Ексклюзив
20
хв

Ядерка або чому українці сміються

Іноземці чомусь дивуються нашому сміху, розмаїттю мемів і жартів на кожен привід. Вважають це якоюсь легковажністю. Насправді це наш спосіб виживання. Коли ми сміємося, будьте певні — ми тримаємось

Татуся Бо

Сміх — це спосіб виживання українців. Малюнок Маґди Данай

No items found.

Я живу у Києві неподалік гори Щекавиця. Це один зі столичних пагорбів, названий за іменем одного із братів-засновників міста — Щека. Якщо вірити літописам і місцевим переказам, то саме на цій горі похований Віщий Олег, князь київський. Зараз тут ландшафтний парк (ну, як парк — трава по пояс, дерева), мечеть, цвинтар старообрядників. Колись, за часів холодної війни, тут стояла глушилка. 

Можливо, люди б і не знали про цю гору, але восени 2022 року Путін дістав зі своїх куцих штанів головку, даруйте, ядерну боєголовку — і почав нею вимахувати на весь світ, погрожуючи завдати ядерного удару по центрам «прінятія рєшеній» в Києві. Тоді відразу почався ажіотаж щодо закупівлі препаратів йоду, протигазів. А в соціальних мережах і ЗМІ писали, що робити у разі ядерного вибуху.

Проте у світі немає нічого, абсолютно нічого, що українці не могли б перетворити у смішне. Запам'ятайте це. Все, що з нами стається, — ми перетворюємо у смішне. Плачемо, горюємо і регочемо. Це наш спосіб виживання такий. Смійся, поки живеш, і живи, поки смієшся

Так от, на тій першій путінській головці, даруйте, ядерній путінській боєголовці, народився перший чудовий мем — оргія на Щекавиці. Кияни і киянки, гості міста і навіть мешканці інших міст і сіл збиралися у випадку ядерного вибуху влаштувати оргію на Щекавиці. Масову й яскраву. Ми тоді ще з подругою досить серйозно обговорювали, до кого доєднаємося, — до учасників чи до критиків і консультантів. Адже балкон нашої подруги виходить прямо на те місце, де мала б бути оргія, — можна взяти мегафон і керувати процесом. Мені здається, в умовах ядерному вибуху у мене дуже добре вийшло б волати з балкону: «Шо ж ти робиш, дівчинці неудобно».

Ще одна моя приятелька, науковиця, започаткувала традицію — на кожне діставання Путіним тієї гол… ядерної боєголовки писати «йод іще не пити».

І що я мушу вам сказати, що Путін і росіяни уже скільки разів діставали ту ядерну боєголовку як всратого аргумента у цій війні, що якби ми всерйоз реагували на ті погрози, якби не навчилися з цього сміятися, то вже б, певно, передохли всі від смутку, туги і журби

Нещодавно зʼявилися повідомлення, що наші дрони дістали радіолокаційну станцію далекого стеження аж у Мордовії. Для українців ця новина пройшла із реакцією: «А, клас, може, менше ті скоти літатимуть і бомбитимуть, може легше буде діставати їхні виробництва ракет і шахедів. А куди іще наші дрони можуть дістати?». Аж ось, відреагували наші американські партнери: «Українці перетнули червону лінію — і от уже скоро, прямо щас». Тобто виходить, що цього разу ядерну боєголовку у Путіна дістали вже американці. А що українці?

Ми сміємося. Йод ще не пити. Уточнюємо час збору і дрескод на Щекавицю. Домовляємося, де паркуватися, що із собою нести. Ті, хто живуть далеченько, просять у мене місця зайняти і захопити закуски. Я й по собі зрозуміла, що страху немає. Їбане — так їбане.

Їбане — так їбане…

Це фактично наш повсякденний лозунг. Їдемо на роботу, тривога. Моніторингові канали пишуть, що ракети над Києвом. А ти їдеш і думаєш: їбане — так їбане, а на роботу треба. Росіяни через ботів і корисних полудурків розганяють, що знову Київ за три дня, а ти п’єш ранкову гірку каву, згадуєш ту страшну дорогу в евакуацію і подумки така:  «їбане — так їбане, я вже нікуди не поїду».

Ми за ці 10 років війни, так часто приміряли на себе смерть, що вже не страшно

Мій товариш у 2014 жив в Алчевську (Луганщина), місто захопили російські військові і місцеві, так би мовити, сепаратисти, підігріті російською владою. І от товариша здав його ж друг. Забрали його на допит, довго возили з мішком на голові, привезли десь у поле на «розстріл». І він розказує: на першому розстрілі було дуже страшно, на другому — вже однаково, на третьому — сміявся. Не істерично, просто тому, що оця вся катавасія стала смішною. А сам він вже приміряв на себе свою смерть ще тоді — на першому розстрілі. Змирився з нею, прийняв її, зробив її подружкою. 

Ми вже міряли-переміряли ту смерть під час обстрілів міст. Та в кожного, здається, вже був шанс поміряти її й не один раз. І ми вже сміємося їй в обличчя. У цьому є певний фаталізм — прийняти те, що відбувається, приміряти різні сценарії. А тоді читати про «червоні лінії» в американській пресі і сміятися про «йод іще не пити», про «їбане — так їбане, а я піду помию голову», рахувати усі озвучені Росією і партнерами червоні лінії. Сміятися. 

Іноземці чомусь дивуються нашому сміху, розмаїттю мемів і жартів на кожен привід. Вважають це якоюсь легковажністю. Насправді це наш спосіб виживання. Коли ми сміємося, будьте певні — ми тримаємось

А от коли ми перестанемо сміятися, отоді вже бійтесь. Це значить все — ми здалися. А вірогідніше — померли. І, повірте, останній помираючий реготатиме найгучніше за всіх.

Тому шановні іноземні читачі, не дивуйтеся з того, що українці сміються. Ми сміємося, бо а що іще робити, коли в українців стільки різноманітних способів померти, що одним більше, одним менше — уже однаково. Кожен новий спосіб лиш породжує нові меми, нові жарти і сміх.

То що ліпше вдягти на Щекавицю у квітні, якщо таки їбане? Що там нині в моді на випадок ядерки?

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/661fc871a74ca63b5c9e427e_prawda-ukr-poziom.jpg">Як говорити з дітьми про війну?</span>

No items found.

Татуся Бо (Тетяна Комлик) — доросла блогерка, дитяча письменниця, волонтерка, виконавча директорка Благодійного фонду «Українська фундація "Мрія"». Народилася на Полтавщині.  За освітою режисерка видовищно-театралізованих заходів і вчителька української мови та літератури. Працювала кореспонденткою,  редакторкою, сценаристкою. Мама двох смішнючих дітей.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попри те, що раніше було нормально бути максимально толерантним до різних культур та плекати різноманіття, зростання антиєврейських настроїв у світі в 2024 році досягнуло критичної точки. Ба більше — є щось страшне у тому, що, згідно соціологічних опитувань, 20% молодих американців не знають, що таке Голокост. 

Україна першою стала жертвою гібридної війни за участю використання біженців із Сирії, Іраку та Афганістану. Восени 2015 всі акценти із окупованого Криму та війни на Донбасі було зміщено на фото загиблого трьохрічного хлопчика із Сирії Айлана Курді. Тіло дитини на турецькому пляжі сфотографували чи не всі документалісти світу. І це змусило тодішню канцлерку Німеччини Ангелу Меркель розчинити під тягарем вини двері для мільйонів людей іншої культури, інакшого світогляду — а головне тим, хто не хоче вчити мову, приймати культуру нової країни і жити за єдиними законами. 

З 2021 року на кордоні Польщі та Білорусі відбуваються спроби нелегалів прорвати кордон. Wojciech Olkusnik/East News

Путін, Лукашенко та їхній китайський друг Сі Цзіньпінь неодноразово використовували нелегалів із країни Африки та Ближнього Сходу для того, аби випробувати на міцність кордони Європи. Всю осінь 2021 року польські прикордонники виловлювали агресивних туристів із Іраку та Афганістану, які хотіли потрапити на щедрий соціал Німеччини. Тепер можна твердо вважати, що це була попередня підготовка до окупації України, де осі зла важливо було ще й обвалити польський кордон, або обвалити будь-яку поміч Києву.

У ті часи багато хто сварив польський уряд за надмірну жорстокість, але досвід показав, що все було правильно

У ніч на 8 листопада цього року в Амстердамі після футбольного матчу Аякс-Маккабі Тель-Авів група агресивних прихильників Палестини — із мігрантів — напала на ізраїльтян. Євреїв жорстоко били, наздоганяли автівками, кидали в річку і шукали по ближніх барах та готелях. Сталося це напередодні річниці «Кришталевої ночі» — нацистських погромів 1938 року, спрямованих проти німецьких євреїв. І багато хто задався питанням, якщо це сталось в Нідерландах, де нинішній прем'єр Дік Схооф — професійний розвідник і спеціаліст у сфері протидії тероризму, який раніше займався розслідуванням збиття росіянами рейсу MH17 над Донбасом. 

В Амстердамі 7 листопада відбулись масові побиття ізраїльських футбольних фанів. Фото: Middle East Images/ABACA/Abaca/East News
Варто очікувати, що це перший дзвіночок і подібних актів насилля та тероризму з боку тих, кого цікавлять ресурси європейців, а не адаптація до європейського стилю життя, буде більше

І це відчувають усі. Зовсім недавно у Німеччині розпався уряд та розбіглась коаліція через те, що країна заганяла себе у пастку мігрантською політикою пані Меркель. І бюджет уже не витримує спонсорувати тих, хто хоче захищати Палестину в центрі Берліна. Більше того німці, згідно соціології, відчувають тривожність та небезпеку — тож старим партіям як СДПН чи ХДС-ХСС доведеться вирішувати цю проблему, поки її на вулицях не почали вчиняти різні акти крайні праві. 

Росія та Китай прагнуть знищити стару Європу. І поки не виходить її окупувати,  завдання номер один — втопити її у крові на вулицях. Саме тому антисемітизм і крики про те, що Європа проти різноманіття культур та релігій, — так активно лунають через соцмережі та подкасти. 

Якщо раніше це здавалось милим і тиснуло на гуманізм і мир у всьому світі, зараз така риторика — добрий ґрунт для гібридних війн проти демократії. І реванш Трампа та республіканців в США став можливим, бо пересічні американці відчули, як меншість навʼязує їм свої правила. До того ж такі, що руйнують таку Америку, про яку мріють мільйони. 

Дивна річ, але нарешті Європейський союз визнав, що рішуча відмова Польщі багато років поспіль пускати будь-кого на свою територію — має сенс

У жовтні 2024 року лідери держав-членів ЄС висловили солідарність із Польщею в питанні протидії нелегальним мігрантам, а також «рішучість щодо забезпечення ефективного контролю над зовнішніми кордонами ЄС». Недавно уряд Польщі прописав міграційну стратегію з прицілом для громадян країн Африки, Азії та Близького Сходу, які все частіше їдуть як студенти в польські університети.  

Лідери ЄС підтримали Польщу у питанні мігрантів. Фото: SAMEER AL-DOUMY/AFP/East News

«Це наше право і наш обов’язок захищати польські та європейські кордони. Їхня безпека не обговорюватиметься. Ні з ким. Це завдання, яке потрібно виконати. І мій уряд виконає це завдання», — написав напередодні прем'єр-міністр Туск у соцмережі Х.

Згідно документу — уряд вирішуватиме, кого лишати, а кого ні. А ті, хто хочуть стати поляками, мають вчити мову і поважати закони

У перспективі це цікаві намітки для України, адже з еміграцією мільйонів українців через війну постає питання робочої сили. І тут вряди-годи нагора вилізають експерти з порадами, як нам можуть стати в поміч мігранти із Середньої Азії або пакистанці. Мовляв, ось вони точно зможуть і таксистами бути, і офіціантів замінити. 

Утім, для країни з низкою безпекових проблем і хиткою національною ідентичністю свого населення — це може стати викликом. Ми не дуже вміємо справлятись із тими колаборантами, які тривалий час маскувались під потужних господарників і говорили, що вони за мир без політики. Інша справа, якщо доведеться боротися ще і з тими, хто буде розказувати, які спідниці мають носити наші жінки або їздити в Умань влаштовувати акції проти єврейських паломників.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Єврейські погроми і агресивні мігранти. Як Європу шатають гібридними війнами осі зла?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Ну ви ж в курсі, що у нас тут всьо піздєц, всьо пропало, всьо несеться. Нєрви в людей і так ні к чорту за 10 років війни і скоро вже 3 роки великої такої повсюдної капітальної війни. А тут ще й оце от усе. Звісно, ще на першому році горизонт планування змістився до 1 місяця і то з обмовкою «якщо доживем».

Зараз от я думаю, чи міняти в квартирі кран, бо буде обідно, якщо поміняю, а хату з новим краном шахед роз’їбашить. А зараз і поготів

Фейсбук знущається, пропонує мені тренчі на наступну весну. Альоу, дурачок ти електронний, ти кому і шо пропонуєш. Пише він мені англійською «що ти одягнеш наступної весни?». А я йому кажу: «Слухай сюди мене, електронна хрінь, у мене на весну можуть бути варіанти — гамівна сорочка, прикольна домовина або костюм хімзахисту — і то в кращому випадку. Про що ти шепчеш? Яка весна? Тут би до суботи дожити — і бажано не в божевільні».

Я от нещодавно була в Німеччині, й одна німкеня каже мені: «Через 2 роки ми поїдемо відпочивати…. За 3 роки переїдемо…». Я на неї дивлюсь, як на інопланетянку. Я вже не памʼятаю тих часів, коли планувала щось на рік вперед. В Україні це і за кращих часів було шаленою розкішшю. «Ця родина володіє цим замком вже 3 століття», — каже екскурсовод. Я подумки регочу, мені в спадок від бабусі дісталися лише радянські простирадла, які в 2015 пішли на маскувальні сітки.

Своїм дітям я, мабуть, не лишу нічого, окрім психотравм і книжок, які встигла написати ще у відносно спокійні часи

Мою подругу на співбесіді в іноземній компанії запитали, ким вона хоче бути за 5 років. Вона задумалась крепко, а тоді сказала: «Ну, якщо не здохну до того часу від ядерки або шахеда, то хотілось би бути психічно здоровою людиною з усіма кінцівками». Її не взяли, настрої занадто песимістичні і фаталістичні.

Зараз от мене питають, з огляду на вибори в США і політичні настрої Європи, що буде з нами в майбутньому. Я теж крепко задумуюсь. Ні, не прораховую прогнози, не вираховую вірогідності, у мене в принципі з математикою так собі. Я просто підбираю влучну відповідь, щось типу «за теорією Бризмана-Шпільгауза (абсолютно вигадана теорія мною щойно) у нас є вірогідність вижити, десь відсотків 50, ну, або не вижити, теж із таким відсотком». Це буде найточніший прогноз нашого майбутнього. І це не я така. Життя таке, розумієте?!

Вранці я прокидаюся, пʼю свою чорну каву, яка радше нагадує бітум на вигляд і на смак, і дивлюся у вікно. За вікном вже голі дерева, сіра дійсність, сірі будинки. І я думаю, ну от, пощастило, цієї ночі ні ракета, ні шахед не порушили оцю мою сіру завіконну дійсність. Пощастило

Плануючи поїздку за кордон, я до останнього тягну з бронюванням готелю. Бо я забронюю, оплачу, а тоді — хоба — і всьо. Нікуди не поїду. Грошей жалко. Хоча, очевидно, що якщо всьо, то і на гроші вже пофіг.

«Чому ти така спокійна?» — питає подруга. Я кажу, що написала заповіт. За ним, усі, хто виживе і переживе мене на той час, мають вибрати мої найвсратіші фотки і заставити ними прощальну залу. А ще ця подруга має прийти з батогом, щоб шмагати кожного, хто схоче сказати, що я була пророчицею. Я, звісно, ще та пророчиця, але звучить це крінжово, погодьтесь.

«Ти що, вмирати зібралася?», — питає вона. І я кажу цілком щиро, що я вже вмерла, просто поки що ще жива. Тому дивлюся на все це довкола і мене вже нічого не лякає, в принципі. Прожила день — пощастило

І от в цьому всьому я якось парадоксально, відчайдушно і шалено насолоджуюсь життям. За першої можливості зустрічаюся з друзями, іноді можу зупинитися посеред тротуару і довго роздивлятися хмарку, бо вона красива. На кожне «а давай…» я погоджуюсь, бо це прекрасно — щось зробити, щось встигнути зробити. 

Із Мюнхена я привезла в кармані каштанчик, бо він торохнув мене по голові і мені від нього так радісно стало, що я так і ношу його в кармані куртки. Іноді я знаходжу якийсь вірш і він такий прекрасний, що я вчу його напамʼять, як в школі, просто так. Мені стало не страшно. Мені стало важливо лиш встигнути. Бо хочеться все ж до свого останнього дня ухайдохать якомога більше ворогів — прямо чи опосередковано. Для цього оце все. Тільки для цього.

20
хв

Що буде завтра?

Татуся Бо

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Єврейські погроми і агресивні мігранти. Як Європу шатають гібридними війнами осі зла?

Ексклюзив
20
хв

Що буде завтра?

Ексклюзив
20
хв

Зворотний відлік для Шольца: як політична криза в Німеччині впливає на Україну та європейську безпеку

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress