче бути оператором та режисером. Фільм про Маріуполь мріє відправити на Канський фестиваль.
Христино, коли ви почали працювати з дітьми?
Ідея «Щоденників» з’явилася на початку повномасштабного вторгнення. Я зі своїми дітьми залишила Україну, й вони постійно питали, чому це трапилося, чому Україну бомблять. Я була в стані депресії. В якийсь момент на очі потрапив один із дитячих щоденників, який був у вільному доступі в інтернеті. До того я дивилася багато фільмів про війну, один із яких був про Анну Франк — єврейську дівчинку, яка зі сім’єю протягом 25 місяців переховувалася в окупованому Амстердамі, де вела щоденник, який з часом став всесвітньо відомим. Згодом їхню схованку викрили і всіх відправили до концтабору Аушвіц. І коли я побачила щоденник українського хлопчика, сумнівів уже не було. Я подумала, що треба свої переживання направити в конструктивне русло — на допомогу країні та дітям. Так і народилась ідея проєкту «Щоденники війни». Нам знадобилося 9 місяців, аби реалізувати задумане.
Христина Храновська під час презентації проєкту у Вашингтоні
Крок за кроком з’явилася велика команда, яка працювала над проєктом. 12 вересня 2024 року у Києві під час четвертого Саміту перших леді та джентльменів виставка знайшла відгук і підтримку серед перших леді з різних країн, серед яких були представники Литви, Естонії, Фінляндії, Гватемали та інших держав. Одним з найбільших досягнень 2024 року стало відкриття масштабної виставки у Нідерландах, у Національному військовому музеї. Під неї — історії українських дітей — виділили цілий поверх. Побачити експозицію можна буде до 31 серпня 2025 року.
Наші українські діти — це сучасна Анна Франк. Здавалося б, пройшло вже 80 років, а історія, на жаль, повторюється
Як ви шукали дітей, чиї історії стануть основою проєкту «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей»?
У нас різноманітне геопокриття історій: п'ять історій дітей із Маріуполя, ще є з Ірпеня, Харкова, Донецької області. Ми хотіли знайти дітей, які самостійно писали ці щоденники, самі малювали малюнки. Звернулися до фондів, які працюють із дітьми, серед яких «Голоси дітей», «Діти героїв» і платформа «ТЮ». Вони мають доступ до таких дітей, тож допомогли нам. Також шцкали інформацію в інтернеті. Наша команда перевіряла достовірність цих щоденників, спілкувалася з дітьми та батьками.
Фрагмент запису у щоденнику. Фото: Каto Taylor
Відбирати щоденники було справді складно, адже дітей, готових розповідати свої історії, близько сотні. Ми обрали чотирнадцять. Це записи дітей віком від 8 до 17 років. Також до проєкту були залучені психологи, які допомагали нам правильно побудувати комунікації з героями. Частина з них зараз за кордоном, хтось переїхав на захід України або залишився на своєму місці проживання.
Яким чином з великої кількості дітей, ви обрали лише 14? На що насамперед звертали увагу?
За час тільки повномасштабної війни постраждали тисячі дітей. З них багато загинули і з кожним новим обстрілом ми отримуємо жахливі новини про нові втрати.
За найскромнішими даними, понад 20 тисяч українських дітей депортовані до РФ. Все це могло б бути просто сухою статистикою у новинах. Але за кожною цифрою — трагедія, тяжка втрата для рідних і близьких, непоправні наслідки для майбутнього держави в цілому
Серед цих 14-ти історій є історія Аріни Первуніної. Вона їхала з Херсона до Миколаєва разом з татом, братом і сестрою. Їхню машину обстріляли росіяни. У тата було 17 поранень. 13-річна дівчинка самостійно витягла з машини брата і сестру, хоча сама мала поранення. Її тато, на жаль, помер. Дівчинка досі картає себе за те, що попросила батька, який на той момент жив в Одесі, забрати їх. І у неї є такий месседж у щоденнику: «Я не хочу жити. Навіщо таке життя без тата? Напевно, це моє покарання за те, що не змовчала, а подзвонила татові, не перетерпіла. Якби я не зателефонувала йому, то все було б добре, всі були б живі». З нею зараз працюють психологи.
Один із малюнків, представлених на виставці. Фото: Каto Taylor
Є також історія Єгора Кравцова, одного з найменших учасників нашого проєкту. Його щоденник зачитував Президент на День захисту дітей у 2023 році. Йому було 8 років, коли він ховався в укритті в Маріуполі разом із родиною. Коли вибрався, вирішив стати кухарем. Хлопчик написав: «Я був дуже голодний, поки сидів у підвалі, тому тепер я хочу стати кухарем, щоб нагодувати всіх людей навколо мене і по всій Україні, щоб ніхто більше не був голодним». В окупації хлопчик провів майже три місяці. Під час обстрілів загинув його дідусь, а сам хлопчик разом із сестрою та мамою був поранений. У своїх записах він писав: «У мене рана на спині, у сестри — видерта шкіра, поранення голови, мамі видерли мʼясо на руці й дірка в нозі»
Є ще Віолетта Горбачова з Нової Каховки, яка поділилася своїми фотографіями. Її тата вже немає. Тепер вона всі малюнки малює без обличчя.
Перш, ніж спілкуватися із дітьми, з ними працювали психологи. Коли ми чули їхні історії, то всі плакали. Я не можу все розказувати, бо є контракти про нерозголошення і конфіденційність. Скажу лише одне — мене вразило, як одна дівчинка заворожено повторювала одне й те саме речення. Дякуючи роботі психологам і часу вже відбулися вагомі зрушення. Я взагалі не розумію, як з такою травмою можна впоратись. Ти ментально травмований до кінця життя. Під час наших виставок разом з українською мисткинею Алевтиною Кахідзе ми організовуємо воркшопи. Збираємо дітей українських біженців, проводимо з ними майстеркласи. Ця ідея прийшла до нас випадково. Ці майстеркласи є дуже помічними.
Одного разу діти працювали з психологом, яка запитала у них, що вони хотіли б покласти не у «тривожну» валізу, а валізу «щастя». Один хлопчик дуже переживав, що його кіт залишився у Бучі. Тобто два роки пройшло, як люди переїхали у США, а він досі кота кладе у валізку «щастя»
Ось такі у нас безкінечні історії.
А які емоції ви відчували, вперше читаючи ці щоденники? І що вас, як маму, вразило найбільше?
Мені здається, що кожній мамі буде важко читати ці щоденники, адже це справді боляче. Та й не тільки мамі. Коли я вперше перечитувала записи дітей, я відчувала біль і розпач, які тісно перепліталися з ненавистю та відчуттям безпорадності. Насправді кожний щоденник унікальний.
Здебільшого це короткі речення, сповнені глибини і болю. Діти писали про те, що у сусідній будинок прилетіла ракета, що маму поранило в ногу, що немає чого їсти
У записах підлітків простежується причинно-наслідковий зв’язок, вони описують, зокрема, і свій стан. Хтось звинувачує себе у тому, що невчасно зателефонував батьку, хтось розуміє, чому плаче мама, що зараз їй потрібна підтримка і допомога.
Христина Храновська: «Мені здається, що кожній мамі буде важко читати ці щоденники, адже це справді боляче»
Єдине, що об’єднує ці щоденники незалежно від віку і статі, — це те, як з кожною сторінкою ці діти дорослішають, і з кожною новою сторінкою сильніше відчуваєш їхній біль.
Як ви вважаєте, чому діти писали ці щоденники?
Психологи мені пояснили, що таким чином діти підсвідомо використали правильні елементи арттерапії. Вилили свої переживання у щось. І це може бути не обов'язково щоденник. Хтось зв'язав іграшку, хтось із жовто-блакитною стрічкою у руці виїзджав з окупації. Це теж є частиною нашої виставки.
А як ви вважаєте, подібні нагадування світу про пережиті жахіття українськими дітьми вплинуть на підтримку українців?
Я впевнена, я це відчуваю, як ніхто інший. Ми робимо маленькі кроки на цьому шляху, але їх багато. Це точно допоможе, інакше я б цього не робила. А ще, я дуже хочу аби всі українські діти ментально повернулися до стану, який був у них до війни, стали здоровими. Війна однаково рано чи пізно закінчиться нашою Перемогою, але вже сьогодні ми маємо думати й щось робити, аби наші діти не стали «ментальними каліками». Ми маємо їм допомогти. Адже саме вони — майбутнє нашої нації, й саме їхньому поколінню доведеться відбудовувати Україну.
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам [email protected], і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Правда важка, але неправду прийняти важче
Я живу в Польщі з майже шестирічним сином. Коли ми тікали від війни, йому було три роки. Незважаючи на величезний стрес і страх, я намагалася не дати йому відчути жах, який мене переповнював. Тому сказала, що ми їдемо в подорож у прекрасне місце. Але він все одно здивувався, що ми їдемо без тата.
У мого чоловіка від початку були чудові стосунки із сином, він балував його і присвячував йому кожну вільну хвилину. Я пояснила синові, що тато повинен залишитися, тому що у нього немає відпустки, і коли він її отримає, то приєднається до нас. Пам’ятаю, щоразу, коли дзвонили у двері, він схоплювався, кричав «тато» й біг відчиняти. І кожного разу був дуже розчарований.
«Бо якби він мене любив, то прийшов би до мене»
Ми живемо в районі, де осіло багато українців. У мене в Польщі не було знайомих, тому поселитися тут було найкращим варіантом. Є також українські родини, які перед війною обрали жити в Польщі. Мій син грає з друзями у дворі і ходить до них у гості.
Батьки його друзів розповідають, що мого сина більше цікавить спілкування з татами приятелів, ніж гра з дітьми. Він навіть якось запитав одного з батьків, чи може той бути його татом. Той сподобався сину, бо грав з ними у футбол і водив на майданчик. Малий був у захваті, коли міг тримати свого старшого друга за руку або сидіти у нього на колінах.
Він дуже сумує за батьком. Були у нас, звісно, й питання про те, чи тато його більше не любить? Бо, мовляв, якби любив, то прийшов би до нього. Я вже не можу приховувати від свого сина, що відсутність його батька була не вибором, а вимушеним наслідком війни.
Батько наче є, але разом з тим його немає
Ми з чоловіком домовилися, що він буде говорити з сином по телефону хоча б раз на тиждень. Іноді перерви довші, але ми намагаємося. Син завжди сильно чекає цих розмов, розповідає татові про те, що робить, показує кубики і питає, коли тато прийде додому.
Нещодавно ми були на дитячому майданчику. І там знову його приятелі були з батьками. Коли син прибіг до лавочки попити води, то сказав, що теж хоче, щоб його тато був поруч, а не тільки в телефоні. Я розумію його жаль, тому що майже половину свого короткого життя він провів з батьком, який наче і є, але разом з тим його немає.
У мене багато сумнівів. Чи може така розлука пошкодити зв’язок сина з батьком? Чи можуть їхні стосунки бути нормальними після всього цього часу? Чи їм доведеться вчитися знову?
Я також боюся, що коли закінчиться війна — сподіваюся, якнайшвидше — моєму чоловікові буде важко знайти своє місце вдома з родиною в цих надзвичайно важких умовах. Адже стільки говорять про посттравматичний стресовий розлад, а перебування на фронті — одна з основних причин цього синдрому.
Мій чоловік запевняє, що сумує за нами, любить нас і хоче якнайшвидше бути з нами, і це мене дуже тішить, але десь всередині живуть ті страхи, про які я написала. Можливо, я переживаю через такі проблеми даремно, але я бачу, як мій син страждає і як йому набридло мати тата, який існує тільки в телефоні...
Агнешка Ботта, клінічний психолог на платформі Avigon.pl:
Шановна читачко, перестаньте, прошу, приховувати від свого сина, що відсутність батька — це не вибір, а примус, принесений війною.
Я розумію, що ви хотіли захистити свого сина, коли ви приїхали до Польщі, адже тоді йому було три роки. Але зараз йому шість і він бачить інших дітей, у яких є батьки, і не розуміє, де його тато і коли він повернеться.
Розлука впливає на стосунки, але ця розлука не є вибором
Між батьком і сином міцний зв'язок, хлопчик має велику потребу в цьому контакті. Йому, безумовно, важко зрозуміти, що він не може щодня розмовляти з татом, як інші діти, але важливо говорити синові правду, адже діти багато розуміють і часто здатні відчувати наші емоції. Розлука впливає на стосунки, але ця розлука не за власним вибором — її спричинила війна.
Коли ваш чоловік приїде до Польщі і приєднається до вас і вашого сина, йому обов'язково знадобиться час, щоб зорієнтуватися на новому місці і побути з родиною тут і зараз на чужині, згадуючи образи війни.
Війна накладає відбиток на людську психіку, це неминуче
Ви сім’я, і ваш зв’язок міцний. Так, можливо, ваш чоловік спочатку матиме проблеми з адаптацією до ситуації, коли побачить свого сина через кілька років, і їм доведеться багато чого надолужити.
Війна накладає відбиток на людську психіку, це неминуче, і я закликаю вашого чоловіка поговорити з психологом після його повернення. Це допоможе адаптуватися до нового місця, пережити багато важких почуттів, пов’язаних з війною, розлукою з сім’єю, а також знову знайти себе в ролі батька у житті шестирічного хлопчика, який його дуже потребує.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.